Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Фізичні вправи збільшують енерговитрати організму не лише за рахунок вуглеводів, але й жирів. М'язова діяльність активізує ліполітичні чинники, окиснення жирів та вихід їх із депо; зменшує рівень жирних кислот і холесте­рину у крові, надмірне утворення жиру з вуглеводів, зайву масу тіла. Наведені позитивні зміни у жировому обміні спостерігаються під дією регулярних три­валих навантажень помірної та середньої інтенсивності, що обумовлює необ­хідність застосування їх у лікуванні ожиріння.

Активізація окисно-відновних процесів, що виникає під впливом фізичних вправ, позитивно впливає на білковий обмін. Це проявляється у підсиленні синтезу білка, регенеративних і пластичних процесів, видаленні продуктів об­міну та відновленні тканинних структур. Використовуючи такі властивості дії фізичних вправ на білковий обмін, а також їх здатність ліквідувати обмеження рухливості у суглобах, ЛФК застосовують у лікуванні подагри.

Фізичні вправи тонізують ЦНС, сприяють відновленню нормальних мо­торно-вісцеральних рефлексів, функцій залоз внутрішньої секреції, особливо гіпофізу та надниркових залоз. Під їх впливом вирівнюється порушення нер­вово-трофічної і гормональної регуляції процесів обміну речовин в організмі, гальмується розвиток супутніх захворювань.

Лікувальний масаж застосовують на всіх етапах реаблілітації хворих. Його лікувальна дія проявляється, в основному, за рахунок механічно­го і нервово-рефлекторного механізмів.

Масаж позитивно впливає на функції ЦНС, сприяє нормалізації нейроен­докринної регуляції обмінних процесів, викликає тонізуючий і болезаспокій­ливий ефект, підвищує настрій і покращує самопочутя хворого. Одночасно він позитивно впливає на окисно-відновні процеси в організмі. Масаж активізує периферичний крово- та лімфообіг, постачання тканинам поживних речовин і сприяє виведенню недоокиснених продуктів обміну, в тому числі сечовини, се­чової кислоти. Тому його використовують при подагрі та інших порушеннях обміну речовин.

Фізіотерапію призначають у лікарняний та післялікарняний періо­ди реабілітації. Основними механізмами лікувальної дії при захворюваннях обміну речовин є нервово-рефлекторний і гуморальний.

Фізіотерапевтичні методи покращують стан ЦНС, позитивно впливають на симпато-адреналову систему і надниркові залози, активність інших залоз внутрішньої секреції. Це, в свою чергу, позитивно діє на глікогеноутворюючу функцію печінки, підвищення функцій інсулярного апарату, покращання засво­єння глюкози тканинами і зниження кількості глюкози у крові. Одночасно з ви­рівнюванням вуглеводного обміну спостерігаються сприятливі зрушення в жи­ровому обміні, що виникають за рахунок активізації окисно-відновних проце­сів, ліполітичних чинників, енергетичних витрат організму, мобілізації жиру із депо і його згоряння.

Фізичні методи лікування впливають позитивно на пуриновий І ліпідний обмін, підсилення виведеня сечової кислоти з організму, зменшують біль, при­зупиняють утворення деформацій у суглобах. Тому вони широко застосову­ються як під час лікування подагри, так і для попередження її загострень.

5.4.2. Ожиріння

Ожиріння— надлишкове відкладення жирової тканини в організмі. Розріз­няють екзогенну (аліментарну) і ендогенну (ендокринно-церебральну) форми ожиріння. Перша зумовлена зовнішніми причинами: переїданням, надмірним вживанням їжі, багатої вуглеводами і жирами, недостатньою фізичною рухливіс­тю і пов'язаним з нею зменшенням енерговитрат. Ендогенне ожиріння є наслід­ком внутрішніх причин, які виникають в організмі хворого, — порушення гор­мональної функції щитовидної і статевих залоз, гіпофізу або регуляції жирового обміну ЦНС. В результаті названих причин в організмі замість нормальної кіль­кості жиру, що дорівнює 10-15 % маси тіла, його відкладається значно більше.

Залежно від надлишкової маси визначають 4 ступені ожиріння: 1 (лег­кій) — маса тіла перевищує фізіологічну норму на 15-29 %, 2 (середній) — на 30-49%, 3 (тяжкий) — на 50-100%, 4 (дуже тяжкий) — понад 100%. Для виз­начення ступеня ожиріння найчастіше застосовують масо-зростовий індекс (індекс Кегле), який отримують від ділення маси тіла у грамах на зріст у сан­тиметрах. Цей індекс для чоловіків становить у межах 370—400 г і 325-375 г — для жінок. Можна також користуватися методом, запропонованим О.О. Пок-ровським (табл. 5.5).

Таблиця 5. 5. Визначення маси тіла для чоловіків та жінок у віці 25-30 років (за О. О. Покровеьким, 1964), кг

Примітка. У віці старше 30 років допускається збільшення маси тіла порівняно з наведеною у таблиці для чоловіків — на 2,5-6 кг, для жінок — на 2,5-5 кг.

11*

Фізична реабілітуй!я

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Таблиця 5. 6. Ступінь ризику при надлишковій масі тіла для чоловіків і жінок

При ожирінні багато жиру відкладається не тільки в підшкірній основі у ділянках живота, грудей, таза, стегон, потилиці, шиї, а також у черевній і груд­ній порожнинах. Це утруднює рухи діафрагми, порушує дихання, примушує працювати серце з додатковим навантаженням. У хворих часто розвивається дистрофія міокарда, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, стенокардія, стражда­ють інші органи та системи. Спостерігаються зміни в діяльності травної сис­теми, печінки, з'являються хвороби суглобів, нервової системи, часто виника­ють діабет та подагра. У хворих знижується не тільки працездатність, а й мож­лива тривалість життя, яка прямо пропорційна ступеню їх ожиріння (табл. 5.6).

Ожиріння лікують комплексно, воно зводиться до збільшення обсягу фізич­них навантажень та обмеження енергетичної цінності їжі, переважно за рахунок вуглеводів та жирів. У разі необхідності призначають гормональні препарати і медикаменти, що знижують апетит чи спрямовані на лікування супутніх захво­рювань. Хворі з ожирінням лікуються, переважно, у поліклініці і періодично у санаторіях. Осіб з яскраво вираженими патологічними змінами в серцево-судин­ній та інших системах та органах лікують у стаціонарі відповідно до клінічного перебігу захворювань і, природно, з урахуванням ожиріння. Велику питому вагу у комплексному лікуванні хворих мають засоби фізичної реабілітації.

Фізичну реабілітацію застосовують у вигляді ЛФК, лікувального масажу, фізіотерапії, механотерапії, працетерапії.

Лікувальну фізичну культуру призначають при ендоген­ній і екзогенній формах ожиріння. Завдання ЛФК: підвищення енерговитрат,

окисно-відновних і обмінних процесів; зменшення надмірної маси тіла і зміц­нення м'язів тулуба; покращання функції серцево-судинної, дихальної, травної та інших систем; відновлення та підтримання фізичної і професійної працез­датності. Ці завдання вирішують за рахунок застосування фізичних вправ на витривалість, гімнастичних вправ для середніх та великих м'язових груп у чергуванні з дихальними, що викликають підвищену витрату енергії і погли­нання кисню, сприяють витрачанню великої кількості вуглеводів, а також ви­ходу з депо і розщепленню жирів. Протипоказана ЛФК при загостреннях су­путніх захворювань, гіпертензійних та діенцефальних кризах.

Курс ЛФК поділяють на два періоди. У І період занять під час щадного ру­хового режиму застосовують фізичні вправи, що відновлюють рухові навички хворого, адаптують до фізичних навантажень, що поступово підвищуються. Використовують ранкову гімнастику і лікувальну гімнастику, лікувальну ходь­бу у повільному та середньому темпі.

У II період, який охоплює щадно-тренувальний і тренувальний руховий режими, інтенсивність навантаження поступово збільшується. Особливістю застосування ЛФК є достатньо виражені фізичні навантаження. В заняття з ЛФК включають різноманітні загальнорозвиваючі вправи, ходьбу до 10 км, біг, прогулянки, теренкур, ближній туризм, плавання, веслування, їзду на велоси­педі, ходьбу на лижах, рухливі та спортивні ігри. Значне місце приділено впра­вам для зміцнення м'язів тулуба і живота, коригуючим і дихальним вправам. Щільність занять досягає 60-70 %, тривалість лікувальної гімнастики 30-60 хв, ранкової гігієнічної — 20-25 хв.

Наведену програму застосування ЛФК рекомендують особам з алімен­тарною та ендогенною формами ожиріння, у яких не спостерігається суттєвих зрушень з боку органів і систем, що лімітують обсяг виконання фізичних вправ. Однак при ендокринно-церебральній формі ожиріння загальне наванта­ження в заняттях знижується, в них більше вправ для середніх м'зових груп І дихальних, темп виконання повільний і середній, менша тривалість занять.

Лікувальний масаж призначають для поліпшення загального то­нусу організму; активізації периферичного крово- і лімфообігу, окисно-віднов­них і обмінних процесів; протидії порушенням моторно-евакуаторної функції кишечнику; усунення утоми та підвищення тонусу і працездатності м'язів. За­стосовують загальний масаж, підводний душ-масаж, самомасаж.

Фізіотерапію використовують для стимуляції окисно-відновних і обмінних процесів; поліпшення функції серцево-судинної, дихальної, травної, ендокринної та інших систем організму; попередження або гальмування роз­витку супутніх ожирінню захворювань; підвищення загального тонусу, підси­лення енерговитрат і загартування організму. Призначають гідротерапевтичні процедури з поступовим зниженням і контрастними температурами води : об­ливання загальні і місцеві, обтирання, душ дощовий, голчастий, циркулярний, Шарко, шотландський, ванни контрастні, укутування загальні вологі. Показана бальнеотерапія: купання в басейнах з мінеральною водою, ванни сульфідні, вуглекислі, радонові, йодобромні, з температурою води, в основному, 34-36 °С, пиття мінеральної води. Рекомендується електростимуляція прямих

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

м'язів живота і м'язів стегон, і при доброму стані серцево-судинної системи — світлотешіові ванни, лазня фінська (сухоповітряна) і російська парова.

Механотерапію застосовують у вигляді занять на тренажерах для підвищення енерговитрат і зниження маси тіла; загального зміцнення та по­кращання фізичної працездатності і спеціальної тренованості організму. Вико­ристовують велотренажер, тредміл, гребний тренажер. Під час занять хворим молодого і середнього віку зі — II ступенем ожиріння без порушень діяльнос­ті серцево-судинної та дихальної систем можна давати фізичне навантаження, що викликає приріст ЧСС на 75 % вихідної величини у стані спокою. Хворим з ендогенною формою ожиріння III ступеня з супутніми захворюваннями, про­яви і клінічний перебіг котрих дозволяють застосування тренажерів, приріст ЧСС може бути до 50 %.

Працетерапію рекомендують для підвищення і збереження фізич­ної працездатності, зміцнення м'язів і рухливості в суглобах, збільшення енер­говитрат та недопущення збільшення маси тіла. Рекомендують роботи на сві­жому повітрі, у садку, на присадибній ділянці, пиляння і рубання дров та ін.

Результати лікування ожиріння оцінюються не тільки за динамікою кліні-ко-функціональних І антропометричних показників, а й коефіцієнтом втрати маси тіла (К), який розраховують за формулою:

Втрата маси тіла, кг

К = - : хІОО.

Маса тіла до лікування, кг

Наслідки лікування вважають добрими, якщо К перевищує 15 %, задовіль­ними — коли він дорівнює 5-І 5 % , незадовільним — 5 % і нижче.

Хворим на ожиріння показане періодичне санаторно-курортне лікування у приморських, бальнеологічних і середньогірських курортах. При виборі ку­рорту керуються відсутністю чи наявністю супутніх захворювань і ускладнень. Так, при сполученні ожиріння з порушеннями з боку органів травлення (гас­трит, коліт, холецистит) рекомендують бальнеологічні курорти, із патологією суглобів -— грязьові і т.п.

5.4.3. Цукровий діабет

Цукровий діабет —- виведення цукру з сечею внаслідок підвищення кіль­кості його у крові і недостатнього засвоєння тканинами. Це порушення вугле­водного обміну зумовлене зниженням вироблення гормону підшлункової зало­зи — інсуліну. При недостатності цього гормону утворення глікогену зменшу­ється і вміст цукру у крові стає вищим за норму (гіперглікемія), а утилізація його тканинами знижується і він починає проходити через нирки та виводити­ся з сечею (глюкозурія). В результаті енергозабезпечення падає, різко порушу­ється жировий, білковий, водний обмін, кислотно-основна рівновага, утворю­ються шкідливі продукти розпаду, що погіршують життєдіяльність організму.

Причинами цукрового діабету можуть бути порушення центральної нерво­вої регуляції, психотравми, спадковість, інфекційні захворювання підшлунко­вої залози, надмірне вживання вуглеводів. Основними ознаками захворювання є: надмірне споживання води з причини постійної спраги і велике сечовиділен­ня (поліурія), ненаситний апетит, м'язова слабкість, свербіж шкіри. У хворих знижується опірність організму, з'являються такі ускладнення і захворювання, як фурункульоз, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, туберкульоз, облітерую­чий ендартеріїт, гангрена нижніх кінцівок та ін.

Найбільш небезпечними для життя ускладненнями цукрового діабету є діабетична і гіпоглікемічна коми. Перша зумовлена отруєнням організму про­дуктами неповного згоряння жирів і проявляється блюванням, слабкістю, го­ловним болем, сонливістю, а далі впаданням в непритомний стан (кома), поя­вою притаманного цьому ускладненню гучного, шумного, глибокого дихання та запаху ацетону в повітрі, що видихається. Якщо такому хворому не ввести інсулін, то він може загинути. Гіпоглікемічна кома виникає при різкому падін­ні цукру у крові (гіпоглікемія) при більшому ніж потрібно введенні інсуліну і його аналогів. У хворих розвивається слабкість, відчуття голоду, виступає піт, частішає серцебиття, з'являється тремтіння, судоми і у подальшому — кома­тозний стан. Легкі прояви гіпоглікемії ліквідуються прийманням цукру, а важ­кі — негайним внутрішньовенним введенням глюкози.

Цукровий діабет має хронічний перебіг і залежно від його проявів розріз­няють легку, середню і важку форми. Легка форма порушення вуглеводного обміну лікується за рахунок дієти з малим вмістом вуглеводів і жирів, раціо­нальної організації праці і відпочинку, зниження маси тіла до нормальних ве­личин. При середній формі діабету для усунення гіперглікемії та глюкозурії до­датково застосовують інсулін у невеликій кількості або антидіабетичні препа­рати, а при важкій формі вони призначаються у великих дозах на фоні суворої дієти. Хворих з останньою формою діабету лікують у стаціонарі, працездат­ність у них суттєво порушується і тому багатьох переводять на інвалідність.

У комплексному лікуванні цукрового діабету значне місце приділяється засобам фізичної реабілітації, що діють не тільки симптоматично, а і деякі з них націлені на окремі ланки патогенезу. Використовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура при цукровому діабеті розв'язує такі завдання: покращання функцій ЦНС та нейроендокринної регу­ляції обміну речовин; стимуляція тканинного обміну, утилізація цукру в орга­нізмі, зниження гіперглікемії та компенсація інсулінової недостатності; поліп­шення функціонального стану серцево-судинної, дихальної та травної систем; попередження або зменшення проявів супутніх захворювань, підвищеня опір­ності організму; відновлення і підтримання загальної працездатності хворого. Протипоказана ЛФК при гіперглікемії в межах 16,6 ммоль'Л^-1 (300 мг%) і ви­ще, ознаках прекоматозного стану.

ЛФК призначають диференційовано, залежно від форми цукрового діабе­ту. При легкій формі в заняттях з лікувальної гімнастики, що триває 30-45 хв, застосовують загальнорозвиваючі, дихальні і вправи на розслаблення. Щіль-

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

ність занять 60-65 %. Рухи виконуються в повільному і середньому темпі, з повною амплітудою. Вони забезпечують загальне помірне фізичне наванта­ження, що оптимально сприяє засвоєнню глюкози з крові та її повному згорян­ню у м'язах і тим самим досягненню головної мети лікування — зменшення її вмісту у крові і сечі. Хворим рекомендують ранкову гігієнічну гімнастику, ходьбу у повільному темпі від 2-3 до 10-12 км, близький туризм, ходьбу на ли­жах, веслування, плавання, рухливі і деякі спортивні ігри. При цьому не мож­на використовувати вправи із значним загальним силовим напруженням та вправи на швидкість, при яких утворюється значний кисневий борг, переважа­ють анаеробні процеси у м'язах, збільшується вміст у крові продуктів окиснен-ня і рівень глюкози не зменшується.

При цукровому діабеті середньої важкості тривалість занять з лікувальної гімнастики — 25-30 хв, щільність ■— у межах 30-40 %. Комплекси складають­ся з вправ малої і помірної інтенсивності для всіх м'язових груп. У заняттях передбачають вправи на поліпшення функціонального стану серцево-судинної, дихальної і травної систем. Цим хворим рекомендують ще ранкову гігієнічну гімнастику і лікувальну ходьбу 2-7 км. При адекватності фізичних наванта­жень спостерігають зниження рівня глюкози у крові.

При важкій формі цукрового діабету заняття з ЛФК проводять за методи­кою, яку застосовують згідно з призначеним руховим режимом при захворю­ваннях серцево-судинної системи. На етапах реабілітації фізичні навантажен­ня зростають поступово та обережно і не повинні перевищувати помірні.

Правильність дозування фізичних навантажень контролюють за суб'єк­тивними та об'єктивними показниками: самопочуттям хворого, рівнем глю­кози у крові та сечі, масою тіла та ін. Заняття ЛФК проводяться не раніше ніж через годину після ін'єкції інсуліну і легкого сніданку. Хворий має знати таке: якщо під час занять або після них виникає відчуття голоду, слабкості, трем­тіння рук, необхідно з'їсти 1-2 шматочки цукру і припинити заняття. Відно­вити їх можна після зникнення гіпоглікемії на наступний день, але зменшити навантаження.

Лікувальний масаж застосовують при легкій і середній формах з метою поліпшення діяльності ЦНС, загального тонусу організму; активізації крово- і лімфообігу в кінцівках, окисно-відновних і обмінних процесів; стиму­ляції функцій серцево-судинної, дихальної і травної систем; підвищення тону­су і працездатності м'язів. Застосовують загальний і місцевий масаж.

Фізіотерапію використовують для стимуляції функції підшлункової залози, окисно-відновних процесів і зниження вмісту глюкози у крові, активіза­ції обміну речовин; ліквідації або зменшення свербїжу шкіри; попередження прогресування захворювання і його ускладнень; досягнення стійкої компенса­ції і стимуляція адаптаційно-пристосувальних механізмів; поліпшення загаль­ного стану організму. Застосовують електрофорез цинку, міді та інших мікрое­лементів та ліків, індуктотермію, мікрохвильову терапію, УВЧ-терапію, УФО, ванни вуглекислі, йодобромні, радонові, душ дощовий, обливання.

Працетерапію використовують для збереження працездатності і психоемоційного стану хворого. Рекомендують роботи на свіжому повітрі у

садку, на присадибній ділянці. Навантаження не повинні викликати утому і не­гативну суб'єктивну реакцію. Хворому необхідно при собі мати, як і на занят­тях з ЛФК, цукор і при розвитку ознак гіпоглікемії з'їсти його.

Санаторно-курортне лікування показане хворим на цукровий діабет легкої і середньої форми в стані стійкої компенсації без схильності до ацидозу. Направляються вони в бальнеологічні санаторії, в тому числі і місцеві, де лі­куються хворі зі шлунковово-кишковими захворюваннями (Трускавець, Миргород та ін.).

5.4.4, Подагра

Подагра — порушення білкового обміну, при якому виникає підвищення вмісту сечової кислоти у крові і відкладення її солей в хрящах, сухожилках, слизових сумках і шкірі у вигляді вузликів (тофусів) (рис. 5.23). Ці відкладен­ня періодично викликають реакції запального характеру в суглобах та інших органах. Найчастіше ушкоджуються дрібні суглоби стоп і кистей (рис. 5.24), які поступово деформуються, стають тугорухливими, супроводжуються болем при рухах і періодичними гострими нападами артриту. Останній виникає рап­тово, переважно вночі, і розпочинається у більшості випадків з плесно-фалан-гового суглоба великого пальця ноги. Суглоб припухає, шкіра над ним черво­ніє, температура підвищується, виникає сильний біль у суглобі, до якого не можна доторкнутись. Через кілька годин біль зменшується, але знову підсилю­ється вночі протягом 5-6 діб поспіль. Чинниками, що викликають гострий на­пад подагри можуть бути охолодження, інфекційні захворювання, удари, стре­си, характер харчування, різкі метерологічні зміни.

У виникненні захворювання має значення систематичне надлишкове вжи­вання м'яса, жирів та інших продуктів, що багаті на пурини (нирки, печінка, мо­зок, ікра), зловживання спиртними напоями, стреси, гіподинамія, спадкова схильність. Хворіють на подагру, в основному, чоловіки у віці 40-50 років. У них нерідко спостерігається сечокам'яна хвороба, склеротичні ураження судин, серця, нирок. У важких випадках подагра може призвести до інвалідності.

Подагру лікують комплексно, переважно у поліклініці. Призначають мо­лочно-рослинну дієту, протизапальні і знеболюючі медикаменти і такі, що гальмують утворення сечової кислоти та підвищують виведення її нирками. Рекомендовано вживання великої кількості води і категорично забороняються алкогольні напої, які, навпаки, затримують видалення сечової кислоти нирка­ми. Разом з цими методами лікування застосовують засоби фізичної реабіліта­ції: ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура розв'язує такі завдання: пок­ращання обміну речовин, видалення сечової кислоти з сечею; покращання кро­во- і лімфообігу в кінцівках та ушкоджених суглобах, попередження тугорух-ливості, деформацій та збереження обсягу рухів у них; стимуляція діяльності серцево-судинної, дихальної і травної систем; зміцнення м'язів та адаптація до фізичних навантажень, що поступово збільшуються; підвищення загального

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

тонусу і підтримання працездатності паці­єнтів. Протипоказана ЛФК при наявності гострого нападу.

Призначають ЛФК хворим диферен­ційовано, залежно від перебігу захворю­вання, стану суглобів і серцево-судинної системи, наявності І важкості супутньої патології. При початкових формах подаг­ри, коли у хворих не спостерігаються сут­тєві морфофункціональні зміни у суглобах та інших органах і системах, ЛФК вико­ристовують у формах ранкової гігієнічної і лікувальної гімнастики, лікувальної ходь­би, гідрокінезитерапії, теренкуру, спортив­но-прикладних вправ та ігор. Рекоменду­ють прогулянки, ходьбу на лижах, їзду на велосипеді, плавання. При розвитку хворо­би і появі значних стійких суб'єктивних та об'єктивних проявів подагри застосування ЛФК обмежують ранковою гігієнічною і лікувальною гімнастикою, лікувальною ходьбою, вправами у теплій воді.

Комплекси лікувальної гімнастики складають із загальнорозвиваючих, ди­хальних і спеціальних вправ для кистей та стоп у вигляді вправ на розслаблення та так званої "суглобової гімнастики". До остан­ньої відносять активні і пасивні рухи для уражених суглобів, що виконуються з полегшених вихідних положень та з мак­симально можливою амплітудою. Рухи в міжфалангових і п'ясно-фалангових суглобах кисті та пальців проводяться з обов'язковою фіксацією вищерозташо-ваного сегмента. Виконуються активні вправи для всіх неушкоджених суглобів по осях рухів в них з повною амплітудою. При наявності болю у суглобах реко­мендують гімнастику у теплій воді при поєднанні її з тепловими процедурами і масажем. Заняття фізичними вправами доцільно проводити після них.

Лікувальний масаж призначають після стихання гострих проя­вів подагри для зменшення болючості, покращання кровозабезпечення і від­новлення функцій уражених суглобів; активізації периферичного крово- і лім-фообігу, окисно-відновних та обмінних процесів; виведення сечової кислоти і її солей; попередження атрофій і підвищення тонусу та працездатності м'язів. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж відповідних паравертебраль-них зон спинномозкових сегментів, загальний і місцевий масаж. Останній ро­биться вище і навколо ураженого місця з поступовим переходом на розтиран­ня хворого суглоба. При ураженні плюсно-фалангового суглоба великого паль­ця стопи масаж проводять спочатку на тильній стороні стопи, а потім — навко-

ло цього суглоба. Ефективність масажу підвищується, якщо перед масажуван­ням суглоб глибоко прогріти. Місцевий масаж рекомендують повторювати 2-3 рази на день, використовуючи і самомасаж.

Фізіотерапію застосовують у гострому і наступних періодах пере­бігу подагри для знеболюючої, розсмоктуючої дії на уражені суглоби, виведен­ня сечової кислоти і її солей, покращання крово- і лімфообігу, нормалізації об­міну речовин; гальмування і припинення утворення деформацій у суглобах; оптимізації діяльності ЦНС і загального підвищення тонусу організму. Вико­ристовують під час гострого нападу УВЧ-терапію, мікрохвильову терапію, ін­дуктотермію, електрофорез новокаїну, УФО, світлотеплову ванну або солюкс на ділянку суглобів. Після стихання загострення застосовують електрофорез літію, ультразвук, електросон, ванни сульфідні, радонові, йодобромні, хлорид-но-натрієві, озокеритні і парафінові аплікації, грязелікування, вживання міне­ральних вод типу Боржомі, Єсентуки N 17 і N 4, Трускавецьких та ін.

Працетерапію використовують для підтримання загальної працез­датності та підвищення загального тонусу організму. Показані роботи з помір­ними навантаженнями на свіжому повітрі, у садку, на присадибній ділянці.

Хворим в хронічній стадії подагри рекомендують санаторно-курортне лі­кування на бальнеогрязьових кліматичних курортах (Одеса, Саки, Євпаторія, Слав'янськ та ін.).

5.5. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ СУГЛОБІВ

Захворювання суглобів характеризується важкими суб'єктивними І об'єк­тивними симптомами, серед яких головним є біль, порушення функцій, значне обмеження фізичних можливостей хворих, що призводить до зниження їх пра­цездатності і нерідко — до інвалідності. Захворювання суглобів поділяють на дві основні групи: запальні — артрити і дегенеративні — артрози.

Артрити і артрози можуть бути як первинними, самостійними захворю­ваннями, так і вторинними проявами хвороб інших органів і систем. Патоло­гічний процес може розвиватися в одному суглобі (моноартрит) або у декіль­кох (поліартрит), а також локалізуватися у хребті.

Захворювання суглобів лікують комплексно. Разом з медикаментозним лі­куванням, дієтотерапією, ортопедичними методами, інколи хірургічним втру­чанням, широко застосовують фізичну реабілітацію.

5.5.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації

Лікувальну фізичну культуру при захворюваннях суглобів застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія фізичних вправ проявляється, першочергово, трофічним і тонізуючим впливом на орга­нізм, а у подальшому — формуванням компенсацій та нормалізацією функцій.

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Фізичні вправи підвищують загальний тонус і функціональний стан орга­нізму, які нерідко у хворих знижуються не стільки від самого захворювання, скільки від значного обмеження своєї рухливості і пов'язаними з гіподинамі­єю функціональними змінами в діяльності ЦНС, серцево-судинної, дихальної та інших систем. ЛФК позитивно впливає на психоемоційний стан хворого та підтримує надію у сприятливий результат лікування.

ЛФК попереджує ускладнення, що виникають при захворюванні суглобів (остеопороз, атрофія м'язів і хрящів, контрактури), запобігає їх прогресуван­ню. Багаторазові повторення рухів формують суглоб, відновлюють і зберіга­ють його конгруентність і функцію, зміцнюють м'язово-зв'язковий апарат, максимально підтримують його функцію.

Фізичні вправи підсилюють загальний і місцевий крово- і лімфообіг, транспорт кисню і поживних речовин кров'ю та виведення продуктів обміну. Локальне поліпшення трофіки сприяє затуханню запальних змін, розсмокту­ванню набрякової рідини у суглобі і навколо суглобових тканинах, прискорен­ню у них регенеративних і гальмуванню дегенеративних процесів.

ЛФК забезпечує утворення тимчасової компенсації, а у подальшому — нормалізацію функцій суглоба. При незворотніх змінах у ньому фізичні впра­ви сприяють формуванню постійних компенсацій. Заняття ЛФК тренують ор­ганізм і готують хворого до побутових і виробничих навантажень.

Лікувальний масаж використовують у лікарняний і післялікар-няний періоди реабілітації. Його лікувальна дія проявляється, в основному, за рахунок нервово-рефлекторного і механічного механізмів.

Масаж позитивно впливає на функції ЦНС, покращує настрій і самопочут­тя хворого. Він зменшує больові відчуття, перешкоджає іррадіації болю з ді­лянки хворих суглобів, рефлекторно вирівнює м'язовий тонус, що знижується внаслідок захворювання.

Масаж попереджує або зменшує атрофію м'язів, розтягує їх і підвищує скорочувальну здатність; протидіє сполучнотканинним зрощенням, виникнен­ню контрактур, порушенням осі кінцівки. Це зменшує можливість перерозпо­ділу навантаження на робочі поверхні суглобових хрящів і оберігає їх від по­дальшої травматизації, розвитку запалення, розростання екзостозів, прогресу­вання деформуючого артрозу та артритів.

Масаж поліпшує кровопостачання суглобів і навколишніх тканин, стиму­лює утворення і циркуляцію синовіальної рідини, активізує окисно-відновні і обмінні процеси. Це сприяє розсмоктуванню запальної рідини, ліквідації наб­ряків, підсиленню процесів регенерації; гальмує розвиток дегенеративних про­цесів у хрящах і суглобовій сумці, зв'язковому апараті суглобів; підтримує і відновлює їх функції.

Фізіотерапію застосовують на всіх етапах реабілітації. Основними механізмами лікувальної дії фізичних методів при захворюваннях суглобів є нервово-рефлекторний і гуморальний.

Фізіотерапевтичні методи лікування вирівнюють перебіг основних нер­вових процесів у ЦНС, позитивно впливають на симпатико-адреналову і ен-

докринну системи, імунологічні процеси; діють знеболююче, протизапально, гіпосенсибілізуюче; підвищують загальний функціональний стан організму.

Фізіотерапія активізує загальний і місцевий кровообіг, поліпшує мікро-циркуляцію у суглобових тканинах, сприяє росту і нормальному функціону­ванню синовіальних ворсинок, які секретують синовіальну рідину. Все це по­кращує окисно-відновні і трофічні процеси у суглобах, ліквідує набряки, змен­шує деструктивні явища в епіфізарному хрящі, сприяє збереженню їх функції.

Фізіотерапевтичні методи знижують активність патологічного процесу, гальмують його розвиток, зменшують запальні явища у суглобах, сприяють більш тривалій ремісії. Вони підвищують ефективність лікування медикамен­тами, що дає змогу зменшити їх дозування і, тим самим, зменшити побічну дію ліків.

Механотерапію застосовують на заключних етапах реабілітації. Вона безпосередньо діє на уражений суглоб, підсилює крово- і лімфообіг, зменшує набряк, активізує циркуляцію синовіальної рідини. Механотерапія збільшує амплітуду рухів, розтягує і поліпшує еластичність м'язів і зв'язок, сприяє відновленню сили м'язів і функції суглобів.

Працетерапію використовують, переважно, у післялікарняний пе­ріод реабілітації. Вона має позитивний психотерапевтичний ефект, мобілізує волю і спрямовує на результативну діяльність. Працетерапія відновлює або збільшує рухливість у суглобах і силу м'язів, покращує координацію рухів, сприяє розвитку тимчасової компенсації, а у разі необхідності — розвиває постійні.

5.5.2. Артрити

Артрит — запальне захворювання суглобів. Причиною є інфекція неспе­цифічна або специфічна. Перша веде до розвитку інфекційних неспецифічних ревматоїдних і ревматичних артритів, анкілозуючому спондильоартриту — хворобі Бехтерева. Специфічні запальні захворювання суглобів спричиняють­ся туберкульозною, сифілітичною, гонорейною, бруцельозною та іншими ін­фекціями.

При артритах, незалежно від причин, що їх спричинили, запальний процес спочатку уражає синовіальну оболонку, потім переходить на капсулу і оточу­ючі суглоб тканини. Виникає підсилене виділення синовіальної рідини, що викликає набряк суглоба і обмеження рухів. При переході захворювання в хро­нічну форму можливе заростання суглоба І повна його нерухомість (анкілоз). Місцеві зміни в суглобах супроводжуються порушеннями загального стану, зниженням тонусу, слабкістю, підвищеною втомлюваністю, втратою апетиту, схудненням. Клінічний перебіг артритів може мати гостру, пІдгостру і хроніч­ну стадії.

Інфекційний неспецифічний ревматоїдний артрит — поширене захворю­вання суглобів, що характеризується множинним симетричним ураженням спочатку суглобів рук, кистей і стоп, потім — колінних, ліктьових. Поліартрит

Фізична реабілітація

Розділ S. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

дуже схильний до прогресування і рецидивування процесу. У хворих спостерігається біль, припух­лість, хрускіт і деформація суглобів, обмеження ру­хів у вигляді тимчасової скованості, больові кон­трактури, атрофія м'язів, підвищення температури під час загострення. Наступні рецидиви захворю­вання призводять до суттєвої деформації суглобів, згинальним контрактурам, анкілозам (рис. 5.25), особливо при швидко прогресуючому перебігу по­ліартриту (1-2 роки). У випадках повільного роз­витку захворювання вказані симптоми нарощують­ся поступово протягом десятків років.

Ревматичний артрит є одним із проявів ревма­
тизму, основні зміни при якому виникають у серці.
При цій патології колінні і гомілковостопні суглоби
опухають, спостерігаються біль і обмеження рухів,
підвищується температура. На відміну від інших
артритів, змін у хрящі і кістках не спостерігається.
Характерною рисою ревматичних поліартритів є
зникнення всіх суглобових проявів під впливом
* і комплексного лікування.

) І V Анкілозуючий спондипьоартрит або хвороба

^" ""* Бехтерева — це хронічне прогресуюче захворюван-

ня, при якому відбувається поступове анкілозування суглобів хребта, що призводить до повної втрати його рухливості. Це тягне за собою обмеження ек­скурсії грудної клітки і порушення дихання. У про­цес втягуються плечові і кульшові суглоби, утруд­нюючи, таким чином, рухову здатність хворого. Ос­новними симптомами захворювання є біль спочатку у попереку і крижах, а при поширенні процесу вони виникають у відділах хребта, іррадіюють у різні ді­лянки тулуба. У хворих відзначають атрофію м'язів спини, сідниць, грудей, спостерігають загальну слабкість, швидку втомлюва­ність. Захворювання перебігає з періодичними загостреннями і ремісіями три­валістю від кількох місяців до кількох років.

До найбільш важких специфічних запальних захворювань суглобів, що ве­дуть до інвалідності хворих, відносять туберкульозний артрит. Найчастіше він локалізується в хребті або в одному з великих суглобів (рис. 5.26). При роз­витку процесу виникає біль в ураженому суглобі, що супроводжується рефлек­торною м'язовою контрактурою і обмеженням його функції. Відмічають куль­гавість, атрофію м'язів кінцівки і спини, явища загальної інтоксикації, підви­щення температури. Подальше прогресування захворювання веде до деформа­ції суглоба, гнійного розшіавлення хрящів, укорочування кінцівки. У випадках ураження хребта у цей період захворювання виникає руйнування І деформація

тіл хребців та поява горба, а інколи і спиномозкових розладів. Цей активний процес триває кілька років, а потім стихає, але назавжди залишаються деформа­ції суглобів, порушення їх функцій, аж до анкілозу.

Артрити лікують комплексно. Призначають протизапальні, знеболюючі, гормональні, вітамінні та інші препарати, дієтотерапію зі зменшенням рі­дини і солі; застосовують ортопедичні методи, засо­би фізичної реабілітації.

Лікарняний період реабілітації.Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетера-пію.

Лікувальну фізичну культуру призначають після затихання гострих проявів ар­триту і переходу захворювання в підгостру фазу під час постільного режиму. її завдання: підвищення тонусу ЦНС і створення у хворого впевненості в сприятливому результаті лікування; активізація ді­яльності серцево-судинної і дихальної систем; поліпшення загальної і місцевої гемодинаміки, трофічних і регенеративних процесів у суглобах і оточуючих тканинах, зменшення їх набряку; попередження контрактур і порочних поло­жень, руйнування неповноцінних тимчасових компенсацій; поступове віднов­лення функції уражених суглобів.

ЛФК застосовують у формах лікувальної і ранкової гігієнічної гімнасти­ки, самостійних занять по кілька разів на день. Комплекси складають з прос­тих загальнорозвиваючих, дихальних статичних та динамічних вправ і спеці­альних вправ на розслаблення м'язів, що прилягають до уражених суглобів. Рухи в них починають з пасивних, потім активних, виконуваних зі сторон­ньою допомогою і, нарешті, активних, виконуваних самостійно. Вправи вико­нують у полегшених умовах (ковзні поверхні, роликові візки та ін.) у повіль­ному темпі по всіх осях, з якомога повною амплітудою. При цьому слід уни­кати підсилення болючості, тому що рефлекторно збільшується напруження м'язів і зменшується амплітуда руху. Тривалість занять з лікувальної гімнас­тики — 10-15 хв.

У напівпостільному режимі вводять вправи з предметами, невеликими обтяженнями і опором, співдружні вправи з включенням уражених і симет­ричних здорових суглобів, махові рухи. Використовують вправи на розслаб­лення, прикладні, а також такі, що, у разі необхідності, формують компенса­ційні рухи замість різко порушених або втрачених. Тривалість заняття з лі­кувальної гімнастики 25-30 хв (табл. 5.7). Самостійні заняття проводяться 8-10 разів на день по 5-8 хв.

Вільний руховий режим передбачає використання загальнорозвиваючих вправ для всіх м'язових груп, що виконуються з різних вихідних положень. Застосовують дихальні і спеціальні вправи для уражених суглобів з предмета­ми, на приладах, у розслабленні, махові. Обов'язковим компонентом занять є