Система вищих органів державної влади в Польщі

Таким чином, для Польщі є характерною дворівнева модель законодавчої влади: інститут польського парламентаризму передбачає функціонування двох палат – Сейму та Сенату, – які вважаються окремими органами влади. До юрисдикції Сейму належить, насамперед, прийняття законів, державного бюджету та участь у формуванні уряду, який є йому підконтрольним. Кількісний склад Сейму становить 460 депутатів, які обираються на пропорційній основі терміном на 4 роки (ст. 96 Конституції ПР)[52].

Сейм як законодавчий орган влади:

– володіє пріоритетним правом законодавчої ініціативи, і приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів (ст. 120)[53];

– на основі парламентської більшості затверджує склад та виносить (за поданням Президента) вотум довіри уряду;

– об’єднуючись із Сенатом у Національні Збори, наділяється правом представлення Президента до Державного Трибуналу у випадку порушення ним норм Конституції, що має наслідком призупинення виконання службових обов’язків;

– контролює діяльність уряду, зокрема володіє правом висловлення вотуму недовіри уряду або окремим міністрам;

– за участю Сенату приймає та контролює виконання державного бюджету;

– призначає керівників центральних органів виконавчої влади.

У порівнянні з Сеймом, право законодавчої ініціативи Сенату є вторинним. Його формують 100 депутатів, які обираються на мажоритарній основі теж на 4 роки (ст. 97 Конституції ПР)[54].

Таким чином, помітний пріоритет у реалізації функцій законотворення належить Сейму. Результати партійно-політичного представництва в Сеймі за результатами парламентських виборів у РП наведено у Таблиці ??.

Таблиця ??

Партійно-політичне представництво в Сеймі за результатами парламентських виборів (1991–2011 рр.)

Тенденції трансформації системи владних відносин чітко прослідковуються у контексті аналізу впливу результатів парламентських виборів на характер політико-партійної системи:

– у жовтні 1991 р. були проведені перші вільні та конкурентні парламентські вибори на пропорційній основі. Як результат політичної роздробленості парламенту не вдалося сформувати дієву стабільну коаліцію, що привело до поглиблення політичної кризи в суспільстві;

- парламентські вибори 1993 року відбулись у результаті розпуску парламенту попереднього скликання президентом Л. Валенсою. Причиною стала пануюча в країні урядова криза. Політична ситуація після виборів призводить до домінування великих політичних партій;

- у період 1997–2011 років проходять чотири парламентські вибори на основі вільної політичної конкуренції та плюралізму ідеологій. Починаючи з 2005 року у Польщі підтримується домінування двох політичних сил – “Право і справедливість” та “Громадянська платформа”. Цю тенденцію закріплюють дострокові парламентські вибори у 2007 році, які відбулись у результаті розпаду правлячої коаліції Сейму попереднього скликання. У країні кінцево формується дві домінуючі в суспільно-політичному житті течії – ліберал-демократизм і консерватизм;

- на виборах 2011 року третій результат показав новостворений “Рух Палікота” (2010 р.), який характеризується, у першу чергу, антиклерикальною політикою та вимогами легалізації легких наркотиків. За умов загалом високої релігійної цілісності польського соціуму дана тенденція носить антиконсервативний характер.

Повноту виконавчої влади в Польщі складають Президент та Рада Міністрів.

Рада Міністрів є органом вищої державної влади, який здійснює внутрішню та зовнішню політику країни (ст. 146)[55]. До складу Ради Міністрів належать: прем’єр-міністр, віце-прем’єр, міністри, голови комітетів (ст. 147)[56].

Рада Міністрів як вищий орган виконавчої влади:

- забезпечує виконання законів;

- складає проект державного бюджету і подає на розгляд Сейму;

- координує роботу всіх виконавчих органів влади;

- контролює роботу місцевих органів влади.

Таблиця ??.