4 страница. Муроване монументальне будівництво зазнавало впливу народної архітектури, яка здавна відзначалася вмілим ви-корнстанням дерева

Муроване монументальне будівництво зазнавало впливу народної архітектури, яка здавна відзначалася вмілим ви-корнстанням дерева, доцільністю конструкцій, розмаїтістю типів і декоративного спорядження. Мистецька довершенність і монументальність притаманні таким спорудам сти~7ію бароко, як Андріївська церква у Києві, собор св. Юра і костьол Домініканців у Львові, собор Почаїнської лаври, церква у Великих Сорочиниях, собор Різдва у Козельці та ін. Чудовою пам'яткою архітектури є славетний собор 'св. Юра у Львові (1745—1770 рр.) — величава споруда масивних динамічних форм Й ажурових тендітних прикрас. Розташований на горі, трохи осторонь міського центру, чудовий ансамбль будників нагадує піраміду, яка звужується вгорі. Будівничим собору був львівський архітектор Бернард Меретин (Мердерер. р. н. невідомий—1759 р.). В архітектурі катедри гармонійно поєднані модний у той час на Заході рококовий стиль з рисами українського бароко. На Київщині жив І творив у той час визначний будів-'ничий Степан Ковнір (1695—І7Я6 рр.). За його участю спо-рудженї дзвіниці на Дальніх ([761 р.) і Ближніх (і763 р.) печерах Києво-Печерської лаври, також церква Антонія і Феодосія у Василькові (1759 р.), Троїцька церква (1767 р.) в КитаївськІй пустині поблизу Києва. КрашІ риси українського будівельного мистецтва ноіюїдоби розвинуті пнхопаиець Київської академії І. Г. Григо-рошч-Барськлй (1713—1785 рр.). За його проектами споруджені иадбраміїа церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі "(1760 р.). Гкжровська (1772 р.) та Миколи Набережного (1775 р.) церкви, бурса Київської академії (1778 р.) тощо. У цих спорудах простежуються перші па-ростки архітектури стилю класицизму. Значні досягнення монументальної архітектури пов'язу-валися з творчістю народних майстрів. На Лівобережжі, Слобожанщині та Запоріжжі поширювалися дерев'яні хре-щаті іі'ятизрубні, багатоверхі храми, які споруджував май-стер Панас Шелудько. Внутрішнє оздоблення храмів викопчували народні майстри під керівництвом відомого російського різьбяра Снсоя Шал.матова. Дев'ятиверхиіі Тро-чщ.кни собор у с. Ноіюмосковському (1773—1778 рр.), збудований Якнмом Погребняком, — найбільша! найвища тоточасіт дерев'яна будівля в Україні.

27. Українське мистецтво та музика 2-ї пол.. 17-18 ст.

Під Пилипом театрального мистецтва розпивалась музична культура українського народу. В народній музиці удосконалювались насамперед пісенні і танцювальні жан~>рн. Значного поширення набули обрядові, родинио-побутопі та ліричні пісні, а також народні танці — метелиці, гопаки, козачки тощо. Про до висувала розвиватися народна інструментальна музика, ЇЇ творці та виконавці — Кобзарі, лірники, сопіл^карі, цимбалісти часто об'єднувалися в ансамблі (троїсті музики) для виступів на слятах, весіллях. У другій половині XVII ст. виникли своєрідні професійні цехи музикантів. У 1652 р. Б. Хмельницький видав універсал про створення цеху музикантів на Лівобережжі. Аналогічні універсали видавали Гі козацькі полковники. Протягом XVIII ст. музичні цехи виникли в Стародубі, Ні'^жині, Чернігові, Харкові та в інших містах. Об'єднані в цехи музиканти обслуговували різноманітні урочисті церемонії, військові походи, панські розваги, їх репертуар включав військові марші, народну танцювальну та інструментальну музику. Мелодії кантів — багатоголосних пісенних творів сну жили джерелом для розвитку культової музики. Особливо відчутним був їх вплив на один із хорових жанрів — партесннй концерт. Видатний український композитор і теоретик иар-тесного жанру М. Днлецькпн (1650—1723 рр.) об-стоював метод створення духовних, гімнів яа основі мелодії світської ліспі, наводячи як приклад мелодію поширеного тоді канта «Радуйся, радость свою поспіваю». Партесмий концерт був своєрідним проявом стилю українського ба-роко в музиці. Видатними виконавцями у цьому жанрі в Україні були Олекса Лешковський, Клим Коновський, Ватиль Пікулинський. Іван Календа та ін. У професіоналізації .музичного мистецтва значну роль відіграла фахова освіта. Вина здійснювалася на основі тео-ретичних праць композитора М. Диліщькото, зокрема його ((Граматики .музикальної», яка узагальнювала практику партесного співу і композиції. Підготовку музикантів-вико-иавців. регентів, педагогів-теоретнків. композиторів здій­снювали Кисво-Могилянська академія та Харківський кспяегіуьх, а також музичні школи, які існували при мпнасти-рях і духовних семінаріяхЗ метою підготовки освічених музикантів, а також задоволення


потреб царського двору в 1738 р. у и. Глухові на Чернігівщині була створена спеціальна музична школа. Вона підготувала велику кількість музикантів, серед яких всесвітньо відомий композитор Дмитро Степанович Бортнянський (1751—1825 рр.). Саме з його Ім'ям пов'язаний новий етап у розвитку української професійної музики.

28.Умови розвитку української культури 1-ї пол.. 19 ст.

У першій половині XIX ст. в Україні культура розвивалася передусім в умовах національно-
культурного відродження українського народу, під впливам антикріпосницького визвольного руху, а
також революційних Ідей, ідей утопічного соціалізму, романтизму та інших, які йшли з Західної
Європи. Саме розвиток української культури був яскравим виявом дальшого формування української
нації, відродження самосвідомості українського народу, Його прагнення до утвердження себе як
самобутнього окремого народу.

Характерною рисою цього періоду була дедалі глибша демократизація культури.

країнська культура розвивалася в тісному єднанні з культурами слов'янських народів, зокрема з російською культурою. Прогресивні російські письменники, художники, композитори виявляли великий інтерес до України і в своїй творчості широко розробляли мотиви й теми з життя українського народу, виступали на його захист, протестували проти політики національного гноблення, що її проводив царський уряд.

Зокрема значну роль у розвитку української культури відігравали столичні міста — Москва і
Петербург. У Московському і Петербурзькому університетах навчалися багато вихідців з України, які
потім внесли значний вклад у розвиток української культури. Велике значення мало тс, що в Москві й
Петербурзі було опубліковано багато пам'яток українського фольклору, художніх творів українських
письменників, наукових праць з історії України. Так, перші видання «Енеїди» І, Котляревського, твори
П. Гулака-Лртемовського, Л. Коропикопського, «Кобзар» Т. Шевченка вийшли п Петербурзі. У Москві
були надруковані «Малороссийские песни» М. Максимовича, повісті іі оповідання Г. Квітки-
Основ'яненка і багато інших творів. Навіть перша граматика української мови, підготовлена О.
Павловським, побачила світ у Петербурзі (1818 р.).

Царський уряд, намагаючись зберегти непорушною віджнлу феодально-кріпосницьку систему, всіляко гальмував розвиток передової культури. Особливо реакційною була його політика в національних районах, і* тому числі й в Україні. Царизм забороняв розвиток української культури, не дозволяв дітям навчатися в школах рідною мовою, робив усе, щоб тримати трудящих у темряві. Реакційною була політика в галузі культури й освіти Австрійської монархії в західноукраїнських землях.

29. Гспеза та періодизація національно - культурного відродження України у 19 ст. Кінець XVIII - початок XX ст. с періодом національно-культурного відродження на українських землях. Головним його моментом було формування і пробудження національної самосвідомості, активного політичного життя і модерної української культури. Розуміння цих загальнотеоретичних проблем, зокрема передумов, наслідків та значення національного відродження в західноукраїнських землях € одним з основних напрямків дослідження.

національне відродження є в першу чергу процесом політнчно-культуршш, бо Його кінцевою метою є завоювання національної незалежності, утворення самостійної національної держави, розкіш духовної культури нації У вітчизняній літературі традиційно склалася точка зору, згідно з якою початок українського національного відродження пов'язувався з появою „Енеїди" І. Котляревського (1798 р.). який першим увів українську народну мову до літератури, а також з його послідовниками Г. КвІткою-Основ'яленком та Харківським гуртком літераторів. Другим чинником українського національного відродження була Ідея народності, яка зародилася у другій половині XVIII ст. на Заході. Першими серед слов'янських народів, що захопились цими ідеями на почаіку XIX ст., були чехи, серби та поляки, які опублікували праці з етнографії та фольклору. Згодом аналогічні публікації з'явилися і у Росії. Зацікавлення історичним минулим народу стало одним із головних елементів українського романтизму, який розвивався у загальноєвропейському та слов'янському руслі.

Г. Лисяк-Рудницькіш, який вважав, що цей процес тривав 130 років - від кінця козацької держави до першої світової війни. Усю добу національно-культурного відродження на Україні кінця XVIII - початку XIX ст. він ділить на три основні періоди: перший - шляхетський або дворянський (1780-1 840 рр.;; другий - народницький (1840-1880 рр.); третім - модерністський (1890-1914 рр.).

У першій чверті XIX ст., коли серед української інтелігенції посилювалася ідея національного пробудження, вийшов друком визначний анонімний твір „Історія Русів" {1846 р,).

Важливим чинником, який започаткував, процес національного відродження України, стало заснування в 1805 р. Харківського університет)', створеного за приватною ініціативою і на кошти


програми головних га малих народних учи "-лиш передбачали обов'язкове вивчення російської, іатнн-ської то однієї із західноєвропейських мов. На посади вчителів народних училищ призначалися випускники Петер-'бурзької учительської семінарії та Києво-Могилянської академії. На Правобережжі та західноукраїнських землях, що перебували під пануванням Польщі, діяли братські шкали. Однак вони поступово втрачали провідну роль у розвитку освіти порівняно з попереднім періодом їх діяльності. На цих іемляХ уряд Речі Посполитої посилено проводив політику полонізації українського народу. Львівська і Луцька братські школи значно ослабли, а Кременецька у 30-х ро-ках XVIII ст. припинила діяльність. У містах Східної Галичини, після входження її у 1772 р, до складу Австрійської монархії, існували трирічні нор-мальні школи. В них навчалися діти шляхти, міщан і духовенства. Викладання в школах велося виключно поль-ською мовою, а'з останньої чверті XVIII

СТі____ німецькою. Кількість українців у цих школах була незначною. Початкові школи прн церквах і

монастирях існували та-'кож у Закарпатті, зокрема в Ужгороді, Тибові, Трсбитові. Навчання в них ноося латинською мовою. Школи з українською мовою викладання функціонували лише у кількох населених пунктах — Ужгороді, селах Парич. Будевля. В них навчалися діти заможних селян, міських ремісників нижчого духовенства. У розвитку освіти на Україні важливу роль відіграли колегіуми ■—■ середні навчальні заклади, які здійснювали підготовку служителів релігійного культу, службовців дер­жавних установ та учителів початкових класів, У колегіумах навчалися переважно діти старшин, духовенства, за-можних міщан і козаків. У 1700 р. в Чернігові було відкрито Малоросійський ко­легіум, навчання в якому тривало шість років. Викладання у колегіумі велося слов'янською, польською та латинською мовами, шгечали також грецьку. Переяславський колегіум почав працювати V 1738 р. Його завдання зводилось до підготовки духовенства для церков Правобережної Украг-НИ. У 1751 р. тут деякий час викладав поетику славетний український мандрівний філософ і поет Г. С. Сковорода. Однак складений ніш курс лекцій суперечив канонам церк/пн і був заборонений місцевим СШ1СКОЛ0М, тому філософ змушений був залишити викладацьку роботу. Важливим освітнім і науковим осередком на Слобожан-шині став Харківський колегіум, заснований у 1721 р. Навчальна програма колегіуму, подібно до програм Московського університету і Петербурзької академії, включала граматику, піїтику, риторику, філософію, класичні мови, теологію, німецьку і французьку мови. В 1765 р, при Хар-ківеькому колегіумі були відкриті додаткові класи, о яких викладались географія, інженерна і артилерійська справа.

23.Культурно - просвітницька діяльність Києво - Могилянської Академії

Н Киево-МопшнськіЯ академії навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Іноді до неї потрапляли діти селян та міської бідноти. Навколо академії згуртувалися відомі науковці того ча-су: ІнокентїЙ Гізель, Іоаникій Галятовський, Лазар Барапович, Лнтоиій Радшювський, Феодосій Сафомович, Араній Сатановськии, Варлаам Яеинський. Ошеон Полоцький, ЕпіфанїЙ СлавннеЦЬкиЙ та іи. Саосю науково-просвітницькою діяльністю вони об'єктивно сприяли розвиткові духовної культури українського народу. Зокрема, деякі дослідники вважають, що відомий «Синопсис» (16М р.) — короткий нарис істерії України і Росії від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст., що набув великої популярності і використовувався як офіційний підручник, було створено Інокентієм Пзелем (1600—1683 рр.). Книга розповсюджувалась не лише на Україні і в Росії, але й за кордоном, зокрема в грецькому та латинському перекладах. Академія підтримувала тісні контакти з багатьма нав-чальнимн закладами Європи, її учні часто продовжували навчання в західноєвропейських університетах. Багато ук­раїнських письменників та вчених, що виховувались і здо-були освіту в Київській академії, переїхали до Росії і там працювали на ниві духовної культури. Серед них відомі діячі української культури і науки: Єпіфаній Славииєцьклй — один з найбільших учених того часу, автор греко-слов'яно-датииського Лексикону та словника. пмалочро?умНлнгх слів у Святому письмі, викладач у патріаршій школі; Снмеон Полоцький (1629—1680 рр.) — вихованець і діяч Київської академії, який у 1687 р. заснував у Москві Слов'ян о-греко-латішську академію, учитель царських дітей; Данило Туптало (1551 —1709 рр.). сип київського сот-чіика Сави. якого часто називали Тупталенко) — визначний проповідник, з 1702 р. Ростовський митрополит (Днмитрій Ростовський), автор оповідань про чудеса Пресвятої ВогоТЮДИШ у Чернігівському монастирі, нової" редакції збірки «Четьї Мінеї», окремих літописних і драматичних творів; Сгефап Яворськпії (1658—1722 рр., уродженець Галичи-ии) — вихованець і вчитель Кисво-Могилянської академії, який у і 700 р, став митрополитом; Феофан Прокопоніїч (1681 —1736 рр.) -— викладач піїтики та риторики в Київській академії (її ректор з 1710 р.). з переїздом до Моск—вії — помічник Петра 1 в його реформаторській діяльності. Вихованці К.пеВО-Могилянської академії були організа-торами багатьох духовних училищ в Росії — у Москві, Ар-


хангельську, В'ятці, Рязані, Костромі. Суздалі. 8 другій половині XVII—першій половині XVIII ст. відчувався дуже сильний вплив української думки, літератури і взагалі культури на процес європеїзації російської культури.

24.Український театр 2-ї пол.. 17-18 ст.

Театр досягнув за часів бароко великого розвитку. На Україні театр з'явився в ці часи під впливом польського та латинського театру. Український театр цілком походить з барокової драми. Великою мірою — з театру єзуїтських шкіл, що досягнув чималої мистецької височини. Але незабаром театр переріс межі школи та тісного кола учнів, учителів та батьків. Перші друки масмо з початку 17-го століття. Це вірші Памви Бериндк з 1616 р. Але це лише діалог про Різдво Христове. лише декламація, власне, .без дії. Другий друк «Христос яасхон» 1630 р. подає вже зародкову п'єсу, з дійовими біблійними особами, що хоча н декламують, апе декламація їх уже досить суб'єктивно забарвлена. Але справжнього п'єсою с. вже «Розмишлянне о муці Христа» Й. Вовковича (1631 р.).

Комедія з'являється на Україні спочатку в рамках барокових драм. Поруч з піднесеними мотивами зустрічаємо в них окремі місця «легкого» або гумористичного характеру. Окремі снени б різних типах драм ніби спеціально призначені для зміщення гумористичного елементу.

Суто «комедійний» характер мають ((інтермедії», невеликі сценки, що їх грали поміж актами драми. До окремих принад інтерлюдій належала велемовність: із них з'являються українці, білоруси, поляки, цигани і т.д.

В українській драматургії XVII — XVIII ст. значне місце займають короткі одноактні комічні п'єси — так звані інтермедії, або інтерлюдії. В ряді випадків зміст інтермедій був зв'язаний з темами, що розвивалися в основних п'єсах, здебільшого ж вони своїм сюжетом були незалежні від цих п'єс. Головне призначення інтерлюдій полягало в тому, щоб дати відпочинок і розвагу глядачеві, стомленому серйозною дією, яка розігрувалася в основній п'ссі. Теми основної ДІЇ були переважно релігійні або історичні, хоч інтермедії включалися іноді і в п'єси з світською тематикою, Дійовими особами інтермедій були, як правило, персонажі з простолюду, шо розмовляли кожний своєю народною мовою: українець — українською, росіянин — російською, білорус — білоруською, в той час як основні, серйозні п'єси писалися своєрідною книжною мовою.

Найстарішими українськими інтермедіями, що дійшли до нас, є дві інтермедії 1619 р. до польської п'ятиактної драми Якуйа Гаватовнча про смерть Івани» Хрестителя.

Цікзвим яв^тщеи в істори укрзгкського тєзтру був в&рт&п л~ ляльковий кйродини тєзтр (вертелом нззі^взлзся печера, де народився Ісус Христос).

25.Українська література 2-ї йол.. 17-18 ст.

У другій половині XVII ст. з'явилися думи й історичні пісні про участь козаків у героїчній ВИЗВОЛЬНІЙ нійні 1648-1654 рр., про Богдана Хмельницького та його сподвижників. Саме в той час створені відомі народні пісні «Розлилися круті бережечки», «Не дивуйтеся, добрії люди», «За світ стали козаченьки» та багато інших,

У другій половині XVII ст. розвивається і так звана шкільна література, відома якорацІЇ(промови, вірші, драматичні твори), їх писали в основному викладачі та вихованці Київської академії, які продовжували вести полемічні дискусії з католиками. Видавались агіографічні твори про житія святих.

Серед історичних праць вказаного періоду слід назвати приписуваний Інокентію Гпелю «Синопсис» (1674) - перший короткий нарис історії України під найдавніших часів до Останньої Чверті XVII ст., який і протягом наступного століття використовувався як офіційний підручник, багато разів персандавався. До цінного історико-літературного надбання належить створений невідомим йьторомкГустшіський літопис», мова якого близька до народної. У ньому викладається історія України до І 597 р.. багато розділів присвячено козаччині.

Видатним явищем у літературному житті XVIII ст, стала творчість філософа і письменника Григорія Сковороди (1722-1794).

2б.Архітектура України 2-ї пол.. 17-18 ст.

З другої половини XVII ст. в Україні поширюється мо-нументальїге будівництво, яке знаходить свій мистецький вираз в архітектурі культових споруд. Важливу роль тут-відіграло творче переосмислення багатої будівельної спад-щини давньоруських часів. У Києві, Чернігові та Інших містах поновлювалися старовинні храми, що загалом збергтали первісну просторову структуру, однак зовні їм нада'чвали барочного вигляду — з вибагливими декоративними-фронтонами, обрамленнями вікон і дверей, мальовничими багатоярусними грушоподібними банями, ступінчастими дахами. До таких архітектурних споруд належать Софі* Ки-ївська, Успенський собор Києво-Печерської лаври.


 


Оіась-кий та Борисоглібський собори в Чернігові. Нове муроване будівництво охоплювало різні типи мо-нументальннх споруд, серед яких виділялися триДІЛЬЯІ, хрещаті п'ятидільні, трннефиі стовпні храми, які іарершу-палися однією, трьома, п'ятьма або сімома банями. Доскг-неїшям українського монументального будівництва сталії муровані п'ятидільні храми, споруджені в Ніжині. Новго-роді-Сіверському. Прилуках, Переяславлі. Чернігові. Києві. Характерними особливостями даних споруд є хрещатий план, пірамідальна, спрямована вгору композиція, гран-частість об'ємів, що ступінчасте зростають до центру, про-сторі. сповнені світла інтер'єри, вишукана пластика архі-тектурних форм і оздоб.

Муроване монументальне будівництво зазнавало впливу народної архітектури, яка здавна відзначалася вмілим ви-користанням дерева, доцільністю конструкцій, розмаїтістю типів і декоративного спорядження. Мистецька донерщеттість і монументальність притаманні таким спорудам сти^лю бароко, як Андріївська церква у Києві, собор св. Юра і костьол Домініканців у Львові, собор Почаїнської лаври, церква у Великих Сорочюшях, собор Різдва у Козельці та ін. Чудовою пам'яткою архітектури г славетний собор 'св. Юра у Львові (1745—1770 рр.) — величава споруда масивних динамічних форм й ажурових тендітних прикрас. Розташований на горі, трохи осторонь міського центру, чудовий ансамбль будинків нагадує піраміду, яка звужується вгорі. Будівничим собору був львівський архітектор Бернард Меретин (Мердерер, р. и. невідомий—1759 р.). В архітектурі катедря гармонійно поєднані Модний у тоіі час па Заході рококовий стиль з рисами українського бароко. На Київщині жив і творив у той час визначний будів^ничий Степан Ковнір (1695—1786 рр.). За його угасло спо^руджепі длпінтщІ па Дальніх (1761 р.) і БЛИЖНІХ (1763 р.5 печерах Кисво-Печереької лаври, також церква Антоиія і Феодосія у Василькові (1759 р.), Троїцька церква (1767 р.) в Китайській пустині поблизу Києва. Краші риси українського будівельного мистецтва нової доби розвинув вихованець Київської академії І. Г. Грнго-рович-Еареький (1713—1785 рр.). За його проектами споруджені надбрамна церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі "(1760 р.). І кжровська (і 772 р.) та Миколи Набережного (1775 р.) церкви, бурса Київської академії (1778 р.) ТОЩО. У цих спорудах простежуються перші па-ростки архітектури стилю класицизму. Значні досягнення монументальної архітектури пов'язу-валися з творчістю народних майстрів. На Лівобережжі, Слобожанщині та Запоріжжі поширювалися дерев'яні хре-чцаті п'ятіпрубні, багатоверхі храми, які споруджував майстер Панас Шелудько. Внутрішнє оздоблепня храмів вико-чгували народні майстри під керівництвом відомого росій-'ського різьбяра Сисоя Шапматова. Дев'ятиверхий '['регїцький собор у с. 11 о вам псковським у (1773—1778 рр.), збудований Якимом Погребняком, — найбільша і найвища тоточасиа дерев'яна будівля в Україні.

27.Українське мистецтво та музика 2-ї пол.. 17-18 ет.

Під впливом театрального мистецтва розпивалась музична культура українського народу, В
народнії! муліші удосконалювались насамперед пісенні і танцювальні жатри. Значного поширення
набули обрядові, родниш-побу-топі та ліричні пісні, а також народні танці — метелиці, гопаки,
козачки тощо, Продовжувала розвиватися народна інструментальна музика, ЇЇ творці та виконавці —
кобзарі, лірники, шпьт-кпрі, цимбалісти часто об'єднувалися в ансамблі (троїсті музики) для виступів
па святах, весіллях. У другій полонині XVII ст. виникли своєрідні професійні цехи музикантів. У
1652 р. В. Хмельницький видав універсал про створення цеху музикантів на Лівобережжі. Аналогічні
універсали видавали й козацькі полковники. Протягом XVIII ст. музичні цехи виникли в Стародуоі.
Ні-'жшіі. Чернігові, Харкові та в інших містах. Об'єднані в цехи музиканти обслуговували різноманітні
урочисті цере-монії, військові походи, панські розваги, їх репертуар включав військові марші,
народну танцювальну та інструментальну музику. Мелодії кантів — багатоголосних пісенних творів
служили джерелом для розвитку культової музики. Особливо відчутним був їх вплив на один із
хорових жанрів — партесннй концерт. Видатний український композитор і теоретик пар-тесного
жанру М. Днлсцькнй (1650—1723 рр.) об-члтжшав метод створення духовних гімнів на основі
мелодії світської пісні, наводячи як приклад мелодію поширеного тоді канта «Радуйся, радость свою
поспіваю». Партесинй концерт був своєрідніш проявом стилю українського ба^роко в музиці.
Видатними виконавцями у цьому жанрі в Україні були Олекса Лешковський, Клим Коновський.
Ва-силь Пікулниськнй. Іван Календа та іи. У професіоналізації музичного мистецтва значну роль
нідіїрала фахова освіта. Вона здійснювалася на основі тео-ретичиих праць композитора М.
Дилецького, зокрема його «Граматики музикальної», яка узагальнювала практику партесного співу і
композиції. Підготовку музикантів-вико-навців. рєгеитін, педагопв-теоретіїків, композиторів здій- '■

ипошли (Сисво-Могилянська академія та Харківський ко-уіегіум, а також музичні школи, які існували і

при монастн~т)ЯХ і духовних семінаріяхЗ метою підготовки освічених Музикантів, а також задоволення


потреб царського двору в 1738 р- у М. Глухові на Чернігівщині була створена спеціальна музична школа. Вона підготувала велику кількість музикантів, серед яких всесвітньо відомий композитор Дмитро Степанович Бортняпськпй (1751—1825 рр.). Саме з його ім'ям пов'язаний новий етап у розвитку української професійної музики.

28.Умови розвитку української культури 1-ї пол- 19 ст.

У першій половині XIX ст. в Україні культура розвивалася передусім в умовах національно-
культурного відродження українського народ)', під впливом антикріпосницького визвольного руху, а
також революційних ідей, ілей утопічного соціалізму, романтизму та інших, які йшли з Західної
Європи. Саме розвиток української культури був яскравим виявом дальшого формування української
нації, відродження самосвідомості українського народу, його прагнення до утвердження себе як
самобутнього окремого народу.

Характерною рисою цього періоду була дедалі глибша демократизація культури.

країнська культура розвивалася в тісному єднанні з культурами слов'янських народів, зокрема з російською культурою. Прогресивні російські письменники, художники, композитори виявляли великий інтерес до України і в своїй творчості широко розробляли мотиви й теми з життя українського народу, виступали на його захист, протестували проти політики національного гноблення, що її проводив царський уряд.

Зокрема значну роль у розвитку української культури відігравали столичні міста — Москва і
Петербург. У Московському і Петербурзькому університетах навчалися багато вихідців з України, які
потім внесли значний вклад у розвиток української культури. Велике значення мало те, що в Москві й
Петербурзі було опубліковано багато пам'яток українського фольклору, художніх творів українських
письменників, наукових праць з Історії України. Так, перші видання «Енеїди» І. Котляревського, твори
П. Гулака-Артсмовського, Л. Боропиковського, «Кобзар» Т. Шевченка вийшли в Петербурзі. У Москві
були надруковані «Мшюроссийские іієсіш» М. Максимовича, повісті її оповідання Г, Квітки -
Основ'яненка і багато інших творів. Навіть перша граматика української мови, підготовлена О.
Павловсшш, побачила СВІТ у Петербурзі (і 8 ] 8 р.).

Царський уряд, намагаючись зберегти непорушного віджилу феодально-кріпосницьку систему, всіляко гальмував розвиток передової культури. Особливо реакційною була його політика в національних районах, в тому числі її в Україні. Царизм забороняв розвиток української культури, не дозволяв дітям навчатися в школах рідною мовою, робив усе, щоб тримати трудящих у темряві. Реакційною була політика в галузі культури й освіти Австрійської монархії а західноукраїнських землях:.

29. Гсиеза та періодизація національно - культурного відродження України у 19 ст. Кінець XVIII - початок XX ст. є періодом національно-культурного відродження на українських землях. Головним його моментом було формування і пробудження національної самосвідомості, активного політичного життя і модерної української культури. Розуміння цих загальнотеоретичних проблем, зокрема передумов, наслідків та значення національного відродження в західноукраїнських землях є одним з основних напрямків дослідження.

національне відродження є в першу чергу процесом політнчно-культурним, бо його кінцевою метою є завоювання національної незалежності, утворення самостійної національної держави, розквіт духовної культури нації. У вітчизняній літературі традиційно склалася тичка зору, згідно і якою початок українського національного відродження пов'язувався т появою „Енеїди" І. Котляревського (1798 р.), який першим увів українську народну мову до літератури, а також з його послідовниками Г. Квіткою-Основ'яненком та Харківським гуртком літераторів. Другим чинником українського національного відродження була ідея народності, яка іародилася у другій половині XVIII ст. на Заході. Першими серед слов'янських народів, що захопились цими ідеями на початку XIX ст., були чехи, серби та поляки, які опублікували праці з етнографії га фольклору. Згодом аналогічні публікації з'явилися і у Росії. Зацікавлення історичним минулим народу стало одним із головних елементів українського романтизму, який розвивався у загальноєвропейському та слов'янському руслі.








Дата добавления: 2014-12-09; просмотров: 977; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2022 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.013 сек.