А також відшкодування моральної шкоди

Іншим видом видатків, що мають бути відшкодовані потерпілій особі внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, є її до­даткові витрати, викликані необхідністю допомоги та догляду. Законодавець виходить з того, що додаткові витрати відшкодовую­ться у тому разі, коли вони є обґрунтованими та доведеними, а та­кож коли потерпіла особа реально потребує відповідних видів допо­моги та догляду і не має права претендувати на їх безкоштовне отримання. При цьому в ЦК України передбачається лише орієнто­вний перелік можливих додаткових витрат, до яких належать витрати на: посилене харчування; санаторно-курортне лікування; придбання ліків; протезування; сторонній догляд.

Цей перелік не є вичерпним, тому у разі потреби можуть бути відшкодовані і витрати на придбання спеціальних транспортних за­собів, підготовку до іншої професії тощо. При цьому особі може бу­ти призначена як одна, так і декілька видів допомоги чи догляду.

Відшкодуванню можуть підлягати і додаткові витрати, що змо­жуть реально виникнути в майбутньому, наприклад, при винайден­ні нового методу лікування. Однак у будь-якому разі потреба цих витрат має бути доведена відповідною лікарською експертизою (МСЕК) або судом.

Розділ НІ. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

Законодавець визначає виключний перелік непрацездатних осіб, які були на утриманні померлого потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також строк, впродовж якого вони мають право отримувати відповідне відшкоду­вання шкоди, завданої смертю їх утримувача (годувальника). За ч. 1 ст. 1200 ЦК України шкода відшкодовується:

1) дитині, яка має право на відшкодування шкоди до досягнення нею вісімнадцяти років, а у разі, якщо вона є учнем або студен­том, — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення нею двадцяти трьох років;

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно;

3) інваліду, якого потерпілий зобов'язаний був утримувати, від­шкодування виплачується впродовж строку його інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо во­ни не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестра­ми, внуками померлого, відшкодування виплачується до досягнен­ня останніми чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потер­пілого, 'відшкодування виплачується протягом п'яти років після його смерті.

Зазначеним особам впродовж зазначеного строку відшкодовуєть­ся шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпіло­го з вирахуванням частки, що припадала на нього самого та праце­здатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за аналогічними правилами, встановленими для відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. При цьому до складу доходів потерпілого також включаються пенсія, су­ми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (ч. 2 ст. 1200 ЦК України).

Однак слід зауважити, що до розміру відшкодування, який ви­плачується уповноваженим особам внаслідок смерті годувальника, не зараховується розмір пенсії, призначеної внаслідок втрати году­вальника, та інші їхні доходи (ч. З ст. 1200 ЦК України).

Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпіло­го, особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, пов'язаної зі смертю го­дувальника (ч. 2 ст. 1168 ЦК України), витрат на поховання та

[лава 34. Відповідальність за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю ...

на спорудження надгробного пам'ятника — особі, яка зробила ці витрати (ст. 1201 ЦК України).

Зазначені витрати не зараховуються до суми відшкодування шкоди і відшкодовуються окремо. При цьому моральна шкода, за­вдана смертю фізичної особи, відшкодовується лише її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Визначений розмір відшкодування додаткових витрат не може бути зменшений навіть у разі, коли заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч. З ст. 1193 ЦК України). Вина потерпілого не врахо­вується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (п. З ст. 1193 ЦК України). І лише залежно від матеріального становища потерпілого (крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочи­ну) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

Розмір відшкодування, обчислений для кожної з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім випадків: 1) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; 2) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, які здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померло­го (ч. 4 ст. 1200 ЦК України).

Розмір відшкодування може бути збільшений законом (ч. 4 ст. 1200 ЦК України).

§ 4. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або смерті

Відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкоджен­ням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами (ч. 1 ст. 1202 ЦК України). Цей принцип виходить з то­го, що особа, яка має відшкодовувати цю шкоду, отримує свій заро­біток (доходи) переважно в щомісячному режимі. Проте за наявнос­ті обставин, що мають істотне значення, та з урахуванням мате­ріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед (абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК України).

Окрім цього, законодавець встановлює можливість відшкодову­вати моральну шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, одноразово або здійсненням щомісячних платежів (ч. 1 ст. 1168 ЦК України), а в окремих випадках, до яких згідно з ч. 2

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

ст. 1202 ЦК України належить стягнення додаткових витрат, ви­кликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курорт­ного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догля­ду тощо, таке відшкодування може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі потреби попередньої оплати послуг і май­на (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транс­портних засобів тощо).

Оскільки виплати щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліц­твом чи іншим ушкодженням здоров'я або смертю, мають переваж­но строковий характер, то слід зважити і на те, що за цей період мо­же відбутися і ряд якісних змін з таким особистим немайновим бла­гом фізичної особи, як здоров'я. Воно, зокрема, може покращитися, внаслідок чого працездатність збільшиться чи відновиться, або по­гіршитися, що спричинить зменшення або припинення працездат­ності. І тому в цих випадках має йтись про зміну розміру відшкодо­вуваних платежів.

Так, потерпілий має право на збільшення розміру відшкодуван­ня шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України).

І навпаки, особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати шко­ду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпіло­го, має право вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК України).

За аналогічних обставин може бути змінений розмір відшкоду­вання шкоди залежно від матеріального становища особи, яка запо­діяла шкоду життю чи здоров'ю фізичної особи, крім випадків, ко­ли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

Розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю, може зрости у випадках: 1) підви­щення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК України); 2) збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК України).

При цьому в першому випадку матиме місце індексація, у друго­му — відповідне збільшення зазначеної суми. Однак і в першому, і в другому випадках це питання вирішуватиметься судом на підставі заяви потерпілого.

Певною специфікою наділений і порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, як­що зобов'язаним суб'єктом є юридична особа, яка припиняє свою

Глава 35. Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми ...

діяльність. У цьому разі слід вирізняти два випадки: 1) коли припи­нення юридичної особи відбувається через реорганізацію; 2) коли припинення юридичної особи відбувається через ліквідацію.

У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смер­тю, і встановлення її правонаступників, які стають зобов'язаними суб'єктами за всіма видами вимог, виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників (ст. 1205 ЦК України).

У разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, які мають право на отримання такого відшкодування внаслідок смерті годувальника, мають бути капіталізовані (тобто узагальнені в єдину суму за весь прогнозований строк виплат) для виплати їх потерпілому або зазначеним особам.

У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх ка­піталізації і сплати покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого (ч. 2 ст. 1205 ЦКУкраїни).

Рекомендована література:

Гавзе Ф. И. Возмещение ущерба, причиненного здоровью работника. —

Минск: БГУ, 1977.

Маїїданик Л. А., Сергеева Н. Ю. Материальная ответственность за пов-

реждение здоровья. — М.: Юрид. лит., 1968.

МалеинН. С. Возмещение вреда, причиненного личности. — М., 1965.

Шиминова М. Я. Возмещение вреда, причиненного здоровью. —

М., 1972.

Ярошенко К. Б. Жизнь и здоровье под охраной закона. — М., 1990.

Глава 35

Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми,

неповнолітніми, недієздатними, обмежено дієздатними

та адієздатними особами

За загальним правилом деліктна відповідальність покладається на осіб, які є повністю дієздатними (здатними своїми діями набува­ти та реалізовувати свої права та створювати для себе і виконувати цивільні обов'язки), а основне — деліктоздатними (здатними відпо­відати за свої дії).

Критерієм цієї диференціації є наявність в особи достатнього рів­ня психічного розвитку та життєвого досвіду для того, щоб адекват­но оцінювати значення своїх дій та керувати ними.

Розділ НІ. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

Однак доволі часто виникають ситуації, коли шкода завдається особами, які залежно від різних обставин не можуть у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. І тому в цьому разі варто звернутися до деліктних зобов'язань із так званим дефектним суб'єктним складом.

До цих видів деліктів належать:

1) відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою;

2) відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою;

3) відшкодування шкоди, завданої недієздатною особою;

4) відшкодування шкоди, завданої обмежено дієздатною особою;

5) відшкодування шкоди, завданої особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (адієздатною особою).

§ 1. Відшкодування шкоди, заподіяної малолітньою особою

Згідно з чинним законодавством малолітніми визнаються фізич­ні особи, які не досягли віку 14 років (ст. 31 ЦК України). Ці особи, незважаючи на те, що наділені частковою цивільною дієздатністю, визнаються повністю неделіктоздатними, однак шкода, завдана ни­ми, підлягає відшкодуванню.

Так, відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи ін­ших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють вихован­ня малолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК України).

Аналогічний порядок поширюється і на заклади, які за законом здійснюють щодо малолітніх осіб функції опікуна (ч. З ст. 1178 ЦК України). При цьому відповідальність даних осіб базується на за­гальних умовах відповідальності із заподіяння шкоди.

Крім цього, законодавець встановлює відповідальність навчаль­ного закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобо­в'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, а також осо­би, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору (ч. 2 ст. 1178 ЦК України), за шкоду, завдану малолітньою особою під час перебування під наглядом цих закладів чи осіб, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Протиправність діяння буде полягати у тому, що ці особи не­належно виконували покладений на них згідно із законом чи дого­вором обов'язок здійснювати виховання та (чи) нагляд за малоліт­нім.

Так, батьки (усиновлювачі) або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої осо­би, а також заклади, що здійснюють щодо малолітнього функцію

Глава 35. Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми...

опікуна, відповідають за неналежні виховання та нагляд¹, а навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, інші заклади чи особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітнім, — мають нести відповідальність лише за неналежний нагляд.

Якщо це стосується батьків, то відповідальність буде покладена на обох незалежно від того, проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох із них. У разі, коли батьки були позба­влені батьківських прав, обов'язок відшкодовувати завдану шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще протягом трьох років після позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК України). Це пояснюється тим, що виховання чи не­належне виховання є процесом, який має тривалу дію в часі і його вплив не може припинитися з моменту позбавлення батьківських прав.

Наслідки неналежного виховання матимуть свої негативні про­яви і після факту позбавлення батьківських прав. Оскільки функ­ціональні обов'язки батьків, усиновителів та опікунів щодо дітей є ідентичними, то доцільно було б названі правила щодо позбавлення батьківських прав поширити і на випадки скасування усиновлення та припинення прав опікуна.

У ЦК України вперше введена можливість покладення відпо­відальності на фізичних осіб, які здійснюють виховання та (чи) на­гляд за малолітніми особами на правових підставах (гувернантки, няні, домашні вчителі, репетитори тощо), переважне місце серед яких посідає договір.

Протиправним діянням у цьому випадку буде невиконання чи неналежне виконання обов'язку здійснювати виховання та (чи) на­гляд за малолітнім, покладеного на них згідно з договором чи ін­шою правовою підставою. Однак доволі спірним видається можли­вість розглядати цей вид зобов'язань у структурі деліктних, а зна­чить, позадоговірних зобов'язань, оскільки підставою їх виникнення здебільшого є невиконання вказаними особами умов договору щодо виховання чи нагляду за малолітнім.

У разі, коли відповідачем за шкоду, заподіяну малолітнім, є юри­дична особа, слід зауважити, що існує перелік цих юридичних осіб: навчальний заклад (школа та дитячий садок), заклад охорони

¹ Інколи у літературі (Чечеткина 3. В. Возмещение вреда, причиненного несовер-шеннолетними // Советская юстиция. — 1974. — № 5. — С. 25) висловлюється ар­гументована думка з приводу того, що доцільно було б ввести відповідальність батьків (усиновлювачів) та опікунів не лише за неналежне виховання та нагляд, а й за неналежне утримання, яке матиме місце у разі крадіжки малолітнім гро­шей або продуктів харчування з магазину для прожиття.

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

здоров'я (лікарня, поліклініка) чи інший заклад, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (літній табір відпочинку, приймаль-ник-розподільник тощо), а також заклад, який за законом здійснює щодо малолітнього функції опікуна (дитячий будинок, інтернат то­що). Протиправним діянням цих юридичних осіб вважається саме невиконання чи неналежне виконання законного обов'язку здійс­нювати нагляд за малолітніми. Обов'язку здійснювати виховання малолітніх, крім випадку, коли цей заклад здійснює щодо них функції опікуна, для юридичних осіб законодавець не передбачає.

Що стосується причинно-наслідкового зв'язку, то в цьому разі має бути встановлено, що шкода, завдана малолітнім, є заподіяною саме внаслідок неналежного виховання та (чи) нагляду з боку осіб, які відповідають за це діяння.

Вина усіх зазначених осіб, які несуть відповідальність за даний вид делікту, презюмується, тобто особа вважається винною, якщо вона не доведе, що шкода завдана не з її вини, тобто що вона не є на­слідком несумлінного здійснення або ухилення нею від здійснення виховання та/чи нагляду за малолітньою особою.

Однак в окремих випадках досить важко встановити, чия вина та протиправна поведінка стали причиною заподіяння шкоди малоліт­нім. І тому законодавець вводить правило, за яким у випадку, якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язана здійс­нювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, заклади та особи несуть часткову відповідальність (ч. 4 ст. 1178 ЦК України). Розмір часток, у межах яких ці особи нестимуть відповідальність, визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду від­повідно до частки вини кожного з них.

Такий самий принцип часткової відповідальності встановлюєть­ся законодавцем і у разі, якщо шкода заподіюється спільними дія­ми кількох малолітніх осіб (ч. 1 ст. 1181 ЦК України). У цьому разі відповідальність покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) чи опікунів у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду відповідно до частки вини кожного з них. І лише у разі, коли в момент завдання шкоди кількома малолітніми особа­ми одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у част­ці, яка визначається тільки за рішенням суду (ч. 2 ст. 1181 ЦК України).

Обов'язок батьків (усиновлювачів), опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи щодо відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, не

Глава 35. Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми ...

припиняється у разі досягнення нею повноліття (ч. 5 ст. 1178 ЦК України). Однак із цього загального правила законодавець робить єдиний виняток, який зводиться до того, що ця особа може бути зо­бов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років, проте лише за повної су­купності таких умов:

1) ця шкода завдана життю або здоров'ю потерпілого; *

2) малолітня особа, після досягнення нею повноліття, має достат­ні для цього відшкодування кошти;

3) батьки (усиновлювачі), опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснювали виховання малолітньої особи, на яких був покладений обов'язок щодо відшкодування шкоди, завда­ної малолітнім, є неплатоспроможними або померли.

У будь-яких інших випадках, які не охоплюються сукупністю за­значених вище умов, шкода, завдана малолітніми, має бути відшко­дована батьками (усиновлювачами), опікунами чи іншими фізични­ми особами, які на правових підставах здійснюють виховання мало­літньої особи навіть у випадку досягнення малолітніми повноліття.

Відшкодувавши шкоду, завдану малолітньою особою, жодна з фізичних та юридичних осіб, які визнані зобов'язаними суб'єктами за даним видом делікту, не мають права зворотної вимоги (регресу) до цієї особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК України).

§ 2. Відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітньою особою

Згідно зі ст. 32 ЦК України неповнолітніми визнають фізичних осіб віком від 14 до 18 років. Незважаючи на те, що дані особи на­ділені неповною цивільною дієздатністю, вони визнаються повністю деліктоздатними (ст. 33, ч. 1 ст. 1179 ЦК України), а значить, таки­ми, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність.

Однак, незважаючи на те, що в цьому віці особи вже досягли пев­ного нсихічного рівня та мають певний життєвий досвід, щоб оціню­вати свої вчинки та нести за них відповідальність, вони, у переваж­ній більшості випадків, не мають достатньої кількості майна, коштів чи інших матеріальних ресурсів, яких було б достатньо для відшко­дування завданої ними шкоди. Враховуючи ці обставини, законода­вець, окрім визнання за неповнолітнім здатності нести відповідаль­ність за завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах (ч. 1 ст. 1179 ЦК України), встановлює, що у разі відсутності у неповно­літньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується субсидіарно її батьками (усинов­лювачами) або піклувальником, а у випадку, якщо неповнолітня

Розділ Ш. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функ­ції піклувальника, то і цим закладом (ч. 2 ст. 1179 ЦК України).

Субсидіарність даної відповідальності полягає в тому, що основ­на вимога про відшкодування завданої шкоди пред'являється до не­повнолітнього, і лише у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, як співвід­повідачі будуть факультативно притягуватися до відповідальності батьки й інші вказані особи.

Коли майна неповнолітнього виявиться цілком достатньо для то­го, щоб відшкодувати завдану ним шкоду в повному обсязі, питання про притягнення до відповідальності інших осіб не виникає взагалі.

При цьому батьки (усиновлювачі), піклувальники та заклад, що виконує функції піклувальника, будуть відшкодовувати завдану не­повнолітнім шкоду лише у тій частці, яка залишилася після того, як шкоду відшкодувала неповнолітня особа, а у разі, коли у непов­нолітнього взагалі немає майна, — у повному обсязі.

Протиправність поведінки вказаних осіб полягає у тому, що во­ни неналежно виконали покладений на них обов'язок виховання та нагляду за неповнолітнім. При цьому вина батьків (усиновлювачів), піклувальників та закладу, що виконує функції піклувальника, за неналежне виховання та нагляд за неповнолітнім презюмується, тобто вони будуть відповідати за завдану ним шкоду, якщо не дове­дуть, що вона завдана не з їхньої вини.

Певна специфіка притаманна випадку відшкодування шкоди, завданої спільними діями кількох неповнолітніх осіб. У цьому разі шкода відшкодовується ними у частці, яка визначається за домов­леністю між ними або за рішенням суду (ч. 1 ст. 1182 ЦК України), а у разі, коли один із них на момент завдання шкоди перебував у за­кладі, який за законом здійснює щодо неповнолітніх функції піклу­вальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, що ви­значається за рішенням суду (ч. 2 ст. 1182 ЦК України).

На відміну від відшкодування шкоди, завданої малолітніми осо­бами, момент припинення відповідальності батьків (усиновлюва­чів), піклувальників та закладу, який здійснює щодо неповноліт­нього функції піклувальника, залежить від досягнення ним повно­ліття та певних інших обставин.

У зв'язку з цим ці особи звільняються від субсидіарної відпо­відальності за протиправне діяння неповнолітнього у разі:

1) якщо неповнолітня особа, яка завдала шкоди, досяг повноліт­тя (ч. З ст. 1179 ЦК України);

2) якщо неповнолітня особа, яка завдала шкоди, стане власни­ком майна, достатнього для відшкодування шкоди до досягнення повноліття (ч. З ст. 1179 ЦК України).

Глава 35. Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми ...

Така позиція законодавця пов'язується насамперед з тим, що у зазначених випадках неповнолітня особа фактично набуває повної дієздатності або стає спроможною відшкодувати завдану нею шкоду в повному обсязі.

Однак досягнення повноліття це не єдиний спосіб набуття повної цивільної дієздатності, оскільки чинне законодавство передбачає й інші його способи (ч. 2 статей 34, 35 ЦК України). І тому для непов­нолітніх осіб, які набули повної цивільної дієздатності, наприклад, завдяки емансипації встановлюється специфічний порядок відшко­дування шкоди. При цьому правові наслідки відшкодування став­ляться у залежність від того, чи була надана письмова згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників на набуття неповнолітньою особою повної дієздатності тоді, коли ця згода потрібна. У разі, ко­ли такої згоди не було, наприклад, при одержанні повної дієздатно­сті на підставі рішення суду неповнолітній відшкодовує завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах (ч. 1 ст. 1180 ЦК України), а батьки субсидіарно не відповідають.

Відшкодувавши шкоду, завдану неповнолітньою особою, батьки (усиновлювачі), піклувальники, а також заклади, що здійснюють щодо неповнолітнього функції піклувальника, позбавляються пра­ва зворотної вимоги (регресу) щодо неї (ч. 4 ст. 1191 ЦК України).

§ 3. Відшкодування шкоди, заподіяної недієздатною особою,

особою, яка обмежена у дієздатності, та особою,

яка не може усвідомлювати значення своїх дій

та (чи) керувати ними (адієздатною особою)¹

Недієздатною є фізична особа, яка визнана такою судом, оскіль­ки не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ни­ми внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу (ст. 39 ЦК України). Оскільки ця фізична особа є недієздатною, то вона також є і неделіктоздатною, тобто такою, що не здатна нести відповідаль­ність за завдану нею шкоду'.

Згідно з ч. 1 ст. 1184 ЦК України шкода, заподіяна недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зо­бов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, дис­пансери, клініки, інтернати тощо). Питання про можливість притя­гнення до відповідальності за шкоду батьків (усиновлювачів) не­дієздатної особи має вирішуватися позитивно лише у разі, коли вони визнані опікунами.

Термін «адієздатна особа» вперше ввів у теорію цивільного права О. О. Красавчи-ков (Див.: Советское гражданское право / Под ред. О. А. Красавчикова. — М., 1968. — Т. 1. — С. 262-264).

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

Оскільки на недієздатну особу неможливо здійснювати виховний вплив, бо вона не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) ке­рувати ними, то основним протиправним діянням, за яке наступає відповідальність зобов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'язку здійснювати нагляд за недієздатною особою.

Вина опікунів або закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатною особою, презюмується, тобто вони відповідають за завдану нею шкоду, якщо не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини.

При цьому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або закла­дом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, не припиняється у разі поновлення у цивільній дієздатності особи, яка була визнана недієздатною у порядку ст. 42 ЦК України.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатною особою, опікун та заклад, що зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною особою, позбавляються зворотного права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК України).

Однак незважаючи на загальне правило, що за шкоду, завдану недієздатною особою, відповідальність несе своїм майном опікун, законодавець вводить певні умови (ч. 2 ст. 1184 ЦК України), за повної сукупності яких шкода може бути відшкодована з майна самої недієздатної особи. До таких умов належать:

1) смерть опікуна або відсутність у нього майна, достатнього для відшкодування шкоди;

2) наявність достатнього для відшкодування шкоди майна у не­дієздатної особи;

3) шкода, що має бути відшкодована, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого.

Відшкодування такої шкоди за рахунок майна недієздатної осо­би може проводитися частково або у повному обсязі лише за рішен­ням суду.

Іншим видом специфічних суб'єктів є особи, обмежені у дієздат­ності на підставах і в порядку, передбачених ст. 36 ЦК України.

Попереднє цивільне законодавство абсолютно замовчувало пи­тання про відшкодування шкоди, завданої особами, обмеженими у дієздатності. Натомість у ст. 1185 ЦК України вводиться норма, згідно з якою шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздат­ність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підста­вах.

Це означає, що хоча дієздатність цієї особи обмежена, однак вона наділена повним обсягом деліктоздатності, що унеможливлює при-

Глава 35. Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми...

тягнення до відповідальності за шкоду, завдану такими особами, ін­ших осіб, наприклад піклувальників.

Інколи фізичні особи, які є повністю деліктоздатними, або пов­ністю, неповністю та обмежено дієздатні особи можуть завдати шко­ди в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними (адієздатна особа). Цей стан може бути наслідком тимчасової втрати свідомості, афекту, психічної чи іншої хвороби, сп'яніння тощо. У зв'язку з тим, що у зазначених діях осо­би, як правило, немає вини, то за загальним правилом шкода, за­вдана фізичною особою, яка у момент її заподіяння не усвідомлюва­ла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодо­вується (ч. 1 ст. 1186 ЦК України). Однак за певних обставин ця шкода все ж таки може підлягати відшкодуванню.

По-перше, суд може, враховуючи матеріальне становище потер­пілого та особи, яка завдала шкоди, постановити рішення про від­шкодування фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, завданої шкоди частково або у повному обсязі (ч. 1 ст. 1186 ЦК України).

Такий «жест справедливості» з боку законодавця, на нашу думку, не лише глибоко суперечить принципу рівності всіх перед законом (ст. 24 Конституції України), але може обернутися певним зловживанням з бо­ку заінтересованих осіб, оскільки чітко не визначає, як має враховува­тися та яким є матеріальний стан зазначених осіб, а також чи на всі ви­ди заподіяння шкоди поширюється це правило. Для прикладу, в ЦК Російської Федерації діє подібна норма, однак вона поширюється лише на випадки, коли шкода заподіяна життю та здоров'ю.

По-друге, варто взяти до уваги те, яким чином особа опинилась у такому стані. Якщо такий стан не залежав від її волі, то відпо­відальність до даної особи не застосовується, але коли фізична осо­ба, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану¹, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними внаслідок вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах (абз. 2 ч. 1 ст. 1186 ЦК України).

По-третє, важливе значення має те, що стало підставою стану, в якому фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Якщо такий стан наступив внаслідок

¹ У цьому разі слід прислухатися до думки науковців, які виділяють фізіологічний стан (звичайний) та патологічний (неадекватна реакція організму на мінімальну дозу алкоголю, якщо воно мало місце вперше), коли немає підстав вважати, що особа сама довела себе до такого стану (Див.: Белякова А. М. Имущественная ответственность за причинение вреда. — М.: Юрид. лит., 1979. — С. 64).

Розділ III.ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

психічного розладу або недоумства особи, то відповідальність за за­вдану в такому стані шкоду згідно з ч. 2 ст. 1186 ЦК України може покладатися на чоловіка (дружину), батьків, повнолітніх дітей, але лише за таких умов:

1) вони знали про психічний розлад або недоумство особи;

2) вони проживали разом з особою;

3) вони не вжили заходів щодо запобігання шкоді.

Рішення про відшкодування цієї шкоди чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми постановляється судом.

Рекомендована література:

Белякова А. М. Ответственность за вред, причиненими малолетними и несовершеннолетними лицами. — М., 1963.

Вебере Я. Р. Правоспособность граждан в советском гражданском и се-мейном праве. — Рига, 1976.

Загорулько А. И. Особенности возмещения вреда, причиненного несо­вершеннолетними // Бизнес-Информ. — 1994. — № 12. Кузнецова Л. Г., Шевченко Я. Н. Гражданско-правовое положение несо-вершеннолетних. — М., 1968.

Психический больной и гражданский закон / Алмазов Б. Н., Звягинце-ва М. М. и др. — Свердловск, 1992.

Шевченко Я. Н. Правовое регулирование ответственности несовершен-нолетних. — К.: Наукова думка, 1976.

Яичков К. К. Ответственность родителей за причиненими детьми вред // Социалистическая законность. — 1950. — № 6.

Глава 36

Відповідальність за шкоду,

заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

§ 1. Поняття та види джерел підвищеної небезпеки

Вперше поняття «джерело підвищеної небезпеки» було введено у ЦК УРСР 1922 р., де зазначалося, що особи та підприємства, діяль­ність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, від­повідають за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, як­що не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили, умислу чи грубої необережності потерпілого.

Подібна норма зберігалася і під час другої кодифікації цивіль­ного законодавства (1961-1964 рр.). Так, у ст. 450 ЦК УРСР 1964 р. зазначається, що організації і громадяни, діяльність яких пов'яза­на з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.),

Глава 36. Відповідальність за шкоду...

зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непере­борної сили або умислу потерпілого.

Однак аналізуючи ці норми, можна відзначити, що законодавець у жодному з випадків не визначав, що саме слід розуміти під понят­тям «джерело підвищеної небезпеки». Це і породжувало суттєві су­перечки в юридичній літературі.

Якісно по-новому вирішує це питання новий ЦК України, де в ч. 1 ст. 1187 зазначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяль­ність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та со­бак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Це визначення джерела підвищеної небезпеки є наслідком сприйняття законодавцем так званої «теорії діяльності», яку у свій час відстоювали в юридичній літературі такі видатні вчені, як: М. М. Агарков¹, Б. С. Антімонов², Д. В. Бобров³, В. Г. Вєрдніков⁴, О. С. Іоффе⁵, К. Б. Ярошенко⁶ та ін. Сутність цієї теорії зводиться до того, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням певних речей та не піддається безперервному конт­ролю з боку людини і внаслідок цього створює високу вірогідність заподіяння шкоди. Однак ця теорія не є єдиною, і в доктрині ци­вільного права крім неї висуваються принаймні ще дві теорії: «теорія властивостей» та «теорія речей».

Згідно з теорією властивостей, яку відстоювали свого часу Ю. X. Калмиков⁷, К. А. Флейшиц⁸ та інші, джерелом підвищеної небезпеки є властивості речей та сил природи, що при досягнутому рівні розвитку техніки не піддаються повністю контролю людини та створюють при цьому високу ймовірність заподіяння шкоди.

Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. — М., 1940.

Антимонов Б. С. Гражданская ответственность за вред, причиненими источником

повьішенной опасности. — М., 1952.

Боброва Д. В. Обязательства, возникающие вследствие причинений вреда //

ГК УССР: Научно-практический комментарий. — К., 1985.

Советское гражданское право / Под ред. В. Г. Вердникова. — М., 1987.

Иоффе О. С. Советское гражданское право (курс лекций). — Т. 2. — Ленинград, 1961.

Ярошенко К. Б. Специальньїе случаи ответственности за причинение вреда. — М.:

Юрид. лит., 1977.

Калмиков Ю. X. Имущественньїе права советских граждан. — Саратов, 1979.

Флейшиц Е. А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обога-

щения. — М., 1951.

РозділIII. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ...

Іншою теорією, що дістає свій розвиток у наукових працях М. Д. Єгорова¹, 0. Л. Жуковської², О. О. Красавчикова³, А. О. Соб-чака, В. Т. Смірнова⁴ та інших та іменується «теорією об'єктів», передбачається, що джерелом підвищеної небезпеки є конкретні предмети, речі, обладнання, що перебувають у процесі експлуатації та створюють при цьому підвищену небезпеку для оточуючих.

Слід зазначити, що ці теорії ні в якому разі не взаємовиключа-ють, а лише доповнюють одна одну⁵, оскільки сконцентровують свою увагу на конкретних ознаках джерела підвищеної небезпеки, а саме:

1) джерелом підвищеної небезпеки має здійснюватися певна дія­льність, воно має перебувати в активному стані у процесі експлуата­ції;

2) діяльність, що здійснюється джерелом підвищеної небезпеки, має створювати високу вірогідність заподіяння шкоди;

3) діяльність, що здійснюється джерелом підвищеної небезпеки, не підлягає постійному контролю з боку людини.

Чинне законодавство визначає лише орієнтовний перелік об'єк­тів, діяльність щодо яких вважається джерелом підвищеної небез­пеки: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіо­активні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо.

Відсутність виключного переліку таких об'єктів зумовлюється стрімким та постійним розвитком науки і техніки, що постійно при­вносить до загального переліку все нові і нові об'єкти. Однак це не дає змоги класифікувати певні об'єкти, діяльність яких вважається джерелом підвищеної небезпеки.

Найбільш повну класифікацію провів О. О. Красавчиков⁶, ви­різнивши такі види джерел підвищеної небезпеки (об'єктів, діяль­ність яких вважається джерелом підвищеної небезпеки):

¹ Егоров Н. Понятие источника повьішенной опасности // Советская юстиция. —
1980. — № 11. — С. 12.

² Жуковская О. Л. Возмещение вреда, причиненного источником повьішенной опас­
ности. — М., 1994.

³ Красавчиков О. А. Возмещение вреда, причиненного источником повьішенной
опасности. — М., 1966.

⁴ Смирнов В. Т., Собчак А. А. Понятие источника повьішенной опасности // Советс­
кая юстиция. — 1988. — № 18. — С. 22.

⁵ Окремі автори взагалі вважають, що поділ джерел підвищеної небезпеки за пред­
метним та функціональним критерієм є умовним, оскільки джерелом підвищеної
небезпеки може бути як діяльність, так і об'єкт (Шиминова М. Я. Гражданско-
правовьіе гарантии охраньї здоровья и имущества граждан // Советское государст-
во и право. — 1982. — № 12. — С. 65).

⁶ Красавчиков О. А. Возмещение вреда, причиненного источником повьішенной опа­
сности. — М., 1966. — С. 44-45.

Глава 36. Відповідальність за шкоду...

1) фізичні: механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річ­кові та морські судна, виробничо-механічне обладнання промисло­вих підприємств, будови тощо); електричні (обладнання та інші аг­регати енергосистеми, що перебувають під високою напругою, біль­шою ніж 380 В); теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, парові установки, що перебувають під тиском, тощо);

2) фізико-хімічні, до яких слід відносити радіоактивні об'єкти та матеріали, наприклад двигуни на атомному паливі, атомні стан­ції тощо;

3) хімічні: отруйні (пари йоду, аміак, сірководень тощо); вибу­хонебезпечні (тротил, бензин, природний газ тощо); вогненебезпечні (бензин, бензол, гас, денатурат, ефір тощо);

4) біологічні: зоологічні (дикі тварини); мікробіологічні (деякі види мікроорганізмів та бактерій)¹.

§ 2. Суб'єкти відшкодування за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

Для відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної не­безпеки, потрібно визначити особу, яка буде її відшкодовувати. І то­му суб'єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підви­щеної небезпеки, є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦКУкраїни), тобто так званий титульний володілець.

Для характеристики титульного володільця виділяють дві основ­ні ознаки: юридичну та матеріальну².

Юридична ознака полягає у тому, що володільцем визнається лише та особа, яка має відповідні правові підстави на володіння певним об'єктом, діяльність якого створює відповідну небезпеку.

З огляду на запропонований перелік можна дійти висновку, що всі ці правові підстави (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) мають цивільно-правовий характер. І тому, коли особа володіє відповідним об'єктом на підставі трудового дого-

¹ Нагадаємо, що О. О. Красавчиков підтримував теорію об'єктів, а не теорію діяль­
ності. Проте від цього його класифікація не втрачає актуальності і нині та є най­
більш повною і вдалою. Незважаючи на усі спірні моменти, що полягають у
можливості віднести окремі об'єкти до двох чи більше класифікаційних катего­
рій, вважаємо, що вона є суттєвим орієнтиром для судової практики.

² Советское государство и право: В 2 т. / Под ред. О. А. Красавчикова. — М., 1985.
— Т. 2. — С. 388.

Розділ НІ. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

вору, цю особу не можна вважати титульним володільцем за юри­дичною ознакою.

Матеріальна ознака титульного володільця полягає у тому, що особа, яка має усі правові підстави щодо цього об'єкта, має здійсню­вати ще й фактичне володіння (експлуатацію), тобто передбачену законом потенційну небезпечну діяльність, пов'язану з використан­ням, зберіганням або утриманням даного об'єкта.

За загальним правилом обидві ці ознаки мають бути поєднані для того, щоб визнати особу титульним володільцем. Однак закон може встановлювати з цього правила і певні винятки.

Так, згідно з ч. З ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, за­вдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, вважається суб'єктом відповідальності за шкоду, запо­діяну джерелом підвищеної небезпеки. І навіть незважаючи на те, що ця особа не має юридичної ознаки, вона зобов'язана відшкодува­ти її на загальних підставах, а титульний володілець звільняється від цієї відповідальності.

Однак може статися, що неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприя­ла недбалість її власника (володільця), наприклад, титульний воло­ділець залишив незамкнений автомобіль з ключем у системі запа­лювання. І тому в цьому разі шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується спільно титульним та фактичним володільцем, який неправомірно за­володів транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом (ч. 4 ст. 1187 ЦКУкраїни). Відповідальність має частковий характер і відшкодовується цими особами у частці, яка визначається за рішен­ням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Інший виняток, за яким відповідачем може бути не лише титуль­ний володілець, а й інші особи, — це коли титульний володілець за­страхував свою цивільну відповідальність. У цьому разі титульний володілець буде мати субсидіарну відповідальність, тобто відповіда­тиме лише у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодуван­ня), яка виплачується страховиком, є недостатньо для повного від­шкодування завданої ним шкоди (ст. 1194 ЦК України). Однак слід зауважити, що зараз ще не на належному рівні розвинуте страху­вання цивільної відповідальності. Законодавчо визначено можли­вість страхування лише окремих видів цивільної відповідальності, яка може бути пов'язана із джерелом підвищеної небезпеки, напри­клад, страхування цивільної відповідальності власників транспорт-

Глава 36. Відповідальністьза шкоду...

них засобів¹, власників зброї², суб'єктів перевезення небезпечних вантажів³, осіб, діяльність яких пов'язана з утилізацією (видален­ням) небезпечних відходів⁴, суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки⁵, власників окремих тварин⁶ тощо.