ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ТИФЛОПЕДАГОГІКИ ТА ТИФЛОПСИХОЛОГІЇ 2 страница

ПОРУШЕННЯ ОКОРУХОВИХ МЕХАНІЗМІВ

Нормальна робота ока вимагає його рухливості і здатності до тонких установок. Для отримання чіткого зображення даного предмету на сітківці важливо, щоб предмет знаходився на зоровій осі ока; остання, як відомо, проходить через центр кришталика і ямку сітківки. Для чіткого тілесного бачення предмету необхідно, щоб на ньому сходилися зорові осі обох очей.

Правильна установка зорових осей досягається:

1) рухами тіла і поворотом голови - груба установка;

2) рухами прямих і косих м'язів очей - тонка установка;

3) акомодацією кришталика - найтонша установка.

Стан окорухового апарату впливає на процеси акомодації і конвергенції очей.

Зміна ступеню заломлюючої сили ока при переході від спокою війкового м'яза до здійснення максимальної акомодації називається силою або об'ємом акомодації. Об'єм акомодації змінюється при різних фізіологічних і патологічних станах.

Так, недостатність освітлення при навчальних заняттях, що примушує учнів низько нахилятися над книгою, може викликати напругу, або спазм акомодації (судомні скорочення м'язів), що продовжується і після того, як очі перестали фіксувати близький предмет. В деяких випадках спазм акомодації у дітей помилково сприймають як розвиток короткозорості. Щоб зняти спазм акомодації і точно встановити тип і ступінь клінічної рефракції ока, проводять атропінізацію.

Ослаблення і параліч акомодації (втрата здатності розрізняти дрібний шрифт і дрібні деталі на близькій відстані) сильно утруднюють навчальну роботу, особливо при далекозорості високих ступенів.

Деякі захворювання органу зору – травми ока, післяопераційна афакія (відсутність кришталика), захворювання ЦНС, що викликають паралічі або ослаблення м'яза акомодації, і ін. супроводжуються розладом акомодації. У цих випадках окрім окулярів, призначених для постійного носіння, на навчальних заняттях необхідно користуватися спеціальними окулярами.

Конвергенція – це процес зведення зорових осей до їх перетину на даному предметі, тобто в точці фіксації. При розгляді предметів вдалині зорові осі очей розташовуються паралельно завдяки тому, що м'язовий апарат знаходиться в стані відносного спокою. Сприйняття предметів поблизу забезпечується зведенням зорових осей за допомогою скорочення прямих м'язів. У дітей з порушенням зору величина (сила) конвергенції може значно відрізнятися від норми. Конвергенція може порушуватися також у здорових дітей, що навчаються в масових школах, при аномаліях рефракції, що приводить до порушень бінокулярного зору.

Найбільш поширеними порушеннями окорухового апарату є косоокість і ністагм.

КОСООКІСТЬ. Термін «косоокість» об'єднує різні за походженням і локалізацією ураження зорової і окорухової систем, викликані періодичним або постійним відхиленням (девіацією) очного яблука. Умовно її розділяють на співдружню і паралітичну.

Співдружня косоокість може бути постійною або періодичною, такою, що сходиться (око відхиляється всередину, до носа) і розходиться (око відхиляється назовні, до скроні), однобічною (відхиляється тільки один око), альтернуючою або переміжною (косить то одне, то інше око). До появи співдружної косоокості можуть привести різні етіологічні чинники: захворювання ЦНС, порушення рефракції, аномалії окорухового апарату та ін.

Косоокість, що сходиться, зустрічається в 10 разів частіше, ніж та, що розходиться. Вона в 70-80% випадків поєднується з далекозорою рефракцією. Тому прийнято вважати, що некоригована далекозорість є чинником, сприяючим виникненню косоокості, що сходиться.

Косоокість, що розходиться, супроводжується приблизно в 60 % випадків короткозорою рефракцією. Є підстава вважати, що короткозорість може бути одним з чинників, сприяючих виникненню косоокості, що розходиться.

Паралітична косоокість характеризується обмеженням (парез) або відсутністю (параліч) рухливості ока, яке косить у бік паралізованого м'яза. Цей вид косоокості виникає внаслідок травм, пухлин, інфекцій, інтоксикацій, крововиливів.

Спочатку косоокість буває помітною тільки при стомленні або зосередженому розгляданні якого-небудь предмету, а надалі посилюється і стає постійною. Гострота зору ока, що косить, різко знижується, погіршується можливість правильно визначати відстань між предметами, їх розміри, об'єм.

У дітей косоокість найчастіше з'являється на 2-3 році життя, іноді стає помітною після якої-небудь важкої хвороби або переляку. Косоокість - це не тільки косметичний, але і функціональний недолік. При виникненні косоокості в одному оці все зорове навантаження переноситься на здорове око, а хворе око, переставши вправлятися, поступово перестає функціонувати. Окрім пониження гостроти зору, розвитку амбліопії ока, що косить, порушується в цілому бінокулярний зір, що несприятливо позначається на пізнавальній діяльності дитини.

Ністагм

Ністагм - це мимовільні коливальні рухи очних яблук (тремтіння очей). Розрізняють фізіологічний і патологічний види ністагму.

Однією з форм фізіологічного ністагму є так званий оптокінетичний ністагм, що виникає при розгляді швидко рухаючихся перед очима об'єктів. Оптокінетичний ністагм зазвичай спостерігається вже у дітей 4-5 місяців, що відповідає початку розвитку функцій лобових доль головного мозку.

У дітей з порушенням зору часто наявний патологічний ністагм, причиною якого може бути патологія в період внутрішньоутробного розвитку, під час пологів і в післяродовому періоді.

ЗОРОВА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ

Гострота зору - величина непостійна. Під впливом різних несприятливих чинників (хвороба, стомлення, погане освітлення і ін.) вона може знижуватися. Тому важливим показником є зорова працездатність.

Зорова працездатність - це здатність людини виконувати зорову роботу з допустимим числом негрубих помилок протягом певного періоду часу. Вона значною мірою визначається характером зорового стомлення, основними складовими якого є центральний, периферичний (м’язовий) компоненти і зорова продуктивність.

Порівняльна характеристика зорової працездатності школярів з нормальним зором і слабозорих (за А.Н.Гнеушевою)

Відносно висока зорова працездатність у слабозорих учнів з короткозорістю (міопією) пояснюється наявністю великих пристосувальних можливостей зорового аналізатора. Слід пам'ятати, що учням з ускладненою і природженою міопією високого ступеня протипоказана дрібна робота, що вимагає значного зорового напруження або пов'язана з тривалим перебуванням в зігнутому положенні і нахилом голови вниз.

У дітей з далекозорістю (гіперметропією), ускладненою амбліопією, і афакією напружена зорова робота поблизу часто викликає зорове стомлення, що слід враховувати і виключати тривалу безперервну зорову роботу.

У школярів із захворюваннями зорового нерва і сітківки низький рівень їх зорової працездатності є одній з причин швидкої стомлюваності в процесі занять. Ця обставина обумовлює необхідність дотримання охоронного режиму відносно школярів, страждаючих захворюваннями нервово-зорового апарату, при проведенні занять і повинна враховуватися при виборі професії.

ОСОБЛИВОСТІ ЗОРУ ПРИ ДЕЯКИХ ХВОРОБАХ

При атрофії зорового нерва око, що гірше бачить, не приймає участі в акті зору.

При катаракті уражується функція заломлення променів через замутнений кришталик, що приводить до так званої обскураційної амбліопії, що значно знижує чутливість сітківки ока і визначає якість бачення предметів навколишнього світу.

Іноді після хірургічного втручання з видалення кришталика у деяких дітей спостерігається зміна тканин ока – вторинна катаракта або вторинна глаукома, зсув і зарощування зіниці, помутніння і рубці рогівки та інші патології.

При природженій катаракті у дітей іноді спостерігаються патологічні зміни в окремих зорових функціях, наприклад, атрофія або відшарування сітківки та ін.

У дітей з природженою катарактою може бути відносно збережений зір, але відзначається порушення поля зору, яке характеризується звуженням його меж не тільки при визначенні форми і кольору об'єкту, але й при фіксації рухомих об'єктів.

Альбінізм як природжена аномалія характеризується відсутністю пігменту в очах (у судинній і райдужній оболонках), віях, бровах, шкірі, що часто обумовлює зниження гостроти зору і появу слабозорості. При цьому спостерігається світлобоязнь.

2. Характеристика залишкового зору при практичній сліпоті

При абсолютній сліпоті на обидва ока зорові відчуття повністю відсутні. При практичній сліпоті спостерігається залишковий зір, при якому зберігається світловідчуття або формений зір. Світловідчуття дозволяє відрізняти світло від темряви. При залишковому форменому зорі є можливість порахувати пальці біля самого обличчя, сприймати світло, кольори, контури, силуети предметів на близькій відстані.

Залишковий зір (за визначенням А.І.Каплан) - це своєрідна властивість глибоко пошкодженого зору залежно від різних клінічних характеристик захворювання ока, обумовлених провідним і супутнім патологічним процесом, загальним станом організму, нейропсихічної сфери. Залишковий зір характеризується різними можливостями зорових функцій, рівнем їх збереження, ступенем стійкості, взаємодією і можливістю взаємної компенсації. Залишковий зір характеризується:

- нерівнозначністю взаємодії різних зорових функцій і відповідності їх параметрів;

- нестійкістю окремих компонентів і зниженням швидкості і якості переробки інформації;

- настанням швидкого стомлення внаслідок зниження працездатності очей.

Визначається залишковий зір сукупністю функціонування зорових функцій, рівнем їх збереження, ступенем стійкості і можливістю їх використання при орієнтації. Однією з таких зорових функцій є колірний (хроматичний) зір. Він часто буває збереженим при залишковому зорі. При ахроматичному зорі вся навколишня дійсність сприймається в сірому кольорі із збереженням відмінностей за яскравістю і насиченістю.

А.И. Каплан виділяє три форми залишкового зору:

1. Гострота центрального зору 0,04 і нижче; поле зору дещо звужене; наявне трихроматичне кольоросприйняття, що відрізняється від нормального зниженням колірної чутливості.

2. Гострота центрального зору та ж, що і при першій формі; поле зору обмежене або в ньому спостерігаються випадання окремих ділянок (скотом). Такі зміни часто поєднуються з деяким зниженням кольоророзрізнення або з глибокою патологією останнього.

3. Гострота центрального зору та ж або вище; поле зору трубчасте, наявні скотома периферичного зору і глибока патологія кольоророзрізнення.

При першій формі функціональні можливості відносно високі, що зустрічається у дітей з природженою катарактою та іншими перцептивними порушеннями зорової системи. У таких випадках діти відносно вільно орієнтуються в навколишньому середовищі навіть при значному зниженні гостроти центрального зору. При впізнанні предметів вони досить точно виділяють їх колір.

Друга і третя форми спостерігаються у дітей з рецепторними і змішаними пошкодженнями зорової системи (природжений мікрофтальм, атрофія зорового нерва і ін.), при цьому функціональні можливості залишкового зору невисокі.

При дуже низькій гостроті центрального зору (0,01) у поєднанні з патологією кольоророзрізнення зорова орієнтація дуже низка і малорезультативна, частіше зір використовується при орієнтації на рівні світлових сигналів в просторі.

3. Особливості зорового сприйняття у слабозорих дітей

У слабозорих дітей зір є домінуючим у пізнанні навколишнього світу. Проте зрозуміло, що таке спри­ймання не може цілком адекватно відображати світ. На допо­могу приходять збережені аналізатори, які разом з порушеним зором виступають як цілісна аналізаторна система.

При порушеному зорі, так само як і при збереженому, зорові образи виникають на сенсорно-перцептивному рівні, на рівні уявлень та на вербально-логічному рівні. Проте порушений зір дає збіднені, часто деформовані й нестійкі зорові образи, для яких характерні ригідність і малорухливість, стереотипність. Порушення зору відбивається на протіканні усього процесу формування образів. Так, відомо, що сприйманню властива вибірковість, тобто виділення тих об'єктів, які викликають інтерес і увагу. При слабозорості або залишковому зорі зорові стимули настільки слабкі, що у дитини не виникає візуального інтересу до навколишнього середовища, знижується пізнавальна активність і, як результат, вибірковість сприй­мання.

Отже, порушення зорової системи на різних її ділянках призводить до змін і специфічності сприймань та формування об­разів уявлень.

Так, при слабозорості змінюється процес утворення образу, порушується симультанність (одномоментність) упізнавання ознак об'єкта: форми, розміру та кольору. Це у свою чергу призводить до порушення образної пам'яті, а надалі і якісного впізнавання об'єктів.

З'ясовано, що при зниженні зору порушується кількість послідовних і паралельних операцій сприймання ознак об'єк­тів. Процес стає розгорнутим і тривалим, що ускладнює ін­теграцію образу. Наприклад, сприймання дітьми з порушеним зором кольорових складних зображень сюжетних ситуацій та пейзажів, а також впізнавання зображень на основі сприй­мання окремих їх частин характеризується нестабільністю, неповнотою образів, низьким рівнем вербалізації, слабким розвитком візуального мислення, що свідчить про труднощі об'єднання сенсорної та несенсорної інформації. Як наслідок, збіднюється запас уявлень і виникає формалізм мовлення. Все це ускладнює розуміння дітьми сюжету малюнка, виділення його змісту і встановлення причинно-наслідкових зв'язків.

Слабозорі діти утруднюються у сприйманні форми та розмірів, оцінці положення предметів, їм важко оглядати предмети і явища, впізнавати позначення і деталі зображень на малюнках, кресленнях і схемах. Вони по­миляються, неточно впізнають предмети і зображення.

Це проявляється особливо виразно, коли розпізнавання предметів і виділення ознак обмежене в часі і умови сприйняття не відповідають зоровим можливостям дитини.

Прийоми впізнавання і осмислення предметів та їх зображень у слабозорих і зрячих дітей, але оволодіння ними у дітей з порушенням зору відбувається повільніше. Для повного розпізнання об'єкту їм потрібне багаторазове пред'явлення (від 2 до 12 разів) з тривалістю в два-три рази більшою.

Характерні помилки слабозорих дітей при порівнянні та осмисленні подібності та відмінностей виявляються в припущеннях, уподібненні по одній з ознак, іноді не основній. Так, червона лижа і червона стрічка можуть сприйматися як однакові, оскільки розпізнавання їх будується з опорою на колір і форму без урахування значущого елементу (лижні кріплення).

Досить часто при розгляданні незнайомих об'єктів слабозорі діти можуть залишатися пасивними, у них навіть не виникає інтересу і бажання вивчити об'єкти. В одному з експериментів слабозорим дітям трьох років була запропонована для розгляду книга зі спеціально підібраними ілюстраціями, частина яких була дітям знайома, а частина абсолютно невідома. Спостереження показали, що інтерес у дітей виявляється тільки до знайомих ілюстрацій. На незнайомі об'єкти слідувала миттєва реакція «що таке?». Після того, як дитині ставало ясно, що об'єкт невідомий, вона швидко перегортував ці ілюстрації. Таку поведінку дітей можна пояснити тим, що діти здатні бачити, але не вміють самостійно аналізувати, осмислювати бачене. За відсутності спеціального навчання байдуже ставлення до невідомих зображень спостерігається навіть у слабозорих старших дошкільників.

Процес розпізнавання слабозорими дітьми кольорових, контурних і силуетних зображень відбувається з різною успішністю. З усіх трьох видів зображень краще всього діти впізнають кольорові картинки, оскільки колір дає їм додаткову до форми зображень інформацію. Значно складніше вони орієнтуються в контурних і силуетних зображеннях. Чим складніше форма предмету, тим важче діти впізнають об'єкт. При сприйнятті контурних зображень успішність розпізнання залежить від чіткості, контрастності і товщини ліній.

У дітей можуть спостерігатись обмеження поля зору. Від цього страждають цілісність, одночасність та динамічність сприймання, особливо великих предметів. Дитина з нор­мальним полем зору може охоплювати поглядом дистантно розташовані предмети одномоментно у їх взаємозв'язках і від­ношеннях. При звуженні поля зору дитина оглядає предмет по частинах, виділяє окремі ознаки і властивості. Цілісний, одночасний (симультанний) характер сприймання замінюється послідовним (сукцесивним). Діти з порушеннями поля зору сприймають зобра­ження, послідовно обводячи контури поглядом. При цьому погляд часто зісковзує з контуру, повертається назад, змінює напрямок, а це збільшує час фіксації.

Порушення окорухових функцій у дітей ускладнює сприй­мання предметів і зображень, окомірну оцінку пропорції, про­тяжності, відстані.

Порушення форменого, стереоскопічного та глибинного зору. В нормі ці зорові функції дають змогу людині сприймати форму і тілесність предметів, відстань між ними, оцінювати глибину простору. При такому порушенні відносно легко спри­ймаються форми плоских та двовимірних предметів, складні­ше – об'ємних предметів, важко визначається відстань між ними, оцінюється глибина простору.

Порушення бінокулярного зору призводить до відхилень в оцінці глибини простору та відношень між різновіддаленими предметами. Найчастіше порушення бінокулярного зору зумовлене косоокістю. Зорові образи предметів при такій зоровій ваді подвоюються або розпливаються.

Порушення бінокулярного сприйняття руйнує стереоскопічний зір; одне око не може диференціювати глибину, віддаленість, протяжність простору. Розлад окорухових функцій обумовлює звуження поля зору, обмежує можливості огляду простору. Орієнтація здійснюється одним оком, тому значна частина предметів зором не аналізується. Виявляється так звана «монокулярна просторова несприйнятливість», яка утрудняє рух дітей в просторі.

Це можна побачити під час руху дітей в колоні один за одним: вони внаслідок боязні зіткнутися, витягають перед собою руки (поза сліпих). Великі труднощі і дискомфорт викликає у дітей з монокулярним зором груповий біг врозсип, коли вони біжать, наштовхуючись один на одного внаслідок неможливості зорового контролю відстані.

Кидання в ціль значною мірою залежить від характеру зору, оскільки, перш за все, дитина повинна виділити і зафіксувати мету, визначити відстань, порівняти свою наочну дію з даними зорової інформації. Діти з монокулярним зором не можуть примірятися, тому відразу ж кидають м'яч в корзину, відповідно, досить часто результат є негативним. Аналіз невдалої спроби дітьми не проводиться, інтерес до результату падає.

Ще більші труднощі можна виявити у дітей з монокулярним зором при фіксації рухомих об'єктів. Щоб переконатися в цьому, можна прослідкувати за поведінкою дітей при ловлі м'яча. Дії дітей з монокулярним зором обмежені та неточні. Руки вони найчастіше тримають в одному положенні, на політ м'яча реагують із запізненням, часто м'яч їх застає зненацька, діти не встигають відреагувати на його наближення. Позитивним результат може бути тільки тоді, коли м'яч прямує точно в руки дитини, тоді вона може його успішно спіймати. Якщо ж м'яч йде вбік, діти не можуть протягувати руки в його сторону. При цьому з того боку, де око не бачить, вони взагалі не можуть фіксувати його польоту. Для таких дітей характерна поза, в якій вони дещо повертають обличчя, щоб зафіксувати оком м'яч, що прямо летить на них. Вправи, подібно до ловлі, кидання, метання в ціль при монокулярному зорі для дітей складні.

Виражені утруднення виникають у дітей з монокулярним зором також при виконанні завдань на орієнтування в мікропросторі: знаходження центру круга, дії на співвіднесення (збирання пірамідки, розміщення паличок на дошці в круглих отворах).

Лекція 3

Компенсація порушень зору

1. Компенсаторне значення збережених аналізаторів.

2. Компенсаторне значення мовлення.

3. Особливості компенсації вад зору в дитячому віці.

1. Компенсаторне значення збережених аналізаторів

В процесі діяльності людини з раннього дитинства формується і накопичується досвід. Дослідження предметів здійснюється за допомогою різних аналізаторів. Шляхом порівняння, багатобічних зіставлень, співвідношення предметів за їх ознаками і властивостями пізнається суть предмету, розкриваються смислові зв'язки між предметами і явищами навколишнього світу. В основі цього процесу лежить утворення системних міжаналізаторних зв'язків.

Зором сприймаються оптичні властивості предметів (колір, площинна форма, контур предметів, величина, напрям і віддалення предметів). За допомогою дотику сприймається низка цих же та інших ознак і властивостей предметів (форма, контур предмету, величина, твердість, якість поверхні і т.д.). У вичленовуванні цих ознак при сприйнятті предмету вирішальне значення має їх практичне значення в пізнавальній і трудовій діяльності людини. Дотиковому сприйняттю доступні майже всі основні властивості і ознаки, що характеризують предмет, окрім забарвленості і розрізнення світлотіні. Предмети і явища зовнішнього світу володіють таким великим багатством різноманітних властивостей і якостей, що вони можуть сприйматися за допомогою різних аналізаторів (зорового, рухового, тактильного, слухового, нюхового і ін.).

Незалежно від того, за допомогою яких аналізаторів сприймаються предмети, чи сприймаються вони одночасно або послідовно, в мозку вони завжди відображаються як об'єктивно існуючі реальності. Цією обставиною і пояснюється тотожність уявлень про навколишній світ у сліпих і зрячих.

Слуховий аналізатор.Слухові сприймання відіграють важливу компенсаторну роль у діяльності людини з порушеним зором. За допомогою слуху сліпі та слабозорі діти можуть визначити багато предметних та просторових властивостей навколишнього середовища: локалізацію звуку та його джерело, стан предмету, який звучить, швидкість і напрямок його пересування.

Завдяки своїй компенсаторній функції, слухове сприйняття у сліпих і слабозорих розвинене краще, ніж у людей з нормальним зором.

Здатність до слухового аналізу як у зрячих, так і у сліпих розвивається залежно від змісту, умов і вимог тієї або іншої конкретної діяльності. Так, сліпа дитина вчиться використовувати звукові ознаки об'єктів навколиш­ньої дійсності. Орієнтування сліпої дитини на звуки стає чіткі­шим при сприйманні різноманітних звуків, пов'язаних з пред­метами та діями.

Тонка і чутлива диференціація слухового сприймання у не­зрячих дітей формується в молодшому дошкільному віці. Вод­ночас співвіднесення звуків з предметністю сприймання в ран­ньому віці ще низьке порівняно зі сприйманням дітей середнього і старшого дошкільного віку. Розвиток слуху за від­сутності зору по-різному впливає на пізнавальну діяльність, орієнтацію і поведінку дітей. При зниженні слуху і зору діти часто переходять від слухової опори сприймання на дотиковий самоконтроль як в орієнтації, так і в поведінці.

Сліпа людина користується слухом при орієнтуванні в пізнавальній, побутовій і трудовій діяльності. Окрім цього, за допомогою сприйняття звукової мови вона здобуває освіту, спілкується з іншими людьми, слухає радіо- і телепередачі, лекції, доповіді, концерти і т. п.

Часта необхідність відтворення слухових уявлень сприяє розвитку слухової пам'яті. Достатньо сліпому один раз почути той або інший звук, щоб зберігати тривалий час враження про нього і при повторних зустрічах вичленовувати його з величезної кількості складних звукових і шумових поєднань.

За голосом сліпі вільно впізнають знайомих людей. За ледве вловимими, тонкими відтінками голосу багато хто з них ясно орієнтується в настрої, емоційному стані співрозмовника.

За наявності музичних здібностей сліпі оволодівають вокальним і музичним мистецтвом; у трудовій діяльності сліпі за звуками і шумами дізнаються про стан робочого механізму, верстата або машини, на яких вони працюють. При аналізі звуків і шумів диференціювання бувають дуже складними.

Особливо істотне значення слух має в орієнтуванні сліпих. За звуком власних кроків сліпі судять про характер ґрунту, про місцевість, в якій вони знаходяться; за звуковими орієнтирами вони можуть представити топографічну картину місцевості, будівлі, що знаходяться поблизу. Щоб краще орієнтуватися, деякі сліпі використовують відбиті звуки, самі видають звуки шляхом клацання пальцями, губами, прислухаючись при цьому до луни, визначають напрям, відстань і взаємне розташування будівель та інших об'єктів.

Орієнтування на слух має велике значення і в побутовій обстановці; за звуками власних кроків сліпі судять про розмір і характер приміщення, про наявність меблів і т. д. За шумами з вулиці вони судять про розміщення вікон. За голосами визначають, велика або мала кількість людей знаходиться в даній або сусідній кімнаті.

На тонкому диференціюванні звукових подразників засновано сприйняття звукових сигналів при користуванні приладами для сліпих, що полегшують їм орієнтування в ходьбі і в трудовій діяльності. Є ряд вимірювальних інструментів, якими сліпі користуються за допомогою слуху, тонко диференціюючи їх звукові показники.

Смакові та нюхові відчуття.Смакові та нюхові відчуття (хеморецепція) відображають хімічні властивості речовин, тісно пов'язані між собою і виникають при подразненні відповідних рецепторів.

Смакові відчуття допомагають незрячим людям точніше встановити ознаки предметів.

Нюхові відчуття беруть участь в усіх сферах життя людини: відборі їжі, сприйманні навколишньої природи, людей, у тру­довій діяльності. Нюхова чутливість є дистантним видом рецепції. Людина розрізняє понад 400 різних запахів. Пороги нюхової чутли­вості залежать від концентрації пахучої речовини та фізіоло­гічного стану людини. Вони можуть розширюватися залежно від частоти та цілеспрямованості використання. При глибоких порушеннях зору нюх виконує компенсаторну роль. Так, відо­мо, що О.І.Скороходова могла розпізнавати магазини, йдучи вулицею, за їх запахами.

Тактильне сприйняття.Шкірні відчуття мають у своїй основі складний комплекс тактильних відчуттів: торкання, тиску, температур­них, больових. Тактильні відчуття відображають механічні, просторові та часові ознаки і властивості об'єктів, беруть участь у побудові образу тіла, формують сигнальну основу активного дотику — провідного виду сприймання у сліпих.

Як показали дослідження І.М. Сєченова, Б.Г. Ананьєва, Ю.О. Кулагіна та інших учених, між чуттєвими образами одних і тих самих предметів, що отримуються за допомогою зору та дотику, немає принципової різниці. Тільки дотикове відчуття розвинуте у людини до міри органа, подібного до зору.

Тактильна чутливість характеризується абсолютними та просторовими розрізнювальними порогами. Абсолютний по­ріг – початок сприймання, просторовий розрізнювальний поріг визначається при дослідженні роздільного торкання двох подразників одночасно.

Абсолютні тактильні пороги в різних частинах тіла різні. Найбільша чутливість спостерігається на кінчику язика – 2 мг/мм²; на кінчиках пальців – 3; на губах – 5; найнижча чутливість на животі – 26; на попереку – 48; на твердій час­тині підошви – 250 мг/мм².

Дотикові сприймання людей з порушеннями зору мають особливість, яка полягає в тому, що внаслідок ком­пенсаторного пристосування у них виробляються тонкі дифе­ренціювання в оцінці складних характеристик предметів: фак­тури, форми і розмірів.

Компенсаторні зміни у сфері відчуттів при порушеннях зору відбуваються переважно на рівні порогів розрізнювальної чут­ливості. Завдяки тактильній чутливості сліпі сприймають форму, розміри, фактуру предметів, читають крапковий шрифт і рельєфні зображення. Слабозорі, які використовують у пізнавальній діяльності збережений зір і дотик, краще сприймають форму, точніше оцінюють розміри, швидше виділяють кон­структивні особливості предметів.

У незрячих людей виділяють три рівні чутливості рук: витон­чена та нормальна (І рівень); незначно знижена (II рівень); знач­но знижена (III рівень). У більшості незрячих, що втратили зір до семи років, — нормальна чутливість рук. У процесі трудової діяльності шкіряна чутливість рук у незрячих може підвищува­тись або знижуватися залежно від умов та видів праці.

Температурні відчуттядають можливість сліпим розрізняти різноманітні властивості і якості навколишніх предметів, наприклад, теплопровідність.

Користуючись цією властивістю, сліпі можуть на дотик легко розрізнити матеріал, з якого виготовлені предмети (метал, дерево, скло, залізо, глину і т. д.). За ступенем тепловіддачі навколишніх предметів вони можуть за певних умов розрізняти температурні зміни, користуючись шкірною поверхнею обличчя.

Шляхом розрізнення незначних температурних коливань, обумовлених ступенем тепловіддачі навколишніх предметів, деякі сліпі визначають чи проходять вони мимо кам'яної чи дерев'яної будівлі, чи великі її розміри, як далеко вона розташована від них і т. д.

Температурні відчуття в результаті тренування розвиваються і вдосконалюються. Відомо, що деякі сліпі з раннього дитинства мають здатність тонко диференціювати температурні зміни дуже тонко.