Координація економічної політики залежно від засобів здійснення може бути двох видів: дискретна та інституціональна. 3 страница

Згідно з Конвенцією щодо створення ОЕСР її основними ці­лями є: сприяння розвиткові світової економіки забезпеченням оптимального економічного розвитку зростання зайнятості і під­вищення рівня життя за збереження фінансової стабільності держав-членів; стимулювання зростання економічного та соціального добробуту в регіоні ОЕСР шляхом координації політики держав-членів координація допомоги держав ОЕСР країнам, що розвиваються.

До складу організації входять 29 країн: Австралія, Австрія. Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспа­нія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика. Нідерланди. Німеччи­на, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія. Республіка Ко­рея, США, тощо

Фінансування організації здійснюється за рахунок внесків її членів. ОЕСР має офіційні відносини з багатьма міжнародними орга­нізаціями, зокрема з МОП, ЮНЕСКО. МВФ, СОТ, ЮНКТАД. У рамках ОЕСР створено кілька автономних організацій: Міжнародне енергетичне агентство (1974 р.), Агентство з ядерної енергії (1972 р.), Центр досліджень і нововведень у галузі освіти (1968 р.), Центр розвитку ОЕСР (1962 р.).

За час існування організації обсяг зовнішньої торгівлі її країн-членів збільшився більше ніж у 40 разів. Договір про створення Європейського Союзу (ЄС) було підписано в 1992 р. в Маастрихті (Нідерланди) керівника­ми держав і урядів 12 держав-членів Європейського співтоварис­тва. 1 листопада 1993 р. договір набрав чинності. 2 жовтня 1997 р. була підписана Амстердамська угода, яку можна розглядати як удо­сконалений варіант раніше підписаної Маастрихтської угоди. Під­писанню угод про ЄС передував досить тривалий процес побудови європейської інтеграційної моделі і відповідних інститутів Європейського

Союзу, тобто органів управління самою наднаціональною організацією. На сьогодні ЄС стоїть на найвищому щаблі європейської економічної і політичної інтеграції. Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов усі етапи – від зони вільної торгівлі до нової інтеграції. Список країн-членів ЄС наведений у табл. 1.( Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Італія, Бельгія, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобританія, Греція, Італія, Австрія, Португалія, Італія, Австрія, Фінляндія, Швеція, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, Румунія, Болгарія, Хорватія, Туреччина

Цілями Євро­пейського Союзу були визначені:

— створення міцного союзу народів Європи;

— сприяння збалансованому та довгостроковому економічно­му прогресу, особливо завдяки створенню простору без внутріш­ніх кордонів;

— посилення економічного і соціального співробітництва;

— утворення економічного і валютного союзу і впровадження в перспективі єдиної валюти; утвердження власної ідентичності в міжнародній сфері, особливо шляхом проведення спільної зовні­шньої політики і політики в сфері безпеки, а в перспективі – спільної оборонної політики;

— розвиток співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ;

— збереження та примноження спільних надбань.

Перехід до Економічного і валютного союзу (ЕВС), передба­чений Угодою про Європейський Союз, є заключним етапом формування цілісної господарської системи в ЄС. Ці­лями ЕВС є:

— реалізація жорстко скоординованої, тобто спільної еконо­мічної політики держав-членІв, що передбачає визначення основ­них орієнтирів і низки кількісних макроекономічних показників, якими повинні керуватися національні уряди, а також контроль з боку органів ЄС за дотриманням цих показників і застосування санкцій до держав-порушниць:

— забезпечення ефективного функціонування єдиного внут­рішнього ринку і проведення загальної економічної політики в ЄС за допомогою єдиної грошово-кредитної системи, ключовими елементами якої повинні стати євро і Європейський центральний банк, який має ті самі функції, які раніше виконувалися націо­нальними центральними банками;

— зміцнення валютної стабільності в міжнародному плані, покликане нейтралізувати негативний вплив на ЄС зовнішніх ва­лютних потрясінь; перетворення євро в одну з найважливіших резервних валют і зміцнення її позицій відносно долара.

Основними напрямами діяльності економічного союзу в рам­ках ЄС є такі:

— повна ліквідація внутрішніх обмежень на пересування то­варів, капіталу, послуг і трудових ресурсів; створення спільного ринку, економічного і валютного союзів; створення єдиного вну­трішнього ринку;

— проведення спільної торгової політики; встановлення єди­них зовнішніх тарифів;

— здійснення спільної політики в галузі риболовства, сільсь­кого господарства і транспорту; розробка і проведення єдиної аг­рарної політики;

— гармонізація систем правового забезпечення: зближення за­конодавств країн-членів;

— розробка і проведення єдиної антимонопольної політики; забезпечення режиму захисту від недобросовісної конкуренції;

— проведення єдиної промислової політики; сприяння прове­денню наукових досліджень, удосконаленню технологій, створенню транс'європейських мереж: сприяння підвищенню конкурентоспроможності країн-членів;

— розробка і здійснення єдиної політики вгалузі енергетики, туризму, транспорту;

— гармонізація національних валют, створення єдиної валюти;

— проведення єдиної політики в галузі охорони навколишньо­го середовища;

— здійснення єдиної політики в соціальній сфері; сприяння високому рівню зайнятості і соціального захисту, розвитку охо­рони здоров'я;

— сприяння забезпеченню високого рівня освіти і професійної підготовки;

— забезпечення правового захисту виробників і споживачів товарів.

Головними органами Європейського Союзу є:

1. Європейська рада.

2. Європейський парламент.

3. Рада Європейського Союзу.

4. Європейський суд.

Європейська рада є вищим органом ЄС. Вона складається з керівників держав або урядів та їх політиків, якими є міністри закордонних справ.

Європейський парламент складається з представників держав ЄС, які обираються прямим загальним голосуванням. Представники обираються на п'ятирічний термін. У парламенті вони гуртуються не за країнами, а по партіях.

Рада Європейського Союзу називається ще Радою міністрів, оскільки її членами є міністри країн-учасниць. Рада забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів, розробляє процедурні правила діяльності органів Союзу. Вона встановлює також розміри зарплати та винагород для посадових осіб Союзу.

Європейська комісія є виконавчим органом Союзу. Вона забезпечує дотримання всіх положень Угоди про утворення ЄС всіма структурними підрозділами. Комісія готує рекомендації щодо прийняття рішень з різних питань діяльності Союзу, бере участь у розробці найважливіших заходів, які здійснюють Рада і Парламент. Комісія також готує загальний щорічний звіт про діяльність ЄС.

Європейський Суд забезпечує дотримання законності при тлумаченні положень Угоди про ЄС. Судді та адвокати обираються з числа осіб, незалежність, компетентність і порядність котрих не підлягає сумніву; вони призначаються на термін 6 років. Судді обирають президента Суду строком на 3 роки. Фізична або юридична особа може оскаржити в Суді дії будь-якої інстанції Союзу щодо неї.

Засідання Суду відбуваються в його головному офісі в м. Люксембург.

¨ Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) створена у 1960 р. на основі Сток

гольмської конвенції. На відміну від ЄС, ЄАВТ є регіональним економічним угрупованням із збереженням суверенних прав країн-членів і відсутністю наднаціональних інститутів. Великобританія, котра спочатку не приєдналася до шести країн Європейсько­го співтовариства, з власної ініціативи організувала ЄАВТ, чле­нами якої у різні роки були Австрія, Великобританія, Данія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Фінляндія, Швей­царія, Швеція. В подальшому Австрія, Великобританія, Данія, Португалія, Фінляндія, Швеція вийшли з ЄАВТ і приєдналися до Європейського співтовариства. Сьогодні ЄАВТ налічує чотири країни-учасниці.

Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві. В Брюсселі діє відділення організації. Мета організації:

— сприяти стійкому зростанню економіки, фінансової стабі­льності, раціональному використанню ресурсів;

— сприяти розширенню світової торгівлі і послідовному усу­ненню торгових бар'єрів;

— розвивати торгівлю в умовах добросовісної конкуренції;

— сприяти забезпеченню повної зайнятості населення, під­вищенню рівня життя в країнах-членах.

У торгівлі між країнами-членами ЄАВТ скасовані всі мита, але зберігаються зовнішні митні тарифи. ЄАВТ налає мож­ливість використовувати режим вільної торгівлі між різними економічними угрупованнями, регіонами та окремими країнами. Як твердять західні експерти, ЄАВТ – унікальне явище на євро­пейському просторі, оскільки, з одного боку, є своєрідним трам­пліном для вступу в ЄС, з іншого – об'єднує й ті країни, які на першому етапі не виявляють бажання набути членства в ЄС.

Організаційна структура ЄАВТ представлена: Радою, постійними комітетами та секретаріатом.

¨ Європейський економічний простір (ЄЕП) створений у травні 1992 р. в результаті

дворічних переговорів між ЄАВТ та ЄС, які підписали угоду про Європейський економічний простір (ЄЕП), що утворив величезний ринок. Угода набрала чинності в 1994 р., і її положення застосовуються на практиці 18 державами-учасницями. Згідно з підсумками проведеного в 1992 р, референдуму Швейцарія не ратифікувала цієї угоди.

Угода про ЄЕП передбачала вільне пересування товарів, по­слуг, капіталів та людей; узгодження політики в галузі економі­ки, наукових досліджень, споживання, навколишнього середови­ща, соціальної політики, освіти; створення правової системи для реалізації спільних норм і правил.

¨ Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ) започаткована у Бу­дапешті в листопаді 1989 р.

представниками чотирьох держав: Австрією, Югославією (СФРЮ), Італією та Угорщиною.

Мета ЦЄІ — подолання розмежувальних ліній, зміцнення стабільності й безпеки у центрі континенту, сприяння інтеграційним процесам у Європі, забезпечення необхідної підготовки країн-учасниць до вступу у ЄС. На сьогодні учасницями Ініціативи є 17 країн (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Італія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Слове­нія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Македонія, Югославія). Голови урядів країн-учасниць Ініціативи збираються на щоріч­ні конференції. В рамках Ініціативи функціонують спеціалізовані робочі групи.

Основними напрямами діяльності, що цікавлять Україну в ЦЄІ є транспорт, охорона довкілля, наука і технології, боротьба з орга­нізованою злочинністю та тероризмом, проблеми національних меншин і міграції, молодіжний обмін, прикордонна співпраця.

Україна розглядає свою участь в ЦЄІ під кутом зору загальної спрямованості на утвердження її як впливової європейської держави.

¨ Рада держав Балтійського моря (РДБМ) створена у 1992 р. за ініціативою Німеччини і

Да­нії як координуючий орган країн Балтійського регіону. До складу Ради увійшли 11 держав: Німеччина, Данія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Російська Федерація, Фінляндія, Швеція, Естонія. РДБМ співробітничає з Європейською комісією.

Мета РДБМ — сприяння регіональному співробітництву дер­жав Балтійського моря, підтримання стосунків з іншими держа­вами і міжнародними організаціями. У Копенгагенській декларації (1992 р.) визначені такі галузі співробітництва в межах РДБМ: підтримка нових демократичних інститутів; економічна і технічна допомоги, й охорона здоров'я; охорона навколишнього середовища; енергетика; культура і освіта; транспорт і зв'язок; туризм; інформація.

¨ Співдружність Незалежних Держав (СНД) створена на основі Угоди про створення

Співдружності Незалежних Держав, підписаної вищими керівниками Республіки Білорусь, Російської Федерації та України 8 грудня 1991 р. в Біловезькій пущі. В столиці Казахстану Алма-Ата 21 грудня 1991 р. на нараді глав нових незалежних держав було підписано Протокол до Угоди, в якому зазначалося, що Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан і Україна на рівноправних засадах утворюють Співдружність Незалежних Держав. Пізніше до Співдружності приєдналася і Грузія. Членст­во в організації є добровільним і кожний з учасників має право призупинити чи припинити своє членство в СНД, повідомивши про це її учасників за рік (стаття 10 Угоди).

Цілями Співдружності проголошені:

— співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній і культурній галузях;

— сприяння всебічному і збалансованому економічному і соці­альному розвитку держав-членів у межах загального економічного простору, а також міждержавному співробітництву н інтеграції;

— забезпечення прав людини і основних свобод відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та доку­ментів ОБСЄ;

— співробітництво з мстою забезпечення миру і безпеки, прийняття ефективних заходів до скорочення озброєння і війсь­кових витрат, ліквідації ядерної зброї та інших видів озброєння;

— мирне врегулювання суперечок і конфліктів між державами-членами.

Основними принципами діяльності організації та її членів бу­ли визнані:

1) суворе дотримання взятих на себе міжнародних зобов'я­зань; 2) невтручання у внутрішні справи; 3) дотримання терито­ріальної цілісності й недоторканості кордонів СНД; 4) суворе до­тримання міжнародних норм у сфері прав людини й основних свобод, включаючи права національних меншин; 5) об'єктивне висвітлення громадсько-політичного життя в засобах масової ін­формації держав-членів, недопущення поширення повідомлень, які могли б стати причиною міжнаціональної ворожнечі: 6) забо­рона діяльності політичних партій та угруповань, що пропагують ідеї фашизму, расизму.

Україна є асоційованим членом СНД. Вона не підписала Ста­тут СНД через те, що деякі його положення суперечать українсь­кому законодавству. Україна ставиться до СНД як до організації з дорадчими функціями і віддає перевагу двосторонньому спів­робітництву, а не багатосторонньому.

¨ Організація Чорноморського економічного співробітництва. 25 червня 1992 р. у

Стамбулі глави 11 держав і урядів (Азер­байджану, Албанії, Вірменії, Болгарії, Греції, Грузії, Молдови. Росії, Румунії, Туреччини та України) підписали Декларацію про Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), яка визначала загальні рамки діяльності цього міждержавного об'єднання.

У документі були визначені такі цілі організації: 1) перетво­рення Чорного моря в море миру та добробуту шляхом розвитку дружніх та добросусідських відносин; 2) поглиблення двосто­роннього та багатостороннього співробітництва як між країнами-членами, так і з іншими заінтересованими країнами; 3) спри­яння економічному, технологічному і соціальному прогресу, а також вільному підприємництву; 4) охорона специфічних еко­номічних інтересів держав-учасниць, особливо країн, які пере­бувають на етапі переходу до ринкової економіки; 5) викорис­тання всіх можливостей для розвитку та диверсифікації їхнього співробітництва в економіці, промисловості, науці, технології й охороні навколишнього середовища. Зокрема, в Декларації за­значається підтримка приватного бізнесу, безперешкодного ру­ху товарів, послуг та капіталів, створення вільних економічних зон, обміну інформацією комерційного характеру, новими тех­нологіями, реального узгодження програм захисту Чорного мо­ря від забруднення. З часом статус спостерігача в ЧЕС отримали Польща. Ділова рада ЧЕС, Туніс, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Італія. Австрія, Франція та Німеччина. Штаб-квартира організації знаходиться в Стамбулі (Туреччина). Україну в ОЧЕС представляє посол України в Турецькій республіці.

¨ Асоціація держав Південно-Східної Азії(АСЕАН) була створена п'ятьма державами

(Брунеєм, Індонезією, Малайзією, Таїландом, Філіп­пінами) у 1967 р., які підписали Бангкокську декларацію. В 1976 р. цю декларацію було доповнено Угодою про дружбу і співробітни­цтво в Південно-Східній Азії і Декларацією АСЕАН, підписаною в Балі. У 1992 р. була підписана Сінгапурська декларація, спрямова­на на поглиблення економічного і політичного співробітництва і інтеграції в регіоні, а також збільшення числа членів. В організа­цію додатково вступили В'єтнам, Камбоджа. Лаос, Сінгапур. Спостерігачами в організації є М'янма (Бірма) і Папуа-Нова Гвінея.

Цілі організації: сприяння регіональному співробітництву в економічній, соціальній та культурній сферах з метою зміцнення миру в регіоні; прискорення економічного зростання, соціального прогресу та культурного розвитку в регіоні на основі спільних дій у дусі партнерства і рівноправ'я; заохочення активного спів­робітництва та взаємної підтримки в економічній, соціальній, культурній, технічній, науковій та адміністративній сферах; взаємодія у сфері науки й освіти, сільського господарства, промис­ловості та ін.; сприяння тісному співробітництву з міжнародними регіональними організаціями.

¨ Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) створене в 1989 р. з

метою підтримання зростання і розвитку країн-учасниць. Членами організації є: Австралія, Бруней, Гонконг, Індонезія, Канада, Китай, Кірібаті, Малайзія, Маршаллові острови, Мек­сика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Південна Корея, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія.

Створення організації має сприяти зростаючій економічній взаємозалежності держав Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) у сфері послуг, капіталу, технологій; зміцненню відкритої багатосторонньої торгової системи; підвищенню ступеня лібералізації торгівлі та інвестицій вАТР; зміцненню і стимулюванню розвитку приватного сектора; використанню принципів вільного ринку для збільшення переваг регіонального співробітництва.

¨ Ліга арабських держав, або Арабська ліга (ЛАД) була утворена в 1945 р. сімома

арабськими державами (Єгиптом, Іраком, Єменом, Ліваном, Саудівська Аравією, Сирією, Йорданією) з метою поглиблення зв'язків між державами-членами в різних сферах (економіка, фі­нанси, транспорт, культура, охорона здоров'я), координації дій для захисту національної безпеки і забезпечення незалежності та суверенітету, реалізації спільних інтересів держав-членів. Крім названих вище країн до складу Арабської ліги сьогодні входять: Алжир, Бахрейн, Джібуті, Катар, Коморські Острови, Кувейт, Лі­вія, Мавританія, Марокко, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Палестина, Сомалі, Судан, Туніс.

Штаб-квартира організації знаходиться в Каїрі (Єгипет).

¨ Рада арабської економічної єдності (РАЕЄ) створена в 1964 р. державами-чле­нами ЛАД.

До складу організації входять 12 держав: Єгипет, Ірак, Йорданія, Ємен, Кувейт, Лівія, Мавританія, Об'єднані Арабські Емірати, Палестина, Сирія, Сомалі, Судан. Метою організації є створення спільного ринку, в якому існує вільний рух товарів, капі­талу і робочої сили. Діяльність РАЕЄ спрямована на уніфікацію за­конодавства країн-членів, узгодження економічної політики і коор­динацію в усіх найважливіших галузях економіки, створення спіль­них арабських компаній. У межах РАЕЄ для координації підприєм­ницької діяльності та обміну знаннями і досвідом створені такі спеціалізовані об'єднання підприємців: Арабський союз текстильної промисловості (Сирія), Арабський союз із цементу і будівельних матеріалів (Сирія), Арабська федерація з цукру (Судан), Арабська федерація виробників хімічних добрив (Кувейт), Арабська федера­ція машинобудування (Ірак), Арабська федерація виробників рибної промисловості (Ірак), Арабська федерація харчової промисловості (Ірак), Арабська федерація з судноплавства (Ірак) та ін.

¨ Карибське співтовариство і Карибський спільний ринок (КАРІКОМ) створені в 1973

р. на основі Карибської асоціації вільної торгівлі і мають на меті: сприяння економічному співробітництву на засадах механізмів спільного ринку; координацію зовнішньої політики держав-членів; створення спільних інститутів і співро­бітництво в таких галузях, як охорона здоров'я, освіта, культура, комунікації і промисловість.

Спільний ринок тлумачиться як складова частина Карибсько­го співтовариства. Договір про створення КАРІКОМ був оформ­лений після підписання ряду декларацій держав-членів Кариб­ського співтовариства: про структурну політику і тіснішу інтег­рацію країн-членів (1984 р.), про розвиток місцевого і регіональ­ного підприємництва в країнах-членах (1985 р.), про раціональне природокористування і охорону навколишнього середовища Карибського басейну, про подальший розвиток інтеграції (1989 р.), про розвиток країн Карибського басейну до 2000 р. і далі (1991 р.).

У КАРІКОМ об'єдналися такі країни: Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Сурінам, Трінідад і Тобаго, Ямайка. Асоційованими членами є: Віргінські Британські Острови і Острови Теркс і Кайкос.

РОЗДІЛ 4. МІЖНАРОДНІ НЕУРЯДОВІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІ

Більшість міжнародних неурядових економічних організацій мають як установчі документи статути, в яких відображено цілі та принципи діяльності, питання членства, склад та компетенцію структурних підрозділів, порядок прийняття рішень та їх види, бюджетні питання, форми і напрями діяльності тощо. Але не всі неурядові організації мають такий статут.

Членами міжнародних неурядових організацій на відміну від міждержавних, у роботі яких беруть участь представники урядів, є приватні особи (індивідуальне членство), національні організа­ції (колективне членство) або і ті, і ті одночасно (індивідуальне та колективне членство). До більшості неурядових організацій входять колективні члени – національні асоціації, національні групи, національні професійні організації тощо. Деякі організації включають і представників держав, але вони мають особливий статус, і сутність неурядової організації від цього не змінюється.

Бюджети неурядових організацій формуються головним чи­ном за рахунок членських внесків, розміри яких визначаються керівними органами цих організацій за спеціальними шкалами. Додатковими джерелами фінансування можуть бути приватні пожертвування, фінансова підтримка різних фондів, урядів, ін­ших міжнародних організацій.

Міжнародні неурядові економічні організації можна поділити на такі групи:

- загальноекономічні – Європейське товариство для вивчення громадської думки і ринкової кон'юнктури (ЕСОМАР); Міжна­родна торговельна палата (МТП); Спілка міжнародних ярмарків (СМЯ); Міжнародний центр з оптової торгівлі;

- галузеві – Міжнародна конференція виробників електроенергії, Європейський комітет з виробництва текстильного обладнання, Міжнародний центр з хімічних добрив, Європейський меблевий союз, Міжнародна асоціація звиробництва молочних продуктів, Всесвітня асоціація туристських агентств тощо;

- кооперативні – Міжнародний кооперативний альянс (МКА), Карибська кооперативна конфедерація, Скандинавське коопера­тивне оптове товариство тощо;

- громадські організації, які вивчають економічні та соціальні питання, – Міжнародна асоціація економічних наук (МЕА), Міжнародний статистичний інститут, Міжнародна рада з вивчення проблем народонаселення, Міжнародний комітет з наукової організації праці в сільському господарстві, Міжнародний інститут з вивчення економічного життя суспільства.

Хоч міжурядові та неурядові організації мають різну спрямованість, об'єднувальним моментом для цих двох типів організацій є наявність сукупності інтересів, що виходять за межі національних кордонів. Якщо міжурядові організації є мостом між урядами, то неурядові — це міст між народами. Загалом міждержавні організації визнаються важливими суб'єктами міжнародних відносин, без огляду на те, що вони схильні виражати вузькі інтереси національних урядів. Безумовно, такі організації, як Міжнародна конфедерація акордеоністів або Всесвітня федерація кравців, не впливають на міжнародні справи. Натомість такі недержавні організації, як Римсько-католицька церква, об'єднання захисників навколишнього середовища «Green Peace», революційні групи, наприклад «Організація визволення Палестини», помітно впливають на світові події, зважаючи насамперед на незалежність їхніх дій і оцінок від урядів.

Проте неурядові економічні організації нині все ще відіграють другорядну, допоміжну роль у координації міжнародного еконо­мічного співробітництва; мають обмежені фінансові можливості, порівняно невелику кількість персоналу.

Різні за своїми цілями та складом, формами та методами діяль­ності, функціональною спрямованістю економічні неурядові орга­нізації мають досить схожу систему керівних органів, яка складає­ться з таких основних видів: вищі, виконавчі, адміністративні.

Вищі органи, як і в міжурядових організаціях, вирішують найважливіші питання діяльності організації. Основною формою роботи цих органів, що мають представницький характер, є проведення сесій у терміни, визначені статутом.

Виконавчі органи забезпечують роботу організації у період між сесіями вищих органів, контролюють реалізацію рішень, готують наступні сесії. Вони формуються вищими органами неурядової організації і проводять свої засідання кілька разів на рік.

Адміністративні органи ведуть поточні справи організації: вирішують організаційні питання, представляють організацію в зов­нішніх відносинах, організують документообіг, відповідають за ді­ловодство, публікацію необхідних документів та матеріалів тощо.

Деякі міжнародні неурядові організації створюють на постійній або тимчасовій основі комітети, комісії, групи експертів або регіо­нальні філії як допоміжні органи для вирішення певних завдань.

Серед сучасних форм діяльності міжнародних неурядових організацій можна назвати такі:

Прийняття постанов органами неурядових організацій є однією з основних форм діяльності, хоч ці рішення мають рекомендаційний характер. Підготовлені та прийняті постанови, проекти, хартії, декларації досить часто використовуються урядами або міждержавними організаціями для розробки відповідних документів.

Організація заходів. Конгреси, конференції, семінари то­що – це форуми, на яких обговорюються актуальні проблеми міжнародних відносин, виявляється ставлення до них національних організацій та окремих учасників. Уряди також використо­вують такі зустрічі для висловлення своєї позиції з певного пи­тання у привітаннях (посланнях) глав держав і урядів.

Проведення дослідної роботи (збір інформації з економічних проблем та її опрацювання, підготовка доповідей, розробка рекомендацій), видання і розповсюдження інформаційних бюлетенів, оглядів, інших матеріалів – реалізація інформаційної та консультативної функцій деяких організацій.

Участь у заходах, що їх організують міжурядові організа­цій, – це риса сучасного розвитку неурядових організацій, свід­чення їхнього авторитету та впливу, подальшого вдосконалення інституціональної структури регулювання світогосподарських зв'язків. Неурядовим організаціям це дає можливість справляти додатковий вплив на перебіг деяких процесів у світовій економіці, впливати на рішення міжурядових організацій, отримувати від останніх додаткові фінансові кошти на реалізацію спільних проектів. А міжурядовим організаціям таке співробітництво дає можли­вість отримувати додаткову інформацію з незалежних джерел, за­лучати до роботи над спільними проектами висококваліфікованих спеціалістів і експертів неурядових об'єднань, використовувати форми роботи організації-партнера для досягнення спільної мети.

Основними неурядовими економічними організаціями є:

Європейське товариство з вивчення громадської думки та маркетингових досліджень (ЄСОМАР); Міжнародна асоціація економічних наук; Міжнародний кооперативний альянс (МКА); Європейський діловий конгрес (ЄДК); Римський клуб; Дакарський клуб.

¨ Європейське товариство з вивчення громадської думки та маркетингових досліджень(ЄС ОМАР) – це інформаційно-дослідний центр, створений у 1948 р. в Амстердамі, який нині пере­творився на найавторитетнішу в світі організацію, що сприяє розвиткові маркетингової діяльності фірм і проведенню марке­тингових досліджень. ЄС ОМАР є юридичною особою і не має комерційних інтересів, структура бюджету товариства складаєть­ся з: членських внесків (60 %), доходів від проведення конгресів та семінарів (17%), процентів по вкладах у банках, виторгів від продажу власних видань, надходжень від рекламодавців (23 %).

Метою діяльності ЄСОМАР є встановлення контактів між маркетологами фірм різних країн, поширення найефективніших методів маркетингових досліджень, а також встановлення і дотримання етичних норм і правил маркетингової діяльності. Членами організації можуть бути тільки спеціалісти з маркетингу. Членство є індивідуальним і платним.