Cучасні моделі розвитку підприємства: їх суть та характеристика

Системна модель. Ще одним напрямом, на якому базується су­часна теорія підприємства, є системний підхід. Об’єктивними умовами зародження системного підходу в 50-х роках XX ст. і його проникнення в науку і практику в 60-70 ро­ках стали посилення взаємозв’язків усіх сторін організаційної діяльності, розширення і ускладнення внутрішньо-організаційних відносин підприємств і установ, взаємодій із зовнішнім середовищем.

Традиційні моделі підприємства приділяють основну увагу окремим елементам підприємства та методам, що дають змогу розчленувати його діяльність на окремі завдання і робочі опера­ції. Вони не розглядають достатньо взаємозв’язки і методи інтеграції елементів підприємства. Системна модельпрагне представити підприємство як сис­тему, що складається із взаємопов’язаних частин і змінних, і вважає будь-яке підприємство соціальною системою, що вхо­дить до складу ширшої системи суспільства. Системна модель ґрунтується на концепціях відкритих систем з ура­хуванням вивчення відносин підприємства та зовнішнього сере­довища і соціальних систем, тобто включає також інструмен­тальні (технічні, економічні, організаційні), й поведінкові змінні. Системна модель має міждисциплінарний характер, залучає до дослідження і створення підприємств такі галузі знань, як кібернетика, економічна наука, математичне моде­лювання, соціологія, психологія та ін.

У системній моделі підприємства реалізується спроба забезпечити синтез раціональних і поведінкових моделей з тим, щоб використовуючи досягнення обох напрямів теорії підприємства та доповнивши їх новими уявленнями про підприємство як соціальну систему, перевести ор­ганізаційно-управлінську теорію на нові рівні розвитку.

Еволюційна модель. У 80-х роках виникла еволюційна теорія розвитку підприємства, яка досліджувала функціонування підприємства з позицій подібностей та відмінностей з іншими господарюючими суб’єктами на певному сегменті ринку (вивчаються як біологічна популяція). Поведінка підприємства визначалася: 1) взаємовідносинами між членами спільноти, діловими стосунками між усіма операторами певної сфери бізнесу; 2) внутрішніми характеристиками самого підприємства, яке володіє власними традиціями в певній сфері господарювання, обсягом та пропорціями економічних ресурсів, напри­клад правилами прийняття рішень з урахуванням дії тих або інших внутрішніх та зовнішніх факторів. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з контрагентами формуються відповідні традиції та розробляються процедури прийняття рішень у формі внутрішніх положень і корпоративних стандартах, які і визначають модель діяльності підприємства, алгоритми реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища, відмінність його від іншого в конкурентній боротьбі. На думку «еволюціоністів», саме правила, що склалися, а не сліпе прагнення до максимізації прибутку в усіх ситуаціях і за всіх умов визначають характер рішень, що приймаються. З плином часу і під впливом різного роду внутрішніх і зовнішніх факторів модель підприємства (правила його діяльності) поступово еволюціонує у напрямі кращого досягнення цілей діяльності за наявних умов.

Еволюційна концепція підприємства стверджує, що його діяльність не можна оцінювати за єдиним критерієм ефективності чи оптимальності управлінських рішень на відміну від неокласичної. Використовувані у кожній компанії критерії, встановлені цілі їх діяльності відображають історичний досвід функціонування та розвитку підприємства, його індивідуальний характер.

Підприємницька модель. Ґрунтується на уявленні про підприємство як сферу прикладення господарської ініціативи та власних або доступних до залучення зовнішніх ресурсів. Звичайно, не всі підприємства є підприємницькими, і в цьому розумінні підприємницька теорія має вужчий об'єкт дослідження, ніж інші теорії розвитку підприємства. Фактично ця теорія спирається на дослідження підприємства як сфери реалізації підприємницьких талантів та інноваційних ініціатив на основі доступних для підприємця економічних ресурсів. У центрі уваги дослідників за цією теорією є взаємовідносини підприємця та його бізнесу (підприємства як функціонуючої організації).

Рушійною силою розвитку підприємства вважається сам підприємець – незалежна, активна, ризикована, успішна, гнучка, комунікабельна, енергійна, налаштована на успіх, схильна до ризику, настирлива, адаптивна, упевнена в собі особа. При цьому неважливо, на якій посаді чи взагалі де працює підприємець у національній економічній системі, головна увага приділяється дослідженню впливу цих «підприємницьких двигунів» на діяльність економічних систем різних рівнів. Згідно з підприємницькою концепцією є три типи підприємців, дії яких впливають на діяльність підприємства:

• макропідприємці – керують зовнішніми зв’язками підприємства;

• мезопідприємці – здійснюють управління матеріально-фінансовими потоками у внутрішній діяльності підприємства, у тому числі інноваційними заходами;

• мікропідприємці – діють на рівні мікроланки підприємства, аж до організації робочих місць.

Слід підкреслити, що у підприємницькому варіанті концепції підприємства керівник останнього за будь-яких умов залишається під­приємцем. Успішна поведінка підприємства в даній моделі є результатом (потребує) дії та взаємодії підприємців усіх трьох типів.

Модель підприємства згідно з цією теорією формується на основі взаємодії підприємців усіх рівнів, але особливе, все ж таки, значення надається внутрішньокорпоративним механізмам використання підприємницьких талантів усіх працівників.

Концепція агентської моделі підприємствавідображає взаємовідносини між власниками та менеджерами підприємства. Згідно з цією концепцією власники, які не є керівниками підприємства, як правило, не володіють тією інформацією, що її має управлінський персонал. У таких умовах вони мусять бути впевненими у тому, що управлінці діятимуть в інтересах підприємства, тобто власника. На практиці узгодженість інтересів власника та управлінського персоналу досягається за допомогою системи стимулювання сервісного механізму.

Згідно з «теорією виживання»(певною мірою антиеволюційною) підприємство в перехідний період не в змозі пристосуватися до постійних змін зовнішнього середовища, передусім до коливань номенклатури та обсягів виробництва, а також фінансового стану постачальників і споживачів. Зв’язки між основними ланками економічної системи не забезпечують стабільності її існування в цілому, тому головним завданням підприємства є виживання. Отже, поступова та узгоджена із зовнішнім середовищем еволюція неможлива, а правила прийняття рішень на підприємстві, які ще не встигли сформуватися, руйнуються під тиском стресових ситуацій. У таких умовах керівники підприємства приймають рішення на основі лише короткострокової власної вигоди та прагнуть до зміцнення свого безконтрольного становища.

Інтеграційна модель. Відповідно до інтеграційної концепціїпідприємство розглядається як відносно стійка, цілісна, організаційно відокремлена від зовнішнього середовища соціоекономічна система, яка інтегрує в часі та просторі процеси виробництва, реалізації продукції, відшкодування витрат економічних ресурсів. Об’єднуючим елементом між цими процесами та іміджем підприємства є його потенціал. Оскільки, ключовим елементом визнається потенціал підприємства, то у найпростішому вигляді його розглядають як сукупність ресурсів та можливостей підприємства, які визначають очікувані результати діяльності та розвитку підприємства за наявних і перспективних умов діяльності, змінного зовнішнього середовища. Головним об’єктом прийняття управлінських рішень є розподіл ресурсів та зусиль підприємства між нарощуванням потенціалу та його використанням, між виробництвом та відтворенням, між сучасністю та майбутнім.

Певною мірою в цій концепції відображені всі ті аспекти діяльності підприємства, які становлять основи перелічених вище концепцій.

Отже, в основу цієї теорії покладено інтегрувальну функцію підприємства, яка полягає не в реалізації економічних інтересів певних учасників бізнесу, а у вибудовуванні раціональної внутрішньої логіки функціонування підприємства. А сам господарюючий суб’єкт розглядається у багатьох аспектах, основними з яких є «підприємство – середовище господарювання», «підприємство – партнерські зв’язки». При цьому вважається, що його недоцільно ототожнювати з власником бізнесу, з управлінським персоналом компанії чи його партнерами.

Окрім цих фундаментальних теорій є і менші наукові течії, які сприяють розвитку економіки підприємств як науки та дисципліни: фінансова теорія, «концепція меж», теорія відмежування, теорія ієрархічного підприємства, теорія Дженсена-Меклінга та інші. (Д/з по теоріям написати доповіді)