Фізична реабілітація. Розділ 3. Фізична реабілітація
Розділ 3. Фізична реабілітація
жовчних шляхів, органів травлення; Закарпаття — Поляна, Свалява, мінеральні води яких ефективні при захворюваннях шлунково-кишкового тракту; середньої частини України ■— Миргород, Березовські мінеральні води. В Прикарпатських санаторіях, окрім мінеральних вод, застосовують озокерит, який постачається з єдиного в Україні родовища у м. Бориславі (Львівська обл.).
Грязьові курорти. До курортів цього профілю, в яких основним засобом лікування є грязі (пелоїдотерапія), належать Саки (Крим), Куяльник (Одеська обл.), Слов'янськ (Донецька обл.), Бердянськ (Запорізька обл.). Є курорти, де пелоїдотерапію використовують як додатковий лікувальний чинник: Євпаторія, Трускавець, Моршин, Любінь Великий, деякі Одеські курорти та ін.
Головним лікувально-профілактичним закладом курортує санаторій. Вньому в комплексному лікуванні використовуються специфічні курортні чинники у вигляді кліматотерапії, бальнеотерапії або пелоїдотерапії і неспецифічні, загальні для всіх санаторіїв, що грають важливу, а здебільшого і головну роль у лікуванні багатьох захворювань і реабілітації хворих. Це засоби фізичної реабілітації, дієтотерапії, медикаментозне лікування, санаторно-курортний режим. Однак незалежно від превалювання тих чи інших чинників ефект санаторного етапу реабілітації буде складатися з їх сумарної дії на організм.
У курортній місцевості розташовуються не тільки санаторії, а й заклади відпочинку: пансіонати, будинки відпочинку, дитячі здравниці, спортивно-оздоровчі табори і тренувальні бази, що мають переважно оздоровчу і профілактичну спрямованість.
Основою санаторного лікування с санаторно-курортний режим.Він передбачає спеціально складений спосіб та ритм життя пацієнтів під час перебування у санаторії; продумане застосування фізичних тренувань і відпочинку, харчування, сну; правильне чергування фізіотерапевтичних процедур та інших лікувальних чинників; поступове загальне навантаження на організм. Розрізняють такі санаторно-курортні режими: слабкої, помірної та інтенсивної дії.
Режим № І — слабкої дії, призначають в перші 3-5 днів під час акліматизації і пристосування до нових умов життя. Всі лікувальні заходи спрямовані на поступову адаптацію хворого і носять щадний характер. Кліматолікування проводиться у вигляді перебування на верандах, повітряних ванн, прогулянок. Бальнеотерапію призначають найчастіше з третього дня. Рухова активність передбачається у щадному режимі.
Режим №2 — помірної дії, передбачає помірно тренуючу дію кліматоте-рапевтичних процедур: повітряних і сонячних ванн, морських купань, водолікувальних процедур, газових і мінеральних ванн, недовготривалих, із невеликою концентрацією інгредієнтів. Рухова активність розширюється і здійснюється за щадно-тренуючим режимом, окрім лікувальної фізичної культури, лікувального масажу за показаннями, можуть застосовуватися механотерапія і працетерапія.
Режим № 3 — Інтенсивної дії, є заключним. В останні 10-12 днів призначають кліматобальнео- і гідропроцедури у тренуючому режимі: збільшення часу дії і концентрації інгредієнтів у воді, частіше їх застосування. Руховий режим — тренуючий із застосуванням практично всіх засобів фізичної реабіліта-
ції. Використовують вправи великої інтенсивності, тренування на велоергометрах, інтенсифіковані програми з ходьби, плавання, туризму, прогулянок на лижах, спортивних ігор, розважальні заходи.
Перебування у санаторії суттєво впливає на нервово-психічну сферу пацієнтів. Виключення із повсякдення побутових та службових обставин, лікарняних умов; особливості клімату і сприятливий вплив гарних природно-ландшафтних чинників, прогулянок і туризму, плавання та гідропроцедур, спортивних ігор, розважальних заходів викликають позитивні емоції, відвертають від неприємних думок і повертають упевненість у світле майбутнє. Все це разом з аутотренінгом, гіпнозом, музикотерапією, психофармакологічними препаратами та іншими психотерапевтичними засобами сприяє психічній реабілітації.
Застосування санаторного лікування і відпочинку на курорті підтримує чи відновлює працездатність, скорочує терміни тимчасової непрацездатності, попереджає або зменшує інвалідизацію, забезпечує виробничу і соціальну реабілітацію.
Термін перебування пацієнтів у санаторіях здебільшого 24 дні, а у деяких спеціалізованих -— 28-53 дні і більше (туберкульоз, спінальні хворі). Хворих направляє в санаторій лікар залежно від захворювання і віку (дитячі, підліткові, дорослі).
Для лікування встановлено такі профілі санаторіїв: для пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи, органів травлення, органів дихання не-туберкульозного походження, жіночої статевої сфери, органів руху, шкіри, нирок і сечовивідних шляхів, обміну речовин. Є санаторії для лікування туберкульозу, спастичних паралічів, кардіохірургічних хворих тощо.
Після закінчення санаторного лікування пацієнту видають на руки курортну книжку, де зазначено, яке лікування він приймав, його результати і рекомендації щодо подальшого життя. У випадках, коли санаторне лікування є проміжним етапом реабілітації хворого, необхідно визначити, як збільшити руховий режим, змінити режим праці, харчування і продовжувати реабілітацію на диспансерному етапі.
Протипоказання для санаторно-курортного лікування: внутрішні хвороби з вираженою органною та системною недостатністю, хронічні захворювання у стадії загострення, паразитарні та інфекційні хвороби, кахексія, вагітність, ускладнена гінекологічними захворюваннями, психічні хвороби, наркоманія.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Назвати засоби фізичної реабілітації. Як їх застосовують на етапах медичної реабілітації?
2. Охарактеризувати лікувальну фізичну культуру. Чим вона відрізняється від інших методів лікування?
Фізична реабілітація
Розділ 3. Фізична реабілітація
3. Обгрунтувати необхідність застосування ЛФК у фізичній реабілітації хворих. У яких випадках вона протипоказана?
4. Розкрити механізми лікувальної дії фізичних вправ.
5. Які існують форми занять з ЛФК?
6. Охарактеризувати гімнастичні вправи, що використовуються у ЛФК.
7. Які спортивно-при к ладні вправи та ігри використовують у ЛФК?
8. Як будують заняття з лікувальної гімнастики і яких методичних правил слід дотримуватися при його проведенні?
9. Які особливості має гідрокінезитерапія і яким хворим її призначають?
10. Які методи гідрокінезитерапії ви знаєте? Охарактеризувати методи гідрокінези-терапії.
11. Охарактеризувати періоди застосування ЛФК.
12. Які існують загальні вимоги до методики проведення занять з ЛФК?
13. Розкрити зміст рухових режимів, що застосовують у лікарняний і післялікарня-ний періоди реабілітації.
14. Як визначають ефективність застосування ЛФК?
15. З якою метою і як проводять вимірювання рухів у суглобах кінцівок і хребта?
16. З якою метою визначається сила м'язів і як вона оцінюється?
17. Розказати про мануальне тестування м'язових груп верхніх кінцівок.
18. Розказати про мануальне тестування м'язових груп нижніх кінцівок.
19. Обгрунтувати необхідність застосування лікувального масажу у фізичній реабілітації хворих. У яких випадках він протипоказаний?
20. Які механізми лікувальної дії масажу?
21. Як впливає лікувальний масаж на основні системи організму?
22. Охарактеризувати сегментарно-рефлекторний і точковий ручний масаж. У разі яких захворювань їх застосовують?
23. Назвати види апаратного масажу.
24. Розказати про лікувальну дію підводного і водоструменевого душу-масажу та підводного вібраційного масажу. У разі яких захворювань вони показані?
25. Яким чином досягають розслаблення м'язів ділянок тіла під час масажу?
26. Як поєднується лікувальний масаж з ЛФК та іншими засобами фізичної реабілітації?
27. Обгрунтувати необхідність застосування фізіотерапії у фізичній реабілітації хворих. У яких випадках вона протипоказана?
28. Пояснити механізми лікувальної дії фізичних чинників.
29. Охарактеризувати лікувальну дію, показання і протипоказання до застосування гальванізації, електростимуляції, діадинамо- і ампліпульсотерапії, електросну.
30. Охарактеризувати лікувальну дію, показання і протипоказання до застосування індуктотермії, УВЧ- і НВЧ-терапії, магнітотерапії, ультразвуку.
31. Розказати про вплив інфрачервоних, видимих, ультрафіолетових променів на людину. У разі яких захворювань їх застосовують?
32. Як застосовують геліотерапію з метою лікування і профілактики?
33. Розказати про вплив аероіонів, гідроаероіонів на організм та про аерозольтерапію і спелеотерапію.
34. Розказати про гідро- і бальнеотерапію. Як діють на організм водолікувальні процедури залежно від температури води?
35. Назвати захворювання, у разі яких використовують душ, обливання, обтирання, укутування, компреси.
36. Як діють прісні та медикаментозні ванни на організм, які показання і протипоказання до їх застосування?
37. Чим відрізняються між собою парильня і сауна, у яких випадках вони протипоказані?
38. Які види мінеральних і газованих ванн ви знаєте, як вони діють на організм, у разі яких захворювань їх використовують?
39. Охарактеризувати лікувальну дію, показання і протипоказання до застосування пелоїпів, глини, піску, парафіну та озокериту.
40. Обґрунтувати необхідність застосування механотерапії у фізичній реабілітації хворих. У яких випадках вона протипоказана?
41. Назвати типи механотерапевтичних апаратів, з якою метою вони застосовуються?
42. З якими засобами фізичної реабілітації поєднується механотерапія і з якою метою це робиться?
43. Обгрунтувати необхідність застосування працетерапії у фізичній реабілітації хворих. У яких випадках вона протипоказана?
44. Назвати види працетерапії. З якою метою вони застосовуються?
45. За якою ознакою поділяють курорти? Охарактеризувати показання для лікування у кожній групі курортів.
46. Обгрунтувати потребу санаторно-курортного етапу реабілітації і зазначити, коли це протипоказано.
47. Які санаторно-курортні режими ви знаєте і які рухові режими та засоби фізичної реабілітації в них застосовуються?
РОЗДІЛ 4
Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ХІРУРГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ
До хірургічних захворюваньналежать пошкодження (травми) органів та тканин, гнійні запальні захворювання, пухлини, вади розвитку, деякі порушення кровообігу. Лікують їх оперативно і консервативно. До оперативних методів належать криваві доступи до тканин та органів і їх обробка. Консервативне лікування проводиться без операцій із застосуванням пов'язок, медикаментозних засобів, лікування положенням, методами фізіотерапії або виконуючи безкровні втручання: вправляння вивихів, зіставлення уламків кісток витягненням, мануальна терапія.
Операції залежно від терміновості поділяються на екстрені (невідкладні), термінові і нетермінові (планові). Екстрені операції — це такі, які потрібно робити негайно або протягом кількох годин за життєвими показаннями. Невідкладної допомоги потребують і хворі з травмами. Терміновими є операції, які слід зробити найближчим часом у зв'язку з небезпекою прогресування захворювання. Нетермінові операції можуть бути здійснені в різні терміни після відповідної підготовки хворих.
Хірургічні операції і пошкодження супроводжуються механічною і психічною травмою та сильним болем, що призводить до порушення функцій життєво важливих органів І систем організму. Ці зміни, особливо після операцій на органах черевної і грудної порожнини, можуть спричинити інші серйозні ускладнення — тромбоемболії; пневмонії, ателектази; атонії і парези шлунка і кишок, метеоризм, затримку випорожнень і сечовипускання; інфільтрати. Вони значно обтяжують загальний стан хворого і стають однією з причин довготривалого перебування його у лікарні.
Хірургічні захворювання і травми лікують комплексно. У сукупності лікувальних заходів медичної реабілітації щодо запобігання ускладнень, відновлення здоров'я, функціонального стану і працездатності хворих фізична реабілітація застосовується у всіх її періодах. У лікарняний період призначається ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапія. Інші засоби фізичної реабілітації — механотерапія і працетерапія — використовують, переважно, у післялікарня-ний період реабілітації разом з першими.
4.1. КЛІНІКО-ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Лікувальна фізична куль тура після травм і операцій у лікарняний період реабілітації призначається, у разі відсутності протипоказань, в той самий день через кілька годин або на другий, інколи — третій. Раннє застосування фізичних вправ пов'язане, у першу чергу, з попередженням ймовірних ускладнень, стимуляцією компенсаторно-пристосовувальних реакцій і діяльності органів і систем організму. Лікувальна дія фізичних вправ чітко проявляється у вигляді всіх чотирьох основних механізмів: тонізуючого впливу, трофічної дії, формування компенсацій, нормалізації функцій.
Виконання фізичних вправ залучає хворого до свідомої і активної участі в здійсненні власного лікування, що підвищує його психо-емоційний стан і загальний тонус організму, надає впевненості у своїх силах й близькому одужанні.
Безпосередньою дією вправ є певні зрушення, що виникають у серцево-судинній системі. Вони проявляються в активізації крово- і лімфообігу в зоні пошкодження, збільшенні об'єму і швидкості кровотоку, що усуває порушення периферичного кровообігу, набряки. Рухи зменшують застійні явища і у паренхіматозних органах, порожнистих венах, сприяючи надходженню крові до серця і полегшенню його роботи. Все це разом з Іншими методами лікування запобігає тромбоемболіям.
Мабуть немає кращого методу попередження легеневих ускладнень і поліпшення діяльності легень після операцій і травм, як дихальна гімнастика. Людині підвладне вольове регулювання дихання і тому під час занять, за словесними вказівками, є можливість змінювати ритм, темп, амплітуду і глибину дихальних рухів, цілеспрямовано посилювати легеневу вентиляцію за рахунок грудного або черевного компонента дихання. Фізичні вправи прискорюють відновлення повноцінного механізму дихання. Це наочно під-
Д^wЛwJilNw^адш^ , „,.рі |
Рис. 4.1. Оксигемоспі-ропневмографічні криві хворої К., 75 років, записані на другу добу після радикальної операції лівосторонньої стегнової
грижі: а — до заняття, 6 — після заняття ЛФК; І — споживання кисню; 2 — спірограма; 3 — грудне дихання; 4 — черевне дихання; S — оксигемограма; 6 — відмітка часу
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
% а б в , | |
/ • - 6 | |
^^-^/>^5 | |
^<^7^л | |
-5 -10 | trfs-r-............. • ' --*■? |
:\'V | |
ч / | |
-15 | \/ |
-20 | - |
тверджується на рис. 4.1. Зареєстровані криві (а — до лікувальної гімнастики і б — після неї) показують, що до заняття нерівномірне за частотою і амплітудою дихання, асинхронні рухи грудної клітки і черевної стінки, хвилеподібні періодичні коливання експіраторного та інспіраторного рівнів дихання, східцеподібна будова його циклу перейшли після лікувальної гімнастики в переважно рівномірне, рідше, синхронне дихання. Разом з цим, підвищився хвилинний об'єм дихання за рахунок збільшення дихального об'єму.
Рис. 4.2. Оксигемоспірографічні показники до операції (а), після операції (б), після лікувальної гімнастики (в): 1 — частота дихання; 2 — дихальний об'єм; 3 — хвилинний об'єм дихання;4— споживання кисню за І хв; 5 — коефіцієнт використання кисню; споживання кисню за 1 дихальний цикл; 7 — насичення артеріальної крові киснем |
Збільшення глибини дихання і легеневої вентиляції прискорює виведення наркотичних речовин після наркозу, активізує кровообіг і газообмін в легенях та зменшує застій у них, поліпшує бронхіальну прохідність, допомагає видаленню мокротиння і тим самим протидіє виникненню гіпостатичних пневмоній, ателектазів і бронхітів. У випадках виникнення легеневих ускладнень заняття лікувальною гімнастикою не припиняють і застосовують спеціальні дихальні вправи у комплексі з іншими методами лікування.
Внаслідок позитивних змін у гемодинаміці і газообміні у легенях підвищується насичення артеріальної крові киснем (рис. 4.2), зменшується кисневе голодування тканин, поліпшуються окисно-відновні і обмінні процеси, що є фізіологічною основою регенерації тканин. Під впливом фізичних вправ прискорюється розсмоктування продуктів запалення, заживления рани і формування кісткового мозоля. Утворюється рухливий еластичний рубець і міцна доброякісна кісткова тканина.
Рухи грудної клітки і черевної стінки, збільшення екскурсії діафрагми діють на внутрішні органи, посилюють кровообіг і зменшують застійні явища у них, рефлекторно підвищують евакуаторну і секреторну функцію шлунково-кишкового тракту. Вони сприяють більш швидкій нормалізації функції кишок, зменшують можливість утворення внутрішньопорожнинних спайок та сполучно-тканинних зрошень.
ЛФК протидіє атрофії м'язів, розвиткові контрактур, тугорухливості у суглобах, анкілозу; сприяє утворенню тимчасових компенсацій, відновленню порушених операцією або травмою функцій органів і систем. Вона відновлює рухові навички, ходьбу, правильну поставу, зміцнює м'язи, тренує пацієнта і го-
тує його до фізичних навантажень побутового і виробничого характеру. У випадках незворотності анатомо-структурних змін, що виникли внаслідок травми або оперативного втручання, таких, як видалення частини чи цілої легені, ампутація кінцівки тощо, фізичні вправи допомагають виробити постійні компенсації, оволодіти навичками самообслуговування, навчитись користуватися протезами, засобами пересування, адаптуватися чи реадаптуватися до праці, перекваліфікуватися.
Застосовують ЛФК після травм і операцій за трьома періодами. У хірургії після операцій розрізняють: І період — ранній післяопераційний, триває до зняття швів; II період — пізній післяопераційний, продовжується до виписки хворого з лікарні; ІП період — віддалений післяопераційний, триває до відновлення працездатності пацієнта. При нетермінових (планових) операціях ЛФК призначають і перед операцією. У травматології її застосування поділяють на І період — іммобілізаційний, II період — постіммобілізаційний, III період — відновний.
Засоби, форми й методика ЛФК залежать від загального стану хворого, характеру і локалізації травми, методу лікування і способу іммобілізації, змісту і обсягу хірургічного втручання, перебігу післяопераційного періоду, наявності супутніх захворювань, віку хворого, рухового режиму, періоду реабілітації і періоду застосування фізичних вправ.
У лікарняний період реабілітації ЛФК застосовують за І і II періодами у повній відповідності до призначених суворо постільного чи постільного, на-півпостільного (палатного) і вільного рухового режимів.
У післялікарняний період реабілітації — в поліклініці або реабілітаційному центрі, санаторії — ЛФК продовжують за III періодом і проводять у щадному, щадно-тренуючому і тренуючому рухових режимах.
Лікувальний масаж: після травм і операцій у лікарняний період реабілітації призначають, при відсутності протипоказань, у першу-другу добу. Раннє його застосування викликане такими самими причинами, що і застосування ЛФК: попередження ускладнень, покращання крово- і лімфообігу, стимуляція функцій систем організму. Лікувальна дія масажу на організм проявляється трьома основними механізмами: нервово-рефлекторний, гуморальний І механічний.
Проводиться масаж не втягнутих у патологічний процес ділянок тіла. Він зменшує больові відчуття, відвертає увагу хворого від травми чи операції, викликає позитивні емоції, підвищує психічний тонус.
У першу добу, особливо коли хворий не може виконувати активні рухи ногами, роблять легкий масаж нижніх кінцівок, а також грудної клітки і спини. Масажування ніг прискорює протікання венозної крові та лімфи, підсилює артеріальну гемодинаміку, ліквідує застійні явища. Це разом із загальним підсиленням кровообігу запобігає утворенню тромбоемболій, що формуються переважно у венах нижніх кінцівок і малого тазу.
Масаж грудної клітки і спини підвищує тонус дихальних м'язів, рефлекторно покращує легеневу вентиляцію, сприяє відходженню мокротиння, покращанню бронхіальної прохідності, і тим самим у комплексі з іншими метода-
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
ми лікування допомагає попередити гіпостатичну пневмонію, ателектази, бронхіти. На це також спрямований непрямий масаж легень у вигляді безперервної вібрації і ритмічних натискань долонею над легеневими полями. Виконання аналогічних мануальних дій по ходу 10-12 pef.ep від груднини до хребта впливає на діафрагму. У випадку виникнення легеневих ускладнень масаж грудної клітки не протипоказаний.
У ранній післяопераційний період проводиться непрямий масаж серця із застосуванням безперервної вібрації його ділянки, ніжних ритмічних натискувань над серцем І нижньої третини груднини, струшування, стискання, здавлювання грудної клітки. Такі дії полегшують роботу серця І гемодинаміку у цілому.
Масаж активізує діяльність шлунково-кишкового тракту, стимулює відход-ження газів, ліквідує затримку випорожнення та сечовипускання. Проводиться обережний масаж м'язів живота, непрямий масаж внутрішніх органів з акцентом на товстий кишечник. Масажують ободову кишку по ходу годинникової стрілки: спочатку висхідний, а потім поперечний і низхідний відділи. Використовують погладжування, поверхневу стабільну і лабільну вібрацію долонною поверхнею пальців, постукування та ритмічні натискування кінчиками пальців.
При проведенні масажу операційний шов обходять. Дозволяється робити навколо нього ніжні погладжування долонною поверхнею пальців у напрямку найближчих лімфатичних вузлів. Такі маніпуляції покращують мікроцир-куляцію в зоні пошкодження, підсилюють крово- і лімфообіг, зменшують лімфостаз і набряки, гіпоксію тканин. Все це пожвавлює окисно-відновні процеси, збільшує притікання поживних речовин до ділянки, що масажується, звільняє її від продуктів розпаду і обміну, стимулюючи регенерацію тканин.
При переломах кінцівок з 2-3-го дня починають масажувати здорову кінцівку (рис. 4.3) і відповідні рефлексогенні зони. Потім на пошкодженій кінцівці застосовують позавогнищевий масаж, при якому масажують сегменти вище місця ушкодження.
Враховуючи, що класичний масаж не можна застосовувати на травмованій ділянці, а також для масажування внутрішніх органів у ранній післяопераційний період та під час іммобілізації широко використовують сегментарно-рефлекторний масаж відповідних спинномозкових сегментів.
Після зняття швів чи іммобілізації застосовують масаж місцево для ліквідації наслідків патологічного процесу і вимушеного обмеження рухів або повної нерухомості травмованої чи оперованої ділянки тіла. У перших процедурах проводять ніжні поверхневі погладжування, неглибокі розтирання, легкі розминання пошкоджених м'язів, вібрацію, погладжування і розтирання суглобів та сумково-зв'язочного апарату. У місці перелому застосовують циркулярне погладжування, розтирання, ніжні вібрації, зсунення і розтягнення м'яких тканин, що спаяні з кістковим мозолем. Згодом інтенсивність масажних рухів поступово зростає.
Рис. 4.3. Схема проведення масажу при переломах кісток верхньої і нижньої кінцівок під час іммобілізації
Використовується відсмоктуючий (дренажний) масаж, який прискорює крово- і лімфообіг і тим самим ліквідує чи зменшує застійні явища і набряки. Виконується він таким чином: спочатку масажують сегменти вище хворої ділянки, потім її дистальні відділи. Масажні рухи мають бути ковзними, ніжними, м'якими. Не слід застосовувати такі способи, як постукування, поплескування, рубання, шмагання.
У післялікарняний період реабілітації лікувальний масаж спрямований на ліквідацію набряків, тугорухливості у суглобах, контрактур, м'язових атрофій, м'язової слабкості, неповного відновлення функцій органів і систем. Застосовують класичний місцевий і загальний масаж, сегментарно-рефлекторний і апаратний масаж, масаж у воді, гідромасаж (підводний душ-масаж, водоструменевий душ-масаж, підводний вібраційний масаж).
Процедури лікувального масажу практично завжди поєднуються з гімнастичними вправами (пасивні й активні рухи, вправи з опором, на розтягнення і розслаблення, дихальні тощо), тепловими і бальнеотерапевтичними процедурами та з іншими засобами фізичної реабілітації.
Фізіотерапію після травм і операцій застосовують з метою профілактики і лікування на всіх етапах реабілітації. Використання певних методів залежить від завдань, що ставлять перед фізіотерапією, виходячи з характеру захворювання І обсягу оперативного втручання або перенесеної травми, перебігу післяопераційного періоду, загального стану хворого, фаз ранового процесу чи утворення кісткового мозоля. Лікувальна дія фізичних чинників на організм після травм і операцій проявляється у вигляді нервово-рефлекторного і гуморального механізмів, але кожен із чинників має свої особливості в шляхах реалізації лікувального ефекту.
У лікарняний період реабілітації фізіотерапевтичні методи починають застосовувати з перших днів, а деякі з них призначають безпосередньо після операції чи травми. Так, після операції, хірургічної обробки ран застосовують УФО місця ушкодження і навколишньої шкіри, для попередження інфекції, зменшення болю, розсмоктування крововиливу. У наступні дні опромінюються груди, живіт, сегментарні зони (комірцева чи поперекова) або симетричні поверхні здорової кінцівки (при переломах). Це мобілізує захисні сили організ-
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
му, зменшує ймовірність виникнення інфільтратів, парезу кишечнику; активізує крово- і лімфообіг, утворення вітаміну Д, регенеративні і трофічно-обмінні процеси, особливо мінерального фосфорно-кальцієвого, що є запорукою утворення повноцінної кісткової тканини.
Після гострих травм, таких, як удари, розтягнення сумково-зв'язкового апарату суглобів і м'язів, крововиливи в порожнину суглобів (гемартроз) і м'які тканини (гематома), вивихи та інші, одразу місцево застосовують холод: зрошення хлоретилом, пузир з льодом, холодний компрес. Він викликає спазм дрібних судин, знижує їх проникність, сповільнює кровообіг, зменшує крововилив і набряк, знижує збудливість нервових закінчень, що значно послаблює біль. На другий день призначають теплові процедури, які сприяють розсмоктуванню травматичних набряків і крововиливів, діють болезаспокійливо і анти-спастично.
Для зняття больового синдрому після операцій і травм застосовують діа-динамотерапію. Болезаспокійлива дія діадинамічних струмів виникає відразу після процедури. Вона пов'язана з розвитком тимчасового гальмування у нервових закінченнях і зниженням їх лабільності. Одночасно з цим вони справляють протиспазматичну дію, розширюють судини, прискорюють циркуляцію крові та лімфи, підсилюють обмінні і регенеративні процеси. У подальшому використовують розсмоктувальну властивість діадинамотерапії при лікуванні рубців, м'язових контрактур, обмеженні рухливості суглобів після їх тривалої іммобілізації.
Ефективно зменшує або усуває біль електрофорез з новокаїном та іншими знеболюючими ліками. У цій процедурі поєднується знеболююча дія ліків і гальванічного струму, який, у свою чергу, посилює мікроциркуляцію крові та лімфи, трофічні і обмінні процеси у місці пошкодження. Для покращання кісткоутворення через два тижні призначають електрофорез почергово з кальцієм і фосфором.
У той самий день після операції та на 2-3-тю добу після переломів, незалежно від виду іммобілізації, призначається УВЧ-терапія. Вона виразно діє на запальний процес, підвищує активність та інтенсивність фагоцитозу, сповільнює всмоктування токсичних продуктів з вогнища запалення; антиспастично впливає на непосмуговану мускулатуру шлунка, кишок, жовчного міхура, бронхів і бронхіол; розширює судини, прискорює кровообіг, обмінні і регенеративні процеси. УВЧ-терапія запобігає або зменшує можливість виникнення інфільтратів, парезу кишок, запалення легенів, стимулює процеси загоєння тканин. Процедура діє болезаспокійливо. З цією самою метою та з протинаб-ряковою і розсмоктуючою спрямованістю застосовується і магнітотерапія. Перевагою її та УВЧ-терапії перед деякими іншими фізіотерапевтичними чинниками є здатність їх проникати через гіпсову пов'язку. Наявність у кістці металу при з'єднанні й утриманні уламків з його допомогою (металоостеосинтез) не є протипоказанням до застосування цих чинників.
Подальше застосування фізіотерапевтичних методів лікування у лікарняний період реабілітації націлене на посилення крово- і лімфообігу, обмінних процесів в місці ушкодження; протидію утворення спайок і контрактур, атро-
фії м'язів і обмежень рухливості у суглобах; прискорення процесів регенерації і загоєння тканин; покращання функціонування органів і систем організму і загального стану хворого. У першу чергу призначаються теплові процедури. Використовують такі апаратні методики, здатні викликати тепло в тканинах безконтактним способом: індуктотермія, інфрачервоне опромінювання, мікрохвильова терапія та ін.
Індуктотермія викликає підвищення температури тканин на 1-3 °С на глибині 5-6 см, за рахунок чого виникає активна гіпертермія, активізується крово- і лімфообіг, обмін речовин, стимулюються процеси розсмоктування. Індуктотермія сприяє накопиченню кальцію у кістках, прискорює регенерацію і загоєння, широко використовується як у попередженні, так і в лікуванні ускладнень з боку легенів, шлунково-кишкового тракту, операційної рани і травмованих тканин.
Інфрачервоні промені підвищують температуру поверхневих тканин і викликають появу гіперемії та пов'язані з нею наслідки. Тепло заспокоює біль, діє протизапально, знижує тонус м'язів, прискорює ферментативні реакції, посилює процеси регенерації і загоєння, особливо ран та виразок, що погано гояться.
Мікрохвильова терапія (СМХ і ДМХ) здатна локально на 1-4°С підвищувати температуру тканин на глибині 5-9 см. Вона добре діє на гемодинаміку, регенеративні і обмінні процеси, посмуговану мускулатуру кінцівок. Опромінювання грудної клітки прискорює кровообіг у судинах малого кола, позитивно впливає на легеневу вентиляцію і газообмін за рахунок зменшення бронхо-спазму, покращання дифузії і осмосу в легенях.
Після загоєння рани, зняття постійної іммобілізації фізіотерапію використовують для прискорення і завершення процесів регенерації пошкоджених тканин, створення еластичного і рухомого рубця та повноцінного кісткового мозоля; ліквідації тугорухливості, зміцнення ослаблених м'язів і відновлення обсягу рухів; лікування можливих ускладнень у вигляді контрактур, спайок, зрощень, пролежнів; підвищення психофізичного і емоційного тонусу.
На цьому етапі лікування можна застосовувати і контактні з ураженою ділянкою тіла фізіотерапевтичні методи: парафіно- і озокеритолікування, гідротерапевтичні процедури (компрес, ванни загальні і локальні), електростимуляція, ультразвук.
Парафін чи озокерит, накладений на визначене місце, добре прогріває і довго утримує тепло, за рахунок цього підвищується температура тканин, особливо шкіри, покращуються циркуляція крові і лімфи, обмінні і трофічні процеси. Це сприяє розпушенню фіброзної сполучної тканини, розм'якшенню і розсмоктуванню рубцевих змін і зрощень, поліпшенню еластичних властивостей шкіри, м'язів та їх розслабленню.
Гідротерапія проводиться, переважно, у вигляді теплих локальних ручних та ножних ванн. Тепла вода рівномірно прогріває тканини ушкодженої кінцівки, у результаті чого активізуються гемодинаміка і обмінні процеси, м'язи розслабляються, покращується еластичність сухожилково-сумкового апарату
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
суглобів, розм'якшуються рубці, зменшуються стягнення тканин І болючість рухів. Все це дає змогу збільшити амплітуду рухів, прискорити ліквідацію наслідків травми.
Електростимуляція викликає скорочення ослаблених м'язів, що підвищує їх функціональну здатність, стимулює кровообіг, обмінні і трофічні процеси. Електрогімнастика сприяє зміцненню м'язів і зв'язково-сумкового апарату суглобів, ліквідації тугорухливості в них, відновленню рухової активності хворого.
Ультразвук проникає у тканини на глибину 4-6 см, викликає своєрідний мікромасаж їхніх елементів і утворення тепла. В зоні дії ультразвукових коливань Інтенсифікуються обмінно-трофічні і гемодинамічні процеси, зростає активність окремих ферментів, підвищується протизапальна і розсмоктуюча здатність, виникає знеболюючий ефект. Ультразвук зменшує набряки, протидіє утворенню або лікує деформуючі рубці і спайки поверхневих та глибоких тканин, у тому числі внутрішньопорожнинних і внутрішньосуглобових. Дію ультразвуку можна підсилити впливом відповідних ліків, що вводяться у тканини з його допомогою методом ультра-фонофорезу.
Фізіотерапію застосовують не тільки після операції, а й під час підготовки хворих до планових хірургічних втручань. її основна мета — корекція змін в організмі, що викликані хворобою; профілактика післяопераційних ускладнень; підвищення емоційного і загального тонусу організму. Рекомендують сонячно-повітряні ванни, УФО, аероіонізацію обличчя і дихальних шляхів, обтирання, душ дощовий, індуктотермію на ділянку легень та ін. Процедури, особливо ті, що мають теплову дію, припиняють за два-три дні до операції, щоб запобігти підсиленню капілярної кровотечі під час хірургічного втручання.
У післялікарняний період реабілітації фізіотерапевтичні методи лікування націлені на ліквідацію залишкових явищ після операції чи травми; відновлення функції потерпілого органа і систем організму; підняття загального тонусу і реактивності організму; відновлення працездатності пацієнта; загартування і підтримку здоров'я у подальшому житті.
У реабілітаційних центрах, поліклініках, санаторіях широко використовують електро- і світлолікування, теплолікувальні чинники, геліо- і аероіонотерапію, баротерапію, гідро- і бальнеотерапію, таласотерапію, кліма-толікування. Добирають такі методики лікування, що разом із локальною дією на загоєні тканини викликають загальні зміни функціонального стану організму.
Застосовують електрофорез, фонофорез з розсмоктуючими ліками, гальва-ногрязьолікування; лікування піском, глиною, парафіном, озокеритом, грязями, які добре прогрівають тканини, стимулюють обмінно-трофічні процеси, відновлюють еластичність тканин, амплітуду рухів у суглобах. Цьому допомагає ампліпульсотерапія, що справляє збуджуючу дію на нервово-м'язовий апарат, підвищує скорочувальну здатність м'язів.
Гідро- і бальнеотерапію на цьому етапі реабілітації використовують у вигляді медикаментозних (шавлієвих), газових (азотних), мінеральних (йодобром-них, сольових) ванн. Вони впливають на організм специфічно лікарськими і мінеральними речовинами та загально — теплою водою.
Специфічна дія шавлієвих ванн виявляється в стимуляції трофічних процесів у пошкоджених м'язах і сумково-зв'язковому апараті; йодобромних — у підсиленні процесів гальмування у ЦНС та покращанні діяльності ендокринної системи, нормалізації сухожилкових рефлексів і м'язового тонусу; сольових —- в активізації кровообігу і окисно-відновних процесів у шкірі, ліквідації набряків. Одночасно з цим всі ванни за рахунок теплої води діють заспокійливо, антиспазматично; стимулюють діяльність органів і систем організму; зменшують психоемоційну лабільність.
При відсутності протипоказань можна застосовувати сауну, яка викликає більш значні порівняно з ваннами зміни у діяльності органів і систем організму та фізичній терморегуляції.
Для загартування і оздоровлення організму, зміцнення фізичного і психоемоційного тонусу, відновлення або підтримки працездатності пацієнта на диспансерному етапі реабілітації застосовують геліо- і аероіонотерапію, тала-со- і кліматотерапію. Сонячно-повітряні ванни, купання в морі, озерах, річках, прогулянки на чистому повітрі стимулюють функції всіх систем організму, підвищують його реактивність і загальну опірність. Це, разом з іншими засобами фізичної реабілітації, дає змогу пацієнтам досягти бажаного функціонального стану і фізичної дієздатності або виробити стійку і постійну компенсацію при незворотніх анатомо-структурних дефектах.
Механотерапію після травм і операцій застосовують, в основному, у післялікарняний період реабілітації, хоча у деяких випадках її можна починати у лікарні. Головна мета цього методу відновного лікування — ліквідація тугорухливості суглобів, контрактур, рубцевих зрощень, гіпотрофії і зменшення сили м'язів, що є частим наслідком переломів, довготривалого постільного режиму, травм м'яких тканин, у тому числі опіків. Застосовують механо-терапевтичні апарати маятникового типу, що збільшують амплітуду рухів у суглобах, а також блокового типу та важелі — для полегшення рухів і зміцнення м'язів.
Вправи на апаратах зміщують і розтягують поверхневі тканини, м'язи, сухожилки, зв'язки; підсилюють місцевий крово- І лімфообІг, обмін речовин у м'язах і суглобах; зміцнюють м'язи і підвищують рухливість у суглобах. Цього досягають щоденними заняттями і при показаннях — їх застосовують декілька разів на день. Незначне відчуття болю при рухах на апаратах не є мотивом для припинення заняття — слід зменшити амплітуду рухів або провести заспокійливий масаж чи зробити короткочасний відпочинок. Після заняття для заспокоєння відчуття болю призначають солюкс, ванну або іншу теплову процедуру.
У санаторному І диспансерному етапах реабілітації використовують велотренажери, веслові тренажери, еспандери, що не тільки удосконалюють
Фізична реабілітація
Р о з а і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
властиву суглобам функцію, розвивають силу м'язів і фізичні якості пацієнта, але і тренують його, підвищують загальну працездатність.
Механотерапію поєднують із заняттями лікувальною гімнастикою, масажем, гідрокінезитерапією, грязьовими аплікаціями, парафіно- і озокеритоліку-ванням, індуктотермією, ваннами локальними і загальними. їх застосовують, переважно, перед механотерапією для підготовки тканин до механічного розтягування, зменшення болю і збільшення амплітуди рухів.
Працетерапїю після травм і операцій застосовують, переважно, на післялікарняному етапі реабілітації. її можна використовувати у стаціонарі в післяопераційний період як психотерапевтичний засіб, що відвертає хворого від неприємних відчуттів, сумних думок. Пацієнтам пропонують готувати перев'язочний матеріал: робити ватні кульки, тампони, складати серветки тощо. Подібні трудові процеси з мінімальним навантаженням для пальців руки застосовуються після переломів кісток під час іммобілізації для попередження розвитку тугорухливостІ і порушення координації рухів.
Звичайно, працетерапІю призначають після зняття іммобілізації чи швів і проводять у кабінетах і відділеннях працетерапії, реабілітаційних центрах, а у разі необхідності — у центрах професійної реабілітації і комбінованих медичних і професійних центрах. Протипоказана працетерапія при підвищеній температурі, набряках, схильності до кровотечі.
Основними завданнями працетерапії після травм опорно-рухового апарату і операцій є збільшення рухливості у суглобах і зміцнення м'язів, відновлення координації рухів і робочих навичок, прискорення нормалізації функцій пошкодженої кінцівки або органа; навчання щоденних видів діяльності; визначення ступеня професійної здатності і загальної працездатності та установлення виду роботи, до якого здатний хворий.
Під час реалізації названих завдань, використовують три види працетерапії — загальнозміцнюючу (тонізуючу), відновну і професійну. Трудові операції добирають такі, що втягують у роботу м'язи і суглоби пошкодженої кінцівки або ділянки тіла. Для верхніх кінцівок і суглобів пальців кисті використовують такі трудові операції: плетіння, в'язання, вишивання, чищення картоплі, виготовлення конвертів, коробок, палітурні роботи, різьблення по дереву, виготовлення виробів з глини, роботу з дротом. Тренуванню верхніх і нижніх кінцівок сприяють роботи на ручній і ножній швейній машинці, ткацькому станку. Відновленню загальної працездатності сприяють роботи у садку з лопатою, граблями, вилами, столярні, шліфувальні і слюсарні роботи, пиляння і коління дров.
Оскільки в основу лікувального ефекту працетерапії покладено систематичне вправляння, тому трудові рухи мають повторюватися багаторазово протягом 30^-45 хв на день на початку її застосування і поступово доводитися до 4-6 год з обов'язковими перервами у роботі.
У тому випадку, коли травма спричинила інвалідність, суттєві або незво-ротні порушення функцій кінцівок, хворих насамперед слід навчати щоденних видів діяльності (рис. 4.4), таких, як умивання, приймання їжі, одягання, голін-
%
Рис. 4.4. Самообслуговування за допомогою найпростішого пристосування: на куксі закріплена гумова манжетка, під яку вставлено предмети щоденного користування
(за П.І. Бєлоусовим, 1980 )
ня, зачісування, пересування, поводження з протезами, тощо. У цих випадках завданнями працетерапії буде і виготовлення простих пристроїв, що допомагають хворому.
У відділеннях працетерапії, кабінетах побутової реабілітації застосовують горизонтальні і вертикальні побутові стенди, на яких розміщено різноманітні предмети домашнього ужитку. У подальшому, під час професійної працетерапії, інвалідів навчають нової професії.
4.2. ТРАВМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ
Травми опорно-рухового апарату найчастіше відносять до хірургічних захворювань. Пошкодження бувають відкритими та закритими. Перші супроводжуються порушенням цілісності шкіри, при інших — цього немає. До відкритих пошкоджень відносять рани, опіки і відмороження III-IV ступеня, до закритих — удари, розтягнення, розриви зв'язок, сухожилків, м'язів. Вивихи і переломи кісток можуть бути відкритими і закритими.
Травми виникають внаслідок дії на організм механічного, термічного, електричного, хімічного або променевого чинників. Результатом цього є анатомічні і функціональні порушення у тканинах і органах, що супроводжуються розвитком місцевої і загальної реакції організму, яка називається травматичною хворобою.Місцево вона проявляється відмиранням клітин, розривом судин, крововиливом, порушенням обмінних процесів, запаленням. Травмована ділянка є джерелом нових, неадекватних, надзвичайних больових подразників, які йдуть у вищі відділи ЦНС і там викликають зміни у взаємозв'язках процесів збудження та гальмування. Це, в свою чергу, порушує її регулюючу функцію, пригнічує компенсаторно-пристосовувальні реакції і призводить до загальних зрушень в організмі. Погіршуються психічний стан, діяльність серцево-судинної, дихальної, травної, сечостатевої систем, залоз внутрішньої секреції, змінюються обмінні процеси. Підсумковим проявом загальних змін може бути непритомність, колапс і, в тяжких випадках, травматичний шок.
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізична реабілітація прихірургічних захворюваннях
Місцеві і загальні прояви травматичної хвороби разом із різким обмеженням рухів та вимушеним положенням і тривалим перебуванням у ліжку можуть спричинити тромбоемболії, пневмонії, порушення діяльності травної системи та ін. У пошкодженій ділянці та функціонально пов'язаних з нею частинах тіла виникає гіпотрофія і атрофія м'язів, тугорухливість у суглобах, ос-теопороз, контрактури, зменшення сили і тонусу м'язів. Це зумовлює тривале перебування у лікарні, тимчасову втрату працездатності й, нерідко, призводить до інвалідності.
Травматичну хворобу лікують комплексно. Насамперед хворого виводять із тяжкого стану, застосовуючи оперативне чи консервативне лікування зі створенням спокою з фіксацією або розвантаженням ушкодженої ділянки. Наступне лікування націлене на попередження можливих ускладнень, відновлення анатомічної цілісності і функцій травмованої ділянки тіла, а також функціонального стану організму і працездатності пацієнта.
Надзвичайно важливу роль у комплексному лікуванні хворих з травмами опорно-рухового апарату відіграє фізична реабілітація, тому що без неї неможливо досягнути бажаного результату оперативного і консервативного лікування. Саме тому засоби фізичної реабілітації у тій чи іншій послідовності і обсязі використовують від першого до останнього дня лікування травм опорно-рухового апарату та їх наслідків.
4.2.1. Рани
Рани— це порушення цілісності шкіри, слизових оболонок та інших тканин. Вони характеризуються болем, кровотечею, зіянням країв і розладом функцій. За ступенем і характером ушкодження тканин розрізняють: поверхневі і глибокі, проникаючі, сліпі та наскрізні; колоті, різані, рубані, забиті, рвані, розмічені, кусані, отруйні, вогнепальні і мішані рани. Всі рани, за винятком операційної, інфіковані. Особливо небезпечні рани, отримані при стихійних лихах і військових діях: вони обширні, супроводжуються занесенням землі, різних уламків (скла, каміння, снарядів) тощо, поєднуються із численними переломами кісток, опіками. Комбіновані та тяжкі травми призводять до травматичного шоку, ускладнюються іноді газовою гангреною і правцем.
При лікуванні ран в першу чергу зупиняють кровотечу і проводять хірургічну обробку, а, при потребі, іммобілізують. Загоювання рани поділяють на дві фази: гідратація (наростання набряку) і дегідратація. Перша — супроводжується гіперемією, набряком, ацидозом, розпадом і відшаруванням нежиттєздатних тканин, очищенням рани. Фаза дегідратації характеризується зворотним розвитком запальної реакції, переважанням процесів регенерації, загоєнням рани.
Загоєння ран може відбуватись первинним і вторинним натягом, під струпом. При загоєнні первинним натягом утворюється лінійний рубець через 5-Ю днів після отримання травми, що залежить від локалізації рани, стану і віку поранених. Загоєння вторинним натягом відбувається через значно більший
час з утворенням широких, інколи деформуючих, грубих рубців, що виникають при значних ушкодженнях, сторонніх тілах і розвитку нагноєння. Загоєння під струпом спостерігається при поверхневих ушкодженнях шкіри, опіках і відмороженнях. Його видаляти не можна, бо струп захищає рану від інфікування і ушкодження.
Частим ускладненням травм м'яких тканин, тривалої іммобілізації і деяких захворювань с утворення контрактури — обмеження рухливості у суглобі і анкілозу — нерухливості в ньому. Залежно від того, яка тканина переважає в утворенні контрактури, розрізняють дерматогенні, десмогенні, міогенні, артрогенні контрактури. Для всіх контрактур характерна атрофія м'язів, що рано виникає.
Рис.4.5. Рубцева контрактура шиї після опіку |
Дерматогенні (шкірні) контрактури утворюються внаслідок стягування шкірних рубців після опіків (рис. 4.5), ран, запальних процесів.
Десмогенні контрактури виникають внаслідок рубцевого зморщування або переродження апоневрозів.
Міогенні (м'язові) контрактури утворюються при вкороченні м'язів внаслідок поранення, запальних процесах, переломах кісток.
Артрогенні контрактури виникають внаслідок змін тканин суглоба після переломів і ушкоджень.
У хірургічній практиці деякі контрактури називають за причиною виникнення: неврогенні — що виникають при травмах І захворюваннях нервової системи, іммобілізаційні -— що утворились після тривалої іммобілізації суглоба. Лікування контрактур проводиться з урахуванням їх локалізації, часу утворення, обсягу тканин, що втягнуті в патологічний процес. Призначають медикаментозні препарати, що зменшують біль І рефлекторне напруження м'язів, ліквідують запальні зміни, сприяють розм'якшенню і розсмоктуванню рубців, спайок. Водночас обов'язково застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, а при розвитку стійкої контрактури доповнюють ортопедичними методами. Так, при згинальній контрактурі колінного суглоба може використовуватись коригуючий шино-гільзовий аппарат (рис. 4.6), етапні гіпсові пов'язки (рис. 4.7), що поступово, в декілька етапів, забезпечують розтягнення (редресацію) патологічних тканин. Застосовуються також гіпсові пов'язки з вмонтованими шарнірами зі стрижнем, що дають змогу за допомогою закрутки за Мемзеном (рис. 4.8) повільно вирівнювати кінцівку. Делікатно діє на суглоб і оточуючі його тканини витягнення (рис. 4.9), особливо у воді.
У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.
Лікувальна фізична культура після ран призначається з першого дня у два періоди. У І період ЛФК має такі завдання: попередження пневмоній, тромбоемболій, порушень лімфо- та венозного відтоку; покра-
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізичка реабілітація при хірургічних захворюваннях
Рис. 4.6. Коригуючий шино-гільзовий апа- Рис. 4.8. Закрутка за Мемзеном при кон- рат при контрактурі колінного суглоба трактурі колінного суглоба |
Рис. 4.7. Етапна гіпсова пов'язка при кон- Рис. 4.9. Витягнення при контрактурі ко-
трактурі колінного суглоба лінного суглоба
щання трофічних і регенеративних процесів; підвищення психоемоційного стану.
Призначаються загальнорозвиваючі і дихальні вправи, а з 2-4-го дня — спеціальні. Застосовуються вправи для дистальних сегментів ушкодженої кінцівки, симетрично розташованих м'язів, ідеомоторні вправи. Під час виконання рухів необхідно виключити можливість травмування рани пов'язкою, яка загальмує процес загоєння. Рекомендують 2-3-секундні ізометричні напруження м'язів, поступово збільшуючи їх тривалість у кінці періоду до 5-7 с Одночасно включаються вправи для уражених сегментів. ЛФК застосовують у формі ранкової гігієнічної та лікувальної гімнастики, самостійних занять по декілька разів на день. Інтенсивність вправ мала, а наприкінці періоду — помірна. Тривалість лікувальної гімнастики 5-12 хв.
У II період завдання ЛФК такі: сприяння утворенню рухливого еластичного рубця; попередження контрактур і атрофії м'язів; відновлення амплітуди рухів, функціонального стану організму. Застосовуються загальнорозвиваючі і дихальні вправи, спеціальні вправи для пошкодженого сегмента: махові без предметів і з ними, з опором і статичним утриманням, легким обтяженням та ін. Для протидії розвитку контрактур рекомендуються вправи на розтягнення і рухи у суглобах, що утягнуті у патологічний процес. їх виконують у повільному темпі, плавно, без ривка, при розслабленні м'язів ураженої кінцівки, з максимально можливою амплітудою і повторювати їх слід багато разів протягом дня. У разі необхідності застосовують лікування положенням. Окрім форм
ЛФК І періоду, у II використовують гідрокінезитерапію, лікувальну ходьбу, прогулянки, малорухливі ігри. Комплекси лікувальної гімнастики поступово ускладнюють, збільшують інтенсивність і тривалість занять до 15-25 хв.
Лікувальний масаж призначають з 2-3-го дня для сприяння ліквідації набряку, посилення крово- і лімфообігу, місцевого обміну речовин, стимуляції процесів регенерації. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж відповідних паравертебральних зон, масаж здорової кінцівки чи симетрично розташованих сегментів і відсмоктуючий масаж.
У період рубцювання рани основну увагу приділяють ушкодженому сегменту і найближчим до нього суглобам для відновлення функцій і попередження контрактур. Застосовують глибоко охоплюючі погладжування, розтирання, розтягування, зсування, безперервну вібрацію, струшування. Прийомами погладжування і глибокого розтирання старанно масажують суглобові сумки, сухожилки м'язів і місця їх прикріплення. Проводять пасивні і активні рухи в суглобах.
Фізіотерапію при ранах застосовують раніше за всі інші засоби фізичної реабілітації для запобігання і боротьби з інфекцією, зменшення болю, протизапальної і дегідратуючої дії на поверхню рани, розсмоктування крововиливу. Після хірургічної обробки рани використовують УФО, діадинамотера-пію, УВЧ-терапію, електрофорез новокаїну і антибіотиків на ушкоджену ділянку. У подальшому для прискорення відторгнення відмерлих тканин, стимуляції регенерації, розпушення фіброзної сполучної тканини використовують солюкс, індуктотермію, мікрохвильову терапію.
Після загоєння рани для завершення процесу регенерації, утворення еластичного рухливого рубця локально застосовують парафінові й озокеритні аплікації, компреси, ванни локальні та загальні, ультразвук, електростимуляцію ослаблених м'язів. У випадках виникнення контрактур для розм'якшення І розсмоктування рубцевих змін і відновлення функції суглобів застосовують ще електрофорез і ультрафонофорез із розсмоктуючими лікарськими речовинами. Використовують скипидарні ванни і з шавлії загальні і локальні, під час яких у воді роблять ручний масаж і активні рухи ураженою кінцівкою.
Механотерапію застосовують після загоєння ран у випадках контрактур, рубцевих зрощень і пов'язаною з ними тугорухливістю у суглобах. Використовують рухи на апаратах маятникового типу. Механотерапію призначають після теплових процедур, гідро- і електролікування, під час або після лікувальної гімнастики, масажу.
Працетерапію застосовують з метою підтримки функції суглобів, координації рухів, збереження трудових навичок, підняття психоемоційного тонусу хворого. Пропонують скручувати бинти, згортати серветки, ліпити з пластиліну, в'язати, виготовляти конверти тощо. Після утворення рубця призначають роботу на горизонтальному і вертикальному побутовому стенді, друкарській машинці, ткацькому станку, палітурні І швейні роботи.
У післялікарняний період реабілітаціїзастосовують усі засоби фізичної реабілітації.
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
Лікувальну фізичну культуру призначають за IIIперіодом. Завдання ЛФК: відновлення сили і витривалості травмованих м'язів; усунення контрактур; підвищення функціонального стану і фізичної працездатності організму; адаптація пацієнтів до побутових і виробничих навантажень. Використовують практично всі форми ЛФК. У комплексах лікувальної гімнастики застосовують вправи великої інтенсивності і тривалість занять збільшується до 30^45 хв. При цьому необхідно дотримуватись поступовості у підвищенні загального фізичного навантаження і, особливо, місцевого — на післяраневу ділянку.
При наявності контрактур застосовують переважно пасивні вправи для розтягнення укорочених та зморщених тканин і активні — для зміцнення здебільшого розтягнутих та атрофованих м'язів-антагоністів. Поява незначного болю при розтягненні не є приводом для обмеження амплітуди рухів. Однак до сильного болю доводити не треба, тому що він спричиняє рефлекторно-захисне напруження м'язів і тим збільшує контрактуру. Для попередження або зменшення неприємних відчуттів перед початком занять рекомендується застосовувати теплові і знеболюючі процедури, проводити вправи у теплій воді (36-38 °С). Пасивні рухи в заняттях зберігають, доки амплітуда рухів в суглобі не відновиться повністю.
Лікувальний масаж призначають для покращання еластичності та пружності м'язів, нормалізації їх тонусу і скорочувальної здатності, ліквідації контрактур. Використовують місцевий класичний масаж післяраневої ділянки, масаж руками або щітками під водою у ванні, підводний душ-масаж.
У випадку контрактур, окрім класичного масажу ушкодженої кінцівки, застосовують сегментарно-рефлекторний. При контрактурах верхніх кінцівок масажують верхньогрудні та шийні паравертебральні зони іннервації D6—DI, С7—СЗ спинномозкових сегментів; при контрактурах нижніх кінцівок — попереково-крижові і нижньогрудні зони іннервації S3—SI, L5—LI, D12—D11. Проводиться відсмоктуючий масаж ушкодженої кінцівки та масаж ураженого контрактурою суглоба. Масажують розтягнуті й ослаблені м'язи, використовуючи погладжування, розтирання, розминання, вібрацію. Укорочені контрактурою м'язи масажують з використанням площинного, охоплюючого і щипцепо-дібного погладжування; розтирання — штрихування, пиляння, перетинання. При відсутності явищ рефлекторних контрактур застосовують розминання і вібрацію. Прийомами щипцеподібного погладжування, поздовжнього розтирання, безперервної вібрації масажують сухожилки контрактурно скорочених м'язів. Проводиться погладжування і розтирання ураженого суглоба, старанно масажують місця прикріплення сухожилків, суглобові сумки. При рубцевих натягах шкіри і дерматогенних контрактурах застосовують інтенсивні прийоми: розтирання — штрихування, перетинання, зсування і прийоми стимуляції у вигляді розтягувань і збирань в складку шкіри і підшкірної основи в різних напрямках, що швидко повторюються. Проводяться струшування кінцівки, пасивні і активні рухи в суглобах.
Фізіотерапія спрямована на нормалізацію функцій нервово-м'язового апарату травмованої ділянки; розсмоктування рубцевих змін, усу-
нення контрактур і повне відновлення функції суглоба; стимуляцію трофічних і обмінних процесів в організмі; підвищення реактивності і захисних сил організму, загартування. Використовують електростимуляцію ослаблених м'язів, теплі прісні та скипидарні ванни, душі, парафіно- і озокеритолі-кування, грязелікування, ультразвук, лазні парову і сухоповітряну, геліотерапію тощо.
Механотерапія спрямована на ліквідацію контрактур, збільшення сили м'язів за допомогою рухів на апаратах блокового типу та таких, що діють за принципом важеля. Перед заняттями на апаратах рекомендується провести теплові процедури, лікувальний масаж і лікувальну гімнастику. Механотерапія може проводитися у воді, з використанням різних качалок, блокових пристроїв тощо. В санаторно-курортних умовах застосовуються різноманітні тренажери, що доповнюють заняття лікувальною гімнастикою. Вони сприяють розвиткові сили і гнучкості, координації рухів, підвищують функції серцево-судинної, дихальної систем та фізичну працездатність.
Працетерапія (відновна і професійна) здійснюється в реабілітаційних центрах, відділеннях працетерапії лікарень та центрах професійної реабілітації. Для відновлення загальної працездатності (роботи в саду, столярні, слюсарні роботи, пиляння і коління дров та ін.) добирають такі трудові процеси, що за структурою та енерговитратами наближаються до виробничих, відновлюють і підвищують професійну працездатність.
У випадках стійких, особливо комбінованих контрактур (дермато-десмо-генно-міогенні), коли засоби фізичної реабілітації разом з іншими методами комплексного консервативного лікування не привели до бажаного результату, їх усувають оперативним шляхом. Після операції у комплексі лікувальних заходів застосовують фізичну реабілітацію за схемою, що описана в цьому розділі.
Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 6388;