Процес індивідуалізації за К. Юнгом має кілька етапів.

Перший – це розкриття персони. Персона – це те, якими ми подаємо себе навколишньому світу.

Персона має як позитивні, так і негативні аспекти. Домінуюча персона може подавляти, задушувати індивідуальність. Ті, хто ототожнює себе зі своєю персоною, починають бачити себе з точки зору своїх поверхневих соціальних ролей. Це, за висловом Юнга, „архетип конформності”. Позитивною функцією персони є те, що вона захищає душу від різних соціальних сил і нападів. Як знаряддя комунікації вона відіграє провідну роль у позитивному розвитку. Ми граємо певну роль і наше Его поступово змінює свою спрямованість.

Другийетап індивідуалізації – це зустріч з тінню. Тіньє центром особистого несвідомого. Збірний пункт матеріалу, який було витіснено із свідомості, він охоплює тенденції, бажання, спогади й переживання, які індивід заперечує як несумісні з його персоною або як такі, що протирічать його соціальним стандартам та ідеалам.

Тінь – це те, що ми вважаємо низьким, недостойним у нашій особистості, те, що ми заперечуємо у собі й чому не даємо розвинутись. Наскільки ми признаємо у собі реальність тіні й відрізняємо себе від неї, настільки ми можемо звільнитися від її впливу.

Третій етап – це зустріч з анімою чи анімусом (це інтерсексуальні зв’язки у душі кожного індивіда, які К. Юнг називає анімою у чоловіків та анімусом у жінок). Ці структури фокусують весь психологічний матеріал, який не задовольняє наше свідоме уявлення про себе як чоловіка чи жінку. Він наголошував, що з цим архетипом слід поводитись як з реальною особистістю, як з істотою, в якої можна вчитись.

Наприклад, жінка може проектувати свій анімус на певного чоловіка й сприймати його як сильного, мужнього, здатного захистити. Чоловік в цей час, будучи під впливом архетипу матері, відчуває потребу в опіці – міжособистісний конфлікт.

І, нарешті, четвертий етап процесу індивідуалізації – це розвиток самості. „Самість є нашою життєвою метою – писав К. Юнг, – тому що це найбільш повне вираження то доленосного поєднання, яке ми називаємо індивідуальністю”. Самість стає новим центром душі, вона привносить єдність й інтегрує свідомий та несвідомий матеріал. Его продовжує залишатись центром свідомості, але вже не здається ядром всієї особистості.

К. Юнг підкреслював, що вищеозначені етапи не є простою послідовністю, вони перетинаються, і людина знову повертається до старих проблем.

3.Теорія особистості Е. Еріксона.

Ерік Еріксон

(1902-1994)

В основі його праць – теорія періодів людського життя, модель, що характеризує розвиток від народження до похилого віку (психосоціальна стадія періодизації розвитку).

Основний внесок полягає в тому, що поряд з псхосоціальними стадіями розвитку за Фрейдом, він показав, що

1. Людина проходить одночасно етапи психосекс-го розвитку Его.

2. Довів, що розвиток особистості продовжується все життя і кожний етап розвитку може мати як позитивний, так і негативний результат.

Кожна з 8 стадій розвитку складається з психологічних, біологічних, соціальних комплексів та базується на попередніх.

Еріксон сформулював зміст кожної з 8 стадій як конфлікт між протилежними тенденціями.

1. Радикально-гуманістична психоаналіз та теорія особистості Е. Фромма

Еріх Фромм

(1990-1980)

На думку Е. Фромма, особистість є продуктом динамічної взаємодії між вродженими потребами й тиском соціальних норм. Він перший сформулював теорію типів характеру, що базується на соціологічному аналізі того, як люди в суспільстві формують соціальний процес і культуру.

Фромм вважав, що прірва між свободою і безпекою є причиною труднощів людського існування.

1. Люди борються за свободу й автономію, але ця боротьба викликає почуття відчуження від природи та суспільства.
2. Люди хочуть керувати своїм життям і мати право вибору, але їм також необхідно почувати себе в зв’язку з іншими.

Інтенсивність даного конфлікту й шляхи його вирішення залежать від економічних та політичних систем суспільства.

Фромм вважав, що конфлікт між прагненням до свободи й прагненням до безпеки є найбільшою мотиваційною силою в житті людини.

Фромм виділив 5 основних екзистенційних потреб людини:

1. Потреба у встановленні зв’язків (людям необхідно про когось турбуватися, за когось відповідати).

2. Потреба в подоланні (потрібно подолати свою пасивну тваринну природу, щоб стати активним творцем свого життя).

3. Потреба в корінні (протягом життя люди відчувають потребу в корінні, в почутті стабільності, потрібному тому почуттю безпеки, яке з дитинства давав зв’язок з матір’ю).

4. Потреба в ідентичності (необхідність бути самим собою, завдяки чому відчувати свою несхожість на інших).

5. Потреба в системі поглядів і відданості (Фромм підкреслював значення формування об’єктивного й раціонального погляду на природу й суспільство. Він вважав, що раціональний підхід необхідний для збереження здоров’я, в тому числі, й психічного).

Люди відчувають потребу присвятити себе чомусь чи комусь, в чому й полягає для них зміст життя.

На основі взаємодії екзистенціальних потреб і соціального контексту, в якому живуть люди, Фромм виділив 5 соціальних типів характеру, розділивши їх на 2 класи: непродуктивні (нездорові); продуктивні (здорові).

1. Рецептивнітипи – пасивні, довірливі, сентиментальні, котрі вважають основним своїм завданням – бути коханими (любимими). Хоча вони можуть бути оптимістичними й ідеалістичними.
2. Екстпуатуючітипи – нездатні до творчості, досягають любові, ідей …, беручи це в інших. Негативні риси: агресивність, егоцентризм, самонавіяність. Позитивні риси: впевненість у собі, імпульсивність.
3. Накопичуючітипи – намагаються володіти якомога більшою кількістю матеріальних благ, влади, любові; їх лякає все нове; ригідні, вперті, підозрілі. Позитивні риси: передбачливість, стриманість.
4. Ринковий тип – девіз: „Я такий, яким ви хочете мене бачити”. Оцінюють особистість як товар, який можна продати або вигідно поміняти (знайомства з потрібними людьми, презентація потрібних особистісних якостей тощо).
5. Продуктивний характер є кінцевою метою в розвитку особистості.

Продуктивна орієнтація в гуманістичній теорії Фромма – ідеальний стан людини.

Фромм був переконаний, що в результаті корінної соціальної реформи продуктивна орієнтація може стати домінуючим типом у будь-якій культурі.

З продуктивним типом характеру пов’язане поняття біофілії – любові до життя у всіх проявах. Біофілії, любові, абсолютній волі протистоять некрофілія, злоякісний нарцисизм, інцестуальний симбіоз.

Подолання почуття самотності, власної незначущості і відчуженості вимагають відмови від свободи і пригнічення своєї індивідуальності. Фромм описав декілька стратегій “утечі від свободи”:

Ø Авторитаризм, що визначається як “тенденція поєднати самого себе з кимось або чимось зовнішнім, щоб набути сили, втраченої індивідуальним “Я”: мазохічна форма авторитаризму виявляється в надмірній залежності, підпорядкованості і безпомічності, садистська форма – в експлуатації інших, домінуванні і контрол над ними;

Ø Деструктивність – подолання почуття неповноцінності шляхом знищення, підкорення або приниження інших;

Ø Конформність – абсолютне підпорядкування соціальним нормам, що регулюють поведінку, через що людина стає такою, як вс інші, поводиться загальноприйнято.

Проте Фромм вважав, що люди можуть бути автономними й унікальними, не втрачаючи при цьому відчуття єдності з іншими людьми та суспільством, називаючи це позитивною свободою. Досягнення позитивної свободи вимагає від людей спонтанної активності в житті , дій відповідно до внутрішньої природи. У книзі “Мистецтво любові” Фромм підкреслював, що любов і праця – це ключові компоненти, за допомогою яких здійснюється розвиток позитивної свободи.

5.Соціокультурний підхід К. Хорні

Карен Хорні

(1885-1952)

З її ім’ям пов’язаний новий напрямок в психології – неофрейдизм.

Діяльність К. Хорні розвивалася в 3-х напрямках:

1. ранні праці про жіночу психологію;

2. причиною виникнення неврозів вона вважала фактори культури і порушення в людських взаєминах, а не біологічні фактори;

3. вона досліджувала міжособисті та інтропсихічні захисти, що дозволяють подавити тривожність.

· Жінки заздрять чоловічим привілеям, а не пенісу: у чоловіків може розвиватися заздрість до вагітності, дітонародження, материнству (матки);

· Базальна тривога – почуття безпорадності в потенційно ворожому світі, який діти намагаються позбутися, розвиваючи стратегію захисту – намагаючись придбати любов або владу, або намагаючись усамітнитися.

· Людиною керують дві головні тенденції:

1) потяг до безпеки (корінна тривога);

2) потяг до задоволення своїх бажань.

Ці потяги можуть суперечити один одному – може виникнути невротичний конфлікт, який людина намагається подолати, виробляючи „стратегії” поведінки:

1). Потяг до людей;

2). Потяг від людей (до незалежності);

3). Намагання діяти проти людей (агресія).

Завдяки діяльності Карен Хорні (1885-1952) одержала розвиток соціокультурна теоріяособистості, основною концепцією якої є важливість культурних і соціальних впливів на особистість.

Згідно з Хорні, для дитинства характерні: потреба в задоволенні і потреба в безпеці.

Задоволення охоплює всі основні біологічні потреби: в їжі, сні тощо. Але головною в розвитку дитини є потреба в безпеці – бути улюбленою, бажаною і захищеною.

Хорні вважала, що поведінка батьків, що перешкоджає задоволенню цієї потреби, сприяє формуванню патологічної особистості. Нестала, несподівана поведінка батьків, насмішки, невиконання обіцянок, надмірна опіка, емоційна відчуженість сприяють розвитку базальної тривоги – “відчуттю самотності та безпомічності перед обличчям потенційно небезпечного світу”. Базальна тривога виявляється у всіх взаємовідносинах людини та у ї світосприйнятті, оскільки це інтенсивне і всепроникне відчуття відсутності безпеки. Отже, етіологію невротичної поведінки варто шукати в порушених відносинах між дитиною і батьками.

Щоб подолати почуття недостатньої безпеки, ворожості, безпомічності, властиві базальній тривозі, дитина часто змушена вдаватися до різних захисних стратегій.

Хорні описала десять таких стратегій, що одержали назву невротичних потреб (або невротичних тенденцій), що наявні в усіх людей і виявляються у певному стилі поведінки. Здорова людина поводиться, гнучко реагуючи на різноманітні ситуації, замінюючи один стиль на інший, залежно від мінливостей обставин. Потреба набуває невротичного характеру, якщо людина невтомно намагається перетворити її задоволення у спосіб життя: “якщо він (невротик) потребує любові, то повинний одержати її від друга і ворога, від роботодавця і чистильника взуття”.