Інфаркт міокарда 3 страница

Лікувальний масаж проводиться для урівноваження процесів збудження і гальмування в корі головного мозку; зменшення тонусу перифе­ричних судин і артеріального тиску; нормалізації діяльності серцево-судинної системи в цілому і психоемоційного стану. Застосовують сегментарно-рефлек­торний масаж паравертебральних зон верхньогрудних і шийних спинномозко­вих сегментів, голови, шиї і комірцевої зони, використовуючи погладжування, розтирання, розминання.

Фізіотерапія націлена на підсилення процесів гальмування в ЦНС; зменшення тонусу периферичних судин і артеріального тиску; покращання об­мінних процесів, підвищення загальної реактивності і загартування організму. Використовують обтирання, обливання, купання, повітряні і сонячні ванни, УФО загальне і поперекової ділянки.

Механотерапію застосовують у вигляді тренажерів для покращан­ня діяльності серцево-судинної системи, розвитку загальної витривалості, під­вищення фізичної працездатності. Використовуються велотренажери, весло­вий тренажер, водяні велосипеди, універсальні тренажери типу "Здоров'я". Навантаження мають бути помірної інтенситвності, але довготривалі.


 




Фізична реабілітація


Розділ S. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів


 


Працетерапію призначають для підтримання загальної працездат­ності і психоемоційного стану хворого. Рекомендують помірну працю на сві­жому повітрі, в садку, на городі.

Хворих з II та III стадією гіпертонічної хвороби лікують у стаціонарі, реа­білітаційному центрі або поліклініці. Першим з них рекомендується ще сана­торно-курортне лікування, у других — його не застосовують.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають після покра­щання стану хворого, зниження тиску І зникнення скарг, що пов'язані із загос­тренням захворювання та гіпертонічним кризом. Використовують її в умовах постільного або напівпостільного рухового режиму.

Протипоказання до застосування ЛФК: артеріальний тиск понад 210/120 мм рт.ст. (28/16 кПа), гіпертонічний криз або передінсультний стан, довготривалі напади стенокардії і підозра на інфаркт міокарда, тяжкі порушен­ня серцевого ритму, недостатність кровообігу III ступеня, тяжкий перебіг цук­рового діабету, ниркова недостатність, тромбоемболічні ускладнення.

Завдання ЛФК: покращання діяльності ЦНС, усунення порушень процесів регуляції артеріального тиску; активізація екстракардіальних чинників крово­обігу; стимуляція обміну речовин у міокарді та колатерального кровообігу; по­передження гіпостатичної пневмонії, тромбоемболії, інфаркту міокарда, пору­шень мозкового кровообігу, усунення вестибулярних розладів; покращання психоемоційного стану хворого І підготовка його до розширення рухового режиму.

У постільному руховому режимі ЛФК застосовують у формі лікувальної ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Лікувальну гімнастику, що триває 10-12 хв, проводять індивідуально з вихідних положень лежачи на спині з високо піднятим узголів'ям і сидячи на ліжку. Комплекси складаються із загальнорозвиваючих та дихальних вправ у співвідношенні 1:1. Включають вправи для м'язів кінцівок, грудної клітки і живота, шиї, рекомендують пово­роти голови. Вправи виконують з невеликою амплітудою, у повільному темпі, повторюючи кожну 3-6 разів. Тривалість постільного режиму при гіпертоніч­ній хворобі II стадії 2-6 днів.

Напівпостільний режим передбачає адаптацію хворого до вставання і ходьби. Лікувальна гімнастика, що триває 15-25 хв, виконується з вихідних положень лежачи, сидячи і стоячи. Вправи втягують у роботу середні і великі м'язові групи. Включають вправи на координацію і тренування вестибулярно­го апарату (рис. 5.5). Вправи виконують у повільному, а деякі у середньому темпі. Амплітуда рухів, переважно, неповна. Кількість повторень вправ 6-8 ра­зів. Співвідношення загальнорозвиваючих і дихальних вправ 2:1 і 3:1. Хворим призначають лікувальну ходьбу спочатку по палаті, а згодом по коридору на відстань 50, 100, 200 м.

Вільний руховий режим націлений на розширення фізичної активності хворого. Лікувальну гімнастику, що триває 25-35 хв, виконують, в основному, з вихідного положення стоячи. Кількість повторень вправ 8-12 разів. Комплек-


Рис. 5.5. Тренування вес­тибулярного апарату

си насичують спеціальними вправами, характерними для гіпертонічної хворо­би, на розслаблення м'язів, тренування вестибулярного апарату і координацію рухів, дихальні вправи. їх виконують з повною амплітудою, без затримки ди­хання і натужування. Останнє необхідно виключати, оскільки воно різко під­вищує внутрішньочерепний і грудний тиск. Слід уникати також вправ, пов'язаних з різким перепадом внутрішньочерепного тиску, з тривалими ста­тичними зусиллями. Продовжують призначати лікувальну ходьбу у повільно­му і середньому темпі і наприкінці вільного режиму хворі мають долати дис­танцію у 1500 м.

Під час занять фізичними вправами необхідно постійно стежити за реакці­єю хворих на фізичні навантаження, оцінювати суб'єктивні та об'єктивні по­казники. У постільному руховому режимі ЧСС на піку фізичного навантажен­ня може прискорюватись не більше ніж на 15 за хвилину, напівпостільному — на 20-25 і вільному — на 25-32 за хвилину. Збільшення максимального арте­ріального тиску не повинне перевищувати 10-15 мм рт.ст. (1,3-2 кПа) у палат­ному режимі І і 5-25 мм рт.ст. (2-33 кПа) у вільному руховому режимі. Міні­мальний артеріальний тиск може збільшуватись не більше ніж на 10 мм рт.ст. (1,3 кПа). У разі появи аритмії, негативної динаміки електрокардіограми, ознак неадекватності фізичного навантаження слід припинити заняття.


 




Фізична реабілітація


Р о з а і л 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів


 


Лікувальний масаж призначають у напівпостільному руховому режимі хворим на гіпертонічну хворобу не вище ІІ-Б стадії для нормалізації діяльності ЦНС, зняття головного болю, зменшення судинного тонусу і артері­ального тиску, покращання функції серцево-судинної системи. Використову­ють сегментарно-рефлекторний масаж, діючи на паравертебральні зони вер-хньогрудних і шийних спинномозкових сегментів D3 — D, та С7 — С . Маса­жують лобну і волосисту ділянку голови, задню поверхню шиї, комірцеву зону, застосовуючи погладжування, розтирання і розминання.

Фізіотерапія націлена на підсилення процесів гальмування в ЦНС, зниження тонусу периферичних судин, розширення судин нирок, покращання кровообігу і обміну речовин. Застосовують електрофорез лікарських речовин, що підсилюють процеси гальмування та розширюють судини, електросон, гальванізацію, діадинамотерапію, ампліпульсотерапію.



У післялікарннний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають для нормаліза­ції процесів збудження і гальмування в ЦНС, моторно-судинних рефлексів і су­динного тонусу; покращання периферичного кровообігу і зменшення артері­ального тиску; стимуляції обміну речовин; послаблення реакції організму на несприятливу дію зовнішніх та стресових чинників; зменшення дози або при­пинення прийому ліків та підтримання працездатності хворого. Форми її, ме­тодика занять фізичними вправами, окрім обов'язкового застосування спеці­альних для гіпертонічної хвороби вправ — дихальних, на розслаблення м'язів і тренування вестибулярного апарату — аналогічні тим, що застосовують при стенокардії у відповідному руховому режимі — щадному, щадно-тренуючому і тренуючому.

Лікувальний масаж — його мета, прийоми і методика практич­но не відрізняються від таких, що використовують на санаторному чи поліклі­нічному етапі реабілітації хворих з І стадією гіпертонічної хвороби.

Фізіотерапія націлена на покращання функціонального стану ЦНС, нейрогуморальної регуляції судинного тонусу; зниження тонусу судин, підвищення трофічних процесів і скорочувальної здатності міокарда; стимуля­цію ниркового кровообігу, адаптацію серцево-судинної системи і організму в цілому до дії зовнішнього середовища, загартування пацієнта. Призначають електросон, електрофорез ліків, гальванізацію, магнітотерапію, діадинамоте­рапію, мікрохвильову терапію; вуглекислі, перлинні, кисневі, хвойні, радоно­ві, азотні, йодобромні ванни, дощовий та циркулярний душ.

При відсутності коронарної недостатності та недостатності кровообігу ви­ще І стадії, порушень серцевого ритму, схильності до кризи хворим І і ІІ-А ста­дії з артеріальним тиском не більше 180/100 мм рт. ст. (24/13,3 кПа) дозволя­ють користуватись сауною. Умови користування нею такі: температура повіт­ря — 60-80 °С, вологість — 20-25 %, кількість заходів — 1-2, загальна трива­лість перебування — 15-20 хв. Охолодження при температурі повітря 20-23 °С протягом 30-40 хв до повного відновлення ЧСС і артеріального тиску. Заключ­не охолодження під теплим душем.


Механотерапію у вигляді велотренажерів і веслового тренажера застосовують у хворих для тренування серцево-судинної системи, підвищення фізичної працездатності.

Працетерапія націлена на збереження загальної працездатності і підтримання психоемоційного стану хворого. Рекомендують помірну працю у садку, на городі.

Хворим на гіпертонічну хворобу І—ІІ-А стадії потрібно періодично прохо­дити санаторно-курортне лікування на кліматичних і бальнеологічних курор­тах, а з ІІ-Б — направляються тільки в місцеві кардіологічні санаторії. Для бальнеологічного лікування використовують курорти з вуглекислими, радоно­вими, сірководневими, йодобромними, хлоридно-натрієвими та іншими міне­ральними водами. Для кліматичного лікування рекомендують приморські і рів­нинні лісові курорти, де застосовують аеротерапію, геліотерапію, сон біля мо­ря і таласотерапію, лікувальні душі, кисневі, перлинні і хвойні ванни, а також штучні бальнеологічні ванни, сауну. На фоні дії всіх курортних чинників буду­ють режим рухів, харчування, праці і відпочинку; проводять роботу з пропа­ганди здорового способу життя і відмови від шкідливих звичок, надаються ре­комендації щодо занять фізичними вправами в домашніх умовах.

5.1.7. Гіпотонічна хвороба

Гіпотонічна хворобахарактеризується зниженням артеріального тиску: систолічного нижче 100 мм рт. ст. (13,3 кПа ) і діастолічного — 60 мм рт.ст. (8 кПа). Захворювання пов'язане зі зниженням судинного тонусу, причиною якого є порушення функціонального стану ЦНС і його нейрогуморальної регу­ляції. Розвивається гіпотонічна хвороба в осіб з виснаженою нервовою систе­мою, психотравмуючими ситуаціями, ослаблених хронічними Інфекційними і тяжкими захворюваннями, а також в осіб, які зловживають алкоголем, палін­ням. Хворі скаржаться на млявість, слабкість, утому зранку і відсутність бадьо­рості навіть після сну, головний біль та біль у ділянці серця, запаморочення, підвищену дратівливість, зниження витривалості, задуху при помірному фі­зичному навантаженні, інколи непритомний стан.

Захворювання має хронічний перебіг і хворих періодично лікують в полі­клініці або санаторії, профілакторії. При розвитку гіпотонічного кризу, що ви­никає внаслідок різкого зниження артеріального тиску і супроводжується сер­йозними порушеннями в організмі — хворих негайно госпіталізують.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають у постільному руховому режи­мі. Протипоказання до її застосування: різке погіршення самопочуття хворо­го, стан після гіпотонічного кризу, порушення серцевого ритму та загальні протипоказання до застосування ЛФК.

Завдання ЛФК: нормалізація процесів збудження і гальмування в ЦНС, встановлення і закріплення моторно-вісцеральних та вісцерально-моторних


 




Фізична реабілітація


Р о з а і л 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів


 


зв'язків, відновлення порушеної регуляції артеріального тиску; активізація екстракардіальних чинників кровообігу, скорочувальної здатності міокарда і покращання функціонального стану серцево-судинної системи; підвищення м'язового тонусу і покращання координації рухів, рівноваги; загальне зміцнен­ня організму і відновлення емоційного стану хворого.

Методика застосування фізичних вправ при гіпотонічній хворобі має пе­редбачити використання спеціальних вправ, що викликають пресорний ефект і сприяють підвищенню артеріального тиску. Це статичні, швидкісно-силові та силові вправи. Статичні вправи рекомендується застосовувати після силових та швидкісно-силових, потім — вправи на розслаблення або надавати відпо­чинок.

Постільний руховий режим передбачає використання лікувальної і ранко­вої гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Комплекси вправ складаються з простих за структурою і координацією рухів, що втягують у роботу всі м'язові групи. Виконують їх по 6-8 разів у повільному темпі, з середньою ам­плітудою, з вихідних положень лежачи на спині, сидячи на ліжку, сидячи. Ви­користовують статичні вправи для м'язів кінцівок з помірним м'язовим напру­женням (20-25 % комплексу становлять вправи, що виявляють пресорний ефект). Тривалість лікувальної гімнастики 15-20 хв.

НапівпостІльний руховий режим дозволяє набувати вихідних положень сидячи на стільці та стоячи, використовувати від 25 до 40 % вправ, що викли­кають пресорний ефект. Амплітуда рухів середня і повна, темп середній при виконанні вправ швидкісно-силового характеру. Статичні вправи використову­ють наприкінці основної частини заняття з наступним виконанням дихальних вправ і на розслаблення. Кількість повторень вправ 8-Ю разів. Тривалість лі­кувальної гімнастики до 20-30 хв. Метод проведення — малогруповий.

Вільний руховий режим передбачає використання гантелей, медболів та інших предметів. Збільшується темп виконання вправ, амплітуда рухів, кіль­кість їх повторень до 10—12 разів. Силові вправи виконують у повільному і се­редньому темпі, швидкісносилові — у швидкому, на рівновагу — у повільно­му. Спеціальні вправи займають 50-60 % часу заняття лікувальною гімнасти­кою. Використовують вправи у русі, різні види ходьби. Заключна частина за­няття зменшується і хворі закінчують лікувальну гімнастику з артеріальним тиском вище вихідного. Тривалість заняття 25-40 хв. Застосовують настільні і малорухливі ігри, лікувальну ходьбу спочатку 500 м, а згодом 1000 м і 1500 м за один раз зі швидкістю 70 кроків за хвилину.

Лікувальний масаж призначають у постільному режимі для нор­малізації діяльності ЦНС, підвищення м'язового і судинного тонусу та артері­ального тиску, відновлення психоемоційного стану хворого. Застосовують сег­ментарно-рефлекторний масаж, що діє на паравертебральні зони крижових, по­перекових та нижньогрудних спинномозкових сегментів (S5 — Sll, L5 — L1, D12 —- D6). Масажують ділянку крижів, сідничні м'язи, гребні клубових кісток, задню поверхню стегон, гомілок і при атонії кишок — масують ділянку живота. Використовують погладжування, розтирання, розминання та вібрацію у вигляді вібраційного погладжування, стрясання, струшування, поплескування, рубання.


Фізіотерапія, що призначається у постільному режимі, націлена на відновлення порушеної рівноваги основних нервових процесів в ЦНС, підви­щення тонусу периферичних судин і артеріального тиску, стимуляції функції надниркових залоз, підняття загального тонусу організму. Застосовують елек­трофорез ліків, що підвищують периферичний опір кровотоку, нормалізують тонус судин, електросон, гальванізацію, ДМХ-терапію, діадинамотерапію.

Працетерапію призначають у постільному режимі як загальнозміц-нюючу (тонізуючу) процедуру, завданням якої є: відвернути увагу від неприєм­них думок, підвищити психоемоційний і життєвий тонус хворого. Використо­вують плетіння, в'язання, виготовлення конвертів, пакетів тощо.

У післнлікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру проводять у поліклініці або санаторії. ЛФК призначають для покращання функціонального стану ЦНС, зміц­нення моторно-вісцеральних та вісцерально-моторних зв'язків; стимуляції ді­яльності серцево-судинної і м'язової систем і підвищення м'язового і судинного тонусу; зменшення потреби у ліках та підтримання працездатності хворого.

У щадному руховому режимі використовують лікувальну І ранкову гігіє­нічну гімнастику, лікувальну ходьбу, теренкур, спортивно-прикладні вправи, Ігри. Враховуючи особливості проявів захворювання, що з'являються вранці, великої уваги приділяють ранковій гігієнічній гімнастиці. Тривалість її 15-17 хв. Комплекси складаються із загальнорозвиваючих і спеціальних вправ. Доцільно після ранкової гігієнічної гімнастики зробити вологе обтирання і по­вітряні процедури при температурі 18-20 °С від 10-15 хв до 30-60 хв. Пацієн­ти у цьому режимі продовжують виконувати лікувальну гімнастику, засвоєну перед випискою з лікарні. Лікувальна ходьба збільшується до 3 км, темп її — 80-90 кроків за хвилину з відпочинком через кожні 1000 м. Застосовують те­ренкур з крутістю підйому 5-10° (маршрут №2), прогулянки, естафетні ігри, крокет. Тривалість режиму — 2 тиж.

Щадно-тренуючий руховий режим передбачає використання всіх форм ЛФК попереднього рухового режиму, але з більшим фізичним навантаженням. Обсяг силових, швидкісно-силових і статичних вправ у комплексах лікуваль­ної гімнастики складають 60-65 %. Тривалість її 35-45 хв. Лікувальна ходьба, дистанція якої дорівнює 4-5 км, проводиться з 40—50-метровими прискорення­ми через кожні 400 м. Теренкур призначають з крутістю підйому 10-15° (маршрут № 3). Рекомендують 2-5-хвилинний біг у темпі 120-130 кроків за хвилину, а також бадмінтон, волейбол, баскетбол, городки, настільний теніс. Пацієнтам не забороняють плавати 5-Ю хв при температурі води не нижче 19 °С, їздити на велосипеді, ходити на лижах, займатися веслуванням за умов повільного темпу рухів (20-25 педалювань чи кроків або гребків за хвилину), близький туризм на відстань 10-12 км. Триває цей режим — 2-3 тиж.

Тренуючий руховий режим покликаний забезпечити зростання тренуючої дії фізичних вправ. Цього досягають за рахунок збільшення тривалості ранко­вої гігієнічної гімнастики до 20 хв, маси гантелей та медболів, дистанції ліку­вальної ходьби до 6-8 км зі швидкістю 5-6 км за год з 2-5-разовим переходом


 




Фізична реабілітація


Р о з л і л 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів


 


на біг в темпі 140 кроків за хвилину, використання теренкуру з крутістю під­йому 15-20° (маршрут № 4), плавання тривалістю 15-20 хв. Дозволяють рух­ливі ігри, веслування в темпі 30-35 гребків за хвилину, їзду на велосипеді до 10 км 2-3 рази на тиждень, ходьбу на лижах протягом 40-60 хв. Тривалість цього режиму 3^4 тиж.

Лікувальний масаж призначають повторно через 3-4 тиж після його курсу у лікарняний період реабілітації, а у подальшому його використо­вують 1 раз на 2 міс. Курс складається з 12-15 процедур. Його мета, методика і прийоми практично не відрізняються від тих, що використовувались під час лікування пацієнта в стаціонарі. У цей період деяким хворим призначають душ-масаж.

Фізіотерапія націлена на поліпшення функціонального стану ЦНС, нейрогуморальної регуляції судинного тонусу; підвищення артеріального тис­ку і діяльності серцево-судинної системи; стимуляцію функції наднирникової залози; покращання адаптації організму до дії несприятливих чинників навко­лишнього середовища, загартування пацієнта. Призначають дощовий або цир­кулярний душ, обтирання водою кімнатної температури з постійним знижен­ням ЇЇ до 10-15 °С; ванни прісні, вуглекислі, скипидарні, хлоридні, натрієві, сульфідні; аероіонотерапію, сонячні та повітряні ванни, обливання, купання в морі, прісній воді, сон на повітрі, електросон.

Механотерапію у вигляді тренажерів застосовують для розвитку сили, швидкісно-силової витривалості, загального зміцнення організму та під­вищення фізичної працездатності. Використовують велотренажери, доріжку, що біжить, весловий тренажер, гімнастичний комплекс "Здоров'я".

Працетерапію застосовують для підтримання загальної працездат­ності та психоемоційного тонусу пацієнта. Рекомендують роботи на свіжому повітрі у садку, на городі.

Хворим на гіпотонічну хворобу бажано періодично проходити санаторно-курортне лікування. Показані бальнеологічні і приморські та середньогірські курорти.

5.1.8. Ревматизм

Ревматизм— загальне інфекційно-алергічне захворювання, що супровод­жується запальним ураженням сполучної тканини з переважною локалізацією у серці. Найчастіше цей процес викликає міокардит —■ запалення серцевого м'яза та ендокардит — запалення внутрішньої оболонки серця, що покриває його клапани. Наслідком такого ураження відповідно є розвиток кардіосклеро­зу і формування клапанних пороків серця, що в підсумку призводить до недос­татності кровообігу різного ступеня, зниження працездатності, інвалідності.

Ревматизм виникає після ангіни або іншого інфекційного захворювання. Стрептокок, вірус та інші сенсибілізуючі агенти запускають складний алер­гічний процес, який викликає реакцію переважно серцево-судинної системи,


рідше суглобів, шкіри, легенів і плеври, нирок, органів травлення, нервової системи.

Захворювання розпочинається переважно гостро: підвищується темпера­тура тіла, з'являються загальна слабість, біль або неприємні відчуття в ділян­ці серця, задишка при фізичних навантаженнях, інколи виникає біль у сугло­бах. Ревматизм має хронічний перебіг, у якому розрізняють дві фази: активну і неактивну. Залежно від варіанта перебігу хвороби в активній фазі тривалість її при гострому перебігу — 2-3 міс, підгострому, безперервно рецидивуючому, затяжному перебігу — понад 6 міс. Кожна повторна ревматична атака викли­кає подальші патологічні зміни у серці і пов'язані з цим порушення у діяльнос­ті органів і систем організму.

Лікування ревматизму комплексне, етапне. Хворих в активній фазі проце­су лікують у стаціонарі, потім в місцевому санаторії тієї самої кліматичної зо­ни, а далі — у поліклініці і диспансері.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру при ревматичному міокарди­ті та ендокардиті призначають при стиханні гострих проявів хвороби, знижен­ні температури тіла до субфебрильної і покращанні загального стану пацієнта. Послідовність у розширенні рухового режиму і методика занять аналогічні тим, що застосовують при інфаркті міокарда. Однак є деякі особливості. У випадках ураження суглобів, наявності болю в них, рухи, що можуть її підсилювати, ви­конують з неповною амплітудою, використовують додаткові прийоми, що їх по­легшують. Лікувальну ходьбу у напівпостільному руховому режимі проводять сміливіше І дозують, як для хворих на стенокардію. У цьому і вільному рухово­му режимі, особливо у дітей, заняття доповнюються іграми на місці та малорух­ливими іграми, вправами для виховання і закріплення правильної постави.

Лікувальний масаж призначають у постільному режимі для зменшення застійних явищ на периферії, активізації екстракардіальних чинни­ків кровообігу, стимуляції трофічної і скорочувальної здатності міокарда, під­няття загального тонусу організму. Масажують нижні і верхні кінцівки, вико­ристовуючи поверхневі погладжування, ніжні розтирання. У випадках ексуда­тивного запалення суглобів їх не масажують. У подальшому можна застосову­вати сегментарно-рефлекторний масаж, діючи на паравертебральні зони вер-хньогрудних і нижньошийних спинномозкових сегментів.

Фізіотерапію застосовують при стиханні гострих проявів захворю­вання. Головні завдання її: вплинути гіпосенсибілізуюче, протизапально, знебо­лююче. Використовують індуктотермію на ділянку проекції надниркових залоз, а при болю у суглобах — електрофорез новокаїну, діадинамотерапію, УФО.

Працетерапію призначають у напівпостільному руховому режимі для підняття психоемоційного тонусу, відвертання хворого від думок про хво­робу. Пропонують в'язання, плетіння, малювання, роботи з пластиліном, папе­ром тощо.

Шслялікарняний період реабілітаціїохоплює санаторний, поліклініч­ний і диспансерний етапи.


 




Фізична реабілітація


Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів


 


Санаторний етап реабілітації проводиться в місцевому кардіоревматоло-гічному санаторії, куди направляють хворого після стаціонарного лікування. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію. Обсяг, види, форми, ме­тодика застосування цих засобів фізичної реабілітації залежать від наслідків активної фази перебігу ревматизму, клініко-анатомічної характеристики уражень серця і пов'язаного з цим ступенем недостатності кровообігу. Тому послідовність розширення рухових режимів, застосування ЛФК, лікувального масажу, тренажерів проводиться за програмою фізичної реабілітації недостат­ності кровообігу відповідного ступеня. У випадках компенсованих пороків серця фізичну реабілітацію проводять за програмою лікування хворих на сте­нокардію, які віднесені до І або II функціонального класу.

Фізіотерапію призначають для прискорення ліквідації наслідків ак­тивності процесу; підвищення опірності організму, стимуляції обміну речовин; покращання функціонального стану серцево-судинної системи, загартування. Застосовують медикаментозний електрофорез (кальцій, саліцилати, сірка), електросон, ультрафіолетові опромінювання; гідротерапію у вигляді прісних ван, дощового та циркулярного душу індиферентної температури (35-36 °С), обливань, обтирань; аероіонотерапію.

У поліклінічний етап реабілітації застосування ЛФК, лікувального маса­жу, тренажерів, працетерапії проводять за тими самим принципами, що були покладені в основу попереднього етапу, — характер ураження серця ревматич­ним процесом і ступінь недостатності кровообігу. У зв'язку з цим використан­ня перелічених засобів фізичної реабілітації буде продовжуватись за програма­ми відновного лікування хворих відповідного ступеня недостатності кровообі­гу. Природно, що специфіка виникнення І розвитку ревматизму, рецидивуючий характер його перебігу вносять свої корективи, в першу чергу, у завдання і, від­повідно, засоби та форми ЛФК.

Враховуючи необхідність стійкої компенсації при утворенні пороку серця, підвищення неспецифічної опірності і нормалізації реактивності організму, попередження повторних ревматичних атак, загартування пацієнтів, широко використовують природні чинники, лікувальну ходьбу, теренкур, ближній ту­ризм. Діти при відновленні занять у школі займаються фізичною культурою в спеціальній медичній групі. У випадках незначних відхилень у стані серцево-судинної системи в осіб з недостатністю мітрального клапана у стадії компен­сації та задовільної адаптації їх до фізичних навантажень у заняттях у спеці­альній медичній групі, школярів через 6-10 міс переводять до підготовчої медичної групи. Цим дітям через рік можна дозволити займатися в основній медичній групі, якщо лікарсько-педагогічні спостереження, дані інструмен­тальних та лабораторних досліджень будуть свідчити про нормальну реакцію серцево-судинної системи на фізичні навантаження під час занять у підготов­чій медичній групі.

Фізіотерапію використовують для підвищення опірності організму до ін­фекційних чинників, стимуляції термоадаптаційних механізмів та імуноло­гічних процесів; покращання трофіки і скорочувальної здатності міокарда, функціонального стану системи кровообігу; санації хронічних вогнищ інфек-


ції, особливо мигдаликів, підвищення функціонального стану ЦНС та вегета­тивної нервової системи. У доповнення до методів, що застосовувались на по­передньому етапі, хворим у неактивній фазі ревматизму з недостатністю кро­вообігу не вище І ступеня призначають бальнеотерапію у вигляді вуглекислих, сульфідних, хлоридно-натрієвих, йодобромних та радонових ванн.

Диспансерний етап реабілітації передбачає періодичний контроль за ста­ном здоров'я пацієнтів, запобігання інфекції та повторних ревматичних атак медикаметозними методами, шляхом активізації захисних сил організму, пос­тійних занять фізичними вправами, збалансованого харчування, додержання санітарно-гігієнічних норм та режиму праці і відпочинку, періодичного сана­торно-курортного лікування.

Санаторно-курортне лікування показано у неактивній фазі ревматизму че­рез 6-8 міс після первинного або повторного ендоміокардиту з пороком серця чи без нього, з недостатністю кровообігу не вище І ступеня. Рекомендуються бальнеологічні та кліматичні курорти, але направляти до них хворих на ревма­тизм не слід у періоди року з нестійкою, холодною і вологою погодою. Особи з аналогічними клініко-анатомічними ознаками ураження серця, але з недос­татністю кровообігу ІІ-А ступеня лікуються тільки в місцевих кардіологічних санаторіях.

5.1.9. Захворювання серия

Найчастіше спостерігаються такі захворювання серця: міокардит, ендо­кардит, пороки та дистрофія міокарда. Про перші дві запальні хвороби серця вже згадувалось при викладенні ревматизму, який є основною, але не єдиною причиною цієї патології. Нею може бути дифтерія, скарлатина, тиф чи наслід­ки дії на серцевий м'яз і внутрішню його оболонку мікробів та їх токсинів, інтоксикація. Це породжує різницю у лікуванні головного захворювання, а комплексна терапія спричиненого ним міокардиту чи ендокардиту підлягає, переважно, загальній тактиці. Тому програма фізичної реабілітації при міокар­дитах та ендокардитах буде, здебільшого, повторювати програму лікування ревматизму.






Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 723; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2018 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.015 сек.