ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ТИФЛОПЕДАГОГІКИ ТА ТИФЛОПСИХОЛОГІЇ 1 страница

Тифлопедагогіка (від грецького typhlos – сліпий) – наука про виховання і навчання осіб з порушенням зору – є частиною загальної педагогіки і одним з розділів дефектології. Як розділ загальної педагогіки вона розвивається на основі філософії, принципів гуманістичного виховання і на загальнодидактичних принципах навчання, з урахуванням своєрідності розвитку дітей і дорослих з порушенням зору. Природничонауковою основою тифлопедагогіки є вчення І.М.Сєченова та І.П.Павлова про вищу нервову діяльність.

Завданням тифлопедагогіки як науки є розробка наступних основних проблем:

- психолого-педагогічне і клінічне вивчення осіб з глибокими порушеннями зору;

- з'ясування типології порушень функцій зору і аномалій психічного і фізичного розвитку при цих порушеннях;

- вивчення шляхів і умов компенсації, корекції і відновлення порушених і недорозвинених функцій при сліпоті і слабозорості;

- вивчення умов формування і всебічного розвитку особистості при різних формах порушення функцій зору;

- розробка змісту, методів і організації навчання основам наук, політехнічної, трудової і професійної підготовки сліпих і слабозорих;

- визначення типів і структури спеціальних установ для їх навчання і виховання;

- розробка наукових основ побудови навчальних планів, програм, підручників, методик викладання шкільних дисциплін;

- створення спеціальних технічних засобів, сприяючих розширенню пізнавальних можливостей осіб з порушеним зором, підвищенню ефективності їх навчання і підготовки до праці в сучасному суспільстві;

- розробка системи гігієнічних заходів щодо охорони і розвитку неповноцінного зору (нормативів освітленості, режиму зорового навантаження і ін.).

Як методи дослідження тифлопедагогіка використовує: спостереження за процесом навчання, виховання і розвитку дітей; природний, навчальний, лабораторний і психолого-педагогічний експеримент; бесіди; аналіз учнівських робіт (письмових робіт, зразків різних видів образотворчої і трудової діяльності та ін.).

Тифлопедагогіка спирається на суміжні з нею науки: загальну педагогіку, дефектологію, тифлопсихологію, патофізіологію, офтальмологію, шкільну гігієну, педіатрію, дитячу психоневрологію та ін.

Сучасна тифлопедагогіка має в своєму розпорядженні науково обґрунтовані положення, що розкривають шляхи попередження і подолання недоліків і аномалій розвитку, механізми і умови компенсації порушених функцій, форми, зміст і методи диференційованого навчання осіб різного віку з глибокими порушеннями зору.

В процесі виховання дітей дошкільного віку здійснюються всебічний розвиток, корекція дефектів психічного і фізичного характеру, підготовка до шкільного навчання. У шкільному віці діти здобувають загальну середню і політехнічну освіту в об'ємі масової школи, духовно-етичне, фізичне, естетичне виховання, соціально-психологічну і трудову підготовку.

Навчання дорослих з порушенням зору має на меті підвищення рівня освіти і соціально-трудового статусу. Воно організовується з урахуванням віку, сфери виробничої зайнятості, життєвого і практичного досвіду, рівня загальноосвітньої підготовки.

Тифлопсихологія – галузь спеціальної психології, яка вивчає закономірності розвитку психіки сліпих та слабозорих.

Основними завданнями тифлопсихології є:

- вивчення психіки сліпих та слабозорих з метою визна­чення загальних та специфічних закономірностей розвитку ді­тей з нормальним та ушкодженим зором;

- визначення компенсаторних механізмів психічної діяль­ності при порушеннях зору;

- встановлення залежності розвитку психіки і особистості в цілому від ступеня, характеру патології зору та часу його по­рушення;

- створення психологічного підґрунтя для цілеспрямова­ної освітньої, виховної, корекційної роботи на різних етапах соціалізації людей з глибокими порушеннями зору.

2. Роль зорового сприйняття в становленні психіки дитини

Око має домінуюче значення при орієнтуванні в навколишньому світі порівняно з іншими органами чуття.

І.М.Сєченов, розглядаючи роль зору в психічному житті, говорив, що в ланцюзі існуючих психічних функцій, візуальна орієнтація займає провідне місце. Домінантність зорової системи, як пише Б.Г.Ананьєв, визначається поєднанням чотирьох чинників: цілісності наочного образу, наочної дії з об'єктами дійсності, знаковості сприйнятих об'єктів і просторової організації одночасного образу.

Акт зорового сприйняття починається з реакції на виявлення зорової інформації, потім відбувається виділення, розрізнення і аналіз ознак сприйнятих об'єктів, далі – усвідомлення і привласнення цієї інформації у вигляді образів сприйняття. В подальшому в результаті аналітико-синтетичної діяльності зорова інформація переходить в образ мислення, пам'яті, де зберігається і використовується для відповідної орієнтації, навчання і дії в навколишній дійсності. Починаючи з простих аналітико-синтетичних перцептивних дій з предметами, дитина поступово йде до розвинених узагальнених способів обстеження, диференціації і інтеграції ознак і властивостей предметів, а потім вже до створення цілісного образу предмету, що стає основним для розумових дій і операцій.

ФУНКЦІЇ ЗОРОВОГО СПРИЙНЯТТЯ

1.Стимульно-розрізнювальна, спрямована на активну взаємодію з навколишнім світом на рівні орієнтувальної діяльності для встановлення контакту. Стимульно-розрізнювальна функція зорового сприйняття виявляється як спонукання, активізація всіх психофізіологічних механізмів і вступ до контакту з навколишнім світом.

2. Аналітико-синтетичнасторона зорового сприйняття полягає в аналізі на основі сенсорних еталонів і впізнаванні предметів і явищ навколишнього середовища. Процес аналізу і синтезу сприйманих ознак і властивостей навколишньої дійсності є однією з провідних і основних функцій зору. За відсутності можливості аналізувати світ за допомогою зору, з'являється тенденція до збіднення чуттєвого досвіду.

3.Інформаційно-пізнавальнезначення зору і зорового сприйняття виявляється в систематизації, впорядкуванні проаналізованої інформації відповідно до наявних образів мислення і пам'яті. Інформаційно-пізнавальний процес зорового сприйняття можна визначити як процес співвідношення пред'явленого об'єкту із зафіксованим в пам'яті образом, еталоном цього об'єкту. Інформаційно-пізнавальна роль зору виявляється засобом для формування знань, навичок і вмінь користуватися зоровою інформацією при практичній орієнтації в навколишньому світі і здійсненні різних видів діяльності.

При недостатності способів аналізу і образів мислення і пам'яті виявляються розриви між чуттєвим досвідом і образним мисленням, при порушенні зору спостерігається вербалізм мислення.

4.Організаційно-регулюючароль зору визначається як уміння цілеспрямовано, усвідомлено, вибірково користуватися зоровою інформацією, що виявляється в доцільній мотиваційно-потребовій і соціально-значущій орієнтації, спілкуванні з оточуючими.

5. Комунікативно-виховуючафункція визначає формування емоційно-поведінкових і соціальних проявів у дитини. Комунікативно-виховуюче значення зору виявляється у формуванні в неї певної системи знань, що дозволяють їй мотиваційно обґрунтовувати власні вчинки і адекватно діяти.

3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВАД ЗОРУ

Найбільша захворюваність очей припадає на дитячий вік (43,3 на 1000), на другому місці — підлітки, на третьому — до­рослі.

Профілактичні огляди дітей показують зниження зору у 52,1 дітей на кожну 1000 осіб. Показник сліпоти — 4,3 на 1000 дітей, слабозорості — 36 на 1000. Сліпота на одне око реєструється у 32 на 1000 ді­тей, на обидва ока — у 11 на 1000 дітей.

В Україні працюють шість шкіл для сліпих дітей, в яких навчаються близько 850 учнів (з них 276 — слабозорих та 131 — розумово відсталих); 29 шкіл для слабозорих дітей, в яких навчаються 4,4 тис. учнів; 102 дошкільних заклади, в яких ви­ховуються близько 8 тис. дітей із зоровими патологіями різної глибини. Дорослих сліпих людей в Україні налічується близь­ко 70 тис.

Основними захворюваннями, що призводять до розладів зору є аномалії рефракції (міопія, гіперметропія, астигма­тизм), патологія кришталика (катаракта, афакія), атрофія зо­рового нерва, патологія судинної оболонки та сітківки ока, природжені вади розвитку, глаукома, косоокість, амбліопія, наслідки травм та опіків очей, альбінізм. 92% слабозорості й 88% сліпоти мають природжений характер, більше 30% з них мають спадкове походження.

Природжена сліпота найчастіше є наслідком пошкоджень або захворювань плоду в період внутрішньоутробного розвитку або ж успадковування деяких дефектів зору від батьків. Набута сліпота є результатом захворювань органів зору (сітківки, рогівки, судинного тракту та ін.), захворювань центральної нервової системи (менінгіт, менінгоенцефаліт, пухлини мозку, що зачіпають ділянки кори зорової системи), а також ускладнень після різних інфекційних захворювань, травматичних пошкоджень ока або мозку.

Розрізняють три основні клінічні форми дитячої сліпоти (А.І.Каплан, 1979):

- ураження зорово-нервового апарату органу зору (атрофія зорового нерва або інших ділянок зорово-нервового шляху, тапеторетинальні дегенерації та інші захворювання сітківки);

- ураження кришталика, природжена (не оперована або оперована) катаракта;

- ураження органу зору в цілому (природжений мікрофтальм, глаукома, переважно у формі природженого гідрофтальма).

Основним показником стану зорової функції є гострота зору.

Гострота зору (або Visus від лат. visus — зір) — здатність ока розрізняти дві точки, що світяться, як окремі при мінімальній відстані між ними.

Гострота зору перевіряється за спеціальни­ми таблицями, складеними з 10—12 рядків букв або спеціаль­них знаків. У дітей гострота зору перевіряється за таблицями, на яких зображені різні предмети. Співвідношення знаків кожного наступного рядка порівняно з попереднім відповідає різниці гостроти зору на 0,1. Величина знака кожного рядка відповідає відстані, з якої весь знак видно під кутом зору в 5', а окремі його елементи (штрих або розрив) — в 1'. Гострота зору, яка зустрічається у більшості людей і характеризується здат­ністю бачити деталі предмета під кутом зору в 1', розглядається як нормальна. Вона дорівнює одиниці — 1,0. При гостроті зору, яка дорівнює 1,0, досліджуваний визначає знаки десято­го рядка таблиці на відстані 5 м. Якщо досліджуваний визна­чає на цій відстані знаки п'ятого рядка — гострота його зору дорівнює 0,5, а якщо лише першого рядка — 0,1.

Для перевір­ки гостроти зору нижче 0,1 користуються перерахунком паль­ців. Якщо досліджуваний може перерахувати пальці на відстані 5 м, його гострота зору відповідає 0,09. Го­строта зору, яка дорівнює 0,04, приблизно відповідає рахунку пальців на відстані 2 м, гострота зору 0,01 — рахунку пальців на відстані 0,5 м, а гострота зору 0,005 — рахунку пальців на відстані 30 см. Якщо досліджуваний не розрізняє пальців, а визначає лише світло, його гострота зору характеризується як світловідчуття. При такому зорові важливо встановити, чи здатний досліджуваний визначати, з якого боку падає на око світло. Якщо він правильно вказує напрямок світла, його го­строта зору визначається як світловідчуття з правильною про­екцією світла. Якщо досліджуваний не відрізняє світла від те­мряви, його гострота зору дорівнює нулю.

До категорії сліпих відносять осіб із гостротою зору від 0 до 0,04. У таких випадках у людини зорових відчуттів або зовсім немає або у неї зберігається світловідчуття чи незначний залишковий зір. Отже, розрізняють абсолютну сліпоту (гострота зору дорівнює "0" або залишається світловідчуття) та часткову, або парціаль­ну, сліпоту, при якій гострота зору дорівнює від 0,01 до 0,04 на оці, яке краще бачить, з оптичною корекцією, і людина має збережений формений зір, тобто такий, при якому може розріз­няти форми, виділяти фігури на загальному фоні.

При парціальній сліпоті спостерігається наявність залиш­кового зору, який не можна розглядати як крайній ступінь зниження нормального зору. Залишковий зір може мати різні характеристики залежно від клінічних форм очного захворю­вання. Це глибоко порушена система зорового сприймання, яка відбивається на всій життєдіяльності людини, викликаю­чи безпорадність.

До категорії сліпих можна віднести також осіб із різким звуженням поля зору. Поле зору — це простір, усі точки якого видно при непорушному погляді. В нормі поле зору дорів­нює 180° по горизонталі та 110° по вертикалі. Але для червоно­го, синього та зеленого кольорів та для предметного бачення воно звужується також у нормі. Звуження поля зору до 10° діагностується як сліпота.

Незалежно від гостроти зору до порушень зорового сприй­мання можуть призвести такі захворювання, як некомпенсована глаукома, дистрофічна короткозорість понад 15,0 діопт­рій (дптр), двосторонній птоз 3-4-го ступенів, рецидивуючий увеїт (запалення судинної оболонки), кератоконус 4—5-го ступенів, хвороба Марфана з підви­вихом кришталика 3-4-го ступенів, обтяжена афакія, зло­якісні новоутворення, рецидивуючі крововиливи в скловидне тіло, сітківку.

До категорії слабозорих належать особи з гостротою зору від 0,05 до 0,4 (з оптичною корекцією на оці, яке краще бачить) або зі звуженням поля зору до 20° від точки фіксації. Діти з та­ким станом зору мають труднощі у навчанні та у пізнанні нав­колишньої дійсності, але зір залишається для них провідним каналом отримання інформації про оточуюче середовище.

У слабозорих при дещо вищій гостроті центрального зору зустрічаються інші порушення зорової функції, які заважають повноцінному зоровому відображенню дійсності.

Також розрізняють про­гресуючі та стаціонарні порушення зорового аналізатора.

При прогресуючих дефектах зору спостерігається поступове погіршення його функцій, пов'язане з протіканням патологіч­ного процесу. Це такі важкі захворювання, як глаукома, прогресуюча атрофія зорового нерва, піг­ментна дистрофія сітківки.

Прогресуючі зорові порушення можуть бути пов'язані з мозковими пухлинами, які у ді­тей найчастіше є вродженими, доброякісними. Тривалий час вони можуть не проявлятись, але на якомусь етапі розвитку ди­тини починають викликати поступове зниження зору до зовсім низького, що супроводжується нерідко головними болями, по­рушенням розумової працездатності.

До прогресуючих захворювань очей також належать короткозорість та далекозорість. У разі порушень санітарно-гігієнічних умов діяльності дитини, пов'язаної із зором (неправильне освітлен­ня, надмірні навантаження зору та ін.), стан зору може погіршуватись.

До стаціонарних захворювань зорового аналізатора нале­жать перш за все природжені його вади: мікрофтальм – при­роджена аномалія розвитку, що характеризується зменшен­ням розміру одного або обох очей різної міри вираження; колобома – дефект райдужної оболонки або судинної оболон­ки очного яблука; астигматизм; катаракта. Причиною стаціонарних захворювань очей може бути хвороба, яка призвела до зниження зору, але процес при­пинився, і подальшого зниження зору не відбувається.

4. ГРУПИ ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ

Розподіл дітей з вадами зору на групи здійснюється з врахуванням глибини дефекту та часу його настання.

1. Діти з природженою сліпотою (сліпонароджені).

До цієї групи належать ті діти, які втратили зір з народження або до трьох років (до становлення мовлення) і не мають зорових уявлень.

Природжені вади зору часто поєднуються з нервово-психічними розладами: парезами кінцівок, зниженням слуху, порушенням мовленнєвого розвитку, розумовою відсталістю, різними порушен­нями центральної нервової системи. 30% від загальної кількості дітей з порушеннями зору мають органічну недостатність цен­тральної нервової системи. За даними М.С.Лебединського та В.М.Мясищева (1966 р.), у дітей з природженою патологією сенсорної системи змінюється реактивність нервових проце­сів, що в поєднанні з почуттям неповносправності може стати джерелом патологічного афективного розвитку особистості. Л.А.Новикова (1966 р.) після проведення клініко-фізіологічного вивчення дітей з порушеннями різних аналізаторних сис­тем дійшла висновку, що є певна нервово-психічна недостат­ність у діяльності кори головного мозку, зумовлена первинним сенсорним дефектом. Так, у процесі вивчення активності кори головного мозку дітей з порушеннями зору та слуху методом аналізу та зіставлення енцефалограм було виявлено недостат­ність слухової та зорової аферентацій, що призводить до зни­ження збудливості центральної нервової системи. Це негативно відбивається на протіканні нервових процесів і опосередковує тією або іншою мірою особливості пізнавальної і поведінкової сфер особистості.

Те, що сліпі діти не можуть безпосередньо сприймати візуальні та просторові ознаки об'єктів та явищ навколишньої дійс­ності, негативно відбивається на формуванні їх моторно-рухової сфери, дуже ускладнює орієнтування в просторі, серйозно збіднює чуттєвий досвід, перешкоджає розвитку образного мислення.

Своєрідність становища сліпої дитини серед інших дітей і дорослих поглиблюється помилками в її сімейному вихованні, що нерідко трапляються, в ставленні до неї з боку оточення. Сліпі від народження діти усвідомлюють свій дефект, не­вдачі в різних видах діяльності та в спілкуванні, зумовлені не­можливістю на практиці користуватись зором, часто виклика­ють у них тяжкі переживання.

На розвиткові вищих форм пізнавальної діяльності (логіч­ного мислення і мови, довільного запам'ятовування, цілеспря­мованої уваги та ін.) сліпота відбивається опосередковано, викликаючи якісну особливість, залежно від особливостей зо­рового сприймання. Спостерігається дисгармонія у взаємодії чуттєвих та інтелектуальних функцій. Так, переважанням словесно-логічної форми пізнання над чуттєвою можна пояс­нити те, що сліпі діти мають іноді досить великий запас аб­страктно-словесних, формально правильних, але не наповне­них конкретно-предметним змістом знань, спостерігається також певне відставання в розумінні слів із конкретним зна­ченням.

Втрачена функція зору компенсується у сліпих дітей за допомогою активної діяльності збережених аналізаторів — слухового, рухового, шкіряного та ін. У процесі розвитку у сліпих утворюються нові способи сприймання та аналізу дійсності, орієнтування в просторі, що відіграє провід­ну роль у їх пізнавальній діяльності. Великого значення тут набувають спеціально організовані навчання та виховання слі­пих дітей, що попереджає і коригує вторинні відхилення в їх розвитку, формує та стимулює компенсаторні процеси.

2. Діти з набутою сліпотою (осліплі).

Набуті зорові аномалії поширені дещо менше, ніж приро­джені. В цьому аспекті значну роль відіграють досягнення ме­дицини, заходи профілактичного характеру, внаслідок чого майже ліквідовані випадки глибоких порушень зору у дітей, що викликаються різними інфекційними захворюваннями. Проте набуту зорову недостатність можуть викликати усклад­нення після таких загальних інфекційних захворювань ор­ганізму, як, наприклад, грип, туберкульоз, менінгіт, менінгоенцефаліт, віспа, кір, трахома, туберкульоз очей, скарлатина, а також травматичні пошкодження мозку та очей.

Набуті порушення зору не так глибоко і всебічно відбива­ються на розвиткові особистості. Велике значення має той факт, наскільки у дитини чи дорослого збереглися уявлення та поняття про навколишній світ, наскільки розвинені навички практичної діяльності.

На відміну від сліпонароджених, діти, що осліпли після певного періоду нормального розвитку, зберігають зорові уяв­лення, сформовані у них раніше. Такі сліди попередніх уяв­лень залишаються у свідомості дитини завдяки образній пам'яті й відіграють важливу роль у відновленні образів пред­метів і явищ при сприйманні їх словесних описів. Ступінь збе­реження зорових уявлень залежить від віку, в якому настала сліпота (відповідно, чим пізніше виник зоровий дефект, тим багатший запас попередніх образів дійсності у дитини), та від змісту й організації пізнавальної діяльності осліплих дітей. Образні уявлення можуть зберігатись у них досить довго, не згасаючи навіть протягом усього життя.

3. Слабозорі діти.

Особливості розвитку слабозорих дітей пов'язані перш за все з тим, що вони, на відміну від сліпих, мають можливість використовувати з метою сприймання предметів і явищ навко­лишньої дійсності та просторової орієнтації наявний у них (хоч і порушений) зір. Але досить глибоке порушення зорової функ­ції зумовлює такі особливості процесу візуального сприйман­ня, як загальмованість, знижена точність, вузькість огляду. Зоровий дефект при слабозорості певною мірою ускладнює і процес просторової орієнтації. При цьому треба мати на увазі, що недоліки зорової функції у слабозорих дітей не просто кіль­кісно знижують запас вражень, а й викликають якісну особ­ливість образних уявлень, що пов'язано зі специфікою зорово­го відображення дійсності за різних форм слабозорості.

Так, у слабозорої дитини з порушенням кольоророзрізнення формуються збіднені (з погляду багатства їх кольорових ха­рактеристик) уявлення про предмети та явища. Діти, що страждають досить різко вираженою короткозорістю або дале­козорістю, можуть не помітити деяких важливих, але не так явно виражених ознак об'єктів дійсності. Неадекватні реаль­ності, предметні уявлення можуть сформуватись у слабозорих дітей з природженою колобомою, оскільки при цьому захворю­ванні предмет сприймається верхнім відділом очей.

Отже, у дітей з частковим порушенням зору можуть бути виявлені не лише обмежений запас уявлень, а й перекручені уявлення.

Спеціальні спостереження тифлопедагогів свідчать, що у слабозорої дитини після того, як вона зрозуміла, що бачить не все і погано, виникають проблеми суто психологічного харак­теру: з одного боку, вона не відчуває себе сліпою, з іншого – не відчуває себе і повністю зрячою. Невдачі та труднощі в навчан­ні, грі, спілкуванні часто неправильно оцінюються дитиною, викликають роздратованість, замкнутість, негативізм та інші негативні характерологічні риси.

Лекція 2

Особливості зорового сприйняття у дітей з вадами зору

1. Найбільш поширені порушення зорового аналізатора.

2. Характеристика залишкового зору при практичній сліпоті.

3. Особливості зорового сприйняття у слабозорих дітей.

1. Найбільш поширені порушення зорового аналізатора

Розуміння структури зорового дефекту дозволяє не тільки організувати відповідну медичну допомогу, але і правильно здійснювати психолого-педагогічну корекційну роботу.

АНОМАЛІЇ РЕФРАКЦІЇ

Найчастіше причиною слабозорості є аномалії рефракції (аметропії): міопія (найбільш поширена), гіперметропія (далекозорість) або астигматизм.

Високі ступені аномалії рефракції характеризуються різними змінами розміру очного яблука. При міопії воно збільшене в осьовому розмірі, при гіперметропії – зменшене. При короткозорості (міопії) паралельні промені заломлюються середовищем ока так, що фокусуються попереду сітківки, зображення буває розпливчатим і предмети видно неясно. Чим вище короткозорість, тим нижче гострота зору. Іноді спостерігається ускладнена прогресуюча короткозорість, що супроводжується серйозною патологією очей.

При далекозорості (гіперметропії) зображення предметів фокусується позаду сітківки, тому воно неясне і розпливчате. При великій далекозорості (8,0 D - 10,0 D і вище) значно напружена акомодація. В результаті такої напруги акомодації посилюється стомлення під час роботи на близькій відстані (зливаються, стають неясними букви, починаються головні болі).

При астигматизмі заломлення променів відбувається з різною силою в різних площинах. Астигматизм не завжди коригується окулярами, повна корекція вдається у випадках нескладного астигматизму. Іноді астигматизм буває вельми складним і не піддається коригуванню окулярами.

Аномалії рефракції можуть бути виражені на обох очах однаково або по-різному. Ізометропія – практична рівність значень рефракції на обох очах (відхилення не більше 0,5 дптр). Анізометропія – наявність істотних відмінностей заломлюючої сили обох очей, при цьому можливі сполучення різних ступенів одного і того ж порушення рефракції або різних порушень (наприклад, міопії на одному оці та гіперметропія на іншому).

ПОРУШЕННЯ ПЕРИФЕРИЧНОГО ЗОРУ

Периферичний зір - здатність органу зору охоплювати зоровим сприйняттям достатньо велике поле з навколишнього світу. Периферичний зір служить для орієнтування в просторі і виявлення предметів. При порушенні периферичного зору чоловік втрачає можливість вільного переміщення в просторі, оскільки натрапляє на предмети, що знаходяться поза точкою фіксації, не може охоплювати поглядом великі предмети, робоче місце.

Периферичний зір страждає при багатьох захворюваннях: глаукомі, дистрофічних захворюваннях сітківки, ураженні зорового нерва, а також центральної нервової системи, наприклад при черепно-мозкових травмах, нейроінфекції, інсульті.

Зміни поля зору можуть носити різний характер. В одних випадках відбувається рівномірне, концентричне звуження поля, в інших - його звуження в якій-небудь певній ділянці.

Концентричне звуження поля зору може бути як невеликим, так і значним, приводячи до так званого трубкового зору.

Зустрічаються зміни поля зору, пов'язані з частковим його випадінням у центрі або на периферії сітківки ока (скотоми). Наявність у полі зору невеликих скотом веде до виникнення тіней, плям, кіл, овалів, дуг, ускладнюючи сприйняття предметів і витворів мистецтва, утруднюючи читання і письмо.

За наявності обширних двосторонніх скотом така зорова робота, як читання, письмо, розглядання малюнків, вельми утруднена, а часто і неможлива.

Порушення кольоророзрізнення

Нормальне кольоророзрізнення (трихромазія) допомагає повно і точно відображувати дійс­ність, створює емоційний фон зорових відчуттів. Контрастна чутливість органа зору забезпечує виділення об'єкта з фону, темних та світлих частин предмета.

Патологія ко­льорового зору виявляється в кольорослабкості та кольоросліпоті (або ахромазії). Найчастіше зустрічаються такі форми кольороаномалій:

- протаномалія – порушення відчуття та сприймання червоного кольору, який сприймається як зелений;

- дейтероаномалія – порушення відчуття зеленого кольо­ру, який сприймається як червоний.

У 30 % слабозорих дітей відзначається порушення кольорового зору в різному ступені залежно від основного діагнозу. Аномалії рефракції найчастіше приводять до легких форм порушення колірного зору. При короткозорості переважно спостерігається нормальна трихромазія. Захворювання кришталика найчастіше не приводять до порушення кольоросприйняття. При змінах на очному дні можуть бути деякі порушення кольоророзрізнення. Ускладнення кольоророзрізнення характерні для дистрофії сітківки, при якій порушення колірного зору починається із зниження порогу чутливості між червоним і зеленим кольорами. Часткова атрофія зорових нервів іноді приводить до патології кольорового зору. Атрофія зорових нервів після ретробульбарного невриту супроводжується різко вираженим зниженням кольоророзрізнення. При природженій атрофії зорового нерва спостерігається зниження чутливості до червоного, зеленого і синього кольорів.

АМБЛІОПІЯ

Терміном «амбліопія» позначають такі форми зниження зору, які не мають видимої анатомічної або рефракційної основи. Найбільш частою причиною амбліопії у дітей буває косоокість або страбізм, при цьому до 85-90 % випадків косоокості супроводжується зниженням зору різного ступеня, тобто амбліопією.

Залежно від ступеня зниження гостроти зору розрізняють амбліопію слабкого (гострота зору 0,8-0,4), середнього (гострота зору 0,3-0,2), високого (гострота зору 0,1-0,05) і дуже високого (гострота зору 0,04 і нижче) ступеня.

Розрізняють наступні види амбліопії: дисбінокулярна, обскураційна, рефракційна, істерична.

Дисбінокулярна амбліопія виникає внаслідок розладу бінокулярного зору, косоокості. Амбліопія при співдружній косоокості більш ніж в 30 % випадків і є її наслідком. Разом з тим, вона сама може бути причиною косоокості. Це відбувається в тих випадках, коли одне око має значне зниження гостроти зору (до 0,3-0,4 і нижче), при якому неможливе злиття зображень. В цьому випадку око з низькою гостротою зору не бере участь в акті зору, що приводить до його косоокості. Дисбінокулярна амбліопія може бути двох видів: амбліопія з правильною (центральною) фіксацією (фіксуюча ділянка - центральна ямка сітківки) і амбліопія з неправильною (нецентральною) фіксацією (фіксуючою стає будь-яка інша ділянка сітківки). Остання зустрічається в 70-75 % випадків.

Обскураційна амбліопія розвивається в результаті помутніння оптичних середовищ ока (катаракти, помутніння рогівки), переважно природжених або рано набутих. Діагноз ставиться, якщо низький зір зберігається, не дивлячись на усунення помутнінь і відсутність анатомічних змін в задньому відділі ока (після екстракції катаракти).

Рефракційна амбліопія виникає внаслідок аномалій рефракції, які в даний момент не піддаються корекції. При носінні правильно підібраних окулярів поступово гострота зору може підвищитися, аж до нормальної. Причиною виникнення цього виду амбліопії є постійне і тривале проектування на сітківку ока неясного зображення предметів зовнішнього світу при високій далекозорості і астигматизмі.

Істерична амбліопія виникає раптово, найчастіше після якого-небудь афекту. Функціональні розлади на ґрунті істерії можуть приймати характер ослаблення або втрати зору. Ця форма амбліопії зустрічається досить рідко.