Фізична реабілітація. Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Рис. 4.55.Механізми травми при компресійних переломах хребта:

1,2 — поперекового відділу; 3, 4 — шийного відділу

м'язів тулуба. Застосовують здебільшого консервативний, рідше оперативний методи лікування.

Компресійні переломи грудних і поперекових хребців лікують в основному функціональним методом, розробленим К.Ф. Древінг. Хворого кладуть на спину на плоске ліжко з дерев'яним щитом під матрацем, узголів'я ліжка піднімають на 30-60 см над рівнем підлоги (рис. 4.56). Витягання здійснюється на цій нахиленій площині власною вагою тіла за рахунок лямок, що проведені через пахвові впадини і закріплені до уз­голів'я ліжка. Під ділянки фізіологічних лордозів підкладають ватно-марлеві валики. Таке положення хворого усуває осьове навантаження на хребет, роз­прямляє компресовані хребці, відновлює природний поперековий лордоз і дає змогу рано починати фізичну реабілітацію.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію, працетерапію.

Рис. 4.56.Витягання при компресійних переломах хребців в нижньогрудно-му і поперековому відді­лах хребта

Рис. 4.57.Вправи при переломах хребта у 1 період: 1 —відведення рук у боки не вище рівня плечей, не відриваючи їх від ліжка; 2 —тильне згинання стоп; 3 — згинання рук у ліктьових суглобах, торкаючись плечей; 4 — почергове згинаня ніг, стопа ковзає по ліжку; 5 — піднімання ліктів з положення руки на грудях; 6 — повороти ніг на 180" по повздовжній осі; 7 — обер­тання ліктів; 8 — руки на грудях, відведення руки з одночасним поворотом голови; 9 — згинання пальців у кулак і розгинання; 10 — згинання і розгинання кистей

Лікувальну фізичну культуру при функціональному методі лікування застосовують з 2-5-го дня і проводять у чотири періоди. В І і II — осьові навантаження протипоказані, вправи виконують у положенні лежа­чи. У ПІ період осьові навантаження поступово починають вводити за рахунок вихідного положення стоячи на колінах, а в IV, коли хворий піднімається на но­ги, — переходять до повного осьового навантаження на хребет.

з-іїі>

Фізична реабілітація

Р о з а і а 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Завданнями І періоду, що триває 10-12 днів, є: усунення загальних і міс­цевих проявів травматичної хвороби, попередження пневмоній і тромбоем-болій, атонії кишечнику, протидія атрофії м'язів, стимуляція процесів реге­нерації. Лікувальна гімнастика проводиться 10-15 хв з вихідного положен­ня лежачи на спині, в повільному темпі і складається з дихальних і загаль-норозвиваючих вправ малої і помірної інтенсивності. При виконанні вправ для ніг потрібно, щоб п'ятки ковзали по ліжку, а прогинання виконувалися

Рис. 4.58. Вправи при переломах хребта у II період: 1 — рукн в боки, вниз, вперед, вгору; 2 — згинання і розгинання рук з напруженням; 3 — рух прямими ру­ками з одночасними пронацією і супінацією; 4 — відведеня руки з одночасним поворотом голови; 5 — ру­ки в боки, невеликі кола руками; 6 — колові рухи ліктями; 7 — згинання однієї ноги; 8 — велосипедний рух однією ногою; 9 — піднімання зігнутої ноги, випрямлення і опускання; 10 — піднімання і відведення одні­єї зігнутої ноги; II — піднімання прямої ноги; 12 — відведення прямої ноги; ІЗ — прогинання в грудному відділі хребта з опорою на лікті; 14 — піднімання тулуба з опорою на долоні і передпліччя; 15 — підніман­ня голови; 16 — піднімання голови і плечей беї опори на руки; 17 — піднімання тулуба з опорою на прямі руки; 18 — піднімання тулуба з прогинанням у попереку без опори на руки

з опорою на потилицю, плечі, стопи. Лямки під час занять знімають. Приз­начають ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття 3-5 разів на день. Вправи виконують у повільному темпі, по 4-8 разів, з паузами для відпочин­ку. Закінчується І період, коли хворий здатний піднімати пряму ногу до ку­та 45°, не зазнаючи при цьому неприємних відчуттів в ушкодженій ділянці хребта. Вправи, що рекомендується виконувати у І період, наведено на рис. 4.57.

7*

Рис. 4.59. Вправи При преломах хребта у III період: 1 — почергове згинання тулуба в боки з ковзан­ням рук вздовж тіла ("насос"); 2 — поворот тулуба одним плечем вперед, руку вгору; 3 — поворот тулуба од­ним плечем вперед, руку вперед; 4 — в упорі стоячи на колінах прогинання спини; 5 — в упорі стоячи на ко-

лінах поперемінні рухи руками вперед; 6 — в упорі стоячи на колінах праву руку вперед, вгору, назад і вниз; те саме — лівою; 7 — в упорі стоячи на колінах поперемінні рухи ногами назад, ковзаючи по ліжку і опуска­ючи однойменну сторону таза; 8 — в упорі стоячи на колінах поперемінні піднімання ніг горизонтально на­зад на рівні таза; 9 — піднімання прямих ніг до куга 45"; 10 — розведення і зведення прямих ніг відриваючи їх від ліжка; 11 — почергове піднімання прямих ніг, Імітація ходьби; 12 — поперемінне відведення однієї но­ги в бік і приведення навхрест над другою; 13 — почергове перехрещування піднятих прямих ніг у повітрі; 14 — почергові рухи зігнутими ногами, що нагадують рухи ніг велосипедиста; 15 —- піднімання таза, спира­ючись на потилицю, лікті і стопи; 16 — незначне піднімання тулуба з упором на потилицю, лікті та п'ятки; 17 — "капівміст" на одній нозі; 18 — колові рухи руками при піднятому тулубі; 19 — руки до плечей, підні­мання тулуба з прогинанням у поперековій ділянці; 20 — руки в боки, піднімання тулуба не змінюючи поло­ження рук; 21 — руки назад, піднімання тулуба не змінюючи положення рук; 22 — почергове піднімання на­зад прямої ноги; 23 — піднімання прямих ніг; 24 — одночасне піднімання тулуба і прямих нїг ("ластівка"); 25 — стоячи на колінах повороти тулуба в боки; 26 — нахили в боки з ковзанням рук вздовж тіла

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

II період триває теж близько 2 тиж, тобто до кінця першого місяця перебу­вання хворого у лікарні. Головне завдання цього періоду — зміцнення м'язів спини та створення м'язового корсета, підготовка хворого до подальшого роз­ширення рухового режиму. Вирішенню цих завдань сприяє нове вихідне поло­ження лежачи на животі, перехід в яке проводиться в межах тижня після по­чатку II періоду.

Перехід у положення лежачи на животі рекомендується робити так: хво­рий пересувається на край ліжка, ногу, що лежить ближче до краю, кладе

Рис. 4.60. Вправи при переломах хребта у IV період: 1>2 — розведення рук в сторони з одночасним підніманням на носки; 3 — невеликі нахили вперед з опорою і круглою спиною; 4 — невеликі нахили вперед без опори; S — налили вперед прогнувши тулуб, руки вго­ру; 6 — невеликі нахили назад, руки на пояс; 7 — нахили тулуба в боки; 8 — повороти тулуба в боки; 9 — почергове "качання" ногою вперед і назад; 10 ■— почергове піднімання зігнутої у коліні ноги; 11 — почерго-ве відведення ноги вперед, вбік, назад; 12 — присідання з прямою спиною

схресно на другу і знімає лямки. Руку, що знаходиться ближче до центра ліж­ка, випрямляє вздовж тулуба, а другою тримається за лямки, потім напружує м'язи спини, одночасно тягне за лямки і повертається на живіт у центр ліжка. Спочатку він це робить з допомогою, а у подальшому -— самостійно декілька разів на день. У комплексах лікувальної гімнастики починають застосовувати вправи для м'язів спини, живота, верхніх кінцівок статичного і динамічного характеру. Дозволяється прогинати тулуб з опорою на руки, а потім і без опо­ри. Це добре зміцнює довгі м'язи спини. Такі екстензиційні вправи та інші ру­хи подібного характеру полегшуються завдяки нахиленому положенню ліжка. У комплекси включають 2-3-секундні, а потім 5-7-секундні ізометричні нап­руження м'язів спини і живота, почергове піднімання ніг (рис. 4.58). Трива­лість занять збільшується до 20 хв. Закінчується II період тоді, коли хворий здатний піднімати ноги разом до кута 45°, не зазнаючи при цьому неприємних відчуттів в ушкодженій ділянці хребта.

III період охоплює 2-й місяць лікування. Головними завданнями його є: по­дальше формування м'язового корсета, зміцнення м'язів тулуба, тазового дна, кінцівок, покращання мобільності хребта і координації рухів, поступова підго­товка його до осьових навантажень. Реалізація цих завдань пов'язана зі збіль­шенням тривалості і щільності занять, включених у комплекси лікувальної гімнастики вправ з опором і обтяженнями, більш тривалих ізометричних нап­ружень м'язів, із введенням нових вихідних положень (упор стоячи на колінах та стоячи на колінах), застосуванням вправ для розвитку гнучкості хребта.

З цих вихідних положень виконуються (рис. 4.59, 1-18) легкі нахили вбо-ки, назад, пересування вперед-назад І вбоки, вправи на координацію, для вес­тибулярного апарату та ін. Рухи тулуба вперед протипоказані.

Перехід в упор стоячи на колінах виконують з положення лежачи на животі так: передпліччя зігнутих у ліктях рук розташовують вздовж тулу­ба, кисті на рівні плечей — розігнуті лікті, стати спираючись на кисті і ко­ліна. Після засвоєння цього положення і вільного виконання вправ, таких, як почергове витягування, підйоми рук і ніг, одночасне витягування руки і ноги, хворий з упору стоячи на колінах переходить у положення стоячи на колінах.

Для переходу в положення стоячи на колінах нахил ліжка усувається. Хво­рий пересувається в упорі стоячи на колінах до узголів'я ліжка і, спираючись руками на спинку ліжка, випрямляється. З цього моменту починаються осьові навантаження і адаптація хребта до вертикального положення (рис. 4.59, 19-26). Тривалість лікувальної гімнастики збільшується до 40-45 хв, а кіль­кість самостійних занять — до 5-6 на день.

Критерієм ефективності застосування ЛФК у створенні м'язового корсета і подальшої зміни рухового режиму є визначення силової витривалості м'язів спини та живота. Для оцінки перших враховують час утримання тулуба у позі "ластівка" з положення лежачи на животі, а других — піднятих під кутом 45° прямих ніг з положення лежачи на спині. Пробу вважають позитивною, якщо хворий здатний кожну з цих поз утримати протягом 2-3 хв. Якщо хворий ук-

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Рис. 4.61. Лікування компресійних переломів хребців у шийному відді­лі хребта: 1 — витягання за допомогою петлі Гліссона; 2 — гіпсовий напі в корсет

ладається в цей час, то йому можна дозволити встати і приступити до занять IV періоду.

IV період починається звичайно через 2 міс після травми і триває з момен­ту, коли хворий став на ноги до виписки з лікарні у межах 10-20 днів. Хворо­го необхідно навчити вставати, минаючи положення сидячи, тому шо при цій позі притаманний поперековому відділу лордоз переходить у кіфоз і тягне за собою посилення компресії на тіла хребців, тобто повторює механізм травми. Перехід у положення стоячи виконують з положення лежачи на животі, мето­дику якого було описано при переломах таза.

Головні завдання IV періоду: подальше зміцнення м'язів тулуба, збіль­шення мобільності хребта, відновлення повного осьового навантаження на нього і нижні кінцівки, правильної постави і механізму ходьби. У положенні стоячи (рис. 4.60) виконують нахили тулуба назад, убік, напівприсіди з пря­мою спиною, почергове відведення і приведення ніг, перекочування з п'ятки на носок тощо. Використовують вправи з предметами, біля гімнастичної стінки і ті, що відновлюють рухові навички і ходьбу, закріплюють правильну поставу. Заняття лікувальною гімнастикою тривають 45-60 хв. Призначають ранкову і гігієнічну гімнастику, самостійні заняття, лікувальну ходьбу в межах палати, відділення з наступним відпочинком у положенні лежачи на спині.

Компресійні переломи шийних хребців здебільшого лікують консервативним методом у два етапи: спочатку витяганням за підбо­ріддя за допомогою петлі Гліссона на нахиленій площині масою власного тіла (рис. 4.61, 1), а через 15-30 діб витягання замінюють на гіпсовий напівкорсет (рис. 4.61, 2) або гіпсовий нашийник. В ньому хворий лежить, сидить, ходить і через 8-Ю тиж його звільняють від іммобілізації.

У першому етапі методика застосування ЛФК в комплексному лікуванні компресійних переломів шийного відділу під час витягання петлею Гліссона спочатку така сама, як і при переломах в нижньогрудному і поперековому від­ділах. Однак рухи головою в петлі Гліссона виконувати не дозволяють, а рухи ногами виконують тільки в полегшених умовах.

У другому етапі після заміни витягання на гіпсовий напівкорсет або гіпсо­вий нашийник хворому дозволяють сидіти і ходити. Основну увагу приділяють попередженню атрофії м'язів шиї, плечового пояса і верхніх кінцівок, зміцнен­ню м'язів тулуба, відновленню правильної постави і навичкам ходьби. Окрім загальнорозвиваючих вправ, що виконують у положенні лежачи, сидячи і сто­ячи, рекомендують вправи на рівновагу і координацію, 2-3-секундні, а потім 5-7-секундні ізометричні напруження м'язів шиї, піднімання надпліч і колові рухи в обидві сторони, можливі обмежені повороти вбоки і нахили голови у різних напрямках. Відведення рук виконують до горизонтального рівня.

Після зняття іммобілізації завданнями ЛФК є відновлення рухливості в шийному відділі хребта, зміцнення м'язів шиї, плечового поясу і верхніх кін­цівок. Всі спеціальні вправи мають виконуватися з поступовим збільшенням амплітуди рухів, без болю і неприємних відчуттів у ділянці перелому. В пер­ші дні для усунення вертикального навантаження на шийний відділ хребта за­няття рекомендують проводити у положенні лежачи, а згодом сидячи й стоя­чи. У комплекси лікувальної гімнастики і самостійні заняття включають нахи­ли, повороти і колові рухи головою, утримання її горизонтально у положенні лежачи на боці, трохи піднятою у положенні лежачи на спині. Застосовують статичні напруження м'язів шиї при легкій протидії рук реабілітолога, у по­дальшому опір відхиленню голови від вертикалі хворий робить власними ру­ками. У заняття включають вправи на рівновагу і координацію рухів і почина­ють відводити руки вище горизонтального рівня.

Лікувальний масаж призначають приблизно в ті самі терміни, що й ЛФК. Застосовують масаж нижніх кінцівок для попередження тромбоем-болій, пролежнів, активізації крово- і лімфообігу. Масажують також м'язи пе­редньої черевної стінки, що зменшує ймовірність появи атонічного запору. Наприкінці першого чи з початком другого місяця після перелому хворому по­казаний масаж спини. За 2-2,5 тиж перед вставанням проводять масаж нижніх кінцівок для підвищення тонусу м'язів і забезпечення наступної ходьби. При переломах шийного відділу після зняття напівкорсета починають масажувати шию І плечовий пояс, застосовуючи погладжування, легкі розтирання і розми­нання.

Фізіотерапію застосовують на 2-й день після травми для зменшен­ня болю, стимуляції трофічних і регенеративних процесів. Використовують УВЧ-терапію, діадинамотерапію, електрофорез новокаїну, УФО, в середині другого місяця — електрофорез кальцію.

Працетерапію використовують для підвищення тонусу хворого. Пропонують нескладні трудові процеси: робити ватні кульки, згортати сервет­ки, скачувати бинти, ліплення з пластиліну, в'язання, плетіння тощо.

У післялікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру націлено на зміцнення м'язового корсета, покращання опороздатностІ, ресорної функції хребта І його рухливості в усіх напрямках; закріплення навичок правильної постави, трива­лої ходьби; тренування організму і відновлення фізичних якостей та праце-

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Рис. 4.62. Функціональна оцінка стану хребта

здатності. Продовжують виконувати статичні напружування м'язів шиї, відве­дення рук з повною амплітудою, рухи головою, виключаючи різкі ривкові ру­хи нею. Використовують вправи помірної і великої інтенсивності, з вихідних положень, що розвантажують хребет, уникаючи положення сидячи при ком­пресійних переломах у грудному і поперековому відділах. Цим пацієнтам си­діти можна не раніше ніж через 3 міс після травми, якщо вони здатні вільно хо­дити протягом двох годин, не відчуваючи при цьому болю і дискомфорту в ді­лянці ушкодження. Тоді їм дозволяється сідати на стілець, а під поперек під­кладають валик для збереження поперекового лордозу. Багато уваги приділя­ють лікувальній ходьбі, теренкуру, ходьбі на лижах, ближньому туризму. Неза­лежно від локалізації компресійного перелому протягом 8-Ю міс після травми виключають: біг, стрибки, підскоки, зіскоки з приладів, вправи зі скакалкою та Інші подібні рухи, що стрясають хребет, у тому числі тривала поїздка в місько­му транспорті, на возі.

Багатосторонню дію на функції хребта та оточуючі його м'язи справляють фізичні вправи у воді і плавання. Тому пацієнтам рекомендуються заняття у ба­сейні, що за короткий час відновлюють гнучкість і рухливість хребта, не вик­ликаючи больових відчуттів.

У процесі лікування через 4 міс після травми перевіряють функціональний стан хребта (рис. 4. 62). З вихідного положення стоячи виконують: 1 — нахи­ли з прямою спиною, руки вгору; 2 — нахили з круглою спиною, долонями діс­тати підлогу; 3 — вправа "насос" — нахили тулуба у лівий та правий бік; 4 — руки вгору, прогнутися. Якщо всі вправи виконуються вільно і безболісно, то­ді функціональний стан хребта оцінюють позитивно.

Лікувальний масаж призначають, щоб нормалізувати скорочу­вальну здатність і тонус м'язів, особливо шиї, верхнього плечового пояса, спи­ни, сідниць і нижніх кінцівок. Використовують класичний масаж, підводний душ-масаж.

Фізіотерапію призначають для зміцнення м'язів, завершення формування повноцінної структури хребців, загартування організму. Засто­совують електростимуляцію ослаблених м'язів, соляно-хвойні і йодобромні ванни, обливання, обтирання, душ, повітряні і сонячні ванни, кліматоліку-вання.

Працетерапію відновну і професійну проводять тривалий час. При виконанні трудових процесів слід звертати увагу на те, щоб у зоні уш­кодження зберігався лордоз. Роботи, пов'язані з підніманням і перенесенням важких предметів, значними фізичними навантаженнями, можливі не раніше ніж через 1-1,5 року після перелому, оскільки повна консолідація і віднов­лення структури кістки хребця відбувається протягом 10-12 міс після трав­ми. Особи інтелектуальної праці і ті, що не зв'язані з суттєвими фізичними навантаженнями, стають до роботи через 5-8 міс. Однак при переломах шийного відділу хребта не допускається тривала робота з нахиленою вперед головою.

4.2.4 Ампутаиїї

Ампутацій — відсікання частини кінцівки у межах сегменту. У випад­ках, коли кінцівку відсікають на рівні суглоба, то таку операцію називають ек-зартикуляція або вичленення. Ампутацію найчастіше виконують при важких механічних ушкодженнях кінцівки з роздробленням кісток, розтрощенням м'язів, розривом великих судин; відмороженнях і опіках IV ступеня; гангренні інфекції.

Розрізняють первинну ампутацію внаслідок діабету, облітеруючого ендар­теріїту, тромбоемболії, злоякісних новоутворень, анаеробній інфекції, яка про­водиться в екстреному порядку за життєвими показниками; вторинну — коли застосовані терапевтичні і хірургічні методи лікування неефективні; повторну, яку роблять у тих випадках, коли не досягнуто мети первинної ампутації. Рі­вень ампутації визначається локалізацією, характером і важкістю місцевих змін у кістці та м'яких тканинах, загальним станом хворого. Після ампутації утворюється кукса, яка є частиною усіченої кінцівки, що залишилася після операції.

Втрата частини тіла психічно важко переноситься хворими, руйнує набу­тий в процесі життєдіяльності руховий стереотип, призводить до суттєвого об­меження рухової активності, зниження або втрати працездатності і більшість хворих стає інвалідами. Ампутація окрім характерних для травматичної хворо­би місцевих і загальних проявів, можливих ускладнень у післяопераційний пе­ріод викликає специфічні для цього виду операцій ускладнення у вигляді кон­трактур. Вони звичайно виникають у суглобах, що є найближчими до місця відсікання. Спричиняються контрактури переважно за рахунок рефлекторно-больового щадіння і вимушеного положення кукси, перетинання І відсікання частини м'язів, переважання тонусу однієї з груп м'язів-антагоністів тощо. Контрактури суглобів верхніх кінцівок можуть суттєво обмежувати самооб-

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

слуговування та трудові можливості людини, нижніх — пересування.

Після ампутації, залежно від виду
суглоба і осі його рухів, положення
можуть виникати згинальні, розгиналь­
ні, відвідні, привідні, ротаторні і ком-
• _t . ., біновані контрактури. При згинальній

jL^ ^[ І \ контрактурі обмежене розгинання у

[*■' "*і/ \ суглобі, при розгинальній — навпаки

Л L ! і обмежене згинання. Для відвідної кон-

трактури характерні обмеження приве­дення; привідної — обмеження відве­дення; пронаційної — обмеження су­пінації, а для супінаційної — обмежен­ня пронації. Окрім обмеження рухів у суглобі будь-яка контрактура швидко викликає атрофію м'язів кінцівки, причому м'язи—розгиначі атрофують­ся раніше ніж згиначі.

Залежно від локалізації і рівня ам­путації виникають типові контрактури. Наприклад, якщо кукса у верхній тре­тині стегна, то виникають згинально-відвідні контрактури, а в середній тре­тині стегна — згинальні. У випадках двосторонньої ампутації стегон ці кон­трактури доповнюються ще зовнішньою ротацією культі. Після ампутації го­мілки розвиваються переважно згинальні контрактури у колінних суглобах. При куксах стоп виникає згинальне положення у гомілковостопних суглобах. Ампутація передпліччя чи плеча викликає згинальні контрактури, відповідно, у ліктьовому і плечовому суглобах. В останньому, якщо високий рівень ампу­тації, часто спостерігаються привідні контрактури.

Ампутація різко змінює м'язовий баланс, умови статики і динаміки, інак­ше навантажує опорно-руховий апарат тіла, що тягне за собою порушення пос­тави. Після ампутації ноги втрачається опора на одну сторону і центр ваги ті­ла (рис. 4.63, а) зміщується вгору і убік кінцівки, що залишилася: О і О^ — по­ложення ЗЦМ перед і після ампутації; 0₂ точка перетину медіальної осі з площиною опори; X — медіальне зміщення ЗЦМ; А і А, — положення центру опори кінцівки перед і після ампутації; X — медіальне зміщення центру опори; А0₂ і С0_; ~ відстань до медіальної площини збереженої і протезова­ної кінцівок.

Одночасно таз для збереження рівноваги нахиляється убік, де немає опори (рис. 4.63, 6).

Це призводить до викривлення хребта у фронтальній площині в попереко­во-куприковому відділі і компенсаторного викривлення грудного відділу в про­тилежний бік, асиметрії плечового пояса і різного напруження м'язів уздовж

хребетного стовпа. Після ампутації верхньої кінцівки постава порушується за рахунок зміщення надпліччя угору і вперед, ослаблення м'язів на боці усіченої руки, що викликає викривлення хребта у верхньогрудному відділі і появу кри­лоподібних лопаток.

Для зменшення негативних наслідків ампутації і компенсації втраченої но­ги чи руки та пристосування до життя хворим проводиться протезування штучними кінцівками. Протези — це пристрої, апарати, що зовні схожі на природний сегмент чи кінцівку, метою яких є не тільки маскування дефекту, а головне — заміщення втрачених функцій самообслуговування, трудових про­цесів, пересування та ін.

Протези рук призначені забезпечити, насамперед, хапальну і маніпуляцій-ну діяльність верхніх кінцівок, ніг —- опорну і локомоторну функцію.

Протези верхніх кінцівок поділяються на активні, побутові, робочі, косметичні. До перших належать тяговий протез (рис. 4.64).

В нього вмонтовані тяги, на які передаються м'язові зусилля і рухи кукси, ампутованої та симетричної кінцівок, тулуба, що приводить у дію механізми протезу і викликає розкриття пальців, згинання у ліктьовому шарнірі штучної руки. Активні протези можуть приводитись в дію не тільки силою м'язів інва­ліда, але і зовнішніми джерелами енергії; електрикою, стисненим газом, ріди­ною під тиском. Це звільняє хворих від зусиль для забезпечення роботи меха­нізмів протезу і управління ним.

Останнім часом в практиці протезування почали використовуватись проте­зи з біоелектричним управлінням після ампутацій на рівні плеча і передпліччя (рис. 4.65). Вони мають значні переваги перед протезами Інших конструкцій, тому що управління пристосуванням з допомогою біоелектричних потенціалів наближене до природного управління здоровою рукою. Принцип дії біоелек­тричного протезу передпліччя полягає в тому що зняті з нього при скороченні м'язів біотоки за допомогою електронного підсилювача надзвичайно збільшу­ються і за їхньою командою вмикається електродвигун, який приводить у дію

Рис. 4.64. Тягові протези після ампутації перед­пліччя (а), плеча (б), ви-членення плеча (в)

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Рис. 4.65. Протези пе­редпліччя з біоелектрич­ним управлінням. Стріл­кою показаний вузол ро­тації передпліччя

Рис. 4.66. Протез перед­пліччя, замість кисті вставлена насадка з га­ком, що розкривається

механізм кисті для розгинання і згинання пальців протезу, ротації і рухів у про-менезап'ястковому суглобі.

Побутові і робочі протези найчастіше застосовуються зі з'ємною кистю (рис. 4.66), на місце якої ставлять ніж, виделку, ложку, ручку, молоток, гачок, що розкривається і з допомогою якого можна захоплювати, утримувати, пере­носити предмети.

Зовні всі протези мають бути схожими на природну кінцівку, що і реалізу­ється завдяки застосуванню сучасних матеріалів. Протези, котрі відносять до косметичних (рис. 4.67), призначаються для прикриття дефекту, коли не вда­ється застосувати інший.

Протези нижніх кінцівок мають забезпечити стояння і ходь­бу. Після ампутації виготовляють тимчасовий, учбово-тренувальний протез, який за рівнем вдосконалення наближуються до постійного протезу. Перший застосовується з метою формування та адаптації кукси до осьових наванта­жень та навчання ходьби. Після завершення цього циклу хворого забезпечують постійним протезом (рис. 4.68).

Фізична реабілітація при ампутаціях кінцівок застосовується під час під­готовки хворого до планової (нетермінової') операції і після хірургічного втру­чання; на етапах підготовки кукси І хворого до протезування, навчання корис­тування протезом і самообслуговування, вироблення постійних компенсацій І нових рухових навичок, тренування і зміцнення організму, відновлення пра­цездатності, пристосування до життя у змінених умовах. Використання засобів фізичної реабілітації, послідовність і методика застосування залежать від при­чини ампутації, її обсягу і локалізації, важкості основного і супутніх захворю­вань, перебігу післяопераційного періоду, віку хворого, методів комплексного лікування, періоду і етапу реабілітації.

Лікарняний період реабілітації.Засоби фі­зичної реабілітації використовують як при плано­вих операціях у передопераційний період, так і у післяопераційному.

У передопераційний період застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальна фізична культура
призначається для підвищення нервово-психічного
і загального тонусу хворого, створення у нього
впевненості в успіху операції, зміцнення фізичних
сил, стимуляції функцій серцево-судинної, дихаль­
ної та інших систем організму, засвоєння вправ і
прикладних рухових навичок раннього післяопера­
ційного періоду. ЛФК застосовується у формі ліку­
вальної гімнастики, що проводиться індивідуально
чи в малих групах, самостійних занять З—4 рази на _{рис 4 67} косметичний
день, ранкової гігієнічної гімнастики, лікувальної _Протез після вичленення у
ходьби. Комплекси лікувальної гімнастики склада- плечовому суглобі

ються із загальнорозвиваючих і дихальних вправ і

таких, що будуть застосовуватись у найближчий період після операції. Вклю­чаються вправи на зміцнення м'язів сегментів, що залишаться після ампутації кінцівки, рівновагу, координацію рухів. Хворих вчать піднімати таз, сідати з опорою на здорову кінцівку, повертатися на бік, напружувати та розслаблюва­ти м'язи і відчувати ці стани.

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Лікувальний масаж застосовується для заспокійливого впливу на хворого і поліпшення його нервово-психічного стану, поліпшення крово- і лімфообігу та трофічних процесів в сегментах кінцівки, що залишаться. Вико­ристовують сегментарно-рефлекторний масаж відповідних паравертебральних зон, погладжування і розтирання здорової кінцівки.

Фізіотерапія спрямована на поліпшення функціонального стану ЦНС та інших систем організму, санації вогнищ хронічної інфекції, поперед­ження післяопераційних ускладнень. Призначають мікрохвильову терапію, ае-роіонізацію обличчя і дихальних шляхів, загальне УФО, дощовий душ темпе­ратурою 34—35 °С, електросон.

У післяопераційнийперіод застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізі­отерапію.

Лікувальна фізична культура після ампутацій застосову­ється за трьома періодами: ранній післяопераційний, що триває з часу операції до зняття швів; період підготовки кукси і хворого до протезування, який охоплює час від зняття швів до здатності хворого користуватись протезом; пе­ріод опанування постійним протезом. Два останні періоди нині проходять, пе­реважно, в денному стаціонарі, поліклініці, реабілітаційних відділеннях і цен­трах.

Протипоказана ЛФК у ранньому післяопераційному періоді за загального важкого стану хворого; різких болях в операційній рані; небезпеці появи кро­вотечі; гострих запальних захворюваннях кукси.

У всіх періодах застосовують загальнорозвиваючі і спеціальні вправи. Співвідношення цих вправ буде змінюватись залежно від локалізації та важ­кості ампутації, клінічного перебігу, підготовленості кукси до протезування та здатності хворого користуватися протезом, статі і віку хворого, рухового режи­му, етапу реабілітації. Спеціальними вправами при ампутаціях є: вправи для попередження чи зменшення контрактур і тугорухливості у суглобах; фантом­но-імпульсивна гімнастика; вправи для зміцнення м'язів усіченої кінцівки та тієї, що збереглася; вправи на підготовку кукси до протезування, розвиток м'язово-суглобового відчуття; коригуючі вправи, на координацію рухів, роз­слаблення, рівновагу; вправи на розвиток тимчасових і постійних компенса­цій, локомоторної й опорної здатності; для вироблення навичок самообслуго­вування, користування робочими пристосуваннями і постійним протезом. Обов'язково проводять лікування положенням. Куксу укладають в положення, що протидіє розвитку контрактур і фіксують з допомогою шин, з'ємних лон­гет, подушечок та інших пристосувань.

Фантомно-імпульсна гімнастика — це уявне виконання рухів неіснуючою частиною кінцівки. Хворий посилає імпульс на "згинання" або "розгинання" у відсутньому суглобі, під час якого напружуються відповідні усічені м'язи кук­си. Напруження утримують 1—2 с, після чого робиться пауза для розслаблен­ня та відпочинку і далі вправу повторюють. Вправи бажано виконувати під метроном зі швидкістю 24—26 ударів на хвилину протягом 5—10 хв декілька разів на день за визначеною методикою. На першій удар метроному хворі нап­ружують, наприклад, згиначі, на другий — розслаблюють_їх, на третій — від-

починок, на четвертий — напружують розгиначі і т.д. Для полегшення засво­єння вправ фантомно-імпульсної гімнастики їх слід виконувати з одночасними реальними аналогічними рухами здоровою кінцівкою.

Ампутація верхніх кінцівок. ЛФК у перший період починають застосову­вати через декілька годин після операції. її завдання: підвищення психоемоцій­ного стану хворого; профілактика найближчих післяопераційних ускладнень (пневмонія, ателектази, тромбоемболія); поліпшення крово- і лімфообігу, зменшення набряків, попередження контрактур і атрофії м'язів кукси; стиму­ляція трофічних процесів, сприяння загоєнню рани; навчання прикладним і побутовим навичкам самообслуговування. Призначається ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика 12—15 хв, самостійні заняття по декілька разів на день, лікування положенням.

Комплекси спочатку складаються з дихальних і простих вправ для тулуба та здорових кінцівок. Застосовується лікування положенням. При задовільно­му перебігу післяопераційного періоду на перший-другий день дозволяють сі­дати, вставати, ходити. На другу—четверту добу на фоні нескладних загально-розвиваючих вправ поступово починають застосовувати спеціальні вправи. Використовуються 1—2 с ізометричні напруження м'язів сегментів оперованої руки та усічених м'язів, обережні рухи надпліччям і у суглобах кінцівки, що залишилася. Приділяється увага набуттю навичок самообслуговування особ­ливо при ампутації обох рук. На 5—6-й день призначається фантомно-імпуль­сна гімнастика, що триває 5—7 хв, застосовуються коригуючі вправи. Рухи в суглобах ампутованої кінцівки виконуються у повільному темпі з максималь­но можливою амплітудою, не доводячи до появи болю. Особлива увага приді­ляється рухам, що забезпечують пронацію і супінацію, розгинання у ліктьово­му суглобі, відведенню плеча, які попереджають виникненню контрактур піс­ля ампутацій передпліччя, плеча.

Ампутація нижніх кінцівок. ЛФК у ранній післяопераційний період по­чинають застосовувати в першу добу після хірургічного втручання. Завдання ЛФК: поліпшення психоемоційного тонусу хворого і створення впевненості у сприятливому результаті операції; профілактика пневмонії, ателектазів, брон­хітів, тромбоемболії, контрактур і атрофії м'язів кукси; активізація крово- і лімфообігу, зменшення набряків; стимуляція трофічних процесів, сприяння за­гоєнню рани; навчання ходьби на милицях, навичок самообслуговування. Призначають ранкову гігієнічну гімнастику, лікувальну гімнастику тривалістю спочатку 10—15 хв, поступово збільшуючи її до 20—25 хв; самостійні занят­тя 5—6 разів на день, лікування положенням.

Комплекси лікувальної гімнастики складаються з дихальних, а також із нес­кладних вправ для здорових кінцівок. Дозволяються припіднімання таза, поворо­ти тулуба з положення лежачи на спині. На 2—3-й день додаються ізометричні напруження м'язів ампутованої кінцівки і усічених м'язів кукси. В цей час при нормальному перебігу післяопераційного періоду хворий сідає, а на 4—5-й день — можна встати. Використовуються обережні рухи куксою, зміцнюються м'язи рук. До занять включаються вправи з рівноваги, для розвитку опороздатності здо­рової ноги. Застосовується фантомно-імпульсна гімнастика тривалістю 5—7 хв.

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Орієнтовний комплекс лікувальної гімнастики після ампутації гомілки у ранній післяоперашйннй пєріол

(4-5-й лень)

ВСТУПНА ЧАСТИНА І.В.п. —лежачи на спині. Зігнути руки в ліктях— видих, розігнути—-вдих. 7—8 разів. Темп повільний, амплітуда повна.

2. В.п. — те саме. Підняти плечі вгору — вдих, опустити — видих. 5—6 разів. Темп по­вільний, амплітуда повна.

3. В.п. — те саме. Колові рухи стопою здорової ноги назовні і всередину. 7—8 разів у кож­ну сторону. Темп повільний, амплітуда повна, дихання довільне.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

4. В.п. — сидячи у ліжку. Повернути голову вліво — видих, прямо — вдих; те саме — вправо. 4—5 разів у кожний бік. Темп повільний, дихання не затримувати.

5. В.п. — те саме. Розвести руки — вдих, нахилитися вперед і дістати кистями носка — видих. 7—8 разів. Темп повільний, видих подовжений.

6. В.п. — сидячи у ліжку, упор ззаду. Напруження 2—3 с чотириголових м'язів стегна, по-чергове та одночасне. 12—14 разів кожне. Виконується ритмічно, пауза між діями для розслаблення 3—5 с -

7. В.п. —те саме. Прогнутися, голову назад— вдих, в.п. — видих. 7—8 разів. Темп по­вільний, видих подовжений.

8. В.п. — лежачи на спині. Підняти здорову ногу угору — видих, опустити — вдих; те са­ме ампутованою. 4—5 разів кожною ногою. Темп повільний, дихання не затримувати.

9. В.п. — лежачи на боці здорової ноги. Підняти ампутовану ногу — вдих, опустити — ви­дих. 7—8 разів. Темп повільний, амплітуда неповна.

10. В.п. — лежачи на животі, руки під підборіддям. Зігнути ногу у коліні — видих, розіг­нути — вдих. 5—6 разів. Темп повільний, амплітуда неповна.

11. В.п. — те саме. Підняти голову і прогнутися — вдих, в.п. — видих. 7—8 разів. Темп по­вільний, дихання не затримувати.

12. В.п. — стоячи, тримаючись руками за спинку ліжка. Піднятись на носок — вдих, опус­титися — видих. 7—8 разів. Темп повільний.

13. В.п. — те саме. Підняти одну руку вбік—угору — вдих, в.п. — видих; те саме другою рукою. 4—5 разів кожною рукою. Темп повільний, тулуб тримати прямо.

14. В.п. — те саме. Напівприсїд — видих, в.п. — вдих. 4—5 разів. Темп повільний, дихан­ня не затримувати.

15. В.п. — те саме. Відвести ампутовану ногу — вдих, в.п. — видих. 7—8 разів. Темп по­вільний, амплітуда не повна.

16. В.п. — сидячи на ліжку, тримаючись за його край. Розігнути у коліні здорову ногу — вдих, зігнути — видих. 5—6 разів. Темп повільний, амплітуда така, щоб не викликала болю.

17. В.п. — те саме. Повернути тулуб вправо І одночасно відвести однойменну руку — вдих, в.п. — видих; те саме — вліво. А—5 разів у кожен бік. Темп повільний, видих подовжений.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

18. В.п. — лежачи на спині. Підняти руки угору — вдих, опустити — видих. 7—8 разів. Темп повільний, видих подовжений.

19. В.п. — те саме. Зігнути стопу — вдих, розігнути — видих. 8—10 разів. Темп повільний, амплітуда повна.

20. В.п. — лежачи на спині, руки вздовж тулуба долонями вниз. Повернути долоні угору — вдих, в.п. —- видих. 4—5 раз. Темп повільний, вдих не посилювати, розслабити всі м'язи.

Хворих вчать пересуватися на милицях, а осіб з двосторонньою ампута­цією — сідати у коляску і рухатись у ній. Перед ходьбою на милицях їх хво­рому підганяють по загальній довжині і розташуванню рукоятки, що запобі­гає порушенням постави, ходи, виникненню потертостей, парезу верхніх кін­цівок. Довжина милиці у положенні стоячи повинна досягати пахв і не підій­мати надпліччя, а рукоятка — розташовуватись на рівні великих вертелів сте­гон. Все це дає можливість при ходьбі спиратися переважно на кисті, що змен­шує навантаження на пахвові ділянки. Довжина палиці визначається відстан­ню від підлоги до великого вертелу стегна або до основи 5-го пальца кисті при зігнутій руці у ліктьовому суглобі під кутом 135°. Під час ходьби палиця знаходиться на боці здорової кінцівки або більш повноцінної кукси при двос­торонній ампутації.

Лікувальний масаж залежно від причини ампутації, її обсягу і локалізації, перебігу післяопераційного періоду починають застосовувати на 2—3-тю добу або через декілька днів чи тиждень після хірургічного втручан­ня. Завдання його: профілактика післяопераційних ускладнень; зменшення бо­лю, тонусу м'язів та набряку тканин; активізація крово- і лімфообігу, трофіч­них і регенеративних процесів; попередження атрофії м'язів, тугорухливості, контрактур; сприяння утворенню рухомого рубця і формуванню кукси. Проти­показання до застосування лікувального масажу: тяжкий стан хворого, силь­ний біль у куксі, можливість появи кровотечі.

Використовують сегментарно-рефлекторний масаж відповідних паравер-тебральних зон, масажують здорову кінцівку. Після зняття швів застосовують щадний масаж кукси з допомогою площинного і охоплюючого погладжування, щипцеподібного розтирання, обходячи в перші дні операційний шов. У наступ­ному для загартовування кукси використовують розминання у вигляді валяння, зміщення, розтягування, та вібраційні прийоми — поплескування, постукуван­ня, рубання, стьобання. Роблять відсмоктуючий масаж. За наявності контрак­тур масажують укорочені м'язи, використовуючи енергійні прийоми розтиран­ня, розминання та вібрації, які застосовуються разом з редресуючими рухами в ураженому суглобі.

Фізіотерапію після ампутацій застосовують раніше за всі засоби фі­зичної реабілітації з метою запобігання і боротьби з інфекцією, зменшення бо­лю і набряку, протизапальної і антитоксичної дії; попередження утворення де­формуючих рубців і контрактур, поліпшення крово- і лімфообігу, трофічних і регенеративних процесів; поліпшення психоемоційного стану хворого. Після операції використовують УФО ділянки шва, потім електрофорез з новокаїном та антибіотиками. Застосовують діадинамотерапію, магнітотерапію, ультра­звук і ультрафонофорез, лазеротерапію, електросон.

У післнлікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура. У другий період головною метою ЛФК після ампутації верхніх кінцівок є підготовка хворого до проте­зування і навчання користуватися протезом. Конкретні її завдання такі: форму­вання безболісної, правильної форми рухливої кукси, стійкої до механічної дії

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

елементів протезу; усунення контрактур і відновлення рухливості у суглобах та зміцнення м'язів ампутованої кінцівки; нормалізація м'язового тонусу в куксі та розвиток м'язово-суглобового відчуття; формування тимчасових і пос­тійних компенсацій; корекція дефектів постави.

В комплексах лікувальної гімнастики на фоні загальнорозвиваючих вправ застосовуються рухи в усіх суглобах ампутованої кінцівки з повною ампліту­дою, розробляються ротаційні рухи кукси. Використовуються вправи на зміц­нення ослаблених м'язів і розтягнення скорочених. Призначаються вправи для зміцнення м'язів плечового пояса, тулуба. Напруження м'язів чергують з роз­слабленнями і хворого навчають відчувати цей стан. Застосовуються симет­ричні і асиметричні (рис. 4.69) вправи, які сприяють опушенню надпліччя на боці ампутації і зведенню лопаток.

Вправи бажано виконувати перед дзеркалом — зоровий контроль допома­гає точніше виконувати і швидше оволодівати новими рухами. Продовжується фантомно-імпульсна гімнастика, тривалість якої 7—8 хв, лікування положен­ням. Виконують вправи на координацію, точність виконання визначеної амплі­туди руху без контролю зору. Тривалість занять'збільшується до ЗО—35 хв і проводяться вони малогруповим методом. До форм ЛФК минулого періоду до­даються ходьба, малорухливі ігри, гідрокінезитерапія.

Наприкінці періоду навчають користуватися куксами. Заняття націлене, насамперед, на взяття і утримання предметів внутрішніми поверхнями, при­тискання їх до тулуба і ін. При односторонній ампутації ці дії, в основному, ви­конуються здоровою рукою, а протезована кінцівка має допоміжне значення. Вчать користування тимчасовими пристосуваннями у вигляді гумових манжет, фіксаторів та ін., які одягаються на куксу (рис. 4.70).

Під них вставляють зубну щітку, гребінець, ложку, ручку і інші предмети, що допомагають самообслуговуванню. Куксу готують до носіння протеза і піс­ля виготовлення та підгонки його починається навчання користування ним. Підбір вправ, їх цілеспрямованість будуть залежати від ампутації однієї чи двох кінцівок, її рівня, довжини, форми кукси, типу протеза, статі і віку хворо­го, професії, трудового і побутового прогнозу.

Третій період присвячений опануванню протезом. Завдання ЛФК: зміц­нення м'язів плечового пояса, тулуба і тих, які керують рухами протеза; ви­роблення навичок користуванням протезом та постійних компенсацій; під­тримання обсягу рухів у куксі, в збережених суглобах кінцівки, плечового пояса; удосконалення м'язово-суглобового відчуття і координації рухів; за­гальне зміцнення організму і підготовка його до фізичних побутових і робо­чих навантажень.

Комплекси лікувальної гімнастики, які тривають 35—40 хв, насичуються загальнорозвиваючими вправами, які виконуються в повільному і середньому темпі, з вихідних положень сидячи, стоячи. Вправи для оперованої кінцівки та надпліч проводяться з максимальною амплітудою у всіх площинах рухів суг­лобів. Застосовуються вправи на координацію і розслаблення м'язів. Продов­жується фантомно-імпульсна гімнастика, тривалість якої 9—10 хв, використо­вуються вправи з опором для кукси. Хворих вчать ізольованих і дозованих

Рис. 4.69. Фізичні вправи при різному рівні надпліч (За П.І. Білоусовим, 1980)

м'язових напружень і зміцнюють м'язи, які забезпечують і керують рухами протезу. Підбір цих вправ залежить від типу протеза.

Безпосереднє навчання користування протезом розпочинається з самостій­ного одягання І знімання його, окрім тих випадків, коли вичленування прове­дено в обох плечових суглобах. При ампутації однієї руки ця проблема не ви­никає. Вона має місце в разі двостороннього усічення кінцівок. При втраті пе­редпліч чи плечей одягати протез можна почергово або одночасно. В останньому варіанті є такі спосо­би: у протези, що лежать на столі гільзами до хво­рого, він вставляє обидві кукси і накладає ремені протезів на призначене для них місце. Можна вико­ристовувати і так званий "вішалковий" спосіб: про­тези підвішують на відповідну зросту висоту і вставляють кукси у гільзи, як у рукава одягу. Потім ремені протезів знімають з вішалки і накладають на плечі чи шию. Хворий для зняття протезів почерго­во нахиляється у бік, з якого його знімає.

Під час навчання рухів головними чинниками, ^{РиС- 4Ж Гумова макжета}-

" . . ' надягнута на куксу, під яку

що визначають їх діапазон є: рівень ампутації кін- _{зставляють} предмети само-

цівки, стан вище розташованого суглоба, усіченої обслуговування

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

руки і тип протеза. Формувати рухові навички рекомендується розпочинати з розкриття і змикання штучних пальців, далі згинання і розгинання у ліктьово­му шарнірі, рухи по осях у плечовому суглобі, ротацію кисті і плеча. Навчан­ня рухів при двох протезах проводиться почергово, а при добрій координа­ційній здатності хворого — одночасно. Після навчання хворого брати і утри­мувати предмети з положень стоячи, сидячи, з краю стола і на відстані присту­пають до виконання більш складних цілісних дій побутового характеру.

Ампутація нижніх кінцівок. Заняття лікувальною фізкультурою розпо­чинаються після зняття швів. Центральною метою ЛФК у другий період є під­готовка хворого до протезування і навчання користуватися протезом. Конкрет­ні її завдання такі: формування правильної форми рухливої і опороздатної кук­си; усунення контрактур, відновлення рухливості у суглобах і зміцнення м'язів ампутованої кінцівки; нормалізація м'язового тонусу в куксі та розвиток м'язово-суглобового відчуття; формування тимчасових і постійних компенса­цій; зміцнення м'язів рук і здорової кінцівки; тренування стояння і ходьби в протезі; корекція перекосу таза і дефектів постави.

Комплекси лікувальної гімнастики насичуються загальнорозвиваючими вправами, дихальними, на рівновагу, розслаблення. Включаються вправи на зміцнення ослаблених м'язових груп, що протидіють типовим контрактурам. Після односторонньої чи двосторонньої ампутації стегон зміцнюють розгина­чі кульшового суглоба, привідні м'язи і внутрішні ротатори стегна, які запобі­гають згинально-відвідній контрактурі стегна. При куксах гомілки потрібно зміцнювати чотириголовий м'яз стегна, згиначі колінного суглоба, що протиді­ють згинальній чи згинально-розгинальній контрактурі колінного суглоба. Піс­ля ампутації стопи зміцнюють розгиначі стопи (м'язи передньої поверхні го­мілки), які запобігають згинальній контрактурі стопи. Застосовуються рухи в усіх суглобах ампутованої кінцівки з повною амплітудою, роблять активні ру­хи куксою, вправи з опором за допомогою реабілітолога. Застосовуються ізо­метричні напруження і розслаблення м'язів. Хворого навчають відчувати цей стан. Продовжується фантомно-імпульсна гімнастика і тривалість її збільшу­ється до 8 хв.

Для попередження порушень постави, усунення перекосу таза викону­ються нахили, повороти тулуба у бік усіченої кінцівки з положення лежачи, сидячи, у висі. Призначаються вправи для зміцнення м'язів спини, сідниць, живота, плечового пояса, рук, здорової ноги з використанням гантелей, гумо­вих еспандерів тощо. Після двосторонньої ампутації необхідно зміцнювати м'язи спини, живота, розгиначі кульшових суглобів, а після вичленення ос­таннього — сідничних м'язів, виконувати рухи тазом. Хворого навчають збе­рігати рівновагу в положенні стоячи з опорою і без неї, під час нахилів тулу­ба, присідань, ходьби на милицях. Лікувальна гімнастика, яка триває спочат­ку 20—25 хв наприкінці періоду досягає 30—35 хв і проводиться малогрупо-вим методом у залі ЛФК. Вона доповнюється малорухливими іграми, ходь­бою, гідро кінезитерапією.

Першочерговим завданням цього періоду є підготовка кукси до користу­вання тимчасовим протезом. Готують її ретельно. Шкіру, післяопераційний ру-

бець і інші м'які тканини кукси, які не звикли до контакту з гільзою та до осьо­вих навантажень, поступово загартовують. Хворому через тиждень після опе­рації рекомендується м'яко доторкатися і обережно поплескувати в ділянці верхівки кукси. На 10—14-й день після загоєння операційної рани всю повер­хню кукси 2—3 рази на день по 10—15 хв обстукувати дерев'яною паличкою, обкрученою ватою. В цей час розпочинається тренування осьового наванта­ження кукси: хворий натискує її верхівкою (рис. 4.71.) спочатку на м'яку, по­тім на тверду поверхню, вкриту декількома шарами поролону, і переносить до 10 % маси тіла.

Поступово кількість шарів зменшується, а час навантаження й відсоток перенесення маси тіла збільшується. Через 2—3 тиж після початку таких осьо­вих навантажень на куксу хворий буде спроможним утриматись на твердій опорі 5 с, що свідчить про його здатність ходити з протезом. Одночасно з ци­ми діями формують куксу шляхом щоденного бинтування (бандажування) її від верхівки до основи (рис 4.72).

Користування тимчасовим протезом починається з навчання хворого наді­вання його. Залежно від висоти усічення ноги протез надівають після ампута­ції однієї або двох гомілок сидячи; стегна — стоячи і сидячи; обох стегон — лежачи і сидячи. Перед надіванням протеза з метою попередження травмати­зації та щільного облягання й розташування кукси у гільзі на неї одягають чо­хол з вовни або панчоху без швів та складок.

Навчання стояння і ходьби у тимчасовому протезі розпочинається через З—5 тиж після операції. Після адаптації до стояння в протезі рекомендуються вправи з рівноваги, перенесення маси тіла зі здорової кінцівки на ту, що про­тезована і навпаки; стояння на одній здоровій і з опорою на руки — на ампу­тованій нозі, а у подальшому — без опори; чергування напруження і розслаб­лення м'язових груп, що беруть участь у рухах протезованою кінцівкою; рухи протезом у положенні стоячи. Здатність хворого впевнено виконувати ці впра­ви дозволяє розпочати навчання ходьби у паралельних брусах, на милицях під-ліктьових чи пахвових, ходунках, з двома чи однією палицею і т.д. Це буде за­лежати від конструкції протеза, характеру ампутації, достатністю кукси, віку, статі, вольових якостей і загального стану хворого.

Під час навчання ходьби одразу приступають до нормального виконання опорної і переносної фази кроків. Для полегшення збереження рівноваги слід

Рис. 4.71. Підготовка

кукси стегна до осьових

навантажень

Фізична реабілітація

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Рис. 4.72. Формування

кукси бинтуванням: а —

плеча; б — передпліччя;

в — стегна

Рис. 4.73. Ходьба по слідовій доріжці (а), рівній площині (б). Пояснення у тексті

робити невеликі і однакової довжини кроки і ходити по прямій (рис.4.73, б). Хворого навчають ходити по так званій слідовій доріжці, на якій нанесено слі­ди кроків з певною відстанню (рис. 4.73, а).

Це сприяє відпрацюванню кроків однакової довжини і обмеженню широ­кого розставляння ніг при ходьбі у протезах після ампутації обох стегон. При ходьбі звертають увагу хворого на правильну поставу, рівномірність кроків, правильність перенесення і ставлення протеза. Тривалість тренування у ходь­бі спочатку 15—20 хв, потім поступово її збільшують і через 3—4 дні вона з перервами досягає 1—2 год. При куксі гомілки засвоїти правильні навички ходьби можна орієнтовно за тиждень, після двосторонньої ампутації гомілок — три тижні, ампутації стегна — близько 2 тиж.

Третій період розпочинається після адаптації хворого до тимчасового про­теза і заміною його на постійний. Завдання ЛФК у цей період: поліпшення за­гального стану хворого і підтримання впевненості у досконалому оволодінні протезом і ходьбою; підвищення функціонального стану серцево-судинної, ди­хальної та травної систем; зміцнення усічених м'язів кукси і тренування її опо-роздатності; зміцнення м'язів тулуба, рук, здорової кінцівки; корекція переко­су таза та дефектів постави; вироблення рівноваги та повноцінного механізму ходьби; закріплення постійних навичок користування протезом, підготовка до побутових навантажень і посильної праці.

До комплексу лікувальної гімнастики, тривалість якого досягає 40—45 хв, включаються вправи загальнорозвиваючі і дихальні, на рівновагу і координа­цію рухів. Застосовуються вправи з гумовими амортизаторами, з опором для кукси з вихідних положень сидячи на стільці, на підлозі, лежачи на спині, жи­воті, боці. Включаються вправи з гантелями, еспандерами, набивними м'ячами, палицями, на гімнастичній стінці, упори, виси для зміцнення м'язів живота, спини, верхніх кінцівок, здорової ноги. Для самоконтролю за правиль­ним виконанням вправ і поставою під час ходьби треба дивитись у настінні дзеркала і коригувати хибні дії.

Хворі опановують ходьбу зі зміною темпу, раптовими зупинками, з пово­ротами, подоланням невеликих перешкод, по похилій площині, сходах. Остан­нє при підйомі (рис. 4.74, а) здійснюється у такий спосіб: здорову ногу і ціпок

хворий ставить на сходинку, що розташована вище, випрямляє її і приставляє кінцівку з протезом. При спуску (рис. 4.74, б) ціпок і випрямлену з протезом ногу хворий ставить на нижню сходинку, а потім приставляє здорову ногу.

Хворого навчають ходити з невеликою вагою, піднімати предмети з підлоги, падати і вставати особливо у разі ампутації обох стегон, сідати в ав­томобіль, міський транспорт.

Наприкінці цього періоду до форм ЛФК попе­реднього додаються теренкур, спортивні вправи та ігри, якими рекомендують продовжувати займатися і у подальшому житті, особливо особам молодого і се­реднього віку. Вони являють собою могутні чинники для удосконалення володіння протезом та само­ствердження людини. Заняття можуть бути у вигляді гімнастичних вправ, прогулянок і ближнього туриз­му, плавання, спортивних і рухливих ігор за спроще­ними правилами ( волейбол, баскетбол, настільний теніс, бадмінтон, більярд та Ін.); елементів важкої і атлетичної гімнастики, легкої атлетики, лижного спорту, велоспорту, стрільби з лука тощо (рис. 4.75).

Детально про форми занять фізичними вправа­ми і спортом інвалідів, участі їх у паралімпійських іграх викладено в навчально-методичній літературі з фізичного виховання та оздоровчої роботи, профе­сійного і олімпійського спорту.

Лікувальний масаж призначають для
підвищення загального тонусу організму, ліквідації
м'язових атрофій, нормалізації скорочувальної
здатності усічених м'язів, поліпшення пружних
властивостей і адаптації тканин кукси до користу- р_ис- 4.74. Ходьба по с»
вання протезом, підвищення її опороздатності. дах. Пояснення у тексті

Фізична реабілітація

Розділ, 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Рис. 4.75. Фрагменти занять спортом осіб з ампутованими на різному рівні двох (а) і

однієї нижньої кінцівки (б,в,г)

Використовують загальний І місцевий масаж. Особливу увагу приділяють масажуванню тих м'язів, які забезпечують рухи ампутованою кінцівкою та тих, які типово атрофуються після ампутацій: стегна — привідні і розгиначі стегна; гомілки — чотириголовий м'яз стегна, згиначі колінного суглоба; сто­пи — розгиначі стопи; плеча — дельтоподібний; кисті — розгиначі; передпліч­чя — пронацІйно-супінаційні. Масажування кукси і м'язів ампутованої кінців­ки проводяться з використанням енергійних прийомів: перетинання, пиляння, валяння, розтягування, зміщення, стьобання, струшування. Призначається під­водний душ-масаж.

Фізіотерапія націлена на завершення формування повноцінної кукси; відновлення нормалізації скорочувальної здатності, сили м'язів і фун­кції суглобів ампутованої кінцівки; усунення м'язових атрофій, контрактур; кукси та організму в цілому; стимуляцію діяльності серцево-судинної і ін­ших систем організму; поліпшення загального стану і загартування пацієнта. Застосовують індуктотермію, мікрохвильову та діадинамотералію, електро- і фонофорез з розсмоктуючими речовинами, електростимуляцію, парафінові та озокеритні аплікації, грязелікування, теплі прісні, скипидарні, йодобромні та соляно-хвойні ванни, обтирання, обливання, душ, повітряні і сонячні ван­ни тощо.

Механотерапія спрямована на ліквідацію контрактур, повне від­новлення функції суглобів і збільшення сили м'язів ампутованої кінцівки. Застосовується вона переважно після теплових процедур, гідро- і електролі­кування, під час або після лікувальної гімнастики, масажу. Використовують рухи спочатку на апаратах маятникового типу, а у наступному — блокового і на таких, що діють за принципом важеля. Заняття на апаратах доцільно про­водити двічі на день, після чого оперовану кінцівку потрібно укласти в спеці­альне ортопедичне пристосування для закріплення досягнутого розробкою положення. Механотерапія може проводитися у воді, з використанням різних пристосувань.

Працетерапію застосовують для підняття психоемоційного тону­су хворого; відновлення трудових навичок, що збереглися після ампутації та вироблення нових рухових навичок і постійних компенсацій; формуван­ня кукси, підтримання функції суглобів і координації рухів, м'язово-сугло­бового відчуття; розширення кола самообслуговування, підготовки до по­сильної праці і поліпшення якості життя. Застосовують загальнозміцнюю-чу працетерапію і залежно від характеру ампутації, її локалізації, професії і віку хворого — відновну і професійну. Враховуючи це, хворим підбира­ють трудові рухи і різноманітні трудові процеси з урахуванням професії і побутових дій.

При ампутації верхніх кінцівок після зняття швів хворих з допомогою простих пристосувань навчають згортати серветки, виготовлювати ватні кульки, обслуговувати себе, малювати, писати і ін. Після протезування хво­рих вчать виконувати цілісні побутові і робочі дії постійним протезом, пра­цювати на горизонтальному і вертикальному побутовому стенді, виконувати по можливості близькі до професії пацієнта робочі операції.

Після ампутації гомілки, стопи виконуються столярні, слюсарні, гончар­ні роботи, на ткацькому верстаті, робота на ножній швейній машинці, при ампутаціях стегна — управління цією машинкою чи іншими приладами з до­помогою електроприводу. Для відновлення загальної працездатності реко­мендуються посил