Глава 31. Відповідальність за шкоду, заподіяну працівником

Однак відповідальність за шкоду, завдану внаслідок виконання відповідних обов'язків, законодавець покладає відповідно на:

1) юридичну або фізичну особу¹, з якою він перебуває у трудових (службових) відносинах;

2) замовника за цивільно-правовим договором підряду;

3) підприємницькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є.

Внаслідок такої диференціації виникає питання: у чому поля­гає вина осіб, на яких покладається тягар відповідальності за завдану шкоду? Слід вважати, що оскільки всі дії працівників (службовців) та інших осіб, коли вони вчиняються для виконання певних трудових (службових) та інших обов'язків, юридично при­рівнюються до дій юридичної, фізичної особи та інших зобов'яза­них суб'єктів, то й у разі завдання шкоди вони діють від імені та в інтересах зазначених роботодавців, замовників та підприємниць­ких товариств і кооперативів. Тому і вина безпосереднього заподію-вача шкоди, який перебуває у відповідних відносинах з юридич­ною, фізичною чи іншою уповноваженою особою, яка передбачена відповідачем відповідно до ст. 1172 ЦК України, має визнаватися виною останніх.

Так, наприклад, коли працівник діє від імені юридичної особи, його дії створюють юридичні наслідки для юридичної особи, яка є роботодавцем, оскільки він перебуває з нею у трудових відносинах і виконує покладені на нього трудові обов'язки. А це означає, що його вина за завдану шкоду має розглядатись як вина зазначеної юридичної особи².

Іншим важливим аспектом, який слід враховувати при визна­ченні винності юридичних, фізичних та інших осіб, є те, що їх вина в цьому делікті презюмується, і тому тягар доказування відсутності вини у завданій шкоді покладається саме на зазначених зобов'яза­них суб'єктів.

Відшкодувавши завдану працівником (службовцем) чи іншою особою шкоду, фізична чи юридична особа, а також інші суб'єкти відповідальності за ст. 1172 ЦК України мають право зворотної ви­моги (регресу) до безпосереднього заподіювача, з вини якого була

При цьому законодавець має насамперед на увазі фізичну особу — підприємця, наділену правом найму працівників за трудовим договором (контрактом). ' Однак у літературі висловлюються також і інші думки. Так, наприклад, М. М. Агарков вважав, що вина юридичної особи полягає в неуважності у виборі працівника (Див.: Гражданское право. — М., 1944. — Т. 1. — С. 332). Г. К. Мат-вєєв взагалі не пов'язує вину юридичної особи з виною окремого працівника (Див.: Матвеев Г. К. Основание гражданско-правовой ответственности. — М., 1971).

22 3-290

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

(контрактом), іншим локальним чи адміністративним актом робо­ту, як правило, на території юридичної чи фізичної особи протягом робочого часу. При цьому працівник (службовець) може здійсню­вати трудові (службові) відносини як поза межами юридичної чи фізичної особи (наприклад, відрядження), так і в неробочий час (наприклад, понадурочні роботи), і тому ці ознаки є факультатив­ними. Основною ознакою є те, що працівник (службовець) виконує роботу, доручену йому згідно із зазначеними розпорядчими актами, незалежно від того, має вона одноразовий, тимчасовий чи постій­ний характер.

При цьому, якщо протиправне діяння здійснюється не з наявнос­ті трудових (службових) правовідносин, а з цивільних правовідно­син підряду, до уваги береться те, що особа має діяти за дорученням замовника. Коли протиправне діяння здійснюється з правовідносин участі (членства) у підприємницьких товариствах (ч. З ст. 1172 ЦК України), то необхідною передумовою є здійснення підприємницької чи іншої діяльності від імені товариства.

Певними особливостями у цьому спеціальному делікті наділена шкода, а точніше шкода, що завдається працівником внаслідок ви­конання ним трудових обов'язків. її слід відмежовувати від шкоди, яку працівник завдав третім особам внаслідок виконання покладе­них на нього трудових обов'язків. По-перше, за шкоду, завдану пра­цівником, немає підстав застосовувати цивільну (деліктну) відпо­відальність. Тут слід застосовувати норми трудового права щодо від­шкодування матеріальної шкоди. По-друге, коли шкода завдається протиправними діяннями працівника третім особам, тоді мають за­стосовувати правила ч. 1 ст. 1172 ЦК України.

Що стосується причинно-наслідкового зв'язку, то у цьому виді деліктних зобов'язань він може мати складний характер, тобто треба доводити не лише те, що шкода завдана внаслідок протиправ­ного діяння, а й те, що це протиправне діяння було наслідком не­належного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи ін­ших обов'язків.

Проте найсуттєвішою особливістю цього деліктного зобов'язання є те, що проходить відмежування особи, яка фактично завдала шко­ду, та особи, яка має нести деліктну відповідальність.

Так, безпосереднім заподіювачем шкоди за ст. 1172 ЦК України визначається:

1) працівник (службовець);

2) підрядник;

3) учасник (член) підприємницького товариства чи кооперативу.

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

завдана шкода, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо ін­ший розмір не передбачений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).

Рекомендована література:

Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликтньїх обязательствах в

советском гражданском праве. — Ленинград: ЛГУ, 1983.

Тищенков И.А. Материальная ответственность рабочих и служащих. —

М.: Юрид. лит., 1973.

Ярошенко К. Б. Специальньїе случаи ответственности за причинение

вреда. — М.: Юрид. лит., 1977.

Глава 32

Відповідальність за шкоду,

заподіяну органами державної влади

§ 1. Суб'єкти заподіяння шкоди та суб'єкти відповідальності за шкоду, заподіяну органами державноївлади

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшко­дування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Це право є важливою гарантією реалізації прин­ципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ст. З Конституції України). Однак ця норма є лише загальною пра­вовою засадою, що дістає свій подальший розвиток у стат­тях 1173-1175 ЦК України.

Аналізуючи зазначені статті, слід підкреслити, що відповідаль­ність за шкоду, заподіяну фізичній або юридичній особі незаконни­ми рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, ор­гану влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого само­врядування при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 1173 ЦК України), посадовими або службовими особами цих органів (ст. 1174 ЦК України), а також шкода, заподіяна внаслідок прийняття зазначеними органами нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (ст. 1175 ЦК України), відш­кодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх по­садових чи службових осіб.

Найбільш суттєвою відмінністю цього виду спеціального делікту є суб'єктний склад заподіювачів шкоди. До них, зокрема, належать:

Глава 32. Відповідальність за шкоду, заподіяну органами державної ...

• органи державної влади, тобто колегіальні та одноособо­ві органи, наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами для здійснення функцій і завдань держави. Йдеться про органи всіх гілок державної влади: законодавчої (Верховна Рада України), судової (Верховний Суд України, Вищий господарський суд України, місцеві та апеляційні суди тощо) та виконавчої (Кабінет Міністрів України, місцеві дер­жавні адміністрації тощо);

• органи влади Автономної Республіки Крим,тобто ви­борні та інші органи територіальних громад, які наділені повнова­женнями вирішувати питання АРК місцевого значення (Верховна Рада АРК, Кабінет Міністрів АРК тощо);

• органи місцевого самоврядування,тобто виборні та ін­ші органи територіальних громад, що наділені повноваженнями ви­рішувати питання місцевого значення (сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради народних депутатів, їх ви­конавчі комітети та голови тощо);

• посадові або службові особи відповідних органів, тобто керівники та заступники керівників державних органів та їх апара­ту, інші державні службовці, на яких законами або іншими норма­тивно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпо­рядчих та консультативно-дорадчих функцій. Усі інші працівники відповідних органів несуть відповідальність на загальних підставах.

Ці суб'єкти здійснюють покладені на них функції від імені і в ін­тересах відповідних публічних утворень, тобто держави Україна, АРК чи відповідної територіальної громади. Саме через це останні і будуть нести відповідальність за шкоду, завдану неправомірними діями зазначених органів та їх посадових і службових осіб.

Шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу АРК або органу місцевого самоврядування, відшкодовується держа­вою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від ви­ни цих органів (ст. 1173 ЦК України).

Шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого са­моврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місце­вого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі внаслідок прийняття органом державної влади, органом влади АРК або орга­ном місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був

22*3-290

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини по­садових і службових осіб цих органів (ст. 1175 ЦК України). Запо-діювач шкоди та відповідач за завдану шкоду в цьому деліктному зобов'язанні не збігаються.

Держава Україна, АРК та територіальна громада будуть нести від­повідальність за шкоду, заподіяну їх органами та посадовими чи службовими особами, за рахунок власного майна, у тому числі грошо­вих коштів, які належать їм на праві власності (статті 326-327 ЦК України). При цьому слід враховувати, що оскільки розпорядження цим майном відбувається через відповідні фінансові органи держави, АРК та територіальних громад, то саме зазначені фінансові органи бу­дуть відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту.

§ 2. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної органами державної влади

Окрім специфіки суб'єкта, певними особливостями за цим делік­том наділені також і загальні умови деліктної відповідальності. Що стосується такої умови, як протиправність діяння, то насамперед слід підкреслити, що у цьому делікті варто говорити не стільки про протиправність, скільки про незаконність рішень, дій або бездіяль­ності відповідних органів. Сутність цього розмежування полягає в тому, що дані органи та їх посадові чи службові особи, на відміну від інших суб'єктів, мають здійснювати свою діяльність не на прин­ципі заборони (дозволено все, що не заборонено законом), а на прин­ципі дозволу (дозволено лише те, що дозволено законом чи іншими підзаконними актами). Тому незаконними будуть не лише рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових чи службових осіб, які прямо заборонені в законі, але й ті, що вчинені без відпо­відних повноважень, з їх перевищенням чи зловживанням.

Слід зазначити, що незаконні дії цих органів чи осіб можуть здійснюватись як у формі активних дій (усні або письмові розпоря­дження, накази, постанови, рішення тощо), так і у формі бездіяль­ності (невиконання тих дій, які вони зобов'язані були виконати на підставі покладених на них обов'язків).

При цьому закон не передбачає переліку незаконних діянь, за які наступає відповідальність за даним деліктом. Тому до них мо­жуть належати будь-які рішення, дії та бездіяльність, які обов'яз­кові для виконання та прийняті (вчинені) органом чи його посадо­вою (службовою) особою при реалізації компетенції органу чи вико­нанні посадових (службових) обов'язків.

Глава 32. Відповідальність за шкоду, заподіяну органами державної ...

Іншою особливістю цього делікту є те, що законодавець до окре­мого виду протиправного діяння відносить також і прийняття орга­ном державної влади, органом влади АРК або органом місцевого са­моврядування нормативно-правового акта, що був визнаний неза­конним і скасований (ст. 1175 ЦК України).

При цьому можливість відшкодування шкоди, заподіяної даним різновидом делікту, не залежить ні від органу, що прийняв його, ні від різновиду нормативно-правового акта. Основними критеріями є те, щоб цей нормативно-правовий акт був визнаний незаконним, тобто таким, що суперечить чинному законодавству, та скасованим, тобто таким, щоб внаслідок незаконності була припинена його дія.

При вирішенні питання про скасування чинності нормативно-пра­вового акта внаслідок його незаконності слід враховувати ієрархію нормативно-правових актів. Тобто насамперед нормативно-правові акти не повинні суперечити Конституції України, міжнародно-пра­вовим актам, законам України тощо. Переважна більшість норма­тивно-правових актів можуть бути визнані незаконними та скасовані судами загальної юрисдикції. Що ж до законів, то визнання їх не­конституційними можливе лише Конституційним Судом України.

Певну особливість має причинно-наслідковий зв'язок, який у цьо­му випадку має, як правило, складний характер, оскільки часто за­вдана шкода є наслідком протиправного діяння не лише одного орга­ну чи посадової (службової) особи. Що стосується шкоди, то вона від­шкодовується у повному обсязі як та, що завдана майну фізичної та юридичної особи, так і моральна шкода (ст. 1167 ЦК України).

Найбільш специфічною у цьому випадку є можливість відшкоду­вання заподіяної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадо­вих чи службових осіб. Аналізуючи чинне законодавство, варто дій­ти висновку, що вина відповідних органів та їх посадових і службо­вих осіб у цьому випадку передбачається. Це вид певної гарантії, яка витікає з того, що дані суб'єкти, які є представниками відповідної публічної влади, мають діяти від імені та в інтересах осіб. Крім цьо­го, законодавець презюмує також і знання цими органами та їх поса­довими (службовими) особами чинного законодавства і покладає на них обов'язок безумовного дотримання його приписів.

Після відшкодування завданої шкоди держава Україна, АРК та територіальні громади мають право регресу до винної у цьому за­вданні шкоди посадової чи службової особи.

Рекомендована література:

Кун А. П. Вопросм возмещения вреда, причиненного гражданину акта­ми власти // Правоведение. — 1983. — № 6.

Розділ III.ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

Магазинер Я. М. Ответственность государственного учреждения за вред, причиненими его должностньїми лицами // Ученне записки Свердловского юрид. ин-та. — Т. 1. — Свердловск, 1945. Маковский А. Л. Гражданская ответственность государства за актьі вла-сти // Гражданский кодекс России. Проблеми. Теория. Практика: Сборник памяти С. А. Хохлова / Отв. ред. А. Л. Маковский. — М., 1998. — С. 67-112.

Савицкая А. Н. Гражданская ответственность государственньїх органов за

вред, причиненими их должностньїми лицами (статьи 407 и 407-а ГК):

Автореф. дис. ... канд. юрид. наук // Всесоюзний ин-т юрид. наук. — М.,

1953.

Флейшиц Е. А. Ответственность государства за вред, причиненими

должностньїми лицами // Трудм научной сессии Всесоюзного ин-та

юрид. наук 1-6 июля 1946 г. — М., 1948.

Глава 33

Відповідальність за шкоду,

заподіяну правоохоронними та судовими органами