Поняття про плавання

Плавання як фізична діязабезпечує вміння людини триматись на поверхні води і пересуватись у необхідному напрямку без сторонньої допомоги.

Як науково-педагогічна дисципліна курс плавання вивчає закономірності взаємодії тіла людини з водою і методику формування рухових навичок у воді. Вивчення цих закономірностей необхідне для формування такої техніки плавання, яка б забезпечила найкраще просування людини у воді без спеціальних пристроїв і підтримуючих засобів.

У залежності від застосування плавання прийнято класифікувати як: спортивне, прикладне, фігурне (художнє), ігрове, підводний спорт, та стрибки у воду.

Спортивне плавання.Поділяється на способи плавання і дистанції на яких проводяться змагання.

Вільний стиль (в/с). Дозволяється застосовувати любий стиль, але як правило пливуть кролем на грудях (найшвидший спосіб плавання). На змаганнях використовують такі дистанції - 50, 100, 200, 400, 800, 1500 м, та марафон – 25 км.

Брасомпливуть – 50, 100, 200 м.

Батерфляєм (дельфіном) пливуть - 50, 100, 200 м.

На спині пливуть-50, 100, 200 м

Комплексне плавання.Дистанції – 100, 200, 400 м, пропливають без зупинки в такій послідовності: батерфляєм, на спині, брасом, кролем, відповідно по 25, 50, чи 100 м.

Естафетне плавання: 4 х 50 м в/с; 4 х 100 м в/с; 4 х 200 м в/с.

Комбінована естафета: 4 х 50 м; 4 х 100 м; плавання відбувається у наступній послідовності: на спині, брасом, батерфляєм і кролем.

Ігрове плавання: включає різноманітні рухливі ігри і розваги на воді, які використовуються для навчання і вдосконалення техніки плавання в роботі з дітьми, а також спортивна гра - водне поло.

Прикладне плавання: включає рятування потерпілих на воді, пірнання у глибину і на дальність, долання водних перешкод. До прикладного плавання відносять також техніку плавання “на боці” та “брасом на спині”.

Фігурне (художнє) плавання:включає комплекси рухів складених з використанням акробатичних і гімнастичних комбінацій з елементами хореографії, для побудови різноманітних фігур у воді. Воно може бути груповим або індивідуальним.

Підводний спорт: швидкісне плавання з ластами і дихальною трубкою біля поверхні води; підводне орієнтування і підводне полювання з аквалангом.

Стрибки у воду: спортивні стрибки, навчальні, прикладні, показові.

2. Характерні особливості плавання як засобу фізичного виховання

Так як і інші види фізичних вправ плавання має свої характерні особливості.

Першою особливістю є те що плавець виконує рухи в умовах водного середовища, в якому тіло знаходиться у зваженому стані, не має твердої опори. Таке положення збільшує рухові можливості людини і сприяє їх розвитку. Збільшення рухомості багатьох частин тіла в свою чергу сприяє розвитку окремих органів і систем .

Другою особливістю є відносна невагомість тіла у водному середовищі. Вага тіла врівноважується підйомною силою води. Невагомість тіла у воді розвантажує опорну систему і сприяє гармонійному фізичному розвитку людини.

Третьою характерною особливістю плавання є виконання плавальних рухів у горизонтальному положенні тіла.При цьому положенні, робота внутрішніх органів ( серце, печінка, нирки і інші ) відбувається у полегшених умовах.

Вказані особливості мають велике оздоровче значення для фізичного виховання дітей і підлітків.

3. Прикладне оздоровче і спортивне значення плавання

Прикладне значення.Плавання має надзвичайно велике прикладне значення як навичка, життєво необхідна в побуті, праці і військовій справі. Вміння плавати необхідно кожній людині. Адже суша займає тільки 1/3 земної кулі. Проте люди, що обрали професії, пов’язані з працею біля води будівельники мостів, дамб, рибалки, моряки, пожежники, правоохоронці, рятувальники, водолази - для них вміння плавати є професійно необхідним. До цієї категорії можна в повній мірі віднести і вчителів фізичної культури, тренерів. Адже не можна уявити собі хорошого вчителя, що не вміє організувати з учнями вилазок на природу, в ліс, різноманітні туристичні походи, екскурсії і т.п. Велика кількість річок і водойм є загрозою для дітей, які не вміють плавати. Небезпека чекає їх в кожну мить. І якщо вчитель не вміє плавати, не надасть вчасно необхідної допомоги, то трагедія неминуча. І тому хороший вчитель, ще в період свої підготовки до майбутньої роботи, повинен все зробити для оволодіння цією навичкою, а також методикою навчання плавання. В школі кожний вчитель зобов’язаний створити умови і використовувати всі свої зусилля, щоб навчити дітей плавати.

Оздоровче значення плавання.Різноманітні вправи у воді позитивно впливають на організм людини. Деяке охолодження поверхні тіла і тиск води на нього, підвищують обмін речовин, активізують діяльність організму. Підвищується частота серцевих скорочень, легенева вентиляція. Заняття плаванням сприяють підвищенню опору простудним захворюванням, загартовують організм.

Під час плавання активно працюють майже всі великі групи м’язів тіла. Інтенсивність навантаження в плаванні можна дозувати в широких межах: короткочасне купання у теплій воді з відпочинком між вправами не викликає великих напружень, тренувальне ж заняття плавця-розрядника – велике і значне навантаження. Заняття плаванням доступні людям різного віку і статі (від немовлят до глибокої старості) і ступені підготовленості, що дозволяє використовувати плавання як засіб фізичного виховання людей широкого вікового діапазону.

Заняття плаванням сприяють всебічному розвитку фізичних якостей – сили, витривалості, прудкості, спритності і гнучкості. Особливо сприятливо діє воно на розвиток серцево-судинної і дихальної систем. При загальній значній активізації серцевої діяльності, робота серця полегшується. Тиск води на поверхню тіла, його горизонтальне положення сприяють відтоку крові від периферії до серця. Полегшує роботу серцево-судинної системи циклічна робота великих м’язових груп. Тому при відповідному дозуванні плавальні навантаження використовуються як засіб лікування людей з ослабленою серцево-судинною системою.

Долання тиску води під час вдиху сприяє розвиткові дихальної системи. Життєва ємність легень ( ЖЕЛ) у плавців досягає 7-8 літрів.

Інтенсивна фізична робота, горизонтальне положення тулуба, при якому хребетний стовп розвантажений, сприяють гармонійному фізичному розвитку дітей. Довжина тіла плавців сягає 2000 см і більше. Сьогоднішні плавці - це високорослі атлети з гарними пропорціями тіла і добре розвиненими м’язами.

Плавання є одним з найефективніших засобів профілактики, корегування і лікування деформацій хребта і грудної клітини.

Вправи у воді покращують діяльність нервової системи, підвищують силу, рухливість і врівноваженість нервових процесів.

Спортивне значення плавання. Плавання– один з найпопулярніших видів спорту. Змагання з плавання проводяться починаючи з колективів фізкультури в школах , навчальних закладах, до чемпіонатів країни, світу і Олімпійських ігор. За кількості медалей (36), що передбачає програма сучасних Олімпійських ігор, плавання займає 2 місце після легкої атлетики. Це підвищує спортивне значення плавання, оскільки вдалий виступ плавців на Олімпіаді в значній мірі визначає загальний рейтинг держави в комплексному неофіційному заліку Олімпіади.

Спортивне значення плавання зростає і тим, що від рівня його розвитку в значній мірі залежить успіх таких видів спорту як водне поло, стрибки у воду, підводний спорт, сучасне п’ятиборство.

Важливе значення має плавання як засіб загальної і спеціальної фізичної підготовки майже всіх видів спорту, а також, як засіб що сприяє відновленню організму спортсменів після великих фізичних навантажень.

4. Місце плавання в державній системі фізичного виховання

Місце плавання в державній системі фізичного виховання визначається перед усім його важливим оздоровчим значенням і доступністю для людей різного віку. В зв’язку з цим плавання є складовою навчальних програми усіх типів навчальних закладів України, починаючи з дошкільних. Державні тести і нормативні оцінки фізичної підготовленості населення України (1996 р) передбачають тест з плавання для всіх вікових груп, починаючи з дітей 6 річного віку.

Для підготовки юних плавців у країні створена широка мережа дитячо-юнацьких спортивних шкіл ДЮСШ, спеціалізованих СДЮСШ Олімпійського резерву, шкіл вищої спортивної майстерності (ШВСМ), шкіл інтернатів спортивного профілю, створюються спеціалізовані плавальні центри.

Масовий розвиток плавання і ріст спортивних досягнень плавців обумовлені системою підготовки кваліфікованих спеціалістів з плавання. Їх підготовка ведеться в коледжах, інститутах, університетах фізичної культури і на факультетах фізичного виховання педуніверситетів.

Очолюють роботу з розвитку плавання державні і громадські організації: державний комітет у справах молоді і федерація плавання України.

5. З історії плавання

Коли і як навчилася людина плавати? Можна лише припустити, що плавання було знайоме їй з первісних часів. Добуваючи собі їжу полюванням і рибальством, рятуючись від переслідування ворогів і диких тварин, людина змушена була долати вплав різні водяні перешкоди, що зустрічалися на її шляху.

Про те, що люди вміли добре плавати ще в глибоку давнину, свідчать збережені пам’ятки матеріальної культури стародавнього Єгипту та стародавньої Греції. Вчені датують третім тисячоліттям до нашої ери найбільш давні зі знайдених зображень людей, що пливуть. Так серед експонатів музею староєгипетського мистецтва в м. Туріні (Італія) є великий камінь. На поверхні його вирізьблена фігура жінки, яка пливе способом, що нагадує сучасний брас. Учені вважають, що фігура вирізьблена за 1200—1700 років до н. е. Ця стародавня пам’ятка дає можливість припустити, що єгиптянам давно був відомий цей дуже поширений у наш час стиль плавання. Відомі слова древньогрецького суспільного діяча Солона, який, характеризуючи невігластво людини, говорив, що та “... не вміє ні плавати, ні читати”.

Грецький вчений античного періоду Геродот у своїх працях розповідає, що вміння плавати надавало грекам безцінну допомогу в численних війнах, які вони вели десятиліттями. Відомо нам про знаменитого грецького пірнальника Скіліаса із Сікона, що діставав із дна моря затонулі цінності. Під час однієї з греко-перських воєн Скіліас і його донька Ціану перейшли на сторону греків. Одного разу в бурю вони кинулися у воду, доплили до місця стоянки перських кораблів, перерізали якірні канати і погубили цим частину перського флоту. Рятуючись потім від переслідування, вони пропливли в непогоду понад п’ять кілометрів.

Таким чином в давнину плавання використовувалося і як засіб активного відпочинку, і як гігієнічна процедура, і в найрізноманітніших прикладних цілях, включаючи господарську діяльність на воді, подолання всіляких водяних перешкод як в мирний, так і у воєнний час.

Проте, хоч в Древній Греції і проводилися змагання з плавання, в програму змагань древньогрецьких Олімпійських ігор воно не входило.

Перший друкований посібник із плавання було випущено в 1538 році.

Перші спортивні змагання з плавання були проведені на початку XVI століттяу Венеції.

Ще 200 років тому в Німеччині плавців виховували в школі. У 1770 році вчитель Йоханес-Бернхард Базедов зробив плавання обов’язковим предметом вивчення для своїх учнів.

Перший закритий басейн був споруджений у Відні в 1842 році, а через рік такі басейни відкрилися в Англії, Німеччині і Чехословаччині. У цих басейнах починає проводитися робота з навчання спортивного плавання.

Перший офіційний клуб аматорів плавання був створений у 1867 році в Англії. Метою клубу була пропаганда спортивного плавання. У1877 році в Англії ж відбувся перший у Європі офіційний чемпіонат країни зі спортивного плавання.

Перший офіційний чемпіонат Європи з плавання відбувся в1890 році.

В кінці XIX ст., коли почалось будівництво штучних басейнів, спортивне плавання набуло широкої популярності в різних країнах світу. Відображенням цього стало включення змагань з плавання в програму перших сучасних Олімпійських ігор, що відбулися в 1896 р. в Афінах, і з тих пір цей вид спорту незмінно входить в програму всіх ігор Олімпіад.

На перших Олімпійських іграх, де змагання з плавання проходили в затоці при чотирибальному штормі і всього 13-градусній температурі води, плавці – тільки чоловіки – змагались у чотирьох видах програми: на трьох дистанціях - 100, 500 і 1200 м, що долалися вільним стилем (дозволялося плисти будь-яким стилем), а також в окремому запливі для матросів на 100 м вільним стилем. Учасники перших олімпійських змагань пливли переважно способом брас і способом на боці без виносу рук з води.

Брас, мабуть, найдавніший з використовуваних нині стилів спортивного плавання: він бере свій початок ще з останньої чверті XVIII ст., а його назва (з французької слово “брас” означає “замах”) характеризує основні риси цього стилю – плавання одночасними широкими гребками. Проте сьогодні цей стиль не забутий, а продовжує успішно розвиватися. Доречі, володарем рекорду світу на дистанції 50 м брас – 26,2 с. – є українець Олег Лісогір.

У 70-х роках XI століття з’явився так званий “треджен-стиль”, який названий прізвищем англійця, що запозичив цей стиль плавання під час свого перебування в Південній Америці: спортсмен пливе на грудях, тримаючи голову над водою, руки поперемінно виконують гребки і виносяться вперед над поверхнею води, а ноги під час гребка однієї з рук виконують рух “ножиці”.

Одним із перших олімпійських чемпіонів став угорець Альфред Хайош, що переміг на перших Олімпійських іграх у двох дистанціях -100 м і 1200 м. На дистанції 500 м стартувало всього 3 учасники, а на 1200 м - 9. На 500-метровій дистанції першим був австрієць П.Пойман, а заплив для матросів на 100 м виграв грек Й.Малокинис. Розіграні тоді 12 медалей розподілилися в такий спосіб: Угорщина- 2 золотих, Греція - 8 медалей (1 золота, 4 срібні, 3 бронзові), Австрія - 2 медалі (1 золота, 1 бронзова).

На ІІ-х Олімпійських іграх 1900 р. у програму були включені змагання на 200 м на спині, а на третіх – спортсмени плавали стилем “брас”.

Змагання з плавання серед жінок уперше відбулися на V-х Олімпійських іграх в 1912 р. у Стокгольмі. Першою переможницею на 100 м вільним стилем стала Ф.Дюрэк з Австралії (1 хв. 22,2 сек.).

ФІНА - Міжнародна аматорська федерація з плавання заснована в 1908 р. Федерація розробляє правила та програми міжнародних змагань з плавання, стрибків у воду і водного поло, призначає суддів, встановлює порядок реєстрації світових рекордів.

На початку XX століття з’явився новий стиль плавання, який виявився найдосконалішим і найшвидшим із відомих людині способів плавання, що зовні нагадував рух повзучої людини і тому одержав назву “кроль” (це слово в перекладі з англійської означає “повзти”). Вперше такий стиль плавання продемонстрував Ален Вікхем, що народився на Соломонових островах у Тихому океані і навчився так плавати в місцевих жителів. Надалі початкова техніка плавання кролем (вільним стилем) — так званий двохударний кроль, при якому на гребок кожної руки припадає один рух ноги, — неодноразово удосконалювалася.

Першим плавцем у світі, що проплив 100 м швидше 1хв., був американець Джонні Вейсмюллер. У 1922 р. він показав результат 59,8 сек. Сьогодні рекорд світу на цій дистанції у басейні довжиною 25 метрів становить 46,74 сек., а рекорд України 48,72 сек.

Спосіб плавання “кроль на спині” був вперше застосований переможцем V-х Олімпійських ігор в 1912 р. американцем Х. Хебнером, який проплив дистанцію в 100 м на спині за 1 хв. 23,3 сек. Рекорд світу на цій дистанції становить 50,75 сек.

ІІ. Теорія плавання

План

1.Способи плавання.

2.Фізичні властивості води та їх вплив на техніку плавання.

3.Опір води і динамічне плавання.

4.Залежність опору води від форми тіла і гладкості його поверхні.

5.Швидкість руху тіла у воді і її вплив на величину опору.

6.Анатомічна будова тіла людини і її вплив на техніку плавання.

7.Фізіологічні процеси і їх вплив на техніку плавання.

8.Характерні особливості спортивних способів плавання.

1. Способи плавання

Існує багато різних способів плавання, але всі вони можуть бути поділені на дві групи:

1) спортивні (правильні) способи плавання;

2) способи, якими плавають більшість самоуків, і які можна назвати неправильними, нераціональними.

Правильні (спортивні) способи відзначаються тим, що вони побудовані з урахуванням властивості води, можливостей людського організму і вимог, які пред’являють умови змагань. Застосовуючи ці способи, можна плавати значно швидше ніж при використанні неправильних способів плавання і в той же час витрачати на плавання значно менше енергії. Спортивні способи плавання дають можливість плавати швидко і довго.

Ці спортивні способи плавання можна з успіхом застосовувати не тільки в спортивній діяльності, а й для прикладного плавання, де вони також мають перевагу перед неправильними способами.

До правильних способів плавання ми відносимо: кроль на грудях і на спині, брас і дельфін.

Всі ці способи значно відрізняються один від одного, але спільними для них є те, що їхня техніка побудована на основі глибокого наукового аналізу, підкріпленого багаторічним досвідом.

Треба відзначити, що всі спортивні способи плавання розвинулися з народних способів плавання. Так прототипом “кроля” є деякі варіанти “саженок”, прототипом “брасу” - плавання “ по матроському”, “по жаб’ячому”, прототипом “дельфіну” – варіанти саженок.

Від цих емпіричних способів плавання спортивні відрізняються, насамперед тим, що їх техніка побудована так, щоб найефективніше використати всі зусилля плавця.

Характеристика основних факторів які визначають техніку плавання

До основних факторів від яких залежить техніка плавання відносять:

- закони фізики (гідродинаміки), які відображають фізичні властивості середовища, в якому знаходиться плавець;

- анатомічні особливості будови тіла людини;

- закономірності фізіологічних процесів, що протікають в організмі людини;

- завдання, що вирішуються з застосуванням плавання і конкретні умови, в яких знаходиться плавець.

2. Фізичні властивості води та їх вплив на техніку плавання

На суші людина пересувається, використовуючи як опору, тверді предмети: землю, підлогу і т.д. Відштовхуючись від них вона рухається вперед. У воді такої можливості немає. Вода текуча і рухома. Під час руху твердого тіла вона чинить опір просуванню, гальмує його. Цю властивість води можна використати для створення опори і сили, що просуває плавця вперед. Однак, створюючи опору під час гребків руками і ногами, вода в той же час, створює опір просуванню всього тіла вперед. Таким чином, опір води можна розглядати як позитивний, за його рахунок створюється сила тяги і негативний, який гальмує просування плавця вперед.

Позитивний опір виникає внаслідок робочих рухів (гребків) руками і ногами.

Негативним є опір води просуванню плавця вперед і опір, який виникає під час підготовчих рухів кінцівками. Якщо позитивний і негативний опір буде однаковим, то плавець не зрушиться з місця. Поступальний рух вперед виникає лише тоді, коли позитивний опір більший ніж негативний. Для того щоб правильно формувати техніку плавання, потрібно знати закони гідродинаміки.

Одним із основних фізичних властивостей води є властивість виражена законом Архімеда: на тіло, занурене у рідину, діє підйомна сила направлена в сторону, протилежну напрямку сили ваги тіла. Її величина визначається об’ємом даного тіла. Тіла, що мають більший об’єм, піддаються дії більшої підйомної сили. Однак, при однаковім об’ємі різні тіла можуть мати різну власну вагу. Якщо вага тіла більша ваги води такого ж об’єму, то тіло потоне, незважаючи на виштовхувальну силу води. Якщо вага тіла дорівнює вазі води в об’ємі цього тіла, то такі тіла у воді не будуть ні спливати ні тонути. Якщо ж вага тіла менша за вагу води також об’єму, тіло спливає до поверхні води, і його частина буде над її поверхнею. Під водою залишається тільки частина тіла, об’єм якої буде достатнім для створення підтримуючої сили, рівної вазі даного тіла.

Відношення ваги тіла до ваги дистильованої води при температурі 4°С, взятої в тому ж об’ємі, називається питомою вагою тіла.Питома вага визначається вагою одного кубічного сантиметра речовин вираженого в грамах.

Тіла, що мають питому вагу більше одиниці, тонуть, менше одиниці – спливають. Органи людського тіла, мають різну питому вагу. Кістки – 1,9 – 1.8; м’язи – 1.04 – 1.05; внутрішні органи – 1.04 –1.07; жир – 0.92-0.93. Всі ці речовини утворюють загальний об’єм тіла, середня питома вага якого приблизно одиниця.

Різні люди мають різний склад і різні пропорції костей і м’язів, об’єму легень і т.д. Тому питома вага різних людей не однакова. Вона постійно змінюється навіть у одних і тих же людей: при вдиху вона стає меншою при видиху – більшою. Питома вага при повному вдиху коливається в межах 0.94 – 0.99. Інколи зустрічаються люди, в яких питома вага на вдиху більша одиниці. При повному видиху питома вага збільшується і коливається в межах, 0.96 –1.05. Питома вага води також не є постійною. Тепла вода легша за холодну. Тому тепла вода утворює поверхневий прошарок. Якщо у воді розчинені якісь речовини, то питома вага її збільшується. Морська вода має питому вагу 1.03. Важка вода з більшою силою виштовхує тіло у гору, тому у морській воді біля її поверхні триматися легше, ніж в прісній.

Питома вага людини приблизно дорівнює питомій вазі води. На вдиху людина стає легшою від води. Занурившись у воду, вона як би стає невагомою. Вода сама тримає людину на поверхні. В цьому легко переконатись виконавши вправу «поплавець». Утримування тіла на поверхні за рахунок виштовхувальної сили води називають плавучістю. Властивість рідини, виражена законом Архімеда, має велике значення для техніки плавання. Тиск води створює підйомну силу, що приблизно дорівнює вазі плавця і спортсмен може більшу частину енергії витрачати на просування вперед. Проте під час плавання окремі частини тіла знаходяться над поверхнею води ( частина голови, кінцівки рук під час виконання підготовчих рухів). Вони мають вагу, яка топить тіло. Тому плавцю необхідно за рахунок гребків руками і ногами створювати додаткову підйомну силу величиною від 2 до 6 кг ( в залежності від способу плавання і індивідуальних особливостей спортсмена).

В середньому плавцю потрібно розвивати підйомну силу в межах 3-4 кг, в той час як хороший плавець може досягнути - 20-25 кг і більше. Тому техніка плавання повинна бути сформована так, щоб основне зусилля плавець витрачав на просування вперед. Це значить, що під час гребків рук і ніг максимум зусиль повинні застосовуватись в моменти, коли водяні поверхні рухаються спереду назад.

При формуванні техніки плавання необхідно враховувати і те, що питома вага різних частин тіла неоднакова. В верхній частині тулуба тіла більша, ніж у нижній. Тому середня питома вага нижньої частини тіла більша ніж у верхньої половини. Це приводить до того, що загальний центр ваги тіла (з.ц.в.) не співпадає з загальним центром тиску води (з.ц.т.), що створює підйомну силу . Центр ваги знаходиться на рівні першого п’ятого крижових хребців, центр плавучості (з.ц.т.) на 2-6 см вище (ближче до грудної клітки).

Це приводить до того, що при горизонтальному положенні нерухомо лежачого на воді плавця ноги починають опускатися вниз. Якщо питома вага плавця менша від питомої ваги води то він може нерухомо лежати на поверхні, якщо поєднає положення з.ц.в. і з.ц.т. Для цього в більшості випадків достатньо піднести руки вгору і розвести ноги. Тоді з.ц.в. зміститься в сторону грудної клітки і з’єднається з з.ц.т.

Оскільки ноги і таз мають більшу питому вагу, ніж грудна клітка і плечовий пояс, ноги повинні працювати таким чином, щоб створити підйомну силу, достатню для підтримання ніг і тазу біля поверхні води. Ця підйомна сила дозволить тримати тіло плавця у високому обтічному положенні біля поверхні води і дасть можливість ефективно використовувати рухи руками для просування плавця вперед.

3. Опір води і динамічне плавання

Під динамічним плаванням розуміють поступальний рух плавця у воді. При статичному плаванні положення тіла плавця визначається двома силами – силою ваги (направленою вниз) і силою тиску води (направленою вгору).

При динамічному плаванні плавець виконує рухи кінцівками. При цьому реакція води створює опору, за рахунок якої він просувається вперед. Крім сили ваги тіла і сили тиску води виникають нові сили: сила тяги – просуває тіло вперед (виникає внаслідок гребкових рухів рук і ніг); сила лобового опору – гальмує переміщення тіла вперед; підйомна і топ’яча сила – виникаютьпід час рухів кінцівками вниз (підйомна сила) і вгору (топ’яча сила).

Підйомна сила виникає також завдяки асиметричному обтіканню плавця під час його руху у воді: при зміщенні тіла вгору – підйомна, при зміщенні вниз – топ’яча.

Таким чином просування плавця у воді здійснюється внаслідок взаємодіївнутрішніх (м’язові зусилля плавця) і зовнішніх сил(сили тяги, сили опору, підйомної і топлячої сили).

Величина опору, що чинить рідина руху зануреного в ній тіла, залежить від властивостей даної рідини (її в’язкості і густини), величини лобового перерізу (міделя) тіла, швидкості руху тіла, форми тіла і гладкості його поверхні. Цю залежність приблизно можна виразити формулою:

де R – величина опору води;

К – коефіцієнт густини і в’язкості рідини;

S – лобовий переріз тіла (мідель);

С – коефіцієнт обтікання, залежить від форми тіла і гладкодкості його поверхні;

V – швидкість руху тіла.

Опір води прямопропорційний коефіцієнту густини і в’язкості води, міделю, коефіцієнту обтікання і квадрату швидкості.

Це формула в якій криються всі секрети досконалої техніки плавання.

При аналізі техніки спортивного плавання коефіцієнт густини і в’язкості води можна не брати до уваги – він майже не змінюється.

Повздовжній профіль тіла (а) дельфіна і людини; обтікання потоком води і площі проекції тіла на площину, перпендикулярну напрямку руху – мідель.

Температурні коливання і зміни кількості речовин, розчинених у воді, дещо змінюють її густину і в’язкість, однак зміни ці настільки незначні, що можна умовно вважати коефіцієнт К величиною постійною.

Лобовий переріз (мідель) і його вплив на величину опору

Лобовим, або мідельним перерізом тіла називається проекція тіла на площу, перпендикулярну напрямку його руху. Лобовий переріз – це контур тіла, який ми побачимо, якщо будемо дивитись на нього спереду чи ззаду ставши так, щоб наші очі були точно на вісі руху тіла.

Опір змінюється прямопропорційно зміні величини лобового перерізу тіла (міделя). Якщо мідель збільшиться у три рази, і то опір зросте і збільшується у стільки ж раз, якщо ж мідель зменшиться то так само зменшиться і опір.

Мінімальну лобову поверхню тіло людини набуває в тому випадку, якщо воно рухається в напрямку своєї повздовжньої вісі. З точки зору зменшення опору плавцю вигідно лежати на воді горизонтально, головою вперед. Однак при горизонтальному положенні тіла, біля поверхні води, зменшується ефективність рухів ногами і ускладнюється техніка дихання. Крім того зустрічний потік води буде омивати тіло не тільки знизу, але і зверху, що приведе до створення топлячої сили. Тому при плаванні краще розміщувати тіло під невеликим кутом атаки, щоб плечовий пояс знаходився дещо вище тазу . В цьому випадку зустрічний потік води буде утворювати додаткову підйомну силу, покращуючи умови рухів ногами і полегшуючи дихання.

Величина кута атаки (кут між поздовжньою віссю тіла і водою) залежить від способу плавання, індивідуальних особливостей плавця і швидкості плавання. На коротких дистанціях він більший, на довгих - менший.

4. Залежність опору води від форми тіла і гладкості його поверхні

Форма тіла має дуже великий вплив на величину опору води. Тіло обтічної форми має опір води в 25-35 разів менший, ніж тіла з таким же лобовим перерізом, але менш обтічною формою. Опір води змінюється у тілах, що мають однаковий мідель і швидкість руху але різну форму.

Цікаво, що форма задньої частини тіла впливає на величину опору більше, ніж передньої. Пояснюється це тим, що під час плавання позаду плавця утворюється ділянка пониженого тиску. Коли тіло пересувається вперед, на тому місці, де воно знаходилось повинна, утворитись пустота. Ця пустота відразу заповнюється водою. Проте вода має певну в’язкість, вона не може заповнювати місце звільнене тілом так, щоб тиск на цю поверхню тіла був таким же, як при нерухомому стані. За тілом створюється ділянка зниженого тиску, яка гальмує (“не пускає”) його просуватись вперед.

Таким чином, тілу плавця необхідно намагатись придавати найбільш обтічну форму. При цьому слід мати на увазі, що незначні зміни його форми можуть викликати значні величини опору, Наприклад, надмірне опускання голови під час ковзання після повороту, майже не збільшує лобового перерізу, але викликають збільшення опору води на 8-12%.

При виконанні робочих рухів гребковим поверхням необхідно придавати менш обтічну форму, а при підготовчих рухах під водою – найбільш обтічну.

На величину опору впливає не тільки загальна форма тіла, але і те, як його поверхня змочується водою. При обтіканні тіла, з добре змочуваною поверхнею, шар води, прилягаючий до тіла, як би прилипає до нього і волочиться вперед разом з ним. Якщо поверхня тіла не змочується має водовідштовхуючі властивості, то цей шар води буде ковзати по поверхні тіла і загальна маса води, що волочиться за тілом буде меншою, що зменшить і загальний опір води рухові тіла.

Шкіра людини не має виражених водовіштовхуючих властивостей, однак ступінь змочуваності її не постійна. Сальні залози виділяють на поверхню шкіри певну кількість жиру, який робить її еластичною. Це збільшує змащуваність шкіри, полегшує ковзання тіла у воді. Надмірне миття гарячою водою з милом, обезжирює шкіру і погіршує обтікання її водою. Ось чому перед стартом, плавці виконують декілька розігріваючих вправ, які сприяють змащенню шкіри виділеним потом, покращуючи обтікання тіла водою.

Поверхня тіла ніколи не буває абсолютно гладкою. На шкірі плавця е нерівності, волосся, пори, м’язовий рельєф і т.д. Навколо цих нерівностей виникають мікрозавихрення води, що створює додатковий опір. Плавцям необхідно строго зберігати гігієну шкіри, вона має бути гладкою і еластичною. Силові здібності розвивати за методикою, що не викликає вираженого м’язового рельєфу, а купальні костюми і плавки повинні бути із тонкої і цупкої водовідштовхуючої матерії, що немає ворсу. Сьогодні плавці використовують спеціальні плавальні комбінезони, що згладжують поверхню тіла, обтічність яких на стільки висока, що опір води зменшується до 10-15%.

Опір хвилеутворення. При плаванні на поверхні води виникають хвилі – ще одне джерело опору. Просуваючись вперед під водою (при пірнанні), плавець “розштовхує” воду, вниз, в сторони, вгору. Інша картина виникає при плаванні на поверхні води. Вода, зміщувана плавцем вгору, з’являється над рівнем горизонту води, її вага не компенсується тиском загальної маси води. Вона починає “важити”, і на подолання цієї “ваги” плавець витрачає енергію. Повністю виключити хвилеутворення не можна, але воно може бути більшим, чи меншим і залежить від техніки плавання і швидкості.

5. Швидкість руху тіла у воді і її вплив на величину опору

Опір води змінюється пропорційно квадрату зміні швидкості руху. Це означає, що при збільшенні швидкості в два рази, опір води зросте, у чотири рази; при збільшенні швидкості в три рази – опір зросте в дев’ять разів і т.д. Завдяки цій властивості води плавець, може виконуючи рухи руками і ногами, створювати силу тяги, компенсуючи лобовий опір, що діє на тіло.

Квадратична залежність опору від швидкості руху тіла приводить до наступних практичних висновків.

При пропливанні дистанцій з певним результатом, плавець витратить менше енергії, якщо буде плисти з рівномірною швидкістю. Якщо швидкість пропливання буде змінюватись, то при тому ж кінцевому результаті, витрати енергії будуть більші. Цього правила особливо необхідно дотримуватись на довгих дистанціях.

З точки зору раціонального витрачання енергії необхідно намагатись рівномірно просуватись і протягом кожного окремого циклу рухів. Хоч цього важко добитись навіть у “кролі”. Для цього необхідно забезпечити постійну і рівномірну силу тяги, що неможливе внаслідок анатомічної будови тіла.

Другий висновок: робочі рухи необхідно виконувати енергійно, надаючи гребучим поверхням велику швидкість рухів, а підготовчі рухи у воді – відносно повільно. При виконанні робочих рухів максимум зусиль застосовувати в тих частинах гребка, під час яких, кінцівки знаходяться в положенні найбільш вигідному для створення сили тяги.

Відносно швидко виконуються підготовчі рухи, коли лобовий переріз кінцівок зведений до мінімуму і їм надано обтічну форму.

6. Анатомічна будова тіла людини і її вплив на величину опору

Відомо, що обтічність у воді коливається у різних людей у великих межах. Ці межі визначаються індивідуальною анатомічною будовою тіла людини. Значну роль тут відіграє зріст плавця, площа його поперечного перерізу, будова і пропорції тіла.

Анатомічними особливостями у певній мірі визначається взаємодія рук і ніг плавця із зустрічним потоком води. Тут велику роль відіграють довжина кінцівок, їх площа і форма. Люди з довгими кінцівками і великими гребучими поверхнями, мають довгий гребок і менший темп. Плавці з відносно короткими кінцівками, мають тенденцію до підвищеного темпу рухів. Ці анатомічні особливості так, як і питома вага і пропорції тіла важко піддаються впливу тренувань і визначають індивідуальні особливості техніки плавання. Знання анатомічних особливостей учня допоможе педагогу запропонувати плавцю найбільш раціональну техніку плавання.

В плаванні людина виконує рухи у незвичному горизонтальному положенні. Сила м’язів ніг не може бути ефективно використана для створення сили тяги і просування плавця вперед, а опір води при роботі ніг з великою амплітудою стає настільки великим, що такі рухи є нераціональними. Коефіцієнт корисної дії ногами в 4-6 раз менший за коефіцієнт корисної дії рук і з збільшенням швидкості він знижується. Тому в більшості способів плавання сила тяги створюється в основному за рахунок рухів руками.

Найбільша сила тяги виникає тоді, коли гребучі поверхні розміщені перпендикулярно напрямку руху тіла. Кисті (і частково передпліччя) і стопи (і частково гомілки) є основними гребучими поверхнями. Від напрямку і довжини шляху кистей і стопи залежить ефективність гребків. Треба намагатись, щоб протягом усього гребка основні гребучі поверхні розміщувались перпендикулярно до напрямку руху тіла, згинаючи і розгинаючи руки і ноги в усіх суглобах.

Збільшити довжину ефективної частини гребка можна правильно використовуючи амплітуду рухів у різних суглобах. Чергуючи ці рухи треба, як можна швидше придати гребучим поверхням вигідне для створення сили тяги положення і старатись довше втримати їх в такому положенні.

7. Фізіологічні процеси і їх вплив на техніку плавання

Людина може виконувати роботу, тому що її організм виробляє енергію. Енергія виділяється в результаті обміну речовин між організмом і зовнішнім середовищем. Одним із основних умов обміну речовин є постійна доставка кисню до організму і видалення продуктів розпаду. З збільшенням інтенсивності роботи зростає і потреба організму в кисні. Ось чому людина, що не навчилась правильно дихати під час плавання ніколи не стане хорошим плавцем.

Техніка дихання повинна відповідати слідуючим вимогам:

- забезпечити повноцінну вентиляцію легень, споживання організмом необхідної йому кількості кисню;

- якнайменше відображатись на положенні тіла, не порушувати його оптимального положення;

- не порушувати оптимальної координації рухів кінцівок не знижуючи сили робочих рухів – гребків.

Кров постачає працюючі м’язи киснем і видаляє з них продукти розпаду. Чим інтенсивніша робота м’язів, тим більше крові повинно поступати в капіляри і для цього активізується діяльність серця. Однак при дуже інтенсивній роботі великих м’язових груп, навіть дуже напружена робота серця не в змозі забезпечити необхідну кількість крові для підтримання працездатності організму на високому рівні. В результаті потужність роботи м’язів знижується.Тому в плаванні необхідно так координувати рухи рук і ніг, щоб забезпечити повноцінний кровообіг тих груп м’язів, діяльність яких дає найбільший ефект для просування плавця вперед.Для цього потрібно зменшити інтенсивність роботи інших груп м’язів ( наприклад м’язів ніг).

Для збереження високої працездатності окремих груп м’язів треба, щоб їх напруження чергувалось з розслабленням. Багаторазове повторення плавальних рухів з акцентом уваги на правильне чергування напруження і розслаблення, призведе до подолання надмірного напруження м’язів, зробить рухи м’якими і невимушеними, а значить економними і доцільними.

8. Характерні особливості спортивних способів плавання

Правилами змагань визначено, що тільки при плаванні вільним стилем спортсмен може плисти любим способом. В інших випадках він повинен плисти вказаним способом.

Правилами змагань також визначені основні вимоги до конкретних способів плавання, при порушенні яких плавець дискваліфікується. Таким чином правила змагань є визначальним фактом, що визначають техніку плавання.

Крім того на техніку плавання впливають конкретні умови, в яких знаходиться плавець. Так в басейнах де немає хвиль техніка буде одна. На відкритій водоймі, при високих хвилях вона буде дещо іншою, техніка плавання буде змінюватись під час плавання за течією чи проти течії річки

На техніку плавання впливає і довжина дистанції. При плаванні на короткі дистанції кут атаки збільшується, на довгі зменшується, відповідно змінюється темп і ритм рухів.

В прикладному плаванні, техніка визначається умовами в яких знаходиться плавець і конкретними завданнями які йому треба вирішувати і т.д.

Таким чином, першою відмінністю правильних способів від неправильних є те, що тіло плавця при плаванні розташовується горизонтально. Вода чинить опір тілу плавця. Чим горизонтальніше лежить плавець, тим менший опір води, а значить тим менше треба затратити зусиль для просування вперед.

Опір води прямопропорційний лобовій поверхні тіла, що рухається в ній, тому, для того, щоб зменшити опір води просуванню тіла вперед, плавець повинен старатися лежати на воді майже горизонтально, не занурювати надто глибоко таз і ноги у воду, не задирати голову над водою.

З цього ж закону гідродинаміки ми повинні зробити ще один висновок: при гребках треба повертати кисті рук, передпліччя і стопи ніг так, щоб вони опинилися в необтічному положенні, з максимальною поверхнею опори, а при підготовчих рухах, навпаки, слід старатись надати їм обтічної форми і до мінімуму зменшити їх лобову поверхню. Особливо точно цей принцип побудови техніки плавання можна простежити у “брасі”.

Другою особливістю спортивного способу плавання є правильний розподіл зусиль при більш - менш рівномірному і прямолінійному просуванні плавця вперед. Таке просування менше стомлює і дозволяє плисти швидко і довго.

Відомо, що опір води збільшується пропорційно квадрату швидкості. Це означає, що коли ми збільшуємо швидкість руху вдвоє, то опір води зросте у чотири рази, а коли швидкість зросте у три рази, то опір у дев’ять раз.

Ця властивість рідини використовується у правильних способах плавання.

Всі корисні (гребкові) рухи, які просувають плавця вперед, особливо в найбільш раціональній частині, слід робити з більшою швидкістю з більшою площею опори, а некорисні, гальмуючі, підготовчі, які проводяться у воді (підтягування ніг, посилання рук вперед в брасі) - з меншою швидкістю і мінімальною лобовою поверхнею.

В правильних способах плавання шкідливі гальмування зведено до мінімуму.

Третьою особливістю правильних способів є раціональне чергування роботи і відпочинку, чергування напруження і розслаблення.

Крім того, у роботі повинні перебувати тільки м’язи, які безпосередньо беруть участь у русі, решта м’язів повинні бути розслаблені і відпочивати. За таких умов м’язи можуть працювати дуже довго.

Четвертою особливістю правильних способів плавання буде вміння видихати у воду, в найбільш зручні моменти, узгоджено з рухами рук, ніг і положенням тулуба. Від правильності дихання великою мірою залежить техніка плавання. Не навчившись правильно дихати, не можна правильно навчитись плавати. Тому техніці дихання при навчанні слід приділяти особливу увагу.

III Техніка плавання

План

1.Кроль на грудях.

2.Кроль на спині.

3.Дельфін.

4.Брас.

5.Старт з тумбочки.

6.Повороти.

7.Правила змагань.

1. Кроль на грудях

Це найшвидший спосіб плавання. Цим стилем дистанцію у 100 метрів кваліфіковані спортсмени долають швидше, ніж за 1 хвилину. Тому коли спортсменам дозволяють користуватися вільним стилем, вони завжди, немов змовившись, обирають кроль. Слово “кроль” означає “повзти”, а вигадали цей стиль плавання туземці Австралії. Проте в давнину австралійці працювали ногами не поперемінно вгору-вниз кожною ногою, а одночасно в сторони (ножиці). При плаванні кролем, як і в інших видах плавання, розрізняють роботу руками і ногами. Тіло займає горизонтальне положення, голова занурена у воду, очі відкриті, погляд спрямований вперед-вниз. При плаванні тулуб повертається вздовж повздовжньої осі тіла на 30 градусів, супроводжуючи підготовчу і робочу частини гребка руками. Руки створюють основне тягове зусилля і працюють почергово, поперемінно виконуючи гребки вздовж тулуба. Розрізняють такі фази руху руки: захоплення води, основну частину гребка з піднятим ліктем, вихід руки із води, несення над водою з високо піднятим ліктем, вхід руки у воду. Рухи ногами поперемінні, зустрічні вгору – підготовчі рухи, вниз – хлистоподібні, ступнею від стегна – робочі. Рухи ногами забезпечують горизонтальне положення тіла у воді і створюють тягове зусилля, що покращує просування у воді. Дихання відбувається в тісному контакті з роботою рук. Як правило, плавець в кінці гребка рукою повертає голову вбік і через рот робить енергійний вдих під час пронесення над водою руки, потім повертає голову вниз, а під час гребка виконує видих у воду через рот і ніс одночасно, що виключає можливість попадання води у дихальні шляхи. Змагання стилем кроль проводяться на дистанціях 50, 100, 200 та 400 м для чоловіків та жінок, на 800 м – для жінок та 1500 м – для чоловіків, а також в естафетному плаванні 4Х100 м і 4Х200 м.

2. Кроль на спині

Практичне застосування цього стилю не є значним, і користуються ним, щоб отримати психічне та м’язове розвантаження після плавання іншими стилями. Крім цього, плавання на спині не є безпечним, оскільки плавець погано орієнтується і не бачить того, що відбувається на воді. На спині можна плавати і кролем, і брасом. Швидшим є кроль на спині, тому й використовується під час спортивних змагань. Навчаючись плавати кролем, обов’язково пробують плавати не тільки на грудях, а й на спині. Плаваючи цим стилем, плавець повинен постійно знаходитися в положенні на спині, прийнявши горизонтальне положення з витягнутими ногами і відведеними назад за голову руками. В результаті гребкових рухів руками плечовий пояс повертається вздовж повздовжньої осі тулуба. Голова лежить потилицею на воді, шия розслаблена. Руки виступають в ролі основної просувальної сили. Вони виконують почергові поперемінні захоплення води з подальшим відштовхуванням по криволінійній траєкторії вздовж тулуба. Після закінчення гребка відбувається вихід руки із води, пронесення її по повітрю з наступним входом у воду. Цим закінчується один гребковий цикл руки. У рухах ногами розрізняють підготовчу фазу в русі ногою зверху-вниз і робочу – знизу вгору з хлистоподібним рухом від стегна, гомілки і стопи для підтримання тіла у горизонтальному положенні та створення просувальних сил.

Зовнішньо цей рух нагадує рух ножиць. У плаванні кролем на спині дихання в значній мірі полегшене, так як лице постійно знаходиться на поверхні води і не занурюється у воду. Вдих відбувається через рот у момент пронесення однієї із рук, а видих – через рот і ніс для видалення частинок води з лиця плавця в момент гребка рукою. На змаганнях цим стилем долають дистанції 50, 100 та 200 м, а також другий відрізок у комплексному плаванні на 200 та 400 м.

3. Батерфляй (дельфін)

“Батерфляй” в перекладі з англійської – “метелик”. Дійсно, руки плавця при плаванні цим стилем здіймаються над водою, немов крила. Батерфляй – наймолодший стиль плавання. Він складніший від інших і вимагає хорошої фізичної підготовленості. Тому плавці, що спеціалізуються у цьому стилі, завжди виділяються потужною тіло будовою. За швидкістю батерфляй поступається лише кролю. Зовнішньо цей стиль плавання характеризується одночасними симетричними рухами як ніг зверху вниз (як хвіст у дельфіна – звідси і друга назва), так і одночасними симетричними гребковими рухами рук під водою вздовж тулуба з наступним пронесенням їх над водою. При плаванні батерфляєм тулуб плавця здійснює ритмічні хвилеподібні рухи вгору і вниз, що сприяє активній роботі ніг і особливо рук. У роботі розрізняють фазу захоплення води кистями рук,інтенсивний гребок вниз-назад вздовж тулуба.

У фінальній стадії гребка кисті наближаються до тазу, стегон, виходять із води з подальшим перенесенням-польотом над водою вперед. Рухи ногами тісно пов’язані з хвилеподібним рухом тулуба. Розрізняють підготовчу фазу (при підніманні ніг вгору) та основну робочу (при хлистоподібному від таза і стегна ударі стопи та гомілки вниз). Ступні дещо повернуті всередину, а п’яти – назовні. Способу плавання батерфляй (дельфін) відведені у змаганнях дистанції 50, 100 і 200м. Він також використовується на першому відрізку комплексного плавання на 200 та 400м. Дихальні процеси тісно пов’язані з робочими і підготовчими фазами рухів руками та ногами. Видих починається з моменту занурення голови у воду та захоплення води кистями рук. У момент пронесення рук над водою голова піднімається, відбувається стрімкий вдих, і голова повертається під воду. На цьому дихальний цикл замикається.

4. Брас

Цей давній стиль плавання був відомий людям ще 2000 років тому. Він схожий на рухи жабки. Хоча брас повільніший від плавання кролем, завдяки простоті й економності його рухів цим стилем можна подолати великі дистанції. Брас дуже зручний під час переправи вплав, оскільки плавець може бачити перед собою значну частину місцевості. Брас широко застосовується при рятуванні потопаючих, пірнанні та плаванні на хвилях. Спосіб плавання брас представлений на змаганнях дистанціями 50, 100 та 200 м, а також у комплексному плаванні на третьому етапі. Для плавання брасом характерними є одночасні симетричні рухи як руками, так і ногами з невеликими паузами при їх чергуванні у класичному брасі, і практично без них у швидкісному брасі. Плавець знаходиться в горизонтальному, положенні, що добре обтікається водою. Голова занурена у воду, очі відкриті. Погляд спрямований вниз-вперед. При гребку руками розрізняють: захоплення води (після знаходження опори кистями рук), основну частину гребка (при згинанні рук у ліктьових суглобах і опорного руху кистей рук назад-вниз-всередину з високо піднятими ліктями), виведення рук вперед (після зближення кистей і ліктів), при цьому руки, випрямляючись, виводяться вперед для надання тілу обтікаючого положення. Поштовх ногами складається з підготовчої фази (коли ступні ніг плавно підтягуються до сідниць з розворотом ступнів носками в сторони), і робочої (відштовхування стегна, гомілки і стопи в суцільному русі виконується з великим зусиллям і носить вибуховий характер в напрямку назад-всередину). Після закінчення поштовху ногами відбувається невелика пауза, і ноги розслабляються. У плаванні брасом дихання суворо підпорядковується рухам рук. При захопленні води в основній частині гребка плавець робить видих через рот і ніс одночасно, що дозволяє завершити його до моменту закінчення гребка руками, а в момент перенесення рук зробити енергійний вдих, піднявши плечі і голову над водою.

5-6. Старти і повороти СС

Після оголошення запливу перший свисток, що подається суддею на старті, запрошує спортсменів на стартові тумби. Стартер перевіряє, чи всі плавці зафіксували стартову позицію і є нерухомими. Як тільки суддя переконався у цьому, він розпочинає заплив за допомогою стартового пістолета чи, здебільшого, електронного сигналу. Якщо плавець стартує перед стартовим сигналом, тобто робить фальшстарт, його дискваліфіковують. На спортивних змаганнях у плаванні розрізняють старт, проходження дистанції, повороти та фініш. Всі ці елементи запливу є дуже важливими і впливають на його результат.

Спортивний старт. Старт та фініш на великих змаганнях визначаються за допомогою спеціальних датчиків, які розміщені на стартовій тумбі та стінках басейну. На звичайних же змаганнях вони визначаються за допомогою механічних чи електронних секундомірів. У цьому випадку результат залежить ще й від швидкості реакції судді, тобто наскільки швидко він запустить секундомір після старту і наскільки швидко його зупинить. У кролі, брасі та батерфляї старт виконується зі стартової тумби, а на спині – з води. Існує багато різновидів таких стартів.

Стартуючи з тумби, плавець, зазвичай, підходить до її переднього краю, стаючи так, щоб пальці ніг “чіплялися” за виступаючий кут. Це забезпечує краще відштовхування і запобігає травмуванню. Стрибок відбувається внаслідок сильного замаху руками і поштовху ногами, коли плавець пролітає над водою 2-3 метри, немов стріла, а потім м’яко входить у воду. У сучасних плавців іноді відсутній замах руками. Натомість перед стартом вони виконують нахил вперед, тримаючись руками за передній край стартової тумби В такому положенні тіло набуває властивостей стисненої пружини, яка після стартового сигналу із силою розтискається. Тому замах у таких стартах виконує тулуб. Проте для того, щоб виконати такий старт, необхідна велика гнучкість і довготривалі тренування. На відміну від кролю, коли перший свисток судді на старті запрошує спортсменів зайняти свої місця на стартових тумбах, при плаванні на спині плавці за першим свистком стрибають у воду і готуються до старту з води. Плавці тримаються руками за спеціальні стартові поручні, які прикріплені до кожної зі стартових тумб. Їх ноги зігнуті в колінах, а стопи притиснуті до стінки басейну. За сигналом плавці різко штовхаються ногами, прогинаються в спині, викидають руки вгору і, пролітаючи над водою, виконують старт. Після старту у всіх видах сучасні правила змагань дозволяють плавцям знаходитися під водою до 15 метрів. Як правило, цю дистанцію спортсмени потужно працюють ногами. Крім цього, у брасі під водою дозволяється зробити один повний гребок руками та поштовх ногами, тобто один повний технічний цикл руху.

Швидкісний поворот. Швидкий, вдало виконаний поворот є дуже важливим для успішного подолання дистанції. У всіх стилях, підпливши до протилежного кінця басейну, плавець повинен торкнутися рукою стіни і виконати поворот. Проте у вільному стилі та при плаванні на спині дозволяється виконати швидкісний поворот, так званий перекид у воді, коли стінки торкаються лише ноги спортсменів. У брасі ж та батерфляї необхідно обов’язково торкнутися одночасно двома руками до стінки басейну.

Проходження дистанції. Запливи на 50 та 100 м, їх ще називають спринтерськими, є швидкісними і вимагають від плавців максимального напруження. Найменша помилка може коштувати дорогоцінних сотих долей секунди. Дистанція у 200 м вимагає у плавця відчуття ритму, темпу та вміння розподіляти власні сили. Ця дистанція вважається багатьма плавцями найважчою. Дистанція у 400, 800 та 1500 м вільним стилем вимагає у плавця постійно контролювати своє положення у воді та рівень втоми власних м’язів. Ці дистанції називаються довгими або стаєрськими. Занадто інтенсивне чи занадто повільне пропливання їх першої половини може або вичерпати всі силові ресурси плавця і бути причиною невдалого фінішу, або спричинити великий розрив між суперниками, що виключить можливість наздогнати їх.

7. Правила змагань

Організатори можуть вирішити, чи проводити змагання за:

а) правилом одного старту;

б) правилом двох стартів.

Це має бути зазначено у запрошенні на змагання.

Старт в запливах вільним стилем, брасом, батерфляєм та комплексним плаванням повинен робитись стрибком. Після довгого свистка рефері плавці повинні ступити на стартову тумбочку та залишитися у такому положенні Після команди стартера “на старт” вони повинні негайно зайняти стартову позицію з хоча б однією ступнею на передній частини стартової тумбочки. Положення рук не регламентується. Коли всі плавці зупиняються в нерухомості, стартер повинен подати стартовий сигнал.

Старт в запливах на спині або комбінованої естафети повинен робитись з води. Після довгого свистка рефері плавці повинні негайно стрибнути у воду. По другому довгому свистку рефері плавці повинні без будь-якого затримання повернутися до стартової позиції. Коли всі плавці займуть свої стартові позиції, стартер повинен подати команду “на старт”. Коли всі плавці зупиняються у нерухомості, стартер повинен подати стартовий сигнал.

Вільний стиль

Вільний стиль значить, що у виді, так визначеному, плавець може плисти будь-яким стилем, за винятком комплексного плавання та комбінованої естафети, де вільний стиль значить будь-який стиль, крім плавання на спині, брасом, або батерфляєм.

Будь-яка частина тіла плавця повинна торкнутись бортика після завершення кожного відрізку та на фініші.

Будь-яка частина тіла плавця повинна розривати поверхню води на протязі запливу, за винятком, коли плавцю дозволяється повністю занурюватися на протязі повороту та відстані не більш ніж 15 метрів після старту та кожного повороту. В цій точці голова повинна розривати поверхню води.

Плавання на спині

До стартового сигналу плавці повинні зайняти позицію у воді обличчям до стартової тумбочки, тримаючись обома руками за стартові поручні, ступні разом з пальцями ніг повинні знаходитись під поверхнею води. Стояти на краю зливного жолоба, або захватувати його край пальцями забороняється.

Після стартового сигналу та після повороту плавець повинен відштовхнутись та плисти на спині на протязі всієї дистанції за винятком повороту який виконується згідно правил. Звичайна позиція на спині може включати обертальний рух тіла, але до 90 градусів від горизонталі. Положення голови не регламентується

Будь-яка частина тіла плавця повинна розривати поверхню води на протязі запливу, за винятком, коли плавцю дозволяється повністю занурюватися на протязі повороту та відстані не більш ніж 15 метрів після старту та кожного поворот. У цій точці голова повинна розривати поверхню води.

Під час повороту плечі можуть бути повернуті по вертикалі до грудей, після чого продовження одного гребка рукою або продовження одночасного гребка обома руками може бути використано для початку дії повороту коли тіло перестало бути у положенні на спині, не може бути удару ногою або гребка рукою незалежного від продовження дії виконання повороту. Плавець повинен повернутися до позиції на спині при відштовхуванні від стінки. Коли виконується поворот, торкання стінки здійснюється будь-якою частиною тіла плавця.

На фініші дистанції плавець повинен торкнутися стінки, перебуваючи на спині.

Брас

Починаючи з першого гребка руками після старту та після кожного повороту, тіло повинно бути в положенні на грудях Не дозволяється перевертатися на спину у будь-який момент.

Всі рухи рук повинні бути одночасними і в одній горизонтальній площині без поперемінного руху.

Руки повинні бути спрямовані вперед разом від грудей на, під або над поверхнею води. Лікті повинні бути під водою за винятком останнього гребка на фініші. Руки повинні бути вернуті назад на або під поверхнею води. Руки не повинні перетинати лінію стегна, окрім виконання першого гребка після старту та кожного повороту.

Всі рухи ніг повинні бути одночасними та в одній горизонтальній площині без поперемінного руху.

Під час активної частини поштовху, ступні повинні бути розгорнуті у боки. Не дозволяються поштовхи ногами ножицями, порхаючі або дельфіном спрямовані донизу. Дозволяється розрив поверхні води ногами, якщо він не супроводжується спрямованим вниз поштовхом дельфіном.

На кожному повороті та на фініші дистанції торкання потрібно робити обома руками одночасно на, над або нижче рівня води. Голова може бути зануреною у воду після останнього гребка руками до торкання, при умові порушення головою зверхні води в будь-який момент на протязі останнього повного або неповного, що передує торканню.

Під час кожного повного циклу, що складається із одного гребка руками і поштовху ногами, будь-яка частина голови плавця повинна розірвати поверхню води, за винятком, коли після старту та після кожного повороту плавець може робити повністю гребок руками до ноги та один поштовх ногами повністю під водою. Голова повинна розірвати поверхню води до того, як руки починають рух у середину в найширшій частині другого гребка.