ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ. Особливий вплив на зміст староєврейськогоправа зробили релігійні розпорядження іудаїзму з його прихильністю ідеї богообраності ізраїльського народу

Особливий вплив на зміст староєврейськогоправа зробили релігійні розпорядження іудаїзму з його прихильністю ідеї богообраності ізраїльського народу, ідеалом підкорення соціальної поведінки священним заповітам. Орієнтація правозастосування на сімейні, значною мірою, общинні цінності, кінець кінцем зробила староєврейське право вузьконаціональним. Це забезпечило йому тривале життя і використання його в тих країнах, офіційні доктрини яких негативно відносилися до іудаїзму.

ВисновкИ З ТЕМИ:

З огляду вищезазначеного можна зробити висновок, що виникнення державно організованого суспільства в країнах давньосхідної цивілізації було результатом розкладу родоплемінного ладу, що є загальною для всіх країн рисою процесу державотворення, щодо особливостей, передусім, це фактори, які певною мірою або прискорювали цей процес, або його стримували. Про це свідчить досвід Стародавньої Індії, Вавилону, Китаю.

Давньосхідна монархія стала особливим типом ранньої державності – першої з відомих сучасній історії. Формування її відбувалося перш за все шляхом виділення управлінських функцій й повноважень влади, персоніфікованій у правителі-монарху. Право також несло на собі відбиток первіснообщинної організації, що проявилося в збереженні звичаю як основного джерела, інших загальних для всіх країн рис. Але в той же час воно вже окреслилось в своїх номах як право-привілей, що вставало на захист пануючої частини давньосхідного суспільства.

ТЕМА № 3.ДЕРЖАВА І ПРАВО ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

(4 години)

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

1. Основні риси європейського феодалізму. Виникнення та основні тенденції розвитку ранньофеодальних держав.

2. Загальні риси та особливості розвитку державних форм середньовічних держав Західної Європи.

3. Європейське феодальне право: загальна характеристика.

Рекомендована Література:

1. Византийский земледелческий закон / Под ред. К. Медведєва.—Л.,1984.

2. Лебек Ст. Происхождение франков. V-IX вв.: Пер.с франц. В.А.Павлова.— М.,1993.

3. Липшиц Е.Э. Законодательство и юриспруденция в Византии в XI-XI вв.— Л.: ЛГУ,1981.

4. Право Византии. VII-XI вв. // Антология мировой правовой мысли: В 5-ти тт.—Т.2.—М.,1999.

5. Салическая правда /Пер. проф. П.Н.Грацианского. Под ред. проф. В.Ф.Семенова.— М., 1950.

6. Успенский Ф. История Византийской империи: В 5 томах.—М.,2001-2002.

7. Эклога. Византийский законодательный свод VIII в./ Вступ. статья пер. и комментарии Е.Э.Липшиц.—М.,1965.

8. Батыр К.И. История феодального государства Франции.—М.,1975.

9. Блок М. Феодальне суспільство.—К.,2002.

10. Лисневский Э.В. История феодального государства и права Англии.—Ростов - н/Д,1981.

11. Кучма В.В. Создание и деятельность органов общественной полиции во Франции в период абсолютизма // Античная древность и Средние Века: Сб.15.—М.,1978.

12. Прокопьев В.П. История германской государственности X-XVIII вв.

13. Аннерс Е. История европейського права: Пер. со швед. / Ин-т Европы.—М.:Наука,1996.

14. Блок М. Феодальне суспільство.—К.,2002.

15. 18.Харитонова О.І.,Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи. Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. – К.:Одіссей. –2002.

16.Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права, очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческом,

Мета ЛЕКЦІЇ:

Ознайомити з основними тенденціями виникнення та розвитку феодальної держави і права в країнах Західної Європи, виявити загальні риси та особливості процесу державо- і правотворення в них, його історичного значення.

Вступ

В середині першого тисячоліття світ вступив у новий період епохи станово-кастового суспільства — період Середніх віків. Історично його початок пов’язують з падінням Римської імперії. Кінець середньовіччя приходиться на різні часи: ХVІ-ХVІІІ ст. — для країн Заходу, друга половина ХІХ – поч. ХХ ст. — для країн Сходу. Основною рисою цього періоду став феодалізм — новий соціально-економічний, політико-правовий і духовний стансуспільства, який прийшов на зміну рабовласництву.Держава і право цього періоду не змінили своєї соціальної суті, але їх історичне значення полягає в тому, що вони заклали підвалини для сучасних країн Західної Європи, вивчення яких дозволяє зрозуміти і вирішити багато з проблем державо і правотворення сьогодення.

І. ПИТАННЯ. Основні риси європейського феодалізму. Виникнення та основні тенденції розвитку ранньофеодальних держав

Термін «феодалізм» вперше з’явився у французькій літературі періоду Великої буржуазної революції 1789-1794 років. Він походить від французького feodalite,який в свою чергупов’язаний з середньовічним німецьким feudum, що означав «майно» (земельне володіння). Право власності на землю визначало нову соціально-класову структуру феодального суспільства, основними класами якого стали феодалий селяни.

Всі феодали, залежно від своєї економічної й політичної могутності, розділялися за рангами. Як правило, на верхньому щаблі феодальної ієрархічної градації стояв король, який був верховним власником усієї землі в королівстві й наділяв нею феодалів вищого рангу. Від них одержували і «тримали землю» феодали нижчих рангів.

Поза цією ієрархією стояли селяни — вчорашні раби й общинники.Позбавлені власності на землю, вони володіли деякими засобами виробництва, працювали на землі феодала і за це віддавали йому частину прибутку, т.зв. земельну ренту. Відомі триїї форми, що умовно відповідають трьом періодам розвитку феодалізму: раннього, середнього й пізнього.

Перша форма — це відробіткова рента. При цьому селянин знаходився під прямим наглядом і примусом власника або його представника, він жив у безпосередній близькості від нього й відпрацьовував визначену кількість днів у тиждень на його землі.

Друга форма — продуктова рента, коли селяни самі розпоряджалися своїм часом, вирощували врожай і розплачувалися з хазяїном продуктами.

Третя форма — грошова рента. При такій формі відносини між селянами і земельним власником базувалися на договірній основі, причому перші перетворювалися або в орендарів землі, або у власників, або в незаможних батраків, що наймалися за гроші.

Економічною основою феодальної держави стала феодальна власність на знаряддя і засоби виробництва і частково власність на селянина. Основна характерна ознака права цього періоду — це його кріпацький характер, тобто прикріплення до землі основного виробника - селянства, яке складало більшість населення. Селянин міг працювати визначену кількість днів на себе на тій ділянці, що виділяв йому поміщик, інший час він працював на хазяїна. Їхнє положення мало чим відрізнялося від положення рабів у рабовласницькій державі, але все ж кріпак не вважався повною й безпосередньою власністю поміщика. Певною мірою він належав собі, і кріпосне право, при більш широкій можливості розвитку обміну, торгових відносин усе більше і більше розкладалося, розширюючи можливості для звільнення селянства.

Держави франків й англосаксів

Після загибелі Західно-римської монархії, західноєвропейське суспільство, на відміну від «південно-східноєвропейського», надовго було відкинуте назад, і тому змушено було знову пройти у своєму розвитку великий шлях від примітивних протодержав до централізованих національних держав. Було б помилково цей історичний період вважати регресом для Західної Європи. Вихід на її політичну арену нових народів і етносів, що поступалися римлянам у політико-правовій культурі, усе ж дозволив їм у результаті створити невідомі до цього країнам Сходу й античного світу, історично більш перспективні форми організації економічного, соціального й політичного життя людського суспільства.

Феодалізм періоду появи ранніх держав в Західній Європі характеризувався ще несталістю своїх рис:

- його соціально-класова структура була обумовлена тим, що поряд із феодально-залежним селянством зберігалася значна частина вільних селян-общинників і дрібних земельних власників;

- з хліборобами-феодалами зливалася військово-дружинна знать;

- експлуатація здійснювалася як у формі ренти, так і у вигляді стягування данини;

- завершення процесу становлення феодального засобу виробництва пов’язано з узурпацією общинних земель з боку феодалів.

Ці своєрідні перехідні риси раннього феодалізму знайшли свій відбиток у сутності й формах перших західноєвропейських держав.

Держава франків.

Для римської провінції Галлії п’яте століття явилося часом глибоких соціально-економічних перетворень. У цій багатющій частині Римської імперії (територія майже збіжна з теперішньою Францією) знайшла свій прояв глибока криза, яка охопила імперію. Рим уже не міг захищати кордони від вторгнень іноземних племен і, насамперед, германців — східних сусідів Галлії. З цих племен виявилися найбільш сильними салічні (приморські) франки, які входили до союзу германських племен, котрий склався у ІІІ ст. на північно-східному кордоні Галії. Наприкінці V - поч. VI ст. вони захопили велику частину країни.

Соціальна диференціація, що намітилася у франків ще до переселення на нову батьківщину, різко прискорилася у процесі завоювання Галлії. Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племінної знаті. Вона стала підніматися над рядовими франками, хоча останні продовжували ще залишатися особисто вільними й навіть не відчували спочатку посилення економічного утиску. Вони розселилися на новій території сільськими общинами — марками. Марка вважалася власником всієї землі общини, що включала ліси, пустощі, луки, орні землі. Останні землі ділилися на ділянки — аллоди, котрі досить швидко перейшли в спадкове користування окремих сімей.

Король і його наближені фактично вирішували найважливіші питання життя країни, хоча ще зберігалися народні збори й деякі інші інститути старого ладу франків.

Почала формуватися нова «публічна влада», що вже не збігалася безпосередньо з населенням. Вона складалася не тільки з озброєних людей, які належали до рядових вільних, але й всякого роду примусових установ, чого не було за часів існування родоплемінного ладу.

Посилення нової привселюдної влади пов’язано з введенням територіального поділу населення. Землі, заселені франками, стали ділитися на «пагі»(округи), що складалися з більш дрібних одиниць – «сотен». Управління населенням, яке мешкало в пагах і сотнях, доручалося особливо довіреним особам короля. У південних районах Галлії, де старе населення в багато разів перевищувало нове, спочатку зберігався римський адміністративно-територіальний розподіл. Але й тут призначення посадових осіб залежало від короля.