Умови відповідальності

Умови відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок недо­ліків товарів, робіт (послуг), у цілому збігаються із загальними під­ставами відповідальності за відшкодування шкоди, хоча й набува­ють у цьому виді деліктних правовідносин специфічних ознак. Так, наприклад, само по собі виробництво неякісної продукції не є під­ставою для виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди між виробником і потенційним споживачем цієї продукції.

Протиправність полягає у: 1) передачі покупцеві (замовнику) товару (результатів роботи, послуги), який було виготовлено з пору­шенням вимог до його якості; 2) наданні інформації про товари, ро­боти (послуги) не в повному обсязі або неправдивої інформації. Про­типравність дій виконавця робіт (послуг) може також виражатися у використанні речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструмен­тів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт або надання послуг, якщо такими діями було завдано шкоди життю, здоров'ю або майну потерпілого. Відповідальність у цьому разі виникає незалежно від знання виконавцем їх властивостей.

Товаром неналежної якості слід вважати такий товар, що має певні недоліки, не відповідає наданій щодо нього виготівником чи продавцем інформації, а також проданий після закінчення строку його придатності чи фальсифікований.

¹ Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», із змінами та доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. № 15.

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

Недоліком товару, роботи (послуги) вважається окрема невід­повідність товару (роботи, послуги) вимогам нормативних докумен­тів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до нього, а також інформації про товар, роботу (послугу), наданій виробни­ком (виконавцем, продавцем).

Істотним недоліком є такий недолік, що робить неможливим чи неприпустимим використання товару, роботи (послуги) відповід­но до його цільового призначення і не може бути усунутий або для його усунення потрібні великі затрати праці та часу, або він робить товар, роботу (послугу) іншим, ніж передбачено договором, або про­являється знову після його усунення.

Недоліки товарів, робіт (послуг) мають бути не будь-якими, а са­ме з недоліками такого роду, що спричиняють шкоду життю, здоро­в'ю або майну громадянина чи майну юридичної особи. Зазначені недоліки можуть мати не явний характер і проявити себе лише при використанні (споживанні) товару.

Ненадання повної та достовірної інформації щодо властивос­тей і правил користування товаром є протиправним у всіх випад­ках, коли це може бути причиною виникнення шкоди внаслідок як неправильного використання товару (результату роботи), так і у зв'язку з відсутністю у товарів тих властивостей, які мали б бути (ст. 1210 ЦК України).

Інформація про товари, роботи (послуги) повинна містити: назву товару; зазначення нормативних документів, вимогам яких мають відповідати вітчизняні товари, роботи (послуги); дані про основні властивості товарів, робіт (послуг), а щодо продуктів харчування — про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготов­лення сировини, у тому числі харчових добавок), номінальну кіль­кість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови ви­користання та застереження щодо вживання їх окремими катего­ріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин порівняно з вимогами нормативно-правових актів та нор­мативних документів і протипоказання щодо застосування, познач­ку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (вико­нання робіт, надання послуг); дату виготовлення; відомості про умо­ви зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); пра­вила та умови ефективного і безпечного використання товарів, робіт (послуг); термін придатності (служби) товарів, робіт (послуг), відо­мості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки у разі невиконання цих дій; найменування та ад­ресу виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює

Глава 37. Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок недоліків...

його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Щодо товарів, робіт (послуг), які підлягають обов'язковій серти­фікації, споживачеві має надаватись інформація про їх сертифіка­цію. Щодо товарів, робіт (послуг), які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я споживача та його майна, вироб­ник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома спожи­вача інформацію про такі товари, роботи (послуги) і можливі на­слідки їх впливу (ст. 18 Закону України «Про захист прав спожива­чів»).

Надання недостовірної інформації про товар, роботу (послугу) може бути наслідком недобросовісної реклами. Відсутністю необхід­ної інформації про товар, роботу (послугу) може вважатися: 1) не­своєчасне надання потрібної достовірної інформації про товар, робо­ти (послуги); 2) надання такої інформації у недоступній формі, яка не забезпечує можливість компетентного вибору; 3) надання інфор­мації у технічній документації; 4) надання інформації іноземною мовою без перекладу тощо.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або не­повної інформації про товар, роботу (послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів, робіт (послуг).

Шкода як умова відповідальності певної специфіки у правовід­носинах, що розглядаються, не має. Вона може полягати у пошко­дженні, знищенні майна потерпілого, у витратах на відновлення здоров'я, втраті заробітку (доходу) у зв'язку зі зниженням (втра­тою) працездатності тощо. Майнова шкода відшкодовується у пов­ному обсязі, за винятком тих випадків, коли законодавством не пе­редбачено більш високої міри відповідальності.

Обґрунтування розміру шкоди, що належить до відшкодування, є обов'язком потерпілого. При визначенні розміру збитків, заподія­них втратою, пошкодженням майна, слід виходити з його роздріб­ної ціни у торговельних організаціях даної місцевості (з урахуван­ням зносу) або з оцінки, зробленої самим споживачем чи погодже­ної сторонами при укладенні договору.

Відсоток зносу втраченого або приведеного у непридатність пред­мета договору встановлюється виходячи з періоду, на який розрахо­вана його нормальна експлуатація, часу, протягом якого він фак­тично використовувався, та інших доказів щодо його якості. При

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

необхідності для визначення вартості втраченого, пошкодженого майна призначається експертиза.

Якщо майнові збитки виникли у потерпілого внаслідок порушен­ня його особистих немайнових благ (життя, здоров'я), може стави­тися питання про відшкодування моральної шкоди.

Іншою умовою відповідальності є наявність юридично значимого причинно-наслідкового зв'язку, доказ існування якого є обов'яз­ком потерпілого. Слід звернути увагу, що наявність причинно-нас­лідкового зв'язку є юридично значимою лише у тому разі, якщо шкода виникла внаслідок користування (вживання) придбаного то­вару, робіт (послуг) протягом встановлених строків придатності то­вару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, — протягом де­сяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги) (ст. 1211 ЦК України).

Термінами придатності вважаються терміни служби товарів, тобто встановлений виготовлювачем товару або виконавцем робіт (послуг) час, протягом якого органолептичні, фізико-хімічні, меди-ко-біологічні та інші показники товару в разі дотримання відповід­них умов зберігання мають зберігати свої споживчі властивості. Найчастіше терміни придатності визначаються у рамках гарантій­них термінів.

Гарантійний термін має зазначатися у паспорті на товар, роботу (послугу) або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару, роботи (послуги).

Для лікарських засобів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфумерно-косметичних та інших товарів, споживчі власти­вості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, що зазначається на етикетках, упаковці, у супровідній документації або в інших документах, що додаються до товарів при продажу, маркуванням чи іншим спосо­бом (у доступній наочній формі), прийнятими для окремих видів то­варів, робіт (послуг) або в окремих сферах обслуговування.

Термін придатності обчислюється від дати виготовлення, яка та­кож має бути вказана на етикетці або в інших документах, і визнача­ється або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.

При продажу товарів за зразками поштою, а також у разі, коли час укладання договору купівлі-продажу і час передачі товару спо­живачеві не збігаються, гарантійні терміни обчислюються від дня доставки товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складання, — від дня їх здійснення.

Глава 37. Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок

Якщо день доставки, установки (підключення) чи складання то­вару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладання договору купівлі-продажу, — гарантійні терміни обчислюються від дня укла­дання договору купівлі-продажу.

Державою створено більш суворі умови дотримання прав грома­дян і юридичних осіб у разі завдання їм позадоговірної шкоди як споживачам у порівнянні з тими обов'язками, які можуть виникати у продавця, виготовлювача товару, виконавців робіт (послуг) у зв'язку з договором. Тому слід звернути особливу увагу на те, що правові наслідки порушення прав, які виникають через порушення договірних умов і з позадоговірних відносин, є різними. Так, напри­клад, у разі порушення умов договору купівлі-продажу і в зв'язку з продажем неякісних товарів, робіт (послуг), на які гарантійні тер­міни не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (ви­робнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки були вияв­лені протягом шести місяців, а щодо нерухомого майна — не піз­ніше трьох років від дня передачі їх споживачеві.

Водночас, якщо зобов'язання виникли у зв'язку з позадоговір­ним заподіянням шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, ро­біт (послуг), якщо не встановлено строків придатності товару, робо­ти (послуги), особа може звертатися з позовом про відшкодування шкоди протягом десяти років від дня виготовлення товару, вико­нання роботи (надання послуги) (ст. 1211 ЦК України).

Причинно-наслідковий зв'язок може визнаватися значимим та­кож у разі, коли встановлено його існування і поза межами строку служби (придатності) товару (або його частини), робіт (послуг), але особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придатності і про можливі наслідки у разі невиконання цих дій, а також про особливості обов'язкових умов користування ним та можливі наслідки невиконання таких умов.

Специфіка суб'єктивної сторони делікту, що розглядається, полягає у тому, що шкода відшкодовується незалежно від вини про­давця (виготовлювача) товару або виконавця послуг (робіт). Саме тому питання про те, чи знав або повинен був знати заподіювач збитків про недоліки товарів, робіт (послуг), не має правового зна­чення (ст. 1209 ЦК України).

Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) звільняється від відповідальності лише у двох випадках:

1) у разі виникнення шкоди внаслідок дії непереборної сили. Як­що шкода заподіяна хоч і недоліками товару, роботи (послуги), але від впливом непереборної сили, відповідальність не наступає (ст. 1209 ЦК України);

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

2) у разі порушення потерпілим встановлених правил користу­вання (споживання), зберігання або транспортування товарів, ре­зультатів робіт (послуг). Покупець (замовник, споживач) має додер­жуватися як звичайних правил користування та схову, так і спе­ціальних правил, що є характерними лише для користування, зберігання, транспортування даного конкретного товару (результа­ту роботи). Про спеціальні правила користування, зберігання, транспортування покупець (споживач, замовник) має бути проін­формований окремо. Наявність вказаних підстав для звільнення від відповідальності за заподіяну шкоду має бути доказана продавцем (виготовлювачем) товару або виконавцем робіт (послуг).

Виконавець робіт (послуг) не може бути звільнений від відпо­відальності з тих підстав, що рівень його наукових знань не дав йому змоги виявити особливі властивості речі, прийнятої ним від споживача для виконання роботи або надання послуг.

Водночас, якщо замовник, незважаючи на своєчасне й обґрунто­ване попередження з боку виконавця про особливі властивості речі (матеріалу), що можуть спричинити негативні наслідки її застосу­вання, не змінив своїх вказівок про спосіб виконання роботи (послу­ги) або не усунув обставин, що загрожували якості її виконання, це може розглядатися як підстава для звільнення виконавця від відпо­відальності.

Рекомендована література:

Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів (покупців): Моногра­фія. — К.: Юмана, 1998. — С. 224.

Іваненко Л. М., Дзера О. В. Особливості відшкодування моральних збитків, завданих покупцеві внаслідок придбання товару низької якос­ті //Академія правових наук України. Інститут приватного права і під­приємництва. Мале підприємництво і менеджмент в Україні: Збірник наукових праць. — К., 1997. — С. 195-202.

Глава 38 Відповідальнісгь за шкоду, заподіяну внаслідок злочину

Важливу роль у боротьбі зі злочинністю відіграють ефективні способи цивільно-правового відшкодування шкоди, заподіяної внас­лідок злочину. Виконання цього завдання можливе завдяки ство­ренню майнових перешкод незаконному використанню об'єктів власності, забезпечення повернення майна потерпілому або відшко­дування йому шкоди, що заподіюється як майну, так і життю або здоров'ю потерпілого.

Глава 38. Відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок

Доцільність окремого розгляду цього питання викликана не ли­ше тим, що при відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином, наявна ціла низка особливостей, але й доволі великою питомою вагою ци­вільно-правових норм, які в чинному ЦК України врегульовують це питання.

Насамперед шкода, заподіяна внаслідок злочину, так званий кримінально-правовий або злочинний делікт, має суттєву специ­фіку в умовах настання цивільно-правової відповідальності.

Протиправне діяння цього деліктного зобов'язання має бути не просто діянням, що порушує норми права чи суперечить їм, а саме злочином, тобто передбаченим Кримінальним кодексом України (далі — КК України) суспільно небезпечним винним діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинене суб'єктом злочину (п. 1 ст. 11 КК України).

Для того щоб встановити чи є конкретне протиправне діяння зло­чином, потрібна наявність обвинувального вироку суду, який всту­пив у силу. В іншому випадку (адміністративне чи інше правопору­шення), а також коли дія або бездіяльність через малозначність не становлять суспільної небезпеки (п. 2 ст. 11 КК України), немає до­статніх підстав вважати, що це протиправне діяння буде умовою кримінально-правового делікту.

При злочинному діянні може заподіюватися шкода як майну фізичної чи юридичної особи, держави або територіальної громади, так і здоров'ю та життю фізичної особи. Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням (злочином) та завданою шкодою може бути як простим, наприклад у разі, коли шкода завдається майну, так і складним, коли шкода завдається життю та здоров'ю фізичної особи.

Що стосується вини як суб'єктивної умови кримінально-право­вого делікту, то слід відмежовувати її від вини як елементу складу злочину. Відмінність між ними полягає у тому, що для криміналь­но-правового делікту важливим є психічне відношення заподіювача до кримінального і водночас цивільно протиправного діяння, а та­кож до завданої ним майнової чи немайнової шкоди. Вина, як суб'єктивна сторона злочинного діяння, що доводиться у кри­мінальному судочинстві, ширша за змістом. Для отримання права на відшкодування шкоди внаслідок вчинення злочину обов'язково слід окремо доводити, що завдання шкоди було наслідком винної, саме злочинної поведінки особи. Важливе значення має те, що у кримінальному праві існує презумпція невинуватості, тоді як у ци­вільному праві навпаки, особа є винною, допоки не доведе свою не­винність. Іншими є форми вини у кримінальному та цивільному

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

праві. Вина у кримінальному праві чотиричленна (прямий, евенту­альний умисел, злочинна недбалість та злочинна самонавіяність), а в цивільному праві вона має тричленний характер (умисел, пряма та груба необережність).

Крім складності умов відшкодування, специфічність криміналь­но-правового делікту проявляється також і в процесуальному по­рядку відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Так, ця шкода може відшкодовуватись як за поданням цивільного позову в кри­мінальному процесі, так і за поданням самостійної цивільно-право­вої вимоги про відшкодування шкоди після того, як обвинувальний вирок у кримінальній справі вступив у законну силу.

Важливою особливістю відшкодування шкоди, заподіяної злочи­ном, є те, що держава, виконуючи свої публічні функції, покладає на себе обов'язок відшкодування майнової шкоди, заподіяної майну фізичної особи внаслідок злочину, згідно з п. 1 ст. 1177 ЦК Украї­ни, якщо:

1) не встановлено особу, яка вчинила злочин;

2) особа, яка вчинила злочин, є неплатоспроможною.

Аналогічне правило встановлене законодавцем і у разі, коли шко­да, заподіяна каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину (п. 1 ст. 1207 ЦК України). Однак в останньому випадку правом вимоги наділений не лише потерпілий, а й інші осо­би, визначені чинним законодавством як утриманці або мали на день смерті потерпілого право на одержання утримання (ст. 1200 ЦК України). Однак у кожному з цих випадків умови та порядок відшко­дування майнової шкоди, заподіяної майну та життю чи здоров'ю фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються спеціаль­ним законом (п. 2 ст. 1177 та п. 2 ст. 1207 ЦК України).

Специфіка кримінально-правового делікту полягає в особливому порядку права зворотної вимоги до особи, яка заподіяла шкоди вна­слідок злочину.

Так, держава, відшкодувавши шкоду, заподіяну посадовою, слу­жбовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідст­ва, прокуратури або суду, в порядку ст. 1176 ЦК України має право зворотної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення у діях за­значених осіб складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо них, який набрав законної сили (п. З ст. 1191 ЦК України).

Враховуючи специфіку шкоди, завданої життю та здоров'ю фізичної особи, держава, АРК, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування осо­би, яка потерпіла від цього злочину (п. 2 ст. 1191 ЦК України).

Глава 39. Відшкодування моральної шкоди

Водночас особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати і закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилюван­ня, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (п. 1 ст. 1206 ЦК України).

При цьому, якщо лікування проводилося закладом охорони здо­ров'я, що є у державній власності, у власності АРК або територіаль­ної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зарахо­вуються до відповідного бюджету (п. З ст. 1206 ЦК України).

Іншою специфікою, що пов'язана з кримінально-правовим делік­том порівняно з іншими видами деліктних зобов'язань, є виняток, що стосується неможливості зменшити розмір відшкодування шко­ди, заподіяної фізичною особою внаслідок злочину, залежно від її матеріального становища (п. 4 ст. 1193 ЦК України).

Рекомендована література:

Никулин Е. С. Возмещение ущерба, причиненного преступлением госу-дарственной и общественной организаций. — М.: Юрид. лит., 1974. Поляков И. Н. Имущественньїй вред, причиненими преступлением: по-нятие, проблеми возмещения // Советское государство и право. — 1989. — № 6.

Понарин В., Бондаренко О. Возмещение материального ущерба, причи­ненного преступлением // Социалистическая юстиция. — 1986. — № 10.

Глава 39 Відшкодування моральної шкоди