ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ТИФЛОПЕДАГОГІКИ ТА ТИФЛОПСИХОЛОГІЇ 5 страница

Іншою формою самоусвідомлення, подібною до попередньої, є сприймання дефекту зору як косметичного дефекту. Ця фор­ма напруження виникає в підлітковому віці й також може об­межити поведінку людини, вона трапляється переважно у дів­чат. Підлітку здається, що оточенню неприємно на нього дивитись, розмовляти з ним, стояти поруч. Подібне явище отримало назву дисморфофобія. Такий стан може бути досить тривалим, стійким і глибоко прихованим. Дитина часто плаче, не пояснюючи причин. При цьому дуже знижується рівень самоповаги і самооцінки, дитина починає активно уникати контактів з оточенням. Подолати цей страх дуже складно. Дисморфофобія, зумовлюючи дуже сильне на­пруження в міжособистісному спілкуванні, може сприяти до­сить стійким і сильним побоюванням стосовно оточення. Схема виникнення таких побоювань доволі проста. З погляду незря­чої людини, оточення відчуває неприємні емоції в процесі спіл­кування з нею. Тому вона сама уникає контактів, будь-яка спроба незнайомого оточення вступити з нею в контакт здаєть­ся їй підозрілою. Так виникає страх сторонніх. Навіть пропози­ція допомогти на вулиці при переході дороги викликає побою­вання, незрячий відмовляється від допомоги, хоч і потребує її.

Рівень домагань. Дослідження глибинних структур особистості підлітків і старших школярів з порушенням зору (Р.А.Курбанов, А.М.Віленська), що проводилось за проективними методиками, показало, що рівень домагань підлітків занижений порівняно зі зрячими. Якщо найбільше число виборів зрячих лежить в зоні максимально складних завдань, то у незрячих — в зоні найменшої складності при достатньо високій самооцінці. Це говорить про їх невпевненість в собі, про несприятливий особистісний розвиток.

Поєднання високої самооцінки і низького рівня домагань свідчить про те, що незрячих в більшості випадків задовольняє середній рівень розвитку.

Внутрішні особистісні якості незрячих старшокласників виявляються при аналізі системи цінностей, що склалася, уявлень про себе і свій дефект, про своє місце серед зрячих. Більшість неадекватно відноситься до свого дефекту, ігноруючи або витісняючи його.

Результати досліджень показують, що школярі ще недостатньо адекватно оцінюють себе і своє місце в середовищі зрячих. Є тенденція до завищення самооцінки, коли підліток поміщає себе на умовній шкалі значно вище за середину, а з бесіди з ним витікає, що, на його думку, порушення зору не пов'язане із здоров'ям. Частина підлітків різко занижують самооцінку, поміщуючи себе на шкалі нижче за середину і мотивуючи це тим, що порушення зору є серйозною перешкодою для поліпшення здоров'я.

Найбільшу цінність, на думку незрячих старшокласників, представляють такі якості, як цілеспрямованість, уміння добиватися поставленої мети. Привабливими рисами вдачі вони вважають терпимість, уміння стримувати себе в конфліктних ситуаціях.

Результати дослідження показали також, що у незрячих старшокласників значне місце займають відчуття провини, страхи і побоювання. У більшості школярів вони пов'язані з «соціальними страхами» спілкування з іншими людьми, зокрема з представниками іншої статі.

При аналізі ставлення учнів до свого дефекту можна спостерігати тенденцію до порівняння себе із зрячими, бажання довести, що вони кращі за них. У цьому також виявляються глибокі внутрішні конфлікти і неадекватність поведінки.

3. Сфера мотивацій і потреб дітей з вадами зору

У дітей втрата зору приводить до труднощів у формуванні активної позиції, зниження рівня самостійності, появи замкнутості, нетовариськості. При гіперпіклуванні з боку дорослих спостерігається зниження прагнення дитини до прояву себе в елементарних формах самообслуговування, а надалі – до ускладнень у формуванні особистості.

У тифлопсихології встановлено залежність розвитку моти­вації діяльності людини від часу та глибини порушення зору. Зокрема доведено, що зменшення зовнішніх стимулів значно обмежує розвиток дитини в задоволенні потреб, пов'язаних із отриманням зорової інформації. Проте прагнення самостій­ності, незалежності, повноцінності викликає у сильних натур мотивацію досягнення та боротьби з труднощами, і, навпаки, у слабких виникає мотивація уникнення невдачі, уникнення труднощів та заглиблення в себе. Ті люди, які в діяльності керуються мотивом досяг­нення, долають труднощі, рідше потрапляють у депресивні та без­діяльні стани, а у випадках втрати зору в зрілому віці – швидше адаптуються до сліпоти. Особи з переважанням мотиву уникнення невдачі переживають сліпоту пасивно-страждаль­но, розцінюючи свій стан як несправедливість з боку вищих сил. Обом типам мотивації властива спільна концепція нещас­тя, в самоставленні людини формується внутрішня картина дефекту (ВКД), глибина та якісні особливості якої залежать від того, як ця людина ставиться до оточення, до себе, до обста­вин життя та, зокрема, до власної проблеми – порушення зору.

В основі мотивів лежать потреби. Від розвитку потреб сут­тєво залежить характер діяльності людини. У тифлопсихології розвивались ідеї про наявність диспропорційності в розвитку біологіч­них та соціальних потреб у незрячих. Так, дехто з вчених напо­лягав на тому, що порушення зору спричиняють переважання біологічних потреб, особливо при тотальній сліпоті, коли істотно проявляються, а в деяких випадках і домінують такі біологічні потреби, як потреба в їжі, сексуальна та ін. Сучасна тифлопсихологія довела, що формування потреб визначається не сома­тичним станом людини, не тим, чи зряча вона або сліпа, чи хо­роший у неї слух або поганий, як у неї функціонує шлунок і т. ін. Потреби визначаються умовами, в яких живе людина. Чим повніше і різнобарвніше задовольняються потреби, тим швидше і краще вони розвиваються. При порушеннях зору часто складаються умови, за яких задоволення елементарних біологічних потреб нічим не ускладнюється, а задоволення со­ціальних, духовних потреб, пов'язаних із суспільною та пізна­вальною діяльністю, — навпаки. У таких випадках біологічні потреби починають випереджати соціальні.

Формування базових потреб (матеріальні умови і засоби життя, потреба у спілкуванні, діяльності та відпочинку) певною мірою й опосе­редковано пов'язане з часом та глибиною порушення зору. На­приклад, потреби в матеріальному забезпеченні життєдіяль­ності в осіб, що втратили зір у ранньому віці, дещо нижчі, ніж у тих, які осліпли у період, коли вже було накопичено певні уявлення про високі можливості матеріального добробуту. Така ж залежність спостерігається і в розвитку потреб у спіл­куванні, пізнанні та діяльності.

Похідні потреби (естетичні, моральні, пізнавальні та ін.) зо­рово депривованих осіб обмежуються внаслідок зменшення можливості візуального сприймання навколишнього світу.

Так, відомо, що у людей з глибокими порушеннями зору, які виникли в ранньому дитинстві, скорочується кількість потреб у сфері видів мистецтва, пов'язаних із візуальним спри­йманням образотворчого мистецтва, а саме живопису та архі­тектури.

Етика та естетика людських стосунків залишаються неза­лежною від стану зору потребою. Моральні потреби можуть набути своєрідності залежно від рівня розвитку стосунків в оточенні незрячої дитини. Часто вони розвиваються як надзви­чайно завищені або вкрай занижені. Порушення зору можуть опосередковано впливати на моральну поведінку, коли сліпі люди думають, що їх аморальні вчинки не бачить оточення.

Розвиток пізнавальних потреб залежить від того, як вони задовольняються. У зв'язку з тим, що потік інформації до слі­пих та слабозорих дітей значно менший, пізнавальна потреба повністю не задовольняється і може згасати. Розвитку пізна­вальних потреб сприяє науково та методично правильно ор­ганізована пізнавальна діяльність.

Життєві цілі та плани. На основі потребово-мотиваційної сфери формуються жит­тєві цілі та плани особистості. У психології розрізняють ціль діяльності та життєву ціль. Життєва ціль — це рівень досяг­нення в житті. Для досягнення життєвої цілі визначаються життєві плани.

Г.Ю. Мустафаєв дослідив життєві плани сліпих старшокласників. Було встановлено, що переважній більшості з них не вдається визначити реальні й дійові життєві плани. Вони здебільшого замінюються своєрідними "мріями-фантазіями", І, таким чином, головне завдання цього періоду життя – самовизначення і життєве планування, не вирішується. Як наслі­док незадоволеності, що внутрішньо переживається у струк­турі особистості, виникають псевдокомпенсаторні утворення та реагування – завищена самооцінка або, навпаки, усвідом­лення власної малоцінності, переживання несамостійності, не­достатньої компетентності, а також можливого косметичного дефекту, занепокійливі стани та тривожні очікування. Все це відбивається на поведінці дитини. Можуть виникнути агресив­ність, відмова від діяльності, перенесення її в план уяви та ін., що, врешті-решт, дезорганізує свідомість і діяльність.

Типовими, загальними для всіх сфер життєдіяльності характе­ристиками планів сліпих старшокласників є їх позитивно-ней­тральна соціальна спрямованість, звуженість, недостатня ста­більність, досить поверхова усвідомленість. Спостерігається парадоксальне поєднання надто оптиміс­тичних оцінок умов майбутнього життя з неадекватно заниже­ною оцінкою власних можливостей.

Результати дослідження показали, що далеко не у всіх уч­нів узагалі сформовані життєві плани, а серед наявних спо­стерігаються нерівномірності.

Специфічними є плани у сфері майбутньої професійно-тру­дової діяльності, які майже не пов'язані з офіційними шкіль­ними програмами.

Реалізація планів сліпих старшокласників у більшості випадків орієнтована на віддалену в часі перспективу і пов'язується зі сподіваннями на значну допомогу з боку інших людей, головним чином членів сім'ї. Є підстави вважати вербалізовані учнями цілі життєдіяльності скоріше мріями або навіть фантазіями, ніж дійсно життєвими планами. Цей факт автор дослідження розглядає як псевдокомпенсаторне особистісне утворення внаслідок інтуїтивно наявної невпевненості у власних силах і можливостях.

Плани у сфері матеріально-побутового забезпечення відоб­ражають брак економічних знань і відповідного досвіду. Знач­на кількість сліпих випускників сподіваються лише на пенсію по інвалідності за досить високих запитів щодо майбут­нього добробуту. У більшості випадків плани у сфері спілку­вання з іншими людьми є неадекватно заниженими, а відповід­но – досить песимістичними, недійовими з погляду намірів самовдосконалення. Нарешті, досить обмежено і пасивно сліпі старшокласники уявляють і, відповідно, планують майбутню діяльність у сфері занять під час дозвілля.

Усі зазначені особливості життєвих планів непрямо пов'я­зані з глибоким дефектом зорової функції, вони опосередковані своєрідністю соціальної ситуації розвитку, яка є типовою для сліпих в умовах спеціальної школи-інтернату й об'єктивно пе­решкоджає становленню їх активності, самостійності як свідо­мих і відповідальних суб'єктів власної життєдіяльності.

4. АФЕКТИВНІ ТА ПОВЕДІНКОВІ ПОРУШЕННЯ У ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ

Порушення або обмеження соціальних контактів спричиняє цілу низку ускладнень у формуванні особистості у сліпонароджених і рано осліплих. У зрілому віці при втраті зору можуть з'являтися негативні характерологічні особливості, пов'язані з переживаннями з приводу хвороби і втрати самостійності, утруднень в зміні виду діяльності, побутових незручностей та ін.

У дослідженнях І.М.Некрасової було показано наявність у 36,3% слабозорих дошкільників афектив­них порушень, які впливають на формування рис характеру. Встановлено, що афективним слабозорим найбільш притаман­ні такі негативні соціально-комунікативні якості, як конфліктна самооцінка та конфліктність, негативне ставлення до інших дітей, недостатня критичність власної поведінки та її висока соціально-емоційна неадекватність, імпульсивність, недостатній рівень емпатії, продуктивності спілкування та навчальної діяльності, низька вихованість, недостатня пізна­вальна активність, висока ригідність ігрових навичок, їх стереотипність, недостатні творчі здібності до моделювання іг­рового сюжету, висока вербальна агресія, тривожно-фобічні пристосувальні реакції, егоцентризм, поганий самоконтроль та високе прагнення до лідерства за недостатніх особистісних умов його реалізації. Названі риси залежно від особливостей родинного впливу спричиняють виникнення захисних демонс­тративних, агресивних або тривожних афективних стереоти­пів поведінки слабозорих.

Типи патохарактерологічного розвитку слабозорих дошкільників

Шкідливі звички. Іноді у сліпої або слабозорої дитини розвиваються шкідливі звички - похитування, натискання на очі, клацання пальцями. Ці звички можуть не тільки дратувати оточуючих, але й серйозно турбувати. Існує багато теорій про те, чому сліпі діти довго і наполегливо слідують своїм поганим звичкам. Деякі говорять, що це відбувається внаслідок недостатньої фізичної активності дітей-інвалідів; інші бачать причину в недостатній вестибулярній стимуляції. Останнє означає, що діти недостатньо рухаються і тому погано відчувають положення свого тіла в просторі. Є думка, що діти з вадами зору натискають на очі для того, щоб отримувати ефект світлових спалахів. Часто шкідливі звички особливо посилюються під час напруження або стресу – коли дитина завантажена важкою захоплюючою справою, або якщо вона відчуває страх. Подібні негативні прояви можуть супроводжувати поведінку незрячих і в дорослому стані, якщо своєчасно не буде надана відповідна корекційна допомога.

Лекція 6

Лікувально-відновна робота, ВИКОРИСТАННЯ ТИФЛОТЕХНІКИ

1. Лікувально-відновна робота.

2. Поняття про тифлотехніку. Тифлотехнічні засоби.

3. Електронні засоби для інвалідів по зору.

3. Використання комп’ютера сліпими та слабозорими.

ЛІКУВАЛЬНО-ВІДНОВНА РОБОТА

Лікувально-відновна робота лікаря-окуліста ведеться в тісній взаємодії з тифлопедагогами, вихователями й іншим педагогічним персоналом. З одного боку, офтальмологічна служба розвиває зорові функції у дитини, сприяючи розширенню її сенсорних можливостей, з іншого боку, педагоги формують пізнавальні навички дитини, навчають її раціональним способам зорового сприйняття і цим допомагають удосконалювати збережені функції. Плануючи індивідуальні або підгрупові заняття, педагоги спираються на отримані окулістом дані про особливості зорового сприйняття дитини (гострота зору, положення очей, характер рефракції, кольоро- і світлосприйняття, поле зору, діагноз та ін.). Виходячи з цього, обирається фактура робочої поверхні, колір і контрастність фону і об'єктів, розташування і розміри наочнх посібників, тривалість їх експозиції і ряд інших умов.

Питання про можливості дитини кожного разу вирішується індивідуально і уточнюється в процесі спільного спостереження лікарем і педагогом. Для здійснення такого спостереження офтальмолог часто присутній на заняттях, що проводяться тифлопедагогами, вихователями, логопедами, викладачами музики і фізкультури. Педагогам також дуже важливо, щоб лікар визначив найбільш ймовірний візуальний прогноз для кожної дитини - чи буде вона надалі працювати, переважно користуючись зором або дотиком, тобто «за Брайлем». В цьому випадку дефектолог зверне більше уваги на розвиток дрібної моторики рук і дотику, введе в заняття спеціальні вправи; дитині будуть призначені відповідний масаж і вправи в комплексах загальної і лікувальної фізкультури.

Лікар спрямовує і контролює виконання специфічних профілактичних заходів в дитячій установі. Основними з них є:

- дотримання норм освітленості;

- правильний підбір і розстановка меблів;

- розміщення дітей на заняттях відповідно до характеру патології;

- адекватний зоровим функціям підхід при виконанні основних режимних моментів в плані охорони життя і здоров'я дітей (організація ігор, прогулянок, пересування в приміщенні і поза ним, зберігання небезпечних предметів і т. п.);

- дотримання обмежень на фізкультурних заняттях при деяких захворюваннях;

- дотримання режиму зорових навантажень, виконання заходів для зняття загального і зорового стомлення.

Безперервне зорове навантаження слабозорих дітей на близькій відстані під час навчальної діяльності повинно складати не більше 10 хв. для учнів підготовчого і I—III класів і не більше 15 хв. для учнів середніх і старших класів. Рекомендується влаштовувати короткочасні перерви, під час перерви походити по класній кімнаті, зробити декілька фізичних вправ, для перемикання зору дивитися удалину. Діти із залишковим зором, що навчаються за системою Брайля, можуть виконувати безперервну зорову роботу протягом 5 хв. 1-2 рази за урок.

Необхідно контролювати зорові навантаження учнів у вільний час – при читанні книг, перегляді телепередач, в процесі суспільно корисної праці та ін.

Оскільки педагог особисто не в змозі проконтролювати кожного учня, він повинен за допомогою лікаря-окуліста досягти того, щоб самі діти знали гігієнічні вимоги з охорони зору і не порушували їх.

Важливим обов'язком вихователя є інструктаж батьків з питань охорони зору в домашніх умовах. Батьки повинні бути добре поінформовані про стан зору своїх дітей, допустимі зорові навантаження, протипоказання до трудових занять в домашніх умовах та ін.

У спеціальних закладах для дітей з порушеннями зору передбачаються консервативне, плеоптичне і плеопто-ортоптичне лікування; підбір оптичних засобів корекції, спеціальні заняття з розвитку зорового сприймання.

Плеоптичне лікування – це комплекс заходів, мета яких – підвищити і вирівняти гостроту зору обох очей відповідно до вікової норми. Якщо функціональне зниження зору (амбліопія) є або більше виражено на одному оці, то призначається оклюзія (виключення із зорової роботи за допомогою заклеювання) ока, що краще бачить. При постійній косоокості режим оклюзії поперемінний: око, що гірше бачить, заклеюється на один день, а те, що краще бачить – на два і більше, залежно від різниці гостроти зору. Використовуються різні види стимуляції сітківки: засвічування за допомогою фотоспалаху, тренування резервів акомодації, комп'ютерні методики, лазеростимуляція, електростимуляція і т. д.

Ортоптичне лікування — це лікування з використанням синоптичних апаратів і комп'ютерних програм, поновлюючих бінокулярну діяльність обох очей. Так, при лікуванні на синоптофорі видимі об'єкти поміщені в окуляри, які встановлюється під кутом, рівному куті косоокості. Тому хворий з косоокістю сприймає побачене, як людина з рівним положенням очей. Під час занять на чотирьохточковому кольоротесті несиметричність зорових осей виправляється призмами.

Диплоптичне лікування — відновлення бінокулярного і стерескопічного зору в природних умовах.

Тренування на конвергенцтренері — методика, що поліпшує роботу внутрішніх прямих окорухових м'язів.

Обов'язковим компонентом корекційної роботи з дітьми, що мають порушення зору, є зорова гімнастика, яка проводиться кілька разів протягом дня від 3-х до 5-ти хв. Важливо проводити цю гімнастику індивідуально в побутовій, ігровій діяльності, на прогулянці, перед заняттями, під час занять, між заняттями.

Гімнастику очей проводять постійно зі всіма дітьми або індивідуально у всіх вікових групах. Рекомендуються наступні вправи для зорової гімнастики (рухаються тільки очі, голова нерухома): вправо-вліво; вгору-вниз; далеко-близько (віддаляти і наближати предмет); по колу – зліва-направо; по діагоналі – знизу-вгору; по діагоналі – зверху-вниз.

Показ предмету для зорової гімнастики здійснюється в повільному темпі, щоб дитина до кінця прослідкувала рух предмету, який повинен бути яскравим, не дуже великим. Предмет показується трохи вище за рівень очей попереду сидячих дітей. Він не повинен зливатися за кольором з одягом педагога і навколишнім оточенням. При виконанні зорової гімнастики діти з низькою гостротою зору стоять перед педагогом, інші – розташовуються далі. Для гімнастики очей можна використовувати індивідуальні дрібні предмети і проводити її по словесних вказівках: подивилися вгору-вниз і т. д. Необхідно враховувати швидкість реакції дітей і відповідно цьому вибирати для проведення гімнастики іграшки або словесну інструкцію. Слід відзначати старання, бажання і результати дітей.

ВИКОРИСТАННЯ ТИФЛОТЕХНІКИ

Тифлотехніка - спеціалізована галузь приладобудування, що займається розробкою загальних і спеціальних принципів конструювання і виробництва різних тифлотехнічних засобів, призначених для осіб з вадами зору. Тифлотехніка грає істотну роль в трудовій і соціальній реабілітації інвалідів по зору. Сучасна тифлотехніка розвивається за трьома основними напрямками: навчальна, виробнича і культурно-побутова. У своєму розвитку тифлотехніка спирається на офтальмологію, тифлопсихологію, фізіологію, радіоелектроніку, телемеханіку і автоматику, біомеханіку, тісно пов'язана з інженерною психологією, ергономікою, технічною естетикою, теорією зв'язку, деякими напрямами кібернетики (технічною, біологічною).

Завданням навчальної тифлотехніки є оптимізація навчального процесу при навчанні основам наук, а також політехнічна і виробнича підготовка сліпих і слабозорих. Виробнича тифлотехніка пов'язана з вирішенням завдань по забезпеченню інвалідів по зору можливістю виконувати за допомогою спеціальних приладів виробничі операції, раніше для них недоступні, включаючи і контрольно-вимірювальні роботи. Виробнича тифлотехніка сприяє вдосконаленню технології виробництва, полегшує і підвищує продуктивність праці інвалідів по зору, забезпечує дотримання норм техніки безпеки на робочих місцях, дає можливість людям з порушеним зором освоювати нові професії і види кваліфікованої праці.

У завдання культурно-побутової тифлотехніки входить розробка і створення спеціальних засобів, що полегшують орієнтування сліпих і слабозорих в просторі і розширюють можливості сприйняття ними навколишніх предметів і явищ, виконання культурно-побутових обов'язків в сім'ї, участі в суспільному житті.

Особливості розробки, конструювання і експлуатації тифлотехнічних засобів обумовлені специфікою їх функціонального призначення. Основним завданням при конструюванні тифлотехніки (стосується всіх її напрямів) є розробка і створення спеціальних засобів відображення інформації (ЗВІ) з урахуванням можливостей збережених аналізаторів людей з порушеним зором. Спеціальні ЗВІ є основною ланкою тифлоприлада або пристрою і визначає його тифлоспецифіку.

Розробка тифлотехнічних пристроїв базується як на загальних інженерно-психологічних основах проектування засобів відображення і виведення інформації, так і з урахуванням природних можливостей компенсації, корекції і відновлення порушених або недорозвинених функцій у сліпих і слабозорих. Основними принципами розробки тифлотехнічних пристроїв є:

1) заміщення функцій зорового аналізатора функціями інших збережених аналізаторів з використанням акустичних, тактильних, пропріоцептивних засобів відображення інформації;

2) посилення візуального сигналу, що перевищує рівень перешкод створених дефектом інформаційного каналу зорового аналізатора;

3) раціональне використання і охорона порушеного зору і збережених аналізаторів.

Характеристика тифлотехнических пристроїв

Існує багато різноманітних оптичних засобів, технічних пристосувань, машин і апаратів, які призначені для слабозорих і сліпих.

Оптичні засоби корекції. Оптичні засоби корекції поділяються на два види – основні і допоміжні. За допомогою основних засобів оптичної корекції виправляється рефракція ока. До основних засобів оптичної корекції відносяться окуляри і контактні лінзи. Окуляри бувають двох видів — сферичні і циліндричні. Сферичні окуляри з двоввігнутими лінзами призначені для корекції зору при короткозорості, а з двоопуклими лінзами — для далекозорості. За допомогою циліндричних окулярів здійснюється корекція зору при астигматизмі. Окрім звичайних окулярів для корекції зору застосовуються контактні лінзи, які надягаються безпосередньо на очне яблуко і утримуються повіками.

Допоміжні засоби оптичної корекції забезпечують збільшення предметів, що розглядаються. До допоміжних засобів відносяться телескопічні окуляри, прості лупи різного збільшення, а також ортоскопічні, плансферичні, сфероциліндричні, рядкові циліндричні лупи.

У випадках, коли зір погіршується в умовах підвищеної освітленості, використовуються світлозахисні коригуючі лінзи з кольорового або безбарвного скла з покриттям.

Для незрячих і слабозорих розроблені і випускаються різні за складністю технічні пристрої: пристосування для втягування нитки в голку, тростина для забезпечення можливості самостійного пересування, грифель і прилади для вимірювань, спеціальні друкарські машинки та ін. Є спеціальні прилади для рельєфного креслення і малювання.

Використовувані в школах для сліпих і слабозорих спеціальні світло- і магнітоелектричні сигналізатори шляхом перетворення світлових сигналів в слухові або тактильні дозволяють спостерігати багато хімічних процесів і фізичних явищ, сприймати близько розташовані і необмежено віддалені об'єкти, визначати зміну їх освітленості і яскравості, характер переміщення в просторі, наявність магнітного поля і його полярність і т. п.

Для орієнтування сліпих в просторі застосовуються тростини, а також ультразвукові локатори, що випромінюють і приймають відбиті від предметів сигнали, що містять інформацію про напрям і відстань до предметів, різного вигляду звукові маяки.

В цілях поліпшення фізичної підготовки сліпих дітей і розвитку їх рухової активності використовуються спеціальні види тренажерів, звукові мішені, озвучені м'ячі і т. п. Спеціальні технічні засоби і прилади, використовувані для трудового і професійного навчання і на робочих місцях виробничих підприємств, дозволяють здійснювати сліпим збірку електротехнічних і радіоелектронних виробів, проводити механічну обробку різних матеріалів, холодне штампування та інші операції. За допомогою спеціальних тренажерів сліпі можуть навчатися роботі на деяких видах верстатів.

Електронні засоби ДЛЯ инвалідіВ по зору

Розробка електронних засобів для сліпих має вже півстолітню історію. Серед найбільш значущих досягнень відзначимо наступні.

L.Key (Нова Зеландія) у 60-80-х роках ХХ століття створив стереофонічні окуляри «Kaspa», що використовують ультразвукову локацію частотно-модульованим сигналом і представляють інформацію у вигляді складних звукових образів.

Декілька пізніше як джерело інформації про середовище почали використовувати лазерні дальноміри, що працюють в інфрачервоному діапазоні частот із звуковим або вібраційним виходом.

З кінця 60-х років у зв'язку з розвитком телебачення з'явилися нові напрями. Наприклад, використовували матрицю тактильних стимуляторів, що розташовується на спині користувача для передачі йому інформації про фронтальний образ середовища, що отримується від телевізійної камери. G.S.Brindley і W.H.Dobelle використовували для тих же цілей матрицю нейростимуляторів, імплантованих в зорову кору головного мозку.

У 90-х роках P.B.L.Meijer винайшов систему, названу «VOICE», що дозволяє перетворювати інформацію від відеокамери в поліфонічні звукові образи. Тоді ж почалися роботи з використання систем об'ємного звучання для синтезування 3-мірних звукових образів середовища, що формуються на базі інформації від стереоскопічної відеокамери.

У декількох університетах миру в даний час ведуться роботи зі створення матриць, стимулюючих збережені ділянки зорового нерва сліпого. Інформацію про середовище поставляють також телевізійні камери. Серед провідних фахівців тут можна відзначити M. Humayun, J. Rizzo і E. Zrenner.

Швидкий розвиток обчислювальної техніки привів на початку ХХI століття до можливості створення мініатюрних пристроїв, здатних реалізувати процес розпізнавання складних телевізійних образів в реальному часі. У таких системах переважним способом представлення інформації є синтезовані мовні повідомлення. Одним з останніх досягнень в даному напрямі є розробка японського ученого T.Shioyama, умовно названа “електронне око”.