Глава 39. Відшкодування моральної шкоди. § 2. Умови і порядок відшкодування моральної шкоди Вина

§ 2. Умови і порядок відшкодування моральної шкоди Вина. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідаль­ності щодо відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Як було зазначено вище, форма вини того, хто заподіяв шкоду, за загальним правилом не має значення при вирішенні питання про притягнення особи до цивільно-право­вої відповідальності, а на обсяг відповідальності впливає не ступінь вини, а сам шкідливий результат.

Водночас правильне визначення форми вини може в окремих ви­падках впливати як на вирішення питання щодо обсягу відшкоду­вання, так і щодо наявності підстав притягнення до цивіль­но-правової відповідальності в цілому. Наприклад, для того щоб до­вести наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, заподіяної засобами масової інформації органам державної влади, місцевого самоврядування, офіційним особам (наприклад, зареєст­рованому кандидату у депутати) чи посадовим особам, слід встано­вити у поведінці наявність злого умислу журналіста або засобу ма­сової інформації. Під злим умислом журналіста чи засобу масової інформації при цьому розуміють такі їхні дії, коли вони перед по­ширенням інформації усвідомлювали її неправдивість (недостовір-ність) або неправомірність інших дій (поширення конфіденційної інформації щодо особи без згоди останньої тощо)¹. Аналогічним чи­ном наявність специфічних ознак у формі вини у вигляді умислу слід доказувати при відшкодуванні моральної шкоди внаслідок визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою (ст. 232 ЦК України).

Водночас цивільне законодавство не завжди вимагає наявності вини як необхідної умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди. Відповідальність заподіювача моральної шкоди без вини мо­же мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законо­давством. Відшкодування моральної шкоди незалежно від вини ор­гану державної влади, органу влади АРК, органу місцевого само­врядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, відбува­ється у випадках:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоро­в'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної не­безпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відпо­відальності, незаконного застосування як запобіжного заходу три-

¹ Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний за­хист журналістів» від 23 вересня 1997 р. (ст. 17) // ВВР. — 1997. — № 50. — Ст. 302.

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ...

мання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затриман­ня, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом (ст. 1167 ЦК України).

Ступінь вини заподіювача шкоди і потерпілого та урахування ма­теріального становища відповідача можуть впливати на розмір від­шкодування моральної шкоди у сторону його зменшення (ст. 1193 ЦК України).

Протиправність як умова притягнення до відповідальності по­лягає у тому, що вчинені дії (бездіяльність) за своїм змістом супере­чать нормам об'єктивного права.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою полягає у тому, що протиправна поведінка має бути необхід­ною умовою для настання негативних наслідків у вигляді фізичних або моральних страждань. Особливість причинного зв'язку полягає у тому, що зміст її міститься в неправомірності дій, що є головною при­чиною заподіяної моральної шкоди. Причинний зв'язок має бути юридично значимим, таким, який поведінку заподіювача шкоди пе­ретворює на дійсність, на можливість настання шкідливого наслідку¹.

Наявність шкоди у зобов'язаннях з відшкодування моральної шкоди довести вкрай важко саме тому, що всі негативні зміни внас­лідок заподіяння шкоди відбуваються у свідомості потерпілого, і форма, в якій вони виражаються зовнішньо, має велику залеж­ність від особливостей психіки суб'єкта. Водночас, незважаючи на те, що на потерпілій особі при зверненні до суду лежить обов'язок довести факт заподіяння моральної шкоди і її розміри, відповідно до загального принципу «презумпції винності», який діє у цивіль­ному праві, шкода вважається заподіяною, якщо відповідач (борж­ник) не доведе інше.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди судом ви­значається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру не-майнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Принцип еквівалентного відшкодування, який взагалі власти­вий цивільному праву, не застосовується при заподіянні шкоди осо­бистим немайновим правам і благам: обсяг шкоди важко вирахува­ти, оскільки моральна шкода не має вартісного еквіваленту.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення; стану здоров'я по-

¹ Иоффе О. С. Развитие цивилистической мьісли в СССР. — Ленинград, 1978. — Ч. 2. — С. 149.

Глава 39. Відшкодування моральної шкоди

терпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, глибини фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реаліза­ції; ступеня вини особи, яка заподіяла моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; ступеня зниження престижу, діло­вої репутації, а також зусиль, необхідних для відновлення по­переднього стану. Враховуються також добровільне — за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації, а також інші обставини, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування вра­ховуються вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ЦК України).

Одними і тими самими діями може бути заподіяно як майнової, так і немайнової шкоди. Вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, а також щодо розміру моральної шкоди не залеж­ить від наявності майнової шкоди і чи була вона фактично відшко­дована та в якому розмірі, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних особі у кожному кон­кретному випадку (ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, у якому виражається майновий характер відповідаль­ності. Відшкодування немайнової шкоди у вигляді певних мате­ріальних цінностей (гроші або майно) можна вважати прикладом перетворення немайнової шкоди в майнову.

При заподіянні особі моральної шкоди обов'язок щодо її відшко­дування покладається на винних осіб одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 23 ЦК України). У разі від­шкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю фізичної особи, шкода може бути від­шкодована одноразово або здійсненням щомісячних платежів (ст. 1168 ЦК України). Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів грома­дян, за основу в розрахунках береться розмір мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

За час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом розмір відшкодування моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди у цих ви­падках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, неза­лежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слід­ства, прокуратури і суду.

Слід зауважити, що специфіка застосування певних норм зако­нодавства про компенсацію моральної шкоди може міститися у спеціальних

25 3-290

законах. Наприклад у справах про спростування відомостей , поширених через засоби масової інформації (у пресі , по радіо телебаченню ), як відповідачі до участі притягуються автор , орган засобу масової інформації

, що їх поширив , а в передбачених законом випадках - відповідна службова особа цього органу , які несуть обов’язок щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди , відповідно до ступеня вини кожного з них . Якщо позивач не бажає притягати когось із них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов’язок щодо відшкодування тої її частини яка відповідає ступеню її вини . У разі коли орган масової інформації не називає автора , суд виходить з того , що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе .

На відповідача може бути покладено обов’язок щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди не лише тоді , коли суд задовольнив вимоги позивача про спростування поширених відомостей , але і тоді коли відповідач спростував їх добровільно..

На органи масової інформації , їх працівників і автора не може бути покладено обов’язок щодо відшкодування моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей , що не відповідають дійсності , якщо вони містилися в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів обєднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів опублікованих іншими засобами масової інформації (з посиланням на нього ) офіційних виступів посадових осіб державних органів , виступів народних депутатів , або містилися в авторських виступах , що передаються в ефір без попереднього запису . Критична оцінка певних фактів , недоліків , що мали місце , критичні рецензії ,що торкаються не особи автора, а створених ним образів , не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Однак, якщо при цьому допускаються образа чи порушення ін ших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди кон фіденційної інформації, втручання у приватне життя тощо), то ц може спричинити відшкодування моральної шкоди¹.

Чинниками, що можуть впливати на обсяг відшкодування, а та кож на можливість відшкодування моральної шкоди взагалі, мо жуть бути за загальним правилом, що діє для позадоговірних зобо­в'язань, вина потерпілого, а також матеріальне становище особи,

-___________________________

1 Відповідно до ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Та­кож див. постанову Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 р. № 7 ♦Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і діло­вої репутації громадян та організацій» (із змінами, внесеними постановами Пле­нуму від 4 червня 1993 р. № 3, від 31 березня 1995 р. № 4, від 25 грудня 1996 р. № 14 та від 3 грудня 1997 р. № 12).

Глава 40. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

яка завдала шкоди (ст. 1193 ЦК України). Певні обмеження щодо можливості фактичного відшкодування моральної шкоди виника­нь у разі, якщо особа, яка завдала шкоди, померла.

У цьому разі моральна шкода, що була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір моральної шкоди, якщо вона є непомірно великою порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину ст. 1231 ЦК України).

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірними діями :кількох осіб розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожного із заподіювачів. На осіб, які заподіяли мо­ральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність за її відшкодування¹.

Рекомендована література:

Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві.

— К., 2001. — 306 с

Малеин Н. С. О моральном вреде //Советское государство и право. —

1993. — № 3. — С. 32-39.

Палиюк В. П. Моральный (неимущественный) вред. — К.: Право, 1999.

— 9.Я9. г.

Глава 40