Філософія Міккі-Мауса

Мислення – це нове створення світу

Альбер Камю

Американський вчений Джордж Ленард більше 10 років тому зробив висновок: «Школа, якою вона постає нині перед нами, вичерпала себе. Будь-яка спроба поліпшити – а по суті утримати – сучасну систему освіти лише відсуває її передсмертні корчі, незмірно збільшуючи фінансові та соціальні витрати... Ми повинні змінити нашу національну освітню мету: треба не модернізувати школу, а споруджувати щось поза нею – назвемо це меташколою». З того часу наші американські колеги зробили серйозні кроки на шляху до омріяної філософами та педагогами-романтиками меташколи, сутність яких виражається терміном «революція у навчанні». Певні трансформації традиційного освітнього середовища та радикальна зміна стилю педагогічного мислення у частини педагогів відбуваються і в Україні.

Межа тисячоліть у США, як і в інших західних країнах, характеризується початком революції в освіті, яка призводить до якісних зрушень у шкільній освіті, які спрямовують педагогів у напрямку поступової побудови меташколи. Теоретичні підвалини майбутньої меташколи закладаються і американською філософією освіти. Як стверджує автор відомої книги „Структура наукових революцій” Т.Кун, йде могутній процес „переключення парадигми” із філософії біхевіоризму, яка домінувала в педагогіці США упродовж десятиліть, до філософії конструктивізму. Наслідком цього є радикальний характер змін, які відбуваються в умах і серцях вчених-педагогів і педагогів-практиків.

Звичайно, говорячи про американську філософію освіти, слід конкретизувати про яку саме філософію йде мова (ми зупинимось на прагматизмі і конструктивізмі), адже уявлення про філософію як про єдину інтегративну дисципліну, що побутує у педагогічному середовищі, не відповідає дійсності. Є величезне різноманіття дотичних до освіти філософських напрямків, частина з яких має не багато спільних рис.

Причому слід зазначити, що сприйняття в Україні тих чи інших філософських ідей часто визначається випадковими факторами (існуванням якоїсь програми обміну чи навчання, наданням переваги у перекладі саме цієї книги тим чи іншим видавництвом тощо), є досить поверховим і, як правило, лише однобічними (реципієнтами є виключно наші вітчизняні вчені-філософи та педагоги-практики).

За словами Хайдегера, для філософії „можливість стоїть вище дійсності”. Тож головне завдання філософів-теоретиків розгорнути перед широким педагогічним загалом філософський простір можливості, який попри всі наші економічні негаразди, професійну деградацію вчительства, інертність освітянських управлінських структур, стимулюватиме творчий пошук нових форм організації шкільної освіти.

Поточна освітня практика потребує критичного аналізу під філософським кутом зору з тим, щоб можна було віднайти наукове підґрунтя для визначення її ключових стратегій, новітніх форм і методів організації освітнього процесу, критеріїв ефективності роботи педагога тощо.

Новий погляд на педагогіку, нове бачення школи приходить з інших наук (філософії, соціології, психології та ін.) та з авангардної педагогічної практики. Тож закономірно, що філософія освіти є головним генератором нових ідей, які так чи інакше впливають на процес трансформації освіти.

Підсумовуючи сказане, констатуємо: є два головних аспекти взаємодії філософії і освіти.

Перший – це теоретичне осмислення філософами освітнього процесу та інституціоналізованих форм його організації, зокрема, такої освітньої інституції як школа. Причому, слід мати на увазі, що співвідношення освітньої практики і філософії освіти проходить різні стадії від протофілософського до макрокосмічного рівня осмислення.

Другий – це використання напрацювань філософів для обґрунтування певних освітніх стратегій та педтехнологій. Будь-яка трансформація освіти має проходити на основі певних філософських припущень. Філософські узагальнення є фундаментом для побудови уявлень про сутність і мету сучасної освіти, а вони в свою чергу дозволяють визначити адекватні реаліям часу способи і методи досягнення поставлених цілей.

Процеси, які зрештою призвели до радикальної зміни педагогічної парадигми, почались ще в кінці ХІХ століття у зв’язку з тим, що завдяки працям Дж.Дьюї, В.Джеймса і Ч.Пірса прагматизм зробив „коперніканський переворот” у філософії освіти.

Від грецького слова «прагма» (дія), походить низка понять прагматизм, практика, практичний... Те, що приносить успіх і є істинним – у цьому загальна сутність прагматизму. Звідси випливає і розуміння істини як твердження, значення якого має бути перевірене експериментальним шляхом. Для того, щоб зрозуміти сутність якогось предмета, ми повинні розглянути, які практичні наслідки містяться в цьому предметі. Наше уявлення про ці наслідки і є усім тим, що ми можемо уявити про цей предмет, – так сформулював Ч.Пірс головний принцип прагматизму. У наш час метод прагматизму набув загального характеру.

Щодо освіти це означає відмову від догматизму, непорушних принципів, замкнутих систем на користь гнучкого, доступного, емпіричного, відкритого до змін знання і педагогічної дії.

Прагматизм задовольняє бажання індивіда асимілювати свій новий досвід із запасом старих переконань, – вважає К.Дрязгунов. Таким чином гармонійно поєднується старе й нове, що особливо важливо для розвитку такої консервативної сфери як освіта. Прагматизм є своєрідним посередником і миротворцем, він не має ніяких упереджень, ніяких «вічних» догматів, які сковують вільний пошук, ніяких незмінних канонів і критеріїв.

Тож центральне завдання прагматизму – спустити абстрактні філософські поняття на землю з тим, щоб мати змогу розглядати філософські проблеми під кутом зору успішності практичної діяльності людини.

На думку В.Джеймса, досвід не є реальністю, це сукупність відчуттів та емоцій, тому ті чи інші теорії, створені в процесі досвіду, позбавлені об’єктивного змісту. Їх слід оцінювати прагматично, тобто зору практичних наслідків, адже істинність понять і ідей у їх корисності. Таким чином ми отримуємо підстави для констатації: педагогічний досвід не передається, передаються ідеї. Тільки працюючи над втіленням тих чи інших ідей, ми можемо набути практичного досвіду.

Як вважав Дж.Дьюї, наука – це комплекс інструментів, які використовуються за тих чи інших обставин. Отже наукові поняття, ідеї закони мають виключно інструментальне значення.

Ще один напрямок філософської думки – конструктивізм допомагає знайти адекватну відповідь на питання як вивчати досі неіснуючі науки, як стверджують деякі футурологи, три чверті нинішніх випускників шкіл будуть змушені опановувати досі не існуючі професії і упродовж свого життя 7 раз перевчатись. З огляду на це, сучасна школа має перш за все вчити вчитися.

Конструктивізм – можна визначити як педагогічну філософію, яка базується на ідеї, що знання не передаються в „готовому вигляді”, слід створити педагогічні умови для самоконструювання і самозрощування знань. Конструктивізм – педагогічна філософія, яка цінує процес руху до істини більше, ніж саму істину.

На думку професора М.Чошанова, конструктивізм відображає просту істину: впродовж усього життя кожен із нас конструює своє власне бачення навколишнього світу.

Учитель-конструктивіст є консультантом, координатором, „тренером”, організатором проблемно-орієнтованої, дослідницької, навчально-пізнавальної діяльності учнів. Він на практиці здійснює індивідуальний педагогічний супровід самостійного руху учнів за індивідуальною освітньою траєкторією.

Основні педагогічні принципи, які випливають із філософії конструктивізму:

· Принцип самоконструювання знань.

Знання не передаються в „готовому вигляді, їх можна, за наявності належних педагогічних умов, здобути самостійно шляхом самоконструювання і самозрощування.

· Принципи поваги до індивідуальності.

Перш за все слід створити педагогічні умови (застосувати педагогічні технології плекання критично мислячої особистості, інтерактивні методи навчання, системи оцінювання знань які культивують бажання демонструвати самобутність, висловлювати власну точку зору тощо), які підсилюють інтелектуальну гідність кожного учня та повагу до його точки зору, культивують особистісно-центровані підходи, ставлять на меті розвиток індивідуального стилю мислення тощо.

· Принцип опори на самомотивацію.

Мотивація навчання здійснюється не шляхом застосування зовнішніх негативних стимулів, а передбачає реальне включення учнів у процес дослідження та вирішення особистісно значимих проблем, які мають безпосереднє відношення до реалій їх життя.

Ризики і обмеження конструктивізму в освіті:

1. Необхідність конструювання конструктивізму „на ходу”.

(Сьогодні конструктивізм знаходиться на стадії становлення, тож все ще побутують різноманітні трактування принципів конструктивістської філософії, а педагогічна технологія, базована на цих принципах, лише напрацьовується).

2. Обмежені можливості у застосування.

(Конструктивізм орієнтований перш за все на радикальні зміни у викладенні предметів гуманітарного циклу і не завжди враховує специфіку природничо-математичних дисциплін).

3. Опір консервативної частини педагогічної громади.

(Опоненти конструктивістських підходів, вбачають у них загрозу фундаментальним засадам дидактики, застерігають про можливе падіння якості освіти в традиційному розумінні цього слова тощо).