Парадигма класичного обумовлення у відповідності до поглядів І.П.Павлова

Безумовний стимул (БС) Безумовна реакція (БР)

Їжа Слиновиділення

Умовний стимул (УС) Умовна реакція (УР)

Дзвінок Слиновиділення

Експерименти, що демонструють приклад класичного обумовлення були проведені й на людях. Найбільш відомим є експеримент, проведений Уотсоном та Рейнером у 1920 р. з 11-місячним хлопчиком Альбертом ("Маленький Альберт").

Оперантна поведінка – це поведінка, що виникає спонтанно. Вона підсилюється або послаблюється тими подіями, що за нею слідують.

На відміну від респодентної поведінки, оперантна поведінка залежить від своїх наслідків.

Н-д, гра в теніс, катання на лижах – це приклади оперантної реакції, що контролюються результатами, які слідують за відповідною поведінкою.

Якщо наслідки сприятливі для організму, то ймовірність повторення операнта в майбутньому підсилюється. І навпаки, якщо наслідки реакції не сприятливі і не підкріплені, то ймовірність отримати оперант зменшується.

Ключовою концепцією системи Скіннера є підкріплення.

Підкріплення – будь-який стимул, що збільшує ймовірність певної реакції.

Скіннер описав чотири різні режими підкріплення, які мають своїм результатом різні форми реагування:

- з постійним співвідношенням;

- з постійним інтервалом;

- з варіативним співвідношенням;

- з варіативним інтервалом.

Скіннер вважав, що в основному поведінка людини контролюється аверсивними (неприємними або больовими) стимулами.

Двома найбільш типовими методами аверсивного контролю є покарання та негативне підкріплення.

Як підкріплення, так і покарання можуть виконуватися двома способами. Це залежить від того, що слідує за реакцією: представлення або усунення приємного чи неприємного стимулу.

Підкріплення підсилює реакцію; покарання – послаблює.