Суб’єктами трудового права визнаються учасники суспільних відносин, що регулюються трудовим законодавством, які можуть мати певні права та відповідні юридичні обов’язки.

Усіх суб’єктів трудових правовідносин можна поділити на дві групи:

· головні;

· другорядні.

Головні – це ті суб’єкти, які відіграють у трудових правовідносинах провідну роль і забезпечують існування самих трудових правовідносин. Головні суб’єкти поділяються ще на три групи:

1. обов’язкові суб’єкти: роботодавці і працівники. Без їхньої участі правовідносини не виникають;

2. допоміжні – це суб’єкти, які існують незалежно від наявності трудових правовідносин, оскільки утворюються державою і сприяють функціонуванню трудових правовідносин (органи нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства, органи зайнятості);

3. факультативні, оскільки їхня участь у трудових правовідносинах важлива, але не завжди обов’язкова. Сюди належать профспілки, які представляють найманих працівників у трудових правовідносинах.

Другорядні суб’єкти трудових відносин – це учасники, які беруть участь у трудових правовідносинах лише тоді, коли виникає потреба або, якщо їхня участь є тимчасовою, після чого вони припиняють своє існування. Сюди належать: КТС, Національна рада соціального партнерства, страйкові комітети, кваліфікаційні та атестаційні комісії.

Суб’єкти трудового права наділяються правосуб’єктністю. Трудова правосуб’єктність – це можливість учасників трудових відносин мати та здійснювати трудові права та обов’язки, визначені державою гарантії забезпечення цих прав та обов’язків, а також нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків. Правовою основою трудової правосуб’єктності є конституційне право особи на працю, що є одним із визначальних соціально-економічних прав особи, забезпечує особі можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку погоджується.

Трудова правосуб’єктність поєднує такі елементи:

· трудову правоздатність;

· трудову дієздатність;

· трудові права та обов’язки;

· трудову деліктоздатність;

· гарантії забезпечення трудових прав та обов’язків.

Трудова правоздатність за своїм змістом включає: здатність мати трудові права та здатність мати трудові обов’язки. Вона виникає лише з досягненням особою встановленого віку, коли особа матиме можливість реалізувати своє право на працю у трудових правовідносинах. Вважається, що трудова правоздатність виникає з 16 років, а в окремих випадках – з 15 або 14 років.

Трудова дієздатність – це здатність суб’єктів своїми діями набувати та здійснювати трудові права та обов’язки. Трудова дієздатність може бути загальною та спеціальною Загальна дієздатність настає разом з правоздатністю. Спеціальна дієздатність зумовлена тим, що у трудовому праві стосовно зайняття окремих посад закон встановлює певні додаткові вимоги щодо віку, освіти, стажу роботи.

Суб’єктивні права та обов’язки випливають безпосередньо із Конституції України та законів України, які встановлюють трудові права та обов’язки. Основні трудові права визначені у ст. 2 КЗпП України.

Гарантії забезпечення трудових прав та обов’язків визначаються законами. Одна з таких гарантій визначена у ст. 9 КЗпП України.

Трудова деліктоздатність у трудовому праві визначається через призму дисциплінарної та матеріальної відповідальності.