Власник або уповноважений ним орган як суб’єкт трудового права.

На думку Смирнова О. В. правосуб’єктність роботодавців повинна визначатись двома критеріями: оперативним та майновим[1].

Оперативний критерій характеризує особливості змісту діяльності і зводиться до здатності здійснювати добір і розстановку кадрів, організовувати роботу працівників, створювати їм необхідні умови для праці.

Майновий критерій характеризує здатність виплачувати заробітну плату працівникам.

Власник підприємства здійснює управління виробництвом безпосередньо або за допомогою уповноваженого ним на управління органу – одноособового або колегіального.

Керівник самостійно вирішує питання діяльності підприємства чи організації. Він зобов’язаний створювати безпечні та нешкідливі умови праці; систематично проводити навчання працівників з питань охорони праці і вживати заходів щодо покращення умов праці; проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Уповноважена власником службова особа виступає суб’єктом колективних правовідносин з трудовим колективом і його представницьким органом – профспілкою по встановленню умов праці, застосуванню чинного законодавства про працю.

Керівнику належить право самостійно вирішувати питання про прийом на роботу своїх заступників, керівників та спеціалістів підрозділів апарату управління, а також про їх звільнення.

Власник не має права втручатись в оперативну діяльність керівника.

Роботодавцями можуть виступати також фізичні особи. Серед роботодавців – фізичних осіб виділяють дві групи:

· роботодавці, які використовують найманих працівників для власного обслуговування та обслуговування членів сім’ї;

· роботодавці, які використовують найману працю з метою отримання прибутку (підприємці, адвокати, приватні нотаріуси).

Роботодавці є стороною як індивідуальних, так і колективних трудових правовідносин.

Роботодавці у трудових відносинах мають такі права:

· укладати, змінювати та припиняти трудові договори з працівниками;

· вести колективні переговори й укладати колективний договір;

· заохочувати працівника за сумлінну працю;

· притягати працівника до дисциплінарної та матеріальної відповідальності у порядку, передбаченому законодавством;

· приймати локальні нормативні акти;

· брати участь в організаціях роботодавців.

Що стосується обов’язків роботодавця, то варто зазначити, що їх є дуже багато. Від їх виконання безпосередньо залежить реалізація прав і законних інтересів як кожного працівника, так і трудового колективу в цілому. Залежно від джерела, у якому обов’язки закріплені, їх можна поділити на дві великі групи:

1) обов’язки, закріплені у законах та підзаконних нормативних актах;

2) обов’язки, передбачені у договорах.

Роботодавці у трудових відносинах мають такі обов’язки:

· дотримуватись нормативних актів про працю;

· надавати працівникові роботу обумовлену трудовим договором;

· забезпечувати безпечні умови праці;

· виплачувати працівникові заробітну плату;

· забезпечувати соціальне страхування працівників у порядку, встановленому законодавством;

· відшкодовувати працівникові шкоду, заподіяну йому при виконанні трудових обов’язків.

Роботодавці мають право на свободу об’єднання в організації роботодавців для здійснення і захисту своїх прав та задоволення соціальних, економічних та інших законних інтересів на основі вільного волевиявлення без будь-якого попереднього дозволу, вступу до таких організацій на умовах і в порядку, визначених їх статутами, участі в організаціях роботодавців, а також вільного виходу з них на умовах і в порядку, визначених законодавством та їх статутами, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.