ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ

У західноєвропейському суспільстві було втрачено багато елементів правової культури й навіть писемності, що одержали колись широкий розвиток в античному світі, а тому й сама усна форма, в якій тривалий час виражалися звичаї, була практично єдино можливою. Але за декілька століть в країнах Західної Європи відбувається порівняно плавний і безболісний перехід від варварських (племінних) правових звичаїв до феодальних правових звичаїв, на основі яких вимальовувались контури майбутніх національних правових систем. На їх базі виникатимуть майбутні великі світові правові системи (сім’ї права) — континентальна (романо-германська) й англосаксонська з їх специфічними і несхожими правовими інститутами.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Незважаючи на характерну, особливо для визначених періодів західноєвропейського середньовіччя, розосередженість політичної влади, головним інститутом у політичній системі все в більшій мірі ставала держава. Її політичне значення й вага визначалися тим, що королівська влада, навіть в епоху глибокої феодальної роздробленості, була єдиним загальновизнаним представником країни й народу в цілому. Закріплюючи феодальні форми поземельної власності, станові привілеї феодалів, середньовічна держава, як будь-яка інша держава, здійснювала загальносоціальні функції (підтримка миру, традиційного правового порядку тощо.). В середні віки в країнах Західної Європи склалася й набула загальносоціальної цінності національна державність, що при всіх її розходженнях у різних країнах стала стрижнем єдиної європейської культури й цивілізації.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

Питання для самоперевірки:

1. Які періоди пройшов у своєму розвитку феодалізм в Європі?

2. З імʼям якого вождя із роду Меровінгів пов’язано виникнення ранньофеодальної держави у франків?

3. У якому столітті виникла Англія, як ранньофеодальна держава в результаті об’єднання семи англосаксонських королівств під верховенством Уесекса?

4. Із представників яких трьох станів склалися станово-представницькі збори у Франції?

5. Як називалися східна і західна гілки канонічного права Європи після розколу церкви?

ТЕМА № 4. БУРЖУАЗНІ РЕВОЛЮЦІЇ ХVІІ - ХVІІІ CТ. В КРАЇНАХ ЄВРОПИ ТА ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ

(4 години)

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Ранні буржуазні революції в Європі і формування громадянського суспільства.

2. Причини, рушійні сили, основні етапи Англійської революції (1640-1660 рр.).

3. Законодавчі акти Англійської буржуазної революції та „Славетної революції” в Англії: «Трирічний акт» (15 лютого 1641 р.), «Велика ремонстрація» (1 грудня 1641 р.); Акти про скасування королівського звання і Палати лордів (березень 1649 р.) та ін. і їх значення в формуванні нового типу держави

Рекомендована Література:

1. Борисевич М.М., Бельчук О.А., Евтушенко С.Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий учебный курс / Под ред. к.ю.н., доцента М.М. Борисевича. – М.: Юриспруденция, 2001.

2. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. – Х.: 2003.

3. История государства и права зарубежных стран. В 2 ч. Учебник для вузов / Под ред. проф. Крашенинниковой Н.А. и проф. Жидкова О.А. – М., 1999.

4. Історія держави і права зарубіжних країн: Словник-довідник / Уклад. канд. іст. наук Д.Г. Каюк. – Д.: Юрид. акад. М-ва внутр. справ, 2003.

5. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. – 6 вид., доп. – К.: Атіка, 2007.

6. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т. – М.: Остожье, 1998.

7. Трофанчук Г.І.Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб – К.,2006.

8. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Каравела”, Л.: “Новий світ – 2000.

9.Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. З.М. Черниловского, сост. В.Н. Садиков. – М.: Гардарика, 1998.

10. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Новое и Новейшее время) / Составитель: доктор юрид. наук, профессор Н.А. Крашенинникова. – М.: Издательство: “Зерцало”, 1999.

Мета ЛЕКЦІЇ:

Ознайомити з причинами, рушійними силами, основними етапами Англійської революції (1640-1660 рр.); розкрити закономірності і особливості нової історичної епохи в розвитку людської цивілізації – епохи громадянського суспільства, яка починає формуватися саме після цієї історичної події; визначити сутність і соціальне призначення держави, її риси та принципи організації як держави нового типу порівняно з державою епохи станово-кастового суспільства.

Вступ

У середині XVII ст. західна цивілізація вступає в нову епоху, яку історики називають Новим часом. Її зміст характеризується якісно новим станом людського суспільства, котре за своїм соціально-правовим характером стає громадянським. На відміну від попереднього суспільства, громадянське суспільство засновано на визнанні загальної правової рівності людей. Уперше в багатовіковій історії всі люди, незалежно від їх соціального походження і становища, юридично були визнані рівними учасниками громадського життя. Соціальними суб’єктами цього суспільства стають громадяни (звідси і походить назва.), котрі мають не тільки обов’язки, але й низку визнаних законом прав і свобод. Важливу роль в його становленні відіграли перші буржуазні революції (ХУІІ-ХУІІІ ст.ст.) в країнах Західної Європи та на американському континенті. З’ясуванню передумов становлення громадянського суспільства та впливу подій буржуазних революцій на процес становлення нового типу держави – буржуазної, її сутності та призначення в нових умовах і присвячена пропонована лекція.

І. ПИТАННЯ. РАННІ БУРЖУАЗНІ РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ І ФОРМУВАННЯ ГромадянськОГО суспільствА

Кардинальні перетворення в епоху нового часу відбулися під впливом нерозривно пов’язаних між собою соціально-економічних, політичних та ідеологічних процесів, що здійснили переворот у свідомості людей, створили відповідну систему цінностей нового суспільства.

Серед цих процесів найважливішими слід вважати,

по-перше, урбанізацію — небувале зростання міст, котрі вперше в історії одержали економічну перевагу, відводячи на другий план село. Місто породило так званий третій стан, соціальну основу якого складали буржуа — жителі міст. На відміну від людини часів середньовіччя, буржуа, за характером своєї праці, втрачає тісний зв’язок зі своїм станом і відчуває себе частиною більшої спільноти — класу чи нації. Будучи головною зацікавленою верствою руху за зрівняння свобод, особистої і майнової недоторканності, третій стан, по суті, очолив рух до безстанового (громадянського) суспільства;

по-друге, індустріалізацію — постійно зростаюче використання у виробництві машин, початок якому поклав промисловий переворот в Англії у другій половині XVIII століття. Перехід від мануфактури до промислового виробництва, де на машини припадала основна робота, означав вирішальну зміну передумов виробництва різних товарів. Люди західної цивілізації — піонери в різних галузях промислового прогресу — починають бути все менш залежними від природи. Людина нової епохи вже інакше дивиться на суспільство і природу, вважаючи, що їх можливо і навіть бажано контролювати й видозмінювати;

по-третє, поширення нових суспільно-політичних ідей, які об’єктивно обґрунтовували об’єктивну неминучість становлення нового суспільства, його передбачувані основи. Спочатку такі ідеї втілювалися в релігійні форми, що було природно для теоретичних вчень, які з’явилися ще за часів феодалізму з його панівним релігійним світоглядом. Але вже у XVIII столітті антифеодальна ідеологія набуває світського характеру. Французьким мислителям — Вольтерові, Монтеск’є, Руссо — вдалося в концентрованій формі викласти головні ідеї передової політичної думки того часу. Завдяки неймовірно швидкому, порівняно з минулою епохою, зростанню знань про природу і суспільство, поширенню грамотності й появі засобів масової інформації іншою стає і масова свідомість;

по-четверте, демократизацію політичного життя.Завдякиідеям мислителів принципово іншим стає ставлення до державної влади: вона позбавляється в очах людей божественної санкції, її сприймають раціонально, про неї судять за результатами більш-менш вдалих дій тих, кому суспільство доручило правління. Не випадково епоха Нового часу — це епоха революцій, свідомих спроб насильницьким шляхом перевлаштувати світ.

Усі ці передумови сприяли появі соціального ідеалу — суспільства, де людина визнається вищою соціальною цінністю, враховується й забезпечується здійснення різноманітних інтересів індивідів та соціальних груп, гарантується економічна, політична та ідеологічна свобода громадян і їх об’єднань.

Але шлях до ідеалу — тривалий. І навіть сьогодні з впевненістю не можна сказати, що хоча б в одній, «окремо взятій країні», таке суспільство побудовано. Цей ідеал, що сформувався загалом на зорі нового часу, став основним змістом нової епохи, котру цілком справедливо можна назвати епохою громадянського суспільства.

Процес становлення громадянського суспільства відбувався нерівномірно. В авангарді руху за побудову безстанового суспільства йшли розвинуті країни західної цивілізації — Англія, США і Франція. Із запізненням більш ніж на сто років до них приєднується ще група країн західної та східної цивілізацій — Австрія, Німеччина, Італія, Японія, Китай, Туреччина та ін. Після Другої світової війни цей рух охоплює велику кількість держав, зокрема й колишніх соціалістичних і стає по суті незворотним.

Досвід будівництва громадянського суспільства нараховує століття. Залежно від ступеня наближення фактичного стану суспільства до його соціального ідеалу, епоху громадянського суспільства можна поділити на два етапи: перший — формування основ громадянського суспільства (сер. XVII – сер. ХХ ст.); другий — розвиток громадянського суспільства на власній основі (сер. ХХ ст. — до сьогодення).

Перший етап поділяється на два періоди. Історичною віхою першого періоду є англійська революція середини XVII століття, французька й американська революції кінця XVIIІ століття. Основною зацікавленою силою руху до безстанового (громадянського) суспільства стала буржуазія. Завдяки цьому за громадянським суспільством міцно закріпилася, особливо в суспільно-політичній літературі, назва «буржуазне суспільство». Однак це буде правильним стосовно виділеного нами першого періоду, який завершується напередодні революційних подій середини ХІХ століття. У цьому проміжку часу буржуазія як економічно найбільш сильний і політично організований клас вступила в боротьбу з феодалізмом, ставши виразником інтересів суспільства в цілому, і тим самим виконавши свою революційну роль.

Другий період характеризується тим, що зі зміцненням своїх економічних та політичних позицій буржуазія звужує своє розуміння соціально справедливого суспільства до формальної та юридичної рівності членів цього суспільства. Цей класовий егоїзм зазнав жорсткого опору з боку іншої, більш чисельної частини суспільства — робочих та подібних соціальних верств. Останні хотіли не тільки рівності перед законом, але й реальної соціальної та економічної рівності. Тому майже століття (сер. ХІХ – сер. ХХ ст.) відбувалася політична, а іноді і збройна боротьба за створення суспільства, заснованого не тільки на юридичній, але й фактичній рівності громадян.

Так, держава нового типу є продуктом небувалого до тих пір соціального потрясіння, яке призвело до кардинальних (насильницьких) змін попереднього соціального, економічного та політичного укладу і системи цінностей — революції. Революції, які сталибезпосереднім «атрибутом» початку нової епохи, відбувалися в різних країнах і в різні часи. Найраніше в епоху революційних потрясінь вступила західна цивілізація, однак залежно від ступеня дозрівання необхідних умов цей процес проходив нерівномірно і тривав кілька століть. Тому революції, які відбувалися в західному світі, можна умовно поділити на: ранні (XVI-XVII ст.) — голландська й англійська; останньої чверті XVIIІ ст. — американська і французька, середини ХІХ ст. — революції у Німеччині та в деяких інших периферійних державах

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Ужиті в ході революції заходи (скасування іспанських законів, реформи бюрократичного апарату, затвердження кальвінізму як офіційної релігії тощо) виявилися важливими для розвитку капіталізму, який спирався переважно на торгово-грошовий капітал. Але з середини ХVІІ ст. Голландія, — найбагатша на той час країна Європи, — поступається своїм місцем іншим країнам, насамперед Англії, швидкий розвиток котрої був зумовлений революційними подіями.

ІІ. ПИТАННЯ

ПРИЧИНИ, РУШІЙНІ СИЛИ, ОСНОВНІ ЕТАПИ АНГЛІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1640-1660 РР.).

На відміну від голландської, англійська революція відбувалася за всіма «законами» революцій. Один із них говорить, що коли соціально-економічний розвиток вступає у протиріччя з більш відсталою політичною структурою, яка стримує його, це призводить до виникнення загальнонаціональної кризи. Звичайно, такі кризи стимулюються поразками у війнах, невдалою політикою уряду, що провокує невдоволення найширших верств суспільства і приводить до революційної ситуації і, власне, до початку революції. Період такої кризи Англія зазнала на початку XVII ст., коли нова соціально-економічна ситуація, пов’язана зі значними зрушеннями в господарському житті країни, потребувала відповідних змін і в державно-політичній системі.

За часів правління перших королів з династії Стюартів (Яків I і Карл I — 1603-1649 рр.) криза набула форми відкритого політичного протистояння між абсолютною монархією (яку цілком підтримували аристократія, частина дворянства північно-західних областей, англіканське духівництво, і новими, модернізованими, верствами суспільства.

Кризи неодноразово виникали й раніше. Але, зумовлюючи повстання, палацові перевороти тощо,вони ніколи ще не приводили до руйнування старих підвалин, до революції. Інший «закон» революції говорить про те, що для успіху революції необхідним є певний рівень свідомості людей, який дозволяє зруйнувати традиційні уявлення про непорушність політичного порядку, божественного походження влади й повірити в можливість зміни державного ладу.

В Англії роль ідейних натхненників революції належить пуританам — англійським кальвіністам. Пуританізм як релігійна течія, спрямована проти англіканської церкви, виник задовго до революційної ситуації у країні. Проте у 20-30-і рр. XVII ст. він набув політичного характеру й перетворився на ідеологію широкого руху проти абсолютизму. Найважливішим наслідком цього руху стало поширення в суспільстві свідомості нагальної потреби змін як у церкві, так і в державі. Однак у ході революції пуританізм розколовся. Пресвітеріани, якіпредставляли велику буржуазію й земельну аристократію, проповідували ідею конституційної монархії. Індепенденти — представники середньої і дрібної буржуазії — у цілому були згодні з ідеєю конституційної монархії, але разом із тим пропагували виборчу реформу, визнання за вільною людиною таких прав, як свобода совісті, слова тощо. Левелери — найбільш радикальне крило, що поєднувало ремісників, вільних селян, — вимагали встановлення республіки, рівноправності всіх громадян.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Усе це привело Англію 20-30-х рр. XVII ст. до революційної ситуації, коли криза відносин абсолютистської державності та суспільства набула вигляду конкретного протистояння корони й парламенту.

ІІІ. ПИТАННЯ. ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ АНГЛІЙСЬКОЇ БУРЖУАЗНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА «СЛАВЕТНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ» І ЇХНЄ ЗНАЧЕННЯ В ФОРМУВАННІ НОВОГО ТИПУ ДЕРЖАВИ.

Пошук та утвердження нових форм організації влади відбувалися в умовах гострої соціально-політичної боротьби, яка призвела до громадянської війни. Протистояння старого і нового знайшло відображення в конфлікті між парламентом і королем, що досяг апогею за часів Карла І. У 1628 р. парламент подав на затвердження королю Петицію про право,в якіймістилася значна частина державно-правової програми майбутньої революції: декларувалися основи т.зв. історичної конституції (Великої Хартії вільностей 1215 р.), підтверджувалися права парламенту, зокрема на виключне вотування податків, засуджувалися дії королівської адміністрації, яка порушувала закони королівства. У документі було відбите питання, що має суттєве значення для форми державного правління — про межі королівської прерогативи (виключних королівських прав, прав короля стосовно життя і майна підданих.

Петиція, спочатку прийнята королем, згодом була анульована, а парламент у 1629 р. розпущений. В Англії наступав період 11-річного безпарламентського правління, протягом якого криза влади й опозиція короні набули форми, близької до громадянської війни. В умовах війни з Шотландією король був змушений знову звернутися до парламенту. У квітні 1640 р. він скликав новий парламент, від котрого вимагалося затвердження нових фінансових субсидій. Парламентвисунув зустрічні вимоги, в результаті чого був розпущений (звідси й походить назва Короткий).

У листопаді цього ж року король знову змушений був скликати парламент, який на цей раз функціонував з 1640 по 1653 р. і ввійшов в історію під назвою Довгий парламент. Скликання нового парламенту послужило початком революції і краху монархії в Англії. Діяльність цього парламенту стала головною політичною формою перетворень у країні. Прийняті ним рішення були спрямовані:

· проти державної церкви, в результаті чого єпископи були вигнані з Палати лордів, що суттєво змінило співвідношення сил у парламенті на користь Палати громад;

· на створення відповідальної перед парламентом адміністрації — судом імпічменту були засуджені граф Стаффорд, архієпископ Лодд;

· на скорочення судових повноважень корони — були ліквідовані всі суди королівської прерогативи, а замість них підтверджені повноваження судів загального права, що історично перебували під впливом статутного права парламенту.

Найважливішими були рішення, пов’язані із забезпеченням незалежності парламенту від корони. Щоб уберегти себе від несподіваного розпуску, Довгий парламент прийняв два важливих документи: Трирічний акт (15.02.1641 р.), який передбачав скликання парламенту кожні три роки незалежно від волі короля, й Акт, відповідно до котрого цей парламент може бути розпущений тільки за власним рішенням. Тим самим парламент із королівського органу влади перетворювався в національний. Ці та інші акти (наприклад, про виключні права парламенту в питаннях оподаткування були узагальнені й подані королю для затвердження у вигляді великої петиції під назвою «Велика ремонстрація» (01.12.1641 р.).

Король, котрий не бажав далі йти на поступки, у 1642 р. розпочав війну проти парламенту, що закінчилася через чотири роки повною поразкою його військ і полоном самого короля. Форму правління цього періоду в літературі, як правило, визначають як «конституційну монархію», хоча за змістом нова система влади, в котрій домінував парламент (створення мережі виконавчих комітетів, прийняття резолюції про власне законодавче верховенство та визнання зрадою непокору парламенту, являла собою республіку*, засновану: на законодавчому та судовому верховенстві парламенту; на підпорядкуванні парламенту виконавчої влади; на підтримці Палати громад (общин), що формувалася на основі виборного представництва і переважала в парламенті. Таке домінування парламентсько-представницького правління викликало сумніви стосовно доцільності збереження монархії й визначило основний напрямок завершального етапу революції.