Давньоруські міста 2 страница

Неподалік стояла дерев'яна церква. Від неї збереглися частини бронзового панікадила, лампада, свічники, хрести, дзвони та цер­ковний посуд. Щодо основної забудови, то вона являла собою садиби з житлами і господарськими спорудами.

Важливу роль в економіці Роденя відігравали різноманітні ремесла: ко­вальське, ливарне, ювелірне, гончарне, косторізне, деревообробне, каме­нерізне та інші. Знайдено інструменти ковалів (кліщі, ковадла, молотки тощо), ювелірів (ливарні форми, штампи, заготовки). З Роденя походять речові скарби, які містили золоті, срібні, бронзові прикраси (шийні гривни, браслети, сережки, скроневі кільця, персні). Гончарі міста виготовляли кухонний і столовий посуд та інші різноманітні вироби. Майстри обробки кістки залишили серії кістяних рукояток мечів, кинджалів, а також гребені, різьблені рукоятки дзеркал, каменерізи — невеликі іконки, натільні хрестики. Відчутну роль в економіці відігравало сільське господарство. На території міста знайдено лемеші, чересла, коси, серпи, ножиці для стри­ження овець. Про розвиток торгівлі свідчать знахідки східних і візантійсь­ких монет, гривень з Києва і Новгорода, чашечки вагів для зважування золота, свинцева гиря, вислі печатки та інші речі.

Родень був також одним із форпостів Київської Русі у боротьбі з пече­нігами та половцями. На Княжій горі виявлено чимало предметів озброєння (понад 600 наконечників списів і стріл, мечі, шаблі, кинджали, бойові бу­лави, кістені, гирі, шоломи, кольчуги, панцирі, умбони щитів).

Увесь житлово-господарський комплекс з серіями речових знахідок свідчить про високий економічний і культурний розвиток міста Х-ХІІІ ст. У1240 р. місто спалили ординці. Біля міських воріт, у ямі, знайдено 60 чоло­вічих кістяків, чимало людських кісток виявлено і безпосередньо біля стін. Це, очевидно, останки захисників міста. Після ординського розгрому жит­тя в Родені більше не відновлювалося.

Юр'єв. Давньоруський Юр'єв пов'язують з територією сучасного міс­та Біла Церква Київської області. Таку локалізацію літописного Юр'єва запропонував український краєзнавець другої половини XIX ст. Л. І. Похи-левич. М. М. Тихомиров, П. П. Толочко, М. П. Кучера підтримали цю вер­сію. Уперше в літописі Юр'єв згадується під 1072 р. у зв'язку з місцевою епископІєю. У 1095 р. Юр'єв витримав облогу половців, але мешканці залишили місто. У 1103 р. за князя Святополка Ізяславича місто було від­будовано.

Перші археологічні розвідки на території міста у 1957 р. здійснили М. Ю. Брайчевський і П. А. Трохимець. Пізніше стаціонарні розкопки про­вадила археологічна експедиція під керівництвом Р. С. Орлова.

Дитинець стародавнього Юр'єва ХІ-ХШ ст. був розташований на Зам­ковій горі (у ХУІ-ХУП ст. тут стояв білоцерківський замок). Площа дитинця становила, очевидно, 4 га. З південно-східного боку від дитинця знаходився окольний град, або посад, площею близько 10 га. Отже, сучасна Замкова гора, розміщена на високому лівому березі р. Рось, являє собою північну мисову частину городища стародавнього Юр'єва.

На території дитинця досліджено залишки восьми заглиблених жител ХІ-ХШ сх, дві будівлі ХП-ХШ ст. господарського призначення. Житлові споруди були прямокутні або квадратні у плані, їх площа становить близько 25 м². У житлах виявлено печі — глинобитні і каркасної конструкції. Житла розташовані досить щільно, що дає можливість простежити присадибний характер забудови. З однією з таких садиб пов'язана "поварня", яка скла­далася з двох будівель з печами і господарської ями. На подвір'ї між бу­динками виявлено ще три печі. Тут знайдено обгоріле зерно і борошно.

Дослідження культурного шару показали, що на Замковій горі про­стежуються сліди двох великих пожеж: в XI і в середині XIII ст. Між цими двома періодами у житті Юр'єва існувала певна спадкоємність. Зокрема, житла ХИ-ХПІ ст. були зведені на місці попередніх будівель XI ст. Ці матеріали підтверджують повідомлення літопису про пожежу у місті в кінці XI ст. і про його наступне відновлення. Пожежа і зруйнування міста в середині XIII ст. пов'язані з нашестям ординців.

Під час розкопок житлових і господарських споруд та культурного шару виявлено значний речовий матеріал: уламки круглих кам'яних ротаційних жорен, залізні шлаки, шматки мідного лиття, обрізки пластин, наконечники списів і стріл, псалії, трубчасті замки, ключі, ножі, прясельця з овруцького шиферу, цвяхи, кільця, кам'яні точильні бруски, уламок ланцюга від хороса, кістяний гребінь, кістяні руків'я ножів.

У шарі середини XIII ст. виявлено шматки візантійської дорогої тка­нини, кілька писал із заліза та мідного сплаву, вироби зі скла (браслети, кубки) місцевого виробництва, уламки візантійських червоноглиняних амфор. Загальний характер знахідок керамічного комплексу типовий для давньоруських міст ХІ-ХШ ст.

Могильник ХІ-ХІП ст. досліджено у північно-східній частині Замкової гори. Тут розкопано 43 поховання, здійснених за християнським обрядом у ямах і дерев'яних домовинах. Виявлено одне поховання у саркофазі з плін-фи та брускової цегли. Тут же простежено залишки фундаментів трьох-апсидного чотиристовнового храму, присвяченого Георгію. Фундамент храму було складено з великих валунів із внутрішнього забутовкою на глиня­ному розчині. Збереглися й інші будівельні матеріали: плінфа, брускова цегла, вапняковий розчин, керамічні плитки підлоги.

На протилежному, правому, березі р. Рось, поблизу с.Яблунівка, до­сліджено курганний могильник ХІ-ХШ ст. із 169 насипами. Розкопано понад 60 насипів. Під насипами виявлено поховання за обрядом трупопокладення на давньому рівні. Речовий інвентар складався з меча, шаблі, ножів, кресал, тесел, наконечників списів і стріл, пружинних ножиць, браслетів, намиста.

Археологічні дослідження показали, що стародавнє місто Юр'єв, засно­ване як фортеця для боротьби з кочовиками, у XII ст. стало важливим економічним і релігійним центром у Середньому Подніпров'ї (в місті, за даними літопису, згадано ряд єпископів). Життя в місті після нашестя ординців у 40-х роках XIII ст. не припинилося. У письмових історичних джерелах 60-х років XIV ст. місто згадується під назвою Біла Церква.

Воїиь. Давньоруське місто Воїнь було розташоване на правому березі р. Сула при її впадінні у Дніпро. Тепер рештки міста, значною мірою до­сліджені археологами, затоплені водосховищем Кременчуцької ГЕС. Воїнь згадано в літописі під 1055, 1079, 1110, 1147 рр. у зв'язку з боротьбою Русі проти торків і половців, чиї напади часто доводилося відбивати місту, розташованому на південному рубежі Переяславського князівства. Вперше пов'язав городище з літописним Воїнем В. Г. Ляскоронський. У 1956-1959 рр. на городищі проводилися широкі стаціонарні дослідження у зв'яз­ку з будівництвом Кременчуцької ГЕС. Тут працювала експедиція Інституту археології НАМ України під керівництвом В. Й. Довженка, В. К, Гончарова, В. А. Богусевича.

Городище являло собою ділянку надзаплавної тераси, обнесену міцним у плані підковоподібним валом. Місто складалося з двох укріплених час­тин: дитинця і посаду. Зовнішня лінія фортифікацій проходила з півночі на південь на 100 м західніше дитинця, а далі, різко повертаючи на схід, прилягала до самого дитинця. Особливість Воїнського городища полягає в тому, що воно було укріплене ще й гаванню. Пізніше у системі укріплень замість двох ліній валів було створено одну міцну лінію фортифікацій. Внаслідок цього захист зосереджувався в одному місці — у дитинці-гавані.

Загальна площа міста становила 27,6 га. Західніше дитинця на площі 23 га розміщувався міський посад.

Дослідженнями встановлено, що Воїнь існував з кінця X до середини XIII ст. Найдавніші фортифікації X ст. не збереглися. В XI ст. укріплення дитинця було реконструйовано, а на посаді — знівельовано. У XII ст. на місці більш давніх фортифікацій дитинця й посаду було проведено нову рекон­струкцію.

Основою валу були дерев'яні зруби-кліті, у північно-східній частині (з боку р. Сули) два ряди городень і внутрішній ряд клітей складали єдину конструкцію. На одній з ділянок вершини валу виявлено залишки стіни з порожнистих дубових зрубів. Останні під час пожежі впали на внутріш­ню сторону дитинця.

В'їзд на городище простежено у північно-східній частині. Він мав ви­гляд дороги довжиною 8 і шириною 2,6 м, вимощеної дубовими колодами, покладеними на поздовжні лаги. Зруби-кліті використовувалися мешканцями міста для господарських потреб, а також як укриття під час військової небезпеки. У чотирьох клітях, наприклад, знайдено жорна, обгоріле борошно та уламки замків. У деяких клітях трапляються рідкісні знахідки: деформований пожежею бронзовий дзвін, бронзова лампадка, кістяна бойова булава, візантійська мідна монета XI ст. тощо. В одній з клітей відкрито набір ковальсько-слюсарських інстру­ментів (молот-кувалда, ковадло, молоток), предмети озброєння (частини залізного панцира, кольчуги), а також побутові речі (три ключі, бронзовий дзвіночок, бронзова застібка від книги, шість горщиків, уламки дерев'яного точеного посуду, шиферне овруцьке прясельце). У шести клітях виявлено тару (горщики, дерев'яні діжки, берестяні короби, дерев'яні миски, вито­чені на токарному верстаті). Тут же знайдено скупчення обвуглених зерен злакових (проса, пшениці, жита).

Розкопками на ділянках з внутрішнього боку валу виявлено залишки наземних і напівземлянкових жител, а також господарських ям. Численні фрагменти посуду датують ці об'єкти ХІ-ХШ ст. На посаді відкрито 20 наземних, 7 напівземлянкових жител і понад 15 господарських споруд. У житлах І господарських будовах простежено сліди пожежі.

Хронологію Воїня визначає, насамперед, масовий керамічний матеріал. Майже вся кераміка — це гончарні вироби X — першої половини XIII ст., характерні для всієї Київської Русі. Про заняття мешканців міста сільським господарством свідчать уламок наральника, чересло плуга, уламки серпів і кіс. Аналіз остеологічних матеріалів показує, що приселищне скотарство спеціалізувалося на розведенні великої рогатої худоби, свиней та овець.

У місті були розвинуті ремесла. Про залізоробне і ювелірне виробництва свідчать ковальські молоти, кліщі, ковадла, кам'яні і керамічні форми для відливання прикрас. Дерево обробляли за допомогою теслярських сокир, тесел, доліт, пилок, свердел, різців. Про косторізну справу свідчать численні обрізки та заготовки кістяних виробів. З предметів озброєння виявлено пере­хрестя шабель і меча, наконечники списів, бойові сокири, кістяну булаву і бойові кістені, залізні наконечники стріл, шматки кольчуги й пластинчастого панцира. Рідкісними для давньоруських городищ і важливими датованими речами вважаються знайдені \ 0 візантійських монет Х-ХІ і XIII ст. Якщо до цього додати виявлені у Воїні пломбир для накладання свинцевих товарних пломб, свинцеві вагові гирі, залізні заклепки від човнів, то з'ясовується спе­цифічна функція міста як укріпленої гавані.

Західніше міського посаду виявлено могильник (100-150 х 200-300 м). Усі поховання є трупопокладенням за християнським обрядом. Могильник, в основному, безінвентарний. Лише при чотирьох похованнях виявлено при? краси (три персні і одна намистина), які датують кладовище ХІ-Х1І ст. Другий могильник було відкрито у південній частині дитинця. В одному з поховань виявлено наконечник залізної стріли у грудях небіжчика. Вченими висловлено припущення, що на колишньому дитинці і в післяординський період ховали померлих. Основне населення залишило городище і пересели­лось у навколишні урочища.

Стародавнє місто Воїнь забезпечувало інтереси Київської Русі у тор­гівлі з Північним Причорномор'ям і Візантією. Це сприяло його подаль­шому соціально-економічному розвитку. Про високий рівень міської культури свідчать залізні писала для письма і бронзові застібки книг. Висла печатка XI ст. використовувалася для скріплення князівської грамоти.

Заснування Воїня дослідники пов'язують з діяльністю князя Володи­мира Святославича. Місто мало важливе військове значення, про що свід­чить сама його назва. Воно піддавалося нападам з боку степових кочо­виків— торків і половців, підтвердженням чого є сліди пожарищ, виявлені на укріпленнях міста. Воїнь, як місто і південний страж Русі, функціонував до середини XIII ст. За часів навали ординців місто занепало.

Чернігівське і Сіверське князівства. Чернігів, Стародавній Чернігів — друге за розмірами і значенням після Києва місто — вперше згадується в літо­писі під 907 р. Археологічні дослідження на території міста розпочав у 70-80-х роках XIX ст. Д. Я. Самоквасов. Він зосередив свою увагу на вивченні численних курганів, зокрема, розкопав і дослідив нині широко відомий чернігівський курган Чорігу Могилу. Протягом XX ст. пам'ятки стародав­нього Чернігова вивчали М. Є. Макаренко, Б. О. Рибаков, В. А. Богусевич, Д. 1. БлІфельд, М. В. Холостенко, експедиції Чернігівського історичного музею, Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника, Чернігівського педінституту.

Початок Історії Чернігова як міста сучасні дослідники пов'язують з тре­тьою чвертю І тис. н.е. Рештки житла УП-УШ ст. досліджено Б. О. Рибако-вим на березі р. Стрижень, що є притокою Десни. Аналогічні матеріали виявив В. П. Коваленко. На території міста у культурному шарі простежено кераміку волинцівської І роменської культур УІІІ-Х ст.

Б. О. Рибаков вважає, що Чернігів виріс на основі кількох слов'янських поселень, одне з яких перетворилося згодом на дитинець (правобережна тераса р. Стрижень). Саме тут простежуються культурний шар УІІ-УІІІ ст. і наступні нашарування ІХ-Х ст. Вал і рів оточували не тільки дитинець, а й ремісничо-торговельний посад на високому правому березі Десни. До нашестя орди хана Батия Чернігів був столицею великого князівства. Місто відігравало важливу роль в історії Київської Русі.

За міськими стінами виявлено могильник. Поряд з ним було язичницьке святилище. Ще одне святилище пов'язують з берегом озера, де дослідники локалізують Святу діброву.

Біля Чернігова досліджено дружинні могильники. Найважливіші з них — Чорна Могила і курган княжни Черни, в яких виявлено поховання пред­ставників юІязівсько -феодального осередку у супроводі дорогоцінної зброї і забитих коней. Курган Чорна Могила коротко описано вище. Під насипом кургану княжни Чорни виявлено поховання воїна в кольчузі. Серед супро­відних речей знайдено срібне окуття від рогу тура, прикрашене черню (Б. О. Рибаков).

На території Чернігова (в різних його частинах) нині вивчено понад 130 житлових і господарських споруд (В. А. Богусевич, Б. О. Рибаков, В. П. Коваленко). Основні типи жител: наземні зрубні і ледь заглиблені зі стовповою конструкцією стін. Б. О. Рибаков відкрив на дитинці садибу одного з чернігівських бояр. Вона складалася з великого наземного зруб­ного житла. Стіни було викладено поліхромними глазурованими плитками, На розкопках виявлено бронзові рукомийники-водолії XII ст., шиферні прясельця, багато кераміки. Залишки двох аналогічних садиб зафіксовано на Третьяку.

Вивчено пам'ятки світської і культової монументальної архітектури. На княжому дворі виявлено рештки двох кам'яних будівель. Вважають, що це були дво- і триповерхові тереми, зі стінами, розписаними фресками (В. А. Богусевич, М. В. Холостенко). У другій половині XII ст. в Чернігові функціонували в'їзні ворота з надворітною церквою. Збереглося дві па­ралельні стіни товщиною 2,5 м, між якими був проїзд шириною 3 м, пере­критий склепінням, на другому поверсі якого і знаходилася надворітна церква. Споруда була прикрашена мозаїкою, фресками і кольоровими глазурованими плитками. З пам'яток храмової архітектури у Чернігові відомі Спаський собор, споруджений у 30-х роках XI ст., Борисоглібський собор XII ст., Михайлівська (1174 р.) і Благовіщенська (1186 р.) церкви, від яких збе­реглися тільки фундаменти. У XII ст. кам'яні храми було споруджено на території Єлецького та Іллінського монастирів. Ще одну порівняно невелику церкву зведено наприкінці XII — на початку XIII ст. на високій терасі між Єлецьким та Іллінським монастирями. На міському торзі Чернігова функціонувала П'ятницька церква кінця XII — початку XIII ст.

Рис. 125. Давній Чернігів (за Б. О. Рибаковим).

І— давні укріплення, що зберігалися до XVIII ст.; П— курганні групи Х-ХІІ ст.; /// — великі кургани X ст.; IV — церкви ХІ-ХІ! ст.; V — схема розташуваня вулиць Чернігова після І803 р.

Райони давнього міста: Д — дитинець; О — "окольний град" (давній посад); Т— "Трєтьяк"; П— посад міста на середину XII ст.

1 -- Чорна Могила; 2 — Курган "Княгині Чорної"; 3 — куран "Гульбище" на БолдІних горах; 4 — Олеговеполе; 5—Стрижнівська група курганів; б—старе кладовище "в Березках"; 7 — Іллінська церква Іллінського монастиря; 8 — печерні і підземні скити і церкви; 9 — Спаський собор; 10 — Борисоглібський собор; 11 --П'ятницька церква; 12— Успенський собор Єлецького монастиря; ІЗ— Святадіброва.

Чернігів був великим ремісничим центром Русі. Речовий матеріал засвідчує розвиток залізоробного, бронзоливарного, гончарного і ювелір­ного ремесел. Були розвинуті й Інші виробництва. Високий рівень ювелір­ної справи підтверджують І 11 дорогоцінних речових скарбів ХП-ХПІ ст., виявлені на дитинці, у прибудові Спаського собору, на посаді та в районі Єлецького монастиря. Речові скарби містили золоті колти, срібні гривни, браслети, сережки, персні, дротяні плетені ланцюжки зі змієподібними голівками-наконечниками. Крім місцевих ювелірних виробів в одному з речових скарбів разом з великою срібною з позолотою чашею, прикра­шеною зображеннями людини, звірів, птахів, геральдичних знаків, викона­них чеканкою, виявлено масивну кришку золотої дарохранильниці роботи ювелірів Нижньої Лотарінгії другої половини XII ст. (В. П. Даркевич, 1.1. Єдомаха). Згадані скарби вчені пов'язують з подіями 1239 р., коли ординці, незважаючи на мужню боротьбу захисників, оволоділи Черніго­вом, Економічне, політичне і культурне значення міста було значною мірою підірвано.

Новгород-Сіверський. Першу згадку про місто знаходимо у "Повчанні Володимира Мономаха дітям" у зв'язку з боротьбою проти половців у 1078-1079 рр. Після Любецького з'їзду Новгород-Сіверський став столицею князівства, що відокремилося у 1140-1150 рр. від Чернігівської землі. По­літична історія міста пов 'язана з діяльністю Ольговичів — нащадків Олега Святославича.

Новгород-Сіверський привернув увагу дослідників у кінці XIX — на початку XX ст. Тут працювали Д. Я. Самоквасов, М. В. Воєводський та ін. Починаючи з 1979р. розкопки на території міста проводить археологічна експедиція Інституту археології НАН України та Чернігівського історич­ного музею.

Місто виникло наприкінці X ст. на високому правому березі р. Десна на базі кількох поселень роменської культури. Ядром міста був дитинець площею 2 га. Його оточував окольний град площею близько ЗО га. До стін окольного града прилягали неукріпленІ селища. Найдавніші фортифікації на дитинці було зведено в останній чверті X ст. У валу відкрито дерев'яні конструкції. Наприкінці XI — на початку XII ст. оборонні споруди дитинця було реконструйовано з метою їх зміцнення. З південного боку виявлено в'їзд до замку. Окольний град також мав свою систему фортифікацій, яка складалася з валу та рову. Вал, як і на дитинці, мав дерев'яні конструкції. В окольному граді було троє воріт: Чернігівські, Курські та Водяні.

Літописні та археологічні дані показують, що на території дитинця зна­ходився князівський палац і центральний храм міста — церква Михайла. Деякі будови, відкриті розкопками на дитинці, дослідники пов'язують з князівським двором. Це, зокрема, рештки князівського погреба— медуші XII ст. Медуша була напівземлянковою спорудою площею близько 50 м², де зберігалися понад 100 амфор з вином і медом, а також інші продукти. У підлозі погреба були вириті спеціальні заглиблення, в яких вертикально стояли амфори. Виявлено ями, в яких зберігалися запаси м'яса, риби.

У місті археологічне зафіксовано житла двох типів: наземні і напівзем­лянки. Одну з напівземлянок досліджено на дитинці. Ця споруда мала стовпову конструкцію стін. Житло датується (роменською керамікою) кін­цем X ст. Біля житла відкрито залишки господарського комплексу, який являв собою заглиблену в землю будову з трьома господарськими ямами-погребами. Поряд виявлено ще кілька господарських ям. Наземні житла зберігаються гірше і фіксуються за завалами обмазки стін та концентрацією речових знахідок. В одній з таких наземних будов виявлено рештки печі-кам'янки, що стояла на дерев'яному опічку, характерному для жител північ­них районів Русі. Житло датується (керамікою та іншими супровідними речами) кінцем XII — початком XIII ст,

На території посаду досліджено залишки металургійних домниць ям­ного типу, залізні криці та шлаки, сліди ковальського, гончарного, ювелір­ного, косторізного та інших ремесел. Печі-домниці датуються (керамікою) X —'- початком XI ст. Озброєння (бойові сокири, наконечники списів І стріл) і побутові предмети (ножі, кресала, замки, ключі) свідчать про високий рівень розвитку залізоробного і ковальського ремесел. Існування ювелір­ного та склоробного ремесел зафіксовано знахідками ливарних форм, улам­ків виробів, шлаками тощо. Про торговельні зв'язки Новгорода-Сіверського свідчать вироби з прибалтійського янтарю, східний скляний посуд, шиферні прясельця з Овруча, скляні браслети з Києва та Візантії.

За 2 км від міста, вниз за течією Десни, у XII—XIII ст. діяв Спасо-Преображенський монастир. Тут досліджено центральний Спаський собор — трьохапсидний чотиристовповий храм (20,1 х 13,3 м). Із захід­ного боку церква мала прямокутний у плані притвор. До північного і південного фасадів були прибудовані округлі притвори тилу апсид. Стіниспоруди зведено за технікою рівношарової кладки плінфи на розчині з цем 'янкою, Виявлено уламки штукатурки з фресковим розписом, є й окремі графіті.

Міське кладовище, як вважають, містилося приблизно за 1 км на схід від давньоруських фортифікацІй, там, де знаходився розкопаний скарбошу­качами курган. Систематичні дослідження некрополя не провадилися.

Новгород-Сіверський був одним з важливих осередків міської культури, центром князівства, займав вагоме місце в історії Київської Русі Х-ХШ ст. Нашестя орд Батия обірвало розвиток міста. У XIV ст. Новгород-Сіверсь­кий потрапляє під владу литовських феодалів, а з 1500 р. переходить до Московської держави.

Любеч. Рештки цього стародавнього міста виявлено на території селища міського типу Ріпкинського району Чернігівської області на лівому березі Дніпра. Перша літописна згадка про Любеч пов'язана з подіями 882 р., коли ним оволодів новгородський князь Олег. Під 907 р. про Любеч згадано як про одне з важливих міст у договорі Київської Русі з Візантією. Подальші літописні згадки про місто (1147, 1159 рр.) пов'язані з міжусобною боро­тьбою чернігівських і смоленських князів.

Археологічне вивчення Любеча розпочалося наприкінці XIX ст. роз­копками ЗО курганів, першими роботами на території Замку. У XX ст. тери­торію Любеча вивчали М. К. Якимович, В. К. Гончаров, Б. О. Рибаков.

Дитинець Любеча — городище Замок — локалізується у центральній частині горбів, поблизу устя р. Гончарівка, на високому (близько 40 м) останці з крутими схилами. Дитинець був укріплений могутнім валом і ро­вом. З північного боку від дитинця, у дніпровській заплаві, була пристань, про що свідчить аналіз культурного шару і знахідки візантійських монет. На північний схід від дитинця виявлено невелике мисове городище, яке дослідники пов'язують з частиною міського посаду. З півдня І з заходу до дитинця також прилягали території посадів. На західному боці був розташо­ваний Воскресенський монастир Х-ХІІ ст. і печера Антонія Печерського. Курганний могильник Любеча знаходився переважно на північний схід від міста.

Посади і дитинець Любеча сформувало східнослов'янське населення середини і третьої чверті І тис. н.е. Як вважає Б. О. Рибаков, у IX ст. на дніпровському водному шляху виникло спочатку невелике містечко, а після утворення Давньоруської держави Любеч став одним з важливих міських форпостів Києва. Подальший розвиток міста припадає на X ст., коли навколо його посадів було зведено вали.

Рис. 126. Замок в Любечі (реконструкція Б. О. Рибакова).

У другій половині XI ст. любецькі фортифікації було реконструйовано. Укріплення дитинця-замку складалися з дубових городень, заповнених глиною. Над ними були дерев'яні стіни-заборола. До городень з внутріш­нього боку городища примикали житлові зруби-клІті з рівною дерев'яною покрівлею, перекритою шаром глини. Це були бойові майданчики заборол, куди вели сходи з колод. Вздовж внутрішнього периметра оборонних стін у землю закопували великі мідні казани для "вару" — окропу, яким поливали ворогів під час штурму. Замок Любеча від посаду відокремлював сухий рів, через який було перекинуто підйомний міст. Від посаду до мосту вів високий насип — пандус — шириною понад 10 м. Ворітьми з двома баштами охоронявся і контролювався вхід до замку. Археологи відкрили залишки приміщень для варти, а також господарські кліті з різними запа­сами, медуші з рештками корчаг, господарські ями-погреби, ями для збереження води та ін.

На території дитинця відкрито залишки високої будови — башти-дон-жона. У підземеллі цієї башти виявлено речовий скарб високохудожніх золотих і срібних прикрас, який, на думку Б. О. Рибакова, міг належати багатому боярину — коменданту замку. Важливою спорудою замку був дерев'яний князівський палац (40 х 9-13 м) з трьома теремами. За матеріа­лами досліджень Б. О. Рибаков реконструював триповерховий будинок князівського палацу. За палацом виявлено залишки дерев'яної церкви-(6,5 х 6,5 м) з шатровою покрівлею. Поблизу церкви було кладовище.

У замковій частині відкрито залишки рядових жител: двоповерхових, одноповерхових і напівземлянкових з глинобитними печами. Одне з жител належало майстру-ювеліру. Тут знайдено значну кількість керамічних ти-гельків, уламки мідних предметів і мідного дроту. У другому з розкопаних жител мешкав косторіз XI ст. На городищі були також майстерні, де виго­товляли шиферні прясельця і скляні браслети (дослідження Ю. Л. Ща-пової).

Б. О. Рибаков вважає Любецький замок доменіальним володінням чер­нігівських князів ХТ-ХИ ст. Замок був пограбований, очевидно, під час усобищ між смоленським князем Ростиславом і чернігівськими Ольгови-чами. За літописом, це трапилося в 1147 р.; сліди згарищ зафіксовано в різних частинах дитинця. Пограбування й спалення замку в середині XII ст. є головною причиною того, що тут знайдено порівняно невеликий речовий інвентар. Лише у потайних місцях виявлено срібні грошові гривні, а також дорогоцінні прикраси із золота й срібла (браслети, намисто, колти, скроневі кільця, персні, бляшки з перегородчастою емаллю). Знайдено також пред­мети озброєння (перехрестя меча, бойова сокира, уривки кольчуги, булава, наконечники списів і стріл), землеробські знаряддя праці (серпи, жорна) та різні побутові речі. Цікавими є знахідки шиферних пряселець з написа­ми, в яких зафіксовано імена Іванка, Степаниди, Нежили, Миколая. Знай­дено і кам'яну ікону з написом на її зворотному боці "Яковь". Як довів Б. О. Рибаков, Любецький замок вважався резиденцією чернігівських кня­зів, а засновником замку був чернігівський князь Володимир Мономах (1074-1094рр.)-

Рядове населення міста мешкало за межами дитинця. Про це свідчать потужний культурний шар Х-ХШ ст., а також рештки наземних і напівзем­лянкових жител на посадах Любеча. На західному валу посаду розкопками відкрито рештки дерев'яної сторожової вежі.

Поховальний обряд реконструюється на основі могильників. Один кур­ганний некрополь (ЗО курганів) виявлено на північний схід від міста. Дру­гий курганний могильник (близько 100 курганів) розташовувався на пів­денно-східній околиці міста. Цей могильник частково пов'язаний з терито­рією сучасного кладовища. Третій могильник досліджено на півнІчно-схід-ній периферії міста. На могильниках археологічно досліджено 45 курганів (З трупослалення на стороні, 18 трупоспалень на місці, 2 трупопокладення в ямах під курганами). У деяких курганах виявлено порушені поховання, деякі можна вважати кенотафами.

Широкі розкопки на території Любеча вперше у слов'яно-руській архео­логії дозволили Б. О. Рибакову повністю реконструювати і відновити зов­нішній вигляд багатого феодального замку ХІ-ХІІ ст. Вчений визначив також певне співвідношення великих ремісничо-торгових посадів І відок­ремленої від них князівської резиденції.

Путивль. Стародавній Путивль займав високі миси правого берега р. Сейм. Перші літописні згадки про Путивль виявлено під 1146 р., коли місто було оточене військами київського князя Ізяслава Мстиславича та його союзників — князів чернігівського і переяславського. Після тривалої облоги місто здалося. Переможці захопили путивльський князівський двір Святослава і розділили між собою його майно. Після подій 1146 р. Путивль було передано під владу чернігівських князів, а в 1149 р. місто знову переходить у володіння Свято­слава Ольговича і його нащадків — новгород-сіверських князів. З Путивля у 11 85 р. виступив у похід на половців новгород-сіверський князь Ігор Свято-славич. Літопис повідомляє про участь путивльської дружини у битві на Капці 1223 р. За часів навали орд Батия (1237-1241 рр.) Путивль, очевидно, спіткала доля інших міст, які трапилися на шляху ординців.

Перші археологічні обстеження Путивля здійснив у 1947 р. Д. Т. Бере-зовець. Пізніше тут працювали В. А. Богусевич, Б. О. Рибаков, експеди­ція Інституту археології НАН України під керівництвом О. В. Сухобокова.