Республіка Польща

Трансформація системи владних інститутів та, як наслідок, оптимізація структур державного управління є дієвим механізмом та своєрідним каталізатором загальних демократичних перетворень, зокрема у контексті формування режиму консолідованої демократії. Водночас, на рівень демократизації політичної системи, включно її ядра – владних інститутів, суттєвий вплив справляють досягнуті результати не лише демократизації, але й лібералізації попереднього політичного режиму. Враховуючи окреслені фактори, можна виділити основні етапи трансформації системи владних інститутів у Польщі.

Перший етап –1981–1989 рр. – характеризувався поступовою руйнацією системи управління, яка була притаманна тоталітарно-авторитарному режимам та плановим системам економіки, та процесом загальної лібералізації політичного режиму.

Передумовою лібералізації політичної системи комуністичної Польщі стала поява всередині правлячої ПОРП політиків-реформаторів, які були прихильниками оновлення авторитарних механізмів управління країною. Важливим фактором, який сприяв поступовій модернізації політичної системи була економічна криза 1980 р. та набуття політичної суб’єктності «Солідарністю» як міцною опозиційною силою.

Головним результатом лібералізації політичної системи стало формування передумов для демократизації політичної сфери, а саме запровадження принципу плюралізму в її інституційний каркас: поділ гілок влади на законодавчу (1989 р., проведення перших, так званих «напіввільних», парламентських виборів) та виконавчу (1990 р., запровадження інституту президентства та проведення перших вибори на цю посаду) гілки влади, офіційне визнання опозиції керівництвом ПОРП (1989 р., Верховний Суд зареєстрував «Солідарність»)[49].

Другий етап – 1989–1997 рр. – визначив сталість демократичних принципів функціонування політичних інститутів, як таких, що були закріплені в Конституції РП. Нормативно-правовою основою демократизації владних структур Польщі стали прийняті конституційні зміни у 1989, 1992 та 1997 рр.

Перші поправки у зміст «старої» Конституції Польщі 1952 р. були прийняті протягом квітня-грудня 1989 р., зокрема:

1) з тексту Конституції було вилучено ст. 3 про «визначальну та керівну роль» ПОРП і тезу про розбудову соціалістичного політико-економічного устрою на основі союзу з СРСР;

2) запровадження демократичних норм і принципів організації суспільно-політичного життя: правової держави, верховенства народу, політичного плюралізму;

3) визначення як засадничого принципу розподілу влади, зокрема відповідних функцій і повноважень, який був втілений через запровадження:

– другої (верхньої) законодавчої палати – Сенату;

– посади Президента, який обирався на засіданні Національних зборів, які складалися з депутатів Сейму та Сенату;

– підпорядкування уряду президенту та парламенту;

– надання президенту права розпуску парламенту, тобто підконтрольність Сейму виконавчій гілці влади).

Наступний етап конституційного реформування припадає на жовтень 1992 р., коли було прийнято перехідну так звану «Малу» Конституцію РП. Основні положення цього нормативного акту стосувалися реструктуризації системи органів державної влади і передбачали:

– закріплення широких повноважень за посадою Президента, яка, однак, мала бути обмежена після ратифікації нової Конституції;

– поділ законодавчих повноважень між Сеймом і Сенатом;

– зосередження виконавчих функцій навколо інститутів президентства та уряду;

– незалежність судової системи, очолюваної Верховним Судом, надання великої правової ролі Конституційному Суду.

Заключним етапом реформування конституційної основи функціонування системи владних інститутів став квітень 1997 р., коли була прийнята нова демократична Конституція РП, яка визначила:

– пріоритетність принципу правової держави («демократична правова держава, яка реалізує принципи соціальної справедливості»)[50];

– обмеження президентських повноважень за рахунок посилення ролі уряду та ліквідації відомств, які підпорядковувалися безпосередньо главі держави;

– двопалатність парламенту – Сейму та Сенату;

– розширення повноважень Конституційного Суду.

Окрім того, нова Конституція РП закріпила основні положення демократичного конституціоналізму, зокрема:

– гарантування громадянам права на життя (ст. 38), судовий захист (ст. 45), охорону приватного життя (ст. 47);

– забезпечення політичного права громадян на отримання інформації про діяльність органів влади (ст. 61) та права законодавчої ініціативи (ст. 118) [7][51].

Таким чином, під час другого етапу трансформації владних інститутів в Польщі була сформована конституційна основа їх функціонування, в якій, однак, відбулася еволюція від президентсько-парламентської республіки, яка є характерна для більшості постсоціалістичних країн, до парламентсько-президентської форми правління. Так, якщо у період 1989-1997 рр. для інституту Президента, який був запроваджений з метою виведення частини владних повноважень від впливу консервативної верхівки ПОРП, було характерним розпорядження великим обсягом повноважень, то з 1997 р. функції глави держави починають обмежуватися парламентом.

Третій етап трансформації владних інститутів у РП, який розпочався після прийняття нової Конституції РП (квітень 1997 р.), триває дотепер. Характерними ознаками є подальший розвиток інститутів парламентаризму, закріплення досягнутого дизайну влади та поступовий перехід до консолідованої демократії.

Окрім того, вступ РП до Європейського Союзу (травень 2004 р.) де-факто означав стабілізацію системи державного управління на основі оптимізації розподілу функцій і повноважень на основі європейських взірців.

Таким чином, існуюча система державної влади на загальнонаціональному рівні реалізується у Польщі на основі принципу поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки, які функціонують відповідно до конституційних принципів рівноваги та противаги (ст. 10 Конституції ПР) (див. рис. 3).

Рисунок 3