ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ТИФЛОПЕДАГОГІКИ ТА ТИФЛОПСИХОЛОГІЇ 3 страница

Вібраційні відчуття.Користуючись вібраційною чутливістю, сліпі сприймають коливання вібруючих предметів за допомогою сприймаючих шкірних рецепторів пальців рук. Вібрації з частотою 2-10 разів в секунду добре сприймаються тільки шкірою.

Часто сліпі використовують вібраційні відчуття при виробничій праці. Так, при різних неполадках верстата вони сприймають вібрацію оброблюваної деталі, інструменту, окремих частин верстата. У сліпих з нормальним слухом вібраційні відчуття не виступають на перший план, особливу роль ці відчуття грають у сліпоглухонімих.

Статичні відчуття.Статичні відчуття відображають поло­ження тіла людини в просторі. Рецептори статичної чутливості розташовані у вестибулярному апараті внутрішнього вуха. Ста­тичні відчуття потрібні людині для урівноваження положення тіла в просторі та для нормальної просторової орієнтації.

При тотальній сліпоті роль вестибулярного апарату значно зростає у зв'язку з необхідністю збереження рівноваги без кон­тролю зору. Тому вестибулярний апарат при сліпоті відіграє компенсаторну роль і добре розвивається.

Кінестетичні відчуття.Кінестетичні відчуття – це відчуття руху і поло­ження окремих частин тіла. Кінестетичні відчуття викликаються збудженнями, що над­ходять від пропріоцепторів, розташованих у суглобах, зв'язках, м'язах. Завдяки кінестетичним відчуттям людина із закрити­ми очима може визначити положення і рух своїх кінцівок. Кінестетичні відчуття виникають у мозку від сигналів із робочих рухових органів і відображають швидкість і точність пересу­вання тіла в просторі, трудових рухів, роботи мовного апарату.

Кінестетичні відчуття перебувають у тісному взаємозв'язку із зором. З одного боку, зорова оцінка відстані виробляється під контролем кінестетичних відчуттів, з іншого — зорово-ру­хові координації, які виробляються у людини з досвідом, на практиці відіграють суттєву роль у її рухах, що виконуються під контролем зору. В поєднанні із зором та дотиком кінестетичні відчуття суттєво впливають на вироблення у людини просторових сприймань і уявлень.

І.М.Сєченов показав, що просторове бачення, окомір, здій­снюється, по-перше, за допомогою пропріоцепторів очних м'я­зів, по-друге, шляхом багаторазового поєднання оцінки відста­ней очима та руками або ногами. На думку І.М. Сєченова, м'яз є аналізатором не лише простору, а й часу: "Близькість, да­лекість і висота предметів, шляхи та швидкість рухів — усе це продукти м'язового відчуття. З'являючись у періодичних ру­хах, те саме м'язове відчуття стає вимірювачем або дрібним аналізатором простору і часу".

Руховий аналізатор відіграє провідну роль уже на перших етапах життя людини. Але якщо у людини з нормальним зо­ром усі дії і рухи контролюються зором, тобто кінестетичними відчуттями від зорового аналізатора, то при патології зору цей контроль порушується або взагалі неможливий, і компенсація відбувається за рахунок інтенсивної, більш точної, диферен­ційованої роботи кінестетичних відчуттів від рухового аналіза­тора шляхом пізнання навколишнього світу та цілеспрямова­ної діяльності (оволодіння предметним світом, при виконанні фізичних вправ, грі на музичних інструментах, в'язанні тощо).

Без кінестетичних відчуттів неможливе підтримання верти­кального положення тіла, виконання складноскоординованих рухів. Людина з порушенням кінестетики може здійснювати рухи лише при зоровому контролі. Кінестетичні відчуття спіль­но з шкірними не лише забезпечують контроль за виконанням рухових завдань, а й дають можливість пізнавати властивості предметів (твердість, пружність, шорсткість та ін.).

Порушення зору, що настали в ранньому віці, сильно впли­вають на розвиток кінестетичних відчуттів, які у своєму розвитку не досягають рівня норми. Порушення зору, що настали в до­рослому віці, вже в перші дні, як наслідок, викликають порушення кінестетичних відчуттів. Людина на певний час втрачає здатність уявляти свої частини тіла та їх рухи у просторі. Іноді спостерігаються вищі, порівняно з нормою, пороги м'язово-суглобової чутливості, що пояснюється тим, що при сліпоті ру­ховий аналізатор розвивається без зорового впливу на нього і вимушений працювати більш витончено зі збільшенням част­ки цих відчуттів.

І.М. Сєченов пов'язував виникнення лінійних мір із розмі­рів та рухів частин людського тіла. Так, це простежується у найменуваннях старих лінійних мір - лікоть, п'ядь, чверть.

За даними М.І. Зємцової, незряча людина часто використо­вує як вимірювачі довжину руки, розмір кисті, крок. А м'язо­во-суглобові відчуття, що виникають під час ходіння, є для слі­пих найсуттєвішими показниками відстані.

Кінестетичні відчуття при порушеннях зору лежать в основі сприймання форм та розмірів предметів. Людина під час спри­ймання аналізує ступінь м'язової напруги, взаєморозташування рук або пальців руки, її рухи.

У тифлопсихології проводились порівняльні вимірювання зон точності рухів зрячих і сліпих, під час яких з'ясувалося, що зона точних рухів рук зрячих є у межах радіуса 35 см, у незрячих – 60 см.

Сприйняття оточуючого світу на основі взаємодії дотикового та рухового аналізаторів.При сприйнятті на дотик оточуючих предметів відбувається постійна взаємодія тактильного та кінестетичного аналізаторів, що дозволяє сліпому поєднати відчуття якості поверхні предметів з їх просторовими характеристиками.

Розрізняють три види (форми) дотикового сприйняття: пасивне, активне (гаптика) і опосередковане (інструментальне).

Пасивна форма дотику спостерігається при поєднанні різних видів шкірної чутливості в умовах відносного спокою рецепторної поверхні і дотичного з нею предмету. В результаті зіткнення виникають відчуття, що відображають в сприйнятті низку фізичних, просторових і тимчасових властивостей і відносин предметів. Пасивний дотик не відображає повної сукупності ознак предметів і не відтворює цілісний образ.

Активний дотик (гаптика) формується в результаті активного обмацування об'єктів. В основі активного дотику лежить спільна діяльність шкірно-м'язового і рухового аналізаторів. В процесі рухів рук відбувається вичленовування контурів і форм предметів. Активний дотик спільно із залишковим зором у частковозорих дітей є основним способом віддзеркалення просторових ознак і властивостей наочного миру. Він складає основу чуттєвого пізнання незрячих і є основним в навчальній і трудовій діяльності.

Опосередкований (інструментальний) дотик - це така форма дотикового сприйняття, при якій обмацування об'єкту відбувається за допомогою інструменту або знаряддя, наприклад обмацування шляху тростиною, читання рельєфно-точкового шрифту за допомогою грифеля, дотикове сприйняття через підошви взуття рельєфу шляху. Опосередковане сприйняття може мати місце переважно в умовах, коли предмети важкодоступні для прямого обмацування.

Розрізняють також одноручне (мономануальне) і дворучне (бімануальне) дотикове сприйняття. При будь-якому способі сприйняття виникає образ, адекватний дотиковому обмацуванню предмету. При дотику складних об'єктів однією рукою спостерігається нестійкість сигналів, порушується пропорційність співвідношення частин об'єкту і відношень між об'єктами, знижується швидкість сприйняття в порівнянні з дворучним дотиком.

Дотикове обстеження має три основні фази:

1) орієнтувальна фаза – рухи визначають положення об'єкту в дотиковому полі;

2) фаза обмацування об'єкту, при якій відбувається аналіз деталей контурі;

3) фаза обмацування об'єкту, під час якої синтезуються дотикові сигнали і формується цілісний просторовий образ.

Проілюструємо це на прикладі сприйняття сліпими рельєфних зображень. Аналіз рухів, здійснюваних пальцями рук при сприйнятті рельєфних зображень, показує, що є декілька видів рухів. Перші з них спрямовані на орієнтування в зоні робочого місця і знаходження зображення на аркуші паперу. Ці рухи характеризуються великою швидкістю. Вони, як правило, безперервні. Обидві руки рухаються синхронно і симетрично, то зближуючись, то віддаляючись одна від одної. Пальці рук легко ковзають по робочому аркушу і полю малюнка. Тактильна інформація, що отримується в цей час, мінімальна, фрагментарна і складається з даних, що характеризують робоче місце і знаходження аркуша паперу із зображенням. Закінчуються ці рухи встановленням контакту рук із зображенням. Подальші рухи пальців рук сканують зображення, його форму, розмір, пропорційні відносини, тобто ті початкові дані, на основі яких формується відповідне уявлення.

У ряді випадків незрячі для сприйняття особливо дрібних деталей використовують ротовий дотик, наприклад для втягання нитки у вушко голки, визначення товщини нитки і т. д.

У сліпого в процесі руху руки виникають образи предметів, які постійно співставляються з наявним предметом і уточнюються. Характер цих образів у сліпонароджених і осліплих в зрілому віці різний. У перших виникають дотиково-рухові уявлення, у других - зорово-рухові, зорово-слухові і т. д. Проте для кінцевого результату в пізнавальному процесі це не має істотного значення. Користуючись різними способами, і ті й інші безпосередньо відображають в мозку за допомогою відчуттів властивості матеріальної об'єктивно існуючої дійсності, що впливає на сприймаючі відділи аналізаторів.

Взаємодія аналізаторів дозволяє сліпим більш успішно орієнтуватись у просторі. Так, шкірні відчуття сигналізують про контакт з навколишніми предметами. За допомогою шкірних покривів обличчя сліпі розрізняють незначні зміни тиску повітря при наближенні до предметів. Це допомагає деяким з них сприймати перешкоду на відстані. Стикаючись ногами з ґрунтом при ходьбі, сліпі за допомогою чутливості ніг розрізняють характер ґрунту, щонайменші нерівності, які можуть мати для них сигналізуюче значення в орієнтуванні в знайомій місцевості. За допомогою ніг сліпі розрізняють бічну лінію тротуару, люки, нахили, підйоми, спуски і т. д. При цьому завжди беруться до уваги також сигнали слухового та інших аналізаторів. За звуками, шкірними та м'язовими сигналами сліпі судять про характер поверхні під ногами: дерев'яна, асфальтова, ґрунтова.

Дотикове сприйняття рельєфного крапкового шрифту.У сліпих велику роль у формуванні дотикових розрізнень має навчання їх читанню і письму по рельєфній системі.

Рельєфний крапковий шрифт заснований на просторовому угрупуванні крапок. Кожна літера складається з декількох рельєфних крапок, розташованих в межах трьох горизонтальних рядів до двох крапок в кожному. Загальний розмір літери рівний 5-6 мм в довжину, 2-3 мм завширшки, висота рельєфу крапки - 0,5 мм, діаметр крапки - 1 мм, відстань між крапками в межах букви - 1-2 мм, відстань між буквами - 2-3 мм. Величина літери дозволяє долонною поверхнею кінчика пальця одночасно шляхом торкання схоплювати відразу цілу літеру як просторове угрупування крапок.

Процес дотикового читання здійснюється за допомогою співдружних рухів вказівних пальців лівої і правої руки. Пальці руки є вельми зручними органами для дотикового читання. Велика рухливість і разом з тим тонко диференційована спільна їх діяльність, зосередження сприймаючих периферичних закінчень шкірного аналізатора на невеликій поверхні пальців – все це дозволяє здійснювати складні аналітико-синтетичні процеси при дотиковому читанні рельєфного шрифту.

Існує багато різних способів дотикового читання. У звичайних умовах читання більшістю сліпих здійснюється двома руками. Характер цієї співдружності і розподілу праці між пальцями лівої і правої руки у різних осіб неоднаковий. Зазвичай права рука при читанні йде попереду уздовж рядка. Рухи вказівного пальця правої руки є як би пошуковими. Вони необхідні для попереднього розрізнення цілісного просторового угрупування крапок, літер і цілих слів. Ці рухи зв'язують в одну цілісну групу попередні і подальші літери, встановлюючи просторові відносини між ними в слові. За допомогою рухів вказівного пальця правої руки здійснюється перехід від однієї літери до іншої. При цьому визначається просторове розміщення крапок в сприйманій літері по двох вертикальних рядах, що дозволяє читачеві швидко членувати і синтезувати крапкові поєднання літер в слова і речення.

За рухом правої руки слідує рух лівої. Проводячи вказівним пальцем прямолінійні дрібні рухи в перпендикулярному напрямі до рядка і злегка натискаючи на рельєф, читач вичленовує окремі точкові поєднання в межах літери по горизонтальних рядах і об'єднує їх в цілісний образ. Дрібні рухи вказівного пальця лівої руки необхідні для того, щоб різноманітити тактильні відчуття, звіряти і уточнювати враження слідів, що виникають при цьому.

При читанні одним пальцем (зазвичай правої руки), послідовно одна за одною виконуються ті ж операції. Швидкість читання при цьому знижена.

Крім описаного, найбільш часто вживаного способу дотикового читання вказівними пальцями лівої і правої руки існують й інші способи. Так, деякі сліпі читають вказівним і середнім пальцем однієї лівої або однієї правої руки. Є сліпі, які читають одним вказівним пальцем лівої або правої руки. Якщо виникає необхідність, сліпі научаються читати будь-яким пальцем лівої або правої руки, а при ампутації рук навіть можуть навчитися читати пальцями ніг.

Пороги тактильних відчуттів залежать від цілого ряду різних умов. Величезне значення мають розмір і форма механічного подразника. Сліпі найефективніше сприймають рельєфні крапки, що мають конусно-сферичну форму. Такі крапки чинять тиск на дуже малу ділянку шкіри; найбільша деформація шкіри виходить саме в тому самому місці, де прикладається подразник, унаслідок чого відчуття виходять найбільш виразні.

Якщо рельєфна крапка має форму сплюснутого циліндра, то тиск чиниться на порівняно велику ділянку шкіри і тому виникає розпливчате враження. Таке ж враження виходить при сплюснутій кульовій формі крапок. Сліпим важко читати рельєфний шрифт в старих книгах, вживаних багато разів, оскільки крапки деформовані і сприйняття їх утруднено.

При дотиковому сприйнятті контурних зображень має істотне значення висота і товщина рельєфних ліній. Лінії меншого діаметру (0,1-0,5 мм) сприймаються краще. Велике значення має при дотиковому сприйнятті тривалість механічного подразнення і характер його дії (переривчастий або безперервний). Переривчаста дія подразника сприймається більш успішно, чим безперервна.

Сліпі, як правило, при дотиковому розрізненні удаються до активних рухів пальців, щоб переривати і різноманітити відчуття. З цим зв'язаний також той факт, що вони краще сприймають лінії в кресленні, позначені крапковим пунктиром, ніж суцільні лінії. Крапковий шрифт сліпими читається успішніше, ніж лінійний. Проте в складних кресленнях і схемах, де є багато різних ліній, що перетинаються, і різних рельєфних позначень краще сприймається суцільний лінійний контур, ніж крапковий або лінійно-пунктирний.

Помітно міняються пороги шкірних відчуттів залежно від температурних змін. Тепло сприяє зниженню, холод – підвищенню порогів. Сліпим в холодному приміщенні важко читати рельєфний шрифт у зв'язку з ослабленням здатності шкіри до дотикових розрізнень. Пороги можуть змінюватися також залежно від втоми. Наявні дослідження вказують на те, що пороги підвищуються під впливом фізичної роботи і тривалої дії подразників.

2. Компенсаторне значення мовлення

Зорові, дотикові, рухові, слухові та інші відчуття є аналогічними і частково взаємозамінними, оскільки відображають властивості і якості предметів і явищ об'єктивного матеріального світу. При цьому найбільш істотні сторони реальної об'єктивної дійсності: часові і просторові відносини і зв'язки між предметами, - відбиваються в абстрактному мисленні, в слові.

Це розкриває величезні резервні можливості центральної нервової системи навіть при виключенні зору. Людина, що не має зору, використовує різноманітні «запасні засоби» в нервовій діяльності для сприйняття навколишнього світу і соціального спілкування з людьми.

Значне обмеження аферентації у сліпих компенсується використанням з допомогою слова різноманітних системних зв'язків слідів, що склалися протягом життя. Осліплі під впливом слова відтворюють численні складні зорово-дотиково-рухово-нюхові зв'язки, що сформувалися у них з раннього дитинства.

Користуючись в розумових процесах словом, вони можуть набувати нових понять, базуючись на використанні власного індивідуального досвіду, а також через слово використовують досвід зрячих людей. Багато явищ природи зорового характеру вони пізнають, користуючись словесними поясненнями зрячих людей і опосередкованим сприйняттям ряду непрямих ознак. Щоб зрозуміти суть речей, не обов'язково безпосередньо сприймати всіх властивості й ознаки предметів, досить сприйняти лише деякі з них.

Компенсаторне значення мовлення і його функцій у сліпих і слабозорих дітей реалізується у сфері чуттєвого пізнання, на яку через навчання і виховання впливають батьки, вихователі, вчителі і лікарі. Слово корегує ознаки і властивості предметів, уточнює значення в ході засвоєння понять.

Компенсаторна функція мовлення сприяє спілкуванню сліпих і слабозорих, їх орієнтуванню в колективі, формуванню з них особистостей, готує до трудової і суспільної діяльності.

В той же час діти з вадами зору внаслідок недорозвитку мовлення нерідко заучують правила без розуміння їх сенсу, засвоюють знання формально. Слабкий розвиток мовлення учнів утруднює осмислення навчального матеріалу, веде до механічного його запам'ятовування, що у свою чергу позбавляє дітей можливості застосовувати отримані знання в навчальній, ігровій і трудовій діяльності.

3. Особливості компенсації вад зору в дитячому віці

Компенсаторні процеси у дітей з вадами зору проходять дещо інакше, ніж у дорослих, тому що в дитячому віці функції центральної нер­вової системи перебувають у стані формування, утворюються функціональні системи, розвиваються нові способи дій і спосо­би засвоєння соціального досвіду, формуються здібності й осо­бистість дитини в цілому. Величезні можливості компенсації у дитини базуються на кіркових замикаючих механізмах, за допомогою яких при спиранні на зоровий, шкіряний, слуховий, руховий та інші збережені аналізатори утворюються складні слухо-рухово-тактильні функціональні системи зв'язків. Ці системи є фізіологічною основою розвитку вищих форм пізнавальної діяльності: аналізуючого спостере­ження, мислення, мови, відтворюючої уяви, логічної пам'яті, довільної уяви, які відіграють основну роль у процесах ком­пенсації.

Під впливом навчання і виховання у дітей з порушеним зо­ром виникають нові психічні властивості, які сприяють при­скоренню темпів їх розвитку, формуються нові способи ово­лодіння знаннями і вміннями, що, у свою чергу, справляє вплив на покращання діяльності зорової системи. Так, при слабозорості осмислене сприймання сприяє покращанню біно­кулярного зору. Підвищення гостроти зору за допомогою за­собів оптичної і педагогічної корекції покращує просторовий зір, діяльність окорухових функцій. У результаті покращується поле огляду предметів, динамічне сприймання, що сприяє підвищенню спостережливості й орієнтації в просторі. Систем­ний розвиток зорових функцій забезпечує формування пов­ноцінних зорових образів і є важливою умовою збагачення просторових уявлень, розвитку спостережливості, наочного мислення. Накопичення зорового досвіду, у свою чергу, сприяє удосконаленню прийомів сприймання навколишньої дійсності і є важливою умовою засвоєння знань учнями з порушеннями зору.

Компенсація порушених функцій і поновлення недорозви­нених функцій у різних дітей протікають неоднаково. Це зале­жить від багатьох умов, від структури і складу порушених функцій, від клінічних форм порушення зору, а також від за­собів корекції зору, які використовуються, режиму зорового навантаження та ін. Дослідження процесів компенсації сліпо­ти в дитячому віці, проведені М.І.Земцовою та Л.І.Солнцевою, показали, що компенсація в процесі життя проходить ряд стадій, які відрізняються за своєю структурою, ієрархічним виділенням на кожній стадії психічних утворень, що забезпе­чують сліпій дитині просування в розвитку.

Перехід від однієї стадії до іншої обумовлюється виникнен­ням та зміною провідної діяльності і значною мірою залежить від рівня пізнавальних процесів і психічних властивостей, які дають змогу здійснювати цю діяльність, від того, який нега­тивний вплив справляє зоровий дефект на їх розвиток і на­скільки вони віддалені від первинного дефекту.

Л.І. Солнцева визначила чотири стадії компенсації сліпо­ти у дошкільному віці.

На першій стадії компенсації сліпоти в дошкільному віці розвиваються комплексні рухово-кінестетичні сприймання, дотик, слух, утворюються глобальні міжфункціональні і внутрішньофункціональні зв'язки в процесі здійснення спілкуван­ня і предметної діяльності.

На другій стадії компенсації включається мовлення як функція спілкування і керування предметною діяльністю. Це дає змогу наслідувати дорослих у відтворенні мовного матеріалу, музич­ного ритму, використовувати наслідування в мануальній ді­яльності та відтворенні рухів за словесною інструкцією дорос­лого і разом із дорослим під кінестетичним контролем.

Третя стадія компенсації пов'язана з розвитком і виник­ненням образів уявлень, укріпленням їх зв'язків з предметним світом, можливістю уявляти предмети, коли їх нема, оперува­ти образами в удаваній ситуації. Це створює передумови для виникнення творчої гри як умови активізації розвитку сліпої дитини.

Четверта стадія характеризується активним включен­ням мовлення, пам'яті, мислення як у наочно-практичній, так і в наочно-образній і понятійній формах у сенсорне відображення сліпою дитиною зовнішнього світу.

Знання умов і шляхів компенсації, поновлення неповноцін­них функцій зору у сліпих та слабозорих дітей допомагає тиф­лопедагогу намітити перспективи формування розумових і фі­зичних здібностей, застосувати найефективніші шляхи і засоби індивідуального підходу.

Компенсаторна перебудова може виникати автоматично. Це відбувається лише при легких ушкодженнях, наприклад, за незначної слабозорості. За такої компенсації не утворюються нові шляхи і зв'язки для відновлення і заміщення порушених функцій, не потрібна спеціальна система навчання і виховання для поновлення порушених функцій. При значніших ушко­дженнях органа зору компенсація розвивається поступово і потребує цілеспрямованого управління процесами компенса­торного розвитку.

Компенсація залежить від низки умов. До них належать склад і структура порушеної функції зору індивідуальні особ­ливості вищої нервової діяльності, вік, у якому виникло ушко­дження, рівень фізичного та психічного розвитку, ступінь важкості порушення та термін, що минув від порушення зору, реакція особистості на сліпоту, її вольова установка, наявність додаткових порушень та певні соціальні умови (освіта, зміст і умови діяльності, збереження соціальних ролей, міцність со­ціальних позицій та ін.).

Розвиток компенсаторних процесів у слабозорих дітей відбувається своєрідно, оскільки для них зір залишається основним джерелом відомостей про оточуючий світ. Процес адаптації дітей з патологією зору до умов існування в навколишній дійсності залежить від того, як у них формуються певні знання, навички і вміння, що дозволяють адекватно діяти і пристосовуватися, виходячи зі своїх можливостей.

Експериментальні дослідження показали, що слабозорі діти при обстеженні і розпізнанні предметів, їх властивостей і якостей звичайно не використовують повною мірою збережені аналізатори внаслідок того, що ці аналізатори недостатньо розвинені і вимагають спеціальної розробки. Приклад: на питання: «Як знайти свого друга в кімнаті?», слабозора дитина відповідає: «Треба йти, а коли близько підійдеш, там, де сидять, можна побачити». «А чи можна по-іншому, швидше знайти?» Відповідь: «Ні, не можна. Я ж не бачу». Питання: «А по голосу можна знайти?» Відповідь: «Ой, я не знаю. Давайте спробуємо».

При обговоренні способів вивчення незнайомого предмету слабозорі дошкільники, як правило, називали два способи обстеження (за рахунок зору і дотику - 50 %): «Подивлюся добре, помацаю». В ряді випадків (30 %) називали один спосіб - або обмацування, або розглядання. У 30 % випадків спостерігалася полісенсорна орієнтація за рахунок розглядання, обмацування, проби на язик, обнюхування. Декілька дітей назвали слух, як засіб пізнання: «Можна послухати, як звучить». Характерною особливістю були відповіді, в яких діти як засіб пізнання сприймали дорослих людей: «Запитати у дорослих». Подібне явище вказує на залежність дітей від дорослих через зоровий дефект, а також гіперпіклування з боку батьків. Така тенденція властива дітям з глибоким порушенням зору, коли багато що з навколишнього світу їм не вдається пізнати самостійно за допомогою зору.

Лекція 4

Особливості розвитку пізнавальної сфери

дітей з вадами зору

1. Загальна характеристика впливу вад зору на пізнавальний розвиток.

2. Особливості пізнавальних процесів у дітей з вадами зору.

3. Вплив порушення зору на мовленнєвий розвиток дитини.

1. Загальна характеристика впливу вад зору на пізнавальний розвиток

Сліпота і глибокі порушення зору викликають відхилення у всіх видах пізнавальної діяльності. Негативний вплив порушення зору виявляється навіть там, де, здавалося б, цей дефект не повинен порушувати розвиток дитини. Знижується кількість отримуваної дитиною інформації і змінюється її якість. В області чуттєвого пізнання скорочення зорових відчуттів обмежує можливості формування образів пам'яті і уяви. З погляду якісних особливостей розвитку дітей з порушеннями зору слід в першу чергу вказати на специфічність формування психологічних систем, їх структур і зв'язків усередині системи. Відбуваються якісні зміни системи взаємодії аналізаторів, виникають специфічні особливості в процесі формування образів, понять, мовлення, в співвідношенні образного і понятійного мислення, орієнтування в просторі і т. д. Значні зміни відбуваються у фізичному розвитку: порушується точність рухів, знижується їх інтенсивність. Отже, у дитини формується своя, дуже своєрідна психологічна система, якісно і структурно не схожа з системою дитини, що нормально розвивається.

2. Особливості пізнавальних процесів у дітей з вадами зору

Увага.Практично всі якості уваги: активність, спрямованість, широта (обсяг, розподіл), можливість перемикання, інтенсивність, або зосередженість, стійкість виявляються під впливом порушення зору, але здатні до високого розвитку, досягаючи, а деколи і перевищуючи рівень розвитку цих якостей у зрячих. Обмеженість зовнішніх вражень негативно впливає на формування якостей уваги. Сповільненість процесу сприйняття, здійснюваного за допомогою дотику або порушеного зорового аналізатора, позначається на темпі перемикання уваги і виявляється в неповноті і фрагментарності образів, в зниженні обсягу і стійкості уваги.

За Л.С.Виготським, своєрідність уваги сліпого полягає в зосередженості на слухових і дотикових подразниках, які надходять у поле свідомості послідовно, на відміну від зорових, що надходять симультанно (одночасно), викликаючи більше розсіяння уваги.

Для успішного виконання того або іншого виду діяльності потрібний розвиток відповідних властивостей уваги. Так, при навчальній діяльності важливою умовою є довільність організації уваги, зосередженість на навчальному матеріалі при виконанні завдань, уміння не відволікатися, тобто розвиток зосередженості і стійкості уваги.

В той же час в такій специфічній діяльності, як просторова орієнтація, а також в трудовій діяльності умовою ефективності і результативності є розподіл уваги, уміння перемикати її відповідно до вирішення конкретних практичних завдань. Сліпому і слабозорому необхідно для компенсації зорової недостатності активно використовувати інформацію, що поступає від всіх аналізаторів; концентрація ж уваги на аналізі інформації, що отримується від одного з видів рецепції, не створює адекватного і повного образу, що призводить до зниження точності орієнтувальної і трудової діяльності.

Таким чином, розвиток уваги пов'язаний з формуванням вольових, інтелектуальних і емоційних властивостей особистості, протікає в умовах активної діяльності і має ті ж закономірності, що спостерігаються і у зрячих.

Рівень сформованості уваги в дітей з вадами зору залежить від часу настання та ступеня дефекту. Так, у сліпих з народження увага розвинена краще, ніж в осліплих. При наявності залишкового зору діти більше відволікаються, весь час намагаючись придивлятись до всього і не використовуючи збережених відчуттів, що було б в даному становищі більш раціонально.

Сприйняття.Глибокі порушення зору відбиваються на властивостях сприйняття – його предметності, цілісності, структурності, усвідомленості, константності.

Предметність сприйняття формується у дитини постійно, в процесі її проникнення у суть предметного світу, і виражаєть­ся в акті об'єктивації, тобто у віднесенні відомостей, отрима­них із зовнішнього світу, до цього світу. Порушення зору впли­вають на цей процес, обмежуючи його можливості. Інформацію про навколишній світ сліпа дитини отримує переважно в словесній формі від дорослих. Не маючи власного перцептивного досвіду, їй важко адекватно відображати об'єктивний предметний світ. Накопичення досвіду про нього перебуває в прямій залежності від глибини порушення зору та від обсягу і кості педагогічної допомоги, яка надається дитині з метою формування у неї уявлень про предметний світ. Дуже часто така педагогічна допомога надається у вербальній формі, що зумовлює формальний характер якості сприймання. Предмет­ність сприймання у таких випадках залежить від особистісних та професійних якостей особи, яка працювала з дитиною над формуванням предметності сприймання навколишнього світу. Але в усіх випадках порушення зору насамперед відбиваються на якості та кількості предметних сприймань.