Фізична реабілітація. Р о з л І л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Р о з л І л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

до підйому хворого на милиці тре­нують вени пошкодженої кінцівки ("венозна гімнастика"), суть якої у періодичному опусканні ноги з ліжка і повернення її у вихідне го­ризонтальне положення — на ліж­ко. Це скорочує час адаптації су­динної системи травмованої ноги до функціонування у вертикально­му положенні, зменшує набряки і неприємні відчуття при подальшій ходьбі.

При скелетному витяганні осьові навантаження виключають­ся, але ця іммобілізація дозволяє спершу робити активні рухи у го-

мілковостопному та кульшовому суглобах і в кінці періоду ■— у колінному. При лікуванні перелому кісток ніг апаратом типу Ілізарова активні рухи в усіх суглобах можна проводити з перших днів і давати раннє осьове навантажен­ня на кінцівку.

II період — постіммобілізаційний, починається з моменту утворення пер­винного кісткового мозоля і зняття чи заміни іммобілізації на часткову (зйом-на гіпсова шина, лонгета чи косинка тощо). У хворого можуть мати місце ат­рофія м'язів, тугорухливість суглобів, що підлягали Іммобілізації, контракту­ра, послаблення м'язової сили, порушення координації рухів, зниження функ­цій органів і систем організму.

В цей період основною метою ЛФК є відновлення функції кінцівки і за­гального стану організму. Окремими завданнями є: відновлення амплітуди ру­хів в ушкодженій кінцівці, усунення тугорухливості і контрактур, зміцнення м'язів, сприяння утворенню щільного кісткового мозоля. Застосовують ран­кову гігієнічну і лікувальну гімнастику 25-30 хв, самостійні заняття через кожних 1-1,5 год, гідрокінезитерапію, спортивно-прикладні вправи, ходьбу, малорухливі ігри. До комплексів лікувальної гімнастики включають вправи: активні і пасивні, з булавами, гімнастичними палками, м'ячами, гантелями різної маси, на снарядах. На початку періоду використовують вихідні поло­ження і різноманітні пристосування, що полегшують рух: ковзаючі площини, роликові візки, блокові установки, а також вправи у воді. При переломах ниж­ніх кінцівок приділяють увагу поступовому осьовому навантаженню на уш­коджену ногу і тренуванню опороздатності здорової, а при переломах руки — точності і координації рухів. Співвідношення загал ьнорозвиваюч их і спеці­альних вправ в заняттях приблизно однакове.Темп виконання вправ середній і повільний.

Наведені загальні завдання і принципи побудови методики ЛФК при діа­фізарних переломах в лікарняному періоді реабілітації, зрозуміло, будуть кон­кретизуватись залежно від локалізації і характеру перелому, консервативного

чи хірургічного методу лікування, три­валості іммобілізації, віку хворого. Од­нак при всіх діафізарних переломах ра­но починають включати осьові наванта­ження порівняно з внутрішньосуглобо-вими переломами.

Переломи плечової кіст-
к и виникають при падінні на лікоть,
кисть прямої руки, безпосередньому
ударі по плечу. Інколи діафіз ушкоджу­
ється при надмірному м'язовому скоро­
ченні, що може бути у спорті при метан­
ні диска, списа, гранати. Розрізняють по­
перечні, косі, гвинтоподібні і осколкові
переломи діафіза плеча. При переломах
Рис. 4.21. Скелетне витягання за ліктьо- ^без зміщення накладають торакобрахі-
вий відросток на відвідній шині при пе- альну гіпсову пов'язку (див. рис. 4.14,4),
реломі плечової кістки а при інших використовують скелетне

витягання за ліктьовий відросток на від­відній шині (рис. 4.21), клейове витяган­ня, металоостеосинтез, апарат Ілізарова. Перелом зростається через 6-8 тиж.

У І період (іммобілізаційний) окрім загальнорозвиваючих і дихальних вправ застосовують такі спеціальні вправи: різноманітні рухи пальцями, спо­чатку вільно, а потім з гумовим кільцем, м'ячем, губкою, ізометричні напру­ження м'язів плеча і передпліччя, ідеомоторні рухи у плечовому суглобі і, якщо дозволяє іммобілізація, рухи в усіх осях у променевозап'ястковому суг­лобі, пронація і супінація передпліччя, згинання та розгинання у ліктьовому суглобі з невеликою амплітудою. Вправи виконуються 6-Ю разів у повільному темпі і повторюються 4-6 разів протягом дня.

У II період (постіммобілізаційний) до спеціальних вправ попереднього пе­ріоду додають вправи на відновлення функції плечового і ліктьового суглобів. У перші дні після зняття іммобілізації активні рухи в них виконуються у по­легшених умовах. Застосовують положення сидячи з опорою на стіл, ковзаючі поверхні, ролики тощо. В заняття обов'язково слід включати вправи з супіна­цією передпліччя, оскільки частим наслідком діафізарних переломів плеча мо­жуть бути пронаційні контрактури. У подальшому в положенні стоячи викону­ють вправи за допомогою здорової руки, махові вправи кінцівками, вправи і пересування рук по стінці вгору і вниз, з гімнастичними палицями, м'ячами, булавами, гантелями. Прискорює відновлення рухливості в суглобах ушкодже­ної руки гідрокінезитерапія. Вправи виконують 10-15 разів у повільному тем­пі і повторюють 4-6 разів на день.

Переломи кісток передпліччя становлять близько поло­вини усіх переломів верхніх кінцівок і виникають при ударі по передпліччю або при падінні на витягнуту руку. Здебільшого спостерігаються переломи обох кісток передпліччя, рідше ізольовані переломи діафіза ліктьової або

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

променевої кістки. Іммобілізація переломів без зміщення проводиться гіпсо­вою пов'язкою, що накладається від основи пальців до середини плеча на ру­ку, зігнуту у ліктьовому суглобі під кутом 90° (див. рис. 4.14, 2). Іммобіліза­ція триває при переломі обох кісток 8-10 тиж, однієї — 6-8 тиж. При суттє­вих зміщеннях відламків застосовують металоостеосинтез (рис. 4.22). Після операції накладають на 10-12 тиж гіпсову лонгету від основи пальців до верхньої третини плеча на зігнуту під прямим кутом у ліктьовому суглобі ру­ку. Через 4-6 тиж гіпсову пов'язку з ліктьового суглоба знімають, що дає можливість розробляти рухи в ньому. Металеві фіксатори вилучають через півроку.

У І період на фоні загальнорозвиваючих і дихальних вправ призначають вправи для вільних від іммобілізації суглобів, статичні напруження м'язів пе­редпліччя, плеча, уявні рухи в ліктьовому суглобі. Особливу увагу приділяють різноманітним рухам у суглобах пальців кисті, враховуючи можливість значно­го ушкодження відламками кісток м'язів передпліччя. Вправи виконують 6-10 разів у повільному темпі і повторюють 4-6 разів на день.

У II період спеціальні вправи спрямовані на відновлення обсягу рухів у ліктьовому і променевозап'ястковому суглобах, не забуваючи про вправи для пальців. Велику увагу приділяють відновленню супінації, яку треба проводити обережно і поступово збільшувати амплітуду рухів. Рекомендується виконува­ти вправи у воді, використовуючи місцеві ванночки для руки.

Перелом променевої кістки в типовому місці виникає в нижній її третині при падінні на кисть витягнутої руки, що трапляється пе­реважно у зимовий період. У потерпілих променева кістка ламається в одно­му і тому самому місці — епіметафізарному відділі, на 2-4 см вище проме-незап'ясткового суглоба, тому такий перелом назвали типовим. Вважають, що такі переломи становлять від 15 до 25 % усіх переломів кісток. Розрізня­ють екстензійні (розгинальні) переломи, що виникають при падінні на до­лоню (перелом Колліса) і спостерігаються у переважної більшості хворих, та флексійні (згинальні) переломи, що виникають при падінні на тильну поверхню кисті (перелом Сміта). Переломи променевої кістки в типовому місці часто супроводжуються відривом шиловидного відростка ліктьової кістки, значними набряками кисті, що різко обмежує рух. При переломах зі зміщенням спостерігається характерна деформація, яка за формою нагадує багнет (рис. 4.23).

Лікують переломи променевої кістки в типовому місці, в основ­ному, консервативно. Руку фіксу­ють тильною гіпсовою лонгетою від основи пальців до ліктьового суглоба на 3-4 тиж при переломах без зміщення відламків і на 5-6 тиж при їх зміщенні.

У І період на 2-й день після _{Рис 4 22} фіксація переломів кісток перед-
травми хворому під час лікувань- пліччя металевими стрижнями

Рис. 4.23. Харектерні де­формації при переломі променевої кістки у ти­повому місці

ної гімнастики і самостійних занять необхідно виконувати рухи в плечовому, ліктьовому суглобах і пальцях травмованої руки, згинати активно і за допомо­гою здорової руки пальці в кулак до повного їх зіткнення з долонею, проводи­ти Ізометричні напруження м'язів передпліччя з одночасними рухами неуш-кодженою рукою. Не можна намагатися зробити пронацію і супінацію у лонге­ті, тому що такі рухи призведуть до зміщення відламків.

У II період і після зняття іммобілізації спостерігається стійке обмеження рухливості в променезап'ястковому суглобі і тому найбільше спеціальних вправ спрямовані на відновлення обсягу рухів у ньому.

Вправи спочатку виконують у полегшених умовах, з невеликою ампліту­дою. Кращим вихідним положенням є положення сидячи, рука на поверхні столу. Рекомендуються вправи у воді температурою 34-36 °С, тому що більша температура викликає набряк. У подальшому рекомендують кидання і ловлю малого гумового м'яча, пронацію і супінацію передпліччя з використанням гімнастичної палиці, перекочування по столу медболу масою 1-2 кг, приклад­ні рухи тощо.

Переломи стегнової кістки, найкрупнішої кістки скелета, виникають внаслідок дії значної зовнішньої сили і належать до важких уш­коджень опорно-рухового апарату. Вони супроводжуються обширним руйну­ванням м'яких тканин, що часто спричиняє травматичний шок. Спостері­гаються поперечні, косі, гвинтоподібні і осколкові переломи діафіза стегна. Лікування таких переломів проводиться консервативними і оперативними методами.

Із консервативних методів здебільшого застосовують скелетне витягання за бугристість великогомілкової кістки або виростки стегна. На гомілку накла­дають липкопластирне витягання. Ушкоджену кінцівку кладуть на стандартну шину Белера (рис. 4.24) і для противитягання нижній кінець ліжка піднімають на 30-50 см. Для того щоб хворий не зсувався в сторону тяги, яка здійснюєть­ся на травмовану кінцівку гирями від 8 до 14 кг, на ліжко ставиться дерев'яний ящик, у який він упирається здоровою ногою.

Скелетне витягання знімають через 1,5-2 міс. Залежно від характеру і ло­калізації перелому кінцівку залишають вільною від іммобілізації або наклада-

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Рис. 4.24. Скелетне ви­тягання при переломі діафіза стегнової кістки

ють клейове витягання на 2 тиж чи кокситну гіпсову пов'язку на 4-6 тиж, що знерухомлює кульшовий, колінний і гомілковостопний суглоби. Зростаються діафізарні переломи стегна в строки від 4 до 5 міс.

Під час скелетного витягання ЛФК призначається з 2-3-го дня. У І період комплекси лікувальної гімнастики складаються з дихальних, загальнорозвива-ючих і таких спеціальних вправ: згинання і розгинання пальців стопи, активні рухи нею в різних площинах, ідеомоторні вправи, піднімання таза з опорою на стопу зігнутої здорової ноги, лікті і потилицю. Хворого вчать сідати у ліжку за допомогою балканської рами, ременя та Інших пристосувань і робити це реко­мендується багаторазово протягом дня. Ізометричні 2-3-секундні напруження м'язів стегна дозволені з другого тижня після досягнення повного зіставлення відламків, оскільки раннє застосування таких вправ може призвести до їх змі­щення. Орієнтовний комплекс фізичних вправ в цей час наведено нижче.

Орієнтовний комплекс вправ

у разі ліафізарного перелому стегна піл час скелетного витягання

у І періолі (за П.В.Юр'євим,1980)

Вправи виконують у вихідному положенні лежачи на спині

1. Руки вгору — вдих, в.п. — видих. 4-6 разів.

2. Зігнути і розігнути пальці рук з одночасним згинанням і розгинанням стопи здорової кін­цівки. 10-14 разів.

3. Руки до плечей, обертальні рухи у плечових суглобах вперед і назад. 8-10 разів.

4. Почергово зігнути і розігнути пальці стоп здоровою і травмованою ногою. 15-20 разів.

5. Спираючись ліктями І потилицею, прогнутися в грудному відділі хребта— вдих, в.п. — видих. 4-6 разів.

6. Статичне напруження великих сідничних м'язів. 8-Ю разів.

7. Зігнути здорову ногу в колінному суглобі і максимально наблизити його до грудей. 6-8 разів,

8. Трохи підняти здорову кінцівку, відвести вбік, руки вбоки. 8-Ю разів.

9. Руки вгору, хват за спинку ліжка і одночасно підняти пряму здорову ногу. 4-6 разів.

10. Нахил вбік — видих, в.п. — вдих. 6-8 разів.

11. Обертальні рухи здоровою кінцівкою вправо І вліво. 8-10 разів.

12. Руки в сторони. Повертати тулуб вправо і вліво, з'єднуючи руки. 4-5 разів.

13. Напруження чотириголового м'яза стегна: на здоровій нозі, хворій нозі, одночасно на обох ногах. 8-10 разів.

14. Спираючись на стопу здорової ноги і тримаючись за балканську раму, сісти — видих, в.п. — вдих. 5-6 разів.

15. Вправи зі стороннім опором для здорової кінцівки: згинання і розгинання стопи, зги­нання і розгинання у колінному суглобі, відведення і приведення у кульшовому сугло­бі. 4-6 разів кожний рух.

16. Підкидання руками волейбольного м'яча. 6-8 разів.

17. Спокійне дихання. Повторити вправу 1.

Наприкінці 4-го тижня починають обережні рухи у колінному суглобі для профілактики, в першу чергу, згинальної контрактури в ньому. Для того щоб хворий був здатний проводити активні рухи, тягу з гомілки, гамачок, який її підтримує, знімають і замінюють на зйомний. Це дає змогу зігнути коліно, торкнутися п'яткою ліжка і навпаки — випрямити ногу. Після занят­тя систему витягання відновлюють. Спочатку рухи в колінному суглобі ви­конують з допомогою реабілітолога, а у наступному — самостійно декілька разів на день. Для цього на стопу одягають надстопник (рис. 4.25), до якого прив'язують шнур і перекидають його через блок шини Белера. Підтягую­чи і опускаючи шнур, хворий виконує рухи у колінному суглобі. Хворому рекомендується постійно зміцнювати м'язи здорової ноги і рук, що дозво­лить у наступному періоді легше ходити на милицях. Окрім занять лікуваль­ною гімнастикою, що триває 25-30 хв, застосовують самостійні заняття 4-6 разів на день та ранкову гігієнічну гімнастику. Перший період триває близько 2 міс.

Другий період розпочинається після зняття скелетного витягання і три­ває 1,5 міс. Головним завданням ЛФК у цей період є відновлення рухів у всіх суглобах та опорної здатності ушкодженої кінцівки і навчання ходьби з

опорою. Хворий продовжує пере­бувати на постільному режимі ще 10-15 днів. У перші дні після зняття іммобілізації для зменшен­ня болю, що виникає через неве­лику згинальну контрактуру в ко­лінному суглобі, під нього підкла­дають м'який валик, розмір якого рекомендується змінювати протя­гом дня. В положенні лежачи на спині виконують активні згинан­ня і розгинання у колінному суг­лобі, використовуючи ковзні по-

„ , ,_е „ ,. верхні, роликові візки. У подаль-

Рие. 4.25. Рухи в колінному суглобі з самодо- ^г Г

_{помогою} шому ці рухи виконують у поло-