Підготовка виробництва до випуску нової продукції.

Процес виробництва нових виробів є тривалим і потребує по­шукових і науково-дослідних робіт, виробничого й експлуатаційно­го освоєння. Перший період починається з наукового пошуку, нас­лідком якого є ідея про створення нового виробу, і закінчується про­веденням прикладних досліджень. Другий передбачає розробку технічного завдання на проектування і серійний випуск виробу. Тре­тій період триває від початку експлуатації виробу до освоєння його проектної потужності.

У ланцюзі, що з’єднує науку з виробництвом, найбільш склад­ними є ланки, пов'язані з практичною реалізацією досягнень науки. Тривалою й трудомісткою роботою в цьому циклі є підготовка ви­робництва. Вона являє собою комплекс взаємозалежних заходів, що забезпечують створення нових і вдосконалення існуючих видів про­дукції, впровадження передової технології, ефективних методів організації виробництва. Цей процес включає конструкторську, тех­нологічну й організаційно-економічну підготовку виробництва.

Конструкторська підготовка виробництва (КПВ) — стадія ДКР, що включає розробку й удосконалення тех­нологічних процесів і документації на: основний вид продукції; технологічну оснастку; нестандартне устаткування; засоби для контролю якості й випробувань продукції. На цій стадії виготовля­ються макети, моделі, перевіряється робота елементів технологіч­ної оснастки та нестандартного устаткування. Стадія ДКР ві­діграє вирішальну роль у формуванні технічного рівня майбутньої продукції, оскільки саме тут закладаються основні її параметри і конструкторські рішення нової техніки, недоліки котрих важко компенсувати на наступних стадіях. Це найбільш трудомістка і до­рога стадія інноваційного процесу (до 45 % витрат на розробку і впровадження нових продуктів).

Результати КПВ відображаються у наступних документах:

Технічне завдання: обґрунтовується доцільність і ефективність створюва­ного нового продукту, визначаються призначення й основні спожив­чі властивості нововведення, його експлуатаційні параметри, попит на виріб і річний обсяг випуску, а також його прогресивність (тех­нічний рівень).

Технічна пропозиція містить техніко-економічне обґрунтування конкретної продукції.

Ескізний проект містить кінематичні, електричні й інші необхі­дні схеми, креслення загальних видів, специфікації складальних одиниць, у т. ч. уніфікованих і придбаних, а також проміжний техніко-економічний аналіз.

Технічний проект містить результати конструкторської розроб­ки окремих вузлів і агрегатів виробу.

Робоча документація включає:

• креслення і документацію дослідного зразка;

• документацію установчих серій;

• документацію серійного або масового виробництва.

Після випробувань документи коригують і передають технологічним службам для проектування технологічного процесу виробництва інноваційного продукту.

Технологічна підготовка виробництва (ТПВ)— сукупність взаємозалежних науково-технічних процесів, що забезпечують тех­нологічну готовність виробництва: наявність повних комплектів конструкторської й технологічної документації і технологічного ос­нащення, необхідних для випуску в задані терміни запланованого обсягу продукції зі встановленими техніко-економічними показни­ками та відповідними стандартами й технічними умовами якості. Основна мета ТПВ — забезпечення необхідних умов для досягнення повної готовності будь-якого типу виробництва до випуску виробів заданої якості в оптимальні тер­міни за мінімуму трудових, матеріальних і фінансових витрат.

У процесі технологічної підготовки виробництва розроб­ляються:

• технічне завдання, у якому на основі аналізу діючої на підприємстві системи ТПВ розробляються пропозиції з її вдосконалення;

• технічний проект, у якому визначаються призначення, вимоги до системи ТПВ та окремих її елементів, розробляються загальна структурна схема ТПВ, організаційна структура служб, основні положення з організації і керування процесом ТПВ, алгоритми для постановки й розв'язання задач засобами обчислювальної техніки тощо;

• робочий проект, що включає розробку оригінальних, типових і стандартних технологічних процесів, стандартів підприємства на засоби технологічного оснащення, документації на організацію спеціалізованих робочих місць і дільниць на основі типових і стандартних технологічних процесів і методів групової обробки деталей, робочої документації для розв'язання задач за допомогою ЕОМ, інформаційних масивів, організаційних положень та посадових інструкцій.

Весь комплекс робіт з ТПВ поділяють на кілька взаємозалеж­них і послідовних етапів: відпрацьовування конструкції виробу на технологічність; розроблення технологічних процесів; конструювання і виготовлення спеціального тех­нологічного устаткування й оснащення; остаточне відпра­цьовування і впровадження технологічних процесів.

Проектований технологічний процес має бути еконо­мічно ефективним, забезпечувати мінімізацію витрат на всіх технологічних стадіях. За наявності альтернативних варіантів технології виготовлен­ня нового виробу їх порівнюють за критеріями мінімізації витрат.

Оскільки витрати на виготовлення продукції за мірою залежності від обсягу виробництва поділяють на змінні — пропорційні обсягу річного випуску продукції та умовно-постійні — величина яких майже не залежить від річної програми, то технологічну собівартість виготовлення од­ного виробу і річного випуску обчислюють за формулами:

де а — змінні витрати на одиницю продукції; в — річ­ний обсяг умовно-постійних виробничих витрат; В_р — річний випуск продукції; С_Т — технологічна собівартість річного випуску продукції; С_m — технологічна собівартість одиниці продукції.

Економічно ефективніший варіант технології виготов­лення виробів визначають шляхом порівняння технологіч­ної собівартості. При заданому обсязі виробництва умова ефективності нового технологічного процесу (індекс 2) порів­няно з базовим (індекс 1) може бути виражена нерівністю:

При різних річних обсягах виробництва порівняль­на ефективність альтернативних технологій буде різною. У такому разі передусім необхідно встановити критичну величину обсягу виробництва (В_кр):

Якщо В_р < В_кр, то економічнішим буде варіант, що вимагає менших початкових витрат на технологічне оснащення і налагодження обладнання. При В_р > В_кр перевагу слід віддати другому варіанту, за якого витрати на початко­ве переналагодження більші, але змінні витрати менші.

Наведена методика є спрощеною і може використову­ватися лише при порівнянні варіантів технологічних про­цесів, оскільки не враховує вартості капіталовкладень. При проектуванні технологічних процесів це допускаєть­ся, тому що на етапі технологічної підготовки виробництва важливо вибрати найкращий технологічний варіант за прийнятим критерієм, а не оцінювати ефективність його впровадження у виробництво.

Поряд і паралельно з технічною підготовкою виробництва нової продукції відбувається організаційно-економічна підготовка підприємствадо цього процесу. Головне завдання організаційно економічної підготовки вироб­ництва полягає в тому, щоб на всіх етапах створення нових виробів забезпечити вибір найбільш економічно вигідного варіанту. Нові ма­шини, прилади, верстати мають бути технічно досконалішими й ефективнішими з точки зору їх виробництва й експлуатації.