Інфаркт міокарда 2 страница

Фізіотерапію застосовують для стимуляції компенсаторно-присто­сувальних механізмів, зменшення невротичних порушень; покращання скоро­чувальної здатності міокарда, коронарної гемодинаміки; активізації перифе­ричного кровообігу, загартування. Використовують електросон, ДМХ-терапію ділянки верхньогрудного відділу хребта — рефлексогенної зони серця, елек­трофорез лікарських речовин, місцеві ножні і ручні вуглекислі, сульфідні, ра­донові, йодобромні ванни, аеротерапію, часткові сонячні ванни або ультрафіо­летове опромінювання, повітряні ванни, обтирання, обливання.

Механотерапія застосовується у вигляді занять на велотренажері з метою розвитку витривалості і тренування серцево-судинної системи. Трива­лість її, вибір ЧСС, при якій проводиться тренування, залежить від особли­востей перебігу захворювання, рухового режиму та індивідуального порога то­лерантності. Велотренажер включають в основну частину заняття лікуваль­ною гімнастикою і на цьому етапі реабілітації потужність навантаження дорів­нює приблизно 40-50 % порога толерантності, а тривалість роботи на ньому займає чверть чи третину часу заняття лікувальною гімнастикою.

Поліклінічний етап реабілітації. Після виписки із санаторію хворі про­довжують лікування за місцем проживання у кабінетах лікувальної фізичної культури поліклініки, лікарсько-фізкультурного чи кардіологічного диспансе­ру. На цьому етапі завершується процес одужання і, зрозуміло, оцінюється стан здоров'я, ефективність реабілітаційних заходів, вирішуються питання працездатності хворих, терміни поновлення трудової діяльності, переводу на інвалідність тимчасово чи постійно.

Лікувальну фізичну культуру продовжують застосовувати за програмою тренуючого режиму. її завдання: відновлення функцій серцево-судинної системи; вторинна профілактика ішемічної хвороби серця; підвищен­ня порога толерантності до фізичних навантажень; відновлення працездатнос­ті та повернення до професійної роботи; часткова або повна відмова від меди­каментозного лікування; нормалізація психоемоційного і загального стану ор­ганізму та покращання якості життя.

Ці завдання реалізуються шляхом довготривалих фізичних тренувань протягом 10-12 міс, до яких пацієнти допускаються за сприятливого перебігу

процесу одужання. Керуючись клінічними даними, функціональними можли­востями і фізичною здатністю, що вимірюється, переважно, з допомогою вело- чи степ-ергометричних випробувань, пацієнтів поділяють на 4 функціональні класи. Осіб, віднесених до Г—II класу, зараховують у "сильну групу", III — "слабку групу". Особам IV класу довготривалі фізичні тренування не показані.

Заняття проводять груповим методом 3 рази на тиждень по 30-60 хв. Курс тренування поділяється на підготовчий (2-3 міс) і основний (9—10 міс) періо­ди. Завданням першого періоду є підготовка пацієнтів до навантажень другого періоду і навчання їх основних методів самоконтролю. Навантаження поступо­во збільшуються за рахунок збільшення тривалості занять, кількості повторень вправ, часу виконання їх, зміни вихідного положення та темпу рухів. Пацієнти продовжують виконувати лікувальну ходьбу, прогулянки (збільшуючи відстань і поступово зменшуючи паузи для відпочинку), ходьбу по східцях.

Основний період довготривалих тренувань поділяють на 3 етапи. Перший етап триває 2-2,5 міс і передбачає подальше підвищення фізичних наванта­жень. В основну частину занять вводять двічі 2-хвилинну ходьбу у швидкому темпі до 120 кроків за хвилину, однохвилиннии біг в темпі 120-130 кроків за хвилину або ускладнену ходьбу з високим підніманням колін протягом 1 хв. Використовують 5-10-хвилинні тренування на велоергометрі нарівні 50-70 % порога толерантності, елементи спортивних ігор. Фізіологічна крива наванта­ження має двогорбий вигляд і плато ЧСС під час навантаження на велоерго­метрі. Пік ЧСС у пацієнтів "слабкої" групи досягає, у середньому, 125 за хви­лину, "сильної" — 135, а під час утворення плато вона може бути відповідно 100-105 і 105-110 за хвилину. Критерієм завершення першого етапу є зменшення приросту ЧСС на звичайні навантаження та стабілізація стану пацієнтів.

Другий етап основного періоду триває близько 5 міс. Він націлений на максимальну стимуляцію компенсаторно-пристосувальних реакцій; стійку ста­білізацію клінічного стану хворих; повне або часткове виключення серцевих медикаментів. На цьому етапі поступово ускладнюється програма тренувань, збільшуються навантаження і його тривалість. Це здійснюється за рахунок бі­гу до З хв, в темпі 140-150 кроків за хвилину, навантажень на велоергометрі до 10 хв з потужністю близько 90 % індивідуального порога толерантності, гри у волейбол через сітку двома командами 8-12 хв з однохвилинним відпочин­ком через кожні 4 хв та із забороною стрибків. Відбувається подовження на­вантажень, при яких утворюється плато до 14 хв у хворих "слабкої" і 16 хв — "сильної'" груп. При цьому ЧСС становить 75 % порогової у перших і 85 % — у других. Пік ЧСС досягає 130-140 за хвилину. Критерієм переходу до наступ­ного етапу тренувань є адекватна реакція на фізичні навантаження, значне під­вищення толерантності до дозованих навантажень, покращання реакції орга­нізму на зростаючі навантаження, економізація діяльності серця, суттєве під­вищення психоемоційного та загального стану організму та якості життя.

Третій етап основного періоду покликаний закріпити досягнутий ефект, сприяти переходу пацієнтів у функціонально вищий клас, покращити праце­здатність. Навантаження інтенсифікуються за рахунок збільшення темпу вико-

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

нання і кількості повторень вправ, використання 2-3-хвилинного бігу в темпі 120-130 і 140-160 кроків за хвилину, велоергометричних навантажень на рів­ні 90 % порога толерантності, рухливих ігор. Під час 15-20-хвилинної гри у волейбол через сітку роблять однохвилннний відпочинок через кожні 5 хв, доз­воляються стрибки. Відбувається подальше подовження фізичних наванта­жень, при яких утворюється плато, у середньому, до 15-20 хв. На піку наван­таження ЧСС досягає, приблизно, 135 за хвилину в "слабкій" групі і 145 — у "сильній".

Лікувальний масаж застосовують для підтримання загального тонусу організму; покращання нервово-гуморальної регуляції серцево-судин­ної системи, коронарного кровообігу, обмінних процесів у міокарді; поперед­ження повторних інфарктів; підтримки фізичного стану для виконання профе­сійної і побутової роботи. Використовується сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон верхньогрудних і нижньошийних спинномозкових сег­ментів D8 — СЗ і загальний масаж. Особливу увагу приділяють грудній кліт­ці, виконуючи у повільному темпі ніжні погладжування і розтирання ділянки серця, груднини і лівої реберної дуги від мечоподібного відростка до хребта. Проводять погладжування, розтирання і розминання лівого великого грудного м'яза, лівого плеча і ділянки лопатки; вібраційні погладжування грудної клітки.

Фізіотерапія націлена на підтримку і підвищення резервних мож­ливостей серцево-судинної системи, пристосування і зменшення її реакції на зміни в атмосфері, тренування терморегуляційних механізмів, покращання за­гального і психічного тонусу організму. Використовують аеро- і геліотерапію, обливання, купання у прісній і морській воді, загальні кисневі, йодобромні, ра­донові, перлинні ванни, електросон, електрофорез лікарських речовин, магні-тотерапію, душі.

Механотерапію продовжують застосовувати у вигляді тренувань на велотренажері, може використовуватись самостійно у чергуванні з ліку­вальною гімнастикою, дозованою ходьбою, теренкуром, плаванням, бігом, ходьбою на лижах. При задовільній адаптації до фізичних навантажень потуж­ність тренувань на велотренажері допускають до 60-70 % порога толерантнос­ті, яка є оптимальною для підтримки досягнутої фізичної працездатності.

Диспансерний етап реабілітаціїпроводиться у підтримуючій фазі реабі­літації протягом усього подальшого життя і націлений на утримання, а в деяких випадках підвищення досягнутого рівня функцій серцево-судинної сис­теми і всього організму, попередження повторних інфарктів міокарда. Голов­ними завданнями ЛФК є: збереження переконаності в необхідності занять фізичними вправами для забезпечення професійної і побутової діяльності, під­тримання фізичної працездатності; нарощування резервних можливостей сер­ця І підтримка стабільного функціонування серцево-судинної системи та орга­нізму в цілому; профілактика прогресування ішемічної хвороби серця.

Заняття фізичними вправами проводяться, здебільшого, три рази на тиж­день у групах здоров'я, ходьби, бігу, фізкультурно-оздоровчих організацій за місцем проживання, при лікарсько-фізкультурних диспансерах, реабілітацій-

них центрах та в домашніх умовах. Використовують гімнастичні вправи, ходь­бу, біг у повільному темпі, теренкур, ходьбу на лижах, плавання, прогулянки, туризм, рухливі та спортивні ігри. Рекомендується займатися на велотренаже­рах, тредмілі, весловому тренажері, водному велосипеді, працювати у садку. Дозволяються фізичні навантаження до величини ЧСС, що досягає 80 % резер­ву серця. В окремих випадках, переважно для осіб молодого віку, ЧСС може досягати 90-100 % резерву серця. Навантаження в заняттях у домашніх умовах мають бути на 20-30 % меншими і збігатися із суб'єктивними відчуттями.

Уразі появи неприємних відчуттів за грудниною і в ділянці серця, по­рушенні його ритму, задишки, запаморочення, слабкості слід знижувати фізичне навантаження.Пацієнтам потрібно раз на 4—6 міс з'являтися на консультацію до кардіолога і реабілітолога для визначення стану здоров'я, дослідження фізичної працездатності і виявлення нового порога толерантнос­ті до фізичних навантажень. Під час медичних оглядів вирішують питання застосування інших засобів фізичної реабілітації та санаторно-курортного лікування.

Санаторно-курортне лікування рекомендується проводити періодично хворим І — НІ класу тяжкості в місцевих кардіологічних санаторіях. Особам, які мають І ступінь коронарної недостатності, без порушень серцевого ритму і стабільної гіпертонії, дозволяють лікування на приморських та рівнинних лі­сових кліматичних курортах. Під час санаторно-курортного лікування у най­більш повному обсязі використовують засоби фізичної реабілітації, чому спри­яє постійний лікарський нагляд, відрив від повсякденних турбот, повноцінний відпочинок.

Санаторно-курортний режим передбачає на фоні використання природних чинників (аеро-, геліотерапії) раціональне поєднання тренуючих фізичних на­вантажень, відпочинку, харчування, сну. Застосовують лікувальну гімнастику, ходьбу, прогулянки, теренкур, туризм, рухливі та спортивні ігри, плавання, ку­пання, гідрокінезитерапію, масаж, душі, обливання, ванни контрастних темпе­ратур, ванни і електротерапію. Набір останніх лікувальних видів не відрізня­ється від тих, що застосовують на поліклінічному етапі реабілітації. Велику увагу приділяють психологічному аспекту реабілітації, що сприяє оптималь­ному застосуванню всіх лікувальних методів. Це стабілізує функціональну здатність серцево-судинної системи, загартовує організм, зменшує його реак­цію на метеорологічні зміни, покращує фізичний і психічний стан хворого, зберігає і підвищує працездатність або скорочує тимчасову непрацездатність.

5.1.5. Стенокардія

Стенокардія— одна з форм ішемічної хвороби серця. Вона характеризу­ється нападами раптового пекучого, стискуючого болю за грудниною, що від­дає в ліву руку і лопатку, шию, нижню щелепу. Такий стан виникає внаслідок спазму судин серця, недостатнього постачання його кров'ю і триває від декіль­кох до 30 хв і супроводжується почуттям страху, туги і занепокоєння. Частота

'•ЛТЧ

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

нападів різна: від поодиноких до 40-60 за добу, а інколи проміжки між напада­ми можуть тривати місяцями.

Розрізняють стенокардію напруження, коли напади виникають при фізично­му навантаженні, і стенокардію спокою, при якій вони виникають спонтанно без видимої причини поза м'язовими зусиллями, нерідко вночі під час сну. Виник­ненню захворювання і його розвитку сприяють, в основному, ті самі чинники, що і при інфаркті міокарда. Напади спостерігаються частіше взимку, ніж влітку, в холодну і, особливо, вітряну погоду, а інколи після надмірного прийому "їжі.

Перебіг стенокардії має декілька варіантів: рідкі напади; стабільна стено­кардія, коли напади виникають за одних і тих самих умов; нестабільна стено­кардія, при якій напади частішають І виникають при менших, ніж раніше, на­пруженнях; передінфарктний стан, коли зростає частота, інтенсивність і трива­лість нападів та з'являється стенокардія спокою.

Лікування стенокардії зводиться до припинення нападу, переважно за ра­хунок застосування швидкодіючих судинорозширюючих препаратів, в першу чергу нітрогліцерину; відновлення і покращання коронарного кровообігу; усу­нення чинників, що викликали його, а потім — використання засобів, що запо­бігають повторним нападам. При лікуванні стенокардії велике значення має руховий режим, за рахунок вірної організації якого можна уникнути тих фізич­них навантажень, що спричиняють напади. При нестабільній стенокардії і пе­редінфарктному стані призначають переважно постільний режим.

У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.

Лікувальна фізична культура призначається після зняття больового синдрому, припинення сильних нападів, при позитивних показниках електрокардіограми та інших об'єктивних методів досліджень за умов постіль­ного рухового режиму при нестабільній стенокардії і передінфарктному стані, а при менш тяжких варіантах стенокардії —- у напівпостільному.

Протипоказання до застосування ЛФК: часті, інтенсивні та тривалі напа­ди стенокардії, високий або низький артеріальний тиск з частими гіпер- або гі­потонічними кризами, прогресування серцево-судинної недостатності, від'єм­на динаміка електрокардіограми, порушення провідності, екстрасистолія, ЧСС більше 100 або менше 50 за хвилину.

Головним завданням ЛФК є: покращання емоційно-психічного стану, сти­муляція нейрогуморальних регуляторних механізмів і відновлення нормаль­них судинних реакцій при м'язовій роботі, ліквідація гіпоксії, активізація об­міну речовин, покращання функції серцево-судинної системи, забезпечення поступової адаптації до фізичних навантажень.

Форми ЛФК та методика занять аналогічні тим, що використовуються при інфаркті міокарда у відповідному руховому режимі. Однак перехід до наступ­ного режиму проводиться в більш ранні терміни, сміливіше і скоріше включа­ють вихідні положення сидячи, стоячи. Ходьба у напівпостільному режимі по­чинається з 30-50 м і доводиться до 200-300 м.

Лікувальний масаж застосовують у періоді між нападами, щоб нормалізувати діяльність ЦНС, підвищити загальний тонус організму; активі-

зувати гемодинаміку і трофічні процеси у міокарді, зменшити біль у ділянці серця і його рефлексогенних зонах; покращити функції серцево-судинної сис­теми. Використовують сегментарно-рефлекторний масаж, діючи на паравер-тебральні зони нижньошийних, верхньогрудних, останній грудний та перший поперековий спинномозкові сегменти. Масажують груднину, ділянку серця, лі­ве плече і руку, міжлопаткову ділянку, використовуючи прийоми і методику, яку застосовують на початку післялікарняного періоду реабілітації хворих на інфаркт міокарда.

Фізіотерапія націлена на купірування нападів стенокардії, зняття болю, відновлення коронарного кровообігу, покращання обмінних процесів у ньому і ліквідацію порушень ритму; усунення гіпоксії, відновлення функціо­нального стану центральної нервової системи, протидію порушенням згортаю­чої системи крові. Застосовують електрофорез лікарських речовин, елек­тросон, діадинамотерапію, оксигенацію.

Шслялікарняний період реабілітації. На санаторному або поліклінічно­му етапі реабілітації побудова програми і застосування її засобів, руховий режим будуть залежати від функціонального класу хворого. Його визначають клінічним перебігом захворювання, ступенем коронарної недостатності і кро­вообігу, толерантністю до фізичних навантажень.

До І функціонального класу відносять хворих зі стенокардією напруження, у яких напад виникає при надзвичайно великих фізичних зусиллях або нерво­во-психічних перевантаженнях. У них висока толерантність до фізичних на­вантажень — більша 100 Вт (600 кГм-хв^-1 і більше).

До II функціонального класу відносять хворих зі стенокардією напру­ження, у яких напади виникають при середніх навантаженнях, на холоді. Толе­рантність до фізичних навантажень у них менша 100 Вт, але більша 50 Вт (600-300 кГмхв-¹).

До III функціонального класу відносять хворих зі стенокардією напружен­ня, у яких напади виникають часто, при звичайних навантаженнях, на холоді. Спостерігається недостатність кровообігу І—II А ступеня, порушення ритму. Толерантність до фізичних навантажень менша 50 Вт (нижче 300 кГмхв^-')■

До IV функціонального класу відносять хворих з частими нападами сте­нокардії напруження на малі фізичні навантаження при самообслуговуванні, зі стенокардією спокою. Спостерігається недостатність кровообігу II Б ступеня. Толерантність до фізичних навантажень низька— менша 25 Вт (150 кГм-хв^-1 і нижча). ЦІ хворі займаються фізичними вправами тільки в умовах лікарні і не підлягають реабілітації в санаторії або поліклініці.

ЛФК, як і інші засоби фізичної реаблітації, застосовують у цьому періоді відновного лікування, в основному, з тією самою метою, що і у хворих на ін­фаркт міокарда. Використовують такі самі форми і методи, що властиві приз­наченому руховому режиму. Тому в санаторії вони можуть займатися лікуваль­ною гімнастикою в загальних групах. Підвищення функціональних можливос­тей серцево-судинної системи у хворих на стенокардію досягають за рахунок дозованої ходьби, тренувань на велоергометрі, теренкуру, бігу, плавання, гім­настики у воді. Цим пацієнтам не призначають усі рухові режими, обов'язкові

9»

Фізична реабілітація

Р о з а і л 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

для хворих на інфаркт міокарда. Так, хворим І функціонального класу призна­чають відразу тренуючий режим, II — щадно-тренуючий, НІ — щадний.

Відповідно до щадного рухового режиму тренування дозованою ходьбою хворих III функціонального класу починають з 500 м, щоденно збільшуючи дистанцію на 200-500 м, поступово вона доводиться до 3 км зі швидкістю пе­ресування 2-3 км-год^-1. Для хворих II функціонального класу, що займаються за програмою щадно-тренуючого режиму, дистанція ходьби починається з 3 км і поступово збільшується до 5-6 км зі швидкістю пересування 4 км-год^-1. Ок­ремі ділянки маршруту можуть мати підйом 5-10°. Тренування дозованою ходьбою у хворих І функціонального класу починається з дистанції 5 км, що поступово доводиться до 8-Ю км при швидкості ходьби 4-5 км-год^-1. На ді­лянках маршруту допускається підйом 10-15°. Після адаптації до цієї відстані хворі можуть приступити до бігу підтюпцем.

Під час занять фізичними вправами необхідно постійно стежити за реакці­єю хворого на них і при появі ознак неадекватності фізичного навантаження слід вжити заходів, аналогічних тим, що рекомендують у такій ситуації хворим на інфаркт міокарда. Якщо під час занять лікувальною гімнастикою систе­матично виникає незначний біль у ділянці серця, то хворим рекомендують приймати пролонговані форми нітрогліцерину за 1—1,5 год до початку за­няття, що розширює коронарні судини і сприяє відновленню нормального рефлексу на фізичне навантаження.

Велике значення у відновному лікуванні хворих на стенокардію мають во­долікувальні процедури через їх здатність виразно впливати на функціональ­ний стан центральної і вегетативної нервової системи, коронарний і перифе­ричний кровообіг, терморегуляційні механізми, процеси адаптації до темпера­турних подразників. Використовується плавання у басейні з прісною або міне­ральною водою з тривалістю заняття від 15-20 до 30-45 хв, що залежить від функціонального класу.

Хворим зі стабільною стенокардією І та II функціональних класів, при не­достатності кровообігу не вище І ступеня І при відсутності порушень серцево­го ритму, призначають фізичні вправи у воді. Темп плавання і фізичних вправ обирається І контролюється ЧСС, що не повинна перевищувати 70-80 % мак­симальної на висоті порогового навантаження на початку курсу і 80-90 % — у кінці. Методика занять будується так, щоб не викликати напруженої уваги хво­рого і втомлюваності, для чого треба передбачити паузи для відпочинку. Курс гідрокінезитерапії складається з 20-25 процедур, а у подальшому її рекомен­дують застосовувати 2-3 рази на тиждень протягом тривалого часу.

Окрім плавання і фізичних вправ у воді хворим І та II функціональних кла­сів призначають укутування, кисневі, перлинні і азотні ванни з температурою води 35-36 °С. Цим хворим можна рекомендувати таку сильно тренуючу водо­лікувальну процедуру, як контрастні ванни: спочатку ножні, а згодом — загаль­ні ванни з різницею температур 12-15 °С. Хворим І функціонального класу дозволяється відвідувати сауну, застосовувати підводний душ-масаж. Хворим показано періодично проходити санаторно-курортне лікування у кліматичних місцевих кардіологічних і бальнеологічних санаторіях. З останніх рекоменду-

ються курорти з вуглекислими, кисневими, радоновими, сульфідними, йодо-бромними та іншими мінеральними водами.

Для кліматичного лікування використовують приморські та лісові рівнин­ні курорти, що близько розташовані від місця постійного проживання хворого. На курорти зі значними змінами кліматопогодних умов можна направляти хво­рих І функціонального класу, тому що акліматизація і реакліматизація потре­бують суттєвого напруження і мобілізації резервів серцево-судинної системи. Особам, які віднесені до НІ функціонального класу, показані тільки місцеві кардіологічні санаторії.

Правильно побудований санаторно-курортний режим, оснований на ра­ціональному використанні кліматотерапії, ЛФК, масажу, мінеральних ванн, електротерапії, разом зі збалансованим лікувальним харчуванням і адекватним руховим режимом у більшості випадків покращує загальний стан хворих. Оптимальний режим зменшує чутливість до метеорологічних змін, підвищує функціональні можливості серцево-судинної системи і адаптацію організму до фізичних навантажень, повністю або частково усуває потребу в серцевих медикаментах, зберігає і підвищує працездатність професійну чи побутову.

Ефективність комплексного лікування оцінюють за припиненням або змен­шенням частоти і тяжкості нападів, відмовою від застосування або зменшення кількості використаних медикаментів; за динамікою велоергометричних дос­ліджень, термінами повернення до роботи або перебування на інвалідності, тривалістю ремісії захворювання.

5.1.6. Гіпертонічна хвороба

Гіпертонічна хворобахарактеризується підвищенням артеріального тиску: систолічного вище 150 мм рт. ст. (20,0 кПа) і діастолічного — 90ммрт. ст. (12,7 кПа). Це пов'язано зі збільшенням тонусу судин, що створює підвищену опірність кровотоку. Основною причиною гіпертонічної хвороби є порушення функцій вищих відділів ЦНС, розлад нейрогуморальних механіз­мів. До чинників, що спричиняють підвищення артеріального тиску, відносять психоемоційні перенапруження, часті стреси, надмірну розумову працю, ате­росклероз, спадковість, ожиріння, діабет, клімакс, паління тощо.

Хвороба має хронічний перебіг з періодичними загостреннями, гіпер­тонічними кризами і періодами відносного благополуччя (ремісія). Прояв­ляється вона головним болем, шумом у вухах, запомороченням, підвищеною дратівливістю, зниженням працездатності. При гіпертонічній кризі ці симпто­ми різко посилюються, з'являється біль у м'язах і суглобах, виникають гострі розлади зору, блювота, Іноді хворі втрачають свідомість.

У перебігу гіпертонічної хвороби розрізняють три стадії, кожну з яких поділяють на дві фази — А і Б.

І стадія: артеріальний тиск підвищується при психічних перенапружен­нях (А-латентна) або на деякий час при визначених ситуаціях (Б-транзиторна),

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

в звичайних умовах він у межах норми. Під впливом спокою, режиму, лікуван­ня і навіть тільки відпочинку артеріальний тиск знижується до нормального рівня.

II стадіяхарактеризується постійним значно підвищеним, але не стійким
артеріальним тиском (А-лабільна), або він стає стійким (Б-стабільна). Артері­
альний тиск досягає 200/115 мм рт.ст. (26,7/15,2 кПа). У цій стадії виявляють­
ся ознаки атеросклеротичного ураження серця і судин, зміни в очному дні,
з'являється задуха при фізичних навантаженнях, виникають напади стенокар­
дії та гіпертонічні кризи. Під впливом лікування тиск знижується, але не зав­
жди досягає нормальних показників. У період ремісії хворі працездатні.

IIIстадія -— склеротична, у якій разом зі стійким і значно підвищеним ар­
теріальним тиском до 230/130 мм рт.ст. (30,7/17,3 кПа) виявляються суттєві ор­
ганічні зміни серцево-судинної системи, у першу чергу значні атеросклеро­
тичні ураження судин серця, мозку, нирок. Вони спочатку компенсовані (А),
потім настає декомпенсація (Б). Спостерігаються серцева, ниркова та церебро-
васкулярна недостатність, напади стенокардії, можливі крововиливи в мозок,
сітківку ока, інфаркти.

Гіпертонічну хворобу лікують комплексно, застосування різних методів лікування буде залежати від стадії хвороби. В першу чергу призначають ліки, що знижують артеріальний тиск (гіпотензивні препарати); усувають або мак­симально зменшують дію чинників, що викликали його підвищення; признача­ють дієту зі зниженням у їжі кухонної солі; використовують засоби фізичної реабілітації на фоні раціонального рухового режиму; приділяють увагу органі­зації праці І відпочинку.

Хворих з І стадією гіпертонічної хвороби лікують у поліклініці чи сана­торно-курортних умовах, де їм призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіоте­рапію, механотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура призначається для: нормалі­зації процесів збудження і гальмування в ЦНС, моторно-судинних рефлексів і судинного тонусу, порушеної регуляції артеріального тиску; загального зміц­нення організму і емоційного стану хворого; підвищення його працездатності. Застосування форм ЛФК проводять відповідно до призначеного щадного, щад­но-тренуючого та тренуючого рухових режимів.

Методика застосування фізичних вправ при гіпертонічній хворобі в усіх рухових режимах передбачає використання спеціальних вправ, якими є вправи на розслаблення м'язів, дихальні та для вестибулярного апарату. Вони сприя­ють зниженню артеріального тиску і нормалізують порушену вестибулярну функцію.

У щадному руховому режимі призначають лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, лікувальну ходьбу, самостійні заняття, теренкур, прогулянки, ту­ризм, гідрокінезитерапію, спортивно-прикладні вправи. Заняття з лікувальної гімнастики триває 20-25 хв, проводиться груповим методом з вихідних поло­жень сидячи і стоячи. Призначають вправи для великих І середніх м'язових груп, що відносно менше підвищують артеріальний тиск, ніж вправи за участю малих. Рухи виконуються вільно, з повною амплітудою, без напруження,

затримки дихання, натужування. Включають вправи на розслаблення м'язів, рівновагу, координацію рухів, тренування вестибулярного апарату. Лікувальну ходьбу починають з 1,5 км у темпі 80-90 кроків за хвилину. Зміна рельєфу міс­цевості на маршруті теренкуру невелика — близько 5°. Добре діють на роз­слаблення м'язів, судинний тонус, серцево-судинну і дихальну системи, психо­емоційний стан хворих вправи у воді і плавання, тривалість котрих на початку режиму до 15-20 хв.

Щадно-тренуючий руховий режим призначають при стабілізації артері­ального тиску і тенденції до нормалізації. ЛФК призначається у тих самих формах, що у попередньому режимі, але її інтенсивність і обсяг збільшуються. Комплекси лікувальної гімнастики доповнюють вправами з обтяженнями (ган­телі 0,5-1 кг, медболи до 2 кг). Тривалість заняття досягає 30-40 хв. Дистан­цію лікувальної ходьби збільшують до 3 км. Призначають теренкур зі стрімкіс­тю підйому до 15°, біг підтюпцем, починаючи з 30-50-метрових відрізків. Три­валість занять фізичними вправами у воді і плавання може бути до 40 хв.

Тренуючий руховий режим передбачає розширення рухової активності па­цієнтів. ЛФК доповнюють іграми (волейбол, баскетбол, бадмінтон, теніс тощо), їздою на велосипеді, ходьбою на лижах, катанням на ковзанах. Дистан­цію лікувальної ходьби збільшують до 5-7 км, тривалість лікувальної гімнас­тики досягає 40-60 хв. Вправи з обтяженням проводять з більш важкими ган­телями і медболами вагою до 3 кг, допускають перекидання або кидання мед-бола з різних вихідних положень. Збільшується час гідрокінезитерапії до 50-60 хв.

Орієнтовна тривалість рухових режимів в поліклінічних умовах дорівнює: щадного та щадно-тренуючого по 2 тиж, тренуючого — 4-6 тиж. Для підтри­мання досягнутих результатів передбачають використання фізичних вправ протягом усього життя у вигляді занять у групах здоров'я, аматорів ходьби та бігу, самостійних занять.