Психосексуальні стадії розвитку

В процесі розвитку особистості відбуваються певні зміни в тому, які її бажання і як вони задовільняються.

Описуючи стадії, Фрейд вживає слово „фіксація”, визнаючи що відбувається, коли особистість залишається прив’язаною до певної стадії. Така людина намагається задовольнити свої потреби „дитячими” засобами.

Оральна стадія.

Рот — перша частина тіла якою немовля може управляти. Більша частина доступної енергії лібідо зосереджується в цій частині. У дорослих залишається багато оральних звичок і постійний інтерес до підтримання оральних задоволень: жування, паління, кусання, облизування губ, причмокування.

Анальна стадія.

- Пов’язана з привчанням дитини самостійно ходити на горщок.

- Дитина починає звертати увагу на уринацію і дефекацію.

- Дитина розуміє, що збільшення рівня контролю призводить до задоволення батьків.

- Маленькі діти люблять спостерігати за дефекацією та уринацією, інколи можуть говорити їм „до побачення”. Інколи можуть приносити в подарунок батькам шматочки калу і не розуміють чому батьки так реагують, адже їх часто хвалять за те, що вони „це зробили”.

Фіксація може призвести до гомосексуальних стосунків, а в легкій формі може проявлятися „анальним характером”, для якого характерні – охайність, бережливість, впертість. Фрейд описував анальні сім’ї.

Фалічна стадія.

З трьох років дитина переходить на фалічну стадію, зосереджуючись на генітальних частинах тіла. Фрейд намагається зрозуміти напругу в дитинстві, коли дитина відчуває „сексуальне” збудження, тобто задоволення від стимулювання геніталій.

Стремління до контакту з батьками дитині все важче задовольнити. Дитина намагається лягти в постіль з батьками, ревнує до уваги, яку вони приділяють не їй, а один одному.

Для хлопчика, який бажає близькості з матір’ю, тато є суперником; в той же час він хоче любові батька è суперниця мама. Розвивається „Едипів комплекс” (по п’єсі Софокла за давньогрецькою трагедією).

Щоб володіти матір’ю, хлопчик приймає батька як суперника, але й також боїться його через те, що батько може його каструвати. В дитинстві цей комплекс витісняється.

В нормі хлопчик обирає сублімацію, що допомагає соціалізації. В реальному житті це проявляється в тому, що часто син ближче до мами і обирає дружину, яка б нагадувала маму. Якщо ж контакт між матір’ю і сином надмірний і проходить ідеологізація матері, то в чоловіка будуть труднощі у виборі партнерші (хто ж так буде доглядати?), в патології розвивається невроз.

У дівчинки проблема схожа. Дівчинка хоче володіти батьком і в матері бачить суперницю (комплекс Електри).

Якщо хлопчик витісняє свої почуття через страх кастрації, то в дівчинки такого страху немає. У неї може виникати заздрість до пенісу, що пізніше проявляється в бажанні мати дитину (хлопчика). Якщо контакт між донькою і батьком надмірний, то в жінки можуть виникнути труднощі в виборі сексуального партнера.

Латентний період

Невирішені сексуальні бажання не привертають уваги “Я” і успішно придушуються “Над-Я”. В цей час виникають сором, огида, мораль, які потім будуть протистояти бурям періоду статевого дозрівання й спрямовувати сексуальні бажання, що прокидаються.

Генітальний період

Починається з статевого дозрівання й привертає увагу лібідозної енергії до статевих органів. Юнаки й дівчата починають шукати шляхи задоволення своїх еротичних потреб.

1. Перегляд психодинамічної теорії в індивідуальній психології А. Адлера

та аналітичній психології К. Юнга.

Альфред Адлер

(1870-1937)

Теорія Адлера дала початок розвитку гуманістичної психології, психотерапії, теорії особистості.

З його праць виникла перша его-психологія.

Основні два розходження з Фрейдом:

– Головним мотивом, що визначає людську поведінку є не сексуальність, а прагнення до влади.

– Звертав особливу увагу на соціальне оточення, не зосереджуючись на несвідомих процесах.

Одним із основних внесків у розвиток психології є положення про комплекс неповноцінності.

Адлер виділяв 3 основні умови, що сприяють появі початку неповноцінності в дитинстві:

– вроджені фізичні недоліки, які при неправильному вихованні дитина сприймає як перешкоди.

– розбещеність у дитинстві, а коли цей період проходить, дитина почуває себе вигнаною з раю. В подальшому житті не вистачає духовного тепла, не може знайти взаєморозуміння з іншими.

– жорстоке виховання, що призводить до розвитку черствості, безсердечності. Такі люди скрізь бачать ворогів.

У своїх працях Адлер говорив про важливість агресії і стремління до влади. Під агресією він розумів ініціативність і здатність долати перешкоди. Агресія може проявлятись як воля до влади (вислів Ніцше).

Адлер обґрунтував поняття життєвої мети, формування якої починається в дитинстві як комплексне почуття неповноцінності. Якщо початкові неповноцінності надмірно великі, то життєві цілі можуть бути нереалістичними.

Життєвий стиль – засіб досягнення мети.

Приклад: А чи завжди ви усвідомлюєте свою кінцеву мету? Чи не наслідуєте ви когось, бажаючи стати психологом?

Адже ніколи одна й та ж життєва подія не переживається двома різними людьми однаково і від життєвого стилю залежить, які висновки людина зробить з пережитого. Будь-яке духовне явище означає більше, ніж знаходить здоровий глузд.

Лише в співставленні з всією системою відносин можна дізнатися – пожертвування є проявом співчуття чи манії величі? а співчуття до когось: соціальне почуття чи прояв гордовитості?

А.Адлер виділяє три основних життєвих завдання, з якими стикається кожен індивід: робота, дружба і кохання.

Карл Густав Юнг

(1875-1961)

Серед багатьох понять, запропонованих К. Юнгом, найбільш широке розповсюдження отримали:

– екстраверсія

– інтроверсія.

Дані спроби поведінки Юнг порівнював із серцебиттям: цикл скорочення – інтроверсія, цикл розширення – екстраверсія.

Не менш відома його теорія типів. Виділивши 4 основних функції, Юнг вважав, що в кожної людини одна є більш усвідомленою, розвинутою, такою, що переважає, а одна з трьох, що залишається, знаходиться в несвідомому і менше розвинена.

Функції:

– мислення

– почуття

– відчуття

– інтуїція.

Люди даного типу мають тенденцію швидко інтегрувати нову інформацію, пов’язуючи її з безпосереднім досвідом. Сюди може входити й несвідомий матеріал. Інтуїтивному мисленню притаманні і осяяння і обмеження.

Щоб зорієнтуватися, ми повинні мати функцію,

1. яка запевняє, що щось знаходиться тут (сприйняття, відчуття)
2. наступну функцію, яка встановлює що саме (мислення)
3. третю, що встановлює, чи підходить це нам (почуття)
4. четверту, що вказує звідки це прийшло і в якому напрямку буде розрив (інтуїція)

К. Юнг ввів поняття „Психея”, що характеризує характер як цілісність. До структури Психеї (цілісної особистості) входять компоненти:

7. внутрішній світ

8. зовнішній світ

9. его

10. персона

11. „Самість”

12. Аніма (мус)

13. Тінь

14. свідоме

15. особисте несвідоме

За К. Юнгом, кожен індивід має тенденцію до індивідуалізації, саморозвитку.

Індивідуалізація– це центральне поняття його аналітичної психології. Він називає цим терміном процес розвитку людини, який включає встановлення зв’язків між Его – центром свідомості та Самістю – центром душі в цілому, поєднує свідоме й невідоме.

„Індивідуалізація означає становлення єдиною, однорідною істотою, – пише він, – й оскільки індивідуальність – це наша найбільш внутрішня, постійна, ні з чим не порівняна унікальність, то індивідуалізація також має на увазі становлення собою. Ми, таким чином, можемо перевести індивідуалізацію як „становлення собою” чи „самореалізацію”.