Пневмонія

Пневмонія— запалення легень, що спричиняється мікробами, віру­сами, грибками, зниженням природного імунітету, загальним ослабленням організму, зменшенням опірності легенево-бронхіальної тканини. Пневмо­нія може бути як самостійним захворюванням, так і ускладненням інших хвороб ( грип, кір, хвороби серця та ін.). Розвивається вона також у хворих,

які лежать без активних рухів, особливо після операцій (гіпостатична пнев­монія).

Захворювання може проходити гостро і хронічно. До гострих запалень відносять крупозну і вогнищеву пневмонії. Вони характеризуються високою температурою, болем у боці при диханні, кашлем з мокротинням, задишкою, порушеннями функції серцево-судинної системи, загальним пригніченим ста­ном хворого. Перебіг крупозної пневмонії більш тяжкий, оскільки патологіч­ним процесом уражена доля або вся легеня і загальна інтоксикація організму вища.

Гостру пневмонію лікують комплексно. Хворим призначають антибіоти­ки, жарознижуючі та інші медикаментозні засоби, підсилене харчування, а та­кож фізичну реабілітацію, що застосовують у лікарняний і післялікарняний пе­ріоди реабілітації.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають після спаду температури та зворотному розвитку запального процесу в легенях, покращан­ні загального стану хворого. Вона протипоказана при значній інтоксикації, ви­сокій температурі, дихальній недостатності, тахікардії (ЧСС понад 110 за хвилину).

Завдання ЛФК: відновлення нормального механізму дихання, покращання легеневої вентиляції та виводу мокротиння, запобігання виникненню електазів і утворенню плевральних спайок, посилення крово- і лімфообігу, обмінних процесів у легенях та розсмоктуванню патологічного вогнища в них; активіза­ція діяльності серцево-судинної та інших систем організму.

Постільний руховий режим (3-5 днів) передбачає використання лікуваль­ної і ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять 5-7 разів на день. Комплекси складаються з простих вправ малої інтенсивності для рук, ніг, голо­ви, з використанням дихальних статичних і динамічних вправ з вихідних поло­жень лежачи на спині та здоровому боці. Кількість повторень вправ — 4-8, темп повільний, амплітуда середня і повна. Максимальне збільшення ЧСС на піку навантаження на 5-10 за хвилину. Метод проведення індивідуальний. Тривалість лікувальної гімнастики — 10-12 хв. Наприкінці періоду під час за­няття здійснюється перехід хворого в положення сидячи, у якому виконують­ся нескладні рухи кінцівками.

Напівпостільний руховий режим (5-7 днів) доповнюється лікувальною ходьбою. Загальний час занять всіма формами ЛФК становить приблизно 2 год. Комплекси насичують спеціальними дихальними вправами: нахили і по­вороти тулуба в боки, обертання тулуба з різним положенням рук, дихальні вправи статичного і динамічного характеру. Добирають вихідні положення, що локально покращують вентиляцію уражених ділянок. В заняттях використову­ють вправи для збільшення рухливості грудної клітки, звертають увагу на рит­мічне поглиблене дихання. Кількість повторень вправ — 8-10, темп середній, амплітуда повна. Допускається збільшення ЧСС на 10-15 за хвилину. Трива­лість лікувальної гімнастики 18-25 хв.

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Вільний руховий режим призначають на ] 0—12-й день перебування хво­рого у лікарні. Загальний час занять ЛФК збільшується до 2,5 год. Комплек­си вправ попереднього рухового режиму доповнюються вправами зі снаря­дами і на снарядах. Дихальні вправи використовують для нормалізації меха­нізму дихання і відпочинку. У процесі лікувальної ходьби і прогулянок реко­мендуються короткочасні прискорення. ЧСС у заняттях з ЛФК не повинна перевищувати 100 за хвилину. Тривалість занять лікувальною гімнастикою 25-30 хв.

Лікувальний масаж призначають за тих самих умов і термінів, що і ЛФК. Використовують у всіх рухових режимах лікарняного періоду реабі­літації. Його завдання: активізація діяльності дихальних м'язів, покращання вентиляції і сприяння відходженню мокротиння; стимуляція екстракардіальних чинників кровообігу, попередження тромбоемболій; підвищення загального то­нусу організму. Роблять масаж спини у вихідному положенні лежачи на хворо­му боці, використовують погладжування і розтирання. Масажують нижні і вер­хні кінцівки, грудну клітку в положенні лежачи на здоровому боці і спині.

Фізіотерапію призначають у перші і наступні дні захворювання для антибактеріальної і протизапальної дії, покращання дренажної функції бронхів, зменшення інтоксикації, посилення крово- і лімфообігу, обміну речо­вин і прискорення розсмоктування запального інфільтрату; стимуляції венти­ляції і газообміну у легенях, захисних функцій організму. Використовують ін­галяції аерзолями антибіотиків та засобами, що сприяють розширенню брон­хів, розрідженню слизу та відхаркуванню, УВЧ- терапію, мікрохвильову тера­пію, магнітотерапію, діадинамотерапію, УФО, індуктотермію, медикаментоз­ний електрофорез.

Післялікарняний період реабілітаціїпроводиться, переважно, в умовах поліклініки, де застосовують, головним чином, заняття з ЛФК та на трена­жерах.

Лікувальну фізичну культуру призначають для повного відновлення морфологічної структури і функцій органів дихання, попереджен­ня виникнення хронічної пневмонії; активізації діяльності серцево-судинної та інших систем організму; підготовки хворого до фізичних навантажень у побу­ті і до професійної роботи. Використовують форми ЛФК відповідно до приз­наченого спочатку щадного або щадно-тренуючого, а згодом тренуючого рухо­вих режимів. Заняття рекомендують проводити на відкритому повітрі. Наван­таження слід поступово доводити до таких, що притаманні здоровій людині і дають можливість після закінчення реабілітації повернутись до занять фіз­культурою чи спортом в обсязі, що був до захворювання.

Тренажери застосовують для зміцнення м'язів грудної клітки, тулуба і всього організму, розвитку загальної витривалості, підвищення функцій ди­хальної і серцево-судинної систем. Використовують велотренажери, весловий тренажер тощо.

Хворим рекомендується санаторно-курортне лікування в місцевих про­фільованих санаторіях, кліматичних курортах Південного берега Криму, серед-ньогірських і лісостепових кліматичних зонах.

Хронічна пневмонія —- це періодичне загострення запального процесу в легенях. Вона може бути наслідком неповного лікування гострої пневмонії, ускладненням грипу, кору, коклюшу. Захворювання веде до розростання спо­лучної тканини, емфіземи легень, пневмосклерозу, зниження еластичності ле­гень, деформації бронхів, виникнення бронхоекгазів, де утворюється гнійне мокротиння. Виникає порушення вентиляції і газообміну в легенях, явища гі­поксемії і гіпоксії, погіршення дренажної функції бронхів, спостерігається за­гальна інтоксикація організму. При прогресуванні захворювання утворюються плевральні спайки і ателектази, розвивається дихальна недостатність, а потім і недостатність кровообігу. В перебігу хронічної пневмонії є проміжки виздо-ровлення (ремісії") і періоди загострення.

При загостренні хронічної пневмонії призначаються такі самі засоби фі­зичної реабілітації, що й при гострій пневмонії під час стаціонарного лікуван­ня. Однак через порушення у легенях і організмі, що спричинені черговими за­гостреннями захворювання, визначаються додаткові завдання і проводяться відповідні зміни в методиці їх застосування.

Лікувальна фізична культура, окрім завдань, які стави­лись при гострій пневмонії, спрямована ще на зняття бронхоспазму і покра­щання дренажної функції бронхів; протидію процесу утворення спайок, скле-розуванню, бронхоектатичній хворобі й емфіземі легень; зменшення прояву дихальної і серцево-судинної недостатності. Вправи виконують з подовженим видихом, вимовою звуків "ж", "з", "ш", "щ", "о", "у". Для покращання відход-ження мокротиння часто змінюють вихідні положення, роблять перевертання, підскоки та інше, застосовують дренажні вихідні положення з динамічними дихальними вправами (рис. 5.9). Ці положення І вправи спонукають хворого до відкашлювання, а реабілітолог синхронно з кашлевими поштовхами натискує на відповідну частину грудної клітки, що сприяє відходженню мокротиння.

Лікувальний масаж додатково має розв'язати такі завдання: сприяти розширенню бронхів, поглибленню дихання і відходженню мокротин­ня, нормалізувати тонус дихальних м'язів. Для цього масажують ніс і носо-губний трикутник, грудну клітку, використовують погладжування, розтирання, розминання і вібрацію.

Фізіотерапія має такі завдання: зняти спазм бронхів, розрідити мокротиння і стимулювати відхаркування, зменшити прояви дихальної недос­татності. Вони реалізуються за допомогою застосування інгаляцій електро-аерозолю, бронхоспазмолітичних засобів, аерозолей ферментів та інших меди­каментозних засобів, оксигенотерапії, ультразвуку.

У період ремісіїна поліклінічному або санаторному етапі реабілітації призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру проводять відповідно до призначеного рухового режиму для загального зміцнення І підвищення не­специфічної опірності організму, зміцнення м'язів плечового пояса, грудної клітки, живота, удосконалення механізму дихання, покращання вентиляції і газообміну в легенях, розвитку їх резервних можливостей; попередження по­дальшого розвитку пневмосклерозу, бронхіальних змін та загострення патоло-

Фізична реабілітація

Р о з а і л 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Рис.5.9. Положення хво­рого і динамічні дихаль­ні дренажні вправи, що сприяють відходженню мокротиння з бронхів: 1,2 — верхньої долі правої легені; 3,4 — середньої долі; 5-7 — нижньої долі правої легені; 8-Ю— нижніх долей обох легень. Для відтоку мок­ротиння з лівої легені викону­ються ті самі вправи, але з нахилами вправо

гічного процесу в легенях; поліпшення функції серцево-судинної та інших сис­тем організму, підвищення фізичної працездатності хворого.

В межах призначеного рухового режиму використовують різні форми ЛФК, що відповідають стану хворого. В комплекси лікувальної гімнастики включа­ють вправи, що збільшують вентиляцію легень, рухливість грудної клітки, зміц­нюють дихальні м'язи і м'язи живота, формують правильну поставу. Застосову­ють вправи на розслаблення, а також дихальні вправи, що виконуються з подов­женим видихом. Добре активізують дихання, тренують організм і підвищують психоемоційний стан пацієнтів піші та лижні прогулянки, туризм, рухливі і спортивні ігри (волейбол, бадмінтон, теніс), веслування. З дозволу лікаря паці­єнтам можна відвідувати заняття & групі загальної фізичної підготовки.

Лікувальний масаж призначають періодично для підвищення резервів дихальної системи, покращання бронхіальної прохідності, еластич-

ності легень, підтримання тонусу дихальних м'язів. Масажують груди, спину, міжреберні проміжки, шию і надпліччя. Під час процедури реабілітолог де­кілька разів синхронно з видихом тисне на ребра хворого, підсилюючи цю фа­зу дихального акту.

Фізіотерапія націлена на активізацію імунобіологічних властивос­тей організму, покращання вентиляції і газообміну в легенях, попередження ін­фекції, тренування термоадаптаційних механізмів, загартування пацієнта. Ви­користовують УФО, медикаментозний електрофорез, інгаляції аерозолями, індуктотермію, мікрохвильову терапію, ванни за Гауффе і морські при темпе­ратурі 37 °С, парафіно-озокеритні чи грязьові аплікації, обтирання, дощовий душ, морські купання при температурі води не нижче 22 °С, повітряні і соняч­ні ванни.

Хворим рекомендують лікування у профільованих місцевих санаторіях лі­сової зони, а при відсутності легеневої і судинної недостатності — на примор­ських степових і лісостепових кліматичних курортах.

5.2.3. Плеврит

Плеврит— запалення плеври. Здебільшого є вторинним захворюванням і виникає як ускладнення до пневмонії, туберкульозу легень, ревматизму та ін­ших хвороб. Розрізняють сухий і ексудативний (випітний) плеврит. При сухо­му плевриті на листках плеври відкладаються волокна фібрину, що можуть призвести до утворення спайок у плевральній порожнині, обмеженню екскур­сії легень. При ексудативному плевриті в плевральній порожнині з'являється запальний ексудат і при накопиченні, він починає зміщувати і стискувати леге­ню та сусідні органи, в першу чергу серце, діафрагму, печінку Під час роз­смоктування ексудату можуть утворюватися спайки у вигляді тяжів, шварт, що значно обмежує рухливість і вентиляцію легень та діафрагми, викликає біль при поглибленні дихання, зміні положення тіла, рухах.

Захворювання розпочинається, переважно, гостро. Хворі скаржаться на біль у боці, болісний кашель, задишку, високу температуру, загальну слабкість. При ексудативному плевриті ці явища більш виражені, стан хворого тяжкий, перебіг захворювання довший, ніж при сухому плевриті.

Плеврит лікують комплексно. Застосовують болезаспокійливі, жарозни­жувальні, десенсибілізуючі засоби і специфічні медикаменти для лікування ос­новного захворювання, а також засоби фізичної реабілітації. При ексудативно­му плевриті у деяких випадках використовують оперативний шлях видалення випоту: роблять плевропункцію і відкачують рідину.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, фізіотерапію.

Ексудативний плеврит. Лікувальну фізичну культуру призначають після зменшення гострих проявів захворювання при температурі, близькій до нор­мальної, ослабленні болю, зменшенні задишки, тахікардії та ексудату, покра­щанні загального стану хворого. Вона протипоказана при гострому перебігу процесу, високій температурі, дихальній недостатності, значному болю при

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

диханні, великій кількості ексудату. Гї завдання: збільшення амплітуди рухів грудної клітки і діафрагми, нормалізації дихального акту і вентиляції легень; активізації крово- і лІмфообігу в легенях і плевральній порожнині, прискорен­ня розсмоктування ексудату, протидія утворенню плевральних спайок та спри­яння розсмоктуванню тих, що вже виникли; відновлення функції дихальної і серцево-судинної систем, адаптація організму до поступового підвищення фі­зичних навантажень.

Постільний режим передбачає використання лікувальної гімнастики І са­мостійних занять, що повторюються через 1-1,5 год. Комплекси складаються з простих вправ для кінцівок, тулуба, що виконуються з вихідних положень ле­жачи на спині, на хворому боці, сидячи чи напівсидячи, а в подальших занят­тях — на здоровому, якщо випіт не досяг рівня III-IV ребра, що може зсунути середостіння. Вправи повторюють 4—8 разів, темп повільний, тривалість занят­тя 8-10 хв, вона поступово збільшується до 12-15 хв.

У напівпостільному руховому режимі, який призначається, приблизно, наприкінці тижня, можна застосовувати вихідні положення стоячи і сидячи на стільці, з яких виконуються вправи для всіх м'язових груп. Спочатку обе­режно, а потім більш активно робляться нахили, повороти, обертання тулуба з поглибленим диханням. Ці спеціальні вправи виконують без рухів руками, потім вони підключаються до рухів тулуба, що значно підсилює екскурсію ле­гень та діафрагми, вентиляцію легень в нижніх відділах з боку піднятої руки. Статичні дихальні вправи виконують у положенні сидячи та стоячи, руки на голові або підняті вгору, лежачи на спині і здоровому боці. Хворий повинен ди­хати ритмічно, поступово форсуючи як вдих, так і видих. Вправи повторюють 6-12 разів, темп повільний і середній, тривалість заняття лікувальної гімнас­тики 20-25 хв. Окрім цього І самостійних занять призначають ранкову гігієніч­ну гімнастику, лікувальну ходьбу.

Вільний руховий режим, що розпочинається орієнтовно з 10-го дня, перед­бачає спеціальні вправи з використанням гімнастичних палиць, медиболів (рис. 5.10), обручів, висів та упорів на гімнастичній стінці на лаві. Динамічні дихальні вправи виконують з так званим "зустрічним диханням", при якому розширення і розтягнення грудної клітки не супроводжується характерним для такого руху вдихом, а видихом. Такий спосіб сприяє розходженню вісцераль­них і парієнтальних листків плеври, розтягненню спайок.

Залежно від локалізації плевральних змін добираються вихідні положен­ня, що збільшують екскурсію легень і діафрагми на ураженому боці. Так, для розтягнення спайок у бокових відділах використовують вихідне положення ле­жачи на здоровому боці з валиком під грудною кліткою або стоячи, з якого роб­лять нахили тулуба у здоровий бік. Комплекси доповнюють вправами загаль-норозвиваючими, на розслаблення і для корекції постави. Навантаження збіль­шують за рахунок тривалості занять до 30-35 хв. Акцентують увагу хворого на необхідність самостійних занять, які виконуються 8-10 разів на день.

Фізіотерапію призначають у гострій стадії ексудативного плевриту, за умови нетуберкульозного походження захворювання, з метою протизапаль­ної, знеболюючої дії на організм; покращання крово- і лімфообігу у плевраль-

Рис. 5.10. Вправи, що сприяють розтягненню плеври г розсмоктуванню ексудату

ній порожнині, розсмоктування ексудату, попередження або ліквідації плев­ральних зрощень; загального зміцнення організму. Використовують солюкс, місцеві світлові ванни, гірчичники, локальні зігріваючі компреси, УФО, діади-намотерапію. Після стихання гострих явищ призначають індуктотермію, УВЧ-терапію, медикоментозний електрофорез, парафіно-озокеритові аплікації.

Сухий плеврит. ЛФК починають проводити за методикою напівпостільно-го рухового режиму, а потім —- вільного. На відміну від хворих на ексудатив­ний плеврит у названих пацієнтів загальне навантаження трохи більше, часті­ше застосовують вправи у положенні лежачи на здоровому боці, дихальні з ру­хами руками на хворому боці. Як і при ексудативному плевриті, в гострій ста­дії захворювання раніше за всі засоби фізичної реабілітації призначають такі самі фізіотерапевтичні методи лікування.

Шслялікарняний період реабілітаціїпроводиться в умовах поліклініки. Призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру застосовують для загально­го зміцнення і загартування організму, підвищення його неспецифічної опір­ності; повного відновлення функцій дихальної і серцево-судинної систем; адаптації організму до фізичних навантажень побутового і виробничого харак­теру. Використовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, прогулянки, теренкур, веслування, ігри, пересування на лижах, катання на ковзанах. Під час занять виконують загальнорозвиваючі і спортивно-прикладні вправи, впра­ви з вихідних положень, що сприяють збільшенню амплітуди рухів легень і ді­афрагми.

Лікувальний масаж призначають для попередження або розтяг­нення спайок, покращання скорочувальної здатності дихальних м'язів, легене­вої вентиляції. Масажують груди, спину, міжреберні проміжки.

Фізіотерапію призначають для підвищення неспецифічної опір­ності і стимуляції захисних механізмів до дії патологічних чинників та чинни­ків зовнішнього середовища; активізації крово- і лімфообігу в плевральній по-

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

рожнині, ліквідації спайок; загартування пацієнта. Використовують сонячно-повітряні ванни, обтирання (обливання), дощовий душ, електрофорез з роз­смоктуючими речовинами, мікрохвильову терапію, аеротерапію.

Хворим показано санаторно-курортне лікування. Рекомендуються приморські, степові і лісостепові кліматичні курорти, місцеві профільовані санаторії.

5.2.4. Бронхіальна астма

Бронхіальна астма— це хронічне захворювання, що характеризується періодичними нападами ядухи, що виникає внаслідок спазму дрібних і серед­ніх бронхів. Природа захворювання, переважно, інфекційно-алергічна. Стан підвищеної і патологічної чутливості (сенсибілізація) може виникати під дією речовин, що з'являються в організмі під час розкладу бактерій при Інфекцій­них захворюваннях органів дихання І хронічних вогнищах інфекції. Алерге­нами можуть бути квітковий пилок, хімічні речовини, ліки, побутовий пил, гриби, ягоди, запахи, кліматичні чинники. Напади бронхіальної астми іноді викликаються нервово-рефлекторним шляхом, тобто є наслідком порушень ре­гуляторної діяльності ЦНС, підвищеної збудливості підкоркових центрів.

При нападі бронхіальної астми різко порушується механізм дихання, особливо видих, і повітря повністю не виходить з легень. Це веде з кожним вдихом до збільшення повітря в альвеолах, здуття легень, падіння вентиляції, недонасичення крові киснем та недостатнього звільнення її від оксиду вугле­цю. Хворому не вистачає повітря, виникає страх задихнутися, він блідне, зго­дом обличчя стає синюшним. Дихання здійснюється з великими зусиллями, за допомогою допоміжних м'язів і супроводжується свистячими хрипами, що чути на відстані. Під кінець нападу починається відкашлювання мокротиння, що накопичилося через надмірне виділення слизу в бронхах і, у свою чергу, заважало нормальному проходженню повітря в легенях. Через декілька годин після нападу всі ці явища зникають і хворий, у разі відсутності органічних змін в легенях і супутніх захворювань у період між нападами, почуває себе практично здоровим. Однак при прогресуванні захворювання часті напади ве­дуть до збільшення залишкового об'єму, зниження еластичності легень, хро­нічного бронхіту, емфіземи, пневмосклерозу, легеневої та серцевої недостат­ності. Загальний стан хворого буде визначатись цими захворюваннями у пері­од між нападами.

Перебіг бронхіальної астми характерний періодами загострення і ремісії. У деяких хворих напади виникають рідко, у певний період року, у інших — по декілька разів протягом доби. Інколи виникає так званий астматичний статус, коли напади не проходять протягом кількох днів. Сам напад може тривати від кількох хвилин до кількох годин і більше.

Лікування бронхіальної астми комплексне і націлене насамперед на усу­нення нападу, для чого використовують медикаменти, що знімають спазми мускулатури бронхів і розширяють їх просвіт. Використовують засоби, що

знижують чутливість організму до алергенів (десенсибілізуючі), нормалізують діяльність ЦНС, протидіють інфекції. Велику питому вагу у лікуванні бронхі­альної астми мають засоби фізичної реабілітації.

V лікувальний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­
саж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають у період між нападами при задовільному загальному стані хворого. ЛФК протипоказана при астматичному статусі, дихальній та серцевій недостатності із декомпенса­цією функцій цих систем.

Завдання ЛФК: зняття патологічних кортико-вісцеральних рефлексів і від­новлення стереотипу регуляції дихання та нормальної діяльності ЦНС; лікві­дація або зменшення бронхоспазму і покращання вентиляції легень; навчання управління дихальними фазами, об'ємом дихання, паузами, тривалістю вдиху та видиху під час нападу і у період між нападами, довільного розслаблення м'язів; збільшення рухливості грудної клітки і зміцнення дихальних м'язів; ак­тивізація трофічних процесів і протидія розвиткові емфіземи легень.

Курс ЛФК у стаціонарі має різну тривалість, що залежить від клінічного перебігу захворювання, наявності супутніх захворювань та загального стану хворого. Його поділяють на два періоди: І — щадний (ввідний) і II — функці­ональний (основний). Після лікарні призначається IIIперіод — тренувальний (заключний), що проводиться в поліклінічних або санаторних умовах.

VI період хворого навчають вольового керування своїм диханням, регулю­
вання тривалості вдиху та видиху, поведінки І вправ при наближенні нападу і
під час нього. Застосовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, самос­
тійні заняття 5-7 разів на день. Комплекси лікувальної гімнастики складають­
ся з дихальних і простих загальнорозвиваючих вправ та вправ на розслаблен­
ня м'язів, що виконують з вихідних положень сидячи і стоячи. Під час рухів
необхідно постійно звертати увагу хворого на подовжений видих і підсилюва­
ти його додатковими рухами (рис. 5.11). Вправи повторюють +-5 разів, темп
повільний, амплітуда рухів неповна. Метод проведення занять — індивідуаль­
ний та в малих групах.

Заняття слід починати зі звукових вправ, що наведені нижче, у поєднанні із вправами на розслаблення. Не можна допускати натужування, глибоких вдихів та форсованих видихів, які викликають бронхосшзм і можуть спрово­кувати напад бронхіальної астми. Ні в якому разі не можна допускати утоми і при появі перших її ознак слід припинити заняття, розслабитися і виконати звукові вправи. Тривалість заняття 7-10 хв, а при покращанні самопочуття і засвоєнні вправ вона поступово збільшується.

Хворого навчають навичок оптимального дихання, при якому на вдиху пе­редня стінка живота випинається одночасно або з подальшим підніманням грудної клітки, а на видиху опускається, живіт втягується; привчають до вдиху та видиху через ніс, використовуючи бронхорозширюючий ефект носолегене-вого рефлексу; дихати ритмічно, з меншою частотою та з подовженим види­хом; вчать дихати поверхнево, не роблячи глибокого вдиху, на помірному ви­диху короткочасно (4-5 с) затримувати дихання, а потім зробити також негли-

10 „

Фізична реабілітація

Р о з а і л 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

бокий вдих тощо. Спеціально від­працьовують дихальні паузи в ста­ні спокою після неповного видиху, затримуючи дихання до появи пер­шого неприємного відчуття неста­чі повітря. Сумарний час таких па­уз протягом дня може бути близько 10 хв, тобто якщо затримка дихан­ня триває 10 с, то її слід повторю­вати 60 разів, 15 с — 40 разів. За­тримку дихання роблять з 5-хви-линними перервами, намагаючись поступово подовжити паузу.

Багато уваги приділяють зву­ковій гімнастиці. Вона подовжує фазу видиху і сприяє розслаблен­ню спазмованих бронхів і бронхі­ол. Це є наслідком своєрідного фі­зіологічного вібромасажу бронхі­ального дерева, легень і грудної клітки, що виникає за рахунок віб­рації голосових зв'язок. Найбільш придатними для вимови на видиху на початку занять є звуки "с", "з", V, "щ", потім — "ж", "р", "п", "ф", "б", у", "є", "і", "а", "о". Піс­ля оволодіння вимови окремих зву­ків переходять до вимови двох ("пф", "шр", "жр", "іу", "ау" та ін.) та трьох звукосполучень ("бру", "дра", "пру" "шро" та ін.). Дітям рекомендують імітувати дзижчан­ня жука, шум літака, потяга тощо. Орієнтовний комплекс вправ із застосуван­ням звукової гімнастики у щадному періоді наведено у табл. 5.4. Усі вправи ре­комендується виконувати у повільному темпі, з середньою амплітудою, не форсуючи дихання і не роблячи глибоких вдихів. Тривалість видиху на почат­ку періоду 6-10 с, а у кінці — 10-15 с. Кількість вправ основної частини занят­тя, дозування, тривалість паузи для відпочинку визначаються індивідуально.

При появі передвісників нападу астми і під час ядухи хворому слід прий­няти зручне положення, краще сидячи на стільці обличчям до спинки, і поклас­ти голову на передпліччя на спинці стільця, або сидячи на стільці, покласти ру­ки на стегна чи край столу. Одночасно необхідно максимально розслабити м'язи плечового пояса, спини, живота, ніг. Такі положення забезпечують віль­ну екскурсію грудної клітки, сприяють полегшенню видиху, зменшенню над­лишкової вентиляції легень і покращанню бронхіальної прохідності. Хворому

Таблиця 5. 4. Орієнтовний комплекс лікувальної гімнастики при бронхіальній астмі у щадний період

10*

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Закінчення таблиці 5.4

рекомендують подовжувати видих через рот вузьким струменем, стримувати кашель, глибоко не вдихати, не розмовляти. Можна піднімати пальцями кінчик носа, розширюючи ніздрі, постукувати по його крилах, що рефлекторно при­зводить до зменшення бронхоспазму.

Зняттю чи послабленню нападу ядухи, особливо в початковий період її розвитку, допомагають короткі (2-3 с) і при можливості подовжені (5-Ю с) за­тримки дихання на видиху, які роблять з перервами. Хворого слід застерігати від посиленого і форсованого вдиху після цього, бо це може збільшити брон-хоспазм і ускладнити стан хворого.

У II період до попередніх форм додають лікувальну ходьбу. її специфіч­ність полягає в тому, що хворого слід навчити керувати своїм диханням під час руху. Йому рекомендують спочатку на 1-2 кроки зробити вдих, на 3-4 — ви­дих. Після засвоєння такого режиму дихання при ходьбі далі поступово збіль­шують кількість кроків на видиху. Рухатись слід повільно, робити зупинки для відпочинку, попереджуючи можливість появи утоми. Після адаптації хворого до такого способу ходьби збільшують відстань з поступовим підвищенням темпу кроків і зменшенням кількості зупинок.

У комплексах лікувальної гімнастики, окрім спеціальних вправ з подовже­ним видихом, на розслаблення, звукової гімнастики, включають вправи для зміцнення м'язів живота, вправи з палицею та легкими гантелями, використо­вують більше рухів кінцівками, нахили тулуба, елементи спортивних ігор. Тре­ба стежити за тим, щоб будь-яка навантажувальна частина вправ виконувалася на видиху і після 1-3 вправ хворий розслабляв м'язи шиї, плечового пояса, спини, грудної клітки, живота, кінцівок. Допускається виконання деяких еле­ментарних вправ під час затримки дихання на помірному видиху і цей стерео­тип дихання необхідно тренувати та удосконалювати. Тривалість занять в се­редньому 20 хв, темп повільний і середній, амплітуда рухів неповна та повна.

Лікувальний масаж застосовують одночасно з ЛФК для усу­нення або зменшення бронхоспазму; розслаблення м'язів плечового пояса, грудної клітки та підвищення її рухливості; підтримання тонусу і зміцнення дихальних м'язів; стимуляції відходження мокротиння; нормалізації діяль­ності ЦНС. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж паравертебраль-них зон поперекових, верхньогрудних та середньошийних сегментів і класич­ний масаж. Масажують грудну клітку, спину, надпліччя, застосовують непря­мий масаж легень, серця, діафрагми. Використовують погладжування, розти­рання, розминання, вібрацію, стискування та стрясання грудної клітки. Масаж може застосовуватися окремо як на початку, так і в кінці заняття ліку­вальною гімнастикою, у комплексі засобів попередження та зняття астматич­ного нападу.

Фізіотерапію призначають з перших днів лікування для ліквідації бронхоспазму, десенсебілізації організму, зменшення запальних процесів, пок­ращання відходження мокротиння, підсилення адаптаційно-компенсаторних процесів, відновлення нормальної і регуляторної функції ЦНС, попередження повторних нападів. Застосовують інгаляції аерозолями або електроаерозолями, медикаментозний електрофорез, ручну гірчичну ванну, гірчичники, сухі банки,

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

УФО, солюкс, індуктотермію, мікрохвильову терапію, магнітотерапію, окси-геннотерапію.

У післялікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру використовують за схемою III періоду. Завдання ЛФК: закріплення нормального стереотипу регуляції ди­хання; оптимізація діяльності ЦНС; підвищення сили дихальних м'язів, рухли­вості грудної клітки та стабілізація навичок раціональної регуляції дихання, протидія прогресуванню емфіземи легень і пневмосклерозу; покращання ді­яльності дихальної і серцево-судинної систем; відновлення фізичної праце­здатності і підготовки до роботи у побуті та на виробництві; зниження чутли­вості і підвищення опірності до дії чинників зовнішнього середовища; подов­ження періоду ремісії захворювання.

Форми ЛФК під час ремісії призначають відповідно до стану хворого та рухового режиму у вигляді лікувальної і ранкової гігієнічної гімнастики, са­мостійних занять, лікувальної ходьби, теренкуру. Комплекси лікувальної гім­настики складаються зі спеціальних дихальних вправ статичного І динамічно­го характеру, звукової гімнастики, загальнорозвиваючих вправ з обтяженнями, з приладами і на приладах. При виконанні рухів зберігається принцип запобі­гання форсованому диханню, застосування пауз для відпочинку та вправ на розслаблення. Темп виконання повільний і середній, кількість повторень вправ 8-12, тривалість лікувальної гімнастики 30-35 хв. Особам з рідкими нападами бронхіальної астми та при незначних структурних змінах у легенях признача­ють відразу тренуючий чи щадно-тренуючий руховий режим. Вони можуть застосовувати плавання, ігри, веслування, ходьбу на лижах, катання на ковза­нах, біг підтюпцем та інші спортивно-прикладні вправи.

Лікувальний масаж використовують періодично для підтримки нормальної діяльності ЦНС, підсилення скорочувальної здатності дихальних м'язів, збереження розтяжності грудної клітки і оптимального співвідношення фаз дихального акту; покращання загального стану організму. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон поперекових, верхньогрудних та середньошийних спинномозкових сегментів і класичний масаж. Масажують грудну клітку і спину, використовуючи основні прийоми.

Фізіотерапія спрямована на підвищення загальної реактивності і десенсибілізацію організму, нормалізацію процесів збудження і гальмування в ЦНС; покращання бронхіальної прохідності, ліквідацію вогнищ хронічної ін­фекції, загартування. Призначають медикаментозний електрофорез, інгаляції аерозолями та електроаерозолями, аероіонотерапію, електросон, УФО, УВЧ-терапію, ультразвук, соляні ванни, обтирання з поступовим зниженням температури води, аеротерапію. Добре себе зарекомендував різновид аерозоль­терапії — спелеотерапія (лікування мікрокліматом соляних копалень і шахт та у кабінетах штучного мікроклімату).

Працетерапію використовують для відновлення і підтримання загальної працездатності та психоемоційного тонусу організму. Рекоменду­ються види трудової діяльності на відкритому повітрі, уникаючи втоми.

Протипоказані роботи під час цвітіння дерев і рослин та інших алергізуючих чинників, які можуть перервати ремісію і викликати загострення бронхіальної астми.

У період стійкої ремісії при відсутності суттєвих порушень зі сторони ди­хальної і серцево-судинної систем показано санаторно-курортне лікування у місцевих профільованих санаторіях та приморських і середньогірських кліма­тичних курортах.