І СУГЛОБІВ

Хвороби внутрішніх органів (рис. 5.1) займають значне місце серед інших захворювань. За локалізацією патологічного процесу їх поділяють на серцево-судинні, дихальні, травлення, сечовиділення, ендокринних залоз, обміну речо­вин. Захворювання можуть перебігати гостро, підгостро і хронічно. Організм

Рис. 5.1. Внутрішні органи: 1 — гортань: 2 — трахея (дихальне гор­ло); З —верхня частина лівої легені; 4 — легеневий стовбур; 5 — серце; б — діаф­рагма; 7 — шлунок; 8 — селеїінка; 9 — поперечна ободова кишка; 10 — тонка кишка; 11 — сигмоподібна ободова киш­ка; 12 -—сечовий міхур; 13 — сліпа киш­ка; 14 — висхідна ободова кишка; 15 — жовчний міхур; 16 — печінка; 17 — верх­ня частка правої легені; 18 — аорта; 19 — верхня порожниста вена; 20 — під­ключична вена; 21 -— ліва внутрішня яремна вена; 22 — стравохід

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

людини становить єдине ціле, тому ураження однієї його системи здебільшого призводить до порушення функцій інших органів і систем, що викликає необ­хідність різнобічного впливу на хворого. У зв'язку з цим застосовують ком­плексне лікування хворих із використанням засобів фізичної реабілітації.

5.1. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ

СИСТЕМИ

Серцево-судинна система відіграє важливу роль в життєдіяльності орга­нізму, постачає всім тканинам і органам поживні речовини, виносить продук­ти обміну. Тому при захворюваннях апарату кровообігу порушується функціо­нальна діяльність усього організму, знижується працездатність, наступає пе­редчасна старість. Серцево-судинні захворювання є основною причиною інва­лідності і смертності людей у більшості країн світу.

Захворюваннями серцево-судинної системи є: ендокардит, міокардит, пе­рикардит, дистрофія міокарда, вроджені І набуті вади серця, атеросклероз, іше­мічна хвороба серця, гіпер- та гіпотонічна хвороби, облітеруючий ендартеріїт, тромбофлебіт, варикозне розширення вен. Виникненню захворювання сприяє ряд чинників зовнішнього і внутрішнього середовища: переїдання, вживання алкоголю, паління, гіподинамія, фізичні і нервово-психічні перевантаження, інфекції, інтоксикації, спадковість тощо.

Захворювання серцево-судинної системи проявляються болем у ділянці серця, порушенням його ритму, серцебиттям, задишкою, набряками, синюш­ністю (ціаноз). Вони супроводжуються недостатністю кровообігу різного ступеня.

Серцево-судинні захворювання лікують комплексно з включенням меди­каментозного лікування, дієтотерапії, психотерапії, відповідного рухового режиму, фізичної реабілітації. Засоби останньої — ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапія, працетерапія. їх призначають як у лікарняний, так і в післялі-карняний періоди реабілітації. У реабілітаційних центрах, поліклінічному, санаторному та диспансерному етапах реабілітації можливе використання механотерапії (тренажери).

5.1.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації

Лікувальну фізичну культуру застосовують у тій чи іншій формі при всіх захворюваннях серцево-судинної системи і на всіх етапах реа­білітації. Вона безпосередньо позитивно впливає на функції серця і судин, їх морфологію. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється як чотири основні ме­ханізми: тонізуючий вплив, трофічна дія, формування компенсації, нормаліза­ція функцій, серед яких перші два є провідними.

Фізичні вправи підвищують тонус ЦНС, стимулюють процеси нервової регуляції серцевої діяльності, забезпечують утворення в корі головного мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної індукції виникає затухання іншого патологічного вогнища збудження. Відбува­ється корекція нейрогенних порушень на рівні підкоркових утворень за раху­нок вирівнювання основних нервових процесів.

Під впливом фізичних вправ розширюються коронарні судини, розкрива­ються резервні капіляри, прискорюється кровообіг і збільшується ємність судин. Дозоване фізичне навантаження може збільшити кількість крові, що протікає через коронарні судини у 8-10 разів. Все це інтенсифікує трофічні процеси в серцевому м'язі, зміцнює міокард, посилює його скоротливу здат­ність, створює умови для відновних і регенеративних процесів у серці, попе­реджає або зменшує у ньому розвиток кардіосклеротичних змін та дистрофії. Адекватне фізичне тренування активно впливає на розвиток колатерального кровообігу при порушеннях коронарного.

М'язова діяльність стимулює периферичний кровообіг. Спостерігається збільшення кількості функціонуючих капілярів, розширення просвіту судин, зниження тонусу артеріол, зменшення периферичного опору кровотоку. Він прискорюється, активізується венозний і лімфатичний обіг, що сприяє ліквіда­ції або зменшенню набряків, запобігає виникненню тромбоемболій, зменшує прояви недостатності кровообігу, полегшує роботу серця.

Значне місце у просуванні крові до серця, полегшенні його роботи у забез­печенні нормальної циркуляції крові по великому і малому колах займають по-засерцеві (екстракардіальні) чинники кровообігу, дія яких підсилюється при фізичних вправах. Ритмічні скорочення і розслаблення м'язів, почергові зміни внутрішньочеревного і внутрішньогрудного тиску за рахунок рухів діафрагми під час дихання та присмоктуюча дія грудної клітки сприяють постачанню крові до серця, повноцінному наповненню кров'ю передсердь і ефективній систолі. Наслідком цього є активізація гемодинаміки і кровопостачання орга­нів і тканин. Одночасно дихальні вправи підвищують вентиляцію й активізу­ють газообмін у легенях, протидіють розвитку пневмоній, стимулюють діяль­ність кишечника.

Позитивні зміни у гемодинаміці та газообміні в легенях підвищують наси­чення артеріальної крові киснем, транспортування його до тканин, зменшують їх кисневе голодування. Відмічено збільшення поглинання кисню, що стиму­лює перебіг окисно-відновних і обмінних процесів тощо.

Фізичні вправи підвищують пристосувальні можливості організму, його опірність до стресових ситуацій, усувають деякі чинники ризику, покращують психоемоційний стан пацієнтів, надають впевненості у свої сили і одужання. Внаслідок систематичних тренувань підсилюється функція регулюючих сис­тем, їх здатність координувати діяльність серцево-судинної, дихальної, м'язової та інших систем організму під час фізичних навантажень, що підви­щує спроможність виконання побутової і професійної роботи.

ЛФК використовують у лікарняний період реабілітації відповідно до при­значеного хворому рухового режиму: суворо постільного, постільного, напів-

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

постільного (палатного) і вільного. У післялікарнянии період реабілітації вона продовжується згідно зі щадним, щадно-тренуючим і тренуючим режимами. При деяких захворюваннях в умовах кардіологічного санаторію, диспансеру, поліклініки виділяють ще інтенсивно-тренуючий режим, відповідно до якого призначають певні засоби і форми ЛФК.

Лікувальний масаж постійно застосовують у комплексі лікуван­ня хворих із серцево-судинною патологією. Лікувальна дія масажу виявляєть­ся трьома основними механізмами: нервово-рефлекторним, гуморальним і ме­ханічним.

Масаж підвищує процеси гальмування в ЦНС, врівноважує основні нерво­ві процеси, справляє знеболюючу, заспокійливу дію, нормалізує нервово-пси­хічний стан і сон хворих. Імпульси, що йдуть в ЦНС з рефлексогенних зон, мають значення в саморегулюванні кровообігу.

Під впливом масажу збільшується кількість функціонуючих капілярів, посилюється мІкроциркуляція, знижується тонус артеріальних судин і підви­щується тонус венозних, активізується венозний і лімфатичний обіг. Все це стимулює гемодинаміку, зменшує або ліквідує застійні явища, нормалізує артеріальний тиск, сприяє інтенсифікації окисно-відновних і обмінних про­цесів.

Масаж позитивно діє на коронарну гемодинаміку, трофіку і тонус серцево­го м'яза і його скоротливу функцію. Завдяки поліпшенню припливу крові до серця полегшується його робота, ефективнішим стає кровообіг у малому і ве­ликому колі. Масаж сприяє розвитку функціональних можливостей серцево-судинної системи і компенсаторних та пристосувальних процесів.

Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарнянии періоди реабілітації (ручний та апаратний масаж). Використовують сегментарно-реф­лекторний, класичний і підводний душ-масаж.

Фізіотерапію застосовують з метою профілактики і лікування на всіх етапах реабілітації. Лікувальна дія різноманітних фізичних методів, які використовують у терапії серцево-судинних захворювань, реалізується шляхом нервово-рефлекторного і гуморального механізмів.

Природні і преформовані фізичні чинники діють на організм через шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи і викликають зміни в чутливості судинних рецепторів, у першу чергу хеморецепторів каротидної і аортальної зон. Внас­лідок цього виникають рефлекси, що змінюють тонус артеріальних і венозних судин, артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, збудливість судинору­хового і дихального центрів. Фізіотерапевтичні методи можуть підсилювати або знижувати процеси гальмування та збудження, стимулювати координуючу функцію кори головного мозку.

Під впливом фізичних чинників, енергія яких переходить у тепло при по­глинанні її тканинами, відбувається розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення кровотоку в них, збільшення об'єму протікаючої крові. Спостері­гається рефлекторний перерозподіл крові в організмі між судинами шкіри і внутрішніх органів (серце, мозок, печінка, нирки).

Фізичні чинники спричиняють фізико-хімічні зміни у тканинах, покра­щують мікроцикуляцію, підвищують кисневу ємність крові і клітинну про­никність, що сприяє дифузії газів, зменшенню гіпоксії, активізації обмінних процесів.

Фізіотерапевтичні методи поліпшують кровообіг, трофічні процеси у міо­карді і його скоротливу функцію, що позитивно впливає на загальну гемодина­міку. Вони тренують судини і терморегуляційні механізми, пристосовують і зменшують реакцію серцево-судинної системи і організму в цілому на зміни в атмосфері.

При серцево-судинних захворюваннях використовують такі лікувальні ме­тоди: гальванізацію, медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, елек­тросон, індуктотермію, УВЧ- і НВЧ-терапію, магнітотерапію, УФО, геліотера­пію, аероіонотерапію, аерозольтерапію, баротерапію, гідротерапію (душі, об­ливання, обтирання, укутування, ванни, сауна), бальнеотерапію (вуглекислі, кисневі, сульфідні, азотні, перлинні, хлоридні натрієві, йодобромні, радонові ванни), кліматолікування.

Механотерапію використовують у вигляді занять на тренажерах, переважно під час санаторно-курортного лікування, з метою підвищення фун­кції серцево-судинної системи і фізичної працездатності.

Працетерапію застосовують на заключних етапах реабілітації. Ви­користовують відновну працетерапію, націлену на відновлення тимчасово зни­женої працездатності. У випадках тривалих важких серцево-судинних захво-рюваннь, що призвели до часткової втрати виробничих навичок, або коли хво­рі не встигли набути спеціальності і кваліфікації, застосовують професійну працетерапію. її мета — максимально можливе відновлення професійних на­вичок або підготовка хворого до оволодіння новою професією.

5.1.2. Недостатність кровообігу

Недостатність кровообігу — це нездатність серцево-судинної системи за­безпечити доставку крові до тканин і органів у необхідній кількості для їх нор­мального функціонування, що може бути результатом ураження тільки серця чи судин або комбінацією їх. Вона розвивається при вадах серця, уроджених чи ревматичної етіології, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, після інфаркту, при сифілітичному ураженні серця, хронічному гломерулонефриті, пневмо­склерозі. Патогенез хронічної недостатності кровообігу визначають основним захворюванням.

Найчастіше недостатність кровообігу пов'язана із захворюваннями сер­ця, що у подальшому порушують функцію всього апарату кровообігу. Це ви­являється у зниженні ударного і хвилинного об'єму крові, сповільненні швидкості кровотоку, зменшенні постачання кисню тканинам і видалення діоксиду вуглецю, порушенні обміну речовин; у появі застійних явищ і наб­ряків спочатку на ногах, а потім і у внутрішніх органах, змінами їх діяль­ності.

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Розрізняють гостру і хронічну недостатність кровообігу. Хворим з гос­трою серцевою недостатністю потрібна негайна допомога. Хронічна недостат­ність кровообігу має три ступені.

I ступінь— початкова, прихована, проявляється тільки при значному фі­
зичному навантаженні задишкою, серцебиттям, швидкою втомлюваністю. У
стані спокою ці явища зникають.

II ступінь— характеризується у початковому періоді — II (А) — задиш­
кою і серцебиттям при звичайному фізичному навантаженні, набряками ніг, що
зникають за ніч, суттєвим зниженням працездатності. Поява задишки у стані
спокою, ціанозу, постійних набряків, застійних явищ у черевній порожнині, ле­
генях, розладів функцій органів вказує на перехід захворювання в II (Б) сту­
пінь. Хворі в такому стані непрацездатні.

IIIступінь — стан хворого прогресивно погіршується, порушується об­
мін, відмічається виснаження, відбуваються незворотні зміни у внутрішніх ор­
ганах. Працездатність повністю втрачена.

Недостатність кровообігу І ступеня — загальний стан хворих задовіль­ний. Вони лікуються у поліклініках І періодично у санаторіях і профілакторі­ях. Застосовуються всі засоби фізичної реабілітації.

Лікувальна фізична культура спрямована на розв'язання таких головних завдань: адаптацію серцево-судинної системи і всього організ­му до поступового збільшення фізичного навантаження, відновлення і підви­щення фізичної працездатності.

ЛФК призначають у формі лікувальної і ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять, лікувальної ходьби, теренкуру, гідрокінезитерапії, спор­тивно-прикладних вправ та ігор. У заняття лікувальною гімнастикою, що три­вають спочатку 20-25 хв, а у подальшому — 35-45 хв, включають дихальні вправи І рухи в середніх і великих м'язових групах, з обтяженнями, з предме­тами, з невеликим опором. У міру адаптації хворих до навантажень рекомен­дується включати у заняття дозований біг у повільному і середньому темпі, прогулянки на лижах, плавання, ігри. Заняття проводять груповим методом. Для загартування організму їх слід проводити на свіжому повітрі. З дозволу лі­каря хворим можна займатися фізичними вправами у групах загальної фізич­ної підготовки, любителів бігу, ходьби тощо.

Лікувальний масаж застосовують для підвищення загального тонусу організму, активізації периферичного крово- і лімфообігу, коронарної гемодинаміки і трофічних процесів у міокарді, зняття утоми після фізичних на­вантажень. Використовують загальний масаж, підводний душ-масаж, сегмен­тарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон, верхньогрудних (D8 — D1) і нижньошийних спинномозкових сегментів (С7 — СЗ).

Фізіотерапія націлена на покращання периферичного кровообігу і судинних реакцій, загального стимулювання діяльності серцево-судинної сис­теми, загартування організму. Призначають сульфідні, скипидарні, вуглекислі ванни, місцеві ванни з поступовим підвищенням температури (по Гауффе), об­ливання, обтирання, душі, кліматолікування.

Працетерапію застосовують для підтримання рівня загальної пра­цездатності і зміцнення організму. Рекомендують роботи у саду, городі, столяр­ні і слюсарні роботи.

Недостатність кровообігу II ступеня. Засоби фізичної реабілітації приз­начають в лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру використовують відповідно до призначеного спочатку постільного режиму. Основні завдання: попереджен­ня ускладнень (пневмонія, тромбоемболія, порушення перистальтики кишеч­нику та Ін.); покращання периферичного крово- і лімфообігу, боротьба Із зас­тійними явищами; активізація екстракардіальних чинників і коронарного кро­вообігу, зміцнення міокарда, зменшення гіпоксії; поступове підвищення фізич­ної працездатності хворого.

Заняття проводять індивідуально або у малих групах із вихідного положення лежачи на спині, на правому боці. У комплекс лікувальної гімнастики, що триває 10-13 хв, обов'язково включають вправи для дистальних відділів кінцівок, що виконують в обов'язковому поєднанні з диханням. Допускають рухи у великих суглобах з обмеженою амплітудою, а в міру зниження проявів недостатності кровообігу вони виконуються в повному обсязі. Під час занять виконують перехід у положення сидячи. В цьому положенні рекомендуються дихальні вправи та ті, що імітують ходьбу.

При покращанні загального стану хворого і адаптації до фізичних наван­тажень йому призначають напівпостільнии режим. Додатково вводять вихідні положення сидячи, стоячи. Рухи виконують з повною амплітудою, вони прово­дяться у великих м'язових групах у повільному і середньому темпі. Крім того, навантаження збільшують за рахунок кількості повторень вправ, часу занять (15-18 хв), рекомендують дозовану ходьбу у повільному темпі від кількох мет­рів (на початку режиму) і, поступово збільшуючи дистанцію, до 150-200 м (в кінці режиму).

Вільний режим призначають хворим при суттєвому покращанні здоров'я, основне завдання ЛФК — це підготовка їх до виписки з лікарні. В цей час фі­зичні навантаження продовжують постійно підвищувати: збільшується трива­лість заняття з лікувальної гімнастики до 25 хв, дистанція ходьби, включають ходьбу по східцях, використовують малорухливі Ігри.

Лікувальний масаж націлений на покращання периферичного крово- і лімфообігу, зменшення застійних явищ, підвищення функціонального стану. У постільному руховому режимі масажують нижні кінцівки, а у наступ­них — ще спину, ділянку сідниць, руки, використовують сегментарно-рефлек­торний масаж.

Фізіотерапію застосовують для активізації периферичного крово­обігу, зменшення проявів гіпоксії та застійних явищ, стимуляцію обмінних процесів, покращання коронарного кровообігу і трофічних процесів у серцево-