ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ. Особиста влада представника індепендентів за своєю суттю і формою не могла забезпечити довгострокових інтересів буржуазно-дворянської верхівки

Особиста влада представника індепендентів за своєю суттю і формою не могла забезпечити довгострокових інтересів буржуазно-дворянської верхівки, що значно зміцнила свої позиції під час революції. Оскільки головним супротивником буржуазії і джентрі стала тепер не королівська влада, а рух низів, смерть Кромвеля в 1658 р. прискорила угоду цих верств з феодальною аристократією, яка прагнула повернення до «законної влади». Це знайшло своє відображення в реставрації монархії Стюартів в 1660 році. ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Особливість англійської революції - компроміс буржуазії з феодальними силами: у розвиткові капіталізму тут виявили зацікавленість не тільки місто, але й село, де концентрувалася база для найважливішої в XVI-XVII ст. галузі промисловості — сукнарства. Унікальна ситуація, що склалася, дала свої «плоди»: 1) велика частина дворянства, на відміну від Франції, стала займатися підприємницькою діяльністю; 2) феодали, реалізуючи свої права на землю, зганяли з неї тримачів-селян, створюючи армію пауперів — людей, котрим не залишалося нічого іншого, як стати вільнонайманими робітниками. Компроміс буржуазії з феодальними силами під час революції став основою еволюційного соціально-економічного і політичного розвитку Англії в післяреволюційний період.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

У якому столітті західна цивілізація вступає в нову епоху, яку історики називають Новим часом?

Що відіграло головну роль у становленні громадянського суспільства (ХУІІ-ХУІІІ ст.ст.) в країнах Західної Європи та на американському континенті?

Під впливом яких процесів відбулись кардинальні перетворення в епоху нового часу, що здійснили переворот у свідомості людей, створили відповідну систему цінностей нового суспільства?

ТЕМА № 5. БОРОТЬБА БРИТАНСЬКИХ КОЛОНІЙ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ І УТВОРЕННЯ США

(4 години)

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Війна за незалежність (1775–1783 рр.): причини (економічні, соціальні, політичні), хід, характер, наслідки.

2. Конституційний розвиток США у другій половині XVIII ст. Державні форми відповідно до Конституції 1787 р.

Рекомендована література:

1. Борисевич М.М., Бельчук О.Ф., Евтушенко С.Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий учебный курс / Под ред.к..ю.н., доцента М.М. Борисевича. – М.: Юриспруденция, 2001. – 352 с.

2. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. – Ч.1 – Х.: «Одиссей», 2003. – 832 с.

3. Історія держави і права зарубіжних країн: Словник-довідник / Уклад. к.і.н. Д.Г. Каюк. – Д-ськ: Юрид. акад. м-ва внутр.. справ, 2003. – 180 с.

4.Макарчук. В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. (Навчальний посібник) – Київ: Атіка, 2001- 624 с.

5. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т. – М.: Остожье, 1998.

6.Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн. (Навчальний посібник). – К.: Юрінком Iнтер, 2006. – 398 с.

7.Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія: Навч. посіб. для студентів юрид. спец. Вищих закл. освіти / За ред.. В.Д. Гончаренка. – К., 2002.

8. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Каравела”, Л.: “Новий світ – 2000”,\“Магнолія плюс”, 2003

9.Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. З.М. Черниловского, сост. В.Н. Садиков. – М.: Гардарика, 1998.

10. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Новое и Новейшее время) / Составитель: д.ю.н., профессор Н.А. Крашенинникова. – М.: Издательство: "Зерцало», 1999.

Мета ЛЕКЦІЇ:

Розкрити причини американської буржуазної революції, виявити її особливості, показати значення американського законодавства і, зокрема, Конституції 1787 р. у становленні держави нового типу і громадянського суспільства.

ВСТУП

Крім соціальних протиріч в США існували протиріччя релігійні, що існували між різними напрямками протестантизму (кальвіністи і лютерани), католиками, а також іншими віруваннями й сектами. Однак, і для одних, і для інших однаковим тягарем була соціальна й економічна політика Англії. У першій половині XVIII ст. населення колоній, переборюючи внутрішні протиріччя, сформувалося фактично в самостійну націю зі своїми політичними, релігійними та культурними традиціями і прагненням до самостійності.

Тенденція колоній до автономізації до середини XVIII ст. ставала все очевиднішою. Політика метрополії цьому сприяла і була спрямована на штучне стримування розвитку капіталістичних відносин, обмеження економічної активності буржуазії колоній, зовнішня торгівля яких цілком контролювалася Англією. На початок 70-х рр. протиріччя між колоніями і метрополією досягли апогею.

І. ПИТАННЯ. ВІЙНА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ (1775–1783 Р.Р.): ПРИЧИНИ (ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ, ПОЛІТИЧНІ), ХІД, ХАРАКТЕР, НАСЛІДКИ.

Американське колоніальне суспільство характеризувалося неоднорідністю, що проявилася в неоднаковості правового статусу окремих колоній. У своїх основних рисах система британського колоніального управління склалася на кінець XVII ст. До цього часу існувало 13 колоній, котрі з урахуванням особливостей їх правового становища можна поділити на три групи. Род-Айленд і Коннектикут мали хартії самоврядних колоній і фактично були своєрідними республіками, оскільки всі органи управління на їх території обиралися. Пенсільванія, Делавер і Меріленд належали приватним власникам. Інші вісім — Массачусетс, Нью-Гемпшир, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Вірджинія, Кароліна, Північна Кароліна, Південна Кароліна і Джорджія — були володіннями Британської корони. У цих колоніях управління здійснювалося губернаторами або двопалатними законодавчими зборами, що перебували під безпосереднім контролем представників корони (губернаторів чи Таємної ради).

Колонії Півдня й Півночі розрізнялися за соціальною структурою. У перших переважало напівфеодальне землеволодіння магнатів (ленд-лордів), широко застосовувалася праця рабів-негрів і підневільних робітників. Для інших був характерним більш значний прошарок фермерського й торгово-ремісничого населення.

На соціальні протиріччя накладалися протиріччя релігійні, що існували між різними напрямками протестантизму (кальвіністи і лютерани), католиками, а також іншими віруваннями й сектами. Але і для одних, і для інших однаковим тягарем була соціальна й економічна політика Англії. У першій половині XVIII ст. населення колоній, переборюючи внутрішні протиріччя, сформувалося фактично в самостійну націю зі своїми політичними, релігійними та культурними традиціями і прагненням до самостійності.

До середини XVIII ст. усе очевиднішою ставала тенденція колоній до автономізації. Цьому сприяла політика метрополії, що була спрямована на штучне стримування розвитку капіталістичних відносин, обмеження економічної активності буржуазії колоній, зовнішня торгівля яких цілком контролювалася Англією. На початок 70-х рр. протиріччя між колоніями і метрополією досягли апогею.

5 вересня 1774 р. у Філадельфії відбувся т.зв. Перший Континентальний конгрес, у роботі котрого, за винятком Джорджії, брали участь представники всіх колоній. Серед делегатів були Дж. Вашингтон, Б. Франклін, Дж. Адамс та інші видатні діячі американської революції. Конгрес прийняв рішення, що неминуче вели до розриву з британською метрополією: бойкотувався ввіз англійських товарів та експорт із колоній.

Статті конфедерації - «перша Конституція США», як їх зазвичай називають. юридично оформили й закріпили, як сказано у преамбулі, створення «вічного Союзу між Штатами». Назвою конфедерації, відзначено у першій статті, буде «Сполучені Штати Америки», що мало розумітись як «держави Америки, які об’єдналися». У другій статті особливо підкреслювалося, що «кожен штат зберігає свій суверенітет, свободу й незалежність і будь-яку владу, юрисдикцію і право, за винятком тих, котрі досконало точно делеговані цією конфедерацією тим Сполученим Штатам, що зібралися в Конгресі».

Отже, на розгляданому етапі США були конфедерацією — союзом держав, які об’єдналися для здійснення певної мети. Коли ця мета була досягнута — 3 вересня 1783 р. Англією був підписаний Версальський трактат про надання США незалежності, — конфедеративний союз втратив свою силу. Майбутні можливі варіанти були такі: розпад і окремий розвиток кожного із штатів або створення союзу на новій основі.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

У США все більше формувалося узагальнене уявлення про владарювання і правління на основі конституцій штатів, зокрема шляхом закріплення принципу поділу виконавчої й законодавчої влади. Остання, за пропозицією Б. Франкліна, мала бути побудована на основі принципу бікамералізму,тобто в організаційно-структурному відношенні складатися з двох палат, одна з яких представляла б інтереси штатів. Тим самим довелося піти на поступки всім штатам в організації законодавчої влади, а південним — ще в питанні про збереження рабства.

ІІ. ПИТАННЯ ДЕРЖАВНІ ФОРМИ США ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ 1787 РОКУ.

Главою держави,згідно зі статтею ІІ Конституції, був Президент, який обирався разом з Віце-президентом позапарламентським шляхом у ході двоступеневих виборів (населення по штатах обирало «виборщиків», а вони — Президента). Він очолював виконавчувладу, зосередивши у своїх руках повноваженняглави держави і глави уряду. Сформований Президентом уряд зобов’язувався проводити визначену главою держави політику. Відповідальність за виконання цієї політики уряд ніс передусім перед Президентом.

Таким чином, у системі виконавчої влади виявляються такі характерні риси президентської форми правління:

* позапарламентський шлях обрання президента;

* зосередження повноважень глави держави й уряду в одних руках і, як наслідок, відсутність посади прем’єр-міністра. Конституція не містила положень про організацію особливого уряду. Тим самим президент ставав не тільки главою держави, але й одноосібним главою уряду країни, котрий міг організувати його на власний розсуд, але не виходячи за межі закону;

* відповідальність уряду перед президентом, а не перед законодавчим органом;

* зосередження в руках президента як глави держави і глави уряду широких повноважень.

Останнє відповідало ідеї «батьків-засновників» про те, що централізацію створює тільки урядова влада. Зокрема, як глава держави Президент США був головнокомандувачем, мав право помилування й відстрочки виконання вироків, в екстрених випадках право скликати палати конгресу, а також здійснювати деякі інші повноваження. Як глава уряду Президент керував поточним управлінням країною за допомогою підпорядкованого йому державного апарату. У зв’язку з цим він мав право видавати адміністративні розпорядження, які, однак, не повинні були виходити за межі законів.

Законодавча влада,за статтею І Конституції,вручаласяКонгресові,котрий складався з 2-х палат: Сенату і Палати представників. Його найважливішою прерогативою (винятковим правом, компетенцією) було законодавство насамперед фінансове (бюджет, податки тощо.), передбачалося відкладене вето Президента.

Територіально організація влади в державі здійснювалася на основі принципу федералізму, якийпоширювався не тільки на політичний, але й на правовий устрій. Штати мали гарантовану федеральною владою, рівноправність, у тому числі у сфері законодавства і права. Разом із тим їм заборонялося видавати закони, котрі «обмежують привілеї чи недоторканність громадян Сполучених Штатів». Від «Статей Конфедерації» зберігався інститут загального міжгромадянства: громадянин одного штату вважався і громадянином будь-якого іншого, як і всієї держави. Суверенітет штатів був обмеженим: як і раніше, вони не мали права виходу з федерації чи можливості розірвати правові зв’язки з нею.

Меншою мірою в Конституції 1787 р. знайшло своє закріплення питання про форму політичного режиму. У ній детально були закріплені форми й методи, пов’язані з формуванням та поділом повноважень органів державної влади, у той час як права і свободи були сформульовані на найзагальнішому рівні. У зв’язку з цим уже в ході ратифікації штатами Конституції виникло питання про необхідність доповнення прийнятого тексту положеннями про громадянські права. У червні 1789 р. Д. Медісон запропонував Конгресові США проект загальнодержавного білля про права, 25 вересня 1789 р. схваленого як десять поправок до основного тексту Конституції. До грудня 1791 р. вони були ратифіковані штатами. Поправки мали щонайменше подвійну мету: по-перше, вони створювали сферу загальнофедерального контролю й законодавства стосовно громадянських прав і свобод; по-друге, вперше у сфері політичного законодавства вони були побудовані як заборони та обмеження, що накладалися на законодавців.

У Біллі про права 1791 р. були закріплені основні демократичні права і свободи політичного характеру: свобода віросповідання, слова, друку, зборів і петицій. Народові гарантувалася громадянська й особиста недоторканість, недоторканість житла і майна, паперів, свобода від постояльців (військових). Значною гарантією громадянської свободи мало стати право носіння зброї, що визнавалося «необхідним для безпеки вільної держави» і не могло обмежуватися владою. Цикл поправок був присвячений судовим і кримінально-правовим гарантіям: громадянам надавалося невід’ємне право на розгляд справ у суді присяжних при гарантуванні презумпції невинності. Нікого не можна було примушувати свідчити проти самого себе, без суду ніхто не міг бути позбавлений життя, свободи, власності; встановлювалася невідчужуваність приватної власності для суспільних потреб без «справедливої винагороди». Особливо важливе значення мала ІХ поправка, яка проголошувала можливість державного визнання й інших громадянських прав, що прямо не перераховуються, але випливають із загальної доктрини природних та невідчужуваних прав громадян.

У сукупності з тим, що було проголошено в Конституції, Білль про права закріпив на конституційному рівні достатньо високу ступінь демократизму нової американської держави.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

У червні 1789 р. Конгресові США був запропонований проект загальнодержавного білля про права, 25 вересня 1789 р. схваленого як десять поправок до основного тексту Конституції. До грудня 1791 р. вони були ратифіковані штатами. Поправки мали щонайменше подвійну мету: по-перше, вони створювали сферу загальнофедерального контролю й законодавства стосовно громадянських прав і свобод; по-друге, вперше у сфері політичного законодавства вони були побудовані як заборони та обмеження, що накладалися на законодавців.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Темпи й форми соціально-політичрих змін в суспільстві в найбільшій мірі залежать від рівня визрівання необхідних для цього нових відносин, або ступеня «чистоти»( від елементів попереднього укладу) ґрунту, на якому мали здійснитися майбутні революційні перетворення.

У цьому відношенні найбільш сприятливим виявився «ґрунт» майбутніх США, де буржуазія домоглася найбільш швидких, безкровних і міцних успіхів. Основою тому були слабкі паростки феодалізму та особлива духовна атмосфера — відчуття свободи й великих можливостей для самореалізації особистості, що сприяли формуванню американської нації для боротьби з диктатом метрополії. Джерелом цієї духовної атмосфери були перші поселенці, переважно пуритани — носії буржуазного духу. . Крім того, колоністи принесли з собою накопичені століттями в Європі демократичні традиції, що сприяли появі в колоніях органів самоврядування (радників, легіслатур), котрі обстоювали місцеві інтереси. Засвоївши ще на батьківщині передові методи господарської діяльності, вони мали можливість упроваджувати їх на сприятливому для буржуазних перетворень ґрунті, де феодальні відносини не мали глибоких коренів.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

Питання для самоперевірки:

Які релігійні протиріччя існували між різними напрямками протестантизму (кальвінізмом і лютеранством)?

На скільки груп можна поділити 13 колоній США з урахуванням особливостей їх правового становища?

В якому році у Філадельфії відбувся т.зв. Перший Континентальний конгрес, у роботі котрого, за винятком Джорджії, брали участь представники всіх колоній?

Чим за соціальною структурою розрізнялися колонії Півдня й Півночі?

Що було основною метою всіх штатів в умовах війни за незалежність, коли об’єктивним і закономірним був процес міждержавного конфедеративного союзу?

ТЕМИ № 7. ДЕРЖАВА І ПРАВО АНГЛО-САКСОНСЬКИХ КРАЇН У НОВІТНІЙ ЧАС. РОЗВИТОК КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРИНЦИПУ "РОЗПОДІЛУ ВЛАДИ"

(2 години)

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Громадянська війна в США. Законодавчі акти періоду війни.

2. Еволюція державного ладу і права США в Новий та Новітній час.

РЕКОМЕНДОВАНА Література:

1. Борисевич М.М., Бельчук О.А., Евтушенко С.Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий учебный курс / Под ред. к.ю.н., доцента М.М. Борисевича. – М.: Юриспруденция, 2001.

2. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. – Ч. 1. – Х.: «Одиссей», 2003.

3. Історія держави і права зарубіжних країн: Словник-довідник / Уклад. канд. іст. наук Д.Г. Каюк. – Д.: Юрид. акад. М-ва внутр. справ, 2003.

4. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія: Навч. Посібник. / За ред. В.Д. Гончаренка .К.:

5. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. – 6 вид., доп. – К.: Атіка, 2007.

6. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

7. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Каравела”, Л.: “Новий світ – 2000”.

8.Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. – М., 2002

Мета ЛЕКЦІЇ:

Розкрити причини Громадянської війни, виявити її значення для формування громадянського суспільства, ознайомити з основними тенденціями розвитку форми держави нового типу і права США в кінці ХІХ- на початку ХХ ст.

ВСТУП

Уподовж війн з індіанцями федеративна республіка захопила в тубільного населення значні площі землі. Крім того, американці активно захоплювали або купували сусідні терени, що належали іншим країнам. Зокрема 1803 р. президент Т.Джеферсон купив за 15 млн. дол. в Наполеона Бонапарта Луїзіану – територію на захід від р. Міссісіпі, що майже в двічі збільшило терени США. У 1819 р. Іспанія була змушена передати США Флориду, яка вже до цього була фактично окупована США. Внаслідок американо-мексиканської війни 1846 – 1847 рр. Мексика була змушена передати США території на яких було засновано штати Техас, Каліфорнія, Арізона, Нью-Мексико, Невада, Юту та частину Колорадо (їх площа була більшою ніж території Франції та Німеччини). У 1846 р. США придбали у Великобританії більшу частину майбутнього штату Орегон. І після закінчення Громадянської війни США продовжили територіальну експансію.

І. ПИТАННЯ

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В США. ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ПЕРІОДУ ВІЙНИ

З кінця війни за незалежність і до Громадянської війни відбулося відчутне збільшення території США. В ході, так званих, “індіанських війн” федеративна республіка захопила в тубільного населення значні площі землі. Крім того, американці активно захоплювали або купували сусідні терени, що належали іншим країнам. Зокрема 1803 р. президент Т.Джеферсон купив за 15 млн. дол. в Наполеона Бонапарта Луїзіану – територію на захід від р. Міссісіпі, що майже в двічі збільшило терени США. У 1819 р. Іспанія була змушена передати США Флориду, яка вже до цього була фактично окупована США. Внаслідок американо-мексиканської війни 1846–1847 рр. Мексика була змушена передати США території на яких було засновано штати Техас, Каліфорнія, Арізона, Нью-Мексико, Невада, Юту та частину Колорадо (їх площа була більшою ніж території Франції та Німеччини). У 1846 р. США придбали у Великобританії більшу частину майбутнього штату Орегон. І після закінчення Громадянської війни США продовжили територіальну експансію. У 1867 р. американці за 7,2 млн. дол. Придбали в Росії Аляску (майже в тричі більше Франції). Внаслідок іспано-американської війни США захопили Пуерто-Рико, о. Гуам, Філіппіни, окупували Кубу.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

В ході громадянської війни остаточно було знято питання про вихід окремих штатів із федерації та невизнання ними актів федерального уряду. Разом з тим штати залишили за собою значні повноваження: конституційне та інше законодавство, освіта, місцеве самоврядування, міліція, в’язниці тощо. Вищі органи влади та управління штатів нагадували федеральні: законодавчі функції належали двопалатним законодавчим зібранням (парламенти штатів), виконавчі – губернаторам. У другій половині ХІХ ст. конгрес мав пріоритет перед президентом.

ІІ. ПИТАННЯ

ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ ТА ПРАВА США В НОВИЙ ТА НОВІТНІЙ ЧАС.

На початку ХХ ст. США перетворилися на одну з найрозвинутіших країн світу, що дозволило їй вийти на міжнародну арену в ролі лідера. Особливо підсилювався вплив США після Світових війн. Саме після Другої Світової війни США були визнані беззаперечним лідером Західного світу.

В ХХ ст. державний устрій США продовжує базуватися на принципах федералізму. Штати залишаються автономними одиницями із значними правами. Разом з тим протягом ХХ ст. йде неухильне зростання повноважень федерального центру.

Серйозні зміни відбулися в ХХ ст. у виборчому праві. У 1920 р. було надано виборче право жінкам (ХІХ поправка). Поступово відбувалося скасування обмежувальних цензів. У 50 – 60-х рр. відбулося скасування расового обмеження у виборчому праві.

Відбуваються зміни і в Конгресі. Все більшу силу набирають комітети. Без їх згоди жоден законопроект не може бути поставлений на голосування. У 1946 р. було узаконено існування в конгрес лоббі – “агентів впливу” великих корпорацій, які займалися “проштовхуванням” потрібних законопроектів.

У ХХ ст. відбувається підсилення президентської влади. Президент може без згоди Сенату укладати міжнародні договори або денонсувати їх. Все частіше президенти починають бойові дії без згоди конгресу (війна у Кореї, бомбардування Іраку, Косова). Важливим моментом в законодавчій сфері є право президента накладати вето. Наприклад президент Трумен накладав його 631 раз, а конгрес зміг його подолати тільки 9 разів. Правотворча діяльність президента підсилюється й за рахунок делегованого законодавства. Президенти видають “виконавчі накази”, які мало чим відрізняються від законів.

Право США.

В США не існує єдиної правової системи. Паростки американського права можна спостерігати в англійських колоніях на теренах Північної Америки. Кожна колонія мала свою правову систему. З утворенням нових штатів утворювалися й нові правові системи. Наразі в США існує одна федеральна та 50 штатних правових систем.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Загальне право не вважалося провідним, в США і тому неодноразово здійснювалися спроби кодифікації права. Наприклад, у 1648 р. така кодифікація проведена у колонії Массачусетс (збірка «Права і свободи Массачусетса»). Подібні кодифікації були проведені і в деяких інших колоніях. Однак провід мало все ж таки прецедентне право.

Після здобуття колоніями незалежності й розбудови держави в США продовжилася традиція розвитку прецедентного права. В багатьох штатах англійські статути й загальне право визнавалося головним джерелом права. З утворенням нових штатів в них також запроваджувалося прецедентне право. Так, в Канзасі проголошувалося чинним загальне право. Мало воно вплив і у тих штатах, де відчувався вплив інших правових систем (Техас, Флорида, Нью-Йорк, Луїзіана). В той же час продовжувалися окремі кодифікації зокрема у штаті Вірджинія у 1796 р. було впроваджено кримінальний кодекс підготовлений Томасом Джефферсоном

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Внаслідок Війни за незалежність, Громадянської війни в американському суспільстві склалися сприятливі умови для успішногоекономічного розвитку і політичних перетворень на шляху формування громадянського суспільства і нового типу держави, що дало можливість США на початку ХХ ст. перетворилися на одну з найрозвинутіших країн світу і дозволило їй вийти на міжнародну арену в ролі лідера. Особливо підсилився вплив США після Світових війн.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

1. В який період відбулося відчутне збільшення території США?

2. У якому році американці за 7,2 млн. дол. придбали у Росії Аляску (за розмірами майже в тричі більше Франції)?

3. Коли США перетворилися на одну з найрозвинутіших країн світу?

4. Як у США називали «агентів впливу» великих корпорацій, які займалися «проштовхуванням» потрібних законопроектів?

5. З яких підрозділів складаються збройні сили США?

ТЕМИ № 8. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ І ПРАВО НІМЕЧЧИНИ У НОВІТНІЙ ЧАС

(2 години)

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Німеччина після першої світової війни. Листопадова революція 1918р.: причини та наслідки. Веймарська конституція 1919 р.;

2. нацистський режим;

3. державний та суспільний лад ФРН, конституція 1949 р.;

4. право Німеччини у Новий та Новітній час.

рекомендована література:

6. Борисевич М.М., Бельчук О.А., Евтушенко С.Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий учебный курс / Под ред. к.ю.н., доцента М.М. Борисевича. – М.: Юриспруденция, 2001

7. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. – Ч. 1. – Х.: «Одиссей», 2003Історія держави і права зарубіжних країн: Словник-довідник / Уклад. канд. іст. наук Д.Г. Каюк. – Д.: Юрид. акад. М-ва внутр. справ, 2003.

8. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія: Навч. посіб. для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / За ред. В.Д. Гончаренка. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2002.

3. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. – 6 вид., доп. – К.: Атіка, 2007.

4. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

6. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Каравела”, Л.: “Новий світ – 2000”, “Магнолія плюс”, 2003

9. Історія держави і права зарубіжних країн: Словник-довідник / Уклад. канд. іст. наук Д.Г. Каюк. – Д.: Юрид. акад. М-ва внутр. справ, 2003.

10.Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. – М.: Юристъ, 2002.

Мета ЛЕКЦІЇ:

Ознайомити студентів з особливостями державно-правового розвитку Німеччини в Новий та Новітній час, з’ясувати причини відсутності єдиної держави, показати значення діяльності О. Бісмарка в процесі утворення німецької імперії, проаналізувати Конституцію 1871 р. Важливе місце займає виявлення причин приходу до влади нацистів. Значна увага приділена демократичним перетворенням в німецькому суспільстві після Другої світової війни.

ВСТУП

Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. Німеччини як єдиної держави не існувало. Німецькі землі були номінально об’єднані у складі Священної Римської імперії Германської нації. До її складу входило близько 380 майже нічим між собою не зв’язаних держав і декілька тисяч лицарських володінь. Фактично це була аморфна федерація. В 1806 р. внаслідок поразки від Наполеона ця імперія припинила своє існування. Частина німецьких земель була окупована французами, а південні німецькі державки утворили, так званий, Рейнський союз.

В 1914 р. спалахнула Перша світова війна, активною учасницею якої була Німеччина. У 1918 р. стало зрозумілим, що виснажені війною Німеччина і її союзники війну програли. Країна знаходилася в стані економічного та політичного хаосу. В країні склалася революційна ситуація. Під впливом російської революції в Німеччині стали виникати Ради робітничих, солдатських та матроських депутатів.

Революція почалася на початку листопада 1918 р. з повстання військових моряків на військово-морській базі Кіль. Незабаром повстання охопило всю країну. 9 листопада 1918 р. революція перемогла в Берліні. Кайзер зрікся престолу й втік до Голландії.

Слід зазначити, що на відміну від російських революціонерів німецькі соціал-демократи не бажали руйнації капіталістичного ладу й виступали за союз з ліберальною буржуазією. Тому ліворадикально налаштовані сили не змогли реалізувати плани соціалістичної революції. Гаслами революції стали: припинення війни, ліквідація монархії і запровадження республіки, ліквідація юнкерського (поміщицького) землеволодіння, як залишок феодалізму, закріплення політичних та соціальних прав трудящих. Але соціалістичні заклики не мали підтримки навіть серед пролетаріату.

У січні 1919 р. відбулися вибори до Національних Установчих зборів. 6 лютого вони почали роботу в невеличкому тюринзькому містечку Веймар. Головною метою Установчих зборів була розробка нової конституції. Вона була прийнято 31 липня 1919 р. і через два тижні вступила у дію.

Конституцію проаналізуєте самостійно. Зверніть увагу на наступні положення цього документу:

1. Демократизм, закріплений принципом народного суверенітету.

2. Федералізм.

3. Права і свободи особи.

4. Зв’язок з попередніми конституціями Німеччини.

ВЕЙМАРСЬКА КОНСТИТУЦІЯ 1919 Р. – основний закон Німеччини в період Веймарської республіки. Ухвалена Установчими зборами 31 липня 1919 р. у м. Веймарі (звідси і назва). Закріпила ліквідацію монархії та встановлення парламентської республіки у формі федерації (15 земель та 3 вільних міста) з буржуазно-демократичним політичним режимом.Очолював республіку президент. Вищим законодавчим органом Німецької імперії (ця назва була збережена) був рейхстаг (державні збори), який обирався кожні чотири роки на основі загального виборчого права. Рейхстаг вважався нижньою палатою парламенту. Вводилася пропорційна система виборів. Країна поділялася на 35 виборчих округів. Кожна партія висувала свій список кандидатів. Депутатські мандати розподілялися відповідно до кількості голосів поданих за той чи інший список. Верхня називалася рейхсратом (імперською радою). Вона формувалася з представників земель. Прусія мала в рейхсраті 26 голосів, Баварія – 10, Саксонія – 7, Баден – 3 і так далі. У разі неможливості палат досягти компромісу, вирішення суперечливого питання належало президентові. Він або підтримував рейхсрат, або виносив це питання на референдум. Президент обирався на сім років шляхом загальних виборів і наділявся досить значними повноваженнями: призначав та звільняв уряд, вищих військових та цивільних посадовців, укладав міжнародні договори та союзи, контролював керівництво збройними силами, міг розпускати рейхстаг та, згідно із статтею 48 конституції, в будь-який момент вводити надзвичайний стан з використанням збройних сил. В надзвичайних випадках він міг видавати власні укази. Уряд, підзвітний рейхстагу, очолював канцлер, якому доручалося “формулювати основні принципи політики” уряду. Кожна земля мала свою конституцію, уряд та законодавчий орган – ландтаг (Земельні збори). Всі найважливіші сфери державного життя, як-то: зовнішні зносини, армія та флот, митниці, зв’язок, транспорт, громадянство та еміграція, знаходилися у відомстві імперського уряду. В конституції підкреслювалася зверхність загальнодержавного права над земельним. В.к. гарантувала дотримання деяких демократичних прав та свобод: слова, совісті, преси, пересування, віросповідання, особи, зборів, союзів та самоврядування. Школа була відокремлена від церкви. Приватна власність проголошувалася “соціальним обов’язком”. Примусове відчуження власності дозволялося лише для потреб суспільства на законних підставах за відповідне відшкодування. На підприємствах, в округах та на імперському рівні дозволялося створювати робітничі ради для визначення розмірів заробітної платні та умов праці. Окремі положення В.к. були новаціями в політико-правовій європейській практиці і мали вплив на деякі конституційні акти Новітнього часу. Однак політичні реалії Німеччини 20 - 30-х рр. ХХ ст. не сприяли розвиткові закладених у В.к. принципів парламентаризму. Після приходу у 1933 р. до влади нацистів В.к. була скасована.

З прийняттям Веймарської конституції в Німеччині було встановлено, так звану, Веймарську республіку.

ВЕЙМАРСЬКА РЕСПУБЛІКА – буржуазно-демократична республіка в Німеччині. Утворилася внаслідок падіння монархії під час Листопадової революції 1918 р. Юридично В.р. була оформлена так званою Веймарською конституцією 1919 р. Припинила своє існування у 1933 р. після встановлення націонал-соціалістичної диктатури.

Поразка у Першій світовій війні, глибока економічна криза, соціальне протистояння породили багато різноманітних ліво- та праворадикальних партій, союзів, гуртків тощо. Вони пропагували силові методи вирішення конфлікту. Серед таких партій особливою активністю відрізнялися комуністична партія Німеччини та сумнозвісне НСДПА.

В 1921 р. було закладено основи фашистської партії на чолі з вождем-фюрером, який наділявся необмеженою владою (фюрер-принцип). В 1923 р. нацисти здійснили так званий “пивний путч”, який зазнав поразки. Невдача примусила нацистів змінити тактику. З 1925 р. вони розпочали “битву за рейхстаг”. В 1928 нацисти посідали вже 12 місць в рейхстазі, а в 1932 р. – більше, ніж будь-яка інша партія. 30 січня 1933 р. лідер нацистів Адольф Гітлер, за наказом президента Гінденбурга, стає рейхсканцлером Німеччини. Ця подія знаменувала початок панування нацистської диктатури. Веймарська республіка припинила своє існування.

Розпочалося планомірне руйнування всіх інститутів буржуазно-демократичного парламентського державного механізму в встановлення “нового порядку” – терористичного антинародного режиму.

НАЦИЗМ(від назви Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), 1919 – 1945 рр.) – радикальна реакційна політична ідеологія і практика тоталітарного панування та зовнішньої агресії й геноциду, що сформувалася на основі німецького фашизму. Виник як реакція певних верств німецького суспільства на результати Першої світової війни та кризові процеси в Німеччині у повоєнні роки. Ідеологія Н. базувалася на окремих елементах ідеї державного соціалізму, етатизму, націоналізму, расизму та мілітаризму. Засобом реалізації ідей Н. були кривавий терор проти опозиції, військова агресія та геноцид. Головним ідеологом Н. був А. Гітлер. Скориставшись нестабільною ситуацією, що склалася у Веймарській республіці на початку 30-х рр. ХХ ст., нацисти у січні 1933 р. прийшли до влади. Негайно розпочалося встановлення над суспільством всеохоплюючого тотального контролю. 23 лютого 1933 р. під тиском нацистів президент Німеччини фон Гінденбург видав декрет, який скасовував конституційні гарантії прав і свобод громадянина й запроваджував обмеження свободи думки, друку, зібрання, створення громадських організацій. Вводилися також контроль над поштовим та телеграфним листуванням, прослуховування телефонних розмов, проведення несанкціонованих обшуків, конфіскацію майна та обмеження права власності. Відповідно було анульовано всі процесуальні гарантії свободи й недоторканості особи. В березні 1933 р. було прийнято закон “Про захист народу й держави”. Він дозволяв уряду видавати закони, що суперечать конституції, а також ратифікувати міжнародні угоди без згоди депутатів від інших партій. Встановивши контроль над законодавчою діяльністю, нацисти низкою антиконституційних законів розпочали запроваджувати однопартійну політичну систему, винищення “неповноцінних” народів, встановлення світового панування Третього рейху (назва німецької держави часів нацистської диктатури). Засобом досягнення цих цілей стали масовий терор, геноцид, концентраційні табори, надзвичайні суди та трибунали, мілітаризм та загарбницькі війни.

З метою подальшої концентрації влади, законом від 7 квітня 1933 р. “Про злиття областей з імперією” в усі землі стали призначатися намісники (штатгальтери), які наділялися всіма владними повноваженнями. 30 січня 1934 р. було ліквідовани представницькі органи земель – ландтаги. Законом від 14 лютого 1934 р. було ліквідовано представництво земель в імперському парламенті – рейхсраті (“Закон про ліквідацію рейхсрату”).

Законодавство часів нацистської диктатури проаналізувати самостійно.

Розв’язавши Другу світову війну нацисти грубо порушували міжнародно-правові норми ведення війни. Після розгрому фашистської Німеччини на Міжнародному трибуналі у м. Нюрнберг Н., керівні органи нацистського режиму та нацистські організації були визнані злочинними.

Після розгрому нацистської Німеччини її терени було окуповані військами СРСР, Великої Британії, США та Франції. Запроваджувався окупаційний режим. Вся Німеччина була поділена на чотири зони окупації – радянську, американську, французьку та британську. Управлінням країни займалася Союзна контрольна рада. У грудні 1946р. всупереч спільним домовленостям союзників було запроваджене сепаратне управління британською та американською окупаційними зонами, - так звана, Бізонія. У 1948 р., після приєднання до Бізонії французької зони окупації, утворилася Тризонія. Це призвело до розколу Німеччини на західну та східну. У 1949 р. у східній та західній Німеччині були прийняті конституції. Утворилося дві німецькі держави _ Федеративна республіка Німеччини та Німецька Демократична Республіка.

КОНСТИТУЦІЯ ФРН 1949 Р. – основний закон Федеративної Республіки Німеччини. Інша назва “Боннська конституція”. К.ФРН була розроблена в період окупації Західної Німеччини військами США, Великої Британії та Франції. Прийнята в травні 1949 р. Конституція запровадила у ФРН парламентську республіку з федеративним устроєм та буржуазно-демократичним режимом.До складу ФРН увійшло 10 земель. ФРН визначається як демократична, соціальна і федеративна держава. Перший розділ конституції присвячений правам людини: право на життя та недоторканість, рівність всіх перед законом, свобода віросповідання, совісті, думки, зібрань, союзів. Проголошується таємниця листування, недоторканість житла тощо. Вищим законодавчим органом є двопалатний парламент: верхня палата – бундесрат, нижня – бундестаг. Бундесрат формується з представників урядів земель. Бундестаг – обирається громадянами на 4 роки шляхом загального, прямого і таємного голосування за змішаною виборчою системою. Главою держави є президент, якого обирають Федеральні збори (особливий орган, який формується з членів бундестагу і обраних представників від земель) на 5 років. Президент представляє республіку в міжнародних справах, є гарантом конституційного ладу, призначає й звільняє федеральних судій та деякі категорії федеральних посадовців. Провідна роль в системі виконавчої влади належить уряду на чолі з федеральним канцлером. Федеральний канцлер “встановлює основні положення політики й несе за них відповідальність”. Судова влада здійснюється Федеральним конституційним судом, федеральними судами та судами земель. Конституційний суд наділений широкими повноваженнями: контроль за конституційністю нормативних актів, розгляд спорів між органами федерації і земель та ін.

Конституцію ФРН проаналізувати самостійно.

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. загострилася соціально-економічна і політична ситуація в НДР. СРСР, будучи послаблений внутрішніми негараздами не міг надати НДР ефективної допомоги. Відтак протягом одного року, з жовтня 1989 р. по жовтень 1990 р. відбувся процес об’єднання Німеччини. Утворилася єдина держава – ФРН.

У травні 1989 р. уряд НДР був змушений відкрити угорсько-австрійський кордон, що призвело до масових втеч східних німців на захід. У листопад того ж року розпочалася сама масова демонстрація в історії мирних революцій Східної Європи. У лавах демонстрантів по всій країні нараховувалося близько 1 млн. чоловік. Комуністичний уряд остаточно втратив контроль над ситуацією. Приєднання НДР до ФРН стало незворотнім. Німці провели цей процес цивілізовано – без кровопролиття.

Першим кроком до об’єднання став договір про економічну, валютну і соціальну унію (18 травня 1990 р.). В НДР було запроваджено західну марку. У серпні 1990 р. було підписано договір про “єдину виборчу реформу”. Згідно з договором всі вибори повинні були проходити за законами ФРН. 31 серпня того ж року було підписано Договір про об’єднання Німеччини. З жовтня 1990 р. цей договір набув чинності. 12 вересня 1990 р. в Москві мінстри закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, Франції, ФРН та НДР підписали договір про остаточне врегулювання проблеми Німеччини (так званий, договір “чотири плюс два”). НДР увійшла до складу ФРН.

НІМЕЦЬКЕ ЦИВІЛЬНЕ УЛОЖЕННЯ (КОДЕКС) – пам’ятка німецького цивільного права кінця ХІХ ст. Уложення було прийняте у 1896 р. Набуло чинності з 1 січня 1900 р. Н.ц.у стало першою в історії Німеччини єдиною для всієї країни кодифікацією цивільного права. Воно значною мірою базується на римському праві. До уложення також увійшли положення німецького права та нові норми, що утворилися внаслідок розвитку буржуазних відносин. Н.ц.у. складалося з двох частин: закон про введення в дію уложення та власне текст самого уложення. Загальні для всіх інститутів норми містяться в першій книзі Н.ц.у., норми зобов’язального права – в другій, права власності – в третій, сімейного – в четвертій і правонаступництва – в п’ятій. Всього до уложення включено 2.885 статей. Характерною рисою Н.ц.у. є відсутність узагальнюючих понять. Його параграфи відзначаються невизначеністю формулювань, наявністю значної кількості спеціальної юридичної термінології. В Н.ц.у. часто зустрічаються посилання на “добру совість”, “добрі справи”, які мали моральний, а не правовий зміст. Н.ц.у. мало суто буржуазний зміст й справило значний вплив на формування цивільного права Греції, Угорщини, Японії, Таїланду, Бразилії та інших держав.