Давньоруські міста 1 страница

Київська Русь, що об'єднала всі східнослов'янські землі, стала однією з наймогутнІших ранньофеодальних держав Європи. Економічною її основою була феодальна власність на землю. Значного розвитку досягай землеробство, ремесла, торгівля, культура. Важливими осередками реме­сел, торгівлі, культури стали міста. У давніх літописах до середини XIII ст. на Русі згадується 414 міст. Давньоруське місто було досить складним соціа­льним організмом. Тут розвивалися ремесла і торгівля, знаходилися двори феодалів, функціонували церкви та монастирі. Такі великі міські осередки, як Київ, Чернігів, Переяслав, Галич, Володимир-Волинський, Новгород-Сіверський, Смоленськ, Суздаль, Ростов, Туров, Рязань, Новгород, Полоцьк, посідали провідне місце в економічному, політичному і куль­турному житті Давньої Русі.

Київське і Переяславськекнязівства. Київ. Перша літописна згадка про місто належить до 862 р. Під 882 р. йдеться про об'єднання Новгорода і Києва і створення єдиної держави — Київська Русь. Сучасна археологічна наука відносить початок історії міста Києва до кінця V ст. н.е.

Історія археологічного вивчення Києва починається з кінця XVIII — початку XIX ст. і пов'язана з іменами М. Берлінеького, Є. Болховітінова, К. Лохвицького. У XIX ст. дослідження продовжили О. Анненков, А. Став-ровський, Я. Волошинський, П. Лашкарьов, Г. Кибальчич, І. Хойновський. У XX ст. київські старожитності вивчали В. В. Хвойка, Д. В. Мілєєв, С. П. Вельмін, В. Г. Ляскоронський, С. С. Гамченко, Т. М. Мовчанівський, М. К, Каргер, В. А. Богусевич, В. К. Гончаров, П. П. Толочко, С. Р. Кіліє-вич, Ю. С. Асеев. Починаючи з 1970 р., на території Києва працює постійно діюча Київська археологічна експедиція (керівник — П. П. Толочко). До­слідження проводяться в усіх історичних частинах міста. Вони пов'язані з новобудовами. Зокрема, у зв'язку зі спорудженням однієї з ліній київсь­кого метрополітену археологи відкрили на території Подолу залишки дво­поверхових дерев'яних будинків і внесли багато нового у вивчення типо­логії міського житла стародавнього Києва.

Територію Києва та його околиць почали заселяти ще за часів кам'я­ного віку. Тут проживали люди у добу неоліту, міді та бронзи, але початок історії Києва як міста сучасні дослідники пов'язують із старожитностями середини І тис. н.е. Саме в кінці V — на початку VI ст, н.е. на Замковій горі функціонувало поселення. На ньому разом з культурним шаром і з типо­вим ліпним посудом виявлено візантійські монети АнастасІя (498-518 рр.), Юстиніана І (527-566 рр.). Матеріали середини І тис. н.е. відкрито і в районі Старокиївської гори. Тут досліджено житло з ліпною корчацькою керамікою кінця V — VI ст. н.е. (П. П. Толочко, В. К. Гончаров), а також одне з жител VII-VIII ст. н.е. Аналогічні матеріали середини І тис. н.е. стали відомі на Щекавиці та Подолі. Проведений П. П. Толочком аналіз археологічних матеріалів показав, що з кінця V ст. н.е. починається історія Києва як першого невеличкого містечка. Останнє у ІХ-Х ст. перетворюється на центральне ядро давньоруського Києва. Заснування Києва пов'язують з князем Києм (Б. О. Рибаков). Протягом ІХ-Х ст. територія Києва охоплює гори Старокиївську, Замкову, Лису, Щекавицю, Дитинку, Кудрявець і Поділ. У різних частинах міста виявлено скарби Херсонесько-візантійських монет, арабські диргеми УІІІ-ІХ ст., що засвідчує широкі торговельні зв'язки Києва. У ІХ-Х ст. на Старокиївській горі знаходився дитинець; посад розташовувався на Подолі, Лисій горі, Щекавиці, Кудрявці та в інших районах.

Центральною частиною міста часів Володимира Святославича була Ста-рокиївська гора, де розміщувалися князівські будинки і перша кам'яна храмова споруда кінця X ст. — Десятинна церква. Площа дитинця X — початку XI ст. становила 10 га.

Рис. 117. Давній Київ (за П. П. Толочком).

І — дитинець на Старокиївській горі; П — місто Володимира; III — місто Яро­слава; IV — місто Ізяслава-Святополка; V—- Копирів кінець; VI — Поділ.

І — Десятинна церква; 2 — Софійський собор; 3 — Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря; 4 — Церква Успіння Богородиці Пирогощі; 5 — Софійські ворота; б— Золоті ворота з церквою Благовіщення Богородиці; 7—Лядські ворота.

У першій половині XI ст., за часів Ярослава Мудрого, укріплена тери­торія київського дитинця значно розширюється. "Місто Ярослава" мало троє в'їзних воріт. Найважливішу роль відігравали Золоті ворота. Вони були споруджені з бутових круглих каменів та плінфи, скріплених цем'янкою. Реставровані сьогодні Золоті ворота мають вигляд великої арки-проїзду по­над 6 м завширшки. Над аркою воріт були сторожовий майданчик і Благовіщенська церква. У центральній частині "міста Ярослава" у 1037 р. було споруджено Софійський собор. З деякими добудовами пізнішого часу він зберігся до наших днів.

У другій половині XI ст. забудовується Михайлівська гора (верхня частина нинішньої Володимирської гірки). Археологи вважають, що цей район в XI—XIII ст. також мав свою систему фортифікацій. В'їзні ворота знаходилися десь поблизу Михайлівського Золотоверхого собору.

В ХІ-ХШ ст. більша частина київського посаду локалізується на Подолі. Площа Подолу становила тоді 180-200 га. Дослідження (П, П. Толочко, К. Н. Гупало, Г. Ю. Івакін, М. А. Сагайдак) показали, що цей район було за­будовано переважно зрубними будинками. До посадських районів Києва XI-ХНІ ст. належать також Замкова гора, Дитинка, Щекавиця. У цей же час навколо Києва існували приміські слободи, села, князівські двори й монастирі: княже село Предславино над р. Либідь, Кирилівський монастир на північній околиці міста, княже село Берестове на південній околиці і Печерський монастир поблизу нього, замок Всеволода Ярославича і Видубицький монас­тир. Як показали історико-топографічні і демографічні дослідження, проведені П. П. Толочком, Київ ХІ-ХШ ст. займав площу понад 380 га — на Верхнє місто припадало 80, на посад — близько 250, на околиці — 50 га. Загальна чисельність мешканців Києва могла становити 50 тис. чоловік. Це означає, що місто було одним з найбільших у середньовічній Європі.

Нині на території Києва відкрито понад 200 жител і господарських спо­руд. Садиби розміщувалися вздовж вулиць та провулків, які частково існують і сьогодні. Житла представлені наземними зрубними і заглибле­ними в землю стовпової конструкції спорудами. У верхній частині міста зрубні будови майже не простежуються, хоч у давнину вони там були. Це пов'язано із обезводненою структурою ґрунту, в якому дерево не збері­гається. На території Подолу дослідженнями встановлена масова система зрубної дерев 'яної житлової забудови. Будинки були одно- і двоповерхові.

Рис. і 18. Розміщення пам 'яток на Старокиївській горі.

І — фрагменти рову та валу найдавнішого київського городища; П — будівлі; НІ — ділянки, розкопані В Хвойкою в 1907р.

і — святилище в "городі Кия "; 2 — "пантеон " князя Володимира; 3 — ротонда Хет.; 4 — Південний палац; 5 — Західний палац; 6—Десятинна церква; 7 — терем "поза містом "; 8 — ротонда кінця XII— початку XIII ст.

Рис. 1І9. Будівлі київського Подолу (реконструкція П. П. ТолочкаіВ. О. Харяамова).

Їх планування і конструктивні особливості нагадують житла Новгорода, інших міст північно-західних районів Русі.

Великого розмаху набуло в Києві кам'яне будівництво. Залишки кня­зівських споруд відкрито на території Володимирового та Ярославового міста. Знайдено також залишки фундаментів світської громадської кам'яної будови — ротонди ХП-ХПІ ст. і храму кінця XII — початку XIII ст. П. П. Толочко констатує, що в Києві відкрито понад 40 кам'яних будівель часів Київської Русі,

В історії розвитку стародавнього Києва простежуються три основні ета­пи: перший — кінець V—VIII ст., другий — ІХ-Х ст., третій — ХІ-ХШ ст.

Рис. 120. Матеріали з розкопок на території давнього Києва: 1,2, 7 — срібні браслети; 3-5, 10, II — кістяні вироби: 6, 9 — монети князяВолодимира; 8 — тягарці; 12 — дерев 'яний короб; ІЗ, 14 — залізні вироби.

Перший період характеризується висуненням Києва на одне з провідних місць у східнослов'янському світі, на другому етапі місто стає центром держави східних слов'ян, на третьому — Київ досягас свого найвищого економічного І культурного розвитку.

Стародавні київські кладовища були розташовані на території Верх­нього міста, а також на Кирилівських висотах. Поховання проводили за обрядами трупоспалення і тру по покладення. Поряд з численними рядо­вими похованнями на київських могильниках досліджено також поховання феодальної знаті—їх виявлено у дерев'яних зрубних спорудах на Старокиїв-ській горі і в районі Кирилівських висот. Ці поховання супроводжувалися виробами із золота й срібла, рештками дорогого одягу, дорогою зброєю та арабськими диргемами.

Переяслав. Залишки цього міста виявлено на території нинішнього Переяслава-Хмельницького Київської області. Перша літописна згадка про Переяслав належить до 907 р. Літопис також переповідає легенду про заснування Переяслава київським князем Володимиром Святославичем у 993 р. на місці перемоги слов'янської дружини над печенігами. За леген­дою, Володимир заснував місто там, де було розташоване давньоруське вій­сько (біля р. Трубіж) і назвав його Переяславом: "зане перея славу отрок". З літописних свідчень можна припустити, що на початку X ст. існувала група поселень — попередників Переяслава, а в кінці X ст. місто, як осередок ремесла і торгівлі, сформувалося остаточно. У Х-ХІП ст. Переяслав був важливим форпостом на Лівобережжі Дніпра у боротьбі зі степовими кочовиками. У 1054 р. місто стало центром Переяславського князівства.

Рештки архітектурних пам'яток стародавнього Переяслава в XIX ст. вивчали А. Анненков і П. Л. Лашкарьов. Археологічні дослідження на кур­ганних могильниках міста в 70-х роках XIX і на початку XX ст. проводили Д. Я. Самоквасов і М. Є. Бранденбург. Протягом XX ст. на території міста працювали Б. О. Рибаков, М. К. Каргер, П. О. Раппопорт, М. Ю. Брайчев-ський, Ю. С. Асєєв, Р. О. Юра, М. І. Сікорський.

Стародавнє місто займало мисовидне підвищення при впадінні р. Альта в р. Трубіж. Воно складалося з добре укріплених дитинця площею 10 га і посаду площею близько 80 га. До міста прилягали передгороддя і великий курганний могильник. Археологічні дослідження на дитинці показали, що по ширині валу йшло кілька рядів дубових городень, а зовнішній бік було зміцнено кладкою сирцевої цегли. У північній частині дитинця знаходився князівський двір з Князівськими воротами, а в південній — двір єпископа і Єпископськими ворітьми.

Рис. 121. Давній Переяслав.

І -- Єпископські ворота з надбрамною церквою; 2 — Михайлівський собор; 3 — палац; 4 — Церква Андрія; 5, 8, 9 — церкви: б — Богпродична церква; 7 — каплиця.

Рештки останніх відкрито і досліджено. Від цих воріт збереглися дві масивні стіни з цегли та каменю, що йшли поперек валу. Між стінами був проїзд шириною близько 4 м, вимощений камінням. Стіни проїзду були опорою арок склепінчастого перекриття. Розкопками виявлено завал будівельних матеріалів від надворітної церкви. Збереглися фрагменти штукатурки з рештками фрескового розпису, смальта від мозаїк, шматки свинцевих листів від покрівлі та уламки круглого віконного скла. До воріт прилягала башта з кам'яним фортечним муром. Відкритий комп­лекс археологи й архітектори датували кінцем XI ст.

На дитинці відкрито рештки монументальної кам'яної будови XI-XII ст. — єпископського палацу. Будова (18 х 11 м) складалася з двох приміщень. Простежено два входи з мармуровими колонами. Підлогу па­лацу було викладено шиферними плитами, інкрустованими мозаїкою. Внут­рішню поверхню стін було оздоблено мозаїкою і панелями з мармурових плит. На підлозі знайдено речі: вислу свинцеву печатку єпископа, наконеч­ник списа, керамічний і скляний посуд.

На території дитинця й посаду відкрито рештки кількох наземних і трохи заглиблених у грунт жител. Типове житло ХІІ-ХШ ст. зафіксовано у схід­ній частині посаду. Воно мало квадратну у плані форму (4,4 х 4,45 м) і було заглиблене на 0,7 м. Стіни будови дерево-стовпової конструкції. На глино­битній долівці житла виявлено уламки кам'яних жорен, типової місцевої кераміки, кістки тварин. У посадській частині, крім жител, простежено залишки ремісничої діяльності. Окремі ремісничі об'єкти були й на дитинці. Так, М. І. СІкорський відкрив там залишки склоробної майстерні. Стіни її товщиною близько 1 м було складено з каменю та плінфи. Місцями вони заповнені застиглою масою смальти, а в заглибленнях між плінфою вияв­лено товсті шари застиглого скла. На місці майстерні знайдено уламки круглого віконного скла і багато круглих заготовок смальти зеленого та вишневого кольору. Майстерню, яка функціонувала протягом тривалого часу, датовано кінцем XI ст.

У Переяславі відомі ряд монументальних храмових споруд. Головною серед них був Михайлівський собор 1089 р. Археологічні дослідження показали, що давній храм мав розміри 27,6 х 33 м. Він був значно більшим за сучасну Михайлівську церкву, яка стоїть на місці стародавньої споруди. За своїм планом давньоруська Михайлівська церква, як вважають спеціа­лісти, нагадувала київський Софійський собор. Стіни храму було прикра­шено фресками і мозаїкою, а підлогу вимощено мозаїкою, шиферними плитами й різнокольоровими глазурованими плитками.

Тут же, на дитинці, досліджено фундаменти літописної Андріївської церкви XI ст. (14,2 х 11,5 м), а також одноапсидної церкви з притвором. У північній частині дитинця відкрито рештки храму кінця XI ст. Це, очевид­но, літописна Успенська (Богородицька) церква, збудована в 1098 р. Вона мала три нефи розміром 20 х 12 м. Підлогу храму було викладено глазурова­ними керамічними плитками жовтого, зеленого та вишневого кольорів. У північно-західній частині дитинця, поряд з князівським двором, знаходи­лася невелика однонефна церква XII ст.

У північній частині посаду відкрито залишки храму, невеликої (15,5 х 8 м) церкви-усилальниці XI ст. її стіни мали фресковий розпис, а підлога була викладена глазурованими керамічними плитками. У спеціальних ні­шах стін археологи відкрили шиферні саркофаги з останками представни­ків якогось видатного феодального роду. На підлозі храму під час розко­пок знайдено уламки бронзового хоросу і свічник, прикрашений зображен­нями звірів. Ці речі є зразками високохудожнього прикладного мистецтва. Над рештками храму сьогодні функціонує спеціальний павільйон, в якому розміщено одну з експозицій історико-культурного заповідника.

У західній частині посаду досліджено фундаменти великого тринефного шестистовпового храму (21 х 14 м) XII ст. з фресковим розписом стін і підлогою, вимощеною керамічними глазурованими плитками. У стінах споруди влаштовано ніші-усипальниці. Дослідники вбачають у споруді один з великих міських соборів. На плінфі церкви виявлено окремі написи. По­руч з храмом знайдено бронзовий водолій у формі лева.

На курганному могильнику ХІ-ХШ ст. розкопками відкрито похован­ня в ямах з досить скромним супровідним інвентарем (ножі, гребені, персні, ґудзики). Тільки в окремих похованнях виявлено срібні прикраси. Є на могильнику і зовсім безінвентарні поховання.

Навколо Переяслава зафіксовано залишки селищ ХІ-ХІІІ ст. Можливо, вони пов'язані з князівськими, боярськими і монастирськими володіннями, що згадуються в літописі. В усті р. Трубіж знаходилася гавань Переяслава.

Життя міста було перерване нашестям орди Батия у 1239 р., яка пере­творила його на руїни. У наступні століття місто було відроджене. У XVI— XVII ст. воно стає одним із центрів Лівобережної України.

Вишгород був одним із визначних центрів Київської Русі. Вперше літо­пис згадує про Вишгород у зв'язку з підкоренням княгинею Ольгою древ-лянської землі (946 р.). За літописом, данину з древлян розподіляли між Києвом і Вишгородом. В Іпатіївському літописі від 946 до 1214 рр. Виш­город згадується 38 разів у контексті різних політичних подій.

Початок археологічного вивчення міста припадає на 20-ті роки XIX ст. і пов'язаний з дослідженням решток кам'яного храму. У XX ст. широкі дослідження на території Вишгорода провадили В. Й. Довженок, М. К. Кар-І-ер, Б. О. Рибаков, П. О. Раппопорт.

Давній Вишгород виник на одному з відрогів правого берега Дніпра, ча 20 км на північний захід від Києва. Рештки дитинця з високими (до 10 м) валами збереглися у західній та південно-західній частинах. Площа дитинця становила в середині XII ст. 9 га. На решту території міста при­падало понад 70 га. У конструкції земляного валу використано дерев'яні зруби. Крім дитинця, існував ремісничо-торговельний посад.

Історична топографія показує, що планування міста, яке склалося у сере­дині XI ст., не зазнало істотних змін аж до середини ХІІІ ст. Історія Вишго-рода як великого економічного, політичного і культурного центру пов'язана з князюванням Ярослава Мудрого та його нащадків. У Вишгороді був замісь­кий двір Ярослава, тут зосереджувалася і церковна влада. Під час розкопок знайдено кілька вислих свинцевих печаток, пов'язаних з іменами князів київ­ських ІзяславаЯрославича (1054—1078), Володимира Мономаха (1113-1125).

Археологічні дослідження пролили світло на характер забудови міста, тили його житлово-господарських споруд. Житлові квартали мали приса­дибне планування. Садиба складалася з житлового будинку, двох або біль­ше господарських будівель. Житла мали зрубну або стовпову конструкцію стін. Господарські споруди будували за легким деревоплетеним каркасом. Розміри зрубних будинків становили 5,5 х 7 м. Стіни будинків стовпової конструкції мали у довжину 5-8 м. Житлові будинки, як правило, були двокімнатні. Це так звані хати-п'ятистінки. Обігрівали їх глинобитні печі підковоподібної у плані форми, розташовані в кутках на глиняній вимостці. Площа господарських споруд у середньому становила близько 9 м². На садибах виявлено і господарські ями з випаленими стінками; їх, очевидно, перекривали легкими дерев'яними конструкціями.

Забудова північної частини Вишгорода, як показують розкопки, була досить щільною. Відкрито сліди частоколів від трьох розміщених упритул одна до одної садиб.

У давньому Вишгороді набули значного розвитку різноманітні ремесла. Поблизу південного кінця східного схилу городища відкрито залишки мета­лургійних горен і залізоробного виробництва. Масові вироби місцевих ковалів (ножі, цвяхи, замки, ключі, кресала, ножиці, наконечники стріл) підтверджують високий рівень залізоробного і ковальського виробництв. У південній частині городища відкрито 13 гончарних печей ХП ст. Горна мали типову для Русі двох'ярусну конструкцію. Крім кухонного і столового посуду, гончарі виготовляли полив'яні глазуровані декоративні плитки, двох'ярусні світильники, антропоморфні і зооморфні фігурки (Іграшки). У Вишгороді знали І склоробне виробництво. Тут відкрито залишки майстерні, серед яких збереглися склоподібні шлаки, зливки свинцю, шма­ток сірки і глиняний товстостінний тигель з напливом жовто-коричневої емалі. Біля приміщення склоробної майстерні знайдено ллячку, яку могли використовувати при розливанні розплавленого скла. З Вишгорода похо­дять понад 200 фрагментів скляного посуду, понад 500 скляних браслетів, десятки скляних намистин, кілець і перснів ХІ-ХІП ст.

Ювелірне ремесло Вишгорода зафіксоване у серії специфічних зна­хідок. Інструменти ювелірів представлені штампом для тиснення колтів, бронзовою матрицею для виготовлення щитків-медальйонів, ювелірними молоточками, зубилами, ллячками. Відомі багато різноманітних ювелірних виробів, що походять з Вишгорода. Залишки ювелірної майстерні відкрито поблизу основи південко-західного валу. Тут виявлено дві ливарні форми і штамп для виготовлення лоточкїв очілля ХІ-ХП ст.

Залишки косторізної майстерні зафіксовано біля східного схилу горо­дища, де виявлено значну кількість обрізаних і спилених шматків оле­нячого рогу.

У письмових джерелах згадується ряд церковних споруд, які було зве­лено у Вишгороді. Перший вишгородський християнський храм споруд­жено за часів князювання Володимира Святославича наприкінці X ст. У 20-х роках XI ст. на місці спаленого Василівського храму споруджено нову дерев'яну п'ятикупольну церкву. Храм будували під керівництвом відомого архітектора Мілонега. Після завершення будівництва сюди було перенесено останки Бориса і Гліба.

Наступний храм зводили під керівництвом Ждан-Ніколи. Урочисте освя­чення церкви відбулося у 1072 р. у присутності синів Ярослава Мудрого — Ізяслава, Святослава і Всеволода. Спеціалісти з історії Київської Русі Ішажають, що саме тоді у Вишгороді було прийнято "Правду Ярославичів" — важливе зведення законів Русі у зв'язку з розвитком законодав­ства, започаткованого Ярославом Мудрим.

За Святослава Ярославича в 1072 р. у Вишгороді розпочали будівництво кам'яного монументального храму на честь Бориса і Гліба. Завершення будів­ництва і освячення храму відбулося у 1115 р. Це була, як показали археолого-архітектурні І дослідження, одна з найбільших у Київській Русі носьмистовпова тринефна церква, її площа становила 924 м² (42 х 22 м).

Кладовище стародавнього Вишгорода розташоване за 2 км на захід від городища в урочищі Могилки на ставках. Могильник мав курганні на-пши. Сліди курганів простежуються і за 500 м на північний схід від горо­дища. Вивчення поховального обряду — одне з важливих завдань наступ­них археологічних досліджень Вишгорода.

Рис. 122. Реконструкція плану храму Бориса і Гліба у Вишгороді.

Археологічні матеріали і дані літопису засвідчують, що Вишгород часів Київської Русі був одним з міських центрів Середнього Подніпров'я. Місто мало широкі економічні і культурні зв'язки не тільки з різними давньоруськими князівствами, а Й із зарубіжними країнами (Візантією, Центральною і Західною Європою, Прибалтикою). Нашестя орд Батия в середині XIII ст. перервало поступальний розвиток середньовічного міста.

Білгород. Стародавній Білгород розташовувався за 23 км на захід від Києва на правому березі р.Ірпінь (нині територія с.Білогородка Київської області). Перша літописна згадка про Білгород стосується 980 р. Після цього він, за підрахунками Г. Г. Мезенцевої, понад 40 разів згадується в літо­писі у зв'язку з важливими внутрішньо- І зовнішньополітичними подіями Київської Русі Х-ХІП ст.

Археологічне вивчення міста розпочалося в другій половині XIX ст. розвідками В. Б. Антоновича, І. П. Хрущова. У XX ст. тут працювали В. В. Хвойка, Б. О. Рибаков, Ю. С. Асєев, А. М. Кірпічников, П. О. Раппо-порт, Д. І. Бліфельд, Г Г. Мезенцева, Є. А. Линьова.

З другої половини І тис. н.е. на території Білгорода функціонувало горо­дище. Його площа становила 8,5 га. В кінці X ст. князь Володимир зміцнює фортифікації і розширює територію міста. Площу дитинця було доведено до 12,5 га. З усіх боків дитинець мав потужні земляні вали, укріплені де рев'яними конструкціями з сирцевим заповненням. Висота валів досягала в окремих місцях 11,5 м.

Рис. 123. Реконструкція оборонної стіни Білгорода (за М. Г. Городцовим і Б. О. Рибаковим).

Як свідчить літопис, на дитинці Білгорода розташовувалися князівські і боярські тереми, храми, єпископський двір. Один із храмів ХП-ХІІІ ст. був усипальницею білгородських єпископів. Вчені вважають, що саме в Білгороді вівся ранній літопис історії Київської Русі. Місто було резиден­цією київських князів. У XII ст. в Білгороді велося досить велике будів­ництво, зокрема, у 1197 р. зведено великий шестистовповий храм Апос­толів. Під час розкопок відкрито фундаменти храму. Це була прямокутна у плані споруда (26,1 х 19,2 м). Зі східного боку храму виступало три апсиди. Собор вінчали три куполи. Стіни храму розписані фресками, а підлога вкрита різнокольоровими майоліковими плитками.

Фундаменти ще однієї церкви, відкриті В. В. Хвойкою, було додатково досліджено Б. О. Рибаковим. Це досить великий чотиристовповий храм з однією апсидою (20,2 х 14,5 м), з підлогою, викладеною майоліковою плиткою. Під храмом відкрито рештки горілої дерев'яної каплички, а також прибудову з білокам'яним саркофагом. У ньому, як вважав Б. О. Рибаков, було поховання єпископа Максима, що помер у 1189 р.

На території дитинця досліджено цілу серію жител, майстерень та гос­подарських приміщень. Частину житлових споруд пов'язують з князівськими і боярськими палацовими комплексами. Інтер'єр цих приміщень прикра­шено майоліковими плитками. Житла рядового населення представлені напівземлянками прямокутної у плані форми площею до 20 м². У житлах виявлено округлі глинобитні печі, а також лежанки вздовж внутрішніх стін, вирізані в материковому грунті.

Посад Білгорода (площа 40 га) був розташований на схід від дитинця. З півночі до дитинця й посаду прилягав окольний град (площа 45 га). 1 посад, і окольне місто були оточені валами з дерев'яними конструкціями, заповненими сирцевою цеглою. Житла посаду були напівземлянковими. Серед майстерень привертають увагу 9 гончарних печей у плані округлої і грушоподібної форми типової двох'ярусної конструкції. Поряд з горнами знайдено чимало кераміки, у тому числі з клеймами у вигляді двозубця. Ця кераміка добре датується Х-ХІІ ст. (Є. А. Линьова, Г. Г Мезенцева). На посаді досліджено також залишки металообробної майстерні (6 х 5,7 м) з двома печами. Тут знайдено залізні шлаки і цілу серію різноманітних за­лізних виробів, що датуються Х-ХІП ст. (Г. Г. Мезенцева, В. Д. Гопак).

Стародавнє кладовище Білгорода локалізується за південною лінією валів посаду. Тут відкрито 22 поховання з трупопокладеннями за християнським обрядом. Поховання супроводжували срібні та бронзові скроневі кільця і персні, а в одному виявлено залишки одягу з дорогої парчової тканини, На кладовищі відкрито і більш давні поховання — трупоспалення. Г. Г. Мезенцева і Я. П. Прилипко пов'язують їх з дружинними похованнями X ст, Речовий інвентар одного з таких поховань складався з залізних стре­мен, вудил, частини руків'я меча з емалевим узором. Друге поховання відносять до трупоспалення у лодії: тут виявлено залишки горілого човна разом з кальцинованими людськими кістками. Серед супровідного інвентарю були залізна шийна гривна, бронзові та срібні прикраси. Отже, могильні комплекси також датують історію Білгорода Х-ХІІІ ст.

Білгород, як І Київ, зазнав нападу орди Багия у 1240 р. Пізніше життя у місті частково відродилося, на його території простежено залишки жител післямонгольського часу.

Родень. Стародавнє місто Родень було розташоване на правому березі Дніпра між сучасними Каневом і с. Пекарі Черкаської області. Перша літо­писна згадка про Родень відноситься до 980 р. і пов'язана з боротьбою за київський князівський престол між Володимиром і Ярополком.

Археологічні дослідження міста розпочав у 1876 р. Д. Я. Самоквасов. Подальші розкопки проводили М. Т. Біляшівський, експедиція Київського університету під керівництвом Г. Г. Мезенцсвої.

Княжа гора, на якій виявлено залишки стародавнього Роденя, підноси­ться на 63 м над Дніпром і навколишньою місцевістю. Площа Княжої гори становить сьогодні всього 4 га. Г. Г. Мезенцева вважає, що неодноразові обвали схилів гори значно скоротили її первісну площу. Історія Роденя своїми коренями пов'язана з полянами середини і третьої чверті І тис. н.е. Одне з поселень полян УІІ-ІХ ст. було розташоване біля підніжжя Княжої гори. Протягом кількох років це селище досліджувала Г. Г. Мезенцева. Вона вважає, що планування поселення, типи жител, господарських при­міщень і весь речовий комплекс УИ-ІХ ст. дуже близькі до пізніших пам'яток Княжої гори, тому історію Роденя, вважає дослідник, слід по­в'язувати із згаданим селищем.

Давне місто складалося з дитинця й посаду. Дитинець займав мисову частину гори і був укріплений валом і ровом. Вздовж гребеня валу стояли дубові стіни-городні. Залишки їх виявлено під час розкопок. З напільного боку відкрито в'їзд до дитинця. Знайдено також залишки дерев'яної башти, яка височіла над в'їздом. Башта була покрита листовою міддю, рештки якої виявлено археологами. Цікаво, що на Княжій горі знайдено мідну пластину, на якій золотою інкрустацією зображено триповерхову башту і частину фортечної стіни, біля якої стоять воїни зі списами й щитами. Пластина датується ІХ-Х ст. і, можливо, передає зовнішній вигляд укріп­лень Роденя.

Посад міста, укріплений валами і ровами, займав решту території Кня­жої гори, а за площею був удвічі більшим за дитинець. Дослідники від­значають значну щільність у забудові міста. Розкопками в Родені виявлено залишки численних будівель — наземні і напівземлянкові житла, господар­ські та ремісничі приміщення. На дитинці відкрито основу трьох великих зрубних споруд. Це були, очевидно, князівські хороми. Тут знайдено срібні та золоті прикраси.

Рис. 124. Ювелірні вироби з городища Княжа гора (літописний Родень).