Догляд за ходовою частиною

При контрольному огляді перевірити наявність і справність з’єднувальних скоб, стяжних болтів і кріплення кришок, пробок змащувальних отворів вузлів ходової частини.

При щоденному технічному обслуговуванні перевірити кріплення кришок і пробок змащувальних отворів вузлів ходової частини.

При технічному обслуговуванні № 1 окрім робіт щоденного технічного обслуговування перевірити:

наявність і затягування болтів 26 (див. рис. 7.1) скоб 15 траків;

наявність рідини в амортизаторах;

натягнення гусеничних стрічок;

рівень масла в підтримувальних котках, механізмах натягнення гусеничних стрічок;

наявність мастила в опорних катках і напрямних колесах;

затягуванням пробок 4 (див. рис. 7.2) і болтів 6 кріплення зубчастих вінців 7.

змастити верхні вушка гідро амортизаторів і шийки труб балансирів. На машинах останніх випусків нижні вушка не змащуються.

При технічному обслуговуванні № 2 окрім робіт технічного обслуговування № 1 переставити ведучі колеса з одного борту на іншій (при необхідності).

Регулювання натягнення гусеничних стрічок проводиться через 1200 – 1300 км (або за потребою).

7.2.5.1. Регулювання натягнення гусеничних стрічок

Інструмент і приладдя: ключ гусеничної стрічки, ключ 14хI7, вороток, подовжувач, змінна головка 24, ключ-тріскачка, молоток, лінійка, шплінтовисмикувач (у ящику механіка-водія), ключ 7811-0322, пристосування для зняття скоб, нитка з вантажем (у ящику для ЗІП), стяжний пристрій (на днищі в середньому відділенні), ключ 32х36 (у сумці із ЗІП двигуна), шаблон (у груповому комплекті ЗІП), ломик (на стійці перегородки).

Регулювати натягнення гусеничних стрічок тільки при положенні осі напрямного колеса на верхній частині дуги кола, що описується кривошипом, для чого:

встановити машину, не застосовуючи гальмування, на рівній твердій ділянці місцевості;

розконтрити кривошип напрямного колеса – викрутити болт 23 (див. рис. 7.4), зняти стопор 24, ослабити гайку 25, вивести зубчасту муфту 22 із зачеплення з муфтою корпуса механізму натягнення;

на заправні пробки першого і другого підтримувальних котків натягнути нитку, при цьому провисання нитки не дозволяється.

Величина провисання гусеничних стрічок визначається виміром відстані від натягнутої нитки до полотна трака, лежачого на першому підтримувальному котку, і до полотна трака, розташованого посередині між першим і другим підтримувальними котками.

Величина провисання гусеничної стрічки визначається різницею отриманих величин (схема, див. рис. 7.1). Для регулювання провисання обертати черв'як 21 (див. рис. 7.4) механізму натягнення ключем-тріскачкою доти, поки величина провисання не стане рівною 6-8 мм.

Законтрити кривошип, для чого ввести зубчасту муфту 22 в зачеплення з муфтою корпуса натяжного механізму, затягнути гайку 25, встановити стопор 24, укрутити болт 23 і розвантажити черв'як, повернувши його у зворотний бік.

Перевірити величину провисання гусеничної стрічки, яка повинна бути 6-8 мм, при необхідності операцію натягнення повторити.

При неможливості забезпечення необхідної величини провисання роз'єднати гусеничну стрічку і видалити один трак. Для цього:

ослабити гайки кріплення очищувача 12 (див. рис. 7.1);

пересунути очищувач на максимально можливу відстань від обода напрямного колеса;

розконтрити кривошип напрямного колеса;

обертати черв'як механізму натягнення ключем-тріскачкою до максимального ослаблення гусеничної стрічки;

очистити від бруду шестигранні отвори і викрутити чотири болти 7 (рис. 7.6) кріплень скоб;

очистити від бруду отвори в пальцях трака, що демонтується, з обох кінців на глибину 5-10 мм;

розшплінтувати валик 11 і вийняти його та втулку 10 з пристосування;

встановити знімач на скобу (без втулки), після чого з’єднати знімач зі скобою валиком і зашплінтувати валик;

вставити упори 14 в отвори пальців трака та обертати гвинт 15 ключом-тріскачкою (при необхідності з ломиком) доти, поки скоба, що знімається, не пересунеться від торця трака на 10-15 мм, після чого за допомогою цього ж знімача пересунути на таку ж відстань протилежну скобу; для того щоб уникнути поломок знімача застосовувати інші подовжувачі ручки ключа-тріскачки, окрім ломика, забороняється;

встановити на пальці стяжні пристосування і ключем-тріскачкою обертати гвинти до положення, що забезпечує вільне зняття скоб;

за допомогою знімача зняти пересунуті від торця трака скоби;

зняти стяжні пристосування, попередньо відпустивши гвинти;

за допомогою знімача зняти інші дві скоби і видалити трак; якщо зусиль однієї людини недостатньо для зняття скоби, кілька разів ударити молотком по торцю щоки знімника і по скобі; операцію повторювати при кожному заїданні скоби;

з'єднати кінці гусеничної стрічки (між ведучим колесом і переднім опорним котком) стяжними пристроями, які своїми захватами надягаються на пальці 4 і 6 траків, що з’єднуються, і обертати гвинти стяжних пристроїв до положення, що дозволяє встановити скоби на пальці траків, що з’єднуються. Для запобігання перекосам або зривам стяжних пристроїв з пальців траків, що з’єднуються, стягувати їх необхідно рівномірно, почерговим обертанням гвинтів стяжних засобів;

надіти скоби на пальці траків, що з’єднуються, і зняти стяжні пристосування;

встановити шаблон під передній опорний коток з боку ведучого колеса;

поволі пересунути машину вперед до переміщення місця з'єднання гусеничної стрічки на шаблон і зупинити машину;

встановити болти в скоби і затягнути; момент затягування 392-470 Н м (40-48 кгс·м) або із зусиллям 490-588 Н (50-60 кгс) на плечі 800 мм;

перемістити машину назад і прибрати шаблон.

За відсутності шаблону (у польових умовах) болти кріплення скоб гусеничної стрічки траків, що з’єднуються, затягувати на напрямному колесі в наступному порядку:

поволі пересунути машину вперед до переміщення траків, що з’єднуються, на обід напрямного колеса;

затягнути болт кріплення скоби із зовнішнього боку гусеничної стрічки;

поволі пересунути машину назад до переміщення траків, що з’єднуються, на похилу ділянку гусеничної стрічки між напрямним колесом і шостим опорним котком;

затягнути болт кріплення скоби з внутрішньої сторони гусеничної стрічки; з'єднання без шаблону допускається як тимчасове з подальшою перетяжкою болтів гусеничної стрічки, що з’єднуються, за шаблоном;

натягнути гусеничну стрічку і застопорити кривошип напрямного колеса;

затягнути гайки кріплення очищувача, відрегулювавши відстань між ободом напрямного колеса і очищувачем 3-5 мм.

7.2.5.2. Заміна гусеничних стрічок

Інструмент і приладдя: ключ гусеничної стрічки, вороток, подовжувач (у ящику механіка-водія), трос для надягання гусеничної стрічки (на правому борту на кормі), шаблон (у груповому комплекті ЗІП), лом, стяжний пристрій гусеничної стрічки.

Нові гусеничні стрічки (з 85 траками) надягати на машину, а після 100-150 км пробігу зняти.

Поставити гусеничну стрічку на торці пальців так, щоб кожен трак був повернений щодо трака, що з’єднуються з ним, на кут, визначений шаблоном, і підтягти болти кріплення скоб із зусиллям 490-588 Н (50-60 кгс) на плечі 800 мм.

Знята з машини гусенична стрічка повинна бути згорнута в бухту гребенями траків всередину, при цьому діаметр отвору бухти повинен бути не менше 560 мм, що відповідає діаметру напрямного колеса.

Забороняєтьсяперегинати гусеничну стрічку в кожному шарнірі в будь-яку сторону більш ніж на 15° від положення гусеничної стрічки в розгорненому вигляді.

Надягати гусеничну стрічку на машину в наступному порядку:

розвернути гусеничну стрічку попереду машини;

дати звуковий сигнал, запустити двигун;

наїхати опорними котками на гусеничну стрічку, при цьому гусеничну стрічку підправляти під котки ломом, рухатися на першій передачі, поки під першим опорним котком не залишиться два-три трака гусеничної стрічки; якщо гусеничні стрічки зняті з обох боків, наїзд здійснювати за допомогою тягача;

загальмувати машину стоянковим гальмом і зупинити двигун;

один кінець троса для надягання гусеничної стрічки закріпити петлею за виступаючі кінці пальця трака, натягнути трос уручну і пропустити його між ободами напрямного колеса, а інший кінець троса намотати на ступицю ведучого колеса, зробивши три-чотири витка;

дати звуковий сигнал, запустити двигун;

повернути руль в ліве або праве крайнє положення (убік, протилежний гусеничної стрічки, що надягається);

відпустити рукоятку привода стоянкового гальма;

вмикнути першу передачу і у момент натягнення верхньої гілки гусеничної стрічки ведучим колесом натиснути на педаль зупинних гальм, одночасно витиснути до упору педаль головного фрикціона, вимкнути передачу і перевести руль в нейтральне положення;

загальмувати машину стоянковим гальмом; зупинити двигун;

зняти трос із пальця трака і з ведучого колеса;

з'єднати і натягнути гусеничні стрічки згідно з пр. 7.2.5.1.

7.2.5.3. Підтяжка пробки кріплення ведучого колеса на водилі бортової передачі

Інструмент і приладдя: ключ 14х17, плоскогубці, змінні головки 17, 27, подовжувач, молоток (у ящику механіка-водія), ломик (на стійці перегородки силового відділення), лом, ключ для гайки кріплення ведучого колеса (у груповому комплекті ЗІП), проволока КО 1,6 (у ящику для ЗІП).

Зняти поплавок крила, відкрутивши болти його кріплення.

Зняти передній лист крила, відкрутивши болти його кріплення.

Зняти дріт, що стопорить болт 7 (див. рис. 6.11).

Відкрутити на один оборот болт 7, після чого ударом молотка по головці болта зрушити його всередину пробки 21 до упору.

Затягнути пробку 21 зусиллям 588-686 Н (60-70 кгс) на плечі 1 м.

Затягнути болт 7 зусиллям 196-294 Н (20-30 кгс) на плечі 1 м і законтрити його дротом.

Встановити передній лист і поплавок і закріпити їх.

7.2.5.4. Використання опорного котка замість напрямного колеса

Інструмент і приладдя: ключ гусеничної стрічки, вороток, подовжувач, ключі 14х17, 19х22, шплінтовисмикувач, ключ-тріскачка, молоток, ключ 7811-0322, пристосування для зняття скоб (у ящику для ЗІП), пристосування для зняття нижнього пальця гідроамортизатора, пристосування для зняття торсіона, домкрат (у груповому комплекті ЗІП), стяжний пристрій (на днищі в середньому відділенні), ломик (на стійці перегородки силового відділення).

У разі руйнування напрямного колеса або його кривошипа для продовження руху машини можна використати замість напрямного колеса шостий опорний коток.

Для цього необхідно:

розвантажити шостий опорний коток за допомогою домкрата, піднявши кормову частину машини (попередньо загальмувавши машину) і наїхавши на яму;

роз'єднати гусеничну стрічку і видалити з неї дев'ять траків згідно з пр. 7.2.5.1;

зняти гідроамортизатор з шостого опорного котка згідно з пр. 7.2.5.5;

вийняти за допомогою пристосування торсіон, попередньо викрутивши болти його кріплення;

підняти шостий опорний коток до упору балансира в пружинний упор, в цьому положенні котка встановити торсіон на місце і закріпити болтами;

з'єднати гусеничну стрічку згідно з пр. 7.2.5.1; прибрати домкрат.

7.2.5.5. Заміна гідроамортизатора

Інструмент і приладдя: пристосування для зняття нижнього пальця гідроамортизатора (у груповому комплекті ЗІП), молоток, зубило (у ящику механіка-водія).

Використовуючи пристосування, вийняти палець 21 (див. рис. 7.1), що з’єднує вушко гідроамортизатора з вушком на балансирі, попередньо, розшплінтувати палець. Зняти стопорне і розрізне кільця з осі кронштейна 4 і зняти гідроамортизатор. Встановити новий гідроамортизатор в наступному порядку:

надіти сергу гідроамортизатора на вісь і потім встановити на вісь шайбу, розрізне і стопорне кільця, розкернити розрізне кільце;

з'єднати вушко гідроамортизатора з вушком балансира пальцем 21 і зашплінтувати палець шплінтом.

7.2.5.6. Змащування вузлів ходової частини

Інструмент, приладдя та експлуатаційні матеріали: штуцер для змащування втулок труб балансирів, опорних котків і напрямних коліс, накидний ключ 17х22 (у ящику для ЗІП), плунжерний шприц-прес, гасовий шприц (на днищі середнього відділення справа), шланг до шприц-преса (у сумці із ЗІП двигуна), мастило.

Очистити від пилу і бруду заправні пробки 12, 3 (див. рис. 7.3) і 4 (рис. 7.4). З'єднати шланг зі штуцером і шприц-прессом.

Заправити мастило шприц-пресом до виходу з лабіринтового ущільнення або до значного зростання зусилля на рукоятці шприц-преса. Змащування втулок труб балансирів, а також опорних котків і напрямних коліс проводиться за допомогою заправного агрегату АЗ-1Е (АЗ-1) з використанням трубки із штуцером, що є в ЗІП машини, при цьому слід мати на увазі, що ознакою, яка свідчить про достатність мастила, що заправляється, є вихід її з лабіринтового ущільнення. Закрутити заправні пробки.

Очистити від пилу і викрутити пробки 42 підтримувальних котків. Заправити гасовим шприцом масло до виходу із заправного отвору; вкрутити пробки.

Для дозаправки маслом механізму натягнення:

очистити і викрутити пробку заправного отвору;

гасовим шприцом заправити масло до рівня заправного отвору; вкрутити пробку.

7.3. Можливі несправності ходової частини

Питання для самоконтролю

1. Надати визначення ходової частини.

2. Визначення, призначення, розміщення, технічна характеристика та будова гусеничного рушія.

3. Призначення, розміщення, технічна характеристика та будова ведучих, напрямних коліс, опорних котків.

4. Призначення, розміщення, технічна характеристика, будова та робота механізму натягу гусеничних стрічок.

5. Визначення, призначення, розміщення, технічна характеристика, будова підвіски ходової частини.

6. Призначення, розміщення, технічна характеристика, будова та принцип роботи гідравлічного амортизатора.

7. Регулювання натягнення гусеничних стрічок.

8. Змащування вузлів ходової частини.

Розділ 8

ВОДОВІДКАЧУВАЛЬНІ ЗАСОБИ

Водовідкачувальні засоби призначені для видалення води, що проникла в корпус машини при подоланні водної перешкоди.

Рис. 8.1. Водяний відкачувальний насос з приводом від двигуна через редуктор компресора:

На машині є три водовідкачувальні насоси: два водовідкачувальні насоси розміщені в силовому відділенні: один з приводом від двигуна машини через редуктор компресора, інший – з приводом від електродвигуна; третій, кормовий водовідкачувальний насос з приводом від електродвигуна розміщений в десантному відділенні (цей електродвигун одночасно є приводним для насоса ТДА).

Вода насосами відкачується через три зворотні клапани. Для прискорення відкачування води, що проникла у відділення керування, служить клапан на перегородці силового відділення. При відкритому клапані вода може перетікати із відділення керування в силове.

8.1. Будова водовідкачувальних засобів

Основними деталями водовідкачувального насоса з приводом від двигуна машини через редуктор компресора є корпус 2 (рис. 8.1), вал 4 привода, крильчатка 5, жорстко закріплена на валу, сітка 6 і ущільнення 3.

Основними деталями двох інших водовідкачувальних насосів з приводом від електродвигуна є корпус 7 (рис. 8.2), крильчатка 8, електродвигун 6, сітки 9 і 10, самопідтискні манжети 11 і 12.

Крильчатка 8 в носовому водовідкачувальному насосі кріпиться безпосередньо на валу електродвигуна, а в кормовому водовідкачувальному насосі – на вал3 3 з конічною шестірнею, що з'єднується з конічною шестірнею вала 2, закріпленого на валу електродвигуна.

На електродвигуні встановлена дренажна трубка, яка служить для запобігання попаданню води у внутрішню порожнину електродвигуна, а також для з’єднання внутрішньої порожнини з атмосферою.

Зворотні клапани розташовані справа на корпусі машини. Всі три клапани мають однакову будову. Основними деталями клапанів 1 (рис. 8.3) є фланець 5, стержень 6 клапана, пружина 7 і втулка 8. Зворотні клапани з’єднанні з корпусами насосів трубопроводами.

8.2. Робота водовідкачувальних засобів

При працюючих водовідкачувальних насосах вода, що проникла в корпус машини, через сітки засмоктується насосами і по трубопроводах через зворотні клапани в даху машини викидається назовні.

Водовідкачувальний насос із приводом від двигуна через редуктор компресора працює разом з двигуном машини.

Водовідкачувальні насоси з приводом від електродвигунів вмикаються вимикачами 6 і 8 ВІДКАЧУВАННЯ ВОДИ НІС / КОРМА (рис. 8.4) на центральному щитку механіка-водія.

Можливі несправності водовідкачувальних засобів

Питання для самоконтролю

1. Призначення, розміщення, технічна характеристика, склад та будова водовідкачувальних засобів.

2. Робота водовідкачувальних засобів.

3. Можливі несправності водовідкачувальних засобів.

Розділ 9

ЕЛЕКТРООБЛАДНАННЯ

Електрообладнання машини забезпечує електроживлення всіх електричних споживачів, керування і контроль за їх роботою. Воно включає джерела і споживачі електричної енергії.

До джерел електричної енергії відносяться акумуляторні батареї і генератор з регулювальною апаратурою.

До споживачів електричної енергії відносяться електрообладнання приводів наведення, блока БУ-25-2С, приладів спостереження і прицілювання, пускової установки 9П135М, системи колективного захисту, системи захисту двигуна від попадання води, радіостанції Р-173, переговорного пристрою Р-124, приладів освітлення, світлової і дорожньої сигналізації, системи забезпечення холодного пуску двигуна, контрольно-вимірювальних приладів, допоміжної апаратури бортової мережі.

Розміщення електрообладнання машини показане на рис. 9.1.

9.1. Джерела електричної енергії

9.1.1. Акумуляторні батареї

Акумуляторні батареї 11 і 21 (рис. 9.2) призначені для живлення електричною енергією споживачів при непрацюючому генераторі. На машині в контейнері, в десантному відділенні встановлюються дві стартерні кислотні акумуляторні батареї типу 6СТЭН-140М або 12СТ-85Р.

Напруга акумуляторної батареї 6СТЭН-140М – 12 В, ємність – 140 А/год, з’єднання – послідовне. Кожна батарея складається з шести акумуляторів. Акумулятори з’єднані між собою послідовно за допомогою міжелементних з'єднань.

Вивідні затиски батарей захищаються від механічних пошкоджень і випадкового замикання захисною кришкою.

Бачок кожного акумулятора батарей має отвір для заливки електроліту. Він закривається пробкою з вентиляційним отвором у центрі.

Сепаратори і пластини акумуляторів від механічних пошкоджень захищені запобіжними щитками.

9.1.2. Особливості експлуатації акумуляторних батарей на машині

Під час експлуатації акумуляторних батарей необхідно дотримуватись наступних вимог:

щоб уникнути розряду акумуляторних батарей при непрацюючому двигуні машини, не допускати тривалої роботи стабілізатора 2Э36-1 і вентилятора бойового відділення: нагнітач дозволяється вмикати не більше ніж на 15 хв;

у зимових умовах через кожні 10-15 днів перевіряти ступінь зарядженості батарей по густоті електроліту.

Розрядка батарей взимку більше 25% і влітку більше 50% не допускається. Незалежно від ступеня зарядженості через кожні три місяці заряджати батареї на зарядній станції до постійної напруги і густоті електроліту протягом 2 год.

Підтримувати нормальний рівень електроліту доливанням в акумулятори дистильованої води. Рівень електроліту повинен бути на 10-12 мм вище за запобіжний щиток.

Взимку після доливання в акумулятори води батарею необхідно зарядити, доливати в акумулятори воду можна і на машині. Взимку воду доливати безпосередньо перед пуском двигуна. Рівень електроліту перевіряти через кожні 25-30 днів, а в спекотну пору року – через кожні 10-15 днів.

Доливати в акумулятори електроліт забороняється, за виключенням випадків зниження рівня електроліту в результаті його випліскування. Доливати електроліт густиною, рівною густоті електроліту, що знаходиться в акумуляторі.

Утримувати батареї в чистоті, регулярно прочищати вентиляційні отвори, протирати сухим ганчір’ям від пилу і бруду, через кожні 30-35 днів протирати поверхню батарей ганчір’ям, злегка змоченим в 10% розчині нашатирного спирту або кальцинованої соди. Після цього поверхня елементних кришок, мастики і кромки ящиків промиваються водою і протираються досуха чистим ганчір’ям. Вивідні затиски батареї при приєднаних до них наконечниках проводів регулярно змащувати технічним вазеліном, видаляти оксиди на затискачах і підтягати до затискачів наконечники проводів.

Батареї, в яких з'явилися тріщини на мастиці, необхідно виправити шляхом оплавлення мастики, нагрітою металевою лопаткою або іншим методом без застосування відкритого полум'я, і лише до постановки батареї на заряд. Категорично забороняється з’єднувати між собою затискачі батарей для випробування на «іскру».

Після закінчення робіт на машині і при ремонті електрообладнання обов'язково вимикати вимикач батарей.

За наявності механічних пошкоджень і при різниці густоти електроліту в акумуляторах, що перевищує 0,01 г/см², акумуляторні батареї необхідно знімати з машини і направляти на зарядну станцію.

Під час стоянок в неопалювальних сховищах акумуляторні батареї знімати і зберігати в утеплених приміщеннях. Допускається зберігання акумуляторних батарей в машині з підзарядкою їх малими струмами.

При експлуатації акумуляторних батарей при необхідності користуватися інструкцією з експлуатації ФЮ 3-553.011.ИЭ.

9.1.3. Генератор і регулювальна апаратура

Генератор ВГ-7500Н (рис. 9.3) призначений для живлення споживачів електричною енергією і заряджання акумуляторних батарей при працюючому двигуні.

Генератор встановлений на лівій стороні блок-картера двигуна, кріпиться до нього за допомогою бугелів і приводиться в обертання через муфту привода генератора, що складається з шестірні 1 (рис. 9.4), вала 2 привода генератора, чотирьох сухарів 5. Вал 2 з’єднаний із ресорою 4 генератора.

У процесі роботи генератор охолоджується вентилятором, крильчатка 6 якого встановлена на шестірні 1, та отримує обертання від муфти привода генератора, а також вентилятором 3 (рис. 9.3), встановленим на валу якоря генератора. Повітря на охолоджування генератора забирається з системи живлення двигуна повітрям, де очищається, проходячи через інерційну решітку 20 (див. рис. 5.12) повітроочисника.

Основними частинами генератора є: корпус 1 (рис. 9.3), основні полюси 4 додаткові полюси 2 з обмотками, якір 5 з обмоткою і колектором 6, кришка 9 з патрубком для підведення повітря і захисна стрічка 7.

До регулювальної апаратури відносяться регулятор напруги РН-10 і диференціальне мінімальне реле ДМР-400Т.

Регулятор напруги РН-10 призначений для роботи в мережі електрообладнання машини спільно з генератором, акумуляторними батареями, реле ДМР-400Т і служить для автоматичної підтримки напруги генератора в межах 26,5-28,5 В при зміні частоти обертання якоря генератора і зміні навантаження генератора.

На корпусі регулятора розміщені блок вимірювальний БІ-10, два роз'єми і плата із змінними запобіжниками, закрита кришкою.

У регуляторі використаний метод регулювання напруги генератора за допомогою керованого транзистора, включеного як змінний опір у ланцюг обмотки збудження генератора.

Диференціальне мінімальне реле ДМР-400Т призначене для автоматичного підключення генератора в бортову мережу, коли його напруга перевищить напругу акумуляторних батарей на 0,3-1 В, і для відключення генератора від бортової мережі при величині зворотного струму 15-35 А.

Реле і регулятор встановлені на панелі контейнера акумуляторних батарей.

9.2. Споживачі електричної енергії

Стартер

Стартер С5-2С призначений для електричного запуску двигуна і розрахований для короткочасної роботи від акумуляторних батарей.

Стартер встановлюється в ложі блок-картера двигуна і кріпиться двома напівбугелями. Від повороту навколо своєї осі стартер стопориться штифтом, запресованим в ложі.

По відношенню до зубчастого вінця маховика стартер встановлений так, щоб зазор між торцями маховика і шестірні стартера (у вимкненому стані) був рівний 3-4,5 мм.

На корпусі стартера і на торці його ложі передбачені мітки для контролю торцевого зазору в процесі експлуатації двигуна.

Включається стартер в ланцюг батарей дистанційно від пускової кнопки, розміщеної на центральному щитку механіка-водія, через контактор типу КМ-600Д-В.

Напрямок обертання стартера – правий (за годинниковою стрілкою), якщо дивитися з боку привода.

Основними частинами стартера є корпус 3 (рис. 9.5), обмотка 5 статора, якір 7 з обмоткою 4 і колектором 6, хвостовик 1 із шестірнею, вал 2.

При увімкненні стартера приводна шестірня, відстаючи в обертанні від вала якоря, переміщається уздовж осі вала до входу в зачеплення з вінцем маховика. Після пуску двигуна шестірня хвостовика стає веденою і виходить із зачеплення з маховиком.

При запуску двигуна кнопку СТАРТЕР тримати ввімкненою не більше 5 с. Повторне вмикання стартера дозволяється не раніше чим через 15 с.

9.2.2. Прилади освітлення, світлової і дорожньої сигналізації

Залежно від місця установки всі прилади освітлення розділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішнього освітлення відносяться фари ФГ-127, ФГ-126 і ФГ-125.

Фара ФГ-127 з лампою 28 В, 40 Вт і світломаскувальним пристроєм служить для освітлення шляху видимим світлом при русі машини вночі з дотриманням світломаскування. Фара встановлена на верхньому лобовому листі корпуса зліва по ходу машини. Вона складається з наступних основних частин: корпуса 9 (рис. 9.6) оптичного елементу, світломаскувальної насадки 4 і кріпильних деталей.

Підключається фара до бортової мережі за допомогою колодки 12, а вмикається вимикачем СМП на центральному щитку.

Світломаскувальна насадка є металевим штампованим диском з буртом. У верхній частині диска є два щілинні прорізи, прикриті козирком. Знизу козирок закритий щитком, який усуває освітлення носової частини машини.

Нижня частина диска виконана у вигляді кришки, що відкидається догори, фіксується в нижньому і верхньому положеннях пружинними фіксаторами. Світломаскувальна насадка фари забезпечує три режими світломаскування:

повне затемнення, коли нижня лінза закрита, напруга нитки лампи понижена (перемикач СМП знаходиться в положенні М);

часткове затемнення, коли нижня лінза закрита, нитка лампи світить повним розжаренням (перемикач СМП знаходиться в положенні Б);

незатемнений режим, коли нижня лінза відкрита, нитка лампи світить повним розжаренням.

Фара ФГ-126 встановлена на башті і призначена для поліпшення видимості при подоланні водних перешкод і під час руху машини вночі. На відміну від фари ФГ-127 вона не має світломаскувальної насадки. Вмикається фара вимикачем ФАРА на панелі керування блока БУ-25-2С.

На фарі ФГ-126 встановлена цифрова насадка для позначення номера машини. Пакет цифр до цифрової насадки укладений в ЗІП. У ньому є набір цифр: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8.

Для установки номера машини з пакета беруть дві необхідні цифри і вставляють їх в гнізда цифрової насадки. При цьому необхідно повернути фару на 180° (у бік корми), попередньо відкрутивши гайку, що закріплює фару на кронштейні, і накидну гайку в місці виходу проводу фари з башти, і витягнути провід на довжину, достатню для забезпечення повороту фари. Затягнути гайки.

Фара ФГ-125 призначена для роботи вночі з приладом ТВНЕ-1ПА. Вона встановлена на верхньому лобовому листі корпуса справа по ходу машини.

За будовою вона однакова з фарою ФГ-126, але має в оптичному елементі інфрачервоний фільтр. Вмикається фара вимикачем 15 (рис. 8.4), розташованим на центральному щитку.

Всі фари кріпляться до кронштейнів за допомогою гайок.

До приладів внутрішнього освітлення відносяться плафони типу ПМВ-71 з лампами 28 В, 10 Вт, що забезпечують освітленість, необхідну для роботи екіпажу і десанту. На машині встановлено сім плафонів ПМВ-71 (з автономними вимикачами), у відділенні керування – один (між механіком-водієм і десантником на перегородці), в бойовому відділенні – два (на похилому листі зліва від оператора і праворуч від командира), в десантному відділенні – чотири (біля лівих і правих дверей і в районі бойового відділення).

Плафони бойового відділення і плафон, розміщений біля лівих дверей десантного відділення, на відміну від останніх плафонів включені в бортову мережу по двопроводній схемі живлення від акумуляторних батарей, минувши вимикач батарей.

Для освітлення приладів і механізмів усередині або зовні машини при технічному обслуговуванні й ремонті передбачений світильник ПЛТ-50-6 з лампою 28 В, 10 Вт. Приєднується світильник через розетки ШР-51, встановлені в бойовому відділенні зліва від оператора і в десантному відділенні біля лівих дверей. Розетки включені в бортову мережу машини по двопровідній схемі.

Крім того, для підсвічування центрального щитка механіка-водія встановлено три стулкові ліхтарі КЛСТ-64 з лампами 28 В, 10 Вт, увімкнення яких проводиться вимикачем ОСВІТЛ.ЩИТКА в положення ДЕНЬ або НІЧ.

Дорожня сигналізація призначена для позначення габаритів машини в нічний час і переривистої світлової сигналізації при здійсненні маневрів машини і при її гальмуванні.

До складу дорожньої сигналізації входять: коробка дорожньої сигналізації КДС1-2С, пульт керування дорожньої сигналізації ДС, перемикач показників поворотів ППН-45 і габаритні ліхтарі.

Коробка КДС1-2С (рис. 9.7) кріпиться в ніші лівого борту у відділенні керування на трьох бонках болтами і призначена для керування режимами роботи дорожньої сигналізації.

Пульт ДС встановлений під центральним щитком і забезпечує перемикання габаритних ліхтарів в режимі великого або малого світла (перемикач 13), увімкнення всіх або тільки задніх габаритних ліхтарів (перемикач 14) і контроль роботи миготливої сигналізації (ліхтар 15).

Перемикач поворотів ППН-45 встановлений на рульовій колонці і забезпечує ввімкнення покажчиків поворотів.

Габаритні ліхтарі 1, 12, 38, 49, 53, 61, 70 (див. рис. 9.1) з лампами 28 В, 10 Вт встановлені в корпусі машини і кріпляться до нього за допомогою гайок з пружинними шайбами.

У передніх габаритних ліхтарях встановлюється зелений світлофільтр, в бічних – жовтий, в задніх – червоний. Вмикаються габаритні ліхтарі вимикачем ГАБАРИТ. КДС, розміщеним на центральному щитку механіка-водія.

При ввімкненому вимикачі ГАБАРИТ, КДС на центральному щитку залежно від положення перемикачів на пульті ДС система забезпечує наступні режими роботи.

1. Перемикач ГАБАРИТИ Б – М – в положенні Б, перемикач ГАБАРИТИ ВСІ – ЗАДН. – в нейтральному положенні:

при нейтральному положенні перемикача поворотів і відпущеній педалі гальма габаритні ліхтарі не світяться;

при натиснутій педалі гальма повинні мигати задні габаритні ліхтарі і контрольна лампа на пульті ДС;

при ввімкненому перемикачі поворотів управо (або вліво) і відпущеній педалі гальма повинні мигати праві (або ліві) габаритні ліхтарі і контрольна лампа; при натиснутій педалі гальма повинні мигати контрольна лампа на пульті ДС і три задні ліхтарі, а останні повинні згаснути.

2. Перемикач ГАБАРИТИ Б – М – в положенні Б, перемикач ГАБАРИТИ ВСІ – ЗАДН. – в положенні ЗАДН.:

при нейтральному положенні перемикача поворотів і відпущеній педалі гальма повинні світитися задні габаритні ліхтарі;

при натиснутій педалі гальма повинні мигати задні габаритні ліхтарі і контрольна лампа на пульті ДС;

при ввімкненому перемикачі поворотів управо (вліво) і відпущеній педалі гальма повинні світитися задні середній і лівий (правий) габаритні ліхтарі, мигати праві (ліві) габаритні ліхтарі і контрольна лампа на пульті ДС; при натиснутій педалі гальма повинні мигати задні габаритні ліхтарі, останні ліхтарі повинні згаснути.

3. Перемикач ГАБАРИТИ Б–М – в положенні Б, перемикач ГАБАРИТИ ВСІ – ЗАДН. – в положенні ВСІ:

при нейтральному положенні перемикача поворотів і відпущеної педалі гальма повинні світитися всі габаритні ліхтарі; при натиснутій педалі гальма повинні світитися передні і бічні габаритні ліхтарі, а задні і контрольна лампа на пульті ДС повинні мигати;

при ввімкненні перемикача поворотів управо (вліво) і відпущеній педалі гальма повинні мигати всі праві (ліві) габаритні ліхтарі і контрольна лампа, останні габаритні ліхтарі повинні світитися; при натиснутій педалі гальма повинні світитися передні і бічні габаритні ліхтарі, а задні і контрольна лампа повинні мигати.

4. Перемикач ГАБАРИТИ Б – М – в положенні М – функціонування системи дорожньої сигналізації здійснюється як і при положенні перемикача в режимі Б, на ліхтарі подається знижена напруга, при цьому бічні середні ліхтарі знеструмлені.

При вимиканні вимикача ГАБАРИТ КДС на центральному щитку не повинен світитися і мигати жоден габаритний ліхтар незалежно від положення перемикача поворотів і педалі гальма.

Звуковий електричний сигнал С314Г встановлений у відділенні керування на лобовому листі зліва від механіка-водія і служить для зовнішньої звукової сигналізації. Він є герметичним безрупорним електричним сигналом вібраційного типу, вмикається кнопкою встановленою на рульовій колонці.

До світлової сигналізації відносяться десять ліхтарів ФРМ з лампами 28 В, 10 Вт, два ліхтарі ОСЛТ-37 з лампами 28 В, 10 Вт і одне світлове табло ВІДПУСТИ РУЧНЕ ГАЛЬМО.

Ліхтарі ФРМ-1 розміщені на центральному щитку механіка водія, призначення їх викладено в пр. 8.3.3.

Світлове табло ВІДПУСТИ РУЧНЕ ГАЛЬМО розташовано під центральним щитком і попереджає про те, що при русі з місця необхідно відпустити ручне гальмо.

Ліхтарі ОСЛТ-37 розміщені в нішах корпуса десантного відділення з лівого і правого боку і сигналізують про відкриті люки корпуса.

9.3. Допоміжні прилади електрообладнання

До допоміжних приладів відносяться: обертовий контактний пристрій ВКУ-330-2, розетка зовнішнього пуску, центральний щиток механіка-водія, силовий щиток, релейна коробка КР-40-1С, релейні коробки КР-55, КР-60 з РТС-27-ЗА і КР-65-1С, кінцеві вимикачі і електромагніти, фільтр радіоперешкод.

9.3.1. Обертовий контактний пристрій

Обертовий контактний пристрій ВКУ-330-2 (рис.9.8), іменується надалі ВКУ, призначений для передачі електроенергії з корпуса машини в башту, що обертається, а також для з'єднання апаратів танкового переговорного пристрою, розміщених в корпусі і башті.

ВКУ складається з наступних основних частин:

верхнього і нижнього корпусів з підшипниковим вузлом і ущільнювальною манжетою;

пакета слабкострумової контактної системи з датчиком сигналізації виходу гармати за габарити;

сильнострумової контактної системи.

Рис. 9.8. Обертовий контактний пристрій:

1 – рухома частина; 2 – нерухома частина

Нижній і верхній корпуси, виконані з алюмінієвого сплаву та є основними деталями, в яких розміщені останні вузли і деталі ВКУ.

Пакет слабкострумової контактної системи і сильнострумова контактна система складаються з нерухомої частини 2, жорстко укріпленою в нижньому корпусі, і рухомої частині 1, з'єднаної з верхнім обертальним корпусом ВКУ.

Кожне рухоме кільце слабкострумової контактної системи встановлюється між двома нерухомими контактними кільцями. Від струмопідвідних кілець нерухомої частини пакета йдуть провода до роз'ємів нижнього корпуса, від контактних кілець рухомої частини пакета йдуть провода до роз'ємів верхнього корпуса ВКУ.

Пересувний контакт сильнострумової контактної системи виконаний у вигляді труби з привареним до неї контактним диском, що встановлюється між кільцями. Струмопідвід до рухомого контакту здійснений шиною, укріпленою на втулці гайкою.

Струмопідвідні шини кріпляться до вивідних болтів сильнострумових роз'ємів верхнього і нижнього корпусів ВКУ.

Внутрішній монтаж у ВКУ здійснений гнучким контактним дротом, зв'язаним в джгути, а приєднування до зовнішніх електричних ланцюгів – роз'ємами.

9.3.2. Розетка зовнішнього пуску

Розетка зовнішнього пуску призначена для підключення до бортової мережі машини зовнішнього джерела живлення. Цим забезпечується можливість запуску двигуна при розряджених або знятих з машини акумуляторних батареях. Розетка встановлена на задній стінці відсіку акумуляторних батарей, проводи зовнішнього живлення до неї підводяться через відкриті ліві двері.

Наконечник плюсового кінця розетки з’єднаний з контактором увімкнення стартера, а мінусового – з корпусом машини. Розетка зовнішнього пуску із зовнішнім джерелом струму з'єднується спеціальними електропроводами.

При користуванні стартерними акумуляторними батареями, не встановленими в машині, їх з’єднують між собою так само, як і в машині. До плюсового і мінусового затискачів підключають провода, що йдуть до розетки зовнішнього пуску машини. При під'єднуванні проводів до затискачів вимикач батарей повинен бути вимкнений.

Після пуску двигуна електропроводи зовнішнього пуску прибирають і вмикають вимикач батарей.

9.3.3. Центральний щиток механіка-водія

Центральний щиток (див. рис. 8.4) механіка-водія розміщений у відділенні керування і кріпиться п'ятьма кронштейнами із амортизаторами.

На щитку встановлені:

контрольно-вимірювальні прилади:

лічильник40мотогодин 228 ЧП-ІІО призначений для автоматичного обліку часу роботи двигуна. Він є поєднанням годинникового механізму з електромагнітним реле, що проводить пуск і зупинку годинникового механізму. Ємкість рахункового пристрою 1000 год, ціна поділки крайнього правого барабанчика 0,1 год;

вольтамперметр36 ВА-440 призначений для вимірювання струму генератора і напруги в електричній мережі машини, і має шкали: вольтметра – 0-30 В і амперметра – 100-0-300 А;

тахометр33 ТЭ-4 призначений для безперервного вимірювання швидкості обертання колінчастого вала двигуна при його роботі. Межа вимірювання приладу від 0 до 4.000 об/хв;

термометр 30 2ТУЭ-111 призначений для дистанційного вимірювання температури масла та охолоджувальної рідини двигуна. Показник термометра має дві шкали. Кожна шкала має межу вимірювання від мінус 70 до плюс 150°С. Показник працює від двох приймачів температури ПТ-1Т;

манометр 27 ТЕМ-15 призначений для дистанційного вимірювання тиску масла двигуна. Межа вимірювання приладу від 0 до 1,5 МПа (від 0 до 15 кгс/см²);

манометр 26 ЭДМУ-6-Н призначений для дистанційного вимірювання тиску масла в КП. Межа вимірювання приладу від 0 до 0,6 МПа (від 0 до 6 кгс/см²);

спідометр 31 СП-106 призначений для вимірювання швидкості руху і відліку пройденого машиною шляху. Межа вимірювання приладу від 0 до 100 км/год. При русі машини заднім ходом показники пройденого шляху на спідометрі зменшуються. Якщо машина рухається на плаву своїм ходом, то показники спідометра у декілька разів перевищуватимуть пройдений шлях.

Шкали контрольно-вимірювальних приладів покриті світломасою тимчасової дії. Крім того, на передній панелі щитка розташовано сім запобіжників № 1-7 (три на 5 А, три на 10 А, один на 2 А), встановлені в утримувачах;

автомати захисту мережі:

АЗС-5: 3 – для ввімкнення гіронапівкомпасу; 9 – для ввімкнення системи захисту від ЗМУ; 15 – для ввімкнення фари ФГ-125; 18 – для ввімкнення дорожньої сигналізації;

АЗС-15: 4 – для ввімкнення паливопідкачувального насоса двигуна; 21 – для ввімкнення електродвигуна підігрівача;

АЗС-30: 6 – для ввімкнення носового водовідкачувального насоса; 8 – для ввімкнення кормового водовідкачувального насоса;

перемикачі:

однополюсний вимикач В-45М: 2 – для ввімкнення термодимової апаратури; 5 – для ввімкнення електродвигуна підігрівача двигуна при раптовій зупинці; 22 – для вимкнення електроланцюга керування клапанами захисту двигуна; 23 – для ввімкнення акумуляторних батарей;

однополюсний натискний вимикач ВН-45М: 19 – для ввімкнення свічки підігрівача;

однополюсний з нейтральним положенням перемикач ППН-45: 11 для ввімкнення освітлення центрального щитка; 14 – для ввімкнення фари ФГ-127;

кнопки:

під кришками: 12 і 32 – для ввімкнення балонів системи ППО; 39 – для ввімкнення системи ПАЗ; 37 – для ввімкнення системи захисту від Р і ОВ; 35 – для ввімкнення масляного насоса МЗН, 29 – для пуску двигуна стартером; 20 – для пуску двигуна повітрям;

без кришки 16 – для вимкнення насоса прокачування охолоджувальної рідини;

ліхтарі:

ФРМ1-К (червоні) 1, 24 – для сигналізації про вихід гармати 2А42 за габарит машини; 7 – для сигналізації про відкриття дверей; 28 – для сигналізації про закриття клапана відсмоктування пилу; 34 – для сигналізації про відкриття люків десанту; 38 – для сигналізації про відкриття траси ФПТ;

ФРМ1-3 (зелені) 10, 13 – для сигналізації про справність електроланцюга ППО;

ФРМ1-Б (білі) 25 – для сигналізації про роботу водяного насоса підігрівача; 41 – для сигналізації про закриття клапанів захисту двигуна.

На задній панелі встановлено вісім вилок 2РМ для підключення роз'ємів; два контактори КМ-50Д-В – для дистанційного ввімкнення маслонасоса та свічки; опір ПЭВР-30 51 Ом – для фари СМУ і опір ПЭВР-50 22 Ом – для освітлення щитка.

Силовий щиток

Силовий щиток призначений для розподілу електричної енергії споживачам. Він встановлений над акумуляторними батареями з лівого боку по ходу машини.

Рис. 9.9. Силовий щиток:

1 – шунт вольтамперметра; 2 – панель; 3 – шина; 4 – блок захисту; 5 – корпус; 6 – кришка

На корпусі щитка 5 (рис. 9.9) встановлено дванадцять блоків 4 захисту БЗ-30: №10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20 із запобіжниками і вільний блок захисту № 21; шунт 1 вольтамперметра ВА-440, панель 2 з термоелектроізоляційного матеріалу, на якій встановлюються два запобіжники на 250 А в ланцюгах зарядки акумуляторних батарей та електрообладнання башти.

Всі елементи закриваються кришкою 6 щитка. На внутрішній стороні кришки є табличка з вказівкою величини і призначення запобіжників.