Техніко-технологічна база підприємства: сутність, оцінка та напрями розвитку.

Здатність підприємства випускати продукцію, яка ко­ристується попитом у споживачів, великою мірою зале­жить від стану його техніко-технологічної бази та характе­ристик технології, на чому ґрунтується процес перетворен­ня ресурсів на готову продукцію.

Техніко-технологічна база підприємства —це сукупність спеціалізованих знарядь, предметів та способів праці, за допомогою яких виробляються певні види однорідної продукції або ж надаються послуги, що задовольняють однорідні потреби.

Для багатьох підприємств технологія є основним чинником, що визначає її конкурен­тні переваги.

Технологіюслід розглядати як спосіб виробництва продукції кінцевого або проміжного споживання, який складається з окре­мих послідовних або одночасних процесів, що на них ґрунтується виробництво.

Технологія є завершальною ланкою і формою матеріалі­зації фундаментальних досліджень, засобом безпосередньо­го впливу науки на сферу виробництва. Важливою характе­ристикою сучасних технологій є їх здатність до мінливості. Виділяють три типи технологій за рівнем їх мінливості:

1) стабільна технологія, яка практично залишається незмінною протягом усього життєвого циклу попиту (виготовлення консервів та інших продуктів харчування традиційного асортименту);

2) плодотворна технологія, якадає змогу модифікувати продукти, що випускають з її допомогою, постійно вдосконалюючи їх здатність задовольняти потреби споживачів (гнучкі автоматизовані системи, роторні лінії, що застосо­вують у машинобудуванні і які здатні до значного перена­лагодження робочої частини при незмінній основі; комп'ю­терні технології, зокрема програмне забезпечення Micro­soft Office, кожна наступна версія якого відкриває ширші можливості);

3) мінлива технологія, за якої протягом життєвого циклу попиту на продукт для його виготовлення вико­ристовують нові базові технології (наприклад, телевізо­ри, залишаючись неодмінним атрибутом житла, пережи­ли кілька поколінь базових технологій — від лампових до цифрових).

Від того, якого типу технологію використовують для виготовлення продукції, залежить тривалість її використання, оскільки одна й та сама технологія може бути при­датна для виготовлення різних поколінь продуктів (якщо вона плодотворна) або непридатна, і її необхідно замінюва­ти іншою. Використовувати певну технологію доцільно доти, до­ки вона придатна для випуску конкурентоспроможної про­дукції. У багатьох випадках базовий зразок продукції мо­же бути модифіковано, вдосконалено, що сприяє продов­женню її життєвого циклу, а отже, і терміну використання відповідної технології. Проте важливо вчасно зрозуміти, що існуюча технологія вичерпала свої можливості і потре­бує заміни.

Вибір типу технології залежить від сфери, у якій орга­нізація здійснює свою діяльність. Існують суттєві відмін­ності між виробничими технологіями і технологіями обс­луговування. Виробничі технології є фондомісткими, включають складні технічні системи спеціального призна­чення, а в основі технологій обслуговування — різноманіт­ні засоби комунікації, які є універсальними і переважно не вимагають спеціального технічного оснащення.

Невід'ємною частиною багатьох технологій, є обладнання (устаткування) — технічні засоби, за допомогою яких виконують технологічні опера­ції, внаслідок чого відбувається зміна фізичних чи хіміч­них характеристик вихідної сировини, її фізичної форми, зовнішнього вигляду.

На сьогодні не існує загальновизнаної методики оцінки техніко-технологічної бази підприємства. На практиці для цього викорис­товується комплекс показників. Це вартість основних фондів, їхній стан і рух — введення, оновлення, вибуття, ліквідація, та відповідні їм розрахункові коефіцієнти.

Вартість основних виробничих фондів на кінець періоду розра­ховується за формулою:

Ф_к = Ф_н + Ф_ев — Ф_виб,

де Ф_н — вартість основних фондів на початок періоду; Ф_ве — вар­тість основних фондів, введених за даний період; Ф_виб — вартість основних фондів, що вибули за даний період.

Стан і рух основних фондів підприємства можна описати систе­мою таких показників:

1) К_ве = Ф_вв: Ф_к — коефіцієнт введення;

2) К_о = Ф_нов: Ф_н — коефіцієнт оновлення, де Ф_нов — вартість нових основних фондів;

3) К_виб = Ф_виб • Ф_н — коефіцієнт вибуття;

4) К_п = Ф_л: Ф_н — коефіцієнт ліквідації, де Ф_л — вартість ліквідованих основних фондів.

Для оцінки стану основних фондів використовуються також показники зносу й придатності основних фондів, які являють собою відношення відповідно зносу і залишкової вартості останніх до пов­ної вартості наявних основних фондів.

Найбільш загальним показником техніко-технологічної бази підприємства є фондоозброєність праці:

Ф₀ = Ф_спЧ_сп

де Ф_сп — середньорічна вартість основних виробничих фондів; Ч_сп — середньоспискова чисельність працюючого виробничого персоналу.

До таких самих загальних показників, які характеризують техніко-технологічну базу підприємства, належать фондовіддача, фон­домісткість, енергооснащеність та електроозброєність праці.

Фондовіддача визначається за формулою:

Ф_в = П: Ф_сп,

де П — обсяг виробленої за рік на підприємстві продукції; Ф_сп— се­редня вартість виробничих фондів у періоді.

Фондомісткість — це показник, який є зворотним до фондо­віддачі і вказує на потребу в основному капіталі (основних фондів) на одиницю виробленої продукції

Коефіцієнт енергооснащеності праці розраховується поділом кількості споживаної енергії усіх видів на загальну чисельність ро­бітників або промислово-виробничого персоналу.

Електроозброєність праці визначається шляхом поділу встанов­леної потужності електричних двигунів або спожитої електроенергії на середньоспискову чисельність промислово-виробничого персоналу.