Інститутами цивільного права

У зв'язку з тим, що для зобов'язань з відшкодування шкоди властива функція охорони права власності громадян і юридичних осіб, життя і здоров'я громадян, вона практично частіше всього реа­лізується у взаємодії зобов'язань з відшкодування шкоди з іншими цивільно-правовими інститутами (наприклад, зі страхуванням), а також з інститутами інших галузей права (трудового, криміналь­ного, адміністративного тощо).

Внаслідок взаємодії одно- або різногалузевих інститутів можли­вим стає забезпечення узгодження різної регламентації відношень, які виникають у зв'язку з відшкодуванням шкоди, що дає можли­вість, з одного боку, вирішувати завдання повного відшкодування шкоди, з іншого боку, — запобігає завищенню і виплаті надмірних, що не відповідають розміру шкоди, виплат на користь потерпілого.

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

Позадоговірна та договірна відповідальність. Вирішуючи пи­тання розмежування зобов'язань з відшкодування шкоди та дого­вірної відповідальності, слід звертати увагу на те, що:

1) делікти виникають з імперативних норм, що виключає мож­ливість їх зміни на розсуд сторін. На відміну від договірних зобов'я­зань, призначенням яких є обслуговування нормальних економіч­них відносин, необхідних для існування і розвитку суспільства, зо­бов'язання з відшкодування шкоди спрямовані на врегулювання майнових відносин у їх порушеному стані. За своєю сутністю зобо­в'язання із заподіяння шкоди спрямовані на боротьбу з правопору­шеннями та усунення наслідків правопорушень. Тому правила що­до підстав виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди, обсягу і порядку його відшкодування мають імперативний характер;

2) деліктна відповідальність виникає із правоохоронних право­відносин, а договірна — із регулятивних;

3) основним принципом позадоговірної відповідальності є прин­цип генерального делікту або повного відшкодування шкоди; змен­шення розміру відшкодування шкоди може відбуватися як виняток і лише за рішенням суду. Водночас розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим як умовами догово­ру, так і законом;

4) шкода є обов'язковою умовою для виникнення зобов'язань із відшкодування шкоди. Відповідальність за порушення договору, якщо він забезпечений неустойкою, може наступати навіть і за від­сутності збитків у майновій сфері кредитора;

5) деліктні правопорушення не знають відповідальності за чужу вину. Навіть якщо батьки несуть відповідальність за шкоду, запо­діяну їх неделіктоздатними дітьми, має бути доказана вина батьків у правопорушенні, що сталося. Для зменшення розміру відпо­відальності заподіювача шкоди береться до уваги не будь-яка вина потерпілого-кредитора, а лише його груба необережність. Договірна відповідальність може застосовуватися до боржника за правопору­шення, скоєне третьою особою (наприклад, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, ст. 560 ЦК України; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зо­бов'язання боржником, ст. 553 ЦК України);

6) відшкодування шкоди в позадоговірних зобов'язаннях, як пра­вило, відбувається на солідарних засадах, що викликано необхідніс­тю створення більших гарантій відшкодування шкоди, заподіяної поза договором. У договірній відповідальності використовується часткова відповідальність, викликана потребою справедливого роз-

Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

поділу обсягів відповідальності до кожного з правопорушників відпо­відно до вини кожного у скоєному правопорушенні;

7) як у разі невиконання договору, так і за зобов'язанням, що ви­никає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство вихо­дить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду. Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шко­ди, є винятки з цього загального правила, коли обов'язок відшкоду­вання заподіяної шкоди виникає в особи навіть за відсутності її ви­ни.

У цивільно-правових системах інших країн (ФРН, Японія, Анг­лія, США) розподіл відповідальності на договірну та позадоговірну набуває практичного інтересу в тих випадках, коли делікт одночас­но є порушенням договірного зобов'язання. У таких випадках за по­терпілим визнається право вибору: чи подати позов із порушення договору, чи зі скоєного делікту (наприклад, заподіяння шкоди внаслідок споживання недоброякісної продукції).

В юридичній літературі таке право називається конкуренцією договірної та позадоговірної відповідальності. Такої конкуренції ви­дів відповідальності не знає французьке законодавство, відповідно до якого у разі, якщо шкода заподіяна порушенням договірного зо­бов'язання, має місце лише договірна відповідальність. Якщо шко­да виникла внаслідок дії або бездії, які були зовнішніми щодо дого­вору, тоді наявною є деліктна відповідальність.

Цивільне законодавство Росії допускає подання позовів із делік­тів за наявності договору між сторонами. Наприклад, при заподіян­ні шкоди життю або здоров'ю громадянина при виконанні різнома­нітних договірних зобов'язань (перевозка пасажирів, продаж това­рів, надання послуг тощо), а також у разі заподіяння шкоди внаслідок кримінального злочину відшкодування шкоди відбува­ється відповідно до правил про делікти. У разі заподіяння шкоди громадянину-споживачу внаслідок недоліків товарів (робіт, послуг) потерпілий отримує право вибору позову.

У сучасному українському цивільному праві врегулювання вка­заної проблеми відбувається відповідно до ст. 1209 ЦК України. Зо­крема, встановлено, що за умови, якщо шкоду завдано внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), відшкодування шкоди не зале­жить від вини продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у дого­вірних відносинах, і відбувається у межах зобов'язань з відшкоду­вання шкоди¹.

¹ Кулагин М. Я. Избраннме труди. — М., Статут. — 1997. — С. 285, 289-290.

Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

зань за групами, в основу якої можуть бути покладені різноманітні критерії: суб'єктний склад, об'єкт правопорушення, зміст зобов'я­зання та ін. Вибір тієї чи іншої класифікаційної ознаки полягає у тому, щоб визначити взаємозв'язок загальних та спеціальних норм законодавства про відшкодування шкоди, а також виявити специ­фіку окремих видів зобов'язань.

Система зазначених зобов'язань, який би критерій не було по­кладено в основу класифікації, ґрунтується на принципі генераль­ного делікту, сутність якого полягає в тому, що заподіяна шкода незалежно від особи правопорушника, змісту шкідливих наслідків та будь-яких інших обставин має бути відшкодована в повному об­сязі, за винятком випадків, передбачених законом. Тому специ­фіка окремих видів зобов'язань з відшкодування шкоди може по­лягати у специфіці умов відповідальності, суб'єктів зобов'язання, обсягу і порядку відшкодування шкоди. Зміст зобов'язання неза­лежно від різниці у підходах застосування мір деліктної відпо­відальності залишається незмінним: потерпілому надається право вимагати відшкодування заподіяних йому збитків, а в боржника виникає обов'язок таку шкоду відшкодувати.

Класифікація зобов'язань з відшкодування шкоди може бути проведена:

1) за суб'єктами — залежно від того, ким заподіяно шкоду (дер­жава, територіальна громада, фізична чи юридична особа), а також залежно від особи потерпілого (держава, фізична особа, територіа­льна громада, юридична особа);

2) за об'єктом зобов'язання з відшкодування шкоди можуть по­ділятися на зобов'язання, що виникли із заподіяння шкоди особі чи майну. Вони відрізняються характером благ, що зазнали порушен­ня, способами обрахування шкоди, порядком його відшкодування;

3) за окремими умовами відповідальності розрізняють зобов'я­зання, що виникають при винному заподіянні шкоди, і зобов'язан­ня, виникнення яких не залежить від вини особи, що притягується До відповідальності.

Загальним поняттям позадоговірного зобов'язання з відшкоду­вання шкоди охоплюються різноманітні конкретні види правопору­шень, що мають ряд особливостей. Особливості застосування ци­вільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду можуть бути передбачені спеціальними законами, що регулюють питання охоро­ни певного виду прав (наприклад, законодавство про охорону навко­лишнього середовища).

Це дає підстави для виокремлення спеціальних деліктних зобов'я­зань, в яких особливості умов застосування мір цивільної відповідаль-

Розділ НІ. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

Певні схожі риси можливо встановити між інститутом віндика-ційного захисту права власності та відповідальністю за заподіяння шкоди. Головною ознакою є те, що зобов'язання з відшкодування шкоди починають взаємодію із зазначеним інститутом цивільного права лише у разі, коли річ, що є предметом віндикації, знищена і власник вимагає відшкодування її вартості, або пошкоджена. Влас­ник разом з віндикаційним позовом вимагає відновлення її по­переднього стану або відшкодування збитків у зв'язку з незворот-ною зміною властивостей речі.

У разі заподіяння шкоди внаслідок дій, що мають ознаки злочи­ну, може мати місце кумуляція санкцій: одночасне притягнення злочинця як до кримінальної, так і цивільно-правової відповідаль­ності. Це є можливим тому, що кримінальне покарання, як прави­ло, впливає на особистість злочинця, а зобов'язання з відшкодуван­ня шкоди — на майнову сферу правопорушника.

Останнім часом все частіше виникає потреба визначити, на кого покласти відповідальність за наслідки заподіяння шкоди внаслідок випадкового збігу обставин, чиєїсь недбайливості, непідконтрольно-сті сил природи, навмисних дій. Адже зобов'язаною стороною тут можуть виступати як той, у кого виникла шкода (наприклад, внас­лідок стихійного лиха), так і той, хто її заподіяв, або третя особа, яка не є ні потерпілим, ні боржником. У таких випадках здебільшо­го очевидними стають переваги використання цивільно-правового інституту страхування та інституту соціального страхування, що дозволяють перекладати на страхувальників ту частину шкоди, ви­никнення якої пов'язано з настанням страхового випадку. Так, на­приклад, в умовах обов'язкового страхування відповідальності во­лодільців автомобілів, яке існує у більшості країн світу, у разі запо­діяння шкоди автотранспортним засобом така шкода відшкодовуєть­ся більш фінансово платоспроможною порівняно з можливостями фізичної особи — боржника страховою компанією. За рахунок кош­тів соціального страхування відшкодовується шкода, заподіяна працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві (тобто у рамках трудового договору), що є важливим при потенційній мож­ливості банкрутства того, хто надає роботу.