Давньоруські міста 4 страница

З побутових предметів, крім кераміки, привертають увагу ножі, кресала, дужки від відер, пряжки, підкови для взуття, скоби, цвяхи і висячі замки. Предмети озброєння представлені наконечниками арбалетних стріл, схрещенням меча І шпори; із знарядь виробництва знайдено свердло, долото, сокиру, серп. Легко датуються бронзові хрести-енколпіони — XII — перша половина ХНІ ст. Нарешті, на Замковій горі знайдено кілька уламків скляних браслетів, характерних для давньоруських міст Х-ХІЇІ ст.

Отже, комплекс виявлених знахідок свідчить про формування добре укріпленого поселення міського типу ХІ-ХІІ ст. Очевидно, саме на основі цього давньоруського поселення Данило Галицький і побудував у середині XIII ст. нове місто.

У 1992 р. археологічна експедиція під керівництвом В. М. Петегирича і В. І. Івановського провела широкі розкопки на місці торгово-ремісничого району давньоруського Львова, що займав територію від підніжжя Замкової гори до берегів р. Полтви. Вперше при археологічних дослідженнях у Льво­ві вдалося відкрити досить значну ділянку дерев'яної забудови із зрубними двох'ярусними будівлями, рештками вулиці, вимощеної деревом, а також дворами міських жителів, ремісничих майстерень ХЛІ-ХІУ ст. Отже, крім дитинця, у місті розвивався ремісничо-торговельний посад. Про характер забудови стародавнього Львова маємо і деякі побічні свідчення.

Найстарішою монументальною спорудою у місті була церква св. Мико-лая, розташована на колишньому Волинському шляху. Згадку про цей храм зустрічаємо у князівській грамоті 1292 р. Його вінчали куполи з хрестами, зі східного боку він завершувався апсидою, теж увінчаною куполом. Храм вписується в серію аналогічних споруд, які з'явилися на Русі під впливом візантійського зодчества. Характер старої, давньоруської кладки стін збе­рігся в апсидній частині. Під фундаментом церкви виявлено поховання, які, можливо, пов'язані з більш давньою дерев'яною будівлею. Під час зондування виявлено плінфу і керамічні полив'яні плитки. Це підтверджує, що кам'яний храм споруджено не пізніше другої половини XIII ст. Споруду кілька разів відновлювали після руйнувань. Теперішнього вигляду храм набув, очевидно, у першій половині XVII ст.

Храм Івана Хрестителя відкрито на площі Старий ринок — він датується 1260 р. Дослідженнями експедиції Інституту українознавства НАНУ під керівництвом Р. С. Багрія з'ясовано, що у первісному вигляді це була однонефна церква прямокутної форми 9,7 х 7,4 м. Фундаменти храму споруджено з каменю на гіпсовому розчині. Знайдено прямокутні керамічні полив'яні плитки підлоги, характерні для давньоруського часу.

Розкопками, проведеними всередині храму, на різних глибинах (від 0,5 до 1,5 м) виявлено 38 різночасових поховань. Поховання нижнього, тре­тього, ярусу відносять до ХІЇ-ХІІІ ст.

Поряд з давньоруським населенням у Львові ХШ ст. існувала вірмен­ська община. Наприкінці XIII ст. вірмени збудували церкву св. Анни (вона не збереглася), а німці — церкву Марії Сніжної. Остання збереглася до наших днів, але внаслідок перебудови та реставрації у XIX ст. вона втра­тила свій первісний романський характер.

Таким чином, княжий Львів був одним із найбагатших давньоруських міст. Тут розвивалися ремесла, торгівля, культура. Часті напади монголо-татар, династичні чвари поступово підірвали міць Галицько-Волинського князівства. Литовські і польські феодали скористалися цим. Вони нападали на землі Південно-Західної Русі, грабували їх. З 40-х років XIV ст. Львів потрапляє під владу королівської Польщі, але традиції давньоруської куль­тури Х-ХШ ст. залишили тут свій глибокий слід.

Василів згадується у Галицько-Волинському літописі під 1229 р. Руїни міста виявлено на території с. Василів Заставнівського району Чернівецької області.

Експедиція Чернівецького краєзнавчого музею і Чернівецького універ­ситету під керівництвом Б. О. Тимощука дослідила територію стародавньо­го міста, на якій виявлено укріплений дитинець, ремісничий посад і при­міські поселення. Поряд з поселенням знаходився феодальний замок.

Дитинець розташований у північній частині села на високому мисі пра­вого берега Дністра. Площа дитинця — 1 ЗО х 100 м. З напільного боку він був укріплений ровом. По периметру дитинця у ХІІ-ХШ ст. функціонували дерев'яні фортифікації зрубної конструкції. З внутрішнього боку городища до стін прилягали деревоглинобитні житла. У північно-східній частині май­дану виявлено залишки дерев'яної церкви (обвуглене дерево, каміння, кера­мічні глазуровані плитки). Поряд знаходилося кладовище, на якому відкрито кілька поховань у ґрунтових ямах. Одне з поховань було перекрите кам'я­ною плитою.

За оборонними стінами дитинця розташовувався посад. Його сліди про-стежено вздовж берега Дністра. На території посаду вивчено залишки назем­них жител зі стовповою та зрубною конструкцією стін. Печі у приміщеннях були глинобитними. Виявлено також кілька майстерень. Одна з них пов'язана Із залізоробним виробництвом, друга — з гончарним. На місці останньої досліджено 9 одно- і двох'ярусних гончарних горен. Поблизу дитинця, в урочищі Торговиця, очевидно, була торговельна площа, в центрі якої виявлено залишки дерев'яної споруди (можливо, церкви). Від неї збереглися скупчення глиняних глазурованих плиток, каміння, обвуглене дерево, уламки керамічного посуду ХІІ-ХІП ст.

На високому (до 20 м) горбі, розташованому у південно-східній частині посаду, відкрито фундаменти білокам'яного трьохапсидного чотиристов-пового храму (21,2 х 13,6 м). За технікою спорудження василівський храм віднесено до галицької архітектурної школи. Стіни храму було складено з великих тесаних блоків вапняку з внутрішньою забутовкою. Фасад споруди прикрашали деталі з різьбленого каменю (капітелі, колонки, напівколонки). Вінчав споруду купол. Підлога приміщення була викладена глазурованими керамічними плитками трикутної і чотирикутної форми жовтого, зеленого і коричневого кольорів.

У притворі церкви відкрито 5 кам'яних саркофагів з місцевого вапняку, а в центрі приміщення — 6 кам'яних місць для перепоховання. Біля храму було кладовище, на якому досліджено 12 кам'яних саркофагів, аналогічних виявленим у храмі. У кожному з них знаходилися останки кількох поховань. Саркофаги були перекриті кам'яними плитами. На плиті одного з них збереглися вирізьблені зображення "вавилона", "знаків Рюриковичів", круга з хрестом, палички тощо. Б. О. Тимошук вважає, що в саркофазі під плитою з вибитими малюнками міг бути похований зодчий — будівник храму.

Крім головного, на території посаду зафіксовано ще 3 кладовища ХІІ-ХШ ст. Поховання були оточені кам'яними кругами 6-12 м у діаметрі. У сере­дині таких кругів було по кілька поховань у дерев'яних домовинах. Похо­вання супроводжувалися срібними і мідними сережками, перснями і скро­невими кільцями.

Феодальний замок локалізується на високій горі Хом, де простежено залишки городища. На площі 80 х 50 м тут виявлено залишки наземних будинків з глинобитними печами і дерев'яної церкви (8x8 м), в середині якої відкрито кам'яний саркофаг. На території замку знайдено бронзовий хрест-енколпіон, бронзову бойову булаву, скляні браслети і кераміку XII-XIII ст.

Як свідчать результати проведених досліджень, місто Василів виникло у першій половині XII ст. на основі "гнізда" стародавніх поселень.

Рис. 133. План білокам 'янога храму у Василеві (за Б. О. Тгшощуком).

І — план розміщення кам'янах гробниць у храмі; 2 — план і переріз саркофагу №3; З — план і переріз костнщі №6.

І- саркофаг; II—костниця із вставкою; Ш—костниця-корито; IV — стрічковий фундамент.

Василів входив тоді до складу Теребовльського князівства. Б. О. Тимощук вва­жає, що за ініціативою теребовльського князя Василька (1092-1124) на пра­вому березі Дністра було споруджено замок, названий на його честь Василе-вим. Навколо замку з "гнізда" давньоруських поселень у ХІІ-ХІІІ ст. роз­винулося місто, згадуване в літописах. Під час нашестя ординців, у сере­дині ХНІ ст, фортифікаціїВасилева були зруйновані. Однак частина насе­лення залишилася у міському посаді. Василів як село згадується в істо­ричних документах під 1448 р.

Хотин. Стародавній Хотин (нині у Чернівецькій області) вперше згаду­ється наприкінці XIV ст. в "Списку руських міст дальніх і ближніх".

Археологічні дослідження в Хотшй проводила експедиція Чернівецького краєзнавчого музею за участю студентів Чернівецького університету і школярів під керівництвом Б. О. Тимощука.

Дитинець давньоруського Хотина розміщувався на скелястому мисі пра­вого берега Дністра. Тут збереглися кам'яні мури і башти фортеці XIII-XVI ст. За археологічними даними, мис і прилеглі до нього навколишні ді­лянки дністровського берега були заселені, починаючи з мідного віку. Потім тут мешкали племена раннього залізного віку. На території фортеці під кам'я­ними мурами виявлено сліди більш давньої дерев'яної фортеці, поруч з якою функціонувало неукріплене селище. На території цього селища розкопано напів землянкові житла з печами-кам'янками, що датуються ІХ-Х ст. А на глибині 1,2-1,4 м простежено культурний шар VII-VIII ст. Отже, матеріали досліджень свідчать про Існування в Хотині слов'янського поселення вже у VIII ст. У ГХ—XI ст. Хотин був значним населеним пунктом. Тоді він займав площу понад 20 га.

У ХІІ-ХШ ст. Хотин входив до складу Галицько-Волинського князівства. Розвиток міста в цей час був тісно пов'язаний з торговим шляхом, що проходив по Дністру. Про це свідчить скарб монет ХІІ-ХШ ст., знайдений тут у 1890 р. Скарб містив понад тисячу монет саксонського, тюринзького, чеського та угорського походження.

У зв'язку з будівництвом кам'яного замку найдавніші культурні наша­рування були значною мірою зруйновані. Але, не дивлячись на це, під час археологічних розкопок вдалося виявити давніше ядро фортифікацій, зве­дених у середині XIII ст. Із зовнішнього боку східного оборонного муру, в урвищі мису, простежено залишки оборонного рову, на дні якого виявлено кераміку другої половини ХНІ ст. та залізний наконечник стріли листко-подібної форми з черенком. Виявлений оборонний рів добре узгоджується з давньою кам'яною стіною, залишки якої знайдено у товщі східного муру XV ст. За 10 м на південь від північної вежі давня кам'яна стіна стоїть на скелі. Вона скріплена вапняковим розчином з домішками битої цегли (до 40-50 %). Подібний розчин — "цем'янку" широко застосовували в давньо­руському будівництві.

Вважають, що перші кам'яні укріплення в Хотині були зведені в період від середини XIII—до другої половини XIV ст., найвірогідніше, у 40-50-х роках XIII ст., коли, за свідченням літопису, заходами князя Данила Романовича (1245-1261) було побудовано багато укріплень для захисту давньоруських земель від татар. У другій половині XIII ст. в містах Галицько-Волинського князівства велося інтенсивне кам'яне будівництво (Холм, Гродно, Кам'янець-Литовський та ін.).

Рис. 134, Хотинська фортеця на початку XIV ст. (реконструкція Г. Н. Логвина).

Посад Хотина межував Із зовнішніми стінами дитинця на півдні. Ця територія у процесі розширення пізньосередньовІчної фортеці у південному напрямку в ХУ-ХУІІ ст. зазнала значних змін.

Бакота. Місце локалізації стародавньої Бакоти нині затоплене у зв'яз­ку зі спорудженням Дністровського водосховища. Уперше місто згадується в Іпатіївському літописі під 1240 р. як центр Бакотської волості, що охоп­лювала значну територію сучасного Поділля. В той час, коли Данило Ро­манович шукав допомоги у боротьбі проти татар в Угорщині та Польщі, галицькі бояри поділили між собою землі і стали в них правити як незалеж­ні господарі. Боярин Доброслав Судич захопив у 1240 р. Пониззя Дністра з Бакотою. Посилення феодальної експлуатації та боярська сваволя спри­чинили тут селянське антифеодальне повстання 1241 р., яке згодом поши­рилося на всю Галицьку землю. Повернувшись з Угорщини, Данило по­слав у Бакоту свого воєводу Кирила, який прогнав Судима з Пониззя і при­душив повстання.

Наприкінці 1252 р. в районі Бакоти з'являються золотоординці. Вони висунули вимогу, щоб укріплення міст дністрянського Пониззя були зни­щені. Тоді й зруйновано давньоруські фортифікації в Бакоті.

Перші археологічні дослідження на території Бакоти здійснив у 1891-1892 рр. В. Б. Антонович, який дослідив курган над урочищем Монастири-сьио і за допомогою місцевих селян відкрив на околиці Бакоти скельний давньоруський монастир. У 1961 р. наукові працівники Кам'янець-Поділь-ського історичного музею-заповідника під керівництвом Б. О. Тимощука провели розвідки в Бакоті і виявили ряд археологічних пам'яток від кам'я­ного віку до середньовіччя. У Бакоті працювала також експедиція Кам'я-нець-Подільського педінституту та історичного музею-заповідника під ке­рівництвом І. С. Винокура. Рятівні розкопки на території Бакоти у зв'язку з початком будівництва Дністровського водосховища проводили експедиції Кам'янець-Подільського педуніверситету та Інституту археології НАН України (І. С. Винокур, О. М. Приходнюк, Р. О. Юра, П. А. Горішній).

Наприкінці IV — в середині V ст. н.е. на території Бакоти функціону­вали черняхівські поселення, на основі яких у другій половині І тис. н.е. виникли слов'янські поселення. Вони досліджені в урочищах На Клину, Пуш-карівка, на теремецьких полях. Саме ці селища і передували утворенню стародавньої Бакоти. Важлива роль у цьому процесі належить розвитку реме­сел і торгівлі на водному дністровському шляху.

Дитинцем Бакоти було городище, розташоване на мисоподібному підви­щенні лівого берега Дністра в урочищі Скельки. Мис підносився на 20 м над рівнем Дністра. Площа городища становила 150 х 120 м. Тут просте-жено контури залишків валу. Рів і вал були з напільного боку. На всій площі городища та у розвідувальних траншеях виявлено уламки давньоруського посуду ХІЇ-ХШ ст. Відкрито залишки наземного дерев'яного житла з глино­битною піччю. В центральній частині житла виявлено залишки череня другої, більш давньої печі. У житлі знайдено уламки великої корчаги та глечика, фрагмент круглого кам'яного жорна, три залізні ножі, ковані цвяхи, уламки скляних браслетів, глиняні прясла та грузило.

За межами дитинця простежено територію посаду, що простягався вздовж лівого берега Дністра в напрямі сіл Теремці і Студениця. Тут на площі близько 12-13 га на певній відстані від берегової лінії зафіксовано місця розташування зруйнованих жител і господарських споруд. Рештки окремих наземних і напівземлянкових будівель добре датуються керамікою, скляними браслетами ХІІ-ХІІІ ст. На посаді простежено скупчення залізних шлаків, знайдено й уламок криці. Очевидно, тут була ковальська май­стерня.

Рис. 135. Жипію-напівзємлянка Х-ХІст. з піччю-кам 'янкою та жаровнею (урочище На Клину в околиці літописної Бакоти).

І — канавка; II — каміння; ///, IV — обпалена глина.

На правому березі Дністра, поблизу від переправи, навпроти лівобереж­ного урочища Курник відкрито залишки трьох гончарних горен (Г. Т. Ков-паненко). Гончарні печі були двох'ярусними, у печах та поблизу них виявлено уламки давньоруської кераміки ХН-ХШ ст. З метою пожежної безпеки горна спорудили безпосередньо біля води. Цю гончарну май­стерню можна вважати частиною ремісничої периферії літописної Бакоти.

В урочищі Монастирисько, у високих скелях лівого берега Дністра, досліджено залишки давньоруського монастиря. В. Б. Антонович виявив і розчистив три печери-коридори. У стінах і на підлозі цих печер-коридорів досліджено висічені за давньоруських часів довгасті ніші-заглиблення на середній зріст людини. В окремих із цих заглиблень були людські кістки. Всього відкрито 17 ніш у печерах та 19 гробниць у підлозі. Між першою та другою печерами було відкрито арку, перед нею стояв тесаний з каменю помІст-стіл. Далі було простежено рештки стовпів, що підтримували скле­піння. Тут же під час розкопок виявлено кам'яні брили із залишками шту­катурки з рештками фрескового розпису. Очевидно, це залишки давньої печерної монастирської церкви.

Рис. 136. Наскельний напис та фрески з Бакотського печерного монастиря

Біля входу до печерного монастиря, на рівній площі скелі, вибито дав­ньоруський напис: "Благослови, Христос, Григория игумена, давшего силу святому Михайлу". Пізніше поряд було вибито короткий напис: "Григорий воздвиг место се". М. М. Тихомиров, враховуючи палеографічні особли­вості, вважав, що перший напис зроблено в XI ст., а другий — наприкінці XII ст. Другий короткий напис був своєрідним поясненням змісту першого. Ці написи добре датують монастир ХІ-ХІІ1 ст.

В урочищі БІла, розташованому над печерним монастирем, зафіксовано рештки земляних валів і руїни білокам'яної стіни, яка захищала урочище з напільного боку. Можливо, тут розміщувався один з феодальних замків або господарський двір скельного монастиря.

В урочищі Двір, на схилі гори, відкрито й досліджено залишки двоповер­хової палацової будови після монгольського часу. Основний масив будинку (ЗО х 10 м) складався з трьох приміщень. Рештки фундаментів і частково стін, що збереглися (товщина 0,75-0,80 м), зведено з рваного вапнякового каменю на вапняковому розчині з домішками піску і вугілля. Отвори для дверей (ширина 1,1 м) і вікон (ширина 0,9 м) вузькі, зі скошеними пазами. У західній частині споруди відкрито перехід на другий поверх. Закінчується він площадкою, викладеною керамічною облицювальною плиткою прямо­кутної форми. Підлогу нижнього поверху викладено кам'яними квадрат­ними плитами. Бічні фундаменти споруди були опорою для стовпів, на які спиралася крита галерея. Будівельники приділили увагу зовнішньому і внут­рішньому декору будинку. Про це свідчать різьблені з білого каменю карнизи, наличники, керамічні облицювальні плитки. Палацова будова датується кінцем XIV ст.

Карта 29. Городища Х-ХІУ ст., в зоні затоплення Дністровського водосховища.

І – літописне місто; ІІ – кам’яна фортеця; ІІІ- городище – феодальний замок.

У 1362 р. Поділля потрапляє під владу феодальної Литви. Як і в інших містах Подністров'я ХІУ-ХУ ст., у Бакоті правив намісник, якого призна­чала литовська, а потім польська феодальна верхівка. Ім'я одного з бакотсь-ких намісників (Немир) збереглося в документах 1382-1392 рр. Можливо, Йому і належав замок-палац у Бакоті.

Таким чином, археологічні дослідження разом з письмовими свідчен­нями літописів дали змогу простежити головні етапи історії центру дніст­рянського Пониззя ХІІ-ХІУ ст. — міста Бакота. У кінці XIII — на початку XIV ст, значення Бакоти поступово зменшується. Роль нового центру По­ділля переймають в цей час інші міста: Смотрич, а потім — Кам'янець.

Кам 'янець. Давньоруський Кам'янець (нині м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області) вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1196 р. У тому ж літописі під 1240 р. Кам'янець згадується знову. В науці дискутується питання місцезнаходження стародавнього Кам'янця. Деякі дослідники вважали, що літописні згадки не стосуються Кам'янця на По­діллі. За Н. П. Барсовим, наприклад, місто Кам'янець мало лежати на сході Волині. Деякі вчені схиляються до думки, що в літописах ідеться саме про Кам'янець на Поділлі.

Перші археологічні дослідження на території стародавнього Кам'янця провів у 1879 р. М. В. Доронович, який відкрив залишки фундаментів Вос-кресенського давньоруського монастиря. Ю. Й. Сіцинський, звертаючисьдо історії Кам'янця, відзначав, що місто було засноване на зруйнованих татарами укріпленнях дністровського Пониззя.

Археологічні розвідкові й стаціонарні розкопки у Кам'янці-Подільському проводили І. С. Винокур, Є. М. Пламеницька, М. Б. Петров, С. К. Шкурко.

Дитинець Кам'янця локалізується на високому скелястому мисі над р. Смотрич (притока Дністра), на території, де у пізньому середньовіччі функціонував монументальний кам'яний замок. Мис площею 3,5 га підні­мається над рівнем річки на 38 м. Найвразливішою ділянкою цього мису була його західна частина. Саме тут і відкрито рештки городища, обнесено­го у давнину валом і глибоким ровом. Тут у частині замку, що прилягає до башти Донної, відкрито культурний шар ХІІ-ХІІІ ст. майже півметрової товщини (горіле дерево, обпалене каміння, прошарки попелу й давньо­руська кераміка).

Наприкінці XII ст. земляні і дерев'яні укріплення валу у зв'язку зі зміною військової тактики було підсилено кам'яним муром із зубцям й-мерлонами та вузькими щілиноподібними бійницями. Фрагментарні залишки стіни виявлено на двох ділянках укріплень загальною довжиною близько 20 м. Оскільки мис з північно-східного боку мав не дуже круті схили, тут дити­нець було додатково обмежено ровом, згодом засипаним внаслідок руйну­вання валу та у зв'язку зі спорудженням кам'яних стін і башт фортеці у XIV ст. В'їзд до дитинця вів із північно-західного боку через ворота у валу. Другий в'їзд розміщувався з боку посаду.

До посаду з боку дитинця через гостроверхий гребінь вів дерев'яний міст, який пізніше реконструювали з використанням техніки кам'яного будівництва (у наш час його називають Турецьким). Кам'янецький посад розміщувався на території півострова, оперезаного течією р. Смотрич. Пло­ща цієї частини міста понад 120 га. Зрозуміло, що не вся ця територія була заселена у давньоруський період. Археологічні розвідкові дослідження і спостереження за земляними роботами дозволили більш чітко фіксувати планування посаду Кам'янця. Під час земляних робіт тут було розчищено напівземлянкове житло, в якому знайдено ліпну кераміку IX—X ст. В одному з котлованів виявлено гончарну кераміку Х-ХІ ст., що залягала на глибині 1,8-2 м. Кераміку ХІІ-ХІІІ ст. виявлено у північній частині посаду, біля Руської брами та в інших прилеглих кварталах. Ці пам'ятки дають можли­вість говорити про безперервність функціонування на місці посаду давньо­руських поселень з IX по XII ст., які у процесі подальшого суспільного розподілу праці злилися і переросли у місто.

Рис. 137. Старожитності ХІІ-ХШст. з Кам 'янця-Подільського та його околиць;

І — енколпіон (Іоанно-Предтечинська церква); 2 — бронзовий браслет, З - бронзове скроневе кііще та срібні підвіски (уроч. Цибулівка); 4 П - кераміка з житла №5 (Польський ринок); 12 — наконечник стріли (уроч. Татариськи); П —уламки скляних браслетів (Старіш замок); 14 —гончарна кераміка (вуя. П'ятницька).

У 1981 р. на Польському ринку Старого міста досліджено залишки дво­поверхового давньоруського деревоглинобитного житла кінця XII — по­чатку XIII ст. Його виявлено у комплексі будинків ХІУ-ХУШ ст. на гли­бині 2,75 м від сучасної поверхні. Житло було зруйноване пожежею. Його заповнення складалося з обвалу горілих дерев'яних конструкцій, великих частин глинобитних стін, обпалених до червоного кольору. Після розчистки давніх нашарувань чітко визначилися межі прямокутної у плані споруди з добре збереженою нижньою частиною, заглибленою у материк на 0,37-0,45 м. Ці залишки споруди представлені обвугленими і перетлілими дере­в'яними брусками та стовпами. Довжина основи будинку становила 5,25 м. У ширину розчищено лише на 3,2 м, оскільки на площі цієї споруди у XIV-XV ст. було зведено будинки з кам'яними фундаментами. Житло орієн­товане стінами за сторонами світу так само, як і кам'яні мури будинків XV-XVI ст. Це означає, що в забудові посаду пізнього середньовіччя були вико­ристані містобудівні планувальні традиції ХП-ХІІІ ст.

Розчистка, проведена в основі двоповерхового житла, показала, що ниж­ній поверх складався з двох кімнат, в одній з яких виявлено залишки глино­битної печі з черінем. Знахідки у житлі та поблизу нього представлені фрагментами керамічного посуду, характерного для XII — початку XIII ст. Кераміку виготовлено на гончарному крузі й орнаментовано прямими і хвилястими лініями. Виявлено й залізні вироби, які, на жаль, втратили свою форму внаслідок корозії.

В Кам'янці виявлено також архітектурні пам'ятки, започаткування яких можна віднести до другої половини XIII ст. Це, наприклад, П'ятницька церква, фундаменти якої частково стоять на залишках попереднього дав­ньоруського храму. Під час розкопок тут знайдено бронзовий хрест-скла-день, типовий для ХІІ-ХІП ст. Крім давньоруського населення, у Кам'ян­ці існувала вірменська община. Однією з монументальних архітектурних пам'яток цієї общини є Миколаївська церква XIV ст., яка, на думку спеціа­лістів, стоїть на фундаментах давньоруського храму ХІІ-ХШ ст. Нарешті, на Руських фільварках, як зазначалось, досліджено руїни Во скрес енського монастиря.

Археологічні матеріали показують, що навколо дитинця й посаду роз­ташовувалися приміські селища. Поселення ХІ-ХШ ст. обстежені на полях урочища Татариська, на Довжку, у Гуменцях, Підзамчому та інших перед­містях. Давньоруські поховання ХІІ-ХШ ст. зафіксовано у приміському с. Цибулівка.

Таким чином, започаткування Кам'янця-Подільського слід пов'язувати з "гніздом" давньоруських поселень IX—X ст., що в ХІ-ХІІ ст. переростають у феодальне місто. Стародавній Кам'янець ХІІ-ХШ ст. був значним еконо­мічним і культурним центром Галицько-Волинського князівства. Як відомо з літопису, населення Подністров'я в 40-50-х роках XIII ст. вело боротьбу з ординцями. Останні примусили знищити укріплення в багатьох містах Пониззя Дністра. Така сама доля спіткала в середині XIII ст. і Кам'янець. Пізніше, у другій половині ХІІІ-ХР/ ст., життя в місті тривало в нових історичних умовах.

Ушиця. Стародавнє місто Ушиця було розташоване на території с. Ста­ра Ушиця (Кам'янець-Подільський район Хмельницької області), нині затопленого водами Дністровського водосховища. Першу літописну згадку про Ушицю виявлено під 1144 р.

Археологічними дослідженнями, які проводили в 1976-1977 рр. М. П. Ку­чера, П. А. Горішній, на території городища, розташованого на лівому березі Дністра, виявлено залишки дитинця літописної Ушиці. Городище Ушиці було округлої форми, його площа становила 0,2 га. З боку яру відкрито залишки в'їзду у вигляді двох паралельних рівчаків, у яких на глибину до 1 м, очевидно, були вкопані стовпи частоколу, що утворювали стіни воріт. Довжина в'їзду становила 6, ширина — 2,5 м.

Під внутрішнім схилом оборонного земляного валу досліджено за­лишки 16 приміщень-клітей (3-3,2 х 2-2,6 м), що згоріли під час пожежі. В одній з клітей виявлено вогнище з обпаленим глиняним черенем. У цьому приміщенні знайдено два горщики, бронзову шпору, бойовий залізний ніж, два срібних кільця, на яких прикріплювався ніж до пояса, залізне долото. У другій кліті виявлено дві напівсферичні бронзові з позолотою прикраси від кінської збруї. В інших клітях були уламки давньоруського керамічного посуду ХП-ХІІІ ст., окремі кістки тварин. Очевидно, кліті на городищі використовувалися як тимчасові сховища.

За межами дитинця у північно-східному напрямі розміщувався посад. Розвідкові роботи показали, що посад Ушиці займав територію від краю дитинця, розміщеного на березі Дністра, до р. Ушиця. Площа посаду стано­вила 30-40 га.

За 2 км на північ від давньоруського міста Ушиця при впадінні безімен­ного струмка в р. Ушиця розташоване урочище Городисько. Експедиція Кам 'янець-Подільського педінституту виявила тут залишки великого городи­ща. Планування його не типове для давньоруського часу. У культурному шарі, крім давньоруської кераміки, знайдено уламки посуду раннього заліз­ного віку. Мабуть, давньоруське населення використало більш давнє горо­дище і пристосувало його для своїх потреб. Воно могло бути сторожовим форпостом, що охороняв Ушицю від можливих нападів з поля. Запалене на городищі сигнальне кострище добре було видно в Ушиці та інших навколиш­ніх населених пунктах.

Отже, м. Ушиця було одним з міських осередків Галицько-Волинського князівства ХІІ-ХШ ст. У середині ХШ ст. Ушиця, як і інші поселення Серед­нього Подністров'я, зазнала нашестя ординців.

Володимир, Місто Володимир — одне з найдавніших на території Во­лині. Першу літописну згадку про нього знайдено під 988 р. Вона пов'яза­на з офіційним прийняттям на Русі християнства як державної релігії.

Археологічні дослідження у Володимирі проведено у 1982-1985 рр. експедицією Луцького педагогічного інституту і місцевого краєзнавчого музею під керівництвом М. М. Кучінка.

Стародавній Володимир був розташований на правому березі р. Луга (басейн Західного Бугу). Місто складалося з дитинця й посаду. Дитинець за­ймав площу 100 х 150 м і був обнесений потужним земляним валом і глибо­ким ровом, у якому виявлено забиті в землю загострені зверху дубові палі.

Центральний в'їзд до дитинця простежено у північній частині валу, а дру­гий, додатковий, знаходився на південному боці фортифікацій. Укріплення у вигляді валу та рову захищали й окольне місто, що простягнулося вздовж берега р. Луга на площі 1000 х 800 м. М. М. Кучінко обстежив вали і на території посаду. Конструктивні характеристики фортифікацій виявилися такими ж, як і на дитинці.

На підставі стратиграфічних спостережень та аналізу масового речового матеріалу, зокрема кераміки, найдавніший культурний шар на території дитинця І посаду датується X ст. Дослідженнями встановлено, що літопис­ний Володимир був досить великим містом з розвинутими сільським гос­подарством, ремеслами І торгівлею. Місто було також значним релігій­ним і культурним центром Волині та Південно-Західної Русі в цілому. На території Володимира виявлено залишки 8 давньоруських храмів. Тут вели літопис.