Угорська Республіка

Посилання

Радикальні економічні реформи на межі 1980-1990-х рр., як визнають дослідники, послабили розвиток та інституціоналізацію громадянського суспільства Угорщини останньої декади 20 ст. Попри безсумнівний успіх економічних та політичних трансформацій, як і в інших країнах Центральної Європи, Угорщина зіштовхнулась із серйозними проблемами розвитку громадянської культури. Для всіх країн регіону ЦЄ виявилось надзвичайно складно здійснювати перехід до демократії та ринкової економіки, на фоні необхідності синтезу політичної відповідальності та потреб ринку, із одночасною реалізацією принципу соціальної справедливості. В таких умовах маркетизація спровокувала прискорення соціальної поляризації населення та нерівність доходів громадян Угорщини.

Громадянське суспільство Угорщини, фактично, було усунуто від процесів демократизації, оскільки трансформація режиму на межі 1989-1990 рр. стала наслідком переговорів, домовленостей та серії угод між елітарними політичними групами. Домінантою поведінки загалу угорського населення стало збереження і демонстрація традиційних відносин. Свідченням чого є зокрема надзвичайно кволе громадське ставлення щодо установ та організацій на протязі останніх 20 років. Горизонтальні мережі соціальної взаємодії не в змозі забезпечити довіру населення, яка залишається такою ж низькою, як і до політичних інститутів республіки. Натомість, Угорщина залишається країною з високими показниками довіри населення до власних родин, родичів, колег, сусідів, бога, що в свою чергою виступає компонентом класичної паройкіальної культури концептуальної моделі Г. Алмонда та Б. Пауела.

При тім, інтенсифікація соціально-економічного розвитку країни у 2000-х рр., вступ до НАТО та ЄС накреслили нові парадигми розвитку і збільшили значення та набуття угорським соціумом модерних пост-матеріальних цінностей. Серед цих новацій слід відзначити підвищення мобільності угорського суспільства та нову генерацію угорців, яка народилась після 1989 року і за умов демократії вже апріорі тяжіє до нових устоїв та цінностей. Втім, активізація за останні десять років ультраправих сил в Європі, включно і в Угорщині, на тлі серйозної економічної кризи, не знімає з порядку денного посилення таких сталих домінант як пріоритет безпеки, порядок, справедливість тощо.

Таким чином, політологічний аналіз, на основі реальних політичних подій історії Угорщини на межі 20-21 ст., дає можливість здійснити аналіз розвитку специфіки політичної культури сучасного угорського суспільства [][92]. Як свідчать соціологічні дані, населення Угорщини негативно відноситься до крайніх політичних сил, до участі у страйках, мітингах та радикальних вуличних заворушень. Подібна алієнація громадян країни проявляється і у ставленні до виборів, – домінуючими серед громадянства є невпевненість та недовіра до політичних партій через невиконання ними обіцянок в ході виборчих кампаній. Подвійним є ставлення громадян і до держави як інституції, – з одного боку, від неї та уряду очікують вирішення всіх проблем, з іншого, – глибоко недовіряють державі, не підтримують її цілі та засоби, не сприймають короткострокові рішення уряду.

Тобто полярність стала постійним явищем угорського суспільства: з одного боку, на всіх громадських форумах відбувається постійна критика держави на тлі вимог щодо її посилення (це проявляється у відношенні суспільства, наприклад, до реформ освіти та охорони здоров’я), а також наполегливе бажання безпеки, консолідації політичних сил, з іншого, - це вразливість угорського суспільства щодо революційної брутальної риторики, прояви неприйняття опозиційності та нетолерантність. Відзначити потрібно і зміну настроїв суспільства в контексті політичної поляризації, зокрема посилення крайнощів, насамперед, активізації риторики національної трагедії, щодо вступу в ЄС після 2004 року. З часів економічної кризи 2007 року, домінують думки неправомірності здачі суверенітету країни та зради її національних інтересів.

Загалом дані більшості соціологічних опитувань за останні 10-15 років однозначно демонструють загальну незадоволеність населення Угорщини рівнем розвитку демократії, репрезентують низький рівень довіри до політичних та громадських установ, надають усвідомлення низького рівня ефективності політики, підтверджують критично низький рівень поваги до закону тощо. Все це є свідченням проблематичного розвитку громадянської політичної культури у відповідності до нових демократичних правил та норм екс-соціалістичної Угорщини.

У 1999 р. 94 % опитаних громадян Угорщини не погодились із твердженням, що «Угорщині потрібний демократичний розвиток» і тільки 17% визнали, що «угорська демократія є такою ж, як і в країнах Західної Європи». Більше того, 86% респондентів були переконані, що в Угорщині «демократії взагалі нема». При тім 60% погодились, що демократія є найкращою з можливих форм правління (показник прихильників демократії залишався сталим на протязі останніх 10 років : 2001 – 61%, 2002 – 62%, 2010 – 60%). Ефективність демократії республіки в цей же час була оцінена громадянами Угорщини на рівні 2,84 в масштабі від 1 до 10 балів (необхідно констатувати поступове зниження цього показника у порівнянні із попередніми роками, коли він становив: 1990 р. – 3,92, 1992 р. – 3,94, 1999 р. – 4,42 бали відповідно). В 2010 р. тільки 3 та 4% населення визнали, що «цілком задоволені» та «певною мірою задоволені» діяльністю правлячої партії, уряду та парламенту. Дещо вищими були показники довіри до опозиційних партій – 22%, місцевої влади – 25%, президента – 35% [с. 269][93].

В Угорщині на протязі 1990-2010-х років було проведено шість парламентських виборів. 2/3 дорослого населення країни є виборцями. Участь громадян республіки у парламентських виборах упродовж 1990-2010 років відбувалася у два тури. Так, у перших після зміни політичного режиму вільних парламентських виборах 1990 року у двох турах взяло участь 65,11/45,54 громадян країни; у 1994 році - 68,92/55,12; у 1998 році – 56,26/57,01; у 2002 році – 70,53/73,51; у 2006 році – 67,83/64,39; у 2010 році – 64,38/46,66 [][94]. Тобто середній показник участі громадян Угорщини у парламентських виборах становить 65,51 у першому турі і 57,04 - у другому турі виборів. Дисперсія становила 5,08 % у першому турі і 10,67 % - у другому турі виборів. Це є доволі низький показник дисперсії на протязі двадцяти років, що однозначно свідчить про стабільність показника - 2/3 участі громадян країни у парламентських виборах.

При тім показники участі свідчать про те, що 1/3 угорського суспільства не є складовою так званого політичного суспільства. За даними соціологічного опитування 2010 р. на запитання – «чи брали Ви участь у попередніх п’яти виборах?» – 2/5 опитаних (45 %) зазначили, що є перманентними учасниками парламентських виборів, 29 % брали участь у більшості виборів, 9% у двох-трьох виборчих кампаніях, 7% лише один раз відвідували виборчі дільниці, а 1/10 – ще ніколи не брала участі у парламентських виборах [][95] .

У міжнародному порівнянні участь громадян Угорщини у парламентських виборах займає проміжну позицію. Так, у 2002 р. це було 9 місце, у 2008–2009 рр. - 14 місце з-поміж 28 країн. Цікавими є дані щодо участі громадян Угорщини до Європейського Парламенту – 2 липня 2004 року – 38,5% населення Угорщини взяли участь у виборах до ЄП, а 7 червня 2009 року – 36,31% [][96].

Яскравою особливістю угорського суспільства з поміж інших країн ЦЄ стало те, що навіть із початком трансформаційних процесів на межі 1980-1990-хх рр. угорці продемонстрували низький інтерес та зацікавлення до світу політики реалізованої різними групами еліт. Натомість визначальною для багатьох угорців стала сфера приватного життя, як джерело задоволення та щастя.

У 2010 р. більше третини опитаних угорців (35%) зазначили, що «від політики краще триматись подалі, інакше можуть виникнути проблеми», дві третини опитаних (74%) визнали, «що пересічні громадяни зазвичай усунені від політики» [с. 272][97]. При тім готовність долучитись до політичного життя не проявила тенденції до зростання ні в період демократичного транзиту (1989-1998), ні у період стабілізації демократії. Можливим поясненням подібної апатії стало, з одного боку, відлуння досвіду старої політичної системи, з іншого, наслідки сучасних процесів, як-то, особливості швидкої приватизації, що викликали значну критику серед широких верств населення. Отже, як узагальнюють фахівці, станом на 2010 р. у порівнянні із 1989 р. прірва між населенням і політикою не зменшилась, і навіть збільшилась у багатьох відношеннях. Політична участь громадян країни залишається вкрай низькою, і однією із найбідніших у Європі.

Рівень участі громадян Угорщини у функціонуванні політичних партій визначається показниками членства в цих партіях. Cтаном на 2011 рік із 8 мільйонів громадян Угорщини дещо більше 1% визнали себе членами політичних партій. З-поміж яких, найбільше членів у урядової партії Угорського громадянського союзу (ФІДЕС) – 40,320 осіб, а також у Угорської соціалістичної партії – 33.200, у Християнсько-демократичної народної партії – 15,500, і у ультраправої партії За кращу Угорщину (Йоббік) – 12,430 членів [][98]. Порівняно із 1989 роком, коли опозиційні сили отримали визнання внаслідок зміни політичного режиму, народно-демократичний рух репрезентували набагато більше членів партій та рухів: Угорський демократичний форум (УДФ) – 24 тис. осіб [][99], «історичні» партії – Партію дрібних власників (НПДВ) – 40 тис. осіб, Християнсько-демократичну народну партію (ХДНП) – 3600 осіб та Угорську народну партію (УНП) – 10 тис. осіб [][100], членство у більш радикальних партіях цього напряму становило: Союз вільних демократів (СВД) – 20000 осіб та ФІДЕС (6000 осіб) [][101].

Участь громадян Угорщини в інших формах конвенційної та неконвенційної активності, згідно соціологічних опитувань, залишається низькою. Так, у 2010 році 4/5 опитаних ніколи не брало участі в жодному громадському об’єднанні чи акціях (суспільного, культурного, спортивного, освітнього, національного характеру тощо), 4% презентували себе учасниками двох напрямків, 2% - приймали участь як волонтери у трьох заходах. З-поміж дій найпопулярнішими були: спорт (є традиційна форма заангажованості в угорському суспільстві), охорона довкілля, клуби інтересів (6%), релігійні групи (5%), а також різноманітні культурні об’єднання та профспілки (по 3%)[102]. Якщо порівняти з попередніми роками, до 2002 року, виявляється, що 7% - були членами профспілок, однак у 2010 р. таких вже виявилось тільки 3%; членами спортивних клубів у 2002 р. визнало себе 10% населення, у 2010 р. вже тільки 6%, майже на половину скоротилась кількість учасників релігійних та благодійних організацій.

Після подій 2002 року і особливо 2006 року – активізації опозиції щодо вимог недовіри уряду і його відкликання, – громадські рухи поступово зникають, активізація соціуму не збільшується, навпаки – суспільство дезінтегрується, угорська громада стає жорстко поляризованою на лівих і правих, що знаходить відображення навіть у побутовому житті пересічних угорців.

Згідно соціологічних опитувань 2010 року, 7/10 опитаних громадян Угорщини можна ідентифікувати як «пасивні» – протягом декількох років вони не брали участі в жодних заходах, 15 % брали участь в одному з заходів, 8 % – у двох та більше акціях. Інші дані 2010 року підтверджують факт пасивності близько 60% населення Угорщини. Найбільш поширеною формою громадсько-політичної участі угорського населення є звернення до депутатів чи представників органів самоврядування (18,0%), підпис листів протесту, петицій (8,0%), бойкот придбання певних товарів (6,0%), участь у заходах певної партії (5,0%), використання політичної символіки (4,0%), участь у законних демонстраціях (4,0%), фінансування акцій (2%), звернення у газети (2%) та радіо (2%), участь у несанкціонованих мітингах (1,0%). Загалом, середній показник активності угорського суспільства становить 0,66% [][103].

Референдум як конституційна інституція волевиявлення громадян не є надто поширеною в Угорщині. Протягом 1989-2010 років в країні сім разів проводили референдум на загальнонаціональному рівні. Про слабкий рівень розвитку угорського громадянського суспільства свідчить той факт, що збір відповідної кількості підписів на проведення референдумів відбувався лише за ініціативи партій. Виняток становить перший демократичний референдум за ініціативи опозиції у 1989 р. (58% участі громадян), коли з-поміж чотирьох питань, було визначено доленосну подію демократичного розвитку країни – формування парламентської, а не президентської посткомуністичної демократії. Відсоток участі громадян Угорщини у цих загальнонаціональних референдумах протягом 1990-2010 років становив: у1990 р. (13,98%), у 1997 р. (49,24%), у 2003 р. (45,62%), у 2004 р. (37,49%), і лише у 2008 році обійняв показник у 50,51% [][104]. Тематика референдумів, що відбулись до 2008 року була наступною: у 1989 р. – час обрання президента та ін., у 1997 р. – вступ до НАТО, у 2003 р. – вступ до ЄС, у 2004 року – про подвійне громадянство та приватизацію лікарень. У 2008 р., із розпадом правлячої коаліції, – характер вимог змінюється і партії використовують референдуми як засіб посилення своїх позицій напередодні парламентських виборів.

Таким чином, наведені дані визначають специфіку громадянського суспільства Угорщини через домінування не колективних, а індивідуальних дій. Зокрема, у 1990-х роках, підписання протестних листів, петицій, а також звернення щодо проведення референдумів були найпопулярнішими формами громадських дій. У загальноєвропейському контексті, згідно даних Європейського соціологічного дослідження (ESS), за період 2006-2009 років, Угорщина із показником у 80% пасивності, була порівняною із іншими країнами Центральної Європи – Польщею, Болгарією та Україною.

З-поміж факторів, які впливають на політичну культурута участь громадян Угорщини можна відзначити: по-перше, вплив національних традицій (національний характер, сталі традиції державності, песимістичний менталітет, суспільна дезінтеграція, душевний неспокій, очікування чуда), як визначають науковці, що характеризує позиціонування «між Сходом та Заходом».

По-друге, це наявність визначених конституційних меж поряд із слабкими демократичними традиціями, що пояснюється з геополітичної точки зору, фінітизмом – бажання замкнутися від всесвіту.

По-третє, постійне амбівалентне прагнення, з одного боку, харизматичного лідера, з іншого, посилення індивідуалізму. Тобто поєднання пошуків консенсусу, компромісів, проявів нетолерантності із негативними стереотипами: постійні звернення до трагічних сторінок історії, приватизм у політиці, зріст політичного цинізму. Як зазначають науковці, угорське суспільство не стало рівноправним партнером влади у прийнятті важливих державно-політичних рішень [][105].

Все це, як узагальнюють науковці, у перспективі може призвести до політичного інфантилізму та відродження історичних образ. На думку фахівців, – низький рівень громадської компетенції пояснюється домінантою елітизму у трансформації режиму, постійним почуттям недовіри до партій та політиків, традиціями «атомізованого суспільства» кадарівської системи, – які в цілому пояснюють низький рівень політичної та виборчої участі угорського суспільства. Більше того, низький рівень політичної інтеграції та когезії індивідів поєднується із зростанням апатії та політичного цинізму (у ЄС подібні прояви є істотно нижчими – 20%) [][106].

Слабкість громадянського суспільства в Угорщині у загальноєвропейському контексті проявилась у його нездатності сформувати та посилити інститути демократії (суспільна прозорість, протести, ініціатива референдуму), які б слугували захистом для громадянського суспільства як проти державних (партійних) негативних дій, так і механізмом боротьби з дефіцитом демократії [][107]. З точки зору подальшої стабілізації демократії в Угорщині, на думку експертів, необхідно підтримати розвиток та толерантність до інститутів громадянського суспільства [][108].

При тім роль самого суспільства в Угорщині, особливо інтелігенції в політичних трансформаціях, має вагоме значення, адже саме традиції політичної культури угорського суспільства значною мірою визначають характер політичних трансформацій на сучасному етапі.При тім, зазначимо, що лібералізована модель політичного режиму Угорщини у ХХ ст., призвела до латентного гальмування політичної мобільності угорського суспільства, до його менш активного протистояння політичному режиму, ніж наприклад, у Польщі.

Перший етап активізації громадянського суспільства, і особливо інтелігенції,можна віднести до подій 1989-1990 років.Угорський варіант політичних трансформацій є досить показовим, адже демонструє як здатність угорського соціуму до демократичного дискурсу, так і наявність глибоких традицій політичної культури - самоорганізації угорського суспільства, що простежувались до 1940-х років ХХ століття. Загальними об’єктивними передумовами розвитку суспільно-політичних альтернатив кінця 20 ст., стали наявністьелементів правової і політичної культури,що нерозривно пов’язані з політичною соціалізацією, існуванням угорської демократичної опозиції в Угорщині, в обличчі як «історичних» партій, так і новостворених громадсько-політичні формацій, що були доволі масовими й соціально детермінованими.

У порівнянні з іншими країнами Центральної Європи, процес соціально-економічної й політичної трансформації, перехід Угорщини, як Польщі до парламентської демократії у 1989-1990 роках, відбувався на основі консенсусу різних політичних сил, на фоні розвитку в Угорщині паростків громадянського суспільства, яке певною мірою забезпечувало соціальну злагоду і дало можливість його політичним інституціям запобігти зростанню соціальної напруги та конструктивно розв’язати суперечності.

Угорська демократична опозиція мирним шляхом вирішила одне з найважливіших майбутніх питань державно-політичного устрою Угорщини-формування парламентської, а не президентської посткомуністичної демократії.Створення інфраструктури політичної соціалізації угорського суспільства упродовж 1980-1990-х рр. відбувалося, перш за все, завдяки молодій інтелігенції, яка і сьогодні у 2013 році є важливим політичним суб’єктом Угорщини.

Другий етап активізації громадянського суспільства Угорщиниможна ідентифікувати, починаючи з часів зміни політичного режиму 1990 року і по сьогодні. Фактично, мова йде про аналіз політичної комунікації угорського суспільства протягом 1990-2012 років та характеристику участі суспільства у політичних об’єднаннях, рухах, ініціативах, акціях.

Основною формою політичної комунікації стала підготовка та розповсюдження прокламацій, звернень угорської інтелігенції, з метою засудження конкретних дій уряду та вимог конкретних дій. Ці дії не мали потужного значення, але послугували основою для розвитку більш радикальних політичних комунікаційних форм. Найбільш поширеними з яких, як було вже зазначено, стали референдуми та збір підписів.

Наступна форма – це страйки, які в Угорщині є поодинокими фактами, оскільки, як зазначають науковці, в угорському суспільстві не поширені позитивні уявлення про солідарність. Мітинги та масові демонстрації в Угорщині відбуваються щорічно і приурочені до основних – трагічних, визначних історичних дат угорської нації – 15 березня (Річниця революції 1848 р.), 1 травня (День праці), 20 серпня (День незалежності) та 23 жовтня (Річниця революції 1956 р.). Специфіка урочистостей змінилася з 2006 року, а особливо з 2007 року, коли відзначення відбувалося вже у формі постійних масових політичних протестів з боку опозиційних політичних сил, – як наслідок розкритикованого виступу прем’єр-міністра Ф. Дюрчані у Балатоносоді щодо реального соціально-економічного та політичного стану в країні.

Масові опозиційні виступи не набули широкого поширення, втім, стали знаковими, з точки зору акцентуації радикального незадоволення суспільства. До них можна віднести: страйки таксистів 1990 року, демонстрацію аграріїв у 1997 році, блокаду автобанів у 2002 році, і найактивніший за розмахом і часом – відозву прем’єр-міністра у 2006 році.

Таким чином, наведений фактаж свідчить, що членство в добровільних громадських організаціях та магістральних формах політичної участі в Угорщині є істотно нижчими, у порівнянні з іншими перехідними демократіями. При тім необхідно визнати, що елементи традиційної паройкіальної політичної культури є вагомими детермінантами культурної інфраструктури не лише Угорщини, але і інших Центрально-Європейських країн.

Представництво жінок у політичному житті Угорщини продовжує залишатись низьким у центрально- та загальноєвропейському контексті. Так, в Державних Зборах (Парламенті) Угорщини, представництво жінок виявляє тенденцію до зменшення: у 2010 році було обрано 35 жінок-депутатів (9,1%), так само як і у 2002 році, це більше ніж у 1990 та 1998 роках, але менше ніж у 1994, 2006 та 2004 роках (9,8%). Жінки обіймають посади спікера Парламенту та міністрів уряду. Так, у 2000 р. було призначено 6 жінок в уряд, а в 2004 році вже 14 жінок було призначено в уряд. Жінки очолюють потужні політичні партії і громадські рухи, (Угорський демократичний форум та соціал-демократичну партію), є мерами міст (Ніредьгаза), є головами органів самоврядування, головами культурних товариств меншин та головами Державного органу самоврядування меншин, наприклад, українців Угорщини.

Таким чином, починаючиз 1989 року – часів трансформації політичного режиму та періоду пробудження громадянського суспільства Угорщини, і по сьогодні (особливо після подій 2006 року), можна відзначити поступове зниження активності угорського суспільство. Серед основних причин деактивації громадянського суспільства Угорщини можна назвати: невиконання політичними силами країни передвиборчих програм, розчарування громадян у дієздатності та ефективності політиків та партій, природу «атомізованого», дезінтегрованого угорського суспільства із домінуванням патерналізму та сильних негативних історичних традицій песимізму на тлі щоденних зусиль виживання у загальноєвропейському контексті. З-поміж основних недоліків політичної культури угорського суспільства можна відзначити наступні: нетривалі демократичні політичні традиції (домінування авторитарних традицій в історії); слабкість громадянського суспільства та представницьких інституцій, прояви етнічної нетолерантності; загальну політичну апатію, політичний цинізм і низький рівень політичної та виборчої участі; відсутність прагматизму і ідеологізацію суспільства, ідеологічну заангажованість політичних еліт, а також дефіцит політичної демократичної культури еліти у вирішенні конфліктів на політичному рівні. Є очевидним, що угорське суспільство вбачає вирішення своїх проблем не у колективних акціях, а у індивідуальних діях та інституті лобізму. В царині політичної соціалізації угорського суспільства, як процесі сприйняття суспільством політичної культури, - важливу роль відіграють традиційні та історичні цінності.