На сьогоднішній день створений цілий ряд пристроїв і програмних продуктів, які дозволяють інвалідам по зору користуватися комп'ютером. 3 страница

Організаційна сторона заняття вимагає від вихователя великої уваги, вона більш складна, ніж у масовому дитячому садку. Треба ретельно продумати, яку натуру дати і як її краще поставити. Іноді можна дати загальну натуру (на фоні великого фланелеграфа), але краще - на кожний стіл.

Працюючи з дітьми з порушеним зором, необхідно пам'ятати, що на початковому етапі треба потренувати руку. Для цього дітям надають велику площу стіни – малювальні дошки (особливо молодшим дітям). Наприклад, всі діти по черзі малюють на дошці річку. Дуже корисно використовувати різні образотворчі засоби: крейду, олівці, пензлі різних розмірів. Важливо навчити дітей правильно тримати пензлик, олівець (за допомогою показу або спільних дій).

У молодшій групі на малюванні допускається використання внутрішніх трафаретів, тобто обведення по внутрішньому контуру й навчання розфарбовуванню предмета. Застосовувати трафарет треба доти, поки діти не зможуть обходитися без нього, але з віком варто підходити до цього засобу навчання диференційовано: одним дітям пропонувати внутрішній, іншим – зовнішній трафарет, третім – давати малювати самостійно. Добре допомагає в навчанні малюванню використання лекал, домальовування другої половини зразка (ялинка, яблуко).

Велика увага в образотворчій діяльності приділяється поняттям співвідношення предметів за розміром, способам зображення простору. Дається поняття про перспективу, що використовується в сюжетному малюванні (три способи зображення – віддалення, перекриття, розташування вище-нижче).

Сюжетне малювання вводиться поступово. Наприклад, тема «Дерева». Спочатку діти малюють листя, потім стовбур дерева, потім ліс. Потім переходять до багатопланового зображення по етапах. Спочатку викладають на фланелеграфі ліс (три величини дерев), потім змальовують, і лише після цього виконують завдання на самостійну творчість.

Можна проводити кілька занять, об'єднаних однією тематикою (на одному аркуші). Наприклад, у молодшій групі проводиться серія занять з теми «Зима» з використанням одного аркуша паперу: 1-е заняття «Іде сніжок»; 2-е заняття «Замети»; 3-е заняття «Сніговик». В результаті виходить сюжетна картина.

Важливою є не кількість дитячих робіт, а кінцевий результат. У роботі з дітьми з порушеним зором не слід витрачати багато часу на вільне малювання, а потрібно використовувати його на набуття нових навичок.

Організація робочого місця дитини з порушеним зором у процесі малювання має низку особливостей. Рекомендується використовувати підкладку з врахуванням кольору (залежно від зорового діагнозу) та розміру аркуша паперу; розмір аркуша, його фон залежать від гостроти зору (цілий аркуш або його половина); для дітей зі значною втратою зору використовується вертикальна підставка для індивідуального зразка. При розташуванні навчального матеріалу на столі враховують оклюзію.

Зразок на заняттях по малюванню повинен бути великим, точним за кольором, формою, наближеним до реальності (або використовується реальний предмет). Необхідний також великий аркуш для поетапного (1, 2 або 3 елементи), часткового (1, 2 сполучених елементи, складні з'єднання) показу й показу конкретного елемента (колір, форма, величина). Для розвитку самостійності, творчості дітей у малюванні використовуються додаткові посібники:

- еталони кольору, форми, величини;

- окремі зображення до сюжетів: ялинка, людина, будинок і т.д.;

- окремі зображення для розуміння плановості малюнка, перспективи малюнка (будинок великої й маленький, дерево велике та середнє, машина більша й середня);

- натура (2-3 однакових предмети або одна велика, щоб бачили всі діти).

Фізичне виховання

Включає ранкову та гігієнічну гімнастику, лікувальну гімнастику та масаж, заняття з фізичної культури та рухливі ігри, фізкультурні паузи, розваги, свята, дні здоров’я, цільові прогулянки, самостійну рухову діяльність.

Враховуючи особливості дітей з глибокими вадами зору: невпевненість в рухах, труднощі просторового орієнтування, схильність до малорухомості, стереотипних рухів, стримування рухів через побоювання за окуляри, сором’язливість, швидку стомлюваність, - фізичне виховання в спеціальному дошкільному закладі спрямовується на подолання наявних відхилень вторинного характеру та цілеспрямоване фізичне вдосконалення дітей.

Основні завдання:

- корекція фізичного розвитку та стану рухового апарату;

- розвиток м’язової системи;

- розвиток просторового орієнтування;

- формування впевненості у власних можливостях;

- виховання позитивного ставлення до однолітків;

- формування адекватного ставлення до успіхів і невдач, власних та однолітків;

- подолання шкідливих звичок.

Специфіка фізичного виховання дітей з вадами зору:

- врахування зорових можливостей кожної дитини;

- дотримання охоронного режиму при виборі атрибутів для рухливих ігор, естафет, а також доступних вправ;

- пропедевтична індивідуальна робота з підготовки до майбутньої колективної рухливої гри (автоматизація рухів, вправи на кидання м’ячів та ін.);

- поетапна робота з «вирівнювання» психіки дітей, які не вступають до колективних ігор, виховання морально-вольових якостей;

- розвиток здатності до орієнтування з допомогою збережених аналізаторів;

- формування навичок ходіння, бігу, лазіння, кидання, катання, повзання; навчання рухливим іграм.

Використання засобів фізичного виховання залежить від медичних показань та протипоказань.

Діти з далекозорістю, атрофією зорового нерва, альбінізмом можуть виконувати всі вправи, передбачені програмою (за умов систематичного медичного контролю).

Дітям з короткозорістю зі змінами на очному дні, підвивихом кришталика, афакією, глаукомою, косоокістю протипоказані вправи зі статичними навантаженнями, стрибки в довжину та висоту, зіскакування з висоти, нахили вперед, змагання з бігу, пересування на лижах, ковзанах, заняття на гімнастичних знаряддях.

Програмою передбачено поступове підвищення навантаження, що повинно забезпечити нормальну працездатність і витривалість, фізичну готовність до шкільного навчання.

ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ТА НАВЧАННЯ ТОТАЛЬНО СЛІПИХ

ДІТЕЙ

Важливо забезпечити постійну співпрацю батьків і педагогів, оскільки сліпа дитина раннього та дошкільного віку потребує постійної допомоги у встановленні контактів з оточуючим світом, в його пізнанні. Сліпі діти особливо потребують радісних переживань, приємних вражень. Важливо не «жаліти» дитину, треба звертатися до неї, як до здорової.

Для формування дій у дошкільників з глибокими порушеннями зору, як правило, потрібно в 12-16 разів більше тренувальних вправ, ніж у здорових дітей. Тому навчання навичкам культурної поведінки, правилам ввічливості, порядку, вмінню підкорятися вимогам дорослих потребує спеціальної щоденної роботи вихователя.

Необхідно терпляче повторювати свої вимоги в різній формі. Треба не поспішати, дати дитині час зрозуміти, подумати, запам’ятати. По можливості слід прибрати все, що відволікає увагу. Обов’язково стимулюють завершення розпочатої справи. Не можна задавати важких завдань, що не під силу дитині. Ніколи не треба карати дитину за невміння чи незнання.

Основні педагогічні вимоги щодо виховання дошкільників з вадами зору:

1. Дбати про фізичний розвиток дитини:

- дотримуватись режиму дня;

- загартовувати організм дитини;

- займатися гімнастичними вправами;

- привчати до охайності.

2. Привчати дитину до самостійного орієнтування в просторі:

- вчити користуватися слухом, дотиком, нюхом для орієнтування;

- долати страх дитини перед простором;

- навчати узгоджувати рухи рук і ніг під час фізичних вправ;

- не давати розвиватися зайвим і нав’язливим рухам;

- частіше давати дитині побутові доручення;

- включати дитину в рухливі ігри з однолітками з нормальним зором.

3. Розвивати мовлення і мислення дитини:

- розвивати допитливість, навчати розуміти причинні зв’язки в явищах;

- конкретизувати уявлення про оточуючу дійсність;

- збільшувати активний словник, уточнювати значення слів через показ предметів і дій;

- вчити правильно узгоджувати слова в реченнях;

- приділяти увагу правильній звуковимові, виразності інтонацій;

- розповідати казки, читати оповідання та перевіряти їх розуміння через запитання;

- вчити напам’ять вірші та пісні.

4. Привчати дітей до праці:

- вчити самостійно вмиватися, чистити зуби, в певній послідовності одягатися й роздягатися, складати одяг у певному місці;

- вчити культурно поводитися за столом, самостійно користуватися ложкою, виделкою, чашкою, серветкою;

- вчити застеляти і розстеляти ліжко;

- вчити прибирати після себе іграшки;

- навчати різним видам ручної праці;

- формувати потребу надавати допомогу товаришеві за власною ініціативою.

5. Готувати дітей до письма та читання:

- проводити вправи на розвиток дотику;

- ознайомити з рельєфно-крапковим шрифтом Брайля (з розташуванням і нумерацією крапок).

6. Навчати дітей лічби та ознайомити їх з мірами:

- довести до свідомості дітей основні просторові та часові поняття;

- знайомити з геометричними тілами;

- вчити вимірювати відстані кроками, розміри – за співвіднесенням з власним зростом, довжиною руки, пальця та ін., сипучі матеріали – склянками, чашками та ін.;

- вчити дітей лічби в межах 10, дати уявлення про склад числа в процесі гри або при виконанні певних завдань;

- на лічильному матеріалі вчити віднімати та додавати в межах 10.

Лекція 11

ШКІЛЬНЕ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ

1. Корекційно-компенсаторна спрямованість навчання.

2. Особливості реалізації основних методів навчання в тифлопедагогіці

3. Вимоги до уроку в школі для дітей з вадами зору

4. Навчальні плани та програми для учнів з вадами зору

1. Корекційно-компенсаторна спрямованість навчання

Особливості навчальної діяльності дітей з вадами зору. Навчальна мотивація при виконанні завдання має місце у всіх дітей, але її стійкість у сліпих і слабозорих дітей нижча. При труднощах у виконанні діяльності вона часто замінюється на іншу. При цьому поставлену вчителем мету – розв’язати послідовний ряд завдань діти не завжди спроможні досягти. Виконавши лише одне із завдань, вони можуть вважати, що мету досягнуто.

У самому процесі навчання діти з вадами зору відчувають ускладнення, пов’язані з протіканням когнітивних процесів:

- низькою продуктивністю навчання внаслідок відволікання, незібраності;

- ускладненнями із довготривалим запам’ятовуванням, абстрактним мисленням, структуруванням власних знань;

- недостатньою результативністю продуктивної діяльності (ліплення, конструювання, малювання, аплікації).

У дітей з вадами зору часто наявний досить розвинений вербальний інтелект, але в багатьох випадках вони не можуть повноцінно використовувати його в практичній діяльності через недостатність сенсорного досвіду. При хорошій інформованості про оточуючий світ цим дітям буває важко самостійно сформувати поняття.

Вербалізований інтелект сліпих і слабозорих дітей є наслідком не лише порушень сенсорного сприймання, але й особливостей емоційного розвитку, оскільки порушення зору його збіднюють, а це відбивається на формуванні інтересу до матеріалу, що вивчається, і на якості засвоєння знань.

З досвіду роботи шкіл для дітей зі зниженим зором відомо, що, як правило, до вступу до школи діти не знають, що чимось відрізняються від інших. Але вже в цьому віці такі діти уникають будь-якої зорової роботи, неохоче роздивляються картинки, мало цікавляться навколишнім, вони, як правило, апатичні або занадто збуджені. Це пов’язане з тим, що, крім органу зору, в зоровому акті беруть участь нервова і м’язова система, увага, свідомість. Послаблений зір відбивається на загальному психофізичному стані дитини, на її пізнавальній активності.

Основні особливості процесу засвоєння знань сліпими та слабозорими учнями на різних його етапах:

1. Первинне ознайомлення з матеріалом:

- загальмованість, уповільненість сприймання, пов’язані з труднощами у впізнаванні;

- фрагментарність сприймання, пов’язана з обмеженістю огляду, швидкою втомлюваністю;

- помилки у розумінні матеріалу через недостатність досвіду і труднощі сприйняття.

2. Осмислення:

- аналіз матеріалу, що сприймається, проходить уповільнено, багатоступенево (наприклад, вивчаючи малюнок у підручнику, на якому зображений посуд, слабозорий учень спочатку може визначити лише кількість предметів, потім відзначає, що один з предметів має носик – це, мабуть, чайник, другий – дві ручки по боках, високий – це каструля і т. д.);

- синтез ускладнений через неможливість одночасності сприймання, порушення цілісності сприймання матеріалу;

- порівняння, зіставлення і розрізнення здійснюються за меншою кількістю ознак;

- узагальнення та абстрагування ускладнюються через обмеженість уявлень і понять.

3. Оволодіння матеріалом:

- порушення процесу збереження в пам’яті (краще запам’ятовується початок);

- відтворення фрагментарне, вербалізоване, схематичне через недостатній практичний досвід.

Корекційно-компенсаторна спрямованість навчання дітей з вадами зору. Основною особливістю процесу навчання в спеціальній школі для сліпих (слабозорих) дітей є те, що він має чітко визначену корекційно-компенсаторну спрямованість. Корекційний вплив допомагає перебороти недоліки психічного розвитку, пов’язані із зоровим дефектом (недоліки відчуття, сприймання, уявлень, мислення, пам’яті, мовлення, уяви та ін.), а також недоліки фізичного розвитку (орієнтування в просторі, постави, моторики, координації рухів та ін.).

Зміст педагогічної корекції має бути пов’язаним зі змістом загальноосвітніх дисциплін. Кожен навчальний предмет містить певний корекційний матеріал, який тифлопедагогу необхідно виділити. Необхідно проаналізувати тему кожного заняття та визначити, які види корекційної роботи можна методично пов’язати з програмним матеріалом, виділеним для засвоєння учнями на певний урок. Корекційно-компенсаторна спрямованість процесу навчання реалізується також на позакласних заняттях, групових виховних заходах.

Спеціальні корекційні заняття (ЛФК, соціально-побутове орієнтування, просторове орієнтування, розвиток мовлення, ритміка) зорієнтовані на певний дефект та конкретне функціональне порушення.

Корекційні заняття в сім’ї повинні проводитися силами батьків. Удома мають закріплюватись знання та вміння, які були набуті в школі. Тому спеціальна школа повинна проводити широку роз’яснювальну та консультативну роботу серед батьків стосовно педагогічної корекції їх дітей.

Силами самих дітей повинна здійснюватись самокорекція. Знання, уміння та навички, що були отримані на шкільних заняттях, закріплюються дітьми під час самостійної пізнавальної, трудової, ігрової та інших видів діяльності. Педагоги спостерігають та контролюють процес самокорекції, сприяють його удосконаленню.

2. Особливості реалізації основних методів навчання в тифлопедагогіці

Словесні методи. До усного викладу вчителем навчального матеріалу дітям з вадами зору висуваються наступні вимоги:

- винятково емоційний характер мовлення, особиста зацікавленість предметом, що дозволяє пробудити почуттєвий компонент діяльності дітей;

- знижений темп мовлення;

- обов’язкова попередня підготовка дітей до сприймання матеріалу (ознайомлення з предметами, про які буде йти мова, або їх зображеннями);

- поєднання усного викладу з демонстрацією наочності, уточненням уявлень про предмети, явища, просторові відносини;

- текст викладу учитель має вивчити напам’ять.

Перед читанням у школах для дітей з вадами зору проводяться більш тривалі, ніж у масовій школі, бесіди, які готують учнів до сприйняття матеріалу. З метою уточнення зорових та просторових уявлень проводиться демонстрація предметів або зображень, що ілюструють текст, пояснюється значення важливих для розуміння його змісту слів.

У 1 та 2 класах перше читання проводиться вчителем. Може використовуватись звукозапис. Після читання ставляться запитання, які дозволяють з’ясувати розуміння дітьми основного змісту тексту. У 2 класі текст може першим читати кращий учень. З 3 класу тексти читаються учнями без попереднього прослуховування. Учні читають текст по частинах, які містять логічно завершену думку. Одна дитина читає вголос, інші мовчки. Під час читання пояснюються незрозумілі слова та вирази, але пояснення повинні бути короткими, щоб не відволікатися від тексту. Після читання тексту по частинах проводиться бесіда за його змістом. При цьому перевіряється розуміння прочитаного, визначається ставлення до нього. Для розвитку вміння мотивувати власну думку, орієнтуватись в тексті проводять вибіркове читання.

Засвоєнню змісту прочитаного сприяє складання усних та письмових планів. Складання планів особливо важливе для дітей з вадами зору, оскільки їм важко багаторазово перечитувати матеріал з метою запам’ятовування.

З метою охорони зору в школярів розвивають здатність ефективно сприймати текстовий матеріал на слух. Цьому сприяє слухання читання вчителів і вихователів, використання звукозаписів на уроках та в позаурочний час.

Практичні методинавчання сприяють формуванню у дітей з вадами зору цілісних і змістовних уявлень про предмети, процеси та явища, попередженню формалізму в засвоєнні знань. При використання практичних методів доля самостійної пошукової діяльності сліпих і слабозорих учнів збільшується, змінюється функція вчителя (зменшується обсяг пояснень, збільшується обсяг контролю та допомоги учням).

Для дітей з вадами зору великого значення набувають усні вправи, які дозволяють формувати певні навички без навантаження на зір. Виконання письмових вправ є для слабозорих дітей складним, хоча й необхідним завданням.

Через утруднення просторового орієнтування на проведення лабораторних і практичних робіт дітям з вадами зору виділяється більше часу. Пояснення перед проведенням роботи повинні забезпечити чітке розуміння учнями її мети, завдань та порядку виконання. При необхідності для пояснення використовують додаткову наочність. У деяких випадках вся робота виконується під керівництвом вчителя. Для сліпих учнів, яким лабораторна або практична робота може бути недоступною, її можна замінити на ознайомлення з відповідним матеріалом за допомогою рельєфних малюнків, креслень, моделей.

Особливу увагу при проведенні лабораторних та практичних робіт з дітьми з вадами зору слід приділяти дотриманню вимог техніки безпеки.

Наочні методи. Необхідною умовою проведення уроку в школі для дітей з вадами зору є використання наочності. Наочність може слугувати джерелом інформації, допоміжним засобом для ілюстрації висловленої думки та її конкретизації, для доведення якогось положення. Однією з важливих умов при використанні наочності є забезпечення єдності її сприймання, активного мислення та мовлення, що дозволяє наповнити слова конкретним змістом, пов’язати мисленнєве та почуттєве пізнання.

Слід пам’ятати, що діти зі зниженим зором самостійно не виправляють помилок, допущених у процесі сприймання. Тому процесом сприймання потрібно керувати. Також збільшують час на розглядання наочності порівняно з дітьми з нормальним зором.

Різновиди наочних посібників та дидактичних матеріалів:

1. Натуральні наочні посібники – натуральні предмети повинні бути зручними для зорового та дотикового обстеження, яскраво розфарбованими, традиційної, легкої для впізнавання форми. Основні деталі повинні бути чітко вираженими та виділеними кольором.

2. Зображувальні наочні посібники – малюнки, ілюстрації, фотоматеріали, слайди. При доборі зображень враховують гостроту центрального зору:

гострота зору мінімальний розмір деталі об’єкта

0,01-0,03 25 мм

0,04-0,08 15 мм

0,09-0,2 3 мм

3. Графічні наочні посібники – креслення, схеми, діаграми, плани, таблиці. Вони мають бути виконані чіткими лініями, з мінімальною кількістю деталей. Умовні позначення повинні бути простими і точними, необхідно дотримуватись єдиної системи умовних позначень у різних графічних посібниках.

4. Об’ємні наочні посібники – геометричні тіла, макети, муляжі, опудала та ін. У цих посібниках мають бути точно передані характерні ознаки предметів, пропорції та співвідношення частин.

5. Рельєфні наочні посібники – рельєфно-крапкові та барельєфні предметні та сюжетні зображення, схеми, плани та ін. Розраховані на дітей з глибокою зоровою патологією, на слабозорих дітей з прогресуючими вадами зору.

6. Словесний дидактичний матеріал – роздаткові індивідуальні картки з завданнями, вправами, прикладами, задачами, які подані в збільшеному вигляді з метою зменшення зорового навантаження. Картки виконуються чітким, друкованим великим шрифтом (розмір літер – 4,5-5 мм), відстань між рядками – 1 см.

Слабозорі учні в навчанні широко користуються системою наочних опор і умовних позначень: готовими формулами, схемами і малюнками, кресленнями, математичною, фізичною та хімічною символікою. У старших учнів безпосередньо чуттєві форми пізнання звужуються за рахунок розвитку мисленнєвих операцій: логічної інтерпретації фактів, аналізу і синтезу, порівняння, систематизації, розвитку прийомів абстрагування і мисленнєвої конкретизації суджень.

Використання методу демонстрації має значні обмеження внаслідок порушення зорової функції. Учні з вадами зору часто не вміють самостійно ознайомлюватись з предметами, явищами та їх зображеннями. Їм доводиться демонструвати такі предмети і явища, з якими учні з нормальним зором були добре знайомі ще до школи.

Найкращим засобом наочності є натуральні предмети. Їх використання забезпечує утворення чітких, повних і стійких уявлень. Натуральні предмети використовуються на предметних уроках, корекційних заняттях, під час екскурсій, цільових прогулянок. Необхідно спиратись на продуманий перелік того, що в порядку зростання складності необхідно показати слабозорим учням. Робота з формування конкретних уявлень про предмети і явища потребує співпраці всіх спеціалістів, які працюють з дитиною, та батьків.

Якщо безпосереднє обстеження предмета неможливе, то можна використовувати вивчення за аналогією: демонструється подібний предмет, риси схожості та відмінності підкреслюються словесно.

У зображеннях дітям демонструється те, що має дуже великі або дуже малі розміри, крихке, рухоме, змінне і т. д. Іноді зображення більш зручні та зрозумілі для дітей з вадами зору, ніж натуральні об’єкти. Для забезпечення розуміння особливостей будови та функціонування об’єктів можуть використовуватись їх моделі.

Перед демонстрацією наочності педагог повинен сформулювати завдання роботи, дати дітям правильну установку, повідомити, на що треба звернути увагу. Демонстрування починають, як правило, з показу цілого об’єкта, а потім пред’являють його окремі елементи. Частини об’єкту можна закривати або видаляти.

Показ наочності супроводжується поясненнями вчителя. Після обстеження предмету учень повинен розповісти про нього, показати його частини, відповісти на запитання, які були поставлені перед демонстрацією.

Слабозорих учнів знайомлять не лише з формою та розміром предметів, але й з їх властивостями. Їх увагу звертають не лише на зовнішні, але й на внутрішні особливості предметів.

Значного ефекту в навчанні можна досягти за рахунок сполучення різних видів наочних посібників, що ілюструють один і той же матеріал.

Труднощі, які можуть виникнути при використанні наочності долаються шляхом аналізу ілюстрацій (за допомогою додаткових питань, порівняння з іншими ілюстраціями подібної тематики, порівняння компонентів однієї ілюстрації) та індивідуалізації завдання (учням пропонують картки з питаннями, які спонукають їх звернути увагу на форму, колір, контрастність, деталі, просторові відношення, величину зображених предметів та ін.).

Врахування зорових можливостей дітей у навчальному процесі

Гігієнічні вимоги до уроку.Для попередження втомлюваності очей необхідно створювати відповідні гігієнічні умови:

- дотримання нормативів освітлення в класі;

- використання спеціальних підручників та роздаткового матеріалу зі збільшеним шрифтом, спеціальних зошитів;

- використання оптичних засобів корекції;

- дотримання режиму зорового навантаження.

Штучне освітлення приміщень, в яких займаються діти з вадами зору, має бути від 500 до 1500 люкс. При недостатній освітленості приміщення різко знижуються зорові можливості учнів, зменшується працездатність, зростають труднощі у виконанні завдань.

Класна дошка повинна бути мати обладнання для додаткового підсвічування.

Для попередження порушень постави необхідно слідкувати за тим, щоб діти на уроці зберігали правильну позу. Оскільки рекомендована відстань від очей до книги може бути невеликою, парти повинні бути обладнані підставками для книг.

Безперервне зорове навантаження слабозорих дітей на близькій відстані під час навчальної діяльності повинно складати не більше 10 хв. для учнів підготовчого і I—III класів і не більше 15 хв. для учнів середніх і старших класів. Рекомендується влаштовувати короткочасні перерви, під час перерви походити по класній кімнаті, зробити декілька фізичних вправ, для перемикання зору дивитися удалину. Діти із залишковим зором, що навчаються за системою Брайля, можуть виконувати безперервну зорову роботу протягом 5 хв. 1-2 рази за урок.

Чітка організація зорової роботи особливо необхідна на уроках мови та математики, що передбачають виконання значної кількості тренувальних вправ. Вчитель повинен добре знати, який обсяг письмового завдання треба дати тому чи іншому учню, вміти ефективно поєднувати індивідуальну та фронтальну форми роботи.

Окрім зорового, слід дозувати й інтелектуальне навантаження, оскільки у слабозорих учнів розумове стомленні настає раніше і може спровокувати зорове. Так, напружене безперервне інтелектуальне навантаження в середніх і старших класах не повинно перевищувати 30 хвилин.

Вимоги до записів на дошці:

- писати тільки на чистій дошці;

- чіткий почерк і якісна крейда;

- використання кольорової крейди узгоджується з учнями;

- писати великими літерами.

Вимоги до наочності. Покращенню зорового сприйняття сприяє використання спеціальної наочності (більшої за розміром фронтальної і диференційованої індивідуальної); використання фонів, поліпшуючих зорове сприйняття при демонстрації об'єктів; переважання в посібниках червоного, оранжевого, жовтого, зеленого кольорів, які сприяють розгальмуванню сприймаючого апарату ока; використання підставок, що дозволяють розглядати об'єкт у вертикальному положенні.

Оптимальний розмір індивідуальної наочності для слабозорих дітей становить приблизно 9х12 см, це дозволяє побачити її цілісно навіть при обмеженнях поля зору.

На одному занятті можуть використовуватись кілька однакових об'єктів для точнішого їх сприйняття, наприклад, 2-3 однакові картини. Слід якомога ближче розміщувати дітей по відношенню до даного об'єкту, використовувати індивідуальну наочність перед дітьми з низькою гостротою зору на «вертикалі».

Дітям дозволяється не вставати при відповіді, підходити до об'єкту в процесі заняття. Крім того, зразок можна показувати не тільки з дошки, але і по підгрупах або індивідуально.

Працюючи з дітьми з порушеним зором, слід частіше використовувати указки для дослідження об'єкту в повному об'ємі (обводять його контур, частину), на заняттях з рідної мови використовувати додатковий матеріал: контур, силует, малюнок, іграшки, індивідуальні картинки для слабозорих дітей.

При знайомстві з об'єктом рекомендується знижувати темп ведення заняття, оскільки дітям з порушенням зору потрібне триваліший, ніж дітям з нормальним зором, час для зорового сприйняття, осмислення завдання, повторного розгляду.

Демонструючи на заняттях наочний матеріал, необхідно враховувати не тільки його доступність віку, але і доцільність роботи з ним в даний момент. При цьому можна зменшити складність матеріалу, якщо діти його не засвоюють. Матеріал повинен бути великий, добре видимий за кольором, контуром, силуетом, повинен відповідати природним розмірам, тобто машина повинна бути менше будинка, помідор – менше качана капусти і т.п На дошці слід розміщувати предмети розміром від 10 до 15 см в кількості не більше 8-10 шт., а об'єктів розміром 20-25 см - від 3 до 5 шт. одночасно. Розміщувати об'єкти на дошці потрібно так, щоб вони не зливалися в одну лінію, пляму, а добре відділялися один від одного.

Зразки для показу на заняттях з образотворчої діяльності повинні бути в 2-2,5 рази більше дитячих робіт, дрібні деталі показуються додатково в крупному розмірі. Для слабозорих дітей аркуші для малювання використовують в 2 рази меншого розміру (1/2 альбомного аркуша). Для малювання можна застосовувати як загальну, так і індивідуальну натуру, а також додаткову для 3-4 дітей, що найгірше бачать.

Адаптація наочності для слабозорих дітей включає:

- підсилення контрастності, наведення контурів;

- зменшення кількості неістотних деталей;