Колективні угоди та їх види.
У соціально-економічних відносинах формуються різні інтереси (інтереси найманої праці, інтереси капіталу та інтереси суспільства), які за змістом можуть не співпадати або ж бути протилежними. Одним із найефективніших чинників врегулювання соціальних суперечностей вважається соціальне партнерство. Воно визначається як система відносин між роботодавцями, їх організаціями, об’єднаннями та найманими працівниками, профспілковими організаціями і об’єднаннями й органами виконавчої влади, що складаються у процесі співробітництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин. Метою соціального партнерства є регулювання та вирішення конфліктів, збалансування соціально-економічних інтересів працівників і підприємств.
Акти соціального партнерства є різновидом нормативно-правових договорів, зміст яких охоплює норми права, прийняті за домовленістю сторін на основі попередніх переговорів. Різновидом актів соціального партнерства є колективні договори та угоди. Колективні договори і угоди містять зобов’язальні положення, що є обов’язковими для роботодавців та їх об’єднань, представників найманих працівників та їх об’єднань, органів державної виконавчої влади.
Функції колективних угод:
- захисна, яка виявляється в тому, що колективно-договірні акти захищають працівників від економічно більш сильного роботодавця при встановленні умов праці;
- соціального партнерства. Колективна угода є функціональною моделлю соціального партнерства, і від того, як вона працює, залежить трансформація соціально-трудових відносин, впровадження соціального партнерства;
- регулятивна, яка реалізується шляхом встановлення певних правил поведінки – правових норм;
- інформаційна. Колективні угоди несуть у собі інформацію про права і обов’язки як для сторін, так і для відповідних державних органів і третіх осіб.
Колективні угоди поділяються на:
· генеральну;
· галузеву;
· регіональну.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про колективні договори і угоди» сторонами генеральної угоди виступають: профспілки, які об’єдналися для ведення переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.
Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об’єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії.
Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об’єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об’єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.
Угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо:
· гарантій праці і забезпечення продуктивної зайнятості;
· мінімальних соціальних гарантій оплати праці;
· розміру прожиткового мінімуму;
· соціального страхування;
· режиму роботи і відпочинку;
· умов охорони праці;
Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо:
· нормування і оплати праці;
· встановлення мінімальних соціальних гарантій;
· трудових відносин;
· умов і охорони праці;
· житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку;
Галузева угода не може погіршувати становище трудящих порівняно з генеральною угодою.
Угоди на регіональному рівні регулюють: норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включаючи вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.
Положення генеральної, галузевої та регіональної угод діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
Колективні угоди набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в угоді.
Сторони, що уклали угоду, повинні інформувати громадян через засоби масової інформації про зміну та хід її реалізації.
Галузеві та регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Міністерством праці та соціальної політики України.
2. Поняття колективного договору та його роль у забезпеченні трудових відносин.
Термін «колективний договір» вперше був застосований подружжям Беатрисою та Сіднеєм Уебб у 1891 році в їх науковій праці «Кооперативний рух у Великобританії». У більшості країн світу колективні договори є переважним засобом регулювання трудових відносин. Проте часто колективний договір залежить від політики уряду і одержує законодавче обґрунтування.
При державній формі власності роль колективного договору в регулюванні трудових відносин була приниженою Розвиток ринкових відносин сприяв розширенню локального регулювання, в тому числі колективно-договірного.
Існування колективного договору на сьогодні об’єктивно обумовлено наявністю соціальних, економічних і правових передумов.
До соціальних факторів слід віднести наявність суспільно-трудових відносин, які породжуються колективним співробітництвом. В умовах суспільного виробництва виникають внутрішні колективні відносини, а також ряд зв’язків у галузі суспільної організації праці. Для регламентації таких відносин використовуються методи регулювання окремих питань шляхом узгодження.
В економічному плані правомірність і необхідність існування колективних договорів обумовлена в першу чергу економічною самостійністю підприємств, а також наявністю об’єктивних протиріч між інтересами самих власників та найманих працівників.
До юридичних передумов існування колективного договору слід віднести правосуб’єктність його сторін, оскільки укладення будь-якої угоди неможливе без встановленої і гарантованої законом право-дієздатності сторін договору.
Колективний договір є одним із основних інститутів галузі трудового права. Відповідно до Рекомендації МОП № 91 під колективним договором розуміють усяку письмову угоду щодо умов праці та найму, яка укладається, з одного боку, між підприємцем, групою підприємців та однією чи кількома представницькими організаціями працівників або за відсутності таких організацій – представниками самих працівників, незалежним чином обраними і уповноваженими згідно із законодавством країни.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів.
Колективний договір розглядається як специфічний локально-правовий акт, який повинен враховувати та відповідати змісту генеральної, галузевих та регіональних угод, положення яких є обов’язковими для застосування під час ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів як мінімальної гарантії.
Колективний договір укладається з метою покращення господарської діяльності підприємства, підвищення якості продукції, що випускається, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удосконалення оплати праці, підняття рівня охорони праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування працівників.
До колективного договору заборонено включати умови, які погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством.
Як вид правового акту колективний договір виконує певні функції:
- організація трудових відносин;
- забезпечення стабільності трудових відносин;
- забезпечення і захист інтересів власника та працівника.
3. Сторони колективного договору та сфера його укладення.
Ст. 12 КЗпП України та ст. 3 ЗУ «Про колективні договори і угоди» визначають, що колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а разі відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.
Таким чином, стороною колективного договору, що наймає працівників є власник або уповноважений ним орган. Другою стороною колективного договору є наймані працівники, інтереси яких представляють профспілки чи інші представники, уповноважені найманими працівниками.
Профспілки реалізують свої повноваження у колективно-договірному регулюванні через створені ними виборні органи. Повноваження цих органів визначаються у статутах або на підставі відповідного рішення профспілкового органу щодо профспілкового представника (довіреної особи). Якщо на підприємстві є декілька профспілок, то створюється об’єднаний представницький орган за ініціативою будь-якої профспілки.
У випадку, якщо на підприємстві, в установі, організації немає профспілки, представництво інтересів найманих працівників у колективних переговорах здійснюють представники, які обираються на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів. Разом з обранням можуть бути визначені і повноваження представників. (Це можуть бути колегіальні органи або окремі працівники).
Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи (ст. 11 КЗпП України та ст. 2 ЗУ «Про колективні договори і угоди»).
Законодавство передбачає можливість укладення колективного договору у структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.
Дія колективного договору поширюється лише на конкретне підприємство, установу, організацію. Він поширюється на всіх найманих працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки і чи брали участь в укладенні колективного договору.
Сторони самі визначають строк дії колективного договору, враховуючи особливості конкретного підприємства.
4. Зміст і структура колективного договору.
Зміст колективного договору згідно зі ст. 7 ЗУ «Про колективні договори і угоди» і ст. 13 КЗпП України визначається сторонами в межах їх компетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні права та обовєязки сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
- зміни в організації виробництва і праці;
- забезпечення продуктивної зайнятості;
- встановлення форми, системи та розмірів заробітної плати;
- тривалості робочого часу і часу відпочинку;
- охорони праці;
- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування;
- гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Зміст колективного договору складають: зобов’язальні, нормативні та інформативні умови.
Зобов’язальні умови колективного договору – це взаємні зобов’язання сторін. До зобов’язальних умов належать питання, які не врегульовані чинним законодавством, а закріплені у змісті колективного договору як конкретні зобов’язання, які бере на себе, в першу чергу, власник або уповноважений ним орган, трудовий колектив та профспілка. Вони є обов’язковими для виконання, і кожна зі сторін має право вимагати від іншої належного виконання своїх зобов’язань.
Нормативні умови – це ті умови, які містяться в чинному законодавстві про працю. Проте законодавство встановлює мінімальний рівень гарантій, які не можуть бути погіршені сторонами при укладенні колективного договору. Нормативні умови становлять собою сукупність норм з основних питань оплати праці, умов праці, побуту та відпочинку.
Інформативні умови містять в переважній більшості норми централізованого законодавства з питань праці, робочого часу, охорони праці. Ці норми дублюються у колективному договорі і фактично регулятивної функції не виконують і не набувають юридичної сили. Але у зв’язку з тим, що з колективним договором має можливість ознайомитись більша кількість працівників, то дані положення відіграють інформативну роль. У сучасний період, коли інформаційні можливості працівників розширились, роль інформативних умов колективного договору зменшується.
Сторони самостійно визначають структуру колективного договору, враховуючи специфіку підприємства, установи, організації.
У загальній частині колективного договору зазначаються цілі, завдання, функції, які він виконує, взаємовідносини між сторонами, їх обов’язки, а також відповідальність за невиконання зобов’язань.
Важливе місце займають розділи, в яких визначаються: особливості прийому і звільнення працівників, забезпечення зайнятості, підвищення кваліфікації, режим праці і відпочинку, умови праці, оплата праці, соціально-побутові умови, матеріальна допомога, медичне обслуговування.
До колективного договору долучаються додатки, переліки, які конкретизують його положення. Це, зокрема, Перелік посад працівників, яким надається додаткова відпустка за ненормований робочий день та ін.
Дата добавления: 2016-05-11; просмотров: 4940;