Чеська Республіка. Сучасний демократичний режим незалежної Чехії, як визнають дослідники, не утверджувався у відповідності до класичної моделі «з низу»

Сучасний демократичний режим незалежної Чехії, як визнають дослідники, не утверджувався у відповідності до класичної моделі «з низу», як наприклад, в свій час сформувалась демократія Першої Чехословацької Республіки. Остання, як відомо, була наслідком антиімперського супротиву і об’єктивація демократичних імпульсів відбувалась на фоні вже сформовного громадянського суспільства. Попри те, що сучасний демократичний режим викристалізовувався в результаті повстання проти комуністичного правління, його інституціоналізація була забезпечена «згори». Демократичні інститути були встановлені апріорі, натомість вираженню та кристалізації колишнього досвіду демократизації.

Проте, формування необхідного нормативного середовища та надійного підгрунтя для запровадження безпосередньої демократії на межі 20-21 ст., без сумніву, сприяли консолідації демократичного режиму Чехії. Після утвердження новостворених структур влади, партійна система розвивалася порівняно швидко і стала дієвою структурою політичного представництва. В очах громадян, демократія перетворилась на режим, здатний забезпечити динамічні соціальні зміни. Однак, як стало очевидним в процесі трансформації, сформований демократичний остов, потребував подальшого вдосконалення, зокрема в царині утвердження інститутів громадянського суспільства.

Громадянське суспільство довоєнної Чехословацької Республіки було складною мережею різних добровільних асоціацій, що були спочатку занедбані впродовж нацистської окупації, а згодом 40-річним комуністичним режимом. Демократизація суспільно-політичного життя після 1989 р. сприяла реставрації громадсько-політичного простору країни. Проте, демократичне суспільство не може бути встановлене згори, а існуючі асоціації та групи інтересів не є винятковою підставою функціонування зрілого організованого громадянського суспільства. Цей факт, очевидно, пояснює низку проблем, з якими продовжує стикатись чеська демократія на сучасному етапі. Низькі рівні участі громадян як у партійних організаціях, так і добровільних асоціаціях, формують політику слабо пов’язаною із інтересами населення Чехії, натомість зосередженої на макрополітичних проблемах. Все це сприяє тому, що демократія в країні продовжує страждати від дефіциту політичної культури.

Без сумніву, чеська політична культура зробила вагомий крок у напрямку захисту громадянських прав та свобод, проте, як свідчить досвід інших екс-соціалістичних країн, окремі штрихи тоталітарної культури глибоко інкорпоровані в суспільство, не можуть деформуватись так швидко, як інші інститути комуністичної системи. Це простежується у багатьох відношеннях та є вагомим аргументом проти аполегетів взірцевого утвердження Чеської Республіки на шляху відкритого та автономного суспільства.

Як узагальнюють дослідники, громадянське суспільство сучасної Чехії характеризує низька політична активність. За даними статистики громадяни країни неохоче мобілізуються з приводу політичних проблем. Участь у парламентських виборах, фактично, єдина поширена форма залучення та форма тиску на владу знизу. Рухи, НУО, групи інтересів, неполітичні громадські утворення очевидно превалюють над політико орієнтованими організаціями ЧР. Поряд з цим, власне і сама сфера громадського активізму не є широкою у порівняні з країнами Західної Європи. Як визнають чеські науковці, на противагу минулому, сьогодні інтелектуали та громадські діячі не є активними модераторами громадських дебатів з суспільно-політичних проблем чеського суспільства. Роль трибунів та ретрансляторів громадської думки перейняли на себе керівники найвпливовіших політичних партій та об’єднань [с. 103][109].

Науковці ідентифікують низку чинників, що уповільнюють перетворення політичної культури Чехії. Всі вони, на переконання дослідників, є органічним наслідком швидких економічних реформ та системної політичної трансформації.

Одним з таких чинників став викривлений процес приватизації, який був здійсненний без належного законодавчого підґрунтя, та без всебічного знання його ефектів та наслідків. Будучи прив’язаними до економічних взірців планової соціалістичної економіки, громадяни Чехії були спантеличені важким початком капіталізму. Попри істотний пафос, сподівання того, що чеське суспільство перманентно відновить демократичну та економічну етику Першої Чехословацької Республіки були поодинокими, зокрема тому, що 40-річне комуністичне правління було тривалою перервою, на шляху повернення до політичної культури 1920-30-х рр. Подальші економічні перетворення передбачали істотні зміни в сфері життєвих стандартів громадян, що мало наслідком радикальні зміни і в царині культурних орієнтацій. Екс-соціалістична епоха надала мандат довіри до цінностей колективізму, натомість новоприбулий капіталізм почав вимагати від громадян незалежної Чехії відверто протилежних орієнтацій, як-то: особистої відповідальності, самовпевненості і т.д. Як наслідок, чеське суспільство почало демонструвати ностальгічні настрої за колишньою системою соціального забезпечення (а ніж за комуністичним режимом). Ця ностальгія, як визнають науковці, стала однією з головних причин, чому виборці продовжують схилятись до голосування за КПЧ, або ж більш поміркованих центристів – соціал-демократів.

Як не парадоксально, політична емансипація громадянського суспільства та легітимація політичних установ після 1989 р., також істотно уповільнили перетворення громадянського сектору. Без сумніву, інституціоналізація Громадянського Форуму, політичного руху та студентських ініціатив під проводом В. Гавела, можуть розглядатись як перша політична акція громадянського суспільства, що народжувалося на зламі 1980-90-х рр. Громадянський Форум досяг окремих з його цілей (відставка комуністичного уряду), і забезпечив перемогу В. Гавела на перших вільних президентських виборах. Але із перемогою руху на парламентських виборах 1990 р., його ідеї, організації та людські ресурси почали активно інкорпоруватися в новостворені урядові структури та політику. Сам Громадянський Форум швидко розпався на політичні партії (найвпливовішою серед яких стала Громадянська демократична партія), що практично відзначило кінець іншого багатообіцяючого початку – безпосередньої вільної громадської участі у політичній діяльності.

Таким чином, наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, як засвідчують дані соціологічних опитувань, 90 % чехів обирали для себе третій шлях розвитку: між капіталізмом та соціалізмом. Водночас, дослідження настроїв громадськості, здійснені упродовж обох постсоціалістичних десятиліть, вказують, що більшість чехів залишилися прибічниками демократії як політико-інституційної системи. Так, у 2001 році 70,1 % респондентів вважали демократію найкращою формою політичного устрою з-поміж існуючих, водночас, частка осіб, які вважали, що країна розвивається після соціалізму краще, аніж вони очікували, зменшилася, у порівнянні з 1990 роком, з 11,1 % до 5,5 %. Навпаки, частка тих, очікування яких після падіння соціалізму не справдилися, зросла з 32,8 % до 51,3 %. У 2006 році відсоток громадян, які вважали демократію оптимальною системою для ЧР, складав 62 %, що означає зменшення прихильників цього режиму на 9 %. Пояснення цього явища можна знайти, аналізуючи інші дані: якщо у 1990 році 53,2 % громадян вважали, що при демократії управління здійснюється в інтересах усіх, то через одинадцять років їх частка зменшилася до 24,3 %. Зріс відсоток скептиків, які вважали, що нова система задовольняє, насамперед, групи інтересів – з 46,8 % до 75,7 % [с. 5][110].

Водночас, частка громадян, які вважали, що демократія в країні функціонує дуже добре або, в цілому, непогано, зросла з 1996 до 2006 року з 45,8 % до 64,4 %. Напроти, відсоток критиків зменшився з 49 % до 35,8 %. У 2006 році 62 % респондентів (дві третини населення) цілком або скоріше погоджувалися, що демократія є найкращим політичним режимом для ЧР [6][111]. Тобто, незважаючи на певну ностальгію за соціалістичним минулим, розчаруванням у можливостях демократичного врядування представляти та репрезентувати запити усіх громадян, чехи вважали її оптимальним устроєм, який достатньо добре функціонує в їх країні.

Як зазначає чеська дослідниця З. Мансфелдова, в д.п. 1990-х рр. майже 90% опитаних громадян Чехії так чи інакше відносили себе до «демократів». Третина з них ідентифікувала себе як переконані демократи (31%) (до прикладу, в Польщі цей відсоток склав 48%), 58% виявились належними до групи «слабких демократів» (в Польщі – 14%), які сприймали демократичну систему із певними застереженнями та критикою. Орієнтацію на авторитарне правління продемонстрували 4,3% громадян (10% у Польщі), 6% опитаних не змогли визначитись в цьому питанні. Як свідчать соціологічні дані, прибічників демократичного устрою більше серед старшого покоління Чехії (від 40 років), а ніж серед молоді (Польща демонструє обернену кореляцію – прихильників демократії більше серед вікової групи 18-24 роки). В групі переконаних демократів – 18,9 % це населення у віці 40-50 років, 21,8% - старше 50-60 років, 29,5% – серед літніх людей. Крім того, із загальної сукупності опитаних – 84,8% погодились із твердженням, що «демократія недосконала, але вона є найкращою з можливих форм правління», і тільки 8,5% з цим не погодились. «Режим сильної руки» не схвалили – 78,4% опитаних, 14,8% пітримали цю ідею. Правління військових заперечили 91,4% респондентів, і тільки 4,9 % - визнали цей режим як прийнятний [с. 110][112].

Однак, як зазначає З. Мансфелдова, ідентифіковані групи прихильників авторитаризму сформувались на фоні незадоволення ультра ліберальною політикою кабінету В. Клауса в 1990-х рр. 20 ст. «Політика сильної руки» стала розглядатись як альтернатива стилю управління очільника уряду серед громадян країни, проте не сприймалась такою на рівні публічного політичного управління. Тому дослідниця пропонує визначати уподобання частини чеського суспільства як «неусвідомлений вибір авторитаризму» [с. 112][113]. Інтерпретація оцінок респондентів щодо ефективності демократичного режиму, повинна дистанціюватись від емпіричного змісту демократії в Чеській Республіці до теоретичного уявлення щодо неї. Очевидно опитані громадяни Чехії, оцінюють режим на підставі власного досвіду життя в умовах демократичної системи, а тому скептичні оцінки не вказують автоматично на авторитарні проекції.

У Чеській Республіці, як і в країнах центральноєвропейського регіону, політична та громадська участь реалізується шляхом участі громадян у виборах, місцевих та загальнонаціональних референдумах, членства у політичних та громадських об’єднаннях, поданні петицій, скарг до органів влади усіх рівнів. Найпоширенішими формами політичної участі є електоральна участь, членство у неурядових організаціях та профспілках.

Як було зазначено, для чеського суспільства основною формою громадянської участі є участь у виборах. Це демонструють дані дослідження, здійсненого ще у 1995 році, і відповідно до якого 92,8 % чехів вважали пріоритетним політичними завданням участь у виборах, на противагу лише 43,3 % поляків, котрі у цей період надавали значення підписанню петицій, участі в акціях протестах. Також про дискурсивну модель політичної участі свідчить позитивна оцінка громадянами ролі консультацій з владою (84,6 %) [1][114].

У 2005 році частка громадян переконаних у важливості масової політичної участі в Чехії була порівняною з іншими країнами Центральної Європи – 70 %. Можливо, через цю обставину рівень довіри чехів до владних інститутів різного рівня був достатньо високим, за винятком уряду. Однак, якщо до президента та уряду рівень довіри упродовж 1990-х років зменшувався, щодо парламенту залишався стабільним. Зауважимо, що вищим показник довіри був лише до президента В. Гавела у першій половині 1990-х років (в межах 73-75 %) [3, p.56][115]. Загалом же конфігурація довіри до політичних та суспільних інститутів Чехії на поч. 2000-х рр. виглядала наступним чином: парламенту певною мірою довіряло 12 % населення, юридичній системі – 21 %, поліції – 28 %, політикам – 8 %, політичним партіям – 10 %, міжнародним організаціям – 35 % населення Чехії [с. 39][116]. Ці дані свідчать про те, що навіть після 15 років демократичних реформ довіра до політичних інститутів в Чехії, все ще істотно нижча, ніж в країнах сталої демократії.

Зауважимо, що громадяни ЧР були більш активними і під час виборів нижньої палати парламенту: 1990 р. – + 53,6 % у порівнянні з виборами 1991 р. у РП, 1992 р. – + 33 % у порівнянні з перегонами 1993 р. у сусідній країні. Таку політичну зацікавленість чехів, зокрема на фоні апатії північних сусідів, можна пояснити низкою факторів. Вважаємо основним поясненням цього явища нестачу досвіду участі чехів упродовж 1970-1980-х років, на відміну від поляків, що привело до ефекту акумуляції соціальної та політичної енергії, яка й була використана восени 1989 року і упродовж наступного періоду. Окрім того, на відміну від жителів РП, громадяни ЧР перебували у більшій ейфорії від перспектив демократизації, що, знову ж таки, можна пояснити їх політичною «невинністю» після падіння геріатричного тоталітарно-авторитарного режиму, що склався у країні після придушення «Празької весни» 1968 року. Також чинником впливу на рівень активності громадян можна вважати формування власного «нечехословацького» парламенту – Чеської Народної Ради (1990, 1992 роки), – що стимулювало їх прийти на виборчі дільниці, а також дискусійне поле, що склалося з приводу майбутнього Чехословаччини [4, p.1][117].

Різниця між чеськими та польськими тенденціями електоральної участі полягає ще в тому, що в другій половині 1990-х років у ЧР різко зменшилася частка виборців, ставши однаковою з польським аналогом: 1998 р. – +0,7 %, 2002 р. – +1,5 %, 2006 р. – +0,5 %.Водночас, інтерес до участі у виборах нижньої палати парламенту залишався дещо вищим аніж у РП: 1998 р. – + 26,1 % у порівнянні з польськими перегонами 1997 р., у 2002 р. – + 11,7 % у порівнянні з виборами 2001 р. у РП, у 2006 р. – + 23,9 % у порівнянні з виборами 2005 р. у сусідів. За даними статистики активність виборців на перегонах 2006 р. серед 20% найзаможніших громадян Чехії склала 70%, а серед 20% найменш забезпечених – 57%. Різниця у 13% є майже вдвічі вищою, а ніж в середньому (7%) по країнах ОЕСР [][118]. Це дає підстави висновувати, що суспільство Чехії доволі слабо інтегровано в роботу демократичних інститутів на сучасному етапі, зокрема у порівнянні з країнами сталої демократії. Однією з можливих причин недостатньої соціальної інтеграції є високий показник соціальної ізоляції громадян ЧР. Так, за даними статистики 10% опитаних громадян Чехії зазначили, що «рідко» або «ніколи» не проводять час з друзями, колегами чи іншими людьми в соціальному середовищі. Такий показник є одним з найвищих в країнах ОЕСР [][119].

На сучасному етапі в Чеській Республіці зареєстровано близько 100 політичних партій. Проте, незважаючи на велику кількість політичних партій, впливовими є 4 – 8 (зазвичай це парламентські партії). Причому для Чеської Республіки, як і для інших країн окресленого регіону, характерним є завищення реальної кількості членів партії. Довіра до політичних партій в Чехії значно менша, ніж до інших публічних інститутів (лише 1 громадянин з 8 довіряє партіям). Загалом же в політичних партіях СР задіяно близько 3% населення країни, що в цілому є зіставним з іншими країнами центральноєвропейської групи.

В Чеській Республіці наявна доволі широка мережа неурядових організацій, які діють у різних суспільних сферах. Однак суттєвим є те, що наявна різниця між офіційно зареєстрованими неурядовими організаціями та реально діючими. На практиці число реально діючих громадських організацій в декілька разів менша від офіційно зареєстрованих. Нерівномірним є й покриття громадськими організаціями, які зареєстровані насамперед у столиці та великих містах і майже відсутні у периферії. Варто відзначити і те, що чеські законодавці поки що не створили ефективної моделі правового регулювання діяльності неурядових організацій. Насамперед це стосується непрозорого механізму фінансування та недосконалої податкової політики щодо неурядових організацій.

27 березня 1990 року Федеральними зборами був прийнятий Закон „Про об'єднання громадян”, який з рядом змін і доповнень діє до цього часу. Він юридично закріпив законне місце добровільних співтовариств мешканців країни, які отримали назву „громадські організації”. Закон декларував, що „громадяни мають право на вільне об'єднання”, причому „для здійснення цього права не потрібно дозволу державного органу”(ст.1). У ньому ж зауважено, що його норми не діють щодо політичних партій, прибуткових і релігійних організацій. Відповідно до ст.2 цього Закону „громадяни можуть засновувати спілки, товариства, союзи, клуби та інші громадські організації, а також професійні асоціації та об’єднуватися в них” [11][120].

У 1993 році у ЧР було зареєстровано 22765 неурядових організацій (для порівняння у 1938 році їх було 9115), в 1998 році – 39408, а в 2003 році – 47874. Станом на 2008 рік їх число становить 52687. З них 32665 – це громадські об’єднання (60% усіх неурядових організацій), 12118 – професійні асоціації, профспілки, 5654 – релійні об'єднання, 1001 – суспільно важливі організації, 889 – фонди фондів і 360 – фонди [10][121].

Що ж стосується професійних асоціацій, то спостерігається тенденція до зменшення кількості членів профспілок. Так якщо в 1990 році до їх числа належало 62% громадян старших 15 років, то в 1994 році – уже 38%, а в 2008 році – лише 14%. Профспілки збереглися перш за все на великих (державних і приватних) підприємствах та в бюджетній сфері. У приватному секторі вони фактично не представлені [2][122].

У Чеській Республіці законодавство виокремлює спеціальну категорію неурядових організацій, які „реалізують суспільний інтерес”. Їх завдання – надавати допомогу різним прошаркам населення у розв’язанні соціальних проблем, а державі – у виконанні соціальних функцій. Наразі чисельність цих організацій є надзвичайно низькою. Теж саме стосується звичайних фондів.

Оцінюючи кількісні параметри чеського „третього сектору”, треба мати на увазі поширеність псевдо- або тіньових неурядових організацій. Значна їх частина діє досить короткий строк – до трьох років, існує чимало „сплячих” організацій, які мають нульову активність. У той же час є чимало незареєстрованих організацій, які ведуть активну діяльність. Тому статистичні дані виявляються вельми недосконалими і значної уваги заслуговує якісна оцінка „третього сектору”, заснована на аналізі діяльності активних неурядових організацій. Основу сектора становлять організації, що існують уже досить довгий час: 56 % активно працюючих організацій – більше 10 років, 77 % – більше 5 років. Це говорить про організаційну усталеність чеського громадського сектору і, в той же час, дає право на більш категоричну оцінку його активності та ролі в суспільних процесах [10][123].

Необхідно відзначити і низку факторів, які перешкоджають ефективній діяльності чеських неурядових організацій. Тут і недостатня відкритість самих владних структур, бюрократична тяганина, і традиційна недовіра до діяльності цих організацій, і низька оцінка професійності робітників „третього сектора”. Причому представники неурядових організацій також достатньо самокритичні – 42-45 % самих активістів відзначають низьку професійність і активність неурядових організацій в якості однієї з головних перепон для нормальної роботи з владою [9, с.65][124]. Адже інколи неурядові організації не в змозі представити конструктивні та обмірковані пропозиції з вирішення тієї чи іншої проблеми.

З іншого боку, насторожує і те, що самі політики та політичні партії часто з недовірою ставляться до інститутів громадянського суспільства. Так, екс-президент ЧР В. Клаус, неодноразово відкидав саме поняття відкритого та автономного громадянського суспільства. Він активно виступав проти втручання громадських організацій в політику, застосовуючи, наприклад, термін «еко-тероризм» щодо екологічних груп та ідентифікуючи їх як нову форму комунізму [с. 103][125]. Поза цим, комуністичне відлуння продовжує реально впливати на громадянське суспільство в умовах демократичної Чехії. Свідченням чого є те, що Компартія Чехії залишається стійкою парламентською партією країни починаючи з 1990 р. Серед 22 місць зарезервованих за Чехією в Європарламенті в 2009 р. 4 отримали комуністи.

Самі ж громадяни Чеської Республіки з прихильністю ставляться до процесу розвитку громадянського суспільства. Даний факт підтверджують статистичні дані: у 1993 році 18% населення задекларували позитивне ставлення до філософії та інститутів громадянського суспільства, у 1998 році – 29%, а у 2003 році – вже 56%. У 2008 році ця цифра майже не змінилася – 59% [10][126].

Таким чином, в цілому в Чеській Республіці прослідковуються позитивні тенденції у розвитку „третього сектору”, високими є і потенційні можливості для консолідації громадянського суспільства. Однак наскільки цей потенціал буде затребуваний залежить від варіантів розвитку держави і соціально-політичної системи Чеської Республіки, включаючи як державну політику стосовно структур громадянського суспільства, так і позиції основних гравців серед самих цих структур. Варто пам’ятати і те, що становлення зрілого громадянського суспільства є справою не одного року і потребує перевірки часом.

Жіноче політичне представництво у законодавчій владі Чехії упродовж 1990-х рр. складало в середньому 17 %. Після виборів 2002 р. воно зазнало певного зростання (на 3%), дещо знизилось в результаті виборів 2006 р. – 18,3%, а на останніх парламентських виборах 2010 р. сягнуло – 28,2 %. Як свідчить статистика, чоловіки Чехії частіше долучаються до участі в голосуванні – в середньому на 6% [][127]. Частка жінок у членських базах центральних політичних партій ЧР коливається у проміжку між 26% до 52%. Найбільше жінок преставлено в лавах Християнсько-демократичної партії Чехії – приблизно 52%, Комуністичної партії Чехії – 43%, Громадянської демократичної партії – 35% [с. 18][128]. При тім, партійна статистика демонструє, що жінки Чехії займають нижче положення в партіях країни, ніж чоловіки, і рідше виконують управлінські функції. Ця тенденція є типовим трендом для країн Центральної Європи. Кількість жінок в органах влади місцевого рівня у ЧР не відрізняється істотним чином від представництва жінок на національному рівні – і коливається від 16 – до 33 %. На межі 1990-2000-х рр. з 519 мерів міст і містечок Чехії лише 8% складали жінки [с. 28][129].

Отже, попри вдалий транзит Чехії в напрямку ліберальної демократії і по сьогодні дебатованим залишається питання успішності консолідації політичної культури країни, на фоні органічної рутинізації демократичних інститутів та успішних економічних реформ. Попри усталення ставлення до демократії як оптимального політичного режиму, поширеними є скептичні настрої частини населення Чехії, а також ностальгічні проекції. Таким чином, можна ідентифікувати змішаний тип політичної культури сучасної Чехії, з переважанням як активістського, так і парохіяльного типу мислення. Випадок Чехії очевидно підтверджує той факт, що на відміну від модернізації політичних інститутів, зміна культури та ціннісних орієнтацій населення є набагато тривалішим процесом, і може покликати життя не одного покоління.