Республіка Польща. Як відомо, польське суспільство було надзвичайно політизоване впродовж 1980-х рр

Як відомо, польське суспільство було надзвичайно політизоване впродовж 1980-х рр. Період масової громадської активізації розпочався із фундацією Солідарності, і, фактично, завершився парламентськими виборами 1989 р. Наслідком бурхливих подій 1980-х рр. стала зміна державного устрою Польщі. Однак, трансформація політичної системи та утвердження демократичних устоїв, як не парадоксально, започаткували період масового падіння зацікавлення політикою серед широких верств населення та вагомості цього аспекту буття польського соціуму, на відміну від попереднього десятиліття. Так, у 1990 р., 42 % респондетів Польщі вказали, що політика грає "дуже важливу" або "важливу" роль в їх житті, в той час як в 1997 р. ця пропорція зменшилася вже до 30 відсотків. Ця тенденція знайшла відображення і в частоті обговорення політичних проблем громадянами Польщі. В 1990 р. 83 % респондентів зазначили, що вони часто обговорюють політичні питання із оточуючими, в той час як в 1997 р. таких вже виявилось всього 18 %. Подібна ситуція склалась і в царині рівнів інтересу громадян до політики. У 1990 р. 49 % респондентів повідомило, що вони "дуже зацікавлені" або "частково зацікавлені" політикою, в той час як в 1997 р. цей відсоток знизився до 42,1%, залишився таким у 1999 р. – 42,8%, і впав до 39% в 2000-х рр. [225][74].

Поряд з цим, тривалі у часовому вимірі та багаточисельні, за критерієм учасників, суспільні рухи 1980-х рр., дають можливість ідентифікувати переважання вже принаймні упродовж останнього соціалістичного десятиліття активістського типу політичної культури у Польщі, елементи, якої були майже нерозвинутими у більшості інших країн ЦСЄ. Крім того, зниження інтересу до політичних проблем у постреформенний період стало типовим трендом і для інших постсоціалістичних країн. Очевидним є те, що інтерес до політики залежить від різних факторів. Це і результат конкретної економічної і/або політичної ситуації, що склалась. І стійкий елемент тривалої традиції політичної культури та ціннісних настанов.

Політична мобілізація польського суспільства в 1980-х рр. відбувалась в період глибокої політичної, моральної та економічної кризи та тлі загального обмеження громадянських свобод. Вимоги Солідарності стали ідентичними прагненням мільйонів людей, які об’єднались під її гаслами. Однак, якщо вже на початку 1990-х рр. польське суспільство було переконане, що більшість соціально-економічних свобод було забезпечено у незалежній Польщі, то боротьба за право «вільного обговорення того, що відбувається на робочому місці та в громадах», а також право «висловлюватись з приводу важливих державно-політичних рішень», залишались важливими цілями і в 1980-х, і навіть після демократичних перетворень. Можливим поясненням цього факту є те, що в транзитивній Польші, як і в інших постосціалістичних країнах регіону, розчарування у результатах реформ, що не призвели до швидкого та помітного покращення життя населення, проявилось у алієнації громадян від політики реформаторів, від влади, держави. Істотною стала кількість громадян, переконаних в тому, що нові інституціоналізовані режими є байдужими щодо думок пересічних громадян. Стійким стало уявлення про те, що людина з натовпу жодним чином не впливає на політику, що влада не реагує на громадську думку і, що встановлення демократичних інститутів та вільних виборів не зблизило владу та громадян.

Таким чином, поляки достатньо песимістично оцінювали упродовж 1990-2010-х років свій вплив на формування політики, хоча частка осіб, які вважали, що можуть спрямовувати політичний процес зросла, досягши максимуму у 2008 році – 39 %, що є найвищим показником серед суспільств регіону. Отже, зневіреною щодо можливості визначати загальнонаціональну політику була значна частка поляків (65 % супроти 30 % оптимістів) [с. 350][75]

Водночас, аналіз політичних орієнтацій громадян РП упродовж постсоціалістичного періоду, зокрема такий їх аспект, як ставлення до демократії, демонструє, що упродовж 1990-х років частка прихильників демократії поступово зростала – від 52 % у 1992 році до 70 % у 2000 році, – однак упродовж останнього десятиліття значення цього показника зменшилося, досягши у 2006 році 62 %. При тім, беручи до уваги, що з 1993 року рівень підтримки демократії не був меншим за 60 %, можна стверджувати, що у РП основні орієнтації громадян у сфері владних відносин мали демократичне забарвлення, оскільки цей вибір поділяло дві третини населення [с. 350][76].

Одак, попри той факт, що Польща вважається однією з найуспішніших постсоціалістичних країн за критерієм інституціоналізації демократичного режиму, відповідно до теоретичних напрацювань, демократія може вважатися консолідованою, за умови, якщо її усталення буде супроводжуватися відповідними змінами і у політичній поведінці громадян.

Насамперед мова йде про те, що рівень політичної участі упродовж 1990-х років у Польщі знижувався, принаймні у формально-кількісному вимірі. Якщо у 1990 році членами політичних партій були 1,6 % громадян, то у 1996 році – лише 0,8 %, і цей показник не змінився і у наступному десятилітті. Однак, таку тенденцію можна вважати закономірною, беручи до уваги розпад ПОРП, а, отже, радикальне зменшення кількості партійців частку яких серед дорослого населення не могла компенсувати поява нових структур. Після зміни еліт та інституціоналізації нового режиму зникли передумови для мобілізації громадян, що не стимулювало їх брати участь у діяльності партій [c. 408][77].

Як результат, упродовж першого постсоціалістичного десятиліття сформувалося таке явище політичного життя РП як один з найнижчих у Європі показників електоральної участі на всіх рівнях політичної системи. Рівень участі у парламентських виборах упродовж двох трансформаційних десятиліть, в середньому, складав 47,3 % (1991 р. – 43,2%, 1993 – 52,1%, 1997 р. – 47,9%, 2001 р. – 46,3%, 2005 р. – 40,5%, 2007 – 53,8%, 2011 р. – 48,9%), у президентських був вищим, що є загальною тенденцією для більшості країн, однак, її середній рівень – 57,7 % – теж вказує на найбільшу у ЦСЄ політичну апатію населення [c. 409][78].

Так, наприклад, напередодні парламентських виборів 1997 р. 18% опитаних громадян Польщі зазначили, що вони не братимуть участь у виборах, а 19,9 % невизначились в цьому питанні. Фактично ж відсоток невиборців був майже удвічі вищий, що в свою чергу підтвердило загальноприйняту гіпотезу про те, що наміри респондентів не обовязково збігаються з їх майбутньою поведінкою. 31 % серед тих хто не збирався приймати участь у виборах, продемонстрували повну відсутність інтересу до політики, в той час як тільки 1,2 % зазначили, що дуже зацікавленів політикою [с. 224][79]. Принагоді відзначимо, що відсутність інтересу до політики може бути результатом різних факторів, як-то: недостатнього уявлення про поточне урядове виконання, або ж недостатьої довіри до політичних інститутів, не менш вагомими факторами можуть бути – специфіка політичної традиції та національної політичної культури.

Високий рівень політичного інтересу є загальновизнаним індикатором, який деференціює демократичні суспільства на процесуальному рівні, в той час як визнання ефективності демократичного режиму є таким показником на структурному рівні. Обидві змінні розглядаються як органічні характеристики традиційних сталих демократій. Проте населення Польші на протязі перехідного періоду не продемонструвало високих рівнів довіри до політичних інститутів країни, і це вочевидь відрізніє Польшу від багатьох західних суспільств. Згідно із даними Європейського соціологічного дослідження (ESS), після більш ніж 15 років демократичних реформ, довіра до політичних інститутів Польщі все ще істотно нижча, ніж в країнах «старої» демократії. Менше третини опитаних в ESS респондентів республіки довіряють кожному з політичних і суспільних інститутів [с.13][80]. Як визнають дослідники, рівні зацікавлення, що превалюють в польському суспільстві релевантні до тих, які мають місце в західних країнах, проте відсутність масової громадської довіри до політичних установ перешкоджає ефективному політичному менеджменту.

Відзначимо, що показник довіри до політичних інститутів позитивно корелює із задоволеністю життям в цілому – чим більше люди довіряють кожному з політичних інститутів, тим вищою є їх задоволеність своїм життям. Подібний зв'язок спостерігався дослідниками в багатьох європейських країнах. Однак попри значну подібність дизайну політичної системи країн сучасної Європи, задоволеність результатами роботи демократії істотно відрізняється між ними.

Як було зазначено вище, підтримка демократичної системи в Польші є доволі високою, більше половини населення країни вважає демократичне врядування найкращим з можливих. У відповідності до типологічної моделі П. Ульрама в Польщі відсоток «переконаних демократів» складає майже половину населення – 48%, відсоток «стурбованих демократів» (продемократично налаштованих) - відповідно 14%, кількість «відчужених» (індеферентно налаштованих до форми правління) – 27%, прихильників авторитаризму виявилось 10% (найнижчий показник серед країн Вишеграду) [с. 10][81]. Як свідчать соціологічні дані, прибічників демократичного устрою значно більше серед молоді (18-24 років), з вищою освітою, стабільною матеріальною ситуацією, слабо релігійних. Вік «індиферентних» респондентів вказує на приналежність до покоління «89», в основному це жителі маленьких міст та сіл, погано освідчених і з низьким матеріальним статусом. Погоджуються на недемократичну форму правління частіше чоловіки, ніж жінки. Крім того, подібна ідея переважає також серед людей 45-64 років, жителів як малих (до 20 тис.), так і великих міст (101-500 тис. чоловік), а також серед людей з початковою і середньою освітою, малозабезпечених, нерелігійних, а також тих, що мають ліві погляди [с. ][82]. Принагоді, необхідно відзначити, що релігійні цінності є важливою частиною національної самосвідомості поляків, що, в свою чергу, істотним чином впливає на політичну практику. З іншого боку, сьогодні релігійність детермінує певний ціннісний розкол польського суспільства: урбаністична молодь, відмовляючись від релігійних практик, виступає за секуляризацію політики, стикаючись в результаті з релігійними цінностями старших поколінь.

Як зазначають польські науковці, польські демократи і критики демократизації відрізняютьсяу багатьох відношеннях. В першу чергу, демократи схвалюють ширший концепт «особистої відповідальності». Демократи також частіше не погоджуються з твердженнями про те, що "при демократії, економічна система функціонує незадовільно," "демократії нерішучі і часто породжують конфлікти" і "демократії не ідеальні в підтримці громадських запитів". Переконані демократи проявляють більший інтерес до політики і вважають, що це є дуже важливим, на відміну від «стурбованих демократів», «індеферентних громадян» та противників демократії. Крім того, демократи частіше приймають участь у різних формах протесту, а також частіше виражають готовність долучатись до подібних акцій, ніж антидемократи та громадяни з невизчначеними політичними уподобаннями.

Активізація протестних форм політичної діяльності у 1980-х роках перетворило таке залучення в одну з базових форм політичної участі в сучасній Польщі. Хоча, як свідчить статистика, кількість респондентів, які визнали, що долучались до нетрадиційних форм політичного протесту у 1990-х рр. була відносно невисокою. Так, 20,4% опитаних повідомило, що вони підписували петиції, 5,5% приймало участь у бойкотах, 9,8% – у демонстраціях, 4,1% - у страйках, 2,2% - окупували приміщення. З початком 2000-х рр. таких вже виявилось істотно менше - 5% приймали участь у зверненнях та підписанні петицій, 1% - у демонстраціях, 4% - у бойкотах. Показники участі у інших формах політичної дії, були наступними: 6% респондентів контактували з політиками, 4% - приймали участь у роботі не-політичних громадських організацій та об’єднань, 2% - громадян вдавались до демонстрації політичної символіки [с.36][83].

Як свідчать дані соціологічних досліджень, основними факторами, що впливають на готовність населення приймати участь у неконвенційних формах є наступні: вік, інтерес до політики, довіра до оточуючих, рівень освіти та гендер. Молоді чоловіки, зацікавлені політикою, з високим рівнем міжособистісної довіри та освіти, частіше демострують прагнення долучатись до різних форм протестної участі.

Респонденти з низьким рівнем зацікавленості політикою, старші за віком, з нижчим рівнем освіти, з низьким рівнем міжособистісної довіри, а також жінки є більш схильні відкинути усі форми неконвенційної політичної участі. В ході дослідження, проведеного польськими науковцями, було виявлено, що поточна економічна ситуація респондента, зокрема матеріальне становише сім’ї, не відігравала статистично значимої ролі в поясненні готовності приймати участь у політиці. Детальний аналіз продемонстрував, що найменш заможні респонденти (ті, кому довелося позичати гроші), найменше схильні приймати участь в підписанні петицій, демонстраціях та страйках. Проте це не стосується участі у бойкотах і окупації приміщень.

Однак, незважаючи на існуючу традицію масової участі в політичних протестах, які відрізняли Польшу впродовж 1980-х від інших країн ЦСЄ, в кінці 1990-х рр. участь громадян Польщі в подібних акціях стала нижчою у порівнянні, наприклад, із Чехією, Словаччиною, Угорщиною та Болгарією (близько 10 % в усіх пяти країнах), і навіть вдвічі меншою ніж у Румунії. Респонденти в цих країнах також частіше брали участь у бойкотах (близько 20%), ніж у Польщі (5,5% в 1997 р. та 4,3% в 1999 р) [227][84]. Очевидно польський ажіотаж участі, попри тривалу традицію на відміну від інших країн ЦСЄ, істотно знизився в 1990-х рр., після початку трансформаційних процесів та досягнення окремих результатів реформ.

Чинне правове поле функціонування організацій громадянського суспільства у Польщі було сформоване ще у 1980-х роках. Відповідно до законів 1984 та 1989 років, які були оновлені у перше постсоціалістичне десятиліття, ці структури могли функціонувати у двох правових формах: фундацій та асоціацій. Вже у 1997 році Конституція РП статтею 58 гарантувала свободу асоціацій у країні, а у 2003 році Законом про суспільно корисну діяльність та волонтерство було створено належні організаційно-фінансові умови для розвитку громадських організацій.

Інституційне середовище сприяло тому, що характерною рисою польського громадянського суспільства вже на зламі 1980-1990-х років було функціонування великої кількості організацій, які не мали майже жодних зв’язків з «політичним суспільством», насамперед, з партіями. Динаміка зростання кількості неурядових організацій упродовж 1990-х років є вражаючою: у 1989 році кількість фундацій складала 277 одиниць, 1990 році – 597, 1991 році – 1078, 1992 році – 1332, 1996-1997 роках – близько 5900. Кількість асоціацій підрахувати важче, беручи до уваги ліберальні умови їх реєстрації. Приблизна кількість цих організацій станом на 1992 рік складала 17 тис. одиниць, а у 1997 році – 42 тис. одиниць.

Притім, відповідно до даних регіонального європейського дослідження, здійсненого у 2004 році, у діяльності незалежних від держави структур брали участь близько 13 % поляків. У 2008 р. членами організацій визнали себе 10% жителів Польщі, однак, з них 70 % зазначили, що їх членство є пасивним [с, 473][85]. Поряд з цим, за даними «Trust Barometer», станом на 2007 р. середній показник довіри польських респондентів до таких соціальних організацій, як ЗМІ, бізнес, НУО та релігійних установ склав 47%, що робить Польшу порівняною з такими європейськими країнами, як Італія, Франція, Німеччина (с.5)[86].

Істотним виявився показник членства і у профспілковому русі країни – 9,6% поляків, з яких 1,8 % визнали себе активними членами організації [227][87]. Очевидно, події минулих 1980-1990-хх. років, факт того, що «Солідарність», а пізніше Національний Союз профспілок, перетворився на важливого актора на політичній сцені Польщі, здатного виступати в якості рівного владі партнера, а також відігравати істотну роль в економічній сфері та визначенні оптимальних параметрів організації багатьох сторін суспільного життя, стало привабливим чинником для багатьох жителів країни.

Як було наведено вище, членство громадян Польші в політичних партіях залишаеться стабільно низьким ~ 1%, і цей показник є нижчим за інші країни ЦСЄ. Так, відсоток активних членів в Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії та Болгарії є удвічі вищим, ніж у Польщі. Крім того, більше половини населення Словаччини та Угорщини, вважають себе прихильниками якої-небудь партії, в Польші ж такими виявились всього 26% опитаних. Поясненням вкрай низького залучення громадян Польщі до участі в діяльності політичних партій, може бути надзвичайно низький рівень довіри до цього інституту - 4% поляків визнали, що довіряють політичним партіям. В Угорщині таких вже виявилось – 8%, Чехії – 10%, Словаччині – 15%. Станом на 2008 р. участь у діяльносто політичних партій приймало всього 2% населення Польщі [36][88]. Поряд з цим, як свідчать дані соціологічних розвідок, більша частина громадян Польщі високо оцінила свої здібності висловлюватись з приводу політики. Такий значний рівень суб’єктивної політичної компетенції робить Польщу порівняною з країнами сталої демократії – Великобританією, Німеччиною, Норвегією, Данією та ін. [с.56][89].

Аналізуючи еволюцію ціннісних уподобань поляків в постсоціалістичний період, науковці узагальнюють, що в країні починаючи з 1990-х відбувалася певна еволюція ціннісних настанов – первинна орієнтація на цінності західної моделі модернізації (лібералізм, свобода, мораль успіху, ідея повернення до європейського коріння) змінилися в даний час домінуванням цінностей безпеки і стабільності, прагненням спертися на державу, знайти у неї допомогу у соціальних питаннях. 86% респондентів вважають, що польська держава повинна забезпечити громадянам такі вигоди, як безкоштовна медична допомога і освіта, а також виступають проти подальшої ліберальної приватизації (72%). Світоглядний розкол польського суспільства знайшов відображення у розмежуванні суспільства на «лівих» та «правих», а також амбівалентному ставленні до Європейського Союзу. Кожен третій поляк висловлюється на користь незалежності по відношенню до політики ЄС. Натомість дослідження присвячені готовності поляків до співпраці в різних сферах життя суспільства, проведені в 2002-2012 роках, продемонстрували поступове зростання віри в доцільність подібної співпраці. Майже 72% опитаних вважають, що, діючи спільно, вони позитивно впливають на економічне зростання і загальне поліпшення умов життя в країні. Серед цінностей, які об’єднують суспільство, на перше місце поляки поставили сім’ю […][90]. Притім, прагнення поляків спертися на традиційні цінності та державу, як свідчать дані соціологічних опитувань, цілком не заважають розвитку демократії. Очевидно, що політична культура не може існувати без цінностей, їх позитивне усвідомлення і прийняття суспільством та політичною елітою є необхідним етапом для успішного процесу політичних перетворень.

Із завершенням періоду соціалізму в Польщі відбулось значне скорочення жіночого політичного представництва (в середньому на 10-15%). Низькою залишалась участь жінок у законодавчій гілці влади країни і в 1990-х роках – близько 13%. І тільки з початком 2000-х рр. політична участь жінок почала повільно зростати із проведенням кожних чергових виборів: 2001 р. – 20,22%, 2005 р. – 20,43%, 2011 р. – 23,91%. Середній показник виборчої участі в РП у хронологічному розрізі 1997-2005 рр. складав 44,93% і був схожим як для чоловіків, так і для жінок. Сукупний показник участі жінок у політичних партіях РП в д.п. 1990-х – на поч. 2000-х рр. коливався в межах 25-40%. Інтенсивність членства жінок в партіях Польші, як і Словаччини, складає в середньому третину від загальної сукупності складу партій республіки. Поряд з цим, чоловіки РП в 2,5-3 рази частіше, ніж жінки долучаються до роботи в партіях. Крім того, як і в СР, польські жінки займають нижче положення в партійній стратархії ніж чоловіки, і рідше виконують управлінські функції. Панування традиційних соціальних цінностей в РП в 1990-х рр. спровакувало навіть зменшення прагнення жінок обіймати високі партійні посади. Представництво жінок в органах влади місцевого рівня у РП є дещо вищим за загальнонаціональний рівень участі. Так, кількість жінок-кандидаток на місцевих виборах у 1990, 1994 та 1998 рр. становила – 15%, 17,85% та 21%, а кількість обраних відповідно – 11,0%, 13,2% та 15,7%. Найвищим цей показник виявився у 2002 р. і склав 17,76%. Найбільше жінок було обрано до органів місцевого самоврядування гмін – 18,09%, на рівні повітів – 15,94%, воєводств – 14,44%. 13,20% польських жінок стали головами місцевих громад та мерами міст [с. 169][91].

Таким чином, громадянська участь у політичному житті не є масовим явищем в сучасній Польщі. Можна відзначити низьку залученість населення країни у всі форми політичної участі, за винятком електоральних її типів. Очевидно, етична мотивація масових протестних рухів 1980-х рр., виявилась не надто адекватною для прагматичних і компромісних орієнтацій, потрібних для участі в сучасному політичному житті. Поряд з цим, структурні зміни в польському суспільстві і в політичному та інституційному дизайні країни, збільшення громадян з вищою освітою та покоління, яке не було соціалізоване в умовах комуністичного правління, спрямовує до оптимістичного висновку відносно підтримки демократичних норм та цінностей продемонстрованих населенням Польщі.