Давньоруські міста 3 страница

Дослідження показали, що на території міста у УШ-Х ст. існувало кілька поселень роменської культури. Вони розташовувалися в урочищах Ніколь-ська Гірка, Коптєва Гора, де під час розкопок виявлено залишки жител і господарських споруд УІИ-Х ст. На городищі в урочищі Городок, яке топографічно домінує, також зафіксовано культурний шар УІП-Х ст. Саме це городище і стало дитинцем міста. Воно займає мис площею 1 га, оточений крутими терасоподібними схилами та глибоким яром. В'їзд на городище відкрито у північно-східній частині, на вузькому (10м завширшки) пере­шийку. На північ від дитинця знаходився посад і захищений дерев'яними стінами "острог".

У конструкції валу виявлено рештки дубових зрубів-городень, датова­них другою половиною XII ст. Під ними у валу північно-західної частини Городка виявлено залишки дерев'яних фортифікацій кінця X — середини XI ст., а ще нижче — залишки оборонної стіни у вигляді двох'ярусного частоколу УШ-ІХ ст. Таким чином, дитинець Путивля зберігає у своїх нашаруваннях сліди фортифікаційних споруд від УПІ-ІХ до ХІТ ст. На цьому городищі представлено також культурний шар X У-ХУШ ст.

У центральній частині дитинця В. А. Богусевич і Б. О. Рибанов відкрили залишки фундаменту кам'яної палацової церкви. Споруда була прямокутною у плані (18 х 20 м), мала два напівкруглих виступи з північного та південного боків. Три вівтарних виступи напівкруглої форми збереглися зі східного боку, а на західному був притвор прямокутно-овальної форми. Б. О. Рибаков дійшов висновку, що будівельні рештки храму, виявлені під шаром зі слідами пожежі кінця 30-х років XIII ст., свідчать, що церкву почали будувати до нашестя ордин­ців. Однак будівництво її не було завершене (не зчайдено штукатурки і слідів фресок).

У цій же частині городища, поряд з церквою, було досліджено житлово-ремісничий комплекс майстра-ювеліра. У напівземлянці площею 7,5 м² виявлено кераміку ХП-ХІІІ ст., набір тигельків і шматки мідного шлаку. Поблизу церкви відкрито кілька ям-погребів, у яких знайдено кераміку, господарський інвентар, предмети кінського спорядження, окремі прикра­си ХІЇ-ХШ ст.

На північний схід від залишків фундаменту храму археологи відкрили колективну могилу, в якій виявлено розмішені у кілька ярусів кістяки загиб­лих у 1239 р. людей. Під цим колективним похованням оборонців міста досліджено напівземлянку зі слідами пожежі. У приміщенні знайдено за­паси червоної вохри і кілька мініатюрних керамічних посудин. Очевидно, тут мешкав художник. Його житло стало місцем колективного поховання. Поряд, теж у згорілому приміщенні, виявлено кістяк дитини, яка сховалася там, коли в місто увірвалися ординці, і загинула.

Посад Путивля був густо забудований. Про це свідчать знайдені під час розвідкових робіт серії посуду, уламки скляних браслетів, шиферні прясельця, меч, кольчуга, наконечники списів і стріл.

Навколо посаду Путивля розміщувалися приміські села. За 1,5-1,8 км на захід від дитинця виявлено потужний культурний шар з рештками жител і господарських споруд ХП-ХІІІ ст. Аналогічні залишки простежено і в уро­чищі Підмонастирська слобода.

Залишки могильника ХП-ХІІІ ст. зафіксував О. В. Сухобоков в урочищі Нікольська Гірка. Тут виявлено 20 поховань-трупопокладень за християн­ським обрядом. Тут же було знайдено 3 поховання зі слідами часткового трупо спалення, які О. В. Сухобоков датує Х-ХІ ст.

Археологічні дослідження в Путивлі будуть продовжені. Але вже те, що відомо про його давню історію сьогодні, засвідчує: в ХІ-ХІІ ст. Пу­тивль функціонував як місто. Воно лежало на шляхах, що пов'язували північно-західні та північні райони Київської Русі. У лихоліття ординського нашестя його спіткала доля інших давньоруських міст і містечок.

Галицько-Волинське князівство. Галич уперше згадується в літописі у середині XII ст. Тоді Галич був столицею князівства, до якого увійшли Галицьке, Звенигородське, Перемишльське і Теребовльське князівства. За часів князювання Ярослава Осмомисла (1153-1187) могутність стольного Галича значно зросла. З 1199 р. Галич стає столицею об'єднаного Галицько-Волинського князівства. Він був одним з найвизначніших економічних, політичних і культурних центрів стародавньої Русі. Розвитку Галича сприя­ло його вигідне розміщення на перехресті важливих торговельних шляхів, що пов'язували землі Київської Русі з Подунав'ям і Причорномор'ям. Га­лич оточували родючі землі і масиви лісів Прикарпаття. Недалеко від міста знаходилися поклади солі.

В історичній науці XIX ст, не було єдності думок щодо локалізації сто­лиці Галицько-Волинської Русі. Довгий час вважалося, що стародавній Галич був розташований на місці нинішнього однойменного районного центру Івано-Франківської області. У 1890 р. А. Чоловський висунув нову концепцію, згідно з якою рештки літописного Галича слід шукати в с. Кри-лос над р. Луква, де розташовано велике городище.

Перші археологічні дослідження у 1882-1884 рр. провів 1.1. Шараневич. На околицях Галича, Крилоса і Залукви відкрито фундаменти семи біло­кам'яних монументальних споруд—храмів. Початок широких археологіч­них досліджень у Крилосі припадає на 30-ті роки XX ст., коли Я. Пастер­нак відкрив тут фундаменти Успенського кафедрального собору. Це від­криття І вирішило проблему локалізації столиці Галицько-Волинської Русі.

Пізніше археологічні дослідження літописного Галича проводили експе­диції під керівництвом В. Й. Довженка, В. К. Гончарова, М. К. Каргера, В. В. Ауліха.

Стародавній Галич розташовувався на мисі високого корінного берега р. Луква. Висота мису над рівнем річки становила 70 м. На цьому підви­щенні стояла фортеця, площа якої у ХП-ХІІІ ст. становила близько 50 га. Все верхнє місто було поділене на три частини. Перша з них (150 х 200 м) розташована на краю мису і мала назву Золотий Тік. Золотий Тік був обне­сений валом і ровом. Тут, як вважають вчені, був князівський двір. За пів­денним валом і ровом знаходилася єпископська частина міста. Тут стояв великий білокам'яний кафедральний храм Успіня.

Далі на південь розта­шовувався міський посад. Його захищала потрійна лінія валів і ровів. Між валами єпископської частини і посаду є розрив — Воротище, який вказує на місце давнього проїзду з воротами. На низині, біля західного підніжжя верхнього міста, по обох берегах р. Луква на площі 200 га локалізувалися підгороддя. До околиць міста прилягали села і садиби бояр. Біля впадіння Лукви в Дністер знаходилася пристань Галича.

Археологічні дослідження останніх років показали, що початок фор­мування Галича як міста можна віднести до кінця VII — початку VIII ст. У 1991-1992 рр. археологічна експедиція під керівництвом В. Д. Барана і Б. П, Томенчука відкрила на місці літописного кургану Галичина могила символічне поховання (кенотаф) на честь князя, який міг бути засновником міста Галича. Поховальна яма мала форму човна. По краях всього периметра ями і були виявлені залишки дерев'яного човна-однодеревка. Знахідки, що супроводжували кенотаф: дві залізні бойові сокири, кинджал, наконеч­ник дротика, два наконечники стріл та рештки позолоченого щита. Вказані речі датуються приблизно X ст.

Рис, 127. Давній Галич.

І — вали; II — земляни насипи; НІ — залишки церков.

І — Золотий Тік; 2 — Успенський собор; 3 — курган Галичина Могила; 4 — Іллінська церква; 5 — Воскресенська церква; 6 — церква "на Царинці"; 7 — Благовіщенська церква.

Рис. і 28. Старожитності з розкопок давнього Галича;

І — цвях; 3 — дужка від відра; 4 — підкова до чобота; 6 — писало; 7 — кресало; 8 — гачок; ІЗ — пряжка; 17, !8 — замки; 19-21 — ключі. Вироби з бронзи: 2 — прикраса кінської упряжі; 5 •— застібка до книги; 9, II — поясні прикраси; 12 — тягарець; 15 — перстень. 10 — глиняна фігурка; 14. 16, 22 — вироби з кістки.

Галич виник і формувався в епоху раннього феодалізму в результаті природного зростання початкових неміських поселень. На початковому етапі утворення на місці майбутнього Галича функціонувала група поселень. Серед них виділялося поселення мисового типу на Крилоській горі. Воно виникло наприкінці VII — на початку ٧ІІІ ст. Із досліджених останнім часом 20 жител верхнього міста 15 належать до напівземлянок з печами-кам'янками і керамікою УШ —X ст. У зв'язку з ранніми житловими комплексами кінця VII — X ст. розглядають речі Крилоського скарбу VII ст. н.е., а також грошовий скарб куфічних монет X ст. Ці скарби, безперечно, пов'язані з дав­німи торговельними шляхами, що вели до Візантії та країн арабського світу. Важливу роль у торгівлі давньоруського населення Прикарпаття відігравали центри солеваріння — Калуш і Долина. Саме вони постачали сіль у Подніпров'я. Очевидно, біля соляного торговельного шляху І виникло посе­лення, яке стало основою майбутнього міста. Його подальший соціально-економічний, політичний і культурний розвиток визначався рівнем сільського господарства, ремесел і торгівлі. Пам'ятки Галича ХІ-ХПІ ст. характеризують етап його піднесення і розквіту в системі інших населених пунктів Галиць­кого, а потім Галицько-Волинського князівства. На середньому майданчику верхнього міста за часів Ярослава Осмомисла було споруджено кафедраль­ний Успенський собор, який за розмірами поступається тільки Київській Софії. Собор зведено з білого дністровського каменю-вапняку у стилі галиць­кої архітектурної школи. Це п'ятинефний трьохапсидний храм, прикраше­ний фігурною та орнаментальною різьбою. Зразком галицької школи різьби по каменю є рельєф із зображенням дракона. Підлога храму була вимощена керамічними глазурованими плитками, які згодом замінили кам'яними. При дослідженнях фундаменту відкрито кам'яний саркофаг з останками кістяка чоловіка. Вважають, що тут було поховано Ярослава Осмомисла.

На Золотому Тоці досліджено рештки численних наземних жител з глинобитними печами і керамікою ХІІ-ХШ ст. Саме тут виявлено речі, які могли належати феодалам міста. Це цілі й фрагментовані хрести-енкол-піони, золоті колти з емаллю, срібні сережки. Знайдено серію побутових залізних виробів, а також різноманітну масову кераміку. Цікавими вияви­лися два житла ХІІ-ХІ1І ст., одне з яких загинуло від пожежі. Тут знайдено кілька керамічних посудин, залізне чересло, дві коси-горбуші, три сокири, кайло, свердло для дерева, уривки кольчуги, кінські пута, флягу з бронзової бляхи, шість цілих скляних браслетів та інші речі.

Рис. 129. Вироби із заліза з давнього Галича:

І — стремено; 2-4 — шпори: 5 — частина кінської підкови; б -13 —- наконечники стріл.

У цій же частині дитинця В. В. Ауліх відкрив своєрідну комору ювеліра-ливарника. У ній знайдено 150 тигельків для плавлення бронзи, матриці для виготовлення порожнистих прикрас І нашивок-бляшок, велику кіль­кість пошкоджених бронзових прикрас і предметів культу (фрагменти кіль­кох хрестів-енколпіонів), а також три кам'яні і дві бронзові іконки.

На території Підгороддя виявлено культурний шар та об'єкти ХІ-ХПІ ст., в урочищі Царинка — рештки згорілого двоповерхового будинку. В уро­чищі Церквище досліджено залишки залізоробного виробництва. Залишки кузні і бронзоливарної майстерні відкрито в урочищі Юрівське, рештки склоробного виробництва — на околиці с. Вікторове. Потужний культур­ний шар простежено в обривах берега р. Луква. У Підгородді відомі залишки кількох давньоруських білокам'яних храмів, зокрема Благовіщенської і Воскресенської церков.

Рис. 130. Церкви давнього Галича.

І — план Успенського собору; II — фундамент церкви "під Дібровою": /// — фундамент церкви Спаса.

І — саркофаг Ярослава Осмомисла; 2—могила "князівни"; 3—мурована каплиця (останок собору); 4 — останки кам'яної підлоги; 5 — яма (капище?); б — залишки надземних стін.

Фундаменти стін Благовіщенської церкви споруджено з річкового каменю на міцному вапняно-піщаному розчині. У західній час­тині споруди виявлено не зрушені з місця фрагменти підлоги з різнокольо­рових керамічних полив'яних плиток. Під церквою відкрито залишки зго­рілої дерев'яної культової споруди зрубної конструкції та кількох поховань. В урочищі Царинка Ю. В. Лукомський виявив залишки монументаль­ної споруди Галича. Археолог натрапив тут на два фундаменти, відстань між якими становила 9 м. Між ними простежено добре збережену підлогу з тесаних вапнякових плит, полив'яних керамічних плиток, а також похо­вання літнього чоловіка у саркофазі, виготовленому з вапнякового моноліту. Дослідники вважають, що виявлені фундаменти є залишками літописної церкви у монастирі Івана, де поховано Ростислава Івановича Берладничича. Всього на території літописного Галича виявлено залишки 9 пам'яток мону­ментальної архітектури. З письмових джерел відомо ще близько 20 місць, де можливі знахідки аналогічних споруд.

Отже, давньоруський Галич був великим міським економічним, полі­тичним і культурним центром Південно-Західної Русі. Тут тісно переплелися місцеві давньоруські традиції з впливами Центральної Європи. Галицька архітектурна школа, наприклад, зазнала відчутного впливу романського мис­тецтва. Вироби галицьких ювелірів, різьбярів по кістці цінували не тільки на Русі, а й у центральноєвропейських країнах.

Нашестя орд Батия у 1241 р. підірвало могутність Галича. Значна час­тина міста й округи постраждала від завойовників. Але місто існувало і в післяординський час. Остання літописна згадка про нього датована 1272 р. Остаточний занепад Галича стався в середині XIV ст. внаслідок воєнної інтервенції польсько-литовських феодалів.

Пліснеськ. Залишки міста виявлено поблизу хуг. Пліснеська і с. Підгірці Бродівського району Львівської області. У літописі Пліснеськ згадується під 1183 і 1233рр.

Дослідження Пліснеська розпочато в 1810 р. У XX ст. тут працювали експедиції Львівського університету, Інституту суспільних наук (нині — Інститут українознавства НАНУ) та Інституту археології НАН України під керівництвом І. Д. Старчука, В. К. Гончарова, М. П. Кучери,

Пліснеське городище овальної у плані форми складається з двох частин — верхньої і нижньої. Верхня займає мисове плато, а нижня — навколишню долину та прилеглі до плато схили. Загальна площа городища становить 160 га. Вся його територія обнесена зовнішнім валом і ровом. Внутрішні фортифікації поділяють її на кілька частин. Археологічні матеріали показують, що городище Пліснеська існувало протягом тривалого часу, починаючи від раннього залізного віку. Культурний шар УПІ-ІХ ст. свідчить про те, що в другій половині І тис. н.е. місцеве східнослов'янське населення пристосувало городище для своїх потреб. У Х-ХІІ ст. тут зосередилася значна група давньоруського населення, якій і належать найважливіші ар­хітектурні об'єкти і старожитності міста.

Наприкінці X — на початку XI ст. мисова частина городища мала мо­гутні фортифікації з кам'яною кладкою і дерев'яними конструкціями. У Пліснеську відкрито 70 житлових і господарських споруд напівземлян-кового і наземного типів. Напівземлянки використовувалися з УІІІ-ІХ до

Рис. 131. Матеріали з літописного Пліснеська:

1 — фрагмент шкатулки з кістки; 2, 4-6 — прикраси; 3 — гудзик; 7-14 — вироби з заліза; 15, 16 — кераміка; 17 — пряжка; 18 — глиняна писанка.

XIII ст., наземні житла функціонували у ХП-ХШ ст. Напівземлянки VIII-IX ст. (10-12 м²) мали печі-кам'янки. Ця ж традиція зберігалася і в X-XI ст. Напівземлянки ХП-ХШ ст. стають більшими за площею (30-40 м²) і мають глинобитні печі. Від 22 наземних жител ХЇЇ-ХЛІ ст. збереглися залишки глинобитних печей. З багатих міських наземних будинків ХП-ХШ ст. походять 168 фрагментованих керамічних плиток, які використову­валися для оздоблення інтер'єру.

У житлах, господарських спорудах і навколо них виявлено різноманіт­ний речовий матеріал, який дає уявлення про економічний, соціальний уклад і культуру міста. Із знарядь землеробства знайдено 2 залізних нараль­ники, різак-чересло, 19 серпів, 4 коси, фрагменти залізних окуть від лопат. Знахідки характеризують і рівень розвитку ремесел. Скупчення залізних шлаків виявлено в різних частинах культурного шару. Виявлено кілька залізних криць, ковальські зубила, пробійники, два кам'яних точильних круги. Знаряддя ливарників і ювелірів представлені ливарними формоч­ками, тигельками-ллячками, пшцетом, пуансоном І матрицею для тиснення прикрас.

Із знарядь для обробки дерева виявлено 6 сокир, 3 тесла, скобель, 5 доліт, З різці, стамеску. На городищі знайдено багато предметів озброєння (107 наконечників стріл, наконечник списа, перехрестя меча, три уламки одно-лезових мечів, кістяна бойова булава, 2 кістені, 23 шпори, залізні окуття від колчанів, вудила, псалії). До загальних побутових речей належать 40 залізних ключів, кілька ножиць, кресал, понад 20 залізних і бронзових пряжок, бронзові й срібні підвіски, бронзові та мідні браслети. Є кілька культових речей (бронзова підвіска панікадила та скляний хрестик).

Серед виробів з каменю знайдено 140 точильних брусків, 133 прясельця, з яких 107 — шиферні, овруцькі і 26 — з місцевої вапнякової породи. Скляні вироби представлені браслетами, намистинами, перснями. Крім того, виявлено кілька скляних кубків, якими користувалися представники замож­ної верхівки міста.

Серед знахідок найбільше керамічних виробів. Увесь посуд (за винят­ком кількох ліпних горщиків) виготовлено на гончарному крузі. Форми й орнаментація посуду типові для давньоруських міст і поселень ХІ-ХІІІ ст.

Курганний могильник Пліснеська досліджено у північній частині горо­дища на площі 6 га. Матеріали досліджень показують, що до початку XI ст. тут паїгував обряд кремації. Починаючи з XI ст, поширюються звичайні трупопокладення. У ХП-ХІІІ ст. інгумація стає найпоширенішою формою поховальної обрядності. Поховання-трупоспалення супроводжувалися кера­мічним посудом з жертовною їжею і напоями, трупопокладення — сріб­ними скроневими кільцями, бронзовими перснями, залізними ножами, кам'яними точильними брусками. У шести похованнях виявлено досить багатий інвентар (мечі з золотою та срібною інкрустацією, кольчуга, золоті браслети і персні, срібні хрести і прикраси зі скла та каменю). Ці поховання пов'язують з воїнам й-дружинниками і датують XI ст.

Групу по ховань-трупопокладень XIII — початку XIV ст. супроводжу­вали окремі побутові предмети і прикраси. Деякі з поховань були перекриті кам'яними плитами.

Таким чином, дослідження літописного Пліснеська показали, що місто у X ст. стало одним із західних форпостів Київської Русі. Можна думати, що тут була резиденція представника центральної князівської влади. У XII-XIII ст. Пліснеськ входив до складу Галицького, а потім— Галицько-Волинського князівства. Життя у місті після нашестя ординців припини­лося не відразу, в окремих його частинах воно тривало і в другій половині ХШ-ХІУ ст.

Звенигород. Недалеко від Львова, у Пустомитівському районі, на р. Білка розташоване сучасне с. Звенигород, на місці якого знаходилося однойменне стародавнє місто. Давньоруські літописи неодноразово згадують про Зве­нигород. У Лаврентіївському списку літопису перша згадка про місто дато­вана 1086, в Іпатіївському — 1087 р. За літописами, Звенигород в XI-XIII ст. перебував у вирі князівських міжусобиць, тимчасово потрапляв під владу угорських феодалів.

Археологічні дослідження Звенигорода було розпочато у 1953 р. експе­дицією Львівського історичного музею під керівництвом І. К- Свєшнікова. Ці роботи продовжив В. С. Терський-Шелом'янцев. У 1965-1972 рр. роз­копки у Звенигороді проводила експедиція Інституту суспільних наук (нині — Інститут українознавства НАНУ) та Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури під керівниц­твом О. О. Ратича. У 70-80-х роках експедицію знову очолив І. К. Свєшніков. Нині дослідження стародавнього міста триває.

Залишки городища займають площу близько 12 га. Дослідженнями вста­новлено, що пагорб у південно-західній частині городища — це природне підвищення. У західній частині пагорба відкрито залишки валу, що оточу­вав і захищав дитинець. У зовнішній конструкції валу розкопками виявлено рештки дерев'яних городень, а з внутрішнього боку — залишки житлових приміщень. За західним валом городища, в урочищі Загородище, дослід­жено посад площею до 3 га. Інший, північно-східний, посад міста виявлено в урочищі П'ятницькому: він мав площу близько 10 га. Таким чином, загаль­на площа міста становила понад 25 га. Разом з навколишніми селами й садибами бояр літописний Звенигород являв собою одне з типових міст Галицько-Волинського князівства.

Багаторічні археологічні дослідження проводилися на території дитинця і на землях посадів. У північно-східній частині городища розкопками відкрито залишки двох напівземлянок, що були, очевидно, житлами і майстернями ремІсників-косторізів. Тут знайдено залізні знаряддя для обробки кістки і рогу, а також оздоблені кістяні накладки дерев'яних скриньок, рукоятки ножів, гребінець, заготовки для ложки і бойового кістеня. Вироби Звенигородських майстрів-косторізш, очевидно, були відомі не тільки у Південно-ЗахІдній Русі, а й у сусідніх країнах.

Рис. 132. Хрести-енколпіони з галицьких міст: 1-3, 5 — Галич; 4 — Звенигород; б — Василів.

На городищі досліджено також наземні житла, печі та господарські ями. У центральній частині Звенигорода відкрито фундаменти двох мону­ментальних споруд XII ст. Стародавній кам'яний храм (12,5 х 10,6 м) був чотиристовповим, однокупольним. Храм мав прямокутну прибудову І південно-західного боку, яка, можливо, була усипальницею. Від другої кам'яної монументальної будови залишилися фрагменти фундаментів (24,5 х 20,3 м). Вважають, що тут стояв князівський палац. Підлога його була викладена керамічними полив'яними плитками. На площі споруди ниявлено бронзовий хрест з перегородчастою емаллю, скарб скляних браслетів, орнаментований кістяний гребінь та інші речі. Розкопками на території посаду Загородище виявлено культурний шар і-залишки двох залізоплавильних горен ХІІ-ХІІІ ст., частину садиби шевця XI ст., майстерню ремісника-бронзоливарника початку XII ст.

У заплаві старого річища Білки відкрито чимало людських кістяків під топким шаром задернованого торфу, осторонь лежали черепи. Люди не були поховані. І. К. Свєшніков вважає, що у 1241 р. ординці стратили тут групу людей, які потрапили до них у полон.

Розкопками на території ГГятницького посаду виявлено обгорілі решт­ки дерев'яної церкви XII ст. прямокутної у плані форми (9,25 х 6,5 м). Тут досліджено окремі фрагменти підлоги, викладеної керамічними полив'я­ними плитками. У південній частині споруди знайдено поховання чоловіка під кам'яною плитою. Поховання могло належати особі, причетній до спо­рудження церкви. Тут же виявлено частину потрійної іконки, виготовленої з рожевого овруцького шиферу. На ній зображено двох апостолів. Як свід­чить назва урочища, це могли бути залишки церкви Параскеви-П'ятниці, яка вважалася покровителькою торгівлі у давньоруських містах. Отже, церква у П'ятницькому стояла, очевидно, на торговій площі.

У торфовому грунті північно-східного посаду Звенигорода добре збе­реглися дерев'яні конструкції та стародавні вироби з дерева і шкіри: дере­в'яні миски, черпаки, ложки, дитячі іграшки, бондарські вироби, зразки шкіряного взуття. До унікальних знахідок належать дві сопілки, виготов­лені з бузини. Тут знайдено також зерна пшениці, проса, насіння огірків, лісові і волоські горіхи, кісточки черешні, сливи, персика.

Археологічними розкопками встановлено, що від міських укріплень через посад пролягала вимощена деревом вулиця завширшки 5,1 м. Розчи­щено 70 м цієї вулиці. Вона складалася з повздовжніх лаг, перекритих поперечним настилом з колод. Тут відкрито залишки дерев'яних будинків-зрубів. Один з будинків розташований на перехресті головної і бічної ву­лиць. Це була одноповерхова споруда (4,25 х 3,6 м), від якої збереглися нижні дубові колоди стін, залишки глиняної печі. На подвір'ї садиби вияв­лено залишки господарської будови площею 16,5 м². Крім одноповерхових, у Звенигороді відкрито залишки кількох двоповерхових жител, аналоги яким відомі у Новгороді, Києві та інших давньоруських містах.

Вдалося простежити три головні будівельні періоди. Найдавніші будин­ки Звенигорода зведено наприкінці XI ст. Початком XII ст. датується другий, а серединою XII ст. — третій будівельний періоди. У верхньому будівель­ному горизонті виявлено 24 споруди, серед яких було 10 житлових будинків, З майстерні, 3 кузні та 8 будівель ще не з'ясованого призначення. Найбіль­ший з досліджених зрубних будинків (7 х 7 м) мав підлогу з дощок, право­руч від входу стояла велика глинобитна піч. До однієї зі стін була прибудо­вана двох'ярусна споруда довжиною понад 10 м. її нижній поверх правив Іа комору і мав вимощений деревом проїзд на подвір'я. Вздовж фасаду йшла галерея на дубових обтесаних восьмигранних стовпах. Житлові кім­нати розміщувалися на другому поверсі. Цей комплекс І. К. Свєшніков пе­реконливо пов'язує з садибою боярина або купця. Саме тут виявлено багато бронзових, срібних і бурштинових прикрас — перснів, сережок, браслетів, хрестиків. Знайдено також уламки візантійських амфор і скляних кубків київського та візантійського походження, різнокольорове скляне намисто і кістяний предмет з вирізьбленим зображенням сокола. Описану споруду добре датує знайдена тут свинцева печатка галицького князя Івана Васильковича (1140-1141 рр.).

Археологічні матеріали показують, що у Звенигороді мешкали мета­лурги, ковалі, гончарі, бронзоливарники, ювеліри, теслярі, майстри по об­робці каменю, кістки й дерева, шевці та ін. Зокрема, рештки ювелірної майстерні досліджено на посаді. Тут знайдено велику кількість буршти­нових, металевих і скляних прикрас (намистин, перснів, браслетів, підві­сок, медальйонів). Про роботу Звенигородських живописців свідчать вияв­лені під час розкопок грудки мінеральної фарби — кіноварі, вохри, а також мініатюрні керамічні посудинки, в яких розтирали фарби.

У Звенигороді знайдено сім свинцевих підвісних печаток XI — початку ХП ст. Вони належали князю теребовльському Васильку, київському митро­политу Костянтину, князю теребовльському і галицькому Івану Василько-Ішчу. За печатками та іншими археологічними матеріалами простежено економічні і культурні зв'язки Звенигорода з Києвом, Херсонесом, а також І прибалтійськими і західноєвропейськими містами.

Під час досліджень у Звенигороді виявлено дві берестяні грамоти, ана­логи яких відомі в Новгороді та інших північне-західних містах.

Стародавній Звенигород мав два кладовища, розташовані в урочищах Гоєва Гора і Загуменки. Тут відкрито 76 поховань-трупопокладень, які за обрядом характерні для населення Південно-Західної Русі. Срібні і брон-юві персні та сережки, виявлені у жіночих похованнях, дозволяють дату-иати кладовища ХІ-Х1І ст.

Львів. Стародавній Львів — одне з важливих південно-західних міст Київської Русі, входило до складу Галицько-Волинського князівства. На початку 50-х років XIII ст. галицько-волинський князь Данило Романович спорудив замок на Княжій горі (нині Високий Замок) і назвав його на честь сина Львовом. Літописні згадки про стародавній Львів знайдено під 1256 і 1259 рр. у зв'язку з боротьбою Південно-Західної Русі проти монголо-татар. З літопису відомо, що за наказом татарського воєводи — темника Бурундая — укріплення львівського замку разом з фортецями деяких інших міст Галицько-Волинського князівства було зруйновано. Згодом замок був відновлений.

Археологічні пам'ятки Львова свідчать про існування на його тери­торії поселень енеоліту (культура лійчастого посуду) і раннього залізного віку (висоцька культура). Є відомості і про існування тут слов'янських селищ. На базі цих селищ і було споруджено в середині XIII ст. Львів­ський замок — дитинець середньовічного міста. Паралельно з попередніх слов'янських поселень формувалася територія міського посаду.

Сліди давньоруського городища виявлено на Замковій горі у 80-х роках XIX ст. під час земляних робіт. Під руїнами фундаментів стародавнього кам'яного замку залягав потужний шар вугілля й попелу, під яким були залишки дерев'яних зрубів. Вони належали, очевидно, до давньоруського часу, але були знищені при розбиранні фундаментів і загинули для науки.

У 1955-1956 рр. експедиція Інституту суспільних наук (нині — Інститут українознавства НАНУ) під керівництвом О. О. Ратича провела археоло­гічні розкопки на території парку Високий Замок, де знаходився дитинець стародавнього Львова, а також на території Підзамчого, де був розташо­ваний його ремісничо-торговельний посад. Розкопки на Замковій горі ви­явили близько 15 тисяч різних знахідок. Найчисельнішим серед них є кера­мічний посуд. Переважає кераміка часів Давньої Русі, але трапляються і більш ранні форми. Це, наприклад, ліпна сковорідка IX—X ст., а також уламки амфор, характерних для типів Х-ХІ ст. Подібні амфори виявлено в Києві, Вишгороді та в інших давньоруських містах. Ранні форми кераміки показують, що найстаріше давньоруське поселення існувало на Замковій горі у Х-ХІ ст. Масова гончарна кераміка ХІ-ХПІ ст. включає вироби, на денцях яких виявлено різноманітні клейма майстрів, наприклад, знайдено клейма у вигляді знаків Рюриковичів. Це зображення двозубця, тризубця. Подібні клейма зустрічаються на Русі з X до середини XII ст., головним чином у великих містах. Кераміку зі знаками Рюриковичів виготовляли у гончарних майстернях, пов'язаних з вотчинним господарством князя. З цього випливає, що у давньоруському Львові функціонували гончарні майстерні, які належали князю. Тут же, на Замковій горі, під час досліджень виявлено уламки плінфи X — початку XI ст.