1 страница. Концентрация напряжений в точечных соединениях растет с ростом отношения t/d, где t - расстояние между точками в направлении перпендикулярно действию силы

Концентрация напряжений в точечных соединениях растет с ростом отношения t/d, где t - расстояние между точками в направлении перпендикулярно действию силы, d - диаметр точки.

Коэффициент концентрации находится в пределах 0.62 t/ d < a< t/d a= 0.38+0.62 t/d.

Максимальное значение напряжения принимают в сечении А-А. Усилия в отдельных точках соединения, расположенных в продольном ряду , при их работе в упругой области не одинаковы.

Таблица. Распределение усилий в многоточечных соединениях.

Крайние точки нагружены значительно сильнее и с увеличением числа точек в продольном ряду диспропорция возрастает. За пределами упругости наступает выравнивание усилий. Однако при переменных нагрузках точечные соединения имеют низкую прочность, т.к. в пределах упругих деформаций локальные напряжения намного больше расчетных. При статических нагрузках за пределом упругости концентрация напряжений снижается, и значения разрушающих усилий не сильно отличается от расчетных.

Следует проявлять осторожность и допускать такие нагрузки, лишь в полной уверенности, что материал не способен к расслоениям, а механические свойства в направлении толщины соответствуют уровню, предусмотренному техническими требованиями.

І І

існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV - початок НІ тисячоліття ло н.е.). і традиційну первісну культуру.

Протягом первісної епохи відбувалися такі процеси:

- антропогенез - біологічна еволюція людини, що завершилася приблизно 40 тисяч років тому
виникненням виду "людина розумна" (Ното заріеш), а також основних людських рас;

- формування мислення (або інтелекту) людини, її мови;

- розселення людства по всіх континентах;

- перехід людей від привласнюючого господарювання (мисливство, збиральництво)
до відтворюючого (землеробство і скотарство);

-соціогенез- формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації;

- поява перших світоглядних, релігійних уявлень, міфологічних систем.

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент Історії людства, своє місце займає формування культури як особливої сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів Історії різних народів характерна єдність закономірностей, спільність проявів становлення культури.

Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нерозділенїсть). коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення -магічні дії по забезпеченню успіху, які, в свою чергу, включали елементи художньої культури - пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

Первісну історію людства традиційно поділяють на камяний вік; палеоліт, мезоліт і неоліт -2 МЛН. р. тому - межа III тисячоліття до н.е.; епоху бронзи- II тисячоліття до НЛ.;ранній залізний вік- І тисячоліття до н.е.Використовуючи цю періодизацію, дамо загальну характеристику еволюції матеріальної культури І мистецтва первісного суспільства.

3. Культура збиральництва та мисливства її специфічні риси, (палеоліт)

Так, палеоліт {давній кам'яний вік) був найдовшим періодом. Для пього були характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство, рибальство як основні види господарювання, що свідчило про прнвласнювальний характер цісї елохи. У цей час людина навчилася видобувати і підтримувати вогонь — одне з Найвизначніших її досягнень. З'явилися постійні житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії людства льодовиковим періодом.

Збиральники і мисливці проживали, об'єднавшись у невеликі групи, в середньому до 4(1 чоловік. Харчувалися природними продуктами рослинного і тваринного походження. Археологічні знахідки на стоянках наших предків засвідчують, що давні жителі полювали на різноманітних тварин. Практикувалося рибальство, Цим займалися чоловіки- Збиранням рослинноГїжі займалися винятково жінки. Тобто Існував розподіл праці за статевою ознакою.

Такий спосіб виробництва не давав необхідної кількості їжі на обмеженій території. Тому кочування, мобільність племен у пошуках тварин, неосвоєних територій - запорука його виживання. По суті первісна людина була вічним мандрівником, змінюючи свої стоянки. Племена регулювали свій кількісний склад у відповідності до наявності харчових ресурсів.

Антропологам і етнографам давно відомий звичай кочових племен, діючий за необхідності скорочувати свою чисельність. Коли харчів не вистачало, спочатку їх переставали давати старим, потім маленьким дівчаткам, потім маленьким хлопчикам. У періоди голоду їжа діставалася тільки тим. ■сто її здобував. Умертвіння дітей через нестачу їжі було особливістю способу життя .збиральників і мисливців, характерною рисою культури того часу. Новонародженого нерідко вбивали, якщо він народжувався раніше, ніж попередня дитина розпочинала упевнено пересуватися самостійно ( пояснювалося це тим, що жінки змушені були пронести кожну дитину в загальній складності 7-8 тискм). За оцінкою антропологів, кількість убитих дітей сягала 50% усіх новонароджених.

Культура збиральництва і полювання не знала ще зведення будівель, у ній відсутні засоби комунікації. Але виникає уже певне моральне виробництво: формуються моральні основи людського гуртожитку, необхідно для його виживання, Важливою умовою підтримання життя слід розглядати колективну працю і взаємовиручку, що сприяло виживанню примітивної людини у боротьбі із жорстокою природною стихією.

Рід. плем'я, сім'я, подружжя -ось ті конкретно-Історичні форми соціальної організації життя первісної ЛЮДИНИ, що дали змогу людині вижити.

Головними еволюційними процесами, ідо супроводжували становлення роду як відмінної віл стада спільності, вважаються: виключення кровозмішення і усвідомлення характеру зв'язків, об'єднуючих людей. Преміскуітет (невпорядктані статеві за"язки) був обмежений накладанням табу на статеві стосунки спочатку між дітьми і батьками, потім рідними братами й сестрами (інцесту). Поступово ендогамні (внутрішньородові) шлюбні союзи були замінені екзогамними ( між чоловіками одного і жінками іншого родів). Цс сприяло зміцненню форм соціальної взаємодії між різними родами, що привело пізніше до створення племен і їхніх союзів.

Всередині ролу стосунки між чоловіком і жінкою стають стійкішими, що приводить до формування подружжя.

Потім, значно пізніше, процес соціальної диференціації, поява приватної власності приводить до зміцнення подружжя і перетворення його в моногамну сім'ю, що забезпечує різкий стрибок у розвитку людства і перехід до вироблюваної культури.

Для епохи переходу до виробляючого господарства характерними соціальними організаціями були плем'я і община. Плем'я було великим соціальним об'єднанням додержавного типу. Для нього пластика спільність території, мови (або діалекту), культурних традицій. Воно започаткувало політичну організацію із радою вождів, іерархію общин і родів. На племінних зборах здійснювався розбір конфліктів, обряди ініціації ( посвячення юнаків і дівчат у стан дорослих).

Па підміну під племені община характеризусться спільністю економічного життя, значною економічною самодіяльністю, іншими соціальними зв'язками її членів, що засвідчує, окрім усього іншого, трансформацію культурних процесів первісних людей.

4. Неолітична революція та головні досягнння ранньої землеробської культури

Із точки зору економіки "неолітична революція" характеризується більше чи менше однозначним освоєнням землеробства, одомашненням тварин і появою дещо пізніше кераміки, шліфування камінних знарядь та інших поєднаних з ними кульіурних досягнень.

Том, де здобуло широкого розвитку виробляюче господарство, відбувалося освоєння нових, раніше не:іалюднсних просторів. При цьому і землеробство, і тваринництво відкривало широкі можливості господарського освоєння раніше нсвикористовуїшшх ландшафтних зон.

Найдавніші центри землеробства виникли саме у місцях природного зростання дикого ячменю, пшениці й рису. Очевидно, давні збиральники і мисливці частіше влаштовували свої житла там, де зростали ці рослини. Вони щорічно збирали врожай і навчилися ретельно турбуватися про відновлення посівів, зростання і дозрівання диких злаків. Усвідомлення взаємозв'язку між посівом і урожаєм нарешті привело до того, що людина сама була змушена висаджувати насіння в землю, Це й дало поштовх розвитку аграрної культури.

Так непомітно збиральник і мисливець перетворилися у землероба, який культував рослини і і(шрав урожай. Також непомітно людина приручила тварин і взяла на себе догляд за ними.

Значення названих процесів і. в першу чсргу₇ вирощуванім рослин не зводиться лише до отримання додаткових харчів. Землеробство прив'язувало людину до землі. Будучи протягом мільйона років кочівником і мандрівником, вона тепер улаштувалася на постійному місці, а це відкривало перед нею чимало можливостей.

В епоху неоліту - поряд і релігійними уявленнями - люди вже володіли достатньо широкими знаннями про світ. Вони чудово орієнтувались на місцевості, де жили, добре знали оточуючий тваринний і рослинний світ. Вони орієнтувались по небу, виділяючи в ньому зірки і сузір'я. Астрономічні знання дозволяли їм складати перші календарі, нести відлік часу. Мали вони також медичні знання І уміння: знали цілющі властивості рослин, вміли лікувати рани, виправляти вивихи і лікувати переломи. Вони використовували піктографічне письмо, могли рахувати.

5. Трнпільска культура, (енеоліт)

1 рипільська культура (іа назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснували два тисячоліття (IV—Ш тне. до н. є.) І була поширена від Верхньої Надднїпрян-шшш І ПіндеіиіоТ Волині до Середньої Наддніпрянщини І Надчорномор'я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч. лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, сниней. овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічігевігробииіггво. Лад

трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Трипільське суспільство було коші) елевацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини.

Таким чином, трипільська культура - багатогранна і самобутня. її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин - перехід від матріархат;' до патріархату, зародження міжплемінних об'єднань та елементів приватної власності: у сфері побуту - побудова великих глиняних будівель, утворення протоиіст з населенням майже 15-20 тис. жителів; у духовній сфері - домінування СИМВОЛІВ родючості, матеріалізааії їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.)

Але у всякої культури с початок і кінець. Були вони і в Трипілля. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов'язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід'ємною частиною сучасної української культури.

6. Культурні здобутки населення України бронзового та раннього залізного віку.

На зміну мідно-кам'яному вікові прийшов бронзовий(П — поч. І тис. до Н. X.), істотною рисою якого було поширення виробів з бронзи — першого штучно створеного людиною металевого сплаву. У сучасних межах України бронзовий пік характеризується передусім швидким розвитком скотарства і землеробства, що сприяло завершенню процесу виділення скотарських племен із середовища землеробських. Це був перший великий суспільний поділ праці. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзоплавильного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру.

Зі зростанням продуктивності землеробства і скотарства, розвитком металургії з'являвся надлишок продуктів, що зосереджувався в руках окремих родових груп або племінної верхівки. Все це призвело до визрівання внутрішніх та зовпііішьо-племікних соціальних суперечностей. Почала швидко вдосконалюватися зброя, зводяться укріплені поселення. Очевидно, необхідність захисту окремих груп населення від нападів сусідів спонукала до консолідації племен на рівні союзів.

Помітні зрушення відбувалися й у сфері розвитку позитивних знань, образотворчого мистецтва, всієї духовної культури. Виникла монументальна кам'яна антропоморфна скульптура, ускладнилася система релігійних вірувань, з'явилися зародки майбутнього письма — піктограми. Ранній залізний вік

Освоєння виробництва заліза па поч. і тле. до Н. X. сприяло дальшому розвиткові суспільства. Завдяки поширенню різних ремесел та успіхам землеробства відбувся другий великий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від землеробства (третій — пов'язаний з відокремленням торгівлі). Посилилася майнова та соціальна диференціація суспільства, створивши необхідні передумови для виникнення станово-класових відносин га держави.

Ранній залізний вік в Україні пов'язаний з кіммерійською, скІфо-сармато-антнчною та раішшслов'янською культурами. Основою господарства залишалося землеробство. Широко застосовувалися залізні знаряддя праці. Тваринництво стало свійським, виникло птахівництво. У степовій зоні розвивалося кочове скотарство. Великого значення набуло залізоробне ремесло. Широко використовувався гончарний круг. Населення, що проживало на території сучасної України. підтримувала тісні контакти зі стародавніми сусідніми цивілізаціями.

У ранній залізний період в Україні виділяється декілька культур, серед яких важливе значення мали пшєаорська, зарубинецька і черняхівська. Вони охоплювали І ст. до Н. X. — VII ст. після Н. X. Удосконалювалися знаряддя праці, розвивалося сільське господарство, ремесла, поглиблювався обмін. Черняхівська культура У ПІ—IV ст. після !І. X. зумовила появу одного з перших могутніх праукрашеьких утворень — Антського державного об'єднання.

7. Світогляд та релігійні вірування стародавніх слов'ян.

Основу господарської діяльності східнослов'янських племен становило орне землеробство. Тому наші предки селилися поблизу річок, струмків та озер, поряд із заплавними луками — там, де були придатні й легкі для обробітку землі. Спочатку використовувалося дерев'яне рало, а згодом з'являються і залізні наральники та плуг з череслом і лемешем. Тягловою силою були воли та коні.

1 Ісрігважшга перелогова система, шли поле обробляли іі засівали аж до виснаження землі, а потім воно відпочивало до відновлення родючості. Використовувалися дво- і трипілля. Із зернових сіяли просо, пшеницю, жито, ячмінь. Знали бобові, ріпу, льон, гречку. Врожай збирали серпами та косами, а зерно мололи ручними жорнами.

Поряд і'і землеробством традиційним для праукраїнців було тваринництво. Переважно розводили велику рогату худобу і свиней, рідше овець, кіз, коней.

Значну роль у господарстві відігравали ремесла та промисли (мисливство, рибальство, бортництво, збиральництво), із ремесел найрозвинутішими були залізодобування та металообробка, котрі у великій мірі визначали рівень розвитку суспільства. Поширеними були ковальство, гончарство, деревообробка, прядіння й ткацтво, обробка шкіри та кості, виробництво прикрас тощо. Поступово ремесла зосереджувалися у городищах, які переростали у містечка й, міста, ставали центрами племінних об'єднань. Свої вироби ремісники вимінювали на продукцію сільського господарства, що сприяло встановленню тісніших зв'язків між ремісничими центрами й сільською округою.

Певного рівня досягла зовнішня торгівля. Праукраїнсьеі племена мали торгово-обмінні стосунки і містами-державами Північного Причорномор'я, Візантією, Великою Моравією, Болгарією, Хозарією та Іншими країнами й народами. Вивозилися раби, зерно, хутра, шкіри, віск, мед, а ввозилися вина, вироби зі скла, прикраси, срібні монети тощо.

Економічною основою східнослов'янського суспільства була родова власність на землю; роди ВХОДИЛИ до складу племені. Водночас у УШ—IX ст. суспільний розвиток відносин у слов'ян визначався зміцненням господарської самостійності малих сімей, які перетворювалися па головний виробничий осередок.

Суспільні відносини наших предків характеризувалися переходом від первісної демократи до пі(їст.котю-племінного об'сдя&КНХ, Де влада концентрувалася в руках сильних вождів. Спершу рони обиралися громадою, а згодом їхня влада передасться по спадковості. У межах союзів племен поступово долається племінна замкнутість і в процесі подальшої консолідації вони перетворюються на окремі князівства (полян, древлян, сіверян), на основі яких формується Руська земля.

Відносно високого рівня розвитку досягли давні слов'яни в Ідеологічній сфері. Вже в перших століттях нової ери вони мали язичницьку міфологію, яка являла собою цілісну систему уявлень про світ І місце людини в ньому. Боги уособлювали явища природи й космос, а з часом — і суспільні пронеси. Провідне місце в язичницькому пантеоні посідали божества, пов'язані з аграрним культом: Даждьбот — бог Сонця, Перуи — бог грому. Сварог — бог неба. Стрибог — бог вітру, Род — бог природи та землеробства, Велес — бог худоби та ін. Наші предки обожнювали природу в усіх її проявах, поклоняючиеь горам, джерелам води, деревам, тваринам. Вони вірили, що в лісах живуть лісолнш, у водах і болотах — водяники і русалки, в хатах — домовики. Одних із них вважали добрими, інших — злими. Щоб задобрити богів. ЇМ приносили жертви у вигляді їжі, напоїв, тшфИН. Здійснювалися і людські жертвоприношення.

Відомо про існування язичницьких культових споруд — храмів, капищ, требшц, які ииКОристонувалися ;іля молінь та жертвоприношень. Служителями тут були жерці, яких називали волхвами. Вони володіли, окрім релігійних, ще її 'знаннями з медицини, астрономії. Вже тоді Існував календар, який складався з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні, коли пробуджувалася природа.

8. Будівельна справа та мистецтво стародавніх словян.

Територія МІЖ Дніпром, Карпатами і Дупасм досить густо заселялася давньоукраїнськими племенами. Поселення розташовувались на відстані 35 км. Тут були прості будинки з дерева і глини, вкриті соломою та очеретом.Усі будівлі ховалися за земляним валом, огородженим великими гострими кілками; будували дерев'яні вежі та укріплення. Так виникали міста городища ('від слова "городити"). Звідси походить старослов'янська назва міста — град.

Животворним джерелом і основою духовної культури слов'ян була усна народна творчість, іцп -зародились н давкі часи. У чудових поетичних творах - історичних і обрядових піснях {весільних, поховальних тощо), в казках, заклинаннях, загадках, приказках, билинах — народ оспівував свою працю, любов до рідної землі, її захисників, непримиренність до несправедливості іі неправди, виливай свою радість і тугу.

Особлива сторінка духовної культури слов'ян —міфологія. Життя слов'ян великою мірою залежало від природних явищ. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Особливий інтерес становитьЗбруньк-нн ідол, що с своєрідним зображенням цілого пантеону язичницьких богів.

Починаючи з II ст. н.е.. гончарне виробництво стає масовим, орієнтуючись на ринок. Особливо високим технічним рівнем відзначалась черняхівська кераміка (кожна обпалювальна піч могла одноразово пропустити близько сотні виробів). ЇЙ була притаманна висока художня якість в оформленні керамічних виробів. Керамічні вироби прикрашалися вигадливим орнаментом та зображеннями, що мали не лише естетичний, а іі магічний зміст. Окремі екземпляри є справжніми витворами декоративного мистецтва.

Важливе місце у виробничій діяльності слов'ян займала деревообробна справа. Археологічні знахідки дають підставу вважати, що токарний верстат, з'явившись у Ш—IV ст., вже не зникає: з виробництва. Деревообробленнядосягло високого рівня спеціалізації в галузі будівельної та столярної справи.

9. Київська Русь — якісно новий етап у розвитку східнослов'янської культури.

В історії Київської Русі можна виділити три послідовних" періоди:

- період виникнення та становлення й еволюції державних структур, що хронологічно охоплює
кінець ЇХ - кінець X ст.;

- період найбільшого піднесення і розвитку Київської Русі (кінець X ■ середина XI ст.)

- період політичної роздробленості Київської Русі (кінець XI - середина ХШ ст.).
Осипані передумови утворення східнослов'янської державності:

- на початок VIII ст. в цілому завершився процес розселення слов'ян і утворення територіально
визначеним великим і малих союзів племен;

- наявність у східнослов'янських союзів племен певних локальних відмінностей у культурі іі
побуті;

- поступове переростання союзів племен у племінні князівства - додержавні об'єднання більш
високого рівїія, що передували появі східнослов'янської держави;

- формування на зламі 'УТІІ-ІХ ст. навколо Києва першої східнослов'янської держави, яку
фахівці умовно називають Київським князівством Аскольда.

Можно виділити такі головні етапи процесу об'єднання СХІДНИХ слов'ян в одну державу:

а) створення князівства (держави) із столицею в Києві; до складу цієї держави ввійшли поляни,
русИ, сіверяни, дреговичі, полочани;

б) захоплення влади в Києві новгородським князем Олегом {882 р.), під владою якого до цього
перебувала частина слов'янських племен;

в) об'єднання майже всіх східнослов'янських племен в одну державу Київську Русь.
Провідне місце в економіці Київської держави посідало сільське господарство, яке розпиналося

відповідно до природних умов. У лісостеповій зоні Київської Русі застосовувалась вогнево-підсічна система обробки землі, а у степовій перелогова. Землероби використовували досконалі знаряддя праці: плуг, борони, заступи, коси, серпи; вони сіяли злакові й технічні культури. Значного розвитку досягло скотарство. Зберігали своє значення мисливство, рибальство, бортництво.

Спочатку іі Давньоруській державі переважало землеволодіння ВІЛЬНИХ оощііннкісііз. а з XI ст. поступово формується і посилюється феодальне землеволодіння - вотчина, що передавалося у спадок. Важливе місце у господарстві Київської Русі займало ремесло. Цього часу було відомо понад 60 зидіе ремісничих спеціальностей. Через Давньоруську державу пролягаш; торговельні шляхи: Наприклад, «із ііаряг в греки», що з'єднували Русь із Скандинавією і країнами чорноморського басейну. У Київській Русі було розпочато карбування монет ■ срібників і злотників. У РуськїГ: державі зростала кількість міст - від 20 (ІХ-Х ст.), 32 (XI ст.) до 300 (ХШ ст.).

а) Київська Русь стала першою державою в східних слов'ян, що прискорила переростання
останньої стадії розвитку первіснообщинного .'їзду в більш прогресивний феодальний: цеіі процес
створив сприятливі умови для розвитку господарства та культури: М. Гпушевський стверджував:
«Київська Русь є першою формою української державності»;

б) утворення КИЇВСЬКОЇ РуСІ СПРИЯЛО ЗМІЦаеННЮ обороНОЗЛОТНОеті СХІДНОСЛС В'ЯЕІС ЬКОІЧ]

населення, запобігши його фізичному знищенню і боку кочівник^;в (печенігів, пелозаів тощо);

в) сформувалася давньоруська народність на основі спільності гериторії. мої;:, культури,
психічного складу;

г) Київська Русь піднесла авторитет східних слов'ян у Європі; міжнародне значення Київської.
Русі полягає в тому, що вона впливала на політичні події та міжнародні відносини р Європі й Азії, на
Близькому Сході; руські князі підтримували політичні, економічні, династичні зв'язки з Францією,
Швецією, Англією. Польщею, Угорщиною, Норвегією, Зіза>:тІє.ю;

Л) Київська Русь започаткувала державність не тільки слов'янських, але н неслов'янських народів (угро-фІНСЬКОТо населення Півночі та ін.):

с) Київська Русь виступала східним форпостом європейського християнського світ;'; вона стримала просування орд степових кочівників, послабила їхній натиск на Візантію та країни Центральної Європи.

10. Прийняття християнства та його вплив на культуру Київської русі.

Християнство як вчення, як ідеологічна система, як релігія запроваджене на Русі 988 року .за часів князювання Володимира Святославовича. його прийняття було закономірним для тогочасного розвитку даті ьору сі.кого суспільства, підготовленим усім ходом історії Та об'єктивними потребами доби. Язичництво становило собою ідеологію первісного суспільства, Русь же наприкінці X ст. була суспільством класово розшарованим, антагопістичним. Вона потребувала релігії, яка б об'єднала всі давньоруські племена. З Іншого боку, релігії, яка о підтримувала суспільно-економічні процеси класового ранньофеодального суспільства, підносячи авторитет князя і зміцнюючи його владі'. В цьому полягало внутрішньополітичне значення християнства як державної релігії Київської Русі.

Таким же значним за своїм змістом було й зовнішньополітичне значення прийняття християнства. На час хрещення Русі провідну роль у Європі відігравали християнські держави, які виявляли явну погорду до поганських племен. Отже, щоб увійти в коло європейських народів, закріпити за собою місце в міжнародній політичній структурі і налагодити взаємовигідні, рівноправні стосунки з християнськими державами, треба було прийняти християнство, тобто замінити багатобожжя єдинобожжям.

Прийняття християнства поглибило культурно-просвітницькі процеси, благотворно вплинуло на розвиток духовності всього давньоруського суспільства.

Християнство формувалося не як регіональна, а як світова релігія, що відігравала роль стимулюючого фактора міжнародного і міждержавного культурного спілкування. Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тилі самим поглиблюючи І розвиваючи свою власну.