Поняття і значення зобов'язань з відшкодування шкоди

Зобов'язання з відшкодування шкоди — це такі цивільно-пра­вові зобов'язання, в яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди) повного відшкодуван­ня протиправно заподіяної шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.

У зв'язку з тим, що підставою для виникнення таких зобов'язань є правопорушення (делікт), у правовій літературі такі зобов'язання також називають деліктними зобов'язаннями.

Зобов'язання з відшкодування шкоди є одним із видів позадого­вірних зобов'язань у зв'язку з тим, що їх виникнення відбувається не на підставі договору, а є наслідком настання передбаченого зако­ном факту порушення права «поза договором».

Основною функцією зобов'язань з відшкодування шкоди є ком-пенсаторно-відновлювальна функція, реалізація якої має забезпечу­вати особі, яка зазнала шкоди, відновлення її майнових і особистих немайнових прав і благ.

Предметом зобов'язань з відшкодування шкоди є дії боржника, спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлення майнових та особистих немайнових благ кредитора, яким заподіяно шкоду.

Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

Учасниками зобов'язання із заподіяння шкоди можуть бути гро­мадяни, юридичні особи, держава, територіальна громада. Кожний з цих суб'єктів може виступати як заподіювач шкоди (делінквент) або потерпілий.

Суб'єктом відповідальності за загальним правилом є особа, яка заподіяла шкоду (громадянин або юридична особа). Винятки із за­гального правила, коли безпосередній заподіювач шкоди і суб'єкт відповідальності не збігаються в одній особі, законодавчо визначе­ні і містяться у ЦК України (наприклад, особа, від імені якої діяла уповноважена особа або в інтересах якої діяв заподіювач шкоди). Суб'єктний склад зобов'язань з відшкодування шкоди у процесі їх розвитку може зазнавати істотних змін. У ньому може відбуватися заміна як кредитора, так і боржника. Зокрема, така заміна може відбутися за умови суброгації та регресу. При суброгації до страху­вальника переходять права кредитора щодо боржника, який є від­повідальним за настання страхового випадку, з набуттям страху­вальником відповідних прав вимоги до боржника повністю або час­тково.

При регресі у боржника за основним зобов'язанням після вико­нання ним зобов'язань перед кредитором виникає право зворотної вимоги (регресу) до інших солідарних боржників. У новому (регрес-ному) зобов'язанні боржник також стає кредитором з правом вимо­ги у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на ліку­вання особи, яка потерпіла від цього злочину.

Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службо­вою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи лише у разі встановлення в її діях складу злочину за обвину­вальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ст. 1191 ЦК України).

У зв'язку з тим, що в зобов'язаннях з відшкодування шкоди, завданої малолітньою або неповнолітньою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, батьки (усиновлювачі), опікун або піклу­вальник, а також заклад або особа, які зобов'язані здійснювати на­гляд за вищеназваними особами, фактично відшкодовуючи шкоду, відповідають за свою винну поведінку, а не за винну поведінку без­посередніх заподіювачів шкоди, вони не мають права зворотної ви­моги до вищезазначених осіб, які в силу свого віку або стану

21-3-290

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

здоров'я не мають можливості адекватно оцінювати свої дії, що ви­ключає вину в їх поведінці.

Зобов'язання з відшкодування шкоди мають певні ознаки, що до­помагають відрізняти їх від інших видів зобов'язань.

По-перше, їх дія розповсюджується як на майнові, так і на осо­бисті немайнові правовідношення, хоча відшкодування шкоди зав­жди має майновий характер.

По-друге, вони виникають внаслідок порушення абсолютних прав як майнових (наприклад, право власності), так і особистих не­маинових благ (життя, здоров'я, ділова репутація тощо).

Реалізація обов'язку з відшкодування шкоди завжди відбува­ється у рамках правоохоронних відносин, де точно визначені як той, у кого виникає обов'язок (боржник), так і той, у кого вини­кає право (кредитор). Незважаючи на те, що такий вид зобов'я­зань виникає з абсолютних правовідносин, де коло уповноваже­них і зобов'язаних осіб не визначені, після того, як захист почи­нає відбуватися через застосування інституту відшкодування шкоди, зобов'язання набуває відносного характеру, де правам точно визначених кредиторів кореспондують обов'язки точно ви­значених боржників.

По-третє, такі зобов'язання мають позадоговірний характер. Це пов'язано з тим, що їх виникнення є наслідком порушення абсолют­них прав навіть тоді, коли потерпілий міг перебувати із заподіюва-чем шкоди у договірних відносинах (наприклад, при заподіянні шко­ди життю, здоров'ю або внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), але заподіяння шкоди однією зі сторін іншій не пов'язане з виконан­ням зобов'язання, що є змістом цього договору). Зобов'язання щодо відшкодування шкоди у цьому разі виникає на підставі закону.

По-четверте, незалежно від особи — заподіювача шкоди або по­терпілого, а також від змісту шкоди завдана шкода відшкодовуєть­ся в повному обсязі. За певних обставин обсяги і розмір відшкоду­вання шкоди, що належить потерпілому або його родині, можуть бути збільшені законом порівняно з вимогами, встановленими ст. 1208 ЦК України.

§ 2. Підстави деліктної відповідальності

Зобов'язання із заподіяння шкоди можна визначити як позадо­говірні зобов'язання, що виникають внаслідок порушення майно­вих та особистих немаинових прав потерпілого, мають абсолютний характер, спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлен­ня цих прав за рахунок заподіювача шкоди або за рахунок інших осіб, на яких законом покладено обов'язок відшкодування шкоди.

Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

Для застосування деліктної відповідальності як виду цивільно-правової відповідальності необхідною є наявність відповідних умов: а) завданої шкоди; б) протиправності у поведінці заподіюва-ча шкоди; в) причинного зв'язку між першими двома елементами; г) вини заподіювача шкоди.

Зазначені умови визнаються загальними, тому що їх наявність є обов'язковою, за винятком випадків, коли інше не передбачено за­коном. Коли ж закон змінює певні вимоги, можуть застосовуватися спеціальні умови відповідальності (наприклад, у разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки зобов'язання щодо відшко­дування шкоди виникають незалежно від вини володільця джерела, ст. 1187 ЦКУкраїни).

Більш детально опис змісту умов цивільно-правової відпо­відальності міститься у главі «Відповідальність у цивільному праві України». У цьому параграфі зосереджена увага лише на де­яких найбільш важливих рисах окремих умов цивільно-правової відповідальності.

Шкода. За загальним правилом особа, яка завдала шкоди майну, зобов'язана відшкодувати її в натурі (передати річ того самого роду і такої самої якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшко­дувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, ви­значається відповідно до реальної вартості втраченого майна на мо­мент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для віднов­лення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК України).

Отже, при вирішенні питання щодо способу відшкодування пріо­ритетним порівняно з відшкодуванням збитків визнається обов'я­зок боржника відшкодувати шкоду в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ тощо).

Незалежно від способу відшкодування шкоди особа, яка завдала шкоду, на вимогу потерпілого відшкодовує її у повному обсязі, включаючи і неодержані доходи).

Оскільки законом закріплюється принцип повного відшкодуван­ня збитків, слід виходити з того, що збитки (пряма та упущена ви­года) підлягають відшкодуванню з урахуванням офіційного індексу інфляції. Відповідні індекси розраховуються Державним комітетом статистики України і щомісяця публікуються, зокрема у газеті «Урядовий кур'єр». Повідомлені друкованими засобами масової ін­формації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України «Про ін­формацію» є офіційними і можуть використовуватися для визна­чення розміру завданих збитків. Якщо після прийняття судом

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

рішення про відшкодування збитків їх розмір збільшився внаслідок зростання цін на майно або роботи, кредитор не позбавлений права пред'явити нову претензію та позов до винної особи¹.

Протиправність. Цивільне право не дає визначення поняття протиправної поведінки, як і переліку дій, які вважаються проти­правними. За загальним правилом, що базується на принципі гене­рального делікту, будь-яке порушення чужого суб'єктивного права, яке спричинило порушення чужого суб'єктивного права, визнаєть­ся протиправним, якщо в законі не зазначено інше.

Протиправність поведінки, що може конкретно виражатися у двох формах (дія або бездіяльність), означає лише будь-яке порушен­ня чужого суб'єктивного права, наслідком якого є заподіяна шкода.

Неправомірність поведінки може виражатися й у тому, що запо-діювач шкоди діяв поза межами, встановленими для його правомір­ної поведінки правом (законом), і таким чином діяв проти законних прав інших осіб, порушуючи їх.

Отже, для того щоб бути звільненим від відповідальності, запо-діювач у кожному випадку заподіяння шкоди повинен обґрунтува­ти правомірність своєї поведінки або своє право на заподіяння шко­ди. Правомірність дій не виключає можливості покладення на запо-діювача шкоди обов'язку відшкодувати таку шкоду. Водночас обов'язок відшкодувати шкоду, завдану правомірними діями, обме­жується лише випадками, встановленими законодавством (ст. 1166 ЦК України).

Заподіяння шкоди правомірними діями, тобто коли особа на за­конних підставах мала право заподіяти шкоду, за загальним прави­лом не спричиняє відповідальності. Шкідливими, але не протиправ­ними діями будуть:

1) здійснення професійних функцій особами деяких спеціальнос­тей (наприклад, рятівники, які працюють на рятувальних стан­ціях);

2) заподіяння шкоди зі згоди потерпілого у межах, встановлених правовим актом (наприклад, згода потерпілого на донорство, ст. 290 ЦК України). Згода потерпілого на заподіяння шкоди виключає протиправність лише у разі, якщо вона сама по собі є правомірною (ст. 1166 ЦК України);

3) здійснення свого права у рамках, передбачених правовим ак­том (наприклад, знищення будови, не забороненим правовими акта-

¹ Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1999 р. № 02—5/223 «Про деякі питання, пов'язані із застосуванням індексу інфляції» (із змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням президії Вищого господар­ського суду України від 31 травня 2002 р. № 04—5/609).