Переломи кісток
Переломи кісток— це порушення їх цілості. Виникають вони у будь-якій частині скелета (рис. 4.12). Переломи можуть бути наслідком травми (механічні) і патологічного процесу (пухлини, остеомієліт, туберкульоз тощо). їх називають відкритими при порушенні цілості шкіри і закритими, коли вона збережена. Спостерігаються переломи без зміщення та зі зміщенням відламків. Близько 80 % становлять переломи кісток кінцівок. Розрізняють діафізарні (ті-
Рис. 4.12. Скелет людини: 1 — груднина; 2 — ключиця;
3 — мечоподібний відросток;
4 — хребетний стовп; 5 — поперечні відростки хребців; 6 — клубова кістка; 7 — великий таз; 8 — малий таз; 9 — кульшовий суглоб; 10 — лобкове зрощення; 11 — сіднична кістка; 12 — стегнова кістка; 13 — наколінник; 14— колінний суглоб; 15 — гомїлковостопний суглоб; 16— внутрішня кісточка; П— зовнішня кісточка; 18 — заплеснові кістки; 19 — плеснові кістки; 20 — фаланги пальців стопи; 21 — п'яткова кістка; 22 — мала гомілкова кістка; 23 — велика гомілкова кістка; 24 — фаланги пальців кисті; 25 — п'ясткові кістки; 26 — зап'ясткові кістки; 27 — променевозап'ястко-вий суглоб; 28 — ліктьова кістка; 29 — променева кістка; ЗО — ліктьовий суглоб; 31 — плечова кістка; 32 — плечовий суглоб; 33 — верхня шелепа; 34 — нижня шелепа; Ї5 — лопатка; 36 — реберна дуга; 37 — остисті відростки хребців; 38 — крило клубової кістки; 39 — куприк; 40 — лобкова кістка
ло кістки), епіфізарні (внутрішньосуглобові) та ме-тафізарні (навколосуглобові) переломи трубчастих кісток.
Переломи характеризуються болем, припухлістю, деформацією (рис. 4.13), появою рухливості у місці травми, кістковим хрустом (крепітація) і порушенням функції.
Рис. 4.13. Припухлість і деформація передпліччя при переломі діафіза ліктьової кістки з вивихом головки променевої кістки |
Лікування переломів зводиться до трьох основних принципів: репозиції— зіставлення відламків кісток, іммобілізації— утримання їх у нерухомому положенні до зрощення перелому (консолідація), відновлення функції.Існують два основні методи лікування переломів: консервативний і оперативний. Перший застосовують у переважної більшості хворих у вигляді фіксаційного і екстензійного методів.
Фіксаційний метод передбачає одномоментне зіставлення відламків кісток ручним способом або спеціальними апаратами і утримання їх до зрощення за допомогою фіксуючих пов'язок. Для цього використовують матеріали, що швидко твердіють, такі, як гіпс, деякі пластмаси, поліамідні смоли та ін. Найбільш поширені гіпсові пов'язки, основою яких є марлеві бинти різного розміру з гіпсовим порошком між його шарами. Гіпс (сульфат кальцію) висушують при температурі 130 °С і розтирають у порошок. При замочуванні на-гіпсованого матеріалу він твердіє при температурі води 15 °С за 10 хв, а при 40 °С — за 4 хв.
Фіксаційний метод іммобілізації використовується при переломах без зміщення або тих, що легко репонуються. Залежно від виду і локалізації перелому застосовують гіпсові колову (циркулярну) пов'язку і лонгету, що охоплює кінцівку на 1/2 — 1/3 обхвату (рис. 4.14).
При накладанні гіпсових пов'язок обов'язково фіксують два суглоби — вище і нижче перелому, а при переломах плечової і стегнової кісток — три. Гіпсові лонгети застосовують при лікуванні деяких переломів кісток передпліччя, гомілки, стопи. її накладають при ушкодженнях верхніх кінцівок по розгинальній стороні, на нижніх — по згинальній і фіксують марлевими бинтами. У випадках відкритих переломів кісток використовуються вікончаста (див. рис. 4.14, 11) і мостовинна циркулярні гіпсові пов'язки, що мають отвори для лікування ран.
Гіпсові пов'язки технологічно простіші. Вони щільно прилягають до тіла і добре утримують зіставлені відламки кісток, дозволяють при переломах нижніх кінцівок покидати ліжко і ходити на милицях до утворення кісткового мозоля, легко і безболісно знімаються. Однак найближчі до перелому суглоби надовго знерухомлюються, порушується їх функція. М'язи на час іммобілізації поступово втрачають свій тонус і скорочувальну здатність.
Екстензійний метод полягає у зіставленні і утриманні відламків до зрощення перелому за допомогою систем постійного витягання. Використову-
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
ється цей метод тоді, коли не вдається зіставити відламки одномоментно. При такому лікуванні переломів спочатку поступово, протягом декількох годин або діб, за допомогою обтяження добиваються зіставлення відламків (репозиційна фаза). Після цього обтяження зменшують і утримують витягання до зрощення кісток (ретенційна фаза). Застосовують витягання скелетне, липкопластирне, клеолове, цинк-желатинове і за допомогою манжетки.
Скелетне витягання (рис. 4.15) використовується при лікуванні косих, гвинтоподібних і осколкових переломів довгих трубчастих кісток, деяких переломів таза, верхніх шийних хребців, кісток у ділянці гомілковостопно-го суглоба і п'яткової кістки.
При цьому способі лікування кінцівок проводять спицю через кістку у ділянці виростків стегна або бугристості великогомілкової кістки при переломах стегна, через п'яткову кістку — при переломах гомілки, через ліктьовий відросток — при переломах плеча (рис. 4.16). Спицю закріплюють у дузі, до якої підв'язують шнур, пропускають його через блоки і залежно від ступеня розвитку м'язів підвішують гирі масою 8-14 кг при переломах стегна і 4-8 кг —
Рис. 4.14. Види гіпсових пов'язок: І — при переломах дистального кінця променевої кістки; 2 — при переломах кісток передпліччя; 3 — гіпсова лонгета при надвиростковому переломі плечової кістки; 4 — торакобрахіальна пов'яїка при переломах плечової кістки; 5 — гіпсовий корсет при переломах нижню грудних і поперекових хребців; б — переломи кісточок; 7 — діафізів кісток гомілки; 8 — виростка великогомілкової кістки; 9 — задня гіпсова лонгета при переломі малогомілкової кістки; 10 —кокситната 11 — вікончаста гіпсові повяїки яри переломі діафіза або шинки стегна
кісток гомілки. Хворий лежить на спеціально обладнаному ліжку, а ушкоджену кінцівку кладуть на шину Белера, Брауна, ЦІТО або Богданова, що дає можливість здійснювати тягу за дистальні відділи ушкодженої кінцівки (рис. 4.17).
Витягання знімають після то
го, як сформується кістковий мо
золь, що підтверджується рентге
нограмою та здатністю хворого ак
тивно піднімати ногу чи руку. Від
бувається це приблизно через
20-50 діб, що залежить від локалі
зації і характеру перелому, віку
хворого. Після зняття витягання
накладають відповідні гіпсові
пов'язки на час, щоб кістковий мо-
Рис. 4.15. Система постійного скелетного ЗОЛЬ ПОВНІСТЮ ЗМІЦНИВСЯ.
витягання при переломі діафізів кісток гомілки Липкопластирне, КЛЄОЛОВЄ,
цинк-желатинове витягання використовується при переломах кісток верхньої кінцівки (рис. 4.18), при лікуванні переломів у дітей.
Скелетне витягання залишає
відкритим місце перелому І дає
змогу щоденно контролювати
травмовану ділянку. Вона не зне-
рухомлює найближчі до перело
му суглоби, що надає можливість
починати раннє функціональне
лікування. Разом з цим скелетне
витягання при переломах нижніх
кінцівок приковує хворого до
Рис. 4.16. Місця проведення спиці при накла- ліжка і дозволяє йому встати і хо-
данні скелетного витягання дити лише після зняття іммобілі-
зації. Оперативний метод лікування переломів складається із відкритого (через операційну рану) зіставлення кісткових відламків і міцного утримання їх стрижнями, цвяхами, гвинтами, шурупами, дротом, металевими пластинами (металоостеосинтез), кістковими штифтами, трансплантатами (рис. 4.19). Після операції накладається відповідна гіпсова пов'язка. До цього методу лікування вдаються при відкритих і внутрішньосуглобових переломах, при переломах стегнової кістки, ключиці, плечової кістки, кісток передпліччя,
Фізична реабілітація
Р о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
Рис. 4.17. Обладнане ліжко для витягання при переломах нижніх кінцівок: 1 — балканська рама з пристосуваннями для занять фізичними вправами; 2 —■ шина Белера для укладання ушкодженої кінцівки
а також, якщо інші методи лікування виявились неефективними. Після повної консолідації перелому металеві предмети видаляються.
Оперативний метод лікування переломів забезпечує щільне зіставлення відламків кісток і міцне утримання їх, створює оптимальні умови для зрошення перелому. Все це дозволяє раніше використовувати дозовані навантаження і значно зменшує строки перебування хворого у ліжку. Однак цей метод показаний тільки при деяких переломах, хірургічне втручання завдає додаткової травми хворому і після повного зрошення кісток при металоостео-синтезі необхідна повторна операція для вилучення металевих предметів.
Зрошення переломів відбувається у визначеній послідовності розвитку регенеративного процесу, який має декілька фаз. Спочатку поступово утворюються, розмножуються і диференціюються кліткові елементи, виникає остео-лоїдна тканина і через 4-6 тиж утворюється первинний кістковий мозоль, що спаює кісткові
відламки. Однак це м'який мо- _ .,. „
Рис. 4.18. Липкопластирне витягання при пере-
золь і рухливість кісток у місці ломі діафіза плечової кістки
перелому зберігається. Згодом в ньому відкладаються солі кальцію і відбувається окостеніння, що призводить до утворення міцного вторинного кісткового мозоля. Одночасно з цим проходить поступова структурна перебудова кісткового мозоля, що триває місяцями.
Рис. 4.19. Металоостеосинтез діафізів кісток передпліччя пластинами з болтами |
Розрізняють первинне і вторинне загоєння переломів кісток. При первинному загоєнні відмічається добра регенерація і швидке утворення нормальної кісткової тканини. Вторинне загоєння характеризується надмірним утворенням кісткового мозоля і виникає внаслідок помилки у зіставленні відламків та іммобілізації, а також в ослаблених хворих.
Діафізарні переломиплеча, передпліччя, стегна, гомілки трапляються дуже часто. Вони виникають у верхній, середній або нижній частині тіла кістки і можуть бути поперечні, повздовжні, косі, гвинтоподібні, осколочні, вбиті (рис. 4.20), без зміщення і зі зміщенням відламків. У дітей спостерігаються переломи за типом зеленої гілки: ламається кістка без ушкодження окістя, вони часто виникають по лінії епіфізарного хряща (епіфізіоліз). Іммобілізація проводиться шляхом гіпсових пов'язок, витяганням і оперативно. Після іммобілізації, незалежно від її методу, у комплексному лікуванні призначають засоби фізичної реабілітації.
У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.
Лікувальна фізична культура при діафізарних переломах призначається з 1-2-го дня за двома періодами: І — іммобілізаційний, II — постіммобілізацій-ний.
І період— іммобілізаційний, продовжується до утворення кісткового мозоля і зняття іммобілізації. Його завдання: попередження пневмонії, тромбозу, пролежнів, трофічних розладів, атрофії м'язів,.контрактур, остео-порозу, стимуляція регенеративних процесів, навчання прикладних і побутових навичок самообслуговування. Застосовують ранкову гігієнічну гімнастику, лікувальну гімнастику по 10-15 хв, самостійні заняття 4-6 разів на день.
У комплексах лікувальної гімнастики використовують до 75 % загально-розвиваючих і близько 25 % спеціальних вправ. Призначають вправи для вільних від іммобілізації суглобів, тиск по осі кінцівки, ізометричні напруження м'язів спочатку 2-3 с, а у подальшому — 5-7 с Рекомендуються уявні рухи в знерухомлених суглобах з одночасним виконанням активних у симетричних ділянках здорової кінцівки.
У випадках переломів кісток ніг, якщо методом фіксації є гіпсова пов'язка, в кінці періоду дозволяється встати і ходити за допомогою милиць, частково навантажувати хвору ногу, поступово переносячи на неї до 80 % маси тіла. Ще
Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 3104;