Визначення заробітку (доходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності

При визначенні розміру заробітку (доходу), втраченого потер­пілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа у трудових відносинах. Так, якщо каліцтво чи інше ушкодження здоров'я було заподіяне особі, яка працювала за трудовим догово­ром, то розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпіла особа мала до каліцт­ва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати нею професійної працездатності¹, а за її відсутності — загальної працездатності² (ч. 1 ст. 1197 ЦК України).

Тобто на розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) впливають:

1) середній місячний заробіток потерпілого;

2) ступінь втрати професійної або загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати поділом

сукупного заробітку (доходу) за дванадцять або за три останні ка­лендарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я.

Пріоритетність у виборі найкращого співвідношення надається потерпілому. При цьому вказане співвідношення, яке становитиме середньомісячний заробіток (дохід), не повинне бути меншим п'яти­кратного розміру мінімальної заробітної плати (ч. 1ст. 1197ЦК України).

Певною специфікою при цьому наділене обрахування середньо­місячного сукупного доходу фізичної особи — підприємця та фізич­ної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа, яка зайнята творчою діяльністю, тощо). У цьому разі розмір їхнього втраченого доходу внаслідок каліцтва або іншого ушкодження

¹ Під поняттям «професійна працездатність» слід розуміти здатність особи до вико­нання певної роботи, яка потребує певної кваліфікації. Так, наприклад, у разі, ко­ли піаніст втратив великого пальця, то вважається, що він втратив свою професійну працездатність на 100 відсотків. Відсоток втрати професійної праце­здатності особи встановлюється медико-соціальною експертизою, і на підставі цього особа визнається інвалідом І, II або Ш групи.

Під поняттям «загальна працездатність» слід розуміти здатність особи до вико­нання будь-якої некваліфікованої роботи взагалі, яка не потребує спеціальних знань та навичок. Відсоток втрати загальної працездатності особи встановлюється медико-соціальною експертизою.

Глава 34. Відповідальність за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю ...

здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з річного дохо­ду, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ці особи отримували дохід менш як дванадцять місяців, розмір їхнього втраченого доходу визначається співвідно­шенням сукупної суми доходу та відповідної кількості місяців (час­тини 1, 4 ст. 1198 ЦК України).

Що стосується сукупного заробітку (доходу), то до нього вклю­чаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем ос­новної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на до­ходи громадян у сумах, нарахованих до вирахування податку. Не включаються до заробітку (доходу) одноразові виплати, компенса­ція за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога при ва­гітності та пологах тощо (ч. З ст. 1197 ЦК України).

Щодо фізичної особи — підприємця та фізичної особи, яка само­стійно забезпечує себе роботою, то розмір їх сукупного доходу об­числюється на підставі даних органу державної податкової служби у сумах, нарахованих до вирахування податків (частини 2, 3, 4 ст. 1198 ЦК України).

Законодавець, крім можливості визначити та відшкодувати ре­альний втрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлює також можливість вимагати відшкодувати і той заро­біток (дохід), який він міг би отримувати в майбутньому. Якщо за­робіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (під­вищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачу­вану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), то при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується ли­ше заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після від­повідної зміни (ч. 4 ст. 1197 ЦК України).

Однак у разі, якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюєть­ся, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. З ст. 1197 ЦК України). При цьому загальний роз­мір відшкодування для даної категорії осіб визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1195 ЦК України).

Інший чинник, що впливає на розмір втраченого заробітку (дохо­ду), — це ступінь втрати професійної працездатності, а за її від­сутності — ступінь загальної працездатності. При цьому слід за­уважити, що втрата працездатності може бути тимчасова або стійка (тривала).

Щодо тимчасової втрати працездатності, то вона має посвідчува-тися листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком),

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

що видається відповідним лікувальним закладом. Умови та поря­док відшкодування такої шкоди встановлюються спеціальним зако­ном¹.

Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров'я України (далі — МСЕК)².

На підставі проведеної цими органами медико-соціальної експер­тизи встановлюється ступінь втрати професійної працездатності особи, і лише у разі, коли втрати професійної працездатності немає, відповідні комісії встановлюють ступінь втрати загальної праце­здатності, наприклад, коли програміст втратив ногу, то ступінь втрати ним професійної працездатності нульовий, і тому слід визна­чати ступінь втрати загальної працездатності, який у цьому випад­ку заподіяння каліцтва буде доволі високим. Ступінь втрати праце­здатності встановлюється у відсотках на підставі висновку МСЕК. Порядок відшкодування шкоди у разі втрати працездатності від не­щасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється спеціальним законом³.

Для загального обрахування розміру втраченого заробітку (дохо­ду) слід визначити середньомісячний заробіток (дохід) фізичної осо­би та співвіднести його зі ступенем професійної втрати, а у разі її відсутності — загальної працездатності. Наприклад, коли за трудо­вим договором особа отримувала впродовж останніх трьох місяців відповідно 720, 750 та 780 гривень і після цього їй було завдане ка­ліцтво, що спричинило втрату професійної працездатності на 75 відсотків, то обрахувати розмір втраченого фізичною особою за­робітку (доходу) слід таким чином:

(720+750+780) : 3 х 75% = 562 грн. 50 коп. щомісяця.

Однак визначена втрата заробітку (доходу) не є сталою величи­ною. Вона залежно від різних факторів може змінюватись як у сто­рону зменшення, так і в сторону збільшення.

¹ Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'яз­
ку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням
та похованням» від 18 січня 2001 р. // ВВР. — 2001. — № 14. — Ст. 71.

² Діяльність МСЕК та порядок проведення експертиз регламентується на сьогодні
постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації
та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності» від 4 квітня
1994 р. № 221 та Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 46-47. — Ст. 403.

Глава 34. Відповідальність за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю ...

Зменшення розміру втраченого заробітку (доходу), який підляга­тиме відшкодуванню, можливе у разі грубої необережності потер­пілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК України) або залежно від матеріального ста­новища потерпілого (ч. 4 ст. 1193 ЦК України). У цьому разі визна­чається відсоток вини потерпілого у заподіянні йому шкоди і загальна сума втраченого заробітку (доходу) зменшується на відпо­відний відсоток. Коли у заподіяній шкоді є умисел потерпілого, то завдана шкода взагалі не підлягає відшкодуванню (ч. 1 ст. 1193 ЦК України).

Іншою підставою зменшення розміру втраченого заробітку (дохо­ду) є випадок, коли працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкоду­вання шкоди (ст. 1204 ЦК України). Однак слід зауважити, що не може впливати на зменшення розміру втраченого заробітку (дохо­ду) розмір пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я або пен­сії, яку потерпілий одержував до цього, а також інших доходів (ч. З ст. 1195 ЦК України).

Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я можливо за договором або законом (ч. 4 ст. 1195 ЦК України).

Чинним законодавством передбачені такі найбільш важливі ви­падки збільшення розміру обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я:

а) якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією,
яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування
шкоди (ст. 1203 ЦК України);

б) у разі підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК України);

в) у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2
ст. 1208 ЦК України) тощо. Збільшення обсягу та розміру відшко­
дування шкоди можливе на підставі рішення суду.

Певною специфікою наділене визначення втраченого заробітку (доходу), завданого внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здо­ров'я малолітньої або неповнолітньої особи. Зрозуміло, що коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я заподіяне малолітній особі, то про відшкодування втраченого заробітку (доходу) йтись не може, оскільки ця особа не може мати певного заробітку, їй можуть бути відшкодовані лише додаткові витрати. Після досягнення малоліт­ньою потерпілою особою чотирнадцяти років (учнем — вісімнадця­ти років) вона має право вимагати відшкодування шкоди, пов'яза­ної із втратою або зменшенням її працездатності, виходячи з роз­міру встановленої законом мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 1199 ЦК України).

23 3-290

Глава 34. Відповідальність за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю ...

Порядок відшкодування додаткових витрат у разі втрати праце­здатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється спеціальним законом¹.

Як у разі відшкодування втраченого заробітку (доходу), так і при відшкодуванні додаткових витрат розмір відшкодовуваних витрат може збільшуватись у випадках, передбачених договором та зако­ном, і зменшуватись у випадках, прямо передбачених законом. Од­нак при відшкодуванні додаткових витрат є певна специфіка. Не­зважаючи на те, що за загальним правилом вина потерпілого сут­тєво впливає на визначення розміру відшкодовуваної шкоди, — при визначенні розміру додаткових витрат, що пов'язані з заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, вина потерпілого не вра­ховується (ч. З ст. 1193 ЦК України).

Окрім того, на відміну від втраченого заробітку (доходу), який малолітній особі не відшкодовується через його відсутність, додат­кові витрати підлягають відшкодуванню у повному обсязі (ч. 1 ст. 1199 ЦК України).

Крім відшкодування втраченого заробітку (доходу) та додатко­вих витрат особа, якій заподіяне каліцтво чи інше ушкодження здо­ров'я, має право вимагати відшкодування їй моральної шкоди (ст. 1168 ЦК України), яке можливе на загальних підставах, пе­редбачених чинним законодавством. Моральна шкода відшкодову­ється незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоро­в'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної не­безпеки (ст. 1167 ЦК України).

§ 3. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок смерті потерпілого

Важливим різновидом цих деліктних зобов'язань є завдання шкоди життю фізичної особи, тобто заподіяння смерті потерпілому.

Специфіка цього делікту полягає в тому, що у разі смерті потер­пілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, наро­джена після його смерті (ч. 1 ст. 1200 ЦК України).

¹ Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 46-47. — Ст. 403.

23'3-290

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

По-іншому вирішуватиметься питання у разі, коли потерпілою буде неповнолітня особа, яка на момент ушкодження здоров'я мала заробіток. У цьому разу завдана шкода має бути відшкодована їй ви­ходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1199 ЦК України).

Однак і малолітня, і повнолітня потерпіла особа після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням її професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників її кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч. З ст. 1199 ЦК України). Якщо потерпіла особа не має професійної кваліфікації і після досяг­нення повноліття продовжує залишатися непрацездатною внас­лідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого їй до повноліття, вона має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч. 4 ст. 1199 ЦК України).