Словацька Республіка. В процесі розбудови демократичного політичного режиму Словацька Республіка (СР) пройшла доволі складним шляхом інституційних реформ

В процесі розбудови демократичного політичного режиму Словацька Республіка (СР) пройшла доволі складним шляхом інституційних реформ, орієнтованих не лише на часткові, поступові кроки в напрямку демократизації владних інститутів, але й на кардинальні, якісні перетворення в цій сфері, які дозволили б витворити сучасну європейську систему ефективного державного управління. Інтенсивність та результативність демократичних перетворень дозволяють виокремити кілька етапів розвитку системи органів державної влади в Словацькій Республіці.

Першим етапом можна вважати період з 1989 по 1992 рр. Листопадові події 1989 р. поклали початок демократизації політичної системи Чехословацької Соціалістичної Республіки. Впродовж 1990-1992 рр. було проведено позачергові вибори до представницьких органів влади, введено в дію механізм т.зв. «люстрації» державного апарату, реформовано державні та політичні структури, що залишилися в спадок від комуністичного режиму. Парламентські та комунальні вибори 1990 р. легітимізували зміну політичного режиму, заклали основи плюралістичної системи партій і парламентської демократії в Словаччині.

В контексті парламентських виборів 1992 р. провідні словацькі та чеські політичні сили взяли курс на посилення самостійності державного розвитку обох республік, що, зрештою, призвело до розпаду Чеської та Словацької Федеративної Республіки. У вересні 1992 р. була ухвалена Конституція Словацької Республіки, а з 1 січня 1993 р. Словаччина розвивається як самостійна держава.

Другий етап розвитку системи органів державної влади охоплює період від створення Словацької Республіки в 1993 р. до зміни владної коаліції в 1998 р. Цей період надзвичайно складний в розвитку молодої держави, пов'язаний з розпадом федерації, творенням самостійної державно-владної системи. Конституція 1992 р. та закладена нею інституційна структура політичної системи були далекі від досконалості, що не сприяло демократичному розвитку Словаччини. Владні інститути функціонували в 1994-1998 рр. на межі конституційності: з боку правлячої парламентсько-урядової більшості на чолі з Прем’єр-міністром В.Мечіаром здійснювалися спроби переглянути Конституцію з метою концентрації влади і обмеження можливостей опозиції. Противагою цим авторитарним тенденціям була позиція двох інших конституційних органів – Президента (М.Ковача) та Конституційного суду. Правлячі політичні сили неодноразово порушували Конституцію, принципи правової держави, парламентаризму та розподілу влади, подеколи вдаючись до відверто кримінальних дій (викрадення словацькими спецслужбами сина Президента М.Ковача).

Найбільш проблемним у конституційному розвитку було функціонування інституту президентства. Впродовж 1994-1998 рр. відносини між Урядом та Президентом були позначені значним напруженням, що було зумовлено як відмінністю поглядів на розвиток держави, так і особистим протистоянням В.Мечіара і М.Ковача. Ознакою кризи конституційної системи було те, що після закінчення терміну повноважень Президента М.Ковача в березні 1998 року Парламент впродовж року не зміг обрати нового Президента, що зумовило необхідність внесення правових змін щодо його повноважень і способу обрання. На противагу авторитарним тенденціям в державно-владній системі відбулася активізація і консолідація демократичних сил, громадськості в контексті парламентських виборів 1998 р., що зрештою і призвело до поразки режиму В.Мечіара.

Наступний етап розвитку державно-владної системи розпочався після парламентських виборів 1998 р., за результатами яких до влади прийшла коаліція демократичних сил. Урядова коаліція на чолі з Прем’єр-міністром М.Дзуріндою ліквідувала «демократичні дефіцити» в діяльності державних структур (насамперед силових), що залишилися в спадок від минулого режиму.

Одним з перших кроків демократичних політичних сил було ухвалення в січні 1999 р. змін до Конституції щодо введення прямих виборів Президента народом.

В контексті реалізації євроінтеграційного курсу уряд М.Дзурінди проводив подальшу інтенсивну модернізацію системи органів державної влади відповідно до вимог ЄС. Зокрема в 2001 р. Парламент вніс ряд змін до Конституції: запроваджено інститут омбудсмена, змінено порядок обрання суддів (призначаються і відкликаються не Парламентом, а Президентом за рекомендацією Судової ради), також відбувся перерозподіл ряду повноважень між гілками влади. Впродовж 2001-2005 рр. проведено реформи в системі публічного управління з метою адаптації державного управління та місцевого самоврядування до вимог ЄС.

Після вступу Словаччини до ЄС у 2004 р. процес інституційної модернізації політичної системи не завершився, що відобразилося в прийнятих конституційних поправках. Свідченням того, що законодавство не тільки оновлюється, але й вдосконалюється, є стабільна робота державно-владного механізму, значне послаблення конфліктності у сфері розподілу влади та функціонуванні владних інститутів. Ключові політичні актори у своїй діяльності не виходять за межі встановлених демократичних правил, Конституції. Сучасний стан розвитку владних інститутів дає підстави говорити про Словаччину як консолідовану демократію, щонайменше на інституційному рівні суспільно-політичної системи.

Діюча система органів державної влади розбудована відповідно конституційного поділу на три гілки влади: законодавча, виконавча і судова (див. рис.2).

Рисунок ??