Опіки і відмороження

Опіки і відмороження — це пошкодження тканин, що викликають місцеві і загальні розлади організму.

Опікиє наслідком дії на тканини високої температури (рис. 4.10), елек­троструму, хімічних речовин чи променевої енергії. Залежно від глибини ура­ження тканин розрізняють чотири ступені опіків. І і IIвідносять до поверхне­вих, тому що в процес втягуються верхні шари шкіри. Вони характеризуються почервонінням, припухлістю, болем і пухирцями з рідинним вмістом (IIсту­пінь). При IIIступені частково зачіпається ростковий шар шкіри (ІІІ-А)чи ги­нуть всі її шари (ІІІ-Б),а при IV — омертвіння поширюється на тканини, що лежать глибше. Опіки ІІІ-БІ IVступенів належать до глибоких. Тяжкість ура­ження при опіках пропорційна їх площі і ступеню, а також залежить від лока­лізації травми.

При великих поверхневих або глибоких опіках, крім місцевих проявів, ви­никає загальна реакція організму, що отримала назву опікової хвороби,у пе-

Т 29

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

ребігу якої розрізняють чотири пе­ріоди.

I період— опіковий шок, що
€ наслідком сильного болю. Спос­
терігається безпосередньо після
опіку і проявляється різкими по­
рушеннями діяльності ЦНС, жит­
тєво важливих органів. Триває
цей стан при ефективному ліку- Рис. 4.10. Термічний опік 11 -П 1-А—111 -Б сту-
ванні 24-48 год. Виведення з шо- ^пеня> згинальна контрактура кисті, атрофія
ку з великими поверхневими опі- м'язів передпліччя

ками закінчується одужанням, а в

осіб з глибокими ураженнями після ліквідації шоку на 3^4-й день настає II

період захворювання.

II період — гостра опікова токсемія — отруєння продуктами розкладу
обпечених тканин і ядом бактерій, що всмоктуються і потрапляють у кров. Цей
період триває від 2 до 12 діб. Основними проявами його є висока температура
і серйозні порушення в діяльності внутрішніх органів.

ІП період — септикотокеемія, виникає внаслідок нагноєння опікової ра­ни і надходження з неї у кров продуктів розкладу тканин. Загальний стан хво­рих важкий. Перебіг захворювання часто ускладнюється запаленням легенів, виразками шлунково-кишкового тракту, ураженнями печінки, нирок, загаль­ним зараженням крові (сепсис). Цей період опікової хвороби в ускладнених випадках може тривати від 2-3 міс до одного року, а часом і довше.

Частим ускладненням цього періоду є опікове виснаження. Розвивається воно при довготривалому незагоюванні глибоких рам, внаслідок чого відбува­ється щоденна втрата білка та інших речовин з рідиною і постійне всмоктуван­ня продуктів розкладу тканин і життєдіяльності мікробів. Хворий нестримно худне, загальмований, пролежні збільшуються, відмічається прогресуюча ат­рофія м'язів, у тому числі й серцевого, контрактури, розрідження кісткової тка­нини, знижується опірність організму.

IV період — одужання (реконвалесценція), продовжується 2-4 міс і харак­теризується відновленням шкіри, відсутністю прогресування хвороби, посту­повим відновленням функцій внутрішніх органів. Однак у хворих ще деякий час спостерігаються порушення їх діяльності, ускладнення з боку нирок і пе­чінки.

Лікування опіків комплексне і спрямоване на ліквідацію місцевих і загаль­них проявів опікової хвороби. Поверхневі опіки лікують консервативним мето­дом. При опіках І ступеня одужання настає на 4-5-й день, II — при відсутнос­ті інфекції через 10-15 днів без утворення рубців. Опіки III—IV ступеня ліку­ють хірургічним методом, що полягає у відсіканні омертвілих ділянок і у від­новленні шкірного покриву шляхом пересаджування власної (аутотран-сплантат) або чужої (гомотрансплантат) шкіри чи клаптя тканини. Загоєння де­фектів відбувається дуже повільно, часто утворюються грубі рубці, контракту­ри і деформації, що є головною причиною інвалідності потерпілих.

Відмороження виникають внаслідок дії на тканини низької температури (рис. 4.11). За глибиною ураження відмо­роження поділяють на чотири ступені: І — поверхневе ураження шкіри; II — омертвіння верхніх її шарів і утворення пухирців; III — ураження всіх шарів шкі­ри і глибше пролягаючих м'яких тканин; IV— омертвіння м'яких тканин і кісток. Лікування відморожень І—ІГ ступеня проводиться консервативним методом; Рис 4.11. Відмороження II і III ступеня Щ-IV — оперативним, при якому видаля­ються омертвілі тканини, проводиться пе­ресадка шкіри, ампутується відморожений сегмент кінцівок при IV ступені.

Фізична реабілітація при опіках і відмороженнях застосовується під час консервативного і хірургічного лікування. Використання її засобів, по­слідовність і методика застосування базуються на загальних для обох травм принципах: вони залежать від ступеня, площі і локалізації ураження, перебігу захворювання, віку, методів лікування, рухового режиму, періоду і етапу реабілітації.

У лікарняний період реабілітації призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру при опіковій хворобі почи­нають застосовувати після виходу хворого з тяжкого стану відповідно до при­значеного рухового режиму. Основна мета фізичних вправ у суворо постільно­му режимі — це психотерапевтичний вплив на хворого і попередження легене­вих ускладнень. Використовують декілька разів на день статичні дихальні вправи і, якщо дозволяє стан хворого, рухи з невеликою амплітудою в дисталь­них відділах кінцівок; проводять лікування положенням, яке передбачає вста­новлення сегмента чи кінцівки у функціонально вигідну позицію, що пере­шкоджає утворенню контрактур.

У II і III періоди опікової хвороби в постільному режимі перед ЛФК став­лять такі завдання: нормалізація діяльності ЦНС І покращання функцій дихан­ня і кровообігу; попередження запалення легенів та інших ускладнень з боку внутрішніх органів, рухливості суглобів і м'язових атрофій, покращання міс­цевого крово- і лімфообігу, трофічних процесів і сприяння швидкому загоєнню ран, приживлення пересадженої шкіри або тканинного клаптя.

Призначається лікувальна і гігієнічна гімнастика, самостійні заняття по декілька разів на день. Комплекси складаються з дихальних і простих вправ для неушкоджених ділянок і кінцівок (табл. 4.1).Рухи в ушкодженій ділянці ви­конують обережно, з невеликою амплітудою, у повільному темпі з полегшених вихідних положень, застосовуючи похилі площини, гамачки. При неможливос­ті їх виконання ушкодженими сегментами застосовують статичні напруження м'язів, надсилання імпульсів до кінцівок, а також рухи у здорових симетрич­них ділянках.

5*

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Таблиця 4.1. Орієнтовна схема комплексу лікувальної гімнастики для хворих у стадії септнкотоксемії (за Г. В. Полесею, 1978)

У подальшому комплекси доповнюють вправами для розроблення сугло­бів у зоні ушкодження. Вправи на розтягнення рекомендується проводити під час перев'язок у теплій ванні. Це сприяє збільшенню амплітуди рухів, змен­шує біль. Призначають загальнорозвиваючі вправи, основою яких є дихальні вправи і рухи в здорових симетричних ділянках. Приділяють увагу вправам, що сприяють формуванню компенсацій, навичок самообслуговування. Са­мостійні заняття мають повторюватись через 1,5-2 год, а у перервах між ни­ми та під час сну кінцівка укладається в лангету в положення, досягнуте під час занять.

При розвитку опікового виснаження, ускладненнях III періоду, необхідно знизити фізичне навантаження через різку атрофію м'язів і стійкі розлади ді­яльності серцево-судинної та інших систем. Заняття проводяться обережно, вправи мають бути спрямовані на підвищення загального тонусу, підтримання діяльності основних систем організму, на боротьбу з атрофіями, контрактура­ми і тугорухливістю суглобів. Вправи виконують з полегшених вихідних поло­жень, у теплій ванні, а рухи в ушкоджених ділянках з невеликою амплітудою і у повільному темпі. Рекомендується надсилання імпульсів до рухів, скорочен­ня м'язів, симетричних пошкодженій ділянці тіла.

У методику лікувальної гімнастики і руховий режим вносять корективи з приводу оперативного втручання (пересадка шкіри або клаптя тканини), яке може бути неодноразовим за час перебування хворого у лікарні. Це зобов'язує

підготувати його до операції, дібрати і навчити фізичних вправ, які він буде ви­конувати після неї в умовах нового рухового режиму.

Лікувальну гімнастику призначають через кілька годин після операції. Вона складається з дихальних вправ і рухів у дрібних суглобах здоро­вих кінцівок. Особливу увагу приділяють дихальним вправам при пересадці шкіри на ділянку грудей, живота і спини, застосовуючи таку методику і тип ди­хання, які б не зсунули її з місця. Активні рухи в суглобах оперованої області по­чинають з 7-10-го дня і виконують у повільному темпі з невеликою амплітудою.

Приживлення пересадженої шкіри чи клаптя тканини, ліквідація дефектів шкірного покриву означає початок IV періоду опікової хвороби — одужання. ЛФК націлена на відновлення функцій опорно-рухового апарату, обсягу рухів у суглобах, збільшення маси і сили м'язів, розроблення контрактур; формуван­ня компенсацій і навчання нових рухових навичок; покращання діяльності сер­цево-судинної і дихальної систем, адаптацію до фізичних навантажень побуто­вого і трудового характеру.

ЛФК застосовують у формі лікувальної І ранкової гігієнічної гімнастики, багаторазових самостійних занять, лікувальної ходьби. Останнє має дуже ве­лике значення, оскільки хворий, нерідко за довготривале перебування у ліжку, втрачає навичку ходьби. Тому з початком напівпостільного рухового режиму основну увагу приділяють навчанню ходьби, попередньо використовуючи імі­таційні вправи і вправи для зміцнення м'язів, що беруть участь у цьому рухо­вому акті. Призначають вправи і корекцію положенням у воді. Це розм'якшує і розтягує тканини, сприяє збільшенню амплітуди рухів і виправленню кон­трактур. У подальшому розширюється коло фізичних вправ, що застосовують­ся (табл. 4.2).

У випадках, коли результатом лікування опікової хвороби буде інвалід­ність, зусилля реабілітолога і хворого мають бути спрямовані на формування постійних компенсацій, навчання нових рухових навичок, підготовку до побу­тових дій і самообслуговування.

Лікувальний масаж при опіковій хворобі починають використо­вувати після очищення опікової поверхні від відмерлих тканин і закриття ран, тобто у період одужання. Завдання масажу: поліпшення крово- і лімфообігу в ділянці опіку, сприяння розм'якшенню і утворенню еластичних рубців, розтяг­нення спайок, стимуляція скорочувальної функції м'язів, протидія контракту­рам і тугорухливості у суглобах. Застосовують сегментарно-рефлекторний ма­саж відповідних паравертебральних зон спиномозкових сегментів, масаж си­метричних здорових ділянок тіла та м'язів (антагоністів) протилежного боку локалізації опіку. Ці м'язи, звичайно, розтягнуті й ослаблені. Тому для стиму­ляції їх скорочувальної здатності використовують глибоке погладжування, роз­тирання сухожилків, пиляння, пересікання, стругання, поперечне розминання, безперервну вібрацію, поплескування. На боці опіку травмовану поверхню не масажують, її обходять, застосовуючи ніжні прийоми. Роблять масаж суглобів, що втягнуті у контрактуру. Одночасно з масажем виконують активні і пасивні рухи. З утворенням рубця починають обережно масажувати поверхню опіку.